На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Захоплення влади в талї фашистами. Падння авторитету соцалств та збльшення фашистського табору. Адмнстративна та соцальна полтика уряду Муссолн 20-х 30-х рокв. Фашизаця талї. Вдносини фашистського режиму та католицької церкви.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 12.02.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


13
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІНФОРМАТИКИ І ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ
ФАКУЛЬТЕТ ФІЛОСОФІЇ І РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
КАФЕДРА РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
Творча робота за темою:
СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ СТВОРЕННЯ ФАШИСТСЬКОЇ СИСТЕМИ В ІТАЛІЇ ПОЧАТКУ 20 - ПОЧАТКУ 30 Р.Р.
Виконав
студент гр. ФіР 04
Халіков Р.Х.
Керівник:
к. і. н. Фесенко А.М.
Донецьк 2008
ЗМІСТ

    ВСТУП 3
    ЗАХОПЛЕННЯ ВЛАДИ В ІТАЛІЇ ФАШИСТАМИ 4
    АДМІНІСТРАТИВНА ТА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА УРЯДУ МУССОЛІНІ ПОЧАТКУ 20-Х - ПОЧАТКУ 30-Х РОКІВ 6
    ВИСНОВКИ 16
    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 19

ВСТУП

Влада фашистського режиму в Італії тривала більше двадцяти років, але протягом цього терміну політика була неоднорідною. Наприклад, у відносинах із Ватиканом було кілька етапів боротьби й кілька періодів миру; антисемітизм з'являється на державному рівні та в серйозних наукових працях лише в другій половині 30-х років, коли Італія й Муссоліні вже перебували під впливом Германії та Гітлера відповідно. Кілька разів фашисти могли втратити владу через політичні та економічні кризи. Тому розглядати весь період перебування фашистів при владі в обсязі невеликої праці не є доцільним. Якщо розглядати як об'єкт дослідження соціальну політику фашистського режиму, то доцільно буде розбити її принаймні на два етапи, приблизно по десять років кожний. З цих двох перший етап здається більш цілісним і спрямованим на досягнення монополії в контролі за суспільно-політичними процесами, коли режим займався усуненням від влади своїх конкурентів. У цей час відбувається фашизація основних суспільних інститутів, системи освіти, профспілок, армії та поліції. Його й буде обрано в якості предмету.

Метою цієї праці є простежити процес проникнення фашистської системи в усі сфери суспільного життя Італії, а також монополізацію нею впливу на народ країни. Актуальність такого дослідження обумовлена обов'язком неприпускання в майбутньому утворення тоталітарної влади і стеження за процесами, які можуть до такого утворення призвести. Тому в наступних підрозділах розглядатимуться основні напрямки політики фашистського руху при створенні тоталітарної держави, а саме захоплення ним влади, а також монополізація впливу на суспільство через усунення конкурентів та домовленості з тими, кого усунути не виявлялося можливим.

ЗАХОПЛЕННЯ ВЛАДИ В ІТАЛІЇ ФАШИСТАМИ

Фазан красив. Ума ни унции.

Фиуме спьяну взял д'Аннунцио

Володимир Маяковський.

