На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


доклад За українськ голодомори сьогодн вдповдати нкому. Вони вдйшли у криваву українську сторю, яка у клька шарв вкрита трупами. Десятки мльйонв українського громадського цвту лягло в землю.

Информация:

Тип работы: доклад. Предмет: История. Добавлен: 08.04.2005. Сдан: 2005. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


8
План
Вступ
2
Революція, селянська війна та голод 1917-1921 pp.
2
Висновок
8
Аналіз літератури
9
Література
10
Вступ
Забути минуле - означає примиритися з його поверненням."
Уінстон Черчілль
За українські ГОЛОДОМОРИ сьогодні відповідати нікому. Вони відійшли у криваву українську історію, яка у кілька шарів вкрита трупами. Десятки мільйонів українського громадського ЦВІТУ лягло в землю, “дякуючи” жахливій більшовицькій владі та її спотвореним уявленням про всесвітнє комблагоденство, побудованого на кістках мільйонів людей. Чи будуть наші нащадки коли-небудь вивчати сутність цього антилюдського експерименту, а чи байдуже прогортають ті страшні сторінки? Певне, й досі нам не вдається нічого створити путнього на сплюндрованій українській землі, бо генофонд українців винищено, адже лягали у сиру землю в усі часи спочатку найкращі, найчесніші, найпорядніші. За Союзу причини голодоморів називалися прості: на початку 20-х - посуха та семирічна відсталість Росії, знекровленої війною. Насправді ж усі голодомори були цілеспрямованими злочинними заходами влади на утвердження радянської влади. Насильство стало державною політикою, яка, власне, згодом і привела штучну державу до краху. Інакше - новітня влада голодом упокорювала народ. Лише у 1993 році в Україні з'являться книги, які зроблять перші кроки у напрямку великої трагічної ПРАВДИ про народну трагедію. Спочатку - збірник документів і матеріалів про голод 1921-23 рр. в Україні. А потім - НАРОДНА КНИГА-МЕМОРІАЛ “Голод-33”. Її автори - подружжя Володимира та Лідії Маняк - вже пішли з життя. Власне, й книга ця стала їм воістину народним пам'ятником. В ній зібрані сотні й сотні спогадів тих, хто пережив жах голоду 33-го року. В ній у вступних статтях упорядників названі прямо причини та жахливі наслідки українських ГОЛОДОМОРІВ, названі поіменно ті, хто керував процесом розправи над українським народом.
Революція, селянська війна та голод 1917-1921 pp.
На початок 1917 р. селяни Російської імперії вже володіли (або орендували) землею, загальна площа якої в чотири рази перевищувала володіння інших власників (зокрема “настирливих городян”, частка котрих у 1911 р. становила вже понад 20 %). 89 % засіяної орної землі зосереджувалося в селянських руках. Крах старого режиму в лютому 1917 р. спричинився до насильного захоплення селянами великих маєтків. У 1917 р. вони відібрали 43,2 млн га землі у 110 тис. поміщиків і 56 млн га -- у 2 млн заможних селян (що їх правильніше було б назвати дрібними панами, оскільки пересічний розмір їхніх земельних ділянок досягав 28 га). Протягом 1917--1918 рр. площа всієї споживної землі, зосередженої в селянських володіннях (у 36 губерніях, стосовно яких існують певні відомості), зросла від 80 до 96,8 %, а середня площа селянського господарства -- приблизно на 20 % (в Україні -- навіть майже удвічі). В період між 1917 та 1919 рр. чисельність безземельних селян скоротилася майже наполовину, а володільців господарств площею понад 10 десятин -- більш ніж на дві третини. Отже, на селі відбувався процес майнового “вирівнювання”.
8 листопада 1917 р., одразу ж після здобуття влади більшовиками, було оголошено декрет про землю. Він відбивав селянські вимоги, оприлюднені есерами, тож його прийняття було свідомим тактичним маневром Леніна, котрий прагнув заручитися підтримкою селян. Згідно з декретом, земельне питання могли вирішити тільки Установчі збори (згодом розігнані більшовиками одразу після скликання -- в січні 1918 р.); водночас стверджувалося, що “найсправедливішою розв'язкою” буде передання всієї землі, включно з державною, у володіння всіх, хто працює на ній, і що форми земельного володіння мають вільно визначатися на місцях.
Декрет про “усуспільнення” землі від 19 лютого 1918 р. наголошував на позитивних сторонах колективізації, але був присвячений в основному проблемі розподілу землі у відповідності до декрету від 8 листопада.
