На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Дослдження епохи Петра I. Особливост петровських реформ, вйна як їх основна рушйна сила. Реформа в област освти: вдкриття шкл рзного типу, перш пдручники. Розвиток науки: заснування Академї наук. Використання церкви для потреб держави.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 23.09.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Реферат на тему:
Реформи 17-18 ст. в Російській імперії
План
    Вступ
      1. Характеристика епохи - рубіж XVII-XVIII ст.
      2. Реформа в області освіти
      2.1 Відкриття шкіл різного типу
      2.2 Перші підручники
      2.3 Розвиток науки. Установа Академії наук
      3. Церковна реформа
      4. Новини в архітектурі
      4.1 Санкт-Петербург
      5. Зміна в побутовому устрої суспільства
      Висновок
      Список використаної літератури

Вступ

Епоха Петра I є великим інтересом для вивчення і дослідження, оскільки розглядаючи її, можемо аналізувати величезний процес розвитку і зростання Російської держави, перетворенням Росії з дикого деспотичного царства Московського у Велику імперію. Перетворення Петра Великого, його діяльність, особа, роль в долі Росії - питання що цікавлять і привертають увагу дослідників нашого часу вивчають не менше чим в минулі століття. Останнім часом багато письменників, публіцисти, продовжуючи в цьому відношенні традиції слов'янофільській і народницькій історіографії, пишуть про те, що не буде Петра і його перетворень, розвиток Росії міг піти по іншому, менш драматичному шляху. Питання в тому, якою мірою перетворення були випадкові або закономірні, чи означали вони радикальний розрив спадкоємності історичного процесу або, навпаки, були його логічним продовженням, чи був Петро великим перетворювачем або тираном виник давно, чи не в саму епоху перетворень. Різні історики по-різному оцінюють Петра і його діяльність. Одні, захоплюючись ним, відсовують на другий план його недоліки і невдачі, інші, навпаки, прагнуть виставити на перше місце всі його пороки, звинуватити Петра в неправильному виборі і злочинних діяннях. Розглядаючи життя і діяльність Петра, не можна забувати про те, що він творив в умовах внутрішньої і зовнішньої боротьби: зовнішня - постійні військові дії, внутрішні, - це опозиція Незадоволене боярство складало опозиційні круги, а надалі до них прилучився царевич Олексій. Сучасникам Петра було складно його зрозуміти: цар - тесляр, цар - коваль, цар - солдат, що прагнув вникнути у всі дрібниці здійснюваного їм поділа. Образ "помазаника Божія" - царя - батечка, що панував в свідомості людей, постійно вступав в конфлікт з реальною фігурою нового царя. Недивно, що багато хто не розумів Петра, його стилю мислення, його ідей, що частенько мешкали в іншому політичному просторі.

Петро не був схожий на своїх попередників ні зовнішнім виглядом, ні жвавим і відкритим характером. Особа Петра дуже складна і суперечлива, але при цьому Петро I був дуже цілісною натурою. У всіх його починаннях, деколи дуже суперечливих, було все ж раціональне зерно. Неможливо розглядати діяльність Петра не враховуючи того, що з 35 років його правління, лише близько 1,5 роки Росія знаходилася в стані повного світу. Постійні військові дії робили вплив на хід реформ і взагалі на всю внутрішню і зовнішню політику.

Старе ніколи не йде з суспільної сцени добровільно, і нове завжди народжується в жорстких сутичках з віджилим. Петру довелося боротися з багатьма забобонами і пережитками, які інколи виявлялися дуже сильними, щоб зломити їх з першого удару.

За декілька десятиліть будується нова система управління, створюється система освіти, періодичний друк, формується регулярна армія, виникає військовий флот. Зростають перші промислові підприємства мануфактурного типа, розвиваються кустарні промисли, ремесла, налагоджується торгівля сільгосппродуктами. Безперервно зростає суспільний і географічний розподіл праці - основа всеросійського ринку, що склався і розвивається. Місто відділяється від села. Виділяються промислові і землеробські райони. Розвивається внутрішня і зовнішня торгівля. Отримує подальший розвиток російська культура і науки: математика і механіка, фізика і хімія, географія і ботаніка, астрономія і "рудознатство". Козаки-землепроходці відкривають низку нових земель в Сибіру.

