Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение оригинальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.

Результат поиска


Наименование:


Реферат В.. Ленн про соцалстичну перебудову села. Вдступ вiд леннської економчної полтики. Три роки продрозкладки. Комся Молотова в дї. Наслдки голоду. Понад пвстолття трагедя 1933 року перебувала поза увагою сторикв.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 11.01.2004. Год: 2004. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


3

Укрзалізниця
Дніпропетровський Державний Технічний
Університет Залізничного Транспорту

РЕФЕРАТ

по предмету: Історія України
Трагедія голоду 1933 року

Виконала: Філенко М. С.
Шифр: 00-ЕП-224

Дніпропетровськ

2001 рік

ЗМІСТ

    ВСТУП 3
    В. І. Ленін про соціалістичну перебудову села 5
    Відступ вiд ленінської економічної політики 12
    Три роки продрозкладки 19
    Комісія молотова в дії 29
    Наслідки голоду 35
    ВИСНОВОК 41
    ЛІТЕРАТУРА 42

ВСТУП

Понад півстоліття трагедія 1933 року перебувала поза увагою істориків. Настав час звернутися до цієї раніше за-бороненої теми. Правда про голод, якою б вона не була страхітливою, потрібна не лише тим, хто пережив його, а й молодому поколінню.
Про голод 1933 року у світі знали давно. Література на цю т
ему в західних країнах налічує сотні назв. До піввікової річниці конгрес США утворив «Комісію по голоду на Украї-ні», яка провела і задокументувала опитування багатьох очевидців.
Переконливої відповіді на питання про першопричини голоду американська комісія не дає. Перелічуються різні фактори: дезорганізація виробництва, непосильні для селян хлібозаготівлі, надмірний хлібний експорт, небажання кол-госпників працювати в громадському господарстві, конфіс-кація властями продовольчих запасів у відповідь на цей саботаж. Проте неясно, якою мірою кожний із них вплинув на економічну катастрофу, яка сталася 1932 року і виклика-ла голод з мільйонними жертвами. Власне кажучи, голод навіть не розглядається на Заході як результат економічних прорахунків. Комісія конгресу США тяжіє до ірраціональ-ного уявлення про організований голод-геноцид, спрямова-ний своїм вістрям проти українського народу як етносу. Таке уявлення відповідає «надзавданню», поставленому конгрес-менами: «полегшити американській громадськості краще розуміння радянської системи шляхом викриття ролі Рад в організації голоду». Тут явно простежується спроба закріпити у свідомості американців образ «імперії зла».
Кілька вступних зауважень. Винесені роз-думи про голод 1933-го грунтуються на фактичному матеріалі, який взято з архівних джерел українського походження.
Наведені тут положення не безспірні. У рефераті часто цмтуватимуться документи головної дійової особи в трагедії 1933 року - Й. В. Сталіна, проте тільки ті, які він особисто сам бажав побачити опублікованими.
І останнє зауваження: аби зрозуміти, що трагедія голоду була результатом тодішнього політичного курсу, наслідком підміни ленінізму сталінізмом у перетвореннях у сільському господарстві, треба відкинути стереотипні уявлення про економічну політику і проаналізувати її, починаючи з пер-ших років Радянської влади.