Після закінчення І світової війни Італія перебувала в складному становищі. Хоча вона належала до табору переможців, вона не отримала від війни якихось дивідендів. Найбільш багаті регіони на півночі країни було спустошено; частка від репарацій була вдвічі менша, ніж, наприклад, англійська; внутрішній борг на 1919 рік складав 49,9 млрд. лір, а зовнішній - 19,2 млрд.; важливий порт Фіуме (Рієка) на Адріатичному узбережжі не було передано під контроль Італії, незважаючи на обіцянки союзників. Це надавало привід проголошувати країну „переможеною в таборі переможців”. З іншого боку, повернулися з війни багато солдатів, або arditi, як називали тоді фронтовиків. Як це нерідко трапляється, вони опинилися в маргінальному становищі, нікому не потрібні. Чи майже нікому. Наприклад, ще 15 грудня 1917 року Бенито Муссоліні в „Пополо д'Італія” опублікував статтю „Окопна аристократія”, де звертав увагу на роль arditi в майбутньому політичному житті країни. А в 1918 році, особливо після появи 20 вересня в газеті „Рома футуриста” статті-маніфесту Марінетті, почали масово з'являтися фаші. Цією назвою здавна користувалися народні загони повстанців. Офіційно фашистські бойові загони - Fasci italiani di combattimento - ведуть відлік з дня 23 березня 1919 року, коли в приміщенні Міланського торгівельно-промислового банку на пьяцца Сан-Сеполькро відбулася перша асамблея, де прийняли участь прибічники Муссоліні, футуристи, націоналісти-даннунціанці. Вже влітку фашистами зацікавилася поліція, тим більше, що програма їхнього Центрального комітету, що її опубліковано було 23 серпня 1919 року, мала радикальний настрій. Власне, промови фашистів на той час узагалі були радикальними та гучними, направленими на розпалення націоналізму, користувалися загальним незадоволенням народу, жагою змін. Фашисти проголошували необхідність створення Установчих зборів, конфіскації 85% військових прибутків промислових монополістів, участі робітників у технічному керуванні підприємствами тощо. На селян було розраховано лозунг „Земля тим, хто її оброблює”. Це, разом із падінням авторитету соціалістів, привело до табору прибічників фашизму чимало нових членів.12 вересня 1919 року порт Фіуме було захоплено легіонерами Г. д'Аннунціо. З кінця 1920 року на півночі та в центрі країни „почала розливатися хвиля фашистського терору. Фашисти підпалювали приміщення робочих організацій, били й убивали їхніх активістів, розганяли „червоні” муніципалітети” [нов. іст., с.101]. Тоді ж військовий міністр І. Бономі таємно наказав відправляти демобілізованих офіцерів зі збереженням 80% зарплатні до фашистських організацій крупних міст, а генштаб армії наказав командирам військових підрозділів надавати фашистам допомогу. Підтримка Уряду, в тому числі Прем'єра Дж. Джолитті, дозволила фашистам отримати 35 місць у Парламенті.12 листопада 1921 року фашистський рух створив партію.

В цей час Італія переживає політичну нестабільність, так, з липня 1921 до серпня 1922 року змінилося три кабінети міністрів.1серпня 1922 року почався загальний страйк під керівництвом Союзу труда, створеного в лютому того ж року. У відповідь фашисти проголосили мобілізацію. В ряді міст сполохнули вуличні бої. Незабаром страйк закінчився. Фашисти створили квадрумвірат у складі І. Бальбо, Е. де Боно, Ч. Марія, М. Біанкі. Було затверджено план повстання, або так званого „походу на Рим”. Напевно, злякавшись можливого приходу до влади свого кузена герцога д'Аости, що був пов'язаний із фашистами, король Віктор Еммануїл ІІІ іде на поступки останнім. Відмовившись ввести стан облоги, він змусив 29 жовтня 1922 року піти у відставку уряд Луїджі Факта. Відомо, що вже 28 жовтня Муссоліні, перебуваючи в Мілані, мав список своїх майбутніх міністрів. Уранці 30 жовтня він отримав аудієнцію в монарха, прийшовши туди в чорній сорочці, мовляв, тільки-но з поля бою.16 листопада Прем'єр поновив роботу Парламенту, відразу посварившись із ним. Муссоліні казав на засіданні, що може перетворити цю дурну та безкольорову палату в солдатський бівак. У свою чергу, вже перший доповідач відповів: „Нехай живе Конституція, нехай живе народний суверенітет, який не можна знищити! ” [Кін, с.41]. Так почався період перебування при владі в Італії фашистського режиму під керівництвом Бенито-Амількаре-Андреа Муссоліні.

АДМІНІСТРАТИВНА ТА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА УРЯДУ МУССОЛІНІ ПОЧАТКУ 20-Х - ПОЧАТКУ 30-Х РОКІВ

Початок фашизації Італії.