Завдяки зовнішній політиці Петра, було покінчено з політичною ізоляцією, і зміцнювався міжнародний престиж Росії. Стрімке зростання Росії в першій чверті ХVIII століття приголомшує не лише нас, але приголомшував і сучасників Петра. Вся Европа того часу спостерігала і дивувалася тому, як ця держава збудила сили, що дрімали усередині, і проявила той потенціал енергії, який воно так довго приховувало в своїй глибині.

1. Характеристика епохи - рубіж XVII-XVIII ст.

Петро I "сподівався грозою влади викликати самодіяльність в суспільстві, що поневолило, і через рабовласницьке дворянство встановити і Росії європейську науку, народну освіту як необхідну умову суспільної самодіяльності..."

Епоха Петра I в історії Росії, особу цього видатного державного діяча, полководця, дипломата, користується незмінною увагою у вітчизняній і зарубіжній історіографії. Їх вивчення має широку традицію. Почалося воно ще за життя великого реформатора: в даний час література про Петра Великого може скласти цілу бібліотеку.

Всі найбільші вчені-історики, фахівці з історії за кордоном, починаючи з XVIII століття і до наших днів, так або інакше відгукувалися на події петровських днів.

Основною галуззю економіки Росії почала з 18 ст. залишалося сільське господарство, де продовжувала панувати 3-х польна система землеробства. Головними землеробськими культурами були: жито, овес, а основними знаряддями виробництва - соха, борони, серп, коса, повільно вводився плуг. В цей період відбувається інтенсивне освоєння нових посівних територій на півдні Росії, в Поволж'ї, Сибіру, спостерігається розвиток промислового господарства. Розвивається ремісниче виробництво і заглиблюється розподіл праці. У розвитку ремісничого виробництва в кінці 17 ст. явно просліджується тенденція перетворення його в дрібнотоварне виробництво (збільшується число ремісників що працюють на ринок). Розвиток дрібнотоварного ремесла і зростання товарної спеціалізації готували грунт для виникнення мануфактури. Їх створення прискорювалося державними потребами. Мануфактурне виробництво складалося в місцях розвитку товарного виробництва. Якщо західноєвропейська мануфактура діяла на основі вільнонайманої праці, то російська мануфактура грунтувалася на праці кріпосних селян, оскільки ринок вільнонайманої праці в Росії, де панувало кріпацтво, практично відсутній.

Отже, в кінці XVII ст. в Росії інтенсивно розвивалася торгівля. Але на шляху розвитку торгівлі і купецтва були істотні перешкоди. Гостро стояло питання про вихід до морів, відсутність якого гальмував розвиток торгівлі. Іноземний капітал прагнув захопити російські ринки, що вело до зіткнення з інтересами російських купців. Купецтво Росії вимагало від держави захистити їх від конкуренції з іноземними торговцями. У результаті був прийнятий новоторговый статут (1667), відповідно до якого, іноземним купцям була заборонена роздрібна торгівля на території Росії.

Так само можна відзначити, що в другій половині XVII ст. в Росії розвивається тенденція переходу від становий показної монархії до монархії абсолютної. У країні посилюється влада пануючи (зміна складу Боярської думи, у бік дворянства; перемога Олексія Михайловича над Патріархом Никоном, що прагнув активно втручатися в управління державою; практичне припинення скликань Земських соборів; відміна місництва, принцип заняття державної посади залежно від знатності роду і службового положення предків). Гостро стояло питання про реформування озброєних сил. Стрілецькі полиці втратили свою боєздатність. Для більшості дворян військова служба стала теж обтяжливою.

Відставала Русь і в області духовної культури. У народні маси освіта майже не проникала, і навіть в правлячих кругах немало було неосвічених і зовсім безграмотних людей.

Що стосується зовнішньої політики, то Росія потерпіла поразку з Польщею, також були зроблені, в 1687 і 1689 рр., два невдалі походи проти Кримського ханства.

Росія XVII століття самим ходом історичного розвитку була поставлена перед необхідністю корінних реформ, оскільки тільки таким шляхом могла забезпечити собі гідне місце серед держав Заходу і Сходу.

