На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Причини початку, конкретн прояви сонстського руху, його перодизаця та динамка розвитку. Формування удейської дентичност в рзн часи. сторя євреїв України як безперервний процес взаємодї протилежних дей та антагонстичних тенденцй.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: История. Добавлен: 06.04.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство освіти і науки України
Вінницький державний педагогічний університет
ім.М.Коцюбинського
Кафедра історії України
Курсова робота
Сіоністський рух на Поділлі
в 20-х роках ХХ-го ст.
студента ІІ курсу гр. В
Колісніченко Ю.Ю
Науковий керівник:
доц. Лисий А.К.
Вінниця-2009
Зміст

Вступ
Розділ І. Історія розселення євреїв
Розділ ІІ. Україно-єврейське співжиття
1. Економічна сфера і євреї
2. Центральна Рада і сіонізм
3. Революційна доба
4. Період незалежності 1918--1919 рр.
5. Радянська Україна
Розділ ІІІ. Питання сіонізму на Поділлі
1. Українське єврейство
2. Юдаїка в Україні
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Додатки
Вступ

Серед євреїв, що жили в діаспорі, завжди було поширено сильне прагнення повернутися до Сіону. Сіон, Земля Ізраїлю, Іудея і Єрусалим присутні в єврейських культурі і щоденних традиційних ритуалах як символи батьківщини.
Починаючи з XII століття, переслідування євреїв християнською церквою привело до їх притоки на Святу Землю. У 1492 році цей потік істотно поповнився євреями, вигнаними з Іспанії, які заснували єврейську общину Цфата.
Перші практичні плани створення єврейської держави були викладені в книзі рава Цвігирша Калішера «Вимога Сіона» в 1860 році і в книзі Мозеса Гесса «Рим і Єрусалим» в 1862 році. Ці праці привели в 1880-х роках на початок практичного (поселенського) сіонізму, рух «Ховевей Ціон» («Палестінофіли»). Перша велика хвиля сучасної імміграції, відома як Перша хвиля), почалася в 1881 році, коли євреї були вимушені рятуватися втечею від погромів в Східній Європі.
Актуальність дослідження : Сіоністський рух в 20-х роках ХХ-го ст.. зумовлюється наступним:
1) недостатнім станом вивченості та наявністю різних, взаємозаперечуючих оцінок і трактувань в історіографії й відсутністю спеціального монографічного дослідження з даної теми;
2) нагальною потребою як розширення джерельної бази шляхом введення нововиявлених матеріалів, так і необхідністю повного і всебічного вивчення вже відомих науці писемних джерел;
3) необхідністю джерелознавчого та конкретно-історичного дослідження не лише життя євреїв, а й соціального феномену в цілому;
4) підвищеним інтересом до проблеми євреїв в світі у зв'язку з проблемою антисемітизму.
Об'єктом дослідження є процес Сіоністського руху на в 20-х роках ХХ-го ст.
Предметом дослідження є ряд писемних джерел, а також історіографія з даної теми.
Мета дослідження полягає в тому, щоб на підставі комплексного джерелознавчого аналізу матеріалів з'ясувати феномен Сіоністського руху на Поділлі в 20-х роках ХХ-го ст. В роботі вважаю за необхідне сконцентрувати свою увагу на найбільш перспективних і найважливіших аспектах досліджуваної теми, а саме: передумовах, причинах початку, конкретних проявах сіоністського руху, періодизації та динаміці розвитку.
Виходячи з поставленої мети та дослідницьких завдань застосовано ряд загальнонаукових, міждисциплінарних та спеціальних методів, метод історико-порівняльного аналізу стану вивчення певних аспектів теми в попередній історіографії з даними архівних матеріалів. Для дослідження окремих аспектів проблеми, зв'язків основних закономірностей діяльності євреїв вибірково використані методи інших наукових дисциплін, зокрема статистичний, імперичний, пошуковий, систематизаційний та метод соціальної психології. Крім того, в розгляді окремих проблем локально застосовано ряд спеціальних методів, як то: сутнісно-змістовний і формально-кількісний.
Дана тема зацікавила мене ще при вивченні історії України у одинадцятому класі, а також при відвіданні міст та районних центрів Поділля (скрізь де я бував зустрічавсь з тим явищем, що майже скрізь були та частково залишились єврейські школи, містечка, поселення, громади - а чому їх зараз так мало?), у 2007 році відвідано Вінницький архів, історико-краєзнавчий музей та зібрано перші матеріали. Влітку 2008 року прийняв участь в екскурсії «По пам*ятних місцях Поділля ( Шаргород, Чернівці, Тульчин, Ямпіль, Могилів-Подільськ …)». В липні 2007 року відбувся круглий стіл «Погляд у минуле» між єврейською общиною смт. Чернівці та активом села, де були виступи з висвітленням поглядів радянських, українських істориків на події проживання євреїв в Чернівецькому р-ні .
