Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик сторя Римської держави: раннй Рим, або царський перод; Римська республка та Римська мперя. Критика Римської культури: погляди прихильникв противникв. Культура Риму епохи республки. Культура Римської мперї в перод найбльшої могутност.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: История. Добавлен: 28.01.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


10
Міністерство освіти та науки України
Одеський національний Університет
Миколаївський Навчальний-науковий Інститут
ім.. І.І. Мечникова
Історико-правовий факультет
Римська цивілізація
Курсова робота з
історії давнього Риму
студента історичного
факультету групи І-116
Мельник В.В.
Перевірив:
старший викладач
Горбенко К.В.
Миколаїв 2007
Зміст
Вступ
3
1. Історія Риму
5
2. Критика Римської культури
8
3. Культура Риму епохи республіки
13
4. Культура Римської імперії в період найбільшої могутності
19
5. Культура Римської імперії III століття
28
Висновок
33
Література
34
Вступ
Курсова робота посв'ящена Римській цивілізації. Ця тема на сьогодні є актуальною в історії, тому, що вона стосується Стародавнього Риму, якого ставлять перші ряди найвизначніших цивілізацій, а світові шедеври та ідеали потрібно знати та вивчати повною мірою.
Тому, автор в даній роботі буде намагатися зобразити та проаналізувати Римську цивілізацію, події, які відбувалися в цей період, дати характеристику видатним вченим та діячам мистецтва, тощо.
Вивчення будь-якої проблеми, теми, тощо неможливе без визначення хронологічної і регіональної періодизації, першооснови певної проблеми, теми. Тому автор зображує нижче хронологічну, регіональну періодизацію (персоналій; епохи республіки; коли він був найбільш могутнім), критику, тощо.
“Кожний народ, як Римська цивілізація має три основні корені своєї величезної безписемної історії -- лінгвістичний, культурний (або етнографо-археологічний)”.
Розглядали основні культурні особливості населення стародавнього Риму та їхній зв'язок із характерними особливостями етносу, що заселяв Італію з давніх часів наприклад: етруски та плем'я “Латинь”.
Перша згадка про римських колоністів була зроблена в 753 p. до н. е. над якою працювали Бадак А.Н. Войнович И.Е. також працювали над темами етрусків, культура Рима та видали у своїй книзі «Історія стародавнього Риму» (1998 p.).
Римська цивілізація має тисячолітню історію, її значення для світової цивілізації важко переоцінити. Латинська мова, яка була носієм цієї культури, справила вплив на цілу групу мов, так званих романських. Ще два-три століття тому вона була мовою філософи, науки, медицини, юриспруденції, релігії і літератури багатьох європейських народів. Ще й сьогодні більшість наукових, медичних, юридичних термінів - латинського походження. Таке ж значення мають досягнення римлян в архітектурі, образотворчому мистецтві, в системі державного і приватного права, адміністративного управління та форм організації суспільного життя. Вивчення історії античної, і зокрема римської, культури дає змогу зрозуміти закономірності розвитку багатьох соціальних та культурних феноменів, робить можливим більш ґрунтовний підхід до вивчення й розуміння сьогоднішніх соціальних і культурних процесів. Події та герої римської культури та історії осмислюються у зв'язку з цим як культурні символи, що допомагають глибше розуміти сучасність,
Історію Римської держави традиційно поділяють на три великих періоди: ранній Рим, або царський період, Римська республіка та Римська імперія. Вони мають ще і внутрішнє членування. У періоді раннього Риму виділяють етруську епоху й суто царську, тим більше, що деякі римські царі були етрусками за походженням. Римська республіка знала три епохи: рання республіка (кінець VI століття - 256 рік до нашої ери), епоха великих завоювань (256 - 130 роки до нашої ери), епоха громадянських воєн та кризи республіки (133 - 31 роки до нашої ери). В історії римської імперії вичленовуються дві епохи: рання імперія, або принципат (31 рік до нашої ери - II століття нашої ери), і пізня імперія (III століття нашої ери - 476 рік).