В. І. ЛЕНІН ПРО СОЦІАЛІСТИЧНУ ПЕРЕБУДОВУ СЕЛА

К. Маркс і Ф. Енгельс були переконані: товарне виробництво і ринок, які обслуговували всі експлуататорські формації і досягли розквіту в умовах буржуазного ладу, з соціалізмом несумісні. Звідси випливав висновок: після Пролетарської революції товарообмін поступиться місцем продуктообміну, а грошовий облік - обліку суспільної пра-ці безпосередньо в робочому часі. Зримо яскравий опис відносин усуспільненого господарства з дрібним селянським виробництвом, що не підлягало усуспільненню, дав В. І. Ленін у брошурі «До селянської бідноти» (травень 1903р.): «Коли робітни-чий клас переможе всю буржуазію, тоді він відніме землю у великих хазяїв, тоді він організує на великих економіях товариське господарство, щоб землю обробляли робітники разом, спільно, обираючи вільно довірених людей у розпо-рядники, маючи всякі машини для полегшення роботи, пра-цюючи позмінно не більше восьми (а то й шести) годин на день кожний. Тоді й дрібний селянин, який захоче ще по-старому сам господарювати, господарюватиме не на ринок, не на продаж першому стрічному, а на товариства робітни-ків: дрібний селянин постачатиме товариству робітників хліб, м'ясо, овочі, а робітники будуть без грошей давати йому машини, худобу, добрива, одяг і все, що йому потріб-но». В аграрній програмі партії більшовиків, на основі якої було написано цю популярну брошуру, соціалістична перспекти-ва для села пов'язувалася з утворенням на базі експропрі-йованої поміщицької власності великих державних госпо-дарств під керівництвом Рад депутатів від сільських робіт-ників. Економічні зв'язки між сільськими радянськими гос-подарствами та промисловістю мали здійснюватись у нетоварній формі, шляхом продуктооб-міну.
Та величезна більшість селян бажала зрівняльного поді-лу земель. І тому наприкінці серпня 1917р. В. І. Ле-нін висловився за те, щоб партія пішла на поступки дрібно-буржуазному селу і задовольнила його вимогу про оголошення державних, поміщицьких, селян-ських та інших земель всенародним надбанням, їх безвід-платне відчуження і перехід у користування всіх трудящих на зрівняльній основі. По суті, партія більшовиків брала на озброєння есерівську аграрну програму. Соціалізація зем-лі була узаконена Декретом про землю.
Здійснювані за Декретом про землю аграрні перетво-рення були історично прогресивні. Передачею землі в без-оплатне користування і забороною її куплі-продажу Радян-ська влада захищала трудящих селян від визискування. Безземельне і малоземельне селянство України одержало близько 15млн. десятин землі, 600тис. коней, 800тис. голів великої рогатої худоби. Склалася нова соціально-класова структура села. Кількість бідняцьких господарств зменшила-ся з 58% (перед революцією) до 33% у 1923р. Питома вага середнього селянства збільшилася, відповідно, з З0% до 63%. Частка куркульських господарств скоротилася з 12% до 3%. В. І. Ленін так коментував результати аграр-ної революції: «Селянство стало далеко більш середнім, ніж раніше, суперечності згладились, земля поділена в корис-тування далеко більш зрівняльне, куркуль підрізаний і в значній частині експропрійований - у Росії більше, ніж на Україні, в Сибіру менше».
Аграрні перетворення перших років Радянської влади привели до того, що за нових умов класові позиції всього селянства почав уособлювати середняк. Середняцькими стали майже половина бідняць-ких господарств і три чверті куркульських. Куркульський клас, який почав формуватися ще в дореволюційному селі, перетворився на прошарок всередині селянства.
Соціалістичне будівництво у перші роки Радянської вла-ди здійснювалося на воснно-комуністичних засадах. Система воєнного комунізму передбачала продуктообмін між міс-том і селом при забороні торгівлі, націоналізацію всієї про-мисловості, включаючи дрібну, встановлення практики за-мовлень-нарядів на державних підприємствах при макси-мальній централізації управління промисловістю (главкізм), поступове згортання грошового обігу. Однак вже в умовах переходу до мирного будівництва було прийнято ряд воєнно-комуністичних дек-ретів, спрямованих на дальше згортання сфери грошового обігу.