На основі даної тематики мені вдалось дійти висновку - 20 ст. проілюструвало наявність багатьох форм єврейського самоусвідомлення, прагнення до створення своєї держави маючи підґрунтя в різних країнах для підтримки своєї ідейності. Історія євреїв України характеризується безперервним процесом взаємодії протилежних ідей та антагоністичних тенденцій: етики та ритуалу, універсалізму націоналізму, обраного народу та рівності усіх людей, відданості своїй історичній Батьківщині тощо. Історія доводить, що в різні епохи іудейська ідентичність формувалася по-різному: в ізраїльському і іудейському царствах створювалася своя ідентичність, під час польського панування - своя, під час панування Російської імперії - своя, під час радянської влади - своя, а в сучасній Україні відбуваються складні процеси самоідентифікації іудейської громади України і відтворення єврейської громади нового типу.
Розділ І. Історія розселення євреїв
Єврейська спільнота України належить до найстарших і найбільш багатих у культурному сенсі єврейських громад світу. Впродовж тисячолітньої історії саме звідси виходили істотні імпульси для розвитку єврейської релігії і культури. Скажімо, історія хасидизму чи сіонізму немислима без вкладу українських євреїв. Найман О.Я. Українці проти антисемітизму // Єврейське населення України: Запоріжжя, 1994.
Масове переселення ашкеназі (європейських євреїв) в Україну відбулося через Польщу з Західної Європи, коли Польща захопила Західну та Правобережну Україну. Процес переселення тривав майже 4 століття, з XV по XVIII і мав кілька етапів.
Євреї з'явилися в Україні ще за часів Київської Русі. Прибули вони з кримських і грецьких колоній та хозарських областей. В XV-XVI ст. чимало євреїв пересилилося в Україну з Польщі. На території Російської імперії євреям дозволяли проживати лише у містах і невеликих містечках, де вони у багатьох випадках кількісно переважали населення інших етнічних груп. Особливо багато євреїв було у міських поселеннях Поділля, Волині і Галичини.
Переселення євреїв на землі, що перебували у приватному володінні, особливо активно відбувалося у 16 - на початку 17 ст. на українських землях, де магнатам надавалися великі латифундії. Потребуючи для освоєння нових земель адміністраторів, магнати охоче призначали євреїв управляючими чи здавали їм маєтки в оренду. Євреї-комерсанти вели тут майже всю внутрішню торгівлю, здійснювали оптові закупівлі сільськогосподарської продукції та її експорт. У руках євреїв зосереджувалися різноманітні промисли: виноторгівля, виробництво селітри і поташу, рибальство, полювання. Вони орендували корчми, молочні господарства, млини. Чисельність єврейського населення України значно зросла: якщо наприкінці 16 ст. в Україні було 80 єврейських громад, то в 1648 р. - 115.
Селилися євреї на Українi головним чином по мiстах i торговельних центрах, де кiлькiсть їх наприкiнцi XIX ст. становила вiд 10 до 86 вiдсоткiв, а
також у мiстечках, де спiввiдношення було ще вищим - вiд 30 до 90 вiдсоткiв. У дев'яти українських губернiях Росiйської iмперiї нараховувалося 542 мiстечка з населенням 1547 тис. чол. Євреїв у цих мiстечках проживало 662 тис. або 41 вiдсоток. У захiдноукраїнських землях, що належали Австрiї, найбiльше євреїв жило на територiї сучасної Львiвщини. На Закарпаттi - в м. Мукачевi та деяких селищах i мiстах поблизу нього. На Буковинi вони осiдали головним чином у центрi краю - мiстi Чернiвцях.
На Українi євреї жили компактною масою, тодi як у Захiднiй Європi вони були вкрапленi тонким прошарком серед чужого населення. В Румунiї, напр., один єврей припадав на 19 мiсцевих жителiв, в Угорщинi один єврей приходився вже на 22 жителi, у Моравiї - на 46, Богемiї - на 57, Пруссiї - на 79, в європейськiй Туреччинi - на 150, Швейцарiї - на 386, Францiї - на 785, Бельгiї - на 2541, Iспанiї - на 2806, Швецiї - на 3646, а в Норвегiї навiть ще менше: один єврей - на 69164 норвежцi. I тiльки на Українi євреї буквально заливали мiсцеву люднiсть. Тут один єврей припадав, залежно вiд мiсцевостi, на 5-7 українцiв. Навiть у Польщi їх було менше, там спiввiдношення становило один до семи. И.К.Вологодцев. Особенности развития городов Украины, X.,1930, с.127-128.