1. Історія Риму
Рим з'явився як один із землеробських полісів на південній периферії етруського світу. На протязі 6 століття до нашої ери він був під владою етрусків. Невелика кількість пам'яток цього періоду є складовою частиною цивілізації етруського типу. Потім почалася повільна, але тривка експансія Риму, що знаходився на кордоні двох великих італійських цивілізацій: етрусків і Великої Греції. Ця експансія привела Рим не тільки до визволення, але й дозволила йому зайняти ключові позиції в Центральній Італії.
Частиною Римської культури, безперечно, є легенда про заснування Риму. До нас дійшли твердження, що Рим був заснований між 754 і 753 роками до нашої ери латинськими колоністами зі стародавнього міста Альба Лонга [1]. За легендою, римляни пов'язували заснування Рима з Троянською війною. Легенда розповідає, що коли загинула Троя, деякі троянці на чолі з Енеєм повтікали на кораблях до Італії, Вони прибули в Лацій, де заснували місто Альба, в якому й зацарював Еней. Його нащадок, цар Альби Нумітор, був повалений своїм братом Амулієм, Побоюючись помсти дітей або онуків Нумітора, Амулій примусив його дочку Рею Сільвію стати весталкою [4]. Жриці богині Вести, берегині домашнього вогнища, не мали права виходити заміж. Однак у Сільвії від бога Марса народилися два сини-близнюки, Ромул і Рем. Амулій наказав кинути їх у Тибр. Але малюки врятувалися: хвиля викинула кошик із дітьми на берег, де їх вигодувала молоком вовчиця. До речі, саму капітолійську вовчицю у VI - на початку V століття до нашої ери римляни зобразили у вигляді бронзової скульптури, яку встановили на Капітолії. Вона відома й по сьогоднішній день. Потім братів виховував царський вівчар. Врешті-решт Ромул і Рем довідались про своє походження, вбили Амулія, повернули царську владу своєму дідові і, зібравши дружину, заснували нове місто на Палатинському пагорбі, на березі Тибру. За жеребом місто дістало назву Рим від імені Ромула [5]. Під час побудови міської стіни між братами виникла сварка, Рем загинув від руки брата, А Ромул став першим римським царем. Він поділив громадян на патриціїв і плебеїв, усе населення - на курії і створив військо.
Легенда розповідає, що першими жителями Рима були юнаки - супутники Ромула та його дружина. Сусідні общини з недовірою ставилися до нових поселенців і не хотіли одружувати з ними своїх дочок. Тоді Ромул улаштував свято, на яке запросив сусідїв-сабінів. Під час банкету римляни викрали дівчат-сабінянок. Сабіни пішли війною на Рим, але сабінянки зуміли помирити своїх батьків і чоловіків. Як наслідок злиття латинської і сабінської общин утворилась єдина Римська держава, в якій стали спільно правити два царі - Ромул і сабінянин Тит Тацій.
Другий римський цар, сабінянин Нума Помлілій, затвердив культи богів і організував жрецькі і ремісничі колегії. Наступний цар, Тулл Гостілій, зруйнував Альбу Лонгу і переселив її жителів до Рима. Його спадкоємець Анк Марцій побудував міст через Тибр і заснував у гирлі річки першу римську колонію - Остію.
В Римі правили ще три царі, етруски за походженням, Тарквіній Давній побудував у Римі перший цирк, храм на Капітолії і підземний стічний канал - Велику клоаку, що існує дотепер, Його наступник Сервій Туллій провів важливі соціальні реформи і встановив довкола міста міцну кам'яну стіну. Останнього, сьомого, царя Тарквінія Гордого вигнало з Рима повстале населення. Від цієї події 510 року бере початок історія Римської республіки.