Радянський уряд прагнув налагодити «державну органі-зацію розподілу продуктів замість приватної торгівлі, тоб-то державну заготівлю і доставку хліба в міста, промисло-вих продуктів на село». Положення про витіснення торгів-лі планомірно організованим розподілом у рамках спожив-чо-виробничих комун увійшло до підготовленого Леніним начерку проекту нової партійної програми. В умовах роз-рухи у промисловості обмін між містом і селом набув фор-ми продовольчої розкладки, коли всі товарні лишки заби-рали у селян майже безкоштовно. Селянські маси реагували на продрозкладку скороченням обсягу вироблюваної продукції. І тоді, щоб запобігти цьому, VIII з'їзд Рад у грудні 1920р. висловився за встановлення кожному селянському господарству обов'язкових завдань по засіву. Цей крок (ні-коли не реалізований) був таким же логічним продовжен-ням продрозкладки, як і заборона торгівлі.
Пануючі у партії воєнно-комуністичні уявлення про со-ціалістичне майбутнє села знайшли відображення у програ-мі РКП(б), яку прийняв у березні 1919р. VIII партійний з'їзд. Написаний Леніним аграрний пункт програми називав такі найважливіші заходи по організації великого землероб-ства: влаштування державних економій - радянських госпо-дарств, а також сприяння селянам в організації колективних господарств - сільськогосподарських комун, громад (арті-лей) і товариств для громадського обробітку землі. Коли переважна більшість поміщицьких маєтків була поділе-на між селянами, в організації колгоспів Ленін побачив єдино можливий шлях переходу від землеробства дрібного, товарного до землеробства великого, нетоварного - комуністичного.
Після виходу з війни партія не збиралася відмовлятися від воєнно-комуністичних методів. Схвалений VIII з'їздом Рад план ГОЕЛРО мав виконуватися перш за все за рахунок розкладки з селянських господарств. Сподіваючись на те, що продрозкладка 1920/21 року дасть до 300 млн. пудів хліба, В. І. Ленін на цьому з'їзді зауважив: «Без такого фон-ду неможливо відбудувати промисловість країни, неможли-во думати про відродження транспорту, неможливо навіть підходити до великих завдань електрифікації Росії».
Життя показало, однак, що селяни не мирилися з прод-розкладкою, забороною торгівлі, директивним плануван-ням посівних площ. Все це йшло врозріз з їх життєвими інтересами. Як тільки війна закінчилася, селянське невдово-лення набуло гострих форм. Стягнення продрозкладки про-ходило з величезними труднощами. У хлібовиробничих ра-йонах виник і поширився політичний бандитизм. Зростання продовольчих труднощів поглибило господарську розруху. Продрозкладка, як відзначав В. І. Ленін, «стала основною причиною глибокої економічної і політичної кризи, на яку ми наткнулися весною 1921 року».
Прийняте у березні 1921р. рішення Х з'їзду РКП(б) про заміну розкладки продподатком було одностайно під-тримане партією. Разом з тим дозвіл на реалізацію селяна-ми лишків продукції, що випливав з цього рішення, викли-кав сумніви.
Рішення про заміну продрозкладки податком було прин-циповим кроком на шляху впровадження економічної полі-тики, яка суперечила марксистській теорії, але відповідала реальностям життя. Ленiн починає розумiти, що потрiбен новий фактор у соціалістичній перспективі для села - кооперація. У робо-ті «Про продовольчий податок», написаній 21 січня 1921р., Володимир Ілліч зауважує, що кооперація, як форма тор-гівлі, вигідніша і корисніша, ніж приватна торгівля, тому що вона полегшує об'єднання, організацію мільйонів на-селення, а ця обставина, а свою чергу, є гігантський плюс з точки зору дальшого переходу від державного капіталіз-му до соціалізму. Сама ж кооперація дрібних товарови-робників вважалася формою державного капіталізму: поза торгівлею вона існувати не могла. Магістральним напрямом у відноси-нах між містом і селом вважався не розвиток торгівлі, а безгрошовий продуктообмін на позаринковій основі. Мислився, як пізніше згадував голова Раднаркому, «якийсь безпосередній перехід без торгівлі, крок до соціалістичного продуктообміну».