Коментуючи цю порiвняльну таблицю, Житецький пише: “Чем какая страна Западной Европы дальше отстоит от Малороссии, тем слабее в ней еврейское население. Малорусский народ, жительствуя в средине Европейского материка, оказался вместе с поляками и белорусами в центральном месте нынешнего еврейства”. На територiї України, Бiлорусiї i Польщi тодi проживало “около 2/3 всех евреев земного шара”.
За своєю чисельнiстю євреї стояли на третьому мiсцi пiсля українцiв i росiян на сходi та пiвднi України, на третьому ж мiсцi пiсля українцiв i полякiв на заходi краю. Така значна маса народу, у всьому вiдмiнного вiд корiнного населення, не могла не мати великого впливу на його побут, звичаї, засоби iснування. Але справа не стiльки в нацiональних чи вiросповiдних особливостях євреїв, скiльки в тому, що вони у своїй масi були зайнятi не в сферi матерiального виробництва, а в сферi обiгу та кредиту i таким чином жили фактично з чужої працi.
У свій час царський уряд встановив так звану «лінію осілості», східніше від якої постійне проживання євреїв заборонялося. Російська влада не давала можливості євреям не тільки переселятися з України, але й виїжджати до Малоросії. Дискримінаційні щодо євреїв укази видавав Петро I. Жорстоку позицію до них займала і Єлизавета Петрівна. Іншу політику щодо єврейства в Росії зайняла Катерина II. В ті часи вони почали активно заселяти степові райони Причорномор'я. Указом 1791 р. Катерина II поклала початок “смузі осілості”, за яким євреям було дозволено “користуватися правом громадянства та міщанства”. Радянська енциклопедiя iсторiї України, т.I, К.,1969, с.402-403.
Смуга, чи то лінія, осiлостi - це своєрiдний умовний кордон, який офiцiйно євреям не дозволялося переходити. Правда, у межах кордону вони, як ми бачили, мали вiльнi руки i цiлковиту свободу для своїх дiй. Географiчний район, на теренi якого євреї мали право вiльного прожитку, не такий уже й малий. Це “всього-навсього” територiя України, Бiлорусiї i Королiвства Польського - цiлих трьох європейських держав.
В Україні ця межа проходила вздовж Дніпра з деяким відхиленням на схід (Брянськ-Полтава-Луганськ-Маріуполь). У зв'язку з цим багато євреїв “вихрещувались”, тобто міняли віру з іудейської на християнську, змінювали прізвища на “благозвучніші” (з'явилися Гольдейберги, Зільбери та ін. у австро-угорській частині чи Золотарьови, Лебединські, Цвєтови, Зоріни, Серебрянські і т.п. - в підросійській частині України). Незважаючи на національні утиски царського та австро-угорського режимів, євреї до часу встановлення радянської влади займали міцні економічні позиції. У “смузі осілості” понад 40% з них займались торгівлею, приблизно одна третина була зв'язана з промисловим виробництвом, 5% перебували на державній службі та займались “вільними професіями” (лікарі, юристи, літератори), 3-4% працювали у сільському господарстві.
У 1804 році царський уряд розширив права єврейства, скасувавши, зокрема, закон Польського сейму 1778 року, який забороняв євреям займатися торгівлею та ремісництвом. Відтоді вони дістали таку можливість і були зараховані до станів купців, міщан а згодом і землевласників.
Наслідком такого законодавства стало утворення великих єврейських громад у містах, а потім - землеробських колоній, які будувалися на основі традиційної громади - кигили та усталених принципів громадського самоуправління - кагалу. У великих містах існували відокремлені єврейські квартали - гетто. У ХІХ столітті в Україні сформувалося територія компактних єврейських поселень Російської імперії.
До жовтневого перевороту 1917 р. в Російській імперії євреїв не допускали до політичної діяльності. Царський уряд підтримував єврейські погроми і розгнузданий антисемітизм (юдофобство).
У перші роки радянської влади в Україні діяли сотні єврейських шкіл, синагог, єшив, ремісничих училищ, видавалися єврейські газети, книги, журнали. Тільки в Одесі були два єврейські інститути. Діяли єврейські колгоспи, кабінети єврейської культури. У 1920-х роках в Україні мешкало близько 2 млн євреїв, напередодні Другої світової війни - до 3 млн. История евр. печати в России, с.154.
У результаті радянських репресій у західній Україні (1939-1941 рр.), та внаслідок тотального винищення євреїв німецькими фашистами у роки Другої світової війни корінні євреї в Україні майже повністю зникли.
Значна частина українських євреїв загинула в часи нацистської окупації (Голокост). Повоєння відзначалося радянською політикою державного антисемітизму.
Значне місце серед національних меншин в Україні посідають євреї. Їх чисельність постійно скорочується: якщо в 1926 р. в Україні проживало 2.7 млн. громадян єврейської національності, то 1989 р. - 486.3 тис. осіб, то в 2001 р. - 103.6 тис. осіб. Зменшення кількості громадян цієї національності пов'язано із масовим знищенням їх німецькими фашистами в роки Другої світової війни та їх еміграцією до Ізраїлю й в інші країни.