Політична система країни після захоплення влади фашистами зовні майже не змінилася. Парламент продовжував діяти, Конституцію відмінено не було, залишилися легальними політичні партії, король продовжував обіймати посаду верховного головнокомандувача армії тощо. Щодо Уряду, то в запропонованому Муссоліні списку лише троє міністрів були членами фашистської ПНФ, а інші - демократи, пополярі, націоналісти, ліберали. Коаліційний Уряд отримав вотум довіри від Парламенту, але почав діяти з метою прибирання деяких моментів у власний розсуд, без дозволу Парламенту. Спершу було протягнено дозвіл діяти протягом року поза санкціями депутатів у сфері фінансів та реорганізації адміністративного апарату. Проте все ж Парламент краще було мати якомога більше підвладний урядові. Тому 1923 року було прийнято так званий закон Ачербо, який проголошував парламентську реформу. Пропорційна система розподілу мандатів була замінена варіантом мажоритарної, коли партія, що отримала на виборах відносну більшість, починаючи з 25%голосів, отримувала дві третини депутатських місць. На виборах 1924 року фашисти отримали 66% голосів, і се дало їм 374 місця; „соціалісти провели 46 депутатів, комуністи - 19, пополярі - 30, дрібні демократичні групи провели по кілька осіб” [Кін, с.43].

Проте Парламент перестає реально бути створювачем законів. Ця важка місія дісталася Великій фашистській раді(Gran Consiglio del Fascismo) під керівництвом Б. Муссоліні, перше засідання якої відбулося 12 січня 1923 року в римському „Гранд-готелі”. До неї входили керманичі фашистської партії, міністри-фашисти, керівник органів державної безпеки, директор відділу преси при голові Ради міністрів та інші особи. В 1928 році Муссоліні писав: „усі видатні витвори Режиму народилися завдяки Великій раді”.

Фашизація основних суспільних інституцій.

Хто не думає і не вірить, як думають і

вірять згідно з фашистською думкою і

вірою, той ставить себе поза державою...

Франческо Ерколе.

Претензії на визначну роль у робітничому русі заявили фашистські профспілки, які успішно конкурували з профспілками інших напрямків. До кінця 1922 року вони під гаслом об'єднання робітників і підприємців зібрали близько 1 млн. осіб. Після приходу до влади Муссоліні почалося тотальне знищення нефашистських робітничих організацій, профспілок, особливо комуністичного напрямку. Не випадково й перший політичний судовий процес у 1923 році було проведено над комуністами на чолі з А. Бордіга. Власні профспілки надавали владі можливість проводити деякі непопулярні міри, наприклад, відмінити в березні 1923 року 8-годинний робочий день, того ж року масово звільнити працівників державної залізниці, ввести податок на заробітну платню в обсязі більш ніж 10% тощо. Проте кількість страйків 1923 року порівняно з 1920 роком зменшилась у 9 разів, а кількість їхніх учасників - у 19(за офіційною статистикою). Про гідне проведення робітниками вільного часу мала турбуватися культурно-просвітницька організація „Дополаворо”(„після роботи”). Вона займалася будуванням спортивних майданчиків, розважальних комплексів, фінансувала розвиток театру, радіо, кіно. Також ця організація грала роль кас взаємодопомоги, сплачувала гроші родинам покалічених робітників тощо. Про користь і видатну роль „Дополаворо” писав навіть комуніст П. Тольятті в „Лекціях про фашизм”.

1923 року було легалізовано бойові фашистські скуадри. Замість позазаконних угруповань з'явився державний інститут - Добровільна міліція національної безпеки. Її вербували на добровільних засадах лише з представників фашистської партії віком від 17 до 55 років. Організація складалася з двох частин: резерв та Національна гвардія. Перша об'єднувала всіх членів партії відповідного віку та підлягала мобілізації в разі необхідності. Слід нагадати, що це була не занадто дисциплінована частина, наприклад, мобілізація під час т. зв. кризи Маттеотті, проголошена Муссоліні, провалилася. Друга була регулярною, мала на озброєнні карабіни та кулемети, табельні револьвери, була одягнена в чорні сорочки. Вона, за римським зразком, ділилася на легіони, когорти, центурії, маніпули. Базовою одиницею була скуадра. Функції міліції були найрізноманітнішими: охорона державного кордону, переслідування політичної опозиції, нагляд за суспільним порядком, допризовна військова підготовка молоді, охорона доріг, пошти, створення почесної варти тощо. На початку тридцятих років лави ДМНБ налічували вже 300000 членів. Вони присягалися на служіння королю, проте були підвладні Прем'єрові, себто Б. Муссоліні, який казав про своїх улюбленців: „Хто торкнеться національної міліції, того буде розстріляно”.