У промові Володимира Ілліча на Всеросійській продо-вольчій нараді 16 червня 1921р. вперше з'являється термін «нова економічна політика». Уперше тут припускається мож-ливість торгівлі не тільки в місцевому обороті. Уперше пе-ред більшовиками ставиться завдання вчитися торговельній справі, щоб мати можливість контролювати ринок. Нареш-ті, уперше лунає заклик налагодити грошовий обіг.
Програмною є також доповідь про нову економічну політику на VIII Московській губпартконференції 29 жовт-ня. У ній Ленін визнав, що товарообмінні операції перетво-рилися у звичайну купівлю-продажу, торгівлю, а ринок зор-ганізувався у межах всієї країни. Виходячи з цього, він закликав господарників пристосуватися до ринку. Йшлося, насамперед, про зміцнення грошового обігу, організацію державної торгівлі, переведення націоналізованої промис-ловості на комерційний, або господарський розрахунок. Однак поворот до торгівлі і ринку, як і раніше, вважали від-ступом від можливого за інших обставин безпосереднього, без використання товарно-грошових відносин, будівництва соціалізму.
Через кілька тижнів, у листопаді 1921р. Ленін дійшов висновку про принципову неможливість «безпосереднього соціалістичного будівництва» у дрібноселянській країні. В інтересах зміцнення союзу двох класів трудящих, отже і в інтересах побудови соціалізму, треба було встановити еконемічний обмін між містом і селом иа ринковій основі.
Воєнно-комуністична доктрина з її негативним ставлен-ням до індивідуальної власності, торгівлі і грошей супере-чила природі селянства. Поки вона ототожнювалася з соціа-лізмом, перспективи соціалістичного будівництва на селі здавалися невизначеними. «Треба селянські маси перевести до будівництва, для них цілком чужого, яке вони не розу-міють і якому не можуть вірити»,- говорив Ленін на Мос-ковській губпартконференції в листопаді 1920р. Соціаль-ний склад комун, що створювалися у колишніх поміщицьких маєтках, часто був неселянським, а в малочисельних арті-лях переважали наймити й бідняки. Після аграрної революції село стало більш дрібнобуржуазним. Здавалося неймовірним, щоб середнє селянство у своїй масі добро-вільно відмовилося від щойно набутої власності і об'єдна-лося в колективні господарства.
Еволюція традиційних для марксистів поглядів на торгів-лю і ринок, яка відбулася за перший рік непу, створила нову ситуацію у питанні про соціалістичні перспективи села. Замість колгоспу, для якого властивим було відчуження безпосереднього виробника од землі та інших засобів ви-робництва, у центрі по-соціалістичному організованого сільського господарства ставав кооператив дрібних товаро-виробників. Кооперація цілком відповідала селянській при-роді, а тому робила перехід до соціалізму простим, лег-ким і доступним для селянина.
Коли В. І. Ленін через тяжку хворобу залишив держав-ні справи, він поспішив викласти партії свої нові погляди на кооперативну форму власності при соціалізмі. Продиктована на початку січня 1923р. стаття «Про кооперацію» починалася з найважливішої тези: у непі Радянська влада зробила поступку селянину як торговцю; саме з цього ви-пливає (зворотно тому, що думають) гігантське значення кооперації. Саме в коопера-ції, заявив Ілліч, знайдено міру поєднання приватного інте-ресу з інтересами держави, міру підпорядкування приват-ного інтересу загальним інтересам, яка раніше була каме-нем спотикання для багатьох і багатьох соціалістів. Звідси випливав висновок першорядного значення: в умовах дик-татури пролетаріату просте зростання кооперації тотожнє зростанню соціалізму. «А лад цивілізованих кооператорів,- уточнював Ілліч,- при суспільній власності на засоби вироб-ництва, при класовій перемозі пролетаріату над буржуа-зією - це є лад соціалізму». Жодної різниці між коопера-тивною і загальнонародною формами власності у державі диктатури пролетаріату він не бачив.
Ідея про сумісність товарно-грошових відносин з соціалізмом є вагомим внеском Леніна у марксистське вчення.