Сучасне розселення євреїв в Україні характеризують матеріали Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Аналізуючи дані показники - 99.2% усіх євреїв проживає у міських поселеннях України і тільки 0.8% - у сільській місцевості. Найбільша кількість євреїв проживала в м. Києві (17.2% від їх загальної кількості), Одеській (12.8%), Дніпропетровській (13.2%), Харківській (11.1%), Донецькій (8.4%), Вінницькій (2.8%), Житомирській (2.5%), Чернівецькій (1.3%) областях, АР Крим (4.3%). Значно менша їх кількість проживає в Запорізькій, Львівській, Миколаївській, Хмельницькій, Луганській, Херсонській, Київській, Полтавській та Черкаській областях. Зараз в Україні працює товариство єврейської культури, відновлюються єврейські національні школи, синагоги, видаються газети мовою ідиш.
Для Закарпаття і Північної Буковини характерна незначна різниця у питомій частці корінної нації у загальній кількості населення (на Закарпатті - 80.5%, а в Північній Буковині - 75.0%), а також у кількості меншин. На Закарпатті найчисельнішими національними меншинами є угорці, росіяни, румуни, цигани, словаки, німці, євреї, білоруси. В межах названих підрегіонів спостерігається зростання питомої ваги українців у загальній кількості населення та скорочення чисельності окремих етнічних меншин (євреїв, словаків). Найман О.Я. Розгром єврейських організацій в Радянській Україні//Сучасність. - 1997. - №12. - С.94-104.
У Подільському регіоні (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області) частка населення корінної нації коливається від 94 до 98%. Найвищий відсоток українців у Тернопільській області (96%). Найбільш чисельними меншинами в регіоні є росіяни, поляки, євреї, білоруси, які проживають переважно в містах. Українці проживають в селах і містах.
Північно-Центральний регіон займає Київську, Житомирську, Черкаську, Полтавську, Кіровоградську області. Частка корінної нації в загальній кількості населення тут коливається від 90 до 93%. Останнім часом кількість його дещо знижується, що пов'язано із значним зниженням показників природного приросту населення в сільській місцевості та в малих містах і селищах міського типу, де переважно живуть українці, проте, питома вага зростає. В усіх областях регіону проживають росіяни, білоруси, євреї, молдавани, поляки. В цих регіонах зменшується кількість євреїв та поляків.
Розділ ІІ. Україно-єврейське співжиття

1. Економічна сфера і євреї

Історичні долі українців та євреїв склалися так, що ці два народи жили, протягом щонайменше тисячі років, поряд на одній землі. Внаслідок цього історія та культура українського єврейства стала інтегральною частиною історії та культури України.
Царська, а потім радянська влада при всякій нагоді намагалася створити, а відтак загострити конфлікт між двома народами. Утім коли російська цариця Катерина І на початку ХVIII століття заборонила євреям проживати в Україні, то гетьман Данило Апостол від «імені війська запорізького обох берегів Дніпра» вступився за них. Відомий колективний лист групи інтелігентів - протест проти антисемітських виступів журналу “Иллюстрация” та додаток - лист-протест проти антисемітизму, підписаний М. Костомаровим (автор листа), П. Кулішем, М. Номисом, Марком Вовчком, Т. Шевченком
Факти свiдчать, що євреї переважали в усiх галузях української економiки, за винятком, можливо, важкої промисловостi, в якiй вони також були не останнiми, хоч i поступалися перед iноземним та почасти росiйським капiталом.
У першiй половинi XIX ст. Волинь була головним на Українi центром по виробництву сукна. З 16 суконних фабрик, що працювали в губернiї, 11 належало євреям. Решту 5 вони також орендували в полякiв. Десять років єврейського національного відродження в пострадянських країнах: досвід, проблеми, перспективи. Збірник наукових праць. Матеріали конференції 28-30 серпня 2000 р., Київ, 2001. - С. 190-191).
Серед власникiв цукрових заводiв на Українi були євреї Бродський, Гальперiн, Еттiнгер, Зайцев, Балаховський, Френкель, Лiберман, Закс та iн. Тiльки братам I.М. та А.М. Бродським (перший жив у Києвi, другий - в Одесi) належало 17 заводiв, якi на початку 90-х рокiв виробляли 1/4 всiєї рафiнадної продукцiї в Росiї. Про київського брата - Iзраїля Бродського - Вiтте писав: “Можно сказать, что он был одним из самых главных капиталистов всего Юго-Зап. края”.Все його величезне багатство перейшло до рук одного з синiв - Льва Бродського. Вiн, як i батько, також жив у Києвi, хоча бiльшу частину року проводив за кордоном - на курортах, де грав у рулетку.
