На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Роки дяльност C. Паля. Допомога C. Паля польському королю Яну III Собеському. Повертаючись з закордонного походу, Палй залишився на Правобережнй Україн. Мета C. Паля-вдродження зруйнованого краю захист його вд турецько-татарських нападв.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 03.09.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство освіти і науки України
Херсонський державний морський інститут
Заочне відділення
РЕФЕРАТ

Становище Правобережної України.
Визвольна бородьба на чолі з С.Палієм
Гайдамацький рух

Студента _4_курсу
Лозенко Р.С.
( прізвище, ініціали )
Дата надходження
Оцінка____________________________
Підпис викладача___________________
Херсон 2008
«Той, що кинувся з мотикою на сонце» -- так свого часу характеризували урядовці Польщі одного з «провінційних» полковників козацької України Семена Палія. Нагадаємо, що у другій половині 80-х років XVII -- на початку XVIII століття цей козацький діяч зумів відродити на Правобережній Україні («східних кресах» Речі Посполитої) національні органи державного управління з центром у містечку Фастові, що на Київщині. А наведені вище слова стосувалися означення його непростих взаємовідносин з Варшавою -- розпочиналися вони з військової та політичної співпраці, а закінчилися непримиренною боротьбою.
Роки діяльності C. Палія припадають на той складний період національної історії, коли українське територіальне питання набуло міжнародного значення, а кожна з навколишніх країн (Річ Посполита, Московська держава, Османська імперія та залежне від неї Кримське ханство) прагнула не допустити утворення на європейській карті самостійної козацької держави. «Сьогодні ця країна Правобережна Україна геть зруйнована. Війна, немов гангрена, мало-помалу з'їдає все, що зустрічає на своєму шляху, перетворюючи найкращий куток Європи на пустинні поля», -- описував тяжке становище правобережних земель французький дворянин де Божо, який перебував тут у 70-х роках XVII ст. Якщо до 1676 р. Правобережна Україна була частиною козацької держави, то після відмови від гетьманської булави Петра Дорошенка, а також спустошливих турецьких походів на Чигирин у 1677--1678 рр., власне українська політико-адміністративна структура тимчасово занепадає.
Проте восени 1683 року запорозький отаман Семен Палій очолює один із загонів січовиків, що допомагав польському королю Яну III Собеському розгромити турецькі війська під Віднем та у післявіденському поході польської армії до Угорщини. Про значимість цієї допомоги говорив в одному зі своїх листів сам монарх Речі Посполитої, називаючи полковника Палія не інакше як «віденським богатирем».
Повертаючись із закордонного походу, Палій разом зі своїми козаками вирішив не йти до Січі, а залишитися на Правобережній Україні, яка після довголітніх війн перетворилася на зруйнований край. Влітку 1684 року С. Палій зупинився біля Немирова, що був резиденцією правобережного українського гетьмана Андрія Могили. Однак Палій не бажає виконувати накази Могили, більш того, він навіть намагається усунути його з посади. Це йому не вдаться, і він повертається на Запорожжя. Але через деякий час, восени того ж року, вже з більшою кількістю козаків, Палій знову з'являється на Правобережжі. З цього часу починається активна діяльність полковника, яка мала не лише військовий, а й державотворчий та колонізаційний характер.
Заходи українського полковника, що мали на меті відродження зруйнованого краю і захист його від турецько-татарських нападів, підтримувались королівським урядом, який видав С. Палію, а також полковникам Самійлу Івановичу (Самусю), Андрію Абазину, та Захарію Іскрі привілеї, що узаконювали певні військово-адміністративні права козацької старшини на території Київщини та Брацлавщини. Стародавні «права та вольності» Війська Запорозького підтверджувалися також постановою вального сейму від 16 лютого 1685 року. Вже 25 серпня того ж року С. Палій, перебуваючи у Білій Церкві, видав універсал, в якому сповіщав усіх (особливо купців), хто проїжджав територією Фастівського полку, про введення ним мита на користь козацької адміністрації.