ВІДСТУП ВIД ЛЕНІНСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Впроваджена В. І. Леніним нова економічна політика -- явище складне. В її основі -- заміна продрозкладки подат-ком, дозвіл вільного продажу селянами товарних лишків, допущення в економіку приватного капіталу. Тривалість цих заходів визначалася часом існування багатоукладного гос-подарства. Проте в непі була ще одна важлива грань: запровадження вартісних, товарно-грошових відносин безпосе-редньо в економіку соціалістичного сектора, відмова від военно-комуністичної моделі соціалізму, яка склалася в роки громадянської війни. У цьому розумінні тривалість непу не може лімітуватися рамками перехідного періоду від капіталізму до соціалізму. Хоч Ленін не встиг теоретич-но обгрунтувати новий погляд на соціалізм, у практичній ді-яльності Радянського уряду з 1921р. було взято курс на відмову від воєнно-комуністичних методів управління під-приємствами, на заміну їх методами економічними, госп-розрахунковими.
Однак і в практичній сфері Ленін не встиг реалізувати всі задуми. Зокрема, залишилася на папері думка про те, що госпрозрахункові трести цілком відповідають за без-збитковість своїх підприємств, а збанкрутоввні підприємства підлягають закриттю. Ця ідея є основополож-ною в сучасній економічній реформі. В документі червне-вого (1987р.) Пленуму ЦК КПРС вона сформульована таким чином: держава не відповідає по зобов'язанням під-приємств. Нереалізований залишився і законопроект про внесення в бюджет процентних відрахувань з основних і оборотних капіталів госпрозрахункових трестів. При Леніні, у жовтні 1922р., Раднарком двічі розглядав його, щоразу виносячи позитивний висновок. За розпорядженням Воло-димира Ілліча 10 квітня 1923р. Рад-нарком за поданням Каменева затвердив цей документ. Однак законопроект про процентні відрахування з трестів-ських капіталів не знайшов у ньому місця, що означало від-мову від самофінансування трестів і повного госпрозрахун-ку. Замість плати за ресурси в бюджет почали відрахо-вувати промисловий податок, потім податок з обороту, тоб-то платежі, які не мали прямого зв'язку з результатами внутріпромислового господарювання. В них через відхилен-ня цін од вартості акумулювалися нагромадження інших га-лузей. Отже, з 1923р. оформилася залежність майбутнього розгортання промисловості (індустріалізації) від бюджету.
Цей принциповий відступ від ленінської економічної по-літики відбувся непомітно як для сучасників, так і для іс-ториків. В обрисах соціалізму, що будувався, знову стали помітні воєнно-комуністичні риси.
Яскравим прикладом зростаючого в народному госпо-дарстві впливу адміністративного начала служить зовні непо-мітна трансформація ленінського плану кооперування на-селення. Лозунг колективізації сільського господарства залишився актуальним. Відбувався поступовий процес одержавлення кооперативних об'єднань і систем.
Оскільки промисловість «посадили» на бюджет, треба було вишукувати новіі джерела бюджетних доходів. Ще во-сени 1923р. відновили горілчану монополію. В. І. Ленін, як відомо, був противником продажу спиртних напоїв. Намагаючись пояснити продаж го-рілки, Сталін вказав на таку причину: «Здобути необхідні оборотні кошти для розвитку нашої індустрії». При цьому він додавав, що горілчана монополія, яка дала у 1927р. по-над 500млн. Крб. доходу, є тимчасовим заходом. Проте у 1930р. завдяки продажу спиртних напоїв бюджет одержав 2,6млрд., а в 1934 - 6,8млрд. крб. Якщо промисловість стала залежною від бюджету, то сам бюджет попав у за-лежність від горілки.
У травні 1922р. В. І. Ленін запросив на посаду заступни-ка наркома фінансів відомого йому з часів підпілля здібно-го господарника М. К. Владимирова, який працював нарко-мом продовольства України. Перед ним ставилося конкрет-не завдання - зупинити інфляцію і здійснити грошову реформу. Працівники Наркомфіну спра-вилися з дуже важким завданням. У жовтні 1922р. в обігу з'явилися забезпечені золотом банківські білети 10-карбованцевої вартості, які через червоний колір купюри стали зватися червінцями. У 1924р. знецінений «держзнак» вилу-чили з обігу, грошова реформа завершилася, перші партії червінців з'явилися на зарубіжних валютних ринках. Та кон-вертована валюта виявилася незручною для командно-адміністративної системи управління. У 1926-1928рр. було здійснено заходи, щоб перетворити червоний карбованець у внутрішню валюту i це дало можливість покрива-ти фінансові прориви найпростішим шляхом - за рахунок паперово-грошової емісії.