У торгiвлi цукром питома вага єврейських купцiв була ще бiльшою, нiж у його виробництвi, i сягала 60-70% всього товарообiгу цукрової промисловостi.148 Українцi Терещенко i Ханенко, яких тепер висувають на переднiй план, як доказ iснування й української буржуазiї стояли на останньому мiсцi пiсля єврейських, росiйських i польських цукрозаводчикiв.
У початковий перiод залiзничного будiвництва в Росiї, коли панував принцип приватного будiвництва й експлуатацiї залiзниць, на чолi приватних товариств стояло кiлька осiб, про яких можна сказати, що вони являли собою залiзничних королiв. “В государстве, - писав Вiтте, - создались как бы особые царства - железнодорожные, - в которых царили маленькие железнодорожные короли вроде Полякова, Блиоха, Кроненберга, Губонина и пр. и пр. Першi три з названих тут були євреями за походженням.
У п'яти українських губернiях (Київськiй, Волинськiй, Подiльськiй, Чернiгiвськiй i Полтавськiй) євреї були власниками 153 млинiв, 34 виноробних заводiв, 35 пивоварних заводiв, 22 маслобойних заводiв i 4, тобто всiх наявних, паперових фабрик. За кiлькiстю названих пiдприємств євреї займали третє мiсце пiсля полякiв i росiян. При обрахунку наведених даних нацiональнiсть власникiв визначалася на пiдставi їхнiх прiзвищ. Знаючи тенденцiю євреїв заховуватися пiд українцiв, полякiв або росiян, можна з певнiстю сказати, що в названих губернiях домiнуюче становище належало все-таки єврейському капiталовi.
“Мелкая аренда, корчмарство, шинкарство, грошевая торговля, посредничество и факторство создавали типичного “человека воздуха” (ходячее выражение евр. литературы, обозначающее человека, не имеющего определенных источников существования, неуверенного в завтрашнем дне). Этими профессиями вместе с ремеслом была занята подавляющая масса еврейского населення”.
З числа продуктивних професiй серед євреїв було поширене лише ремесло - кравецьке, шевське i столярне, але й воно, за визначенням авторiв енциклопедiї, “влачило жалкое существование”.
2. Центральна Рада і сіонізм

1917 року лідерам Центральної Ради вдавалося переборювати антисемітські настрої представників революційно настроєних малоосвічених мас і проводити лінію на співробітництво з усіма народами, що живуть у спільному домі - Україні. Центральна Рада проголосила - вперше в історії! - єврейську національно-культурну автономію, а до складу уряду України входили міністри-євреї - С.Гольдельман, А.Марголіс, Пінхус Красний, Черіковер. Ці факти, як і публічні виступи С.Петлюри дореволюційної доби та періоду його головування в Директорії, спрямовані проти антисемітизму, в тому числі виступи в армії УНР, добре відомі. Більшість єврейських політичних партій підтримали українську державність у 1918 році.
В Україні склався особливий діалект мови ідиш. Є всесвітньо відома культура євреїв України. У світі є тільки дві країни, де президентами та прем'єр-міністрами були уродженці української землі: Україна та Ізраїль. Гімни двох країн в світі написали уродженці української землі: України та Ізраїлю. Обидва - ще до створення держав.
Микола Рябчук писав: “Мета українців - творення власної незалежної держави. Мета євреїв - виживання впродовж тисячоліть у нелегких умовах діаспори. У принципі між цими цілями нема кардинальної суперечності. Усе залежить від того, наскільки українці зуміють переконати євреїв у демократизмі своєї майбутньої держави, її щонайвищій відкритості до всіх меншостей, зокрема і єврейської, а з іншого боку - наскільки євреї захочуть виявити свою люяльність до “безперспективної” впродовж багатьох десятиліть України, її “малопрестижної” мови й культури, переконавши тим самим українців, що вони, євреї, аж ніяк не є “п'ятою колоною” Кремля, ще одним, додатковим знаряддям русифікаторської політики Москви на Україні”.
3. Революційна доба

Крах царизму в березні 1917 р. скоро приніс емансипацію євреїв в Російській Імперії. 20 березня 1917 р. Тимчасовий Уряд Росії проголосив євреїв рівними з усіма громадянами, однак їм не було надано статусу національної меншини або автономію. Велика кількість євреїв активно брала участь у революційній діяльності і з приходом до влади більшовиків, також багато з них отримало керівні посади в новому більшовицькому уряді. Серед них один із найвідоміших вихідців з України -- Лев Троцький (Лев Давидович Бронштейн). Разом з іншими більшовиками деякі євреї також брали участь у Червоному терорі проти мирного населення. В свій час відомий державний діяч Великобританії Вінстон Черчілль в своїй статті «Сіонізм проти Більшовизму» від 8 лютого 1920 р. охарактеризував участь євреїв в більшовицькому терорі наступним чином: История евр. печати в России, с.226.
