Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Антропологя - наука про людину. Українська антропологя. Антропогенез. Перш антропологчн свдчення. Антропометричн особливост українського народу. Антропологчний склад українського народу. Федр Вовк засновник втчизняної антропологї.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: История. Добавлен: 13.11.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


12
План:
Вступ...............................................................................................................3-4
1. Перші антропологічні свідчення..............................................................5-7
2. Федір Вовк -- засновник вітчизняної антропології.............................8-10
3. Українська антропологія у 20-30-ті роки.............................................11-14
4. Здобутки та проблеми останніх десятиліть.........................................15-17
Висновок.....................................................................................................18-19
Використана література..................................................................................20
Додатки.............................................................................................................21
Вступ

Термін "антропологія" в перекладі з давньогрецької означає "наука про людину" (від слів "антропос" -- людина, та "логос" -- наука, поняття, вчення, думка). Вважають, що його, як і безліч інших, у науковий обіг увів видатний давньогрецький мислитель IV ст. до н. е. Арістотель: він вживав його стосовно вивчення духовних властивостей людини. Однак у 1501 р. в Лейпцізі з'явилася книга Магнуса Гундта "Антропологія про достоїнство, природу та властивості людини і про елементи, частини і члени людського тіла", де, як видно з назви, йшлося вже й про фізичні риси людей. З тих пір поняття "антропологія" значно розширилось.
На різних етапах розвитку антропології її зміст і місце в системі наукових знань оцінювались та й нині оцінюються по-різному. Згідно точкою зору, що склалась під впливом французьких просвітників XVIII ст., антропологія є універсальною наукою про людину, що має на меті вивчення її біологічної історії, матеріальної й духовної культури викопних і сучасних людей, психології, мови тощо. Такого підходу дотримується багато західноєвропейських, американських, а останнім часом і вітчизняних вчених, що спеціалізуються в різних напрямах філософських знань. По суті, йдеться не про одну наукову дисципліну, а про широкий комплекс природничих та гуманітарних наук, у межах якого розрізняють окремі розділи: філософську, психологічну, соціальну, фізичну чи, скажімо, культурну антропологію, яка, в свою чергу, охоплює первісну археологію, етнографію, порівняльно-історичне мовознавство і т. ін.
Прихильники іншої точки зору, що сформувалась у другій половині минулого століття, розглядають антропологію як науку про мінливість фізичного типу людини у часі та просторі. Передбачається, що вона включає три великих розділи, а саме: антропогенез, що висвітлює процес походження людини; морфологію та фізіологію людини, котрі вивчають міжгрупову мінливість морфофізіологічних ознак серед населення земної кулі; расогенез та етнічну антропологію, завданням яких є реконструкція процесу расоутворення, етногенезу та етнічної історії давніх та сучасних народів. Таке розуміння змісту антропології -- розділу знань, який займає проміжне становище між біологічними та гуманітарними дисциплінами, відповідає традиціям вітчизняної науки.
1. Перші антропологічні свідчення

Як і повсюдно, власне антропологічні дослідження в Україні почали проводитися лише в другій половині минулого століття. Однак відомості про фізичний тип населення окремих історично-етнографічних зон містили вже окремі праці останньої третини XVIII ст. Так, А. Шафонський у "Чернігівського намісництва географічному описі" (1786) зазначав, що на Чернігівському Поліссі "народ взагалі невисокий на зріст і білявий", у середній смузі Лівобережної України -- "середній на зріст, трохи вищий за перших і темніший волоссям", у південно-східній -- "взагалі високий на зріст, худорлявий, обличчям смуглий і волоссям темно-русявий". Подібні фрагментарні свідчення можна подибати і в етнографічних розвідках перших десятиліть XIX ст.
Цікава сторінка вітчизняної науки про людину пов'язана з першим ректором Київського університету М. Максимовичем (1804-- 1874), котрий 1831 р. опублікував у московському журналі "Телескоп" статтю під назвою: "Про людину: із скороченої системи тваринного царства". Торкаючись питання про місце людини у природі, він указав на те, що за своєю тілесною будовою вона "схожа з тваринами (особливо орангом), тому зоологи об'єднують її з ними в один клас під іменем ссавців". Однак людина все ж значно відрізняється від тварин: її тіло пристосоване "для розвитку в неї духовного життя". Визначальними рисами людини, за Максимовичем, є наявність великого добре розвинутого головного мозку, особлива будова черепа, вертикальна постава тіла, рука, "пристосована для вільного дотику" і т. ін. Учений наголошував на тому, що всі люди належать до одного біологічного виду і мають однакові інтелектуальні здібності. Завдяки своїм прогресивним поглядам Максимович зажив широкого визнання.