Спеціальне вивчення легенд про ранній Рим і зіставлення їх із результатами археологічних та лінгвістичних досліджень привели вчених до висновку, що відомості античних письменників у цілому заслуговують на довіру. Тепер визнано, що антична традиція містить поряд із вигадками і спомин про реальні історичні події та особи. Наприклад, достовірні у своїй основі відомості про етнічний склад населення на території майбутнього Рима, зв'язок цього населення зі Східним Середземномор'ям (греки, фінікійці, етруски), приблизний час виникнення Рима, зв'язок перших римських поселенців з Альбою Лонгою, злиття латинської і сабінської общин у Римі, загальні уявлення про діяльність перших римських царів, про етруське правління в Римі наприкінці царського періоду тощо.
На протязі III століття до нашої ери Рим утверджується як головна сила, що підпорядкувала собі весь Апеннінський півострів, включаючи і Етрурію, яка на той час вже вичерпала свій історичний потенціал, та більшість полісів Південної Італії. Завдяки цоьму Рим стає великою середземноморською державою. Підкоривши в останній чверті ІІІ та в першій половині ІІ століття до нашої ери Карфаген, Рим став керівною силою в Центральному та Західному Середземномор'ї. В ІІ та І століттях до нашої ери Рим підкоряє собі багаті землі елліністичної Греції, Єгипту і Малої Азії.
Рим зростав, будуючи легендарні дороги і починаючи торгівлю з сусідніми країнами. Життя в ньому було досить гідним, але жителі Риму прагнули більшого. Вони створили величезні легіони, щоб підкорити собі нові землі. Імперія ставала сильнішою, і ніхто вже не міг зупинити Рим. Захоплені у полон війська противника ставали рабами, яких купували багаті міщани, насолоджуючись усіма радощами життя в Римі. Але не кожен римлянин жив у такій розкоші. Це призводило до повстань голодних нижчих класів. Але Рим вижив. Як доказ його величі, були збудовані величезні арени, де проходили захоплюючі небезпечні змагання (битви гладіаторів, кінний біг, двобої рабів з левами тощо). Все це було неодмінними атрибутами римського побуту.
На протязі І століття до нашої ери складається велика римська латиномовна література, закладаються основи власного римського образотворчого мистецтва й архітектури.
На рубежі старої і нової ери Рим перетворюється на величезну світову державу. Старий полісний устрій вступає у непорозуміння з тими завданнями, які необхідно було розв'язувати у рабовласницькій країні. На зміну полісному республіканському устрою приходить імперія. Так з І століття нашої ери починається заключний етап розвитку античного Середземномор'я.
Період з І по V століття нашої ери - епоха останнього розквіту античної культури. У 476 році нашої ери могутня Римська імперія впала під натиском напіводягнених голодних варварів, ставши жертвою своєї власної необачності, надмірної вишуканості та багатства. А до культури варварам діла не було - грандіозні палаци, монументи та скульптури, колони та форуми, сенати та префектури були знищені при взятті Рима. Загибель Риму означає і загибель великої античної культури в цілому. Як образно відмітив Т.Момзен: "Над греко-латинським світом опустилася історична ніч, і відвернути її було не в силах людських, але|та| Цезар дав все ж таки змученим народам доживати вечір свого розвитку в стерпних умовах. А коли, після|потім| довгої ночі, зайнявся новий історичний день і нові нації спрямувались до нових, вищих цілей - у|в,біля| багатьох з|із| них дало пишний колір|цвіт| сім'я, посіяне ще Цезарем, і багато саме йому зобов'язані своєю національною самобутністю" [6].