За виключенням Леніна, більшість керівних фігур більшовиків -- це євреї. Окрім того, головне натхнення і основна рушійна сила надходить від лідерів єврейської національності. Тому росіянина Чечерина затьмив його номінальний підлеглий Литвінов, а вплив таких росіян як Бухарина або Луначарського не можна порівняти з владою Троцького, або диктатора Червоної Цитаделі (Петрограда) -- Зінов'єва, або Карасіна -- всі з них євреї. Переважання євреїв в Радянських установах -- ще більш приголомшуюче. І одну з головних, якщо не основну роль в системі тероризму, запровадженого Надзвичайними Комісіями в Боротьби з Контрреволюцією, відіграють євреї, і в деяких випадках навіть єврейки. И.К.Вологодцев. Особенности развития городов Украины, X.,1930, с.127-128.
Незважаючи на це, переважна більшість євреїв України трималися осторонь революційних подій і навіть дуже часто потерпали через асоціації з євреями більшовицького уряду та їхнім терором.
4. Період незалежності 1918--1919 рр.

Проголошена в березні 1917 р. Центральна Рада вирішила в кінці липня запросити різні національності України: росіян, поляків та євреїв до участі в уряді. В результаті, 50 євреїв, від всіх головних партій, приєдналося до Центральної Ради і ще п'ять приєдналося до Малої Ради. Єврейські партії були також представлені в Генеральному секретаріаті Центральної Ради (пізніше Національній Раді Міністрів Української Народної Республіки). Моїсей Рафес -- член партії Бунд, посів посаду міністра фінансів. В секретаріаті національностей, були встановлені відділи для кожної національності і Мойше Зільберфарб з Об'єднаної Партії Єврейських Соціалістів -- Працівників, був призначений заступником секретаря та відповідальним за єврейські справи. Пізніше з проголошенням Української Народної Республіки 20 листопада, 1917 р. він став генеральним секретарем відділу єврейських справ, з міністерським портфелем, а далі після проголошення незалежності 25 січня 1918 р. -- Міністром Єврейських Справ.
10 жовтня 1917 була сформована консультативна рада, що представляла головні єврейські партії, і Тимчасова Національна Рада Євреїв України зібралася в листопаді 1918 р. Їдиш був однією з мов, використовуваних Центральною Радою на своїй офіційній валюті і в оголошеннях; закон про автономію надавав неукраїнським національностям право самостійно управляти своїм національним життям. Проте, з приходом до влади гетьмана Павла Скоропадського цей закон був анульований (9 липня 1918 р.) і Міністерство Єврейських Справ скасовано. Найман О.Я. Діяльність єврейських партій доби Центральної Ради // Пам'ять століть. - 1998. - №6.
За часів Директорії Української Народної Республіки було відновлене Міністерство Єврейських Справ (очолюване спочатку Абрамом Ревутським), і закон про автономію був повторно введений в дію. Від квітня 1919 р. міністром Єврейських справ став Пінкас Красний. Інші євреї, які займали видатні місця в урядах Центральної Ради або Директорії були: Соломон Ґольдельман -- заступник міністра торгівлі і промисловості і робочої сили, Арнольд Марґолін -- член Української Партії Федералістів Соціалістів; він був заступником міністра закордонних справ і дипломатичним представником в Лондоні і в Парижі. Декілька видатних сіоністів також підтримувало Українську автономію, зокрема Володимир Жаботинський, Д. Пасманік, і Йосип Шехтман.
Насамперед треба зазначити, що в ходi революцiї на Українi значна частина єврейства гаряче пiдтримала визвольну боротьбу українцiв. Єврейськi органiзацiї Києва, Одеси, Катеринослава, Харкова та iнших мiст визнали Центральну Раду єдиною законною владою на Українi. Єврейськi газети “Мощенi”, “Унзер лебен”, “Гайнт”, Нойє цайт”, якi виходили у той час на Українi, всiляко пiдтримували й пропагували полiтику української держави. Серед єврейського населення збиралися кошти для фiнансування дiяльностi УНР. Вiдомий єврейський лiдер В.Жаботинський пропонував Петлюрi створити з євреїв вiйськовi частини для захисту української революцiї. Серед мiнiстрiв Української Народної Республiки були єврейськi дiячi А.Ревуцький, С.Гольдман, I.Красний, С.Соколовський. Останнiй був мiнiстром фiнансiв УНР. Всеукраїнський з'їзд рабинiв, що вiдбувся в Одесi у 1918 р., ухвалив рiшення про накладення “херему” (прокляття) на тих євреїв, якi пiдтримують ворогiв Української Республiки.