У цей час на передній план знову висунулися сільські громади: більшовики дозволили їм займатися перерозподілом панської та іншої землі, вважаючи, мабуть, що їхні функції можна обмежити тільки цим заняттям, а всі інші питання адміністрування на селі візьмуть на себе Ради. На ділі ж саме громади зосередили у своїх руках майже все керівництво місцевими справами.
Реанімація громади супроводжувалася принаймні частковим руйнуванням “столипінського” селянства як соціального прошарку: тих заможних одноосібників, що вже відокремилися, тепер нерідко силоміць примушували повертатися до громади. Індивідуальні господарства -- ферми чи хутори, тобто сільця з кількох ферм, часто були досить великими або багатими для того, щоб класифікувати їхніх власників як куркулів (що й робилося за поспіхом зліпленими постановами). В Сибіру та Україні, де хутори переважали над садибами фермерського типу, значна кількість хуторів поки що вціліла, але загалом по країні за станом на 1922 р. їх залишилося менше половини (хоч пізніше, коли проблема продуктивності сільського господарства виявилася важливішою за доктринальні міркування, влада навіть почала певною мірою заохочувати фермерський метод).
Урешті-решт процес повернення до общинної системи завершився успіхом. Напередодні Жовтневої революції до складу громад входило близько 50 % селянських господарств (дані із 47 губерній європейської частини), а в 1927 р.-- уже 95,5 %. Це аж ніяк не прискорило наближення “соціалізму”, оскільки громада уособлювала віковічну аграрну відсталість. Останнє, втім, не дуже-то й хвилювало більшовиків, бо ж, з їхнього погляду, куди важливішим було інше -- справжня селянська організація. А громада стала бастіоном проти поширення комуністичних ідей.
Виходячи з ленінських настанов, більшовики в травні 1918 р. дійшли висновку: початкова стадія союзу із селянством в цілому закінчилася й тепер можна всерйоз приступати до соціалістичних перетворень
Загальне зменшення -- в уявленні більшовиків -- ролі селянства знайшло відображення в прийнятій у липні 1918 р. новій радянській конституції, за якою значно перерозподілялося -- на користь робітників і на шкоду селянам -- співвідношення голосів при виборах депутатів Рад (один робітник від 25 тис. виборців і один селянин -- від 125 тис., що становило пропорцію 1:5). Через це будь-яке голосування -- особливо на виборах до центральних радянських органів, де порушення рівноваги проявлялося з найбільшою очевидністю,-- не відбивало реальної розстановки сил Головним для більшовиків у розгортанні нової соціалістичної фази на селі було досягнення спілки з бідним селянином і “сільським пролетарем” проти “куркуля” з одночасною нейтралізацією “середняка” (хоч у критичний період громадянської війни середняк знову став “союзником”).
Ця схема виглядала цілком задовільно як класова доктрина, однак на шляху впровадження її в життя повсякчас виникали численні труднощі. Передусім, куркуль в образі заможного селянина-експлуататора, проти якого решта селян мала вести війну, ставав тепер чи не міфічною фігурою. І справді, лихварство й позичання грошей під заставу (нагадаємо, основні заняття куркуля як такого) тепер заборонялися законом і майже зникли з практики сільського життя. А проте це не вберегло “куркуля” від розправи. “Перший удар” по ньому завдали влітку 1918 р., коли кількість “куркульських” господарств зменшилася на дві третини. Було експропрійовано 50 млн га землі (понад 60 % “куркульських” володінь). У серпні 1918 р. Ленін говорив про два мільйони “експлуататорів-куркулів”, а в квітні 19 20 р. уже тільки один мільйон “експлуатував працю інших”. Відняття у “куркулів” землі та майна з наступним перерозподілом тривали (принаймні в Україні) до середини 1923 р., і можна бути певним: ця доля не минула нікого з тих, кого можна було зарахувати до “куркулів” на будь-яких, хай би й дуже сумнівних, підставах.
Але ще непевнішим було становище “сільського пролетаріату” -- найслабкішого елементу на селі, якого з точки зору реального внеску у матеріальне виробництво годі було й порівнювати з міськими робітниками. Серед “сільських пролетарів”, за визнанням самих комуністичних авторів, були й ледарі, й п'яниці, взагалі ті, хто не користувався ніякою повагою. Отже, там, де Столипін робив ставку на сильних, міцних, Ленін ставив на слабких, нікчемних. Однак у нього просто не було іншого вибору, адже більшовики практично не мали на селі ніякої опори. Напередодні революції до їхньої партії належали тільки 494 селянина, а в селах існували всього чотири партосередки.