2. Критика Римської культури
У римської культури завжди було багато як прихильників, так і противників. Дійсно, багато хто не міг пробачити римлянам войовничість їх менталітету, що її вони успадкували від етрусків. Особливо не сприймали культуру Риму греки, що їх римляни підкорили. Елліни перемагали своїм генієм, а римляни досягали успіху лише завдяки фортуні. Але Рим зробив те, чого не вдалося зробити еллінам. Він об'єднав народи та запровадив порядок на землях, приніс їм мир. Кожен міг, будучи в безпеці від нападу, працювати, сіяти, збирати врожай, маніпулювати землями країни та торгувати. За щитом Риму елліни зі своїми поглядами на життя могли нескінченно довго сперечатися на філософські теми. Можливо, Рим не перевершив греків у галузях філософії та скульптури, але він добре налагодив перекидання військ з одного кінця держави в інший та встановив справедливі закони. А це вже і є культурою. Рим на той час був універсальною ідеєю. Досягнення в тих галузях культури, в яких римлянам не вдавалося створити щось особливе, були цілком запозичені у інших народів, у тих же самих греків. Але в будь-якому випадку римська культура не просто цікава - вона грандіозна, без неї не можна уявити давній світ, як і не можна уявити Рим без впливу на нього грецької культури [11].
Культура Вілланови у Північній та Центральній Італії. Культура етрусків 1000 років до нашої ери. Початок колонізації Італії етрусками. Приблизно в цей час, за підрахунками вчених, починається період залізного віку на території майбутнього Риму. Відбувається перехід від апеннінської культури та культури террамар ("жирна земля"), від яких залишилась велика кількість господарських відходів у вигляді кераміки, залишків бронзових виробів на свайних поселеннях біля водних просторів рік та озер.
Субапеннінський період став перехідним, він визначається появою нових племен на території сучасної Італії, ці племена принесли особливу культуру, зокрема, вони померлих ховали на спеціальних полях-кладовищах. Змінився обряд захоронення, поширюється кремування. В Південній Етрурії продовжує існувати культура террамар. В Північній і Центральній Етрурії в результаті великих етнічних переміщень встановлюється основний тип культури цього періоду, що має назву культура Вілланови. По суті це землеробська культура. Схематично виділяють чотири етапи цієї культури, коли удосконалюється техніка виготовлення бронзсг /їх виробів, нові форми бронзових речей побуту, дещо прогресує залізообробка, не дивлячись на обмеженість запасів залізної руди в Італії. Тільки в б столітті до нашої ери помічаємо перевагу в кількості залізних знарядь праці над бронзовими. В археологічному асортименті з'являються нові форми фібул. Значним кроком вперед у розвитку технологічних навичок є виготовлення гончарного посуду. Археологічно можна інтерпретувати знайдені вироби як предмети торгівлі племен. Сюди відноситься грецька кераміка, фінікійське скло, предмети з золота й срібла, слонової кістки. Складніше сприймаються етнічні переміщення населення. Згадані террамари, як і оволодіння металом, пов'язують з індоєвропейським елементом, частковим його проникненням, можливо, морем, по території Італії шляхом колонізації. Домінуючу масу носіїв індоєвропейських мов склали племена італіків, що проникають в Італію з кінця 2 тисячоліття до нашої ери і, як вважають, створюють культуру типу Вілланови.
Відкрита біля поселення Вілланова у передмісті Болоньї в середині XIX століття культура знаходить аналоги в культурі залізного віку Лігурії (Голасекки), Венеції (Есте), Бруттії (Торре Галлі). Культура Вілланови проявляється в центрах Південної Етрурії, Лації (Альбанські гори), у відповідних прошарках римського поселення.
Піднесення етрусків у VIII столітті до нашої ери в Середній та Північній Італії є закономірним розвитком попередньої культури Вілланови. Проблема етруської мови породжує все нові й нові версії, які грунтуються на 9 тисячах етруських надписів, що збереглися. Весь масив етруського матеріалу дозволяє оцінити мовний запас, зміст епітафій, текстів-присвят та подарункових творів [12].