Невдовзі на Правобережжя потягнулися люди з Лівобережної України, молдавських та білоруських земель. Якщо у 1690 році у Фастові, який був обраний Палієм для своєї резиденції, було лише декілька сотень дворів, то через три роки їх нараховувалось вже близько 3 тисяч. Протягом наступних років йшов поступовий процес відродження правобережних містечок і сіл, які швидко заселялися, зважаючи на захист правобережних козаків під керівництвом С. Палія. Місцева польська шляхта, яка також поверталася до «дідичних маєтків», починаючи з 1687 року скаржилася на те, що козаки будують свою «удільну» державу і не зважають на польські закони.
Ще у 1688 році С. Палій вперше звертається до московського уряду з проханням об'єднати Правобережну і Лівобережну Україну в єдиній гетьманській державі під зверхністю царя. Однак, зважаючи на укладений між Польщею і Москвою 1686 року «Вічний мир», його ініціативу не підтримали.
Звернення С. Палія до Москви, а також його небажання підкорятися наказному гетьману від імені короля Гришку, призвели до ув'язнення фастівського полковника. На початку жовтня 1689 року, коли виникла чергова конфліктна ситуація між Палієм та Гришком у Немирові, комендант місцевої фортеці заарештував полковника. Провівши майже півроку у в'язниці, Палій був звільнений згідно з королівським універсалом. «...З-під варти зі мною разом (йшлося про двох сотників, що також перебували у полоні) випущено за наказом Вашої Королівської Милості.., з Немирова з-під варти пішки і без риштунків», -- писав С. Палій до Яна III Собеського у квітні того ж року. Згодом польський король не лише наказав повернути козацькому полковнику «риштунки», а й дозволив йому знову розмістити свою резиденцію у Фастові (до речі, ще на початку 1689 року король хотів запропонувати Палію перенести її до Чигирина).
Таке рішення Варшава прийняла з огляду на виняткові військово-організаторські здібності правобережного полковника, який виходив переможцем у багатьох битвах із турками й татарами, захищаючи таким чином південно-східні кордони Польщі. Невдовзі після звільнення С. Палія король повідомляв польському резиденту в Москві, що «козаки наші також не без діла, одні з Палієм аж на Буджак пішли, другі нам тут учора язиків прислали і як тільки можемо рятуємо спільно добро християнське». У зв'язку з цим Ян III Собеський не звертав уваги на постійні скарги комісара С. Дружкевича, пробачаючи Палію політичні зносини з гетьманом І. Мазепою та московським царем Петром I. Крім того, королівський уряд «заплющує очі» на вбивство фастівським полковником нобілітованих у шляхетство козацьких ватажків П. Апостола-Щуровського та Я. Гладкого.
21 квітня 1690 року С. Палій звернувся з листом до Івана Мазепи, де повідомляв лівобережного гетьмана про вдалу битву з татарами під Білою Церквою, а також просив його посприяти в тому, щоб «через милість вашу у пресвітлих монархів.., аби прийнятий був». Отримавши відмову, з огляду на небажання царського уряду порушувати московсько-польську угоду, правобережний полковник вирішив запевнити короля Яна III Собеського у своєму підданстві.
Завдяки таким заходам правобережного полковника взаємини між ним і королівською владою, незважаючи на періодичні сутички з місцевою польською шляхтою, були досить стабільними. Хоча у 1692 р. король відрядив зі спеціальним завданням до Фастова київського стольника К. Ласку. Той мав запропонувати С. Палію вибрати (?!) протекцію одного з двох європейських монархів -- короля Речі Посполитої чи царя Московської держави. Палій повідомив королівського посланця, що все ж таки він схиляється до польського короля. Саме тому після цього польські військові частини на Правобережній Україні діяли вже не так енергійно. Хоча вони і витіснили Палієвих козаків з Полісся, але планований наступ на Фастів так і не відбувся.