З огляду на все це комуністичні лідери наполягали на розгортанні в селах класової боротьби (якої фактично не існувало). Так, у своєму зверненні до ВЦВК (травень 1918 р.) Свердлов заявив: “Ми повинні якнайсерйозніше поставити перед собою проблему поділу села на класи, створення в ньому двох протилежних і ворожих таборів, підмовляючи найбідніші прошарки населення проти куркульських елементів, розпочавши там таку ж саму класову боротьбу, як і в містах,-- лише тоді ми досягнемо в селах того, чого ми добилися в містах” (цит. за газ. “Знамя труда” від 16 травня 1918 р.).
Боротьба справді була розпочата,-- люта від самого початку, вона лютішала з кожним днем. Ішлося бо не просто про боротьбу бідняків проти багатіїв -- набагато важливішою за класові суперечності тепер виглядала проблема позбавлення селян права вільно продавати своє зерно. Тобто держава прагнула запровадити свій всеосяжний контроль над запасами хліба в країні.
Декрет від 9 травня 1918 р. про монополію на харчові продукти надав повноваження Наркоматові продовольства реквізувати у селян усе зерно понад визначений самим же Наркоматом прожитковий мінімум. При цьому додавалося: йдеться про зерно “в руках куркулів”. Тож декрет закликав усіх працюючих селян, котрі не мали власного майна, негайно об'єднатися для “нещадної боротьби” проти “куркулів”. Декрет же від 27 травня уповноважував Наркомат продовольства організувати спеціальні “продовольчі загони” з надійних робітників для примусового вилучення хліба. В період із липня 1918 р. до початку 1920 р. чисельність особового складу цих загонів зросла з 10 тис . до 45 тис. Про їхню “діяльність” можна довідатися, наприклад, зі слів Леніна, який на різних засіданнях і мітингах згадував про свавільні арешти, побиття людей, безпричинні погрожування смертю, пияцтво тощо.
Декрет від 27 травня визначав “надлишок” зерна в розмірах, удвічі більших за “селянські потреби”, але січневий декрет 1919 р. про реквізицію харчових продуктів уже виходив із “потреб держави”. Так під приводом охорони державних інтересів узаконювалося пограбування селянина, причому незалежно від того, чи залишалося йому хоч що-небудь на життя. В 1921 р. Ленін визнав (у праці “Про продовольчий податок”): “...Ми фактично брали від селян всі надлишки і навіть іноді не надлишки, а частину необхідного для селянина продовольства.”
На підставі статистичних даних, зібраних на місцях, можна зробити висновок, що комбіди лише трохи більше, ніж наполовину, складалися із селян будь-яких категорій. У 1919 р. в етнічній Росії вони розчинилися в сільських Радах, за складом подібних до них. Актив і комітетів, і Рад фактично становили міські комуністи,-- в той час понад 125 тис. робітників-партійців були направлені в села для зміцнення тамтешніх парторганізацій (у кожному своєму публічному виступі Ленін спочатку агітував, а потім оголошував про відрядження до сіл з обох російських столиць “тисяч і тисяч” “політичне розвинутих” робітників, які мали очолювати продзагони та комбіди).
За допомогою всіх перелічених заходів владі попре байдужість основної маси селян (і в тому числі найбідніших) удалося створити собі в сільській місцевості щось подібне до соціальної опори. В міру загострення тут антагонізмів банди сільських люмпенів -- за підтримки комуністів та озброєних міських зайд -- почали вбивати та грабувати. А наприкінці серпня 1918 р. Ленін запропонував брати в кожному районі 25--30 заложників, які б власним життям відповідали за збір хліба, а також винагороджувати донощиків частиною реквізованого зерна.
За підрахунками В. Андреєва, в 1919 р. у селян було вилучено 15--20 % виробленої ними продукції, а в 1920 р.-- до З0 % (декретом від 5 серпня 1919 р. примусові заготівлі поширювалися вже й на продукцію з присадибних ділянок).
Все це нерідко пояснюють умовами “воєнного комунізму”,-- мовляв, така політика була викликана надзвичайним станом, що склався в ході громадянської війни. Однак це зовсім не так. На час появи перших зі згадуваних декретів громадянська війна фактично ще не розпочалася. Справа в іншому, приступаючи в червні 1918 р. до запровадження державної монополії на запаси хліба, Ленін розглядав її (за формулюванням із Ленінової промови на мітингу в Сокольницькому клубі 21 червня 1918 р.) “як один з найважливіших засобів поступового переходу від капіталістичного товарообміну до соціалістичного продуктообміну”. Тобто політика воєнного комунізму була аж ніяк не “воєнним ”, а суто ідеологічним заходом у намаганнях створити новий правопорядок, негайно перетворити тодішнє суспільство на довершене соціалістичне.