Ще одним проявом бажання фашистів повністю підкорити державі життя людей було виховання дітей та молоді в дусі фашистських ідеалів. Підхід до цього виховання, як завжди, передбачав дисципліну та згуртованість, помножену на націоналістичну пропаганду. 1926 року створено молодіжну організацію „Опера націонале Балілла”, або просто Балілла, на честь генуезького хлопчика, який 5 квітня 1846 року жбурнув камінь в австрійських вояків, чим детонував спалах повстання. Метою цієї організації було: „підготувати нове покоління, міцне фізично, чисте духовно, якому можна було б цілком довірити священний спадок величі Батьківщини” [Лопухов, с.134]. Кожна дитина, відповідно до „доктрини озброєної нації”, механічно зараховувалася туди в 6 років, приносячи присягу: „Присягаю без усіляких роздумів слідувати наказам Дуче й захищати всіма моїми силами та, якщо знадобиться, віддати свою кров в ім'я фашистської революції”(до речі, ця присяга значно ускладнила підписання Конкордату з католиками, та про це пізніше). До 8 років діти перебували в підрозділах дітей Вовчиці, потім(хлопчики) - до 14 років - у підрозділах „балілла”, а з 14 до18 років - в підрозділах „авангардія”. Дівчата зараховувалися до організації „Маленькі та юні італійки”. Всі ці вікові організації керувалися фашистськими педагогами, а на чолі перебувала Центральна рада, членів якої особисто призначав Прем'єр, тобто Муссоліні. „Балілла” була щільно пов'язана з ДМНБ, яка проводила в ній військову підготовку та привчала до дисципліни та покори Дуче. В 1930 році ця організація нараховувала вже понад 3 млн. осіб. Проте ситуація не повністю задовольняла фашистів, бо не всі вихованці її зараховувалися до лав партії. Тоді було створено ще одну вікову організацію - „Молоді фашисти”, де перебували особи від 18 до 21 року, автоматично переходячи з неї до ПНФ. Таким чином значно зростала кількість членів партії. „Молодим фашистам” було надано пільги під час вступних іспитів та прийому на роботу, при нарахуванні стипендій, тому лави організації стрімко зростали, з 380 тис. у 1930 році до 800 тис. у 1931. Ще одним прикладом молодіжних організацій були університетські фашистські спілки; не підконтрольні загальній мережі ДЖІЛ, до якої входили всі інші, студенти-фашисти були більш вільними та не такими замуштрованими.

Згідно офіційних даних, уже восени 1926 року нараховували 9472 фаші з 938000 членів, 1185 жіночих фашів з 53000 учасниць, 4390 фашів авангардистів загальною кількістю 211000 осіб, а також 4850 організацій „балілла” з 269000 дітей відповідно. Отже, бачимо всебічний нагляд із боку фашистів за життям громадян, виховання їх із самого дитинства в дусі войовничого націоналізму, безперечного підкорення Дуче, який, за висловом Лео Лонганезі, завжди правий. Передбачалося, що вся нація, незалежно від розподілу на класи та майнові стани, об'єднається в єдиному русі до світлого майбутнього. Засвідчити цей загальний потяг італійської нації мало реформування державного устрою на корпоративних засадах.

Корпоративна система в Італії.

Корпоративна держава є синонімом Фашистської держави і означає таку

систему взаємовідносин, за якої

державна влада здійснює керівництво н и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.