Після допомоги військам І. Мазепи у відбитті нападу ханського гетьмана Петра Іваненка (лютий 1693 року), а також спільного з лівобережними полками походу на Кизикермен, С. Палій намагався відновити втрачені позиції, що було спричинено захопленням відділами регіментаря Бальцера Вільги значної території Фастівського полку. Одночасно він знову вдається до дипломатичних заходів. У листі до Яна III Собеського від 16 травня С. Палій виправдовувався, що без дозволу короля ходив у похід з лівобережними полками, аргументуючи це існуванням «спільної і нерозривної монаршої ліги» проти турків. Він сповіщав про вдалі дії правобережних козаків, прохав прийняти свого сотника Павла з татарським «язиком» і обіцяв для підтвердження своєї вірності королю знову вступити у боротьбу з турецько-татарськими військами на подільських землях. «...Щоб не був випущений з ласки і опіки монаршої з полком моїм найпокірніше прошу», -- писав Палій наприкінці листа.
Тут треба відзначити, що протягом останніх десятиліть XVII століття правобережні козацькі полки брали участь майже в усіх військових походах, які проводила польська армія проти Османської імперії та залежних від неї країн. Крім того, європейська програма дій, вироблена країнами, що входили до антитурецької «Священної ліги» (Річ Посполита, Австрія, Венеція, Ватикан і Московщина), передбачала самостійні військові походи українського козацтва проти турків і татар. Зважаючи на це, правобережні полки під керівництвом С.Палія близько десятка разів разом з лівобережними козаками здійснювали великі походи на турецькі володіння.
На початку 1694 р. поновлюється наступ польських військ на чолі з коронним гетьманом С. Яблоновським на Фастів. С. Палій вислав до короля своїх представників, прохаючи пояснення, з якого приводу коронний гетьман здійснив на нього напад, адже він неодноразово складав присягу польському монарху. Можливо, що після цього звернення Варшава наказала припинити військові дії проти правобережних козаків, бо відділи регіментаря Б.Вільги відступили з території Фастівщини на Полісся. Крім того, Палій уклав перемир'я з Вільгою і Яблоновським: «...Вимушений з ляхами з'їжджатися і учинити мир для того, щоб війська більше польські на мене не наступали». У результаті примирення коронні війська звільнили більшу частину Фастівського полку, де знову розташувалися сотні С. Палія. Восени того ж року відділи правобережного полковника здійснили успішний похід на буджацьких татар. Повертаючись до своєї резиденції, Палій надіслав до білоцерківського коменданта «реляцію» з повідомленням про знищення семи татарських поселень. Крім того, він відправив до короля і коронного гетьмана кількох взятих у полон «язиків», яких супроводжували його козаки. Саме про них писав до короля, перебуваючи у Батурині, польський посол К. Ісарович: «Пане милостивий, відаю, що у вашої королівської милості були двоє козаків у Жовкві від Палія, коли ваша королівська милість полював у полі і вони теж були в полі і кланялись вашій королівській милості; скоро їх гетьман коронний і каштелян краківський відправив до Палія. А як тільки прийшли, то і тієї ж години послав їх до Мазепи в Батурин, яким, певно, гроші дано, щоб віддали Палію».
Середина 90-х років XVII століття відзначалася певним затишшям у козацько-шляхетському конфлікті на Правобережній Україні. Відомо, що у 1694--1695 роках полковник С. Палій дозволяв зараховувати певну частину своїх козаків до військових компутів, які складалися польськими урядовцями. Разом з коронними військами Речі Посполитої правобережні козаки воюють проти турків і татар на Поділлі. Відпускаючи своїх козаків на королівську службу, Палій, за свідченням очевидців, говорив, що «піхота від мене не відстане, одягнувшись (у короля. -- Т. Ч.) повернеться назад». Коли наприкінці 1695 року одного із сотників С. Палія польська шляхта намагалась витіснити з Полiсся, полковник звернувся до польських урядовців: «...зараз усе Полісся видано на військо козацьке». Саме и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.