Фізичні риси українців знайшли відображення в рукописній праці "Етнографічні описи селян Київської губернії..." (1854) відомого дослідника середини XIX ст., француза за походженням Д. П. Де ля Фліза. "Мешканці Київської губернії, -- писав він, -- належать до білої раси, яку називають кавказькою. Лицевий кут у них становить 85-- 90 гр. Вони мають такі риси: обличчя овальне, білого кольору... Рот не надто великий, не дуже виступаючий, губи рідко товсті, кістки вилиць мало випуклі, зуби звичайно добре поставлені симетрично й вертикально... Щоки рум'яні. Голова звичайно має нормальні пропорції, і часто трапляються обличчя, красиві у своєму роді. Волосся як у чоловіків, так і в жінок частіше русяве, аніж чорне або світле, очі переважно не чорні, а блакитні й сірі. У чоловіків брови й борода переважно густі, вони носять вуса, бороди -- лише дехто з літніх чоловіків. Зріст високий, особливо в жителів південної частини губернії. Більшість чоловіків мають атлетичну будову, міцні кінцівки... Але селяни, які проживають на північ від Києва, в Радомишльському повіті, загалом менші на зріст, не такі міцні, волосся в них здебільшого світле, а очі блакитні". Наведені рядки свідчать про спостережливість Де ля Фліза: він вірно "вловив" відмінності між українцями лісостепової та поліської зон, які, за підсумками сучасних досліджень, належать до різних антропологічних типів.
Помітний слід в історії вітчизняної антропології залишив видатний етнолог П. Чубинський (1839-- 1884) (див. додаток 1). В 1869 р. він за дорученням Російського географічного товариства організував експедицію для збирання етнографічно-фольклорних матеріалів на території України. За її результатами протягом 1872--1879 рр. учений опублікував сім томів "Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західноруський край", які були відзначені золотою медаллю на виставці в Парижі та Уваровською премією Петербурзької Академії наук. В одному з томів він навів дані про фізичну подобу юнаків-призовників (1366 осіб), зібрані лікарями рекрутських комісій. На його думку, вони дають змогу виділити на Правобережжі три типи: український, галицько-подільський та волинський, які відрізняються між собою за зростом і, частково, кольором волосся та очей. Крім того, вчений намагався окреслити роль окремих компонентів, які. на його думку, ввійшли до складу українського народу: тюркського, тобто з певною монголоїдною домішкою; південнослов'янського та румунського (фракійського), залучивши для цього історично-етнографічні та лінгвістичні дані. Хоча багато ознак, використаних Чубинським для широких узагальнень, визначалися візуально і отже, дуже приблизно (наприклад: форма голови: округла, опальна і т.ін.) чи взагалі не використовуються в сучасній антропології (швидкість та характер ходьби людини), деякі його спостереження підтвердилися у процесі пізніших досліджень, які базувалися на досконаліших методичних засадах.
2. Федір Вовк -- засновник вітчизняної антропології

Важливою віхою в історії антропології є діяльність одного і найяскравіших Представників вкраїнської науки кінця XIX -- початку XX ст. -- Федора Вовка (1847- 1918) (див. додаток 2).
Вовк належав до блискучої плеяди громадських діячів і вчених, світогляд яких сформувався на хвилі національного піднесення в Україні пореформеної доби. Закінчивши природничий факультет Київського університету Св. Володимира, він, одначе, присвятив епос життя здебільшого гуманітарним наукам, інтерес до яких був зумовлений його суспільними поглядами. Людина дії. Вовк замолоду брав активну участь у діяльності київської "Громади" і під загрозою арешту був змушений таємно залишити батьківщину.
Хто зна, як склалася б його подальша доля, якби після тривалих поневірянь у Румунії, Болгарії та Швейцарії він 1887 року не оселився у Парижі -- загальновизнаному центрі антропологічної науки. Попри свої далеко не юнацькі літа Вовк став постійним слухачем лекцій у Недільній школі та лабораторії Паризького антропологічного товариства, які читали провині французькі вчені. Завдяки систематичним заняттям антропологією він 1905 року успішно захистив у Сорбонні дисертацію на тему "Скелетні видозміни ступні у приматів та в людських рас", піднявшись до рівня своїх учителів. За неабиякі наукові успіхи Паризьке антропологічне товариство нагородило українського дослідника великою медаллю П. Брока та щорічною премією Г. Годара.