Алфавіт використовувався грецький. Однак для досліджень великим недоліком є одноманітність надписів епіграфіки, мала кількість текстів на широкі теми. Короткі етруські надписи зустрічаються на урнах, глечиках, дзеркалах, гем мах,
У VIII - VII століттях до нашої ери етруски проживають на більшій частині сьогоднішньої Італії, займаються землеробством, утримують худобу. Високий рівень землеробства дозволяв проводити селекцією - було отримано етруський сорт полби, вперше пjчали вирощувати культурний овес, Льон йшов на пошиття одягу, вітрил для човнів. Цей матеріал використовувався для запису різноманітних текстів (пізніше це досягнення використали римляни). Існують свідчення антиків про міцність ниток з льону, за допомогою яких етруські ремісники виготовляли панцирі (гробниця 6 століття до нашої ери, Тарквінія). Досить широко етруски застосовували штучне зрошення, дренаж, регулювання течій річок. Відомі археологічній науці давні канали знаходилися біля етруських міст Спіна, Вейї, в районі Коди.
Наведені факти високого рівня агрономічної культури, прикрашені пережитками давньої магії, свідчать про великий вклад етрусків у культуру Італи в давнині.
В інших галузях діяль: ості, наприклад в ремісництві, етрускам властиві високий рівень та значні результати. Наявність чисельних виробів з металу в гробницях VIII століття до нашої ери в Етрурії асоціюється з адекватним рівнем рудної справи та металургії, В некрополі Сан-Чербоне одна знахідка з міді була інкрустована залізними мініатюрними квадратиками - метод, характерний при роботі з дорогоцінними матеріалами. Взагалі, з заліза виробляли металевий посуд, засоби виробництва для різних галузей промисловості. Широкого поширення набули посудини буккеро, бронзові статуетки, етруські форми гробниць (типу гробниць Цере), металічні прикраси, скляні буси, амулети, скарабеї. Інтенсивна торгівля прямо впливала на рівень суднобудування. Етруски використовували запаси лісу не лише Тирренії, а й масиви Лації, Умбрії. З дерева робили килі "тирренських кораблів". Етрускам була відома форма торговельного корабля з двома мачтами, чого не знав грецький торговий флот.
Важливим етапом в розвитку етруського суспільства було складання міської структури, що відповідала рівню рабовласницького ладу, зовнішньою ознакою якого було жваве містобудування. Міста мали міцний пояс укріплених стін з кам'яних блоків, пізніие спостерігалося чітке розташування кварталів в шахматному порядку та планування вулиць, які перетиналися під прямим кутом. Аналог етруським забудовам - місто Міса [7] біля Болоньї (датується VI -- IV століттями до нашої ери) мало свій центр - акрополь з храмовими будівлями та перпендикулярно розміщеними вулицями, фонтан з басейном, п'ять храмів-святилищ (за етруським ритуалом, вони мали вхід з півдня та були орієнтовані по частинах світу, п'ятий храм знаходився в центрі). Найбільші вулиці мали ширину до 10 - 15 метрів, У місті існувала система каналізації, водопровід з глиняних труб. Храмові побудови проводились розумно, з урахуванням сейсмічності, на кам'яних фундаментах. Усе місто оточувалося фортифікаційною стіною шириною 2 метри, що складалася з великих суцільних блоків, Місцевий побут, заснований на розвинутому господарстві, ставав усе більше спеціалізованим у певній галузі, Популонія орієнтувалася на видобуток і обробку металів, Клузій спеціалізувався в сільськогосподарському виробництві, місто Цере - на ремеслах і торгівлі.
За Варроном, 753 р. до нашої ери вважається роком заснування Риму,
У релігійному житті панував політеїзм давньогрецького типу. Лише імена етруських богів відрізнялися від грецьких. Головним богом був Тин (грецький Зевс, римський Юпітер), іншими визначними богами - Уні, Менрва [8] (римська Мінерва), Марис (Марс). Міфології етрусків властиві були також і давні культи тотемного характеру: добрих і злих демонів (Хару, Тухулха, Лаза).