“Бунд, - читаємо в енциклопедiї, - поддерживал Центр. Раду в ее борьбе за автономию, содействовал соглашению між Центр. Радой и Врем. правительством, после чего принял участие в Генеральном Секретариате Рады Линия Бунда на Украине и до, и после Октябрьской революции одобрялась неоднократно ЦК Бунда”. I далi: “На Украине Бунд признал українську Центр. Раду однородно-социалистическим правительством, принял участие в составе правительства Рады и поддерживал ее в борьбе против поднимавшихся рабочих восстаний”. Н.Н.Попов. Очерк истории КП(б)У, вид.3, с.176.
Жаботинський та iншi єврейськi лiдери розумiли ту просту й очевидну iстину, що незалежна Україна вiдкриває значно бiльшi можливостi як для українцiв, так i для євреїв, нiж Україна залежна, хоч i Радянська. Це тим бiльше розумiв Ленiн. В архiвi Iнституту марксизму-ленiнiзму при ЦК КПРС у Москвi є цiлком таємний документ пiд назвою “Об Украине”. На ньому стоять три резолюцiї. Рукою Ленiна виведено (текст передаємо по пам'ятi): “По моему мнению, лучше независимая, но дружественная нам демократическая Украина, чем плохая Советская республика”. Ленiну заперечував Троцький: “Украина - это миллионы работоспособного населения, это металл, уголь, хлеб. Потерять Украину - значит, лишиться главной опоры советской власти”. Нарештi Сталiн резюмував: “Не согласен с Лениным, согласен с Троцким”. Так була вирiшена доля України. Решту довершила росiйська зброя. Пiзнiше, вже у вигнаннi, на емiграцiї, Троцький збагнув свою помилку i виступав на пiдтримку визвольних прагнень українцiв.
Цi дiї свiдчать про те, що єврейськi лiдери врахували трагiчний досвiд минулого i зробили для себе правильнi висновки, ставши на шлях активного спiвробiтництва з українським визвольним рухом. У ходi боротьби за українську державну незалежнiсть закладалися основи того українсько-єврейського єднання, яке обiцяло дати великi плоди. На жаль, поразка визвольної боротьби українцiв поклала край цьому спiвробiтництву. Натомiсть знову почалася широка смуга старої ворожнечi, яка триває, по сутi, й досi на обопiльну шкоду i євреїв, i українцiв.
Масштаб погромів протягом боротьби за незалежність (1917--1920) в Україні виявився руйнівним для єврейського населення. Біла Армія Антона Денікіна, селянські групи, одинокі отамани, і деякі загони армії Української Народної Республіки, сприймаючи євреїв як про-більшовицький елемент, брали участь в цих звірствах разом з лідером українських анархістів Нестором Махно і Червоною Армією.
Уряд і вище командування армії Української Народної Республіки пробувало боротися з підбурювачами погромів. Були запроваджені військові трибунали і деякі з погромників були страчені. Уряд також допомагав вцілілим від погромів і взаємодіяв як з єврейською громадою, так і з іноземними представниками в розслідуванні погромів. Ф.М.Достоевский. ПСС, т.10, СПб. 1895, с.218.
5. Радянська Україна

Консолідація більшовицької влади принесла єврейським громадам нові проблеми і нові можливості. Гласні та негласні обмеження щодо участі євреїв в уряді було скасовано, особливо для тих, хто вибрав шлях асиміляції. Спеціальні єврейські секції (так звані євсекції) були сформовані всередині Компартії, щоб полегшити участь євреїв, і саме євсекції найнастійніше нападали на єврейські сіоністські та інші партії. Окремі євреї скористалися системою і багато з них стали частиною системи, особливо в освіті, економіці, в середніх лавах партійної адміністрації і уряду.
Жовтнева революцiя, поваливши в Росiї владу капiталу, вiдкривала євреям шлях до рiвностi з iншими народами i свободи вiд гендлярства. Новi суспiльнi вiдносини, що народжувалися в ходi революцiї i соцiалiстичного будiвництва, вимагали й вiд євреїв рiшуче порвати зi старим i ганебним минулим. Але сталося непередбачене. Саме в радянськiй владi євреї знайшли для себе таку органiзацiю суспiльства, яка забезпечувала їм iдеальнi можливостi для нечуваного гендлярства у прямому i переносному розумiннi цього слова.