XVII століття було часом, коли Росія встановила постійне спілкування із Західною Європою, зав'язала з нею тісніші торгівельні і дипломатичні зв'язки, використовувала її техніку і науку, сприймала її культуру і освіту. Навчаючись і запозичуючи, Росія розвивалася самостійно, брала тільки те, що було їй потрібно, і лише тоді, коли це було необхідно. Це був час накопичення сил російського народу, яке дало можливість здійснити підготовлені самим ходом історичного розвитку Росії грандіозні реформи Петра.

Реформи були підготовлені всією попередньою історією народу, "потрібні народом". Вже до Петра накреслена була досить цілісна перетворювальна програма, що багато в чому збігалася з реформами Петра, в іншому що йшла навіть далі за них. Готувалося перетворення взагалі, яке при мирному ході справ могло розтягнутися на цілу лаву поколінь. Реформа, як вона була виконана Петром, була його особистою справою, справою безприкладно насильницьким і, проте, мимовільним і необхідним. Зовнішні небезпеки держави випереджали природне зростання народу, що заскнів в своєму розвитку. Оновлення Росії не можна було надавати тихій поступовій роботі часу, що не підштовхується насильницький.

Реформи торкнулися буквально всіх сторін життя російської держави і російського народу, проте до основних з них слід віднести наступні реформи: військову, органів влади і управління, станового пристрою російського суспільства, податную, церковну, а також в області культури і побуту.

Слід зазначити, що основною рушійною силою петрівських реформ стала війна.

"Петро прийшов до влади після декількох років боротьби за престол, яку вели два угрупування, очолювані Мілославським і Наришкіним". Павленко Н.И. Петр Великий. - М., 1990. - С.41 Стрільці, очолювані Софією, намагалися влаштувати новий переворот з метою повалення Петра. Таким чином, дуже скоро Петро відчув ту порожнечу, на якій грунтувалася його влада. Це положення усвідомлював не лише Петро, але і його попередники, і вони намагалися знайти з нього вихід. Вони накреслили програму перетворень, що переслідувала своєю метою лише виправлення існуючих засад суспільства, але не їх заміну. Перетворення повинні були торкнутися реорганізації озброєних сил, сфери фінансів, економіки і торгівлі. Була визнана необхідність тіснішого зіткнення з європейськими країнами і звернення до них по допомогу. У планах були також зміни в соціальній сфері: надання самоврядності міському населенню і навіть часткова відміна кріпака має рацію.

Петро прийняв цю програму, що вже була, трохи змінивши її і розширивши, додав реформу вдач, зміни в образі поведінки, за прикладом сталих в Європі, але залишив недоторканною головну проблему соціальної сфери - кріпацтво.

Тривала війна, що тривала 20 років, керувала ухваленням багатьох рішень, наслідком цього було прискорення ходу перетворень і, деколи, непослідовність ухвалюваних рішень і заходів, що проводилися.

Освітню діяльність Петро почав відразу ж після повернення Великого посольства з Європи. Офіційною метою Посольства було підтвердження дружніх взаємин Росії з європейськими країнами і пошук союзників проти Туреччини, але реальним завданням для Петра було дізнатися про політичне і культурне життя Європи, державний устрій, систему освіти, пристрій і оснащення армії, про флот - його цікавило все. Країни Європи прийняли російське Посольство, м'яко кажучи, прохолодно: Росія не лише не знайшла союзників проти Туреччини, але ще виявилось, що почали формуватися елементи антиросійського блоку в Європі. На дипломатичному терені яскравих успіхів досягти не удалося. Але ця поїздка дала дуже багато що Петру: він побачив і вирішив для себе безліч питань, що цікавили його.

"Повернувшись з подорожі по Європі в серпні 1699 р., цар з'явився до своїх підданих в одіянні жителя Заходу, в якому його ще не бачили. А через декілька днів вийшов указ, по якому велено було бороди голити і одягатися в іноземне плаття, угорського або французького крою, зразки встановленого плаття були розклеєні по вулицях. Бідним дозволялося носити старе плаття, але з 1705 р. всі повинні були носити нове плаття під страхом штрафу або суворішого покарання. " Князьков С. Из прошлого русской земли. Время Петра I. - М.: Планета., 1991. - С.70 Борода від віку вважалася за недоторканну прикрасу, ознаку честі, родовитості, предметом гордості, тому цей указ викликав опір, але Петро вирішив цю проблему економічним шляхом: носіння бороди обкладалося особливим податком, величина якого визначалася спроможністю володаря сієї прикраси. Розкольникам і багатим купцям борода обходилася в рік 100 рублів, при сплаті податку видавалася бляха з написом "борода - зайва тягота". Досить дивний початок перетворень, але якщо більш глибоко задуматися над цим питанням, звернутися до досліджень в області психології, то ми побачимо, що таким чином був частково зломлений психологічний бар'єр між Росією і Заходом, і навіть, якоюсь мірою це підготувало свідомості людей до сприйняття подальших змін.