Ще під час перебування за кордоном Вовк доклав чимало зусиль для організації антропологічних досліджень на території України, діставши підтримку з боку французьких учених. Перший крок у цьому напрямі він зробив 1903 року, коли на запрошення М. Грушевського -- голови Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові -- провів антропологічні виміри 726 осіб -- мешканців Галичини, Закарпаття та Буковини. Дослідження в західноукраїнських землях, то входили до складу Австро-Угорщини, Вовк продовжив і в наступні роки. Згодом вони склади основу великої етапі "Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини" (1908), де вперше була висловлена думка про належність українців до виділеної Й. Денікером "великої південної групи великорослих і темних брахіцефалів, які він називає адріятицькою і яку з антропологічного погляду можна б було назвати просто славянською".
Ще ширші можливості для антропологічного вивчення українців відкрилися Вовкові тоді, коли після 26-річної еміграції він дістав дозвіл повернутися до Росії (щоправда, без права мешкати в українських губерніях). У січні 1906 р. вчений став співробітником Російського музею в Петербурзі, а згодом Санкт-Петербурзького університету. Згуртувавши довкола себе велику групу студентів -- вихідців з України, він налагодив систематичне збирання даних у тих регіонах імперії, де компактно мешкали великі групи української людності. За підсумками цих досліджень (а вони охопили близько 5 тис. осіб) Вовк підготував розділ "Антропологічні особливості українського народу" в другому томі колективної праці "Український народ в його минулому і сьогоденні" (1916).
На підставі аналізу варіацій антропометричних та антропоскопічних ознак у більш ніж 40 територіальних груп учений дійшов висновку щодо відносної антропологічної однорідності українського народу. "Українці, -- писав він, -- є досить одноманітне плем'я, темноволосе, темнооке, вище за середній зріст чи високого зросту, брахіцефальне, порівняно високоголове, вузьколице, з рівним і досить вузьким носом, з порівняно короткими верхніми та довшими нижніми кінцівками". Сукупність цих ознак Вовк назвав українським антропологічним типом, зауваживши, що відхилення від нього загалом незначні і спостерігаються лише на "скрайках" етнічної території українського народу. На його думку, українці належать до так званої адріатичної, або динарської раси, ознаки якої поширені переважно серед південних і частково західних слов'ян -- сербів, хорватів, чехів, словаків.
Висновки Вовка були неоднозначно зустрінуті представниками московської антропологічної школи, очолюваної Анучиним. У той же час вони надовго визначили напрями пошуків українських учених -- І. Раковського, А. Носова, С. Руденка, Р. Єндика та ін.
Все життя Федір Вовк мріяв повернутися в Україну. Здавалося, цій мрії судилося здійснитись: навесні 1918 р. в похмурий Петроград йому надійшло запрошення зайняти посаду професора кафедри географії та антропології Київського університету. Однак по дорозі до Києва 71-річний вчений захворів, помер і був похований на сільському цвинтарі поблизу білоруського міста Жлобина.
3. Українська антропологія у 20-30-ті роки
За кілька років по смерті Ф. Вовка один із його учнів -- О. Алешо -- в неймовірно важких умовах повоєнної руїни перевіз із Петрограда до Києва архів, книгозбірню (понад 8 тис. томів унікальних видань) та численні антропологічні й етнографічні колекції свого вчителя. Всі ці матеріали були зосереджені в Музеї (згодом -- Кабінеті) ім. Хв. Вовка при Українській Академії наук, який складався з трьох розділів -- етнографії, антропології та первісної історії. Тут були представлені краніологічні колекції, муляжі, предмети матеріальної культури давнього населення України, етнографічні експонати тощо. Попри брак коштів співробітники музею А. Носов, М. Мушкет, В. Ткач систематично проводили антропологічні дослідження, обстеживши кілька територіальних груп українців Поділля, Черкащини, Півдня, кримських татар, поляків та ін. Носов опублікував зібрані ним дані в кількох статтях, в яких він загалом дотримувався Вовкової схеми, хоча, на відміну від свого вчителя, не виключав ролі змішування у формуванні морфологічних рис українського народу. В 1927 р. при Кабінеті був організований гурток-практикум для молодих науковців, де читали лекції та проводили практичні заняття. Однак на початку 30-х років цей науковий осередок, який продовжував традиції Вовкової школи, закрили, а його керівника М. Рудницького заслали до Пермської області Росії. Ф. Вовка офіційно оголосили "українським буржуазним націоналістом" ба навіть расистом, а його праці вилучили з бібліотек і замкнули у спецсховищах.
Ще одним це и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.