Цікавими з точки зору розуміння життя етрусків є їх малюнки й фрески в гробницях. Так, зображені сюжети дозволяють припустити, що існували ритуальні вбивства рабів в ході поєдинків та травля їх хижими тваринами. В той же час рабів зображували співаючими, граючими на музичних інструментах, танцюючими.
З кінця VI століття до нашої ери етруська конфедерація починає розпадатися. В 524 році до нашої ери етруски програли грекам битву при Кумах, Відповідно, занепадає і культура. Хоча, занепадає етруська культура, а загалом уся римська культура переходить на нову орбіту свого розвитку. Почали етруски з фібули з гробниці Черветері (близько 650 р. до нашої ери) і канопи з маскою (близько 600 р. до нашої ери), а останнім чисто етруським досягненням в культурі, безперечно, було спорудження храму Юпітера на Капітолійському холмі в Римі. Це сталося в період правління етруських царів Тарквініїв (знайдені під час археологічних розкопок монети із зображенням храму допомагають уявити зовнішній вигляд цієї величної будівлі). Слід мати на увазі, що Юпітер в пантеоні тодішніх богів супроводжував Менрву й Уні -етруських жіночих божеств, а крім того, й сам Юпітер був спочатку також етруським богом на ім'я Тин, Саме в цій своїй етруській іпостасі Юпітер і став, як вважається, патроном нової римської держави. Усередині храму розміщувалась величезна статуя Юпітера, виготовлена з золота й пластинок слонової кістки. Авторство цього твору, рівно як і квадриги на храмовому фронтоні, приписують майстру Вулке з міста Вей, Завершено зведення храму було в 509 р. до нашої ери.
У тому ж таки 509 році до нашої ери останній цар так званого царського періоду Тарквіній Гордий був вигнаний з Рима. 509 р. до нашої ери вважається традиційною датою заснування республіки та запровадження консульської влади у Римі [13].
3. Культура Риму епохи республіки
500 рік до нашої ери. Рим починає експансію в Італії. В 474 році до нашої ери етрусків, від яких римська культура взяла так багато, було витіснено римськими військами з Кампанії. 444 рік до нашої ери став роком запровадження військового трибунату з консульською владою. А в 377 році до нашої ери навколо Рима була збудована стіна для захисту від ворогів [9], які нагадали про себе захопленням та спаленням міста.
Говорячи про подальший розвиток римської культури, не можна не згадати про прокладення знаменитої Аппієвої дороги, що розпочалося в 312 році до нашої ери, акведук Аппія Клавдія тощо. Але зупинимося на більш "світських" речах, що і буде вирізняти культуру Риму епохи республіки від культури попередніх етапів розвитку.
Перетворення Риму на велику середземноморську державу справило вплив на ідеологічне життя римського суспільства. У вищих колах римського суспільства набуває широкого вжитку грецька мова. Разом з мовою в Римі з'являється грецька освіченість; знання грецької літератури стає ознакою гарного тону, створюються риторичні школи, керовані греками. Все більший вплив справляють на побут і образ життя римської знаті елліністичні звичаї. Однак широкі кола римського суспільства вороже ставилися до іноземних нововведень та звичаїв і чинили їм стійкий опір.
Вплив грецької культури сприяв поширенню освіченості у верхніх шарах суспільства й загальному культурному зростанню. Навколо одного з найбільших політичних діячів того часу - Сціпіона Еміліана створюється гурток, до складу якого входять філософи й письменники. Серед них найпомітніше місце належить знаменитому грецькому історику Полібію та грецькому філософу Панетію. Обидва вони проповідували вчення стоїків, пристосовуючи його до потреб і запитів римського суспільства.