Головним кроком Петра в перші роки царювання було знищення стрільців, які з самого дитинства царя ставали у нього на шляху. Після того, як Петро заявив про свій намір реформувати озброєні сили і сформувати нову армію на європейський лад, він як би дав зрозуміти, що час, коли стрільці були самою боєздатною силою, минув. Таким чином, стрільці були засуджені на знищення. Cтрілецькі полиці тепер відправляли на найбрудніші роботи, подалі від Москви, - стрільці пали в опалу. У березні 1698 р. вони підняли полчищ. бунт, в цей час Петро знаходився в Англії. "Стрільці послали з Азова до Москви депутацію з викладом своїх нарікань. Депутація повернулася ні з чим, але привезла з собою вісті, що розбурхують, про те, що Петро душею і тілом вдався до чужоземців, а укладена в Дівочому монастирі царівна Софія закликає своїх колишніх прихильників на захист трону і вівтаря від бунтівного і нечестивого царя". Cтрільці підняли бунт і рушили на Москву. На зустріч їм виступив генерал Шєїн, зустрілися вони 17 червня 1698г біля Воскресенського монастиря. Військо генерала Шєїна перевершувало і за чисельністю, і за оснащеннями, тому перемога була на стороні урядових військ. Декілька чоловік було убито, а останні були забрані в полон. Петро, дізнавшись про це, поспішав з поверненням і, скориставшись ситуацією, що склалася, вирішив, що це вдалий привід для завдання остаточного удару по стрілецьких формуваннях. Приїхавши до Москви, Петро відразу ж оголосив розшук, який був нашвидку проведений генералом Шеїним і Ромодановським, але цього було мало, і розшуки поновлювалися кілька разів. Спійманих стрільців або вбивали, або відправляли в застінки. Проводилися тортур з метою отримання явних доказів участі царівни Софії в змові проти Петра. Розшуки супроводилися масовими стратами. Петро задався метою раз і назавжди позбавитися від стрільців і зробив все для досягнення цієї мети. Стрільці зникли. Не було більш за стрільців, але не було і війська. "Опісля декілька місяців цар усвідомив свою поспішність, тому він був вимушений "повертати до життя померлих" і в 1700 р. в битві під Нарвою брали участь стрілецькі полиці - це провінціальні стрільці, які указом від 11 вересня 1698 р. були позбавлені свого імені і організації, а указом від 29 січня 1699 р. їм було повернено і те і інше." Заичкин И.А., Почкарев И.Н. Русская история IХ-ХVIII. Популярный очерк / Под ред.: А. А, Преображенский. - М.: Мысль., 1992. - С.491Остаточне рішення про знищення стрільців було ухвалене в 1705 р. після Архангельського бунту, в якому брали участь залишки не дисциплінованих

Після знищення стрільців перед царем виникла інша проблема: біля Росії не було армії, яка могла б чинити серйозний опір. Під стінами Азова Петро випробував цінність свого війська і виявив, що озброєна сила, яку він сподівався в них знайти, не існувала.

Стрілецьке повстання було не просто вираженням незадоволеності, тим як з ними обійшлися, скривджених стрільців - це було виявленням існуючих опозиційних настроїв в країні. Не є секретом той факт, що багато старих бояр не розуміли Петра, а, отже, не вітали його затії. Небажання що-небудь міняти, консервативність мислення і ворожий настрій до всього іноземного, нового озброїли проти царя частку боярства. І з цим доводилося вважатися Петру. Можливо, саме цей чинник не дав можливості Петру піти далі і глибше в своїх перетвореннях. Опозиція частенько грала гальмівну роль в просуванні реформ.