Чимало євреїв, якi входили до так званого керiвного ядра партiї (Зiнов'єв, Троцький, Володарський та iн.), довгi роки жили в бездiяльностi за кордоном i в Росiю повернулися тiльки пiсля Лютневої революцiї. Г.Зiнов'єв одразу ж став головою Петроградської Ради i головою Виконкому Комiнтерну (був на цьому архiвiдповiдальному посту з 1919 по 1926 р.). Л.Троцький очолив збройнi сили республiки. Багато говорить сам факт, що 32-рiчний єврей Свердлов був призначений першим президентом першої Країни Рад - РРФСР
У першi роки радянської влади уряд України очолював румунський єврей, близький приятель Троцького, Хр.Раковський. Секретарями ЦК КП(б)У були С. Гопнер, її полюбовник прибалтiйський нiмець Е.Квiрiнг, Л. Каганович, М. Хатаєвич. Членами ЦК обиралися: Ш. Грузман, Дробнiс, Зiсман, Акiмов (А.Ровнер), Л. Тарський, М. Рухiмович, Фарбман (Рафаїл), I. Шварц, Я. Яковлєв (Епштейн) та iн. В Комiнтернi Україну “представляла” та сама Серафима Гопнер. Секретарями райкомiв, окружкомiв i губкомiв партiї, а також головами Рад були, як правило, також євреї. Н.И.Костомаров. Иудеям, с.48.
Посiвши команднi пости в партiйному i радянському апаратi, євреї дуже легко заволодiли органами чека або ДПУ, суду i прокуратури, пробралися у вищу школу, окупували медицину i торгiвлю, прибрали до своїх рук пресу, радiо, театр, музику й iншi вiльнi професiї. Першим головою Всеукраїнського чека став I.Шварц, на чолi наркомату внутрiшнiх справ УРСР - Б.Волiн (Фрадкiн). Непомiтна на перший погляд, але надзвичайно важлива з точки зору поiнформованостi i можливостей впливати на хiд подiй, посада секретаря ЦВК та РНК УРСР опинилася в руках М.С. Богуславського. Редакторами газет i журналiв були винятково євреї. Бюро української преси та iнформацiї (БУП) - попередник нинiшнього РАТАУ - з дня утворення в 1918 р. опинилося в руках Р.В. Гальперiна, В.С. Люксембург, Д. Ерде та їхнiх сподвижникiв - українських євреїв, пiзнiше росiйських письменникiв: Михайла Кольцова (Фрiдлянда) родом з Києва, Льва Нiкулiна з Житомира, Бориса Лавреньова з Херсона та iн.
Хоча тільки пів відсотка від загальної кількості єврейського населення приєдналося до партії більшовиків, вони склали великий відсоток всіх більшовиків в Україні, в 1922 приблизно 13.6 % в Компартії (Більшовиків) України. 15.5 % делегатів на Українському Конгресі Рад в 1921 і 1922 рр. було єврейського походження.
Після жовтневого перевороту 1917 р. у зв'язку з ліквідацією «смуги осілості» більшість євреїв переселилася на лівобережжя та у найбільші міста України і Росії. За даними перепису 1926 р., у містах України проживало вже 60 % від усіх євреїв України, тоді як у 1897 лише 40 %. Євреї становили більшість населення у таких містах, як Житомир, Вінниця, Умань, Проскурів, Новоград-Волинський, Коростень, Овруч, Бердичів. На західноукраїнських землях згідно польського перепису 1921 року більшість євреїв проживало у таких містах, як Бучач, Чортків, Заліщики, Ковель, Дрогобич, Луцьк, Рівне, Станіслав, Тернопіль. Укр. iстор. журнал” (далi УIЖ), 1966, №2, с.111-112.
В наслідок міграційних процесів чисельність євреїв в Україні зменшилася за 1897--1926 рр. з 1 644,5 тис. до 1 565,5 тис. чоловік, у той час як у цілому по СРСР зросла з 2 430,4 тис. до 2 597, 4 тис.чоловік. Крім того, поряд із створенням у 1928 році Єврейської автономної області, куди виїхала і певна кількість українських євреїв, у 1924--1930 роках за допомогою ОЗЕТ в Україні було засновано 162 єврейських землеробських поселення, з яких утворили 5 єврейських національних районів:
Калініндорф на Херсонщині (40 селищ);
Новий Златопіль у Запорізькій окрузі (45 селищ);
Сталіндорф на Криворіжжі (11 селищ);
Фрейдорф і Ларіндорф у Криму (40 селищ).
До нашого часу, крім деяких кримських, єврейські сільські поселення не збереглися.
На прикінці 1920-х рр. загальна чисельність євреїв у сучасних межах України становила близько 2.5 млн. чоловік. У наступні роки чисельність єврейського населення значно зменшилась внаслідок міграційних та етнічних процесів і передусім їх масового винищення в роки другої світової війни.
Розділ ІІІ. Питання сіонізму на Поділлі
1. Українське єврейство

Термін «українські євреї» зустрічається в історичній літературі порівняно рідко. Його понятійний обсяг перекривають (здебільшого, частково) терміни «польські євреї», «російські євреї», «австрійські євреї», «литовські (тобто з литовського королівства) євреї». Інші терміни вирізняють його субетноси - «галицькі євреї», «євреї Покуття», «євреї Поділля», «євреї Волині», «евреи Юга России», «евреи западных районов России». Причина останнього - пов и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.