В І-му столітті до нашої ери спостерігається ще більш широке поширення елліністичних впливів, причому в філософії та мистецтві вони стають домінуючими. Одночасно з цим в римському суспільстві йде процес їх творчої переробки. Саме в цей період виникає латинська лірична поезія, досягає найвищого розквіту ораторське мистецтво, з'являються прозаїчні твори, написані класичною латинською мовою.
Для популяризації різних течій елліністичної філософії особливо багато зробив Ціцерон, який виклав в ряді творів досить зрозуміло основи різних філософських систем і розробив латинську філософську термінологію.
Лукрецій, один з найвідоміших філософів давнини, в своїй поемі "Про природу речей" поширював та пропагував матеріалістичне вчення Епікура, намагаючись позбавити людей забобонного страху перед богами і потойбічним життям. Заперечуючи всяке втручання богів у життя людей, Лукрецій давав наукове пояснення походження і розвитку всесвіту й людства. Він стверджував, що все складається з неподільних "начал", тобто атомів, які не створюються і не зникають, а за певним законом з'єднуються і формують все живе. Тому всесвіт вічний і нескінченний.
Лукрецій вважав, що після створення землі з вологи й теплоти з'явилися рослини, потім тварини і, нарешті, людина. Завдяки досвіду й спостереженням людина навчилася отримувати вогонь, будувати домівки, обробляти землю. Люди почали об'єднуватись у сім'ї, а сім'ї почали формувати суспільство. Це дало можливість розвинутися мові, наукам, ремеслам, ідеям права й справедливості. Але з'явилися царі, найбільш сильні почали захоплювати й ділити землю, що призвело до появи війн і злочинності [14].
У греків римляни запозичили і наукові досягнення. Так, Цельс узагальнив досягнення елліністичного лікарського мистецтва. Астроном Сосиген з Єгипту виконав обчислення для проведеної Цезарем реформи римського календаря. Але одночасно розвивалася й чисто римська наука. Найпомітнішим її представником був Иарк Теренцій Варрон, який уклав енциклопедію наук і виконав дослідження римської побутової і релігіозної старовини, римського театру, латинської мови.
Старе римське право не зазнало корінних змін, а лише було вточнене й розширене преторами, які перед вступом на посаду в спеціальних едиктах публікували свою програму розв'язання тих чи інших юридичних казусів. Значний вплив на римське право мало законодавство провінцій, з якими постійно контактували римляни. Це призводило до спрощення ведення процесів і порядку угод з купівлі-продажу, займу, оренди, тощо. Були розширені права власників на майно, яке не було їх власністю в старому римському смислі, наприклад, права римських громадян на захоплені провінційні землі. Розроблялося поняття юридичної особи. Такими юридичними особами спочатку були визнані муніципії, а пізніше і колегії.
Ораторське мистецтво і риторика пройшли в Римі довгу путь і нараховували велику кількість яскравих представників, з яких найбільш знаменитим був Ціцерон. Промови відомих адвокатів розмножувались, їх читала широка публіка. Риторику вивчали у школах під керівництвом вільних греків у містах Греції і Малої Азії. Там римські оратори запозичували простий і суворий аттичний стиль або зухвалий, театральний, гострий, критичний так званий азіанізм. Азіанізм, данину якому віддав і Ціцерон, особливо процвітав до 50-их років І століття до нашої ери, після чого популярнішим став аттицизм, якого дотримувався Цезар. Велику увагу оратори звертали на пози, жести, інтонації голосу, на оригінальні звороти мови, на влучні дотепи, які могли образити або добити противника. Особливе значення мали політичні промови, найбільш яскравими зразками яких є промови Ціцерона проти Катіліни.