Великим ударом для Петра було те, що до опозиційних кіл увійшов його син Олексій. Петро не раз намагався привабити Олексія до своїх справ і турбот, але царевич проявляв до цього щонайповнішу байдужість. "Нарешті, 27 жовтня 1715г Петро поставив сина перед вибором: або той одумається і разом з батьком візьметься за справу, або відречеться від спадщини. На вимогу батька визначити своє місце в житті, Олексій відповів, що згоден постригтися в ченці. " Павленко Н.И. Петр Великий.- М.,1990. - С.571 Але насправді у Олексія не було бажання вести чернече життя. Олексій бачив для себе вихід у втечі за кордон. Царевич біг до Австрії, де йому було таємно надано притулок. Через короткий час він був знайдений і 31 січня 1718 р. привезений до Москви. Отримавши прощення батька, він підписав заздалегідь приготований маніфест про зречення від престолу. Після цього царевич розкрив всіх своїх спільників, які були засуджені, страчені або заслані до Сибіру. Після цих подій березня 1718 р. царський двір переїхав до Петербургу. "Страх за своє життя замутив Олексію розум. Під час допитів він брехав, обумовлював інших, щоб зменшити свою провину. Але Петербурзький етап розшуку встановив його безперечну провину.14 червня 1718 р. Олексія узяли під варту і посадили у фортецю Петропавловську. Суд, що складався з 127 важливих чинів, одноголосно оголосив царевича гідним смерті.24 червня 1718 р. Олексію оголосили смертний вирок за державну зраду".

2. Реформа в області освіти

2.1 Відкриття шкіл різного типу

Розвиток освіти і науки за Петра I тісно пов'язано з потребами розвитку економіки, створення армії і перетворенням державного апарату. У петровський час навчання переходить від церкви до держави, богослів'ям поступається місце прикладним наукам. Найбільшим досягненням Петра є те, що він змусив російських дворян вчитися, хоча і переважно насильницькими методами.

Реформи у сфері освіти були логічним продовженням тих процесів, які минали в Московії ще до царювання Петра I. Проте шкіл було украй мало і деякі з них тягнули жалюгідне існування. Вже початковий етап перетворення виявив труднощі з підготовкою фахівців і взагалі грамотних людей. Не можна було знаходитися в постійній залежності від іноземців при комплектуванні армії, флотських екіпажів, в задоволенні колосальних потреб в майстрах кораблебудування, гірської справи і так далі Практично не було фахівців-артилеристів, фортифікаторів, медиків, рудознавців, астрономів, геодезистів і ін. Петро I вимушений був звертатися до іноземних фахівців. Але це мало серйозні негативні наслідки. Іноземним фахівцям доводилося платити платню в три-чотири рази більш ніж вітчизняним. Частенько на російську службу приїжджали не кращі, недостатньо кваліфіковані люди. Деякі офіцери готові були служити будь-якому, хто більше заплатить, вони були позбавлені відчуття довга, патріотизму і не витримували перших же серйозних випробувань.

Практичні заходи по створенню вітчизняних учбових закладів ведуть свій початок до часу перебування Петра в Англії, де він найняв трьох викладачів. Ці викладачі були призначені для школи навігаційних наук.

Проте до відкриття навігаційної школи доводилося використовувати інший спосіб навчання - посилати російських учнів за кордон. При цьому їм ставилося в обов'язок не стільки засвоєння теоретичних знань, скільки придбання практичних навиків в кораблебудуванні, в управлінні кораблем під час бою, кораблеводінні. Учні осягали науки не стільки за партою, скільки з сокирою в руках на верфі і так далі

Особливо слід підкреслити, що відправка російських людей за кордон для навчання проводила крутий переворот в свідомості сучасників. У допетрівські часи спілкування з іноземцями не заохочувалося. Дозвіл на виїзд за рубіж отримували лише дві категорії людей: особи, що знаходилися у складі посольств і купці (гості). Для купців це був істотний привілей: серед промислово-торгівельного населення країни тільки гості мали право покидати межі країни для висновку торгівельних операцій. Тепер відправка росіян закордон не лише не заборонялася, але і заохочувалася і навіть проводилася в примусовому порядку.

Ця новизна багатьом була сприйнята вороже. Цікаво привести в приклад першого учня навченого в Європі. Це був сподвижник Петра I Петро Васильович Пісникують. Після навчання в слов'янсько-грецько-латинській академії його відправили до Італії навчатися медицині. У Падуанському університеті він отримав два вчені ступені - доктора меди и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.