Ясна річ, такий курс швидко зазнав цілковитого краху, й Ленін відверто визнав це. Щодо “спроби добитися комунізму відразу” він наголошував у своїй праці “Нова економічна політика і завдання політосвіт” (жовтень 1921 р.):
“...Наша попередня економічна політика, якщо не можна сказати: розраховувала... то до певної міри припускала,-- можна сказати, без розрахунку припускала,-- що станеться безпосередній перехід старої російської економіки до державного виробництва і розподілу на комуністичних началах”. І ще: “...Ми вирішили провести безпосередній перехід до комуністичного виробництва і розподілу... думаючи, що без періоду соціалістичного обліку і контролю підійти хоча б до нижчого ступеня комунізму не можна”. Стосовно ж реквізицій сільської продукції думка більшовицького лідера була така: “...Ми зробили ту помилку, що вирішили провести безпосередній перехід до комуністичного виробництва і розподілу. Ми вирішили, що селяни за розверсткою дадуть потрібну нам кількість хліба, а ми розверстаємо його по заводах і фабриках,-- і вийде у нас комуністичне виробництво і розподіл”.
Радянський економіст того періоду Л. Кріцман уважав, що воєнному комунізмові бракувало планування, що під час його дії будь-яка проблема розглядалася як ударне, першочергове завдання. Це неминуче мало викликати господарську анархію. З особливою силою вона виявилася у системі примусової заготівлі хліба -- єдино можливій за таких умов (хоч Микола Бухарін у своїй праці “Економіка перехідного періоду” твердив за дивною логікою, нібито насильство щодо селянства не можна вважати “примусом у чистому вигляді”, оскільки, мовляв, воно (селянство) заступає шлях загальному економічному розвитку; Ленін прокоментував це так “Дуже добре”).
У широкому розумінні соціалізм уявлявся як централізація, планування та скасування грошей. Тож створювана система якраз і була системою націоналізованої промисловості й фінансів і примусової заготівлі зерна (під всеосяжним контролем надцентралізованого урядового апарату). Партія, починаючи від Леніна й кінчаючи низовими працівниками, розглядала такий стан речей не просто як соціалізм, а навіть як комунізм. Справді, Ленін на певному етапі вважав реквізиції квінтесенцією соціалізму і гадав, що безпосередні стосунки між державою та селянами є соціалістичними, а ринкові відносини -- капіталістичними. Один із найдивовижніших висновків із цієї посилки полягав у тому, що соціалізм чи соціалістичні відносини можна запровадити незалежно від будь-якої колективізації селянства,-- досить було просто ліквідувати ринок. Однак тут логічно поставала проблема: яким же чином одержувати хліб від селянина, не купуючи його? В міру наближення до колективізації 1930 р . ця проблема дедалі більше актуалізувалася, причому не стільки в соціальному плані (питання колективної власності та праці), скільки в аспекті вироблення заходів, котрі б позбавили селянина будь-якої можливості приховувати свою продукцію від держави.
Тим часом у 1918--1921 рр. організовувалися щедро субсидовані колективні господарства, однак вони були нечисленні й неефективні. Ленін зневажливо називав їх “богадільнями”. Певну кількість колишніх великих панських маєтностей було перетворено на державні підприємства -- радгоспи, їх уважали найвищою формою соціалістичного сільського господарства -- справжніми сільськими фабриками. Згідно із законом про соціалістичне володіння землею від 14 лютого 1919 р., призначення радгоспів полягало у створенні умов для повного переходу до комуністичного сільського господарства. Але вони не були ні ефективними, ні популярними, незважаючи на численні державні привілеї та пільги. Радгоспи й колгоспи не відігравали ніякої реальної ролі й під час воєнного комунізму, й після нього. Що ж до модернізації сільського господарства в більш віддаленому майбутньому, то тут великі надії покладалися на трактор. Ленін у 1919 р. зауважував: 100 тис. тракторів перетворять селян на комуністів.
По закінченні громадянської війни політика воєнного комунізму не послабилася. Навпаки, запроваджувалися нові утопічні заходи. Так, відтепер користування засобами комунікації й помешканнями ставало безплатним. Планувалися скасування грошей, ліквідація Центр и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.