Гострота політичної боротьби відбилася і у записках Цезаря про галльську і громадянську війни. Оповідання ведеться від третьої особи для того, щоб створити ілюзію найбільшої об'єктивності. Насправді "Записи" написані Цезарем з метою виправдати свої дії, прикрасити успіхи і згладити, де це можливо, невдачі. Сучасників і нащадків захоплювала сувора простота, стислість і разом з тим виразність стилю Цезаря, що писав свої твори в таборах і походах. Про свою політичну програму і справжні наміри Цезар в цих творах умовчує, дотримуючись офіційних версій. Наприклад, війну з Аріовістом він виправдовує проханням жителів Галлії допомогти їм, початок громадянської війни - своїм прагненням захистити народних трибунів,
У творах історика Саллюстія йде мова про війну з Югуртою, про знову Катіліни, Йому належить також " Історія", що охоплює період з 78 по 67 р. до нашої ери. Яскравими фарбами змальовує він ганебне запроданство знаті під час Югуртинської війни, її розбещеність, що породила Катіліну і їй подібних. Але і римські низи, на думку Саллюстія, спотворились внаслідок убогості і неробства не менше за нобілітет. Цим "низам" він протиставляє справжній народ, який, як він вважає, повинен складатися з вільних, рівних землевласників. Особливою його симпатією користувалися популяри типу Марія.
Для ранньої римської поезії характерне наслідування класичним зразкам. Першим римським поетом вважається Лівій Андроник, за походженням грек з Тарента, привезений в 272 р. до нашої ери бранцем до Рима. Він переклав латинською мовою "Одіссею" сатурнічним віршем. Його молодшим сучасником був Гней Невій, автор епічного твору про першу Пунічну війну і ряду трагедій. Після другої Пунічної війни з'явилися твори Еннія, який довгий час користувався славою одного з найвидатніших поетів. Найбільш відомим його твором були "Аннали", написані вперше введеним ним у римську літературу гекзаметром [2].
Вже у другій половині ІІІ ст. до нашої ери розроблявся жанр римської комедії. Умбрієць Тіт Макцій Ппавт був автором ряду комедій, написаних надзвичайно живою, образною і простою народною мовою. До нас дійшла 21 комедія Плавта, найбільш відомими з яких є "Амфітріон", Кубишка", "Хвалькуватий воїн ". У творах Плавта прослідковуються соціальні мотиви, з позицій плебеїв він виступає проти лихварства, розкоші, розкладання патріархального устрою сім'ї, проти легковажних "грецьких правів". Комедії Плавта користувалися величезним успіхом у глядачів.
Твори іншого автора комедій карфагенянина Публія Терніція Африканця були розраховані на освічену публіку. Він написав всього 6 комедій, найбільш відомими з яких є '"Дівчина з Андроса", "Євнух", "Самогубець", Гай Луцилій був родоначальником цілком нового літературного жанру, що в майбутньому мав стати специфічним римським жанром - жанром викривальної сатири.
Лірична поезія зародилася у І ст. до нашої ери в колі молодих поетів, серед яких найбільш талановитим був Катул. Він першим у латинській поезії запровадив вживання різних розмірів. До речі, грецькій поезії цей метод був уже давно відомий. Найбільш відомі його ліричні вірші присвячені Лесбії -так Катул називав Клодію, сестру народного трибуна Клодія. Клодія була типовим представником свого часу, коли у вищих класах "погляди предків" прийшли в повний занепад, і стара непорушна римська сім'я змінилася "легковажним зв'язком" двох осіб різної статі. Любовні пригоди Клодії були відомі всьому Риму. У присвячених їй віршах Катул з дивовижною щирістю і силою відобразив свою палку (хоча і змішану з презирством) любов, болісні ревнощі, гіркоту розривів і щастя примирень. Ці вірші стали не лише основою подальшого розвитку римської лірики, але й кращими її зразками.
Циркові видовища користувалися в Римі великою популярністю з найдавніших часів. У 254 р, до нашої ери вперше були влаштовані гладіаторські ігри, які з середини II ст. до нашої ери стають улюбленою розвагою римлян. На влаштування ігор витрачаються вельми значні суми грошей. Також серед широких верств населення користувалися успіхом короткі сценки й фарси, так звані аттелани і міми, що виросли з и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.