Проте ні горілчана монополія, ні емісія не могли бути головним джерелом доходів бюджету. Ця роль завжди на-лежала сільському господарству. Випробували й відповідний механізм вилучення селянських коштів. Селянство сплачує державі не тільки звичайні податки, прямі і посередні, але воно ще переплачує на порівняно високих цінах на товари промисло-вості - це, по-перше, і більш або менш недоодержує на цінах на сільськогосподарські продукти - це, по-друге.
З приводу розриву в цінах, або, як тоді казали, розхилу «ножиць цін», у колективному керівництві партії розгоріли-ся дискусії. Л. Д. Троцький, Л. Б. Каменєв і Є. Г. Зинов'єв вважали, що з селян треба брати багато, аби забезпечити максимальні темпи розгортання промисловості («надіндустріалізація»). Й. В. Сталін стояв за помірний розхил «но-жиць». Інші члени колективного керівництва, що склалося у 1923 році--М. І. Бухарін, О. 1. Риков і М. П. Томський схилялися до введення «відновлювальних» цін, які цілкови-то повертали селянам витрати на виробництво хліба. У кін-цевому підсумку група Бухаріна підтримала центристську позицію Сталіна. Та селяни не давали на це згоди і взимку 1927-1928 ро-ків практично припинили підвезення хліба на ринки. У країні спалахнула хлібозаготівельна криза.
Виїхавши у січні 1928 р. на хлібозаготівлі до Сибіру, Ста-лін у серії виступів перед партійними працівниками розгор-нув програму з трьох пунктів:
- зажадати від куркулів негайної здачі всіх надлишків хліба за державними цінами, а на випадок відмови - засто-сувати надзвичайні заходи і конфіскувати надлишки;
- у найближчі 3-4 роки провести часткову колективі-зацію сільського господарства;
- услід за частковою провести суцільну колективізацію сільського господарства.
Колгоспи були потрібні Сталіну, щоб подолати хлібозаготівельну кризу і одержати від села додаткові кош-ти на індустріалізацію. Надзвичайні заходи були придатні лише для вилучення готової продукції. З їх допомогою не-можливо було змусити селян-одноосібників постійно вироб-ляти товарний хліб.
Ревізію курсу XV з'їзду ВКП(б) в соціалістичному будівництві Сталін по-всякому камуфлював. Замисливши в лютому 1928р. скасування непу, примусове об'єднання селян у ко-лективні господарства і накладання продрозкладки на кол-госпи, Сталін на словах усе це заперечував: «Розмови про те, що ми нібито скасовуємо неп, запроваджуємо продрозкладку, розкуркулювання і т. д., є контрреволюційним базі-канням». Надалі знову став уживатися тільки термін «розкуркулення».
У 1922р. В. I. Ленін пропонував задуматися над тим, «як кооперувати, як «обмежувати» куркулів, не припиняючи зростання продуктивних сил». Отже, куркулі не виключа-лися з числа учасників кооперативного руху. На XVI конфе-ренції ВКП(б) при обговоренні доповіді М. І. Калініна про шляхи піднесення сільського господарства несподівано ви-никла дискусія про місце куркуля в колективізованому селі. Секретар ЦК КП(б)У П. П. Любченко вважав, що куркулі можуть працювати в колгоспі. Інші висловлювалися за збе-реження куркульських господарств в урізаному вигляді за межами колгоспних масивів. А в постанові ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930р. «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» ставилося завдання ліквідувати куркуля «як клас». При цьому куркульськими вважа-лися всі найзаможніші в даному населеному пункті госпо-дарства безвідносно до того, чи мали вони експлуататорські ознаки. А нерідко перед селянином-середняком поставала й інша дилема: або вступати до колгоспу, або виступати противником колгоспу і тому бути розкуркуленим.
1928 рiк - «Рік великого перелому» характеризується не тільки пере-ходом до суцільної колективізації селянських господарств при розкуркуленні їх заможного прошарку, а й швидким згортанням ринку, наростанням в економіці розподільчих, воєнно-комуністичних рис. У містах відбувся перехід до нор-мованої торгівлі. Призначені для села промтовари теж були вилучені з вільного продажу й увійшли до фонду отоварювання заготівель на контрактаційній основі. Контрактаційний договір з державою втратив характер добровільності. Від-повідно до постанови ЦК ВКП(б) від 26 серпня 1929р. «Про основні підсумки і чергові завдання в галузі контрактації зернових посівів» він став розглядатись як «засіб організації планового продуктообміну між містом і селом».
Як політик Сталін володів «магією слів». Непопулярні надзвичайні заходи він завжди пов'язував тільки з куркуль-ськими господарствами. Лозунг ліквідації куркульства як класу давав змогу ціною висилки сотень тисяч селян-ських сімей, оголошених куркульськими, змусити тих, хто залишився, вступати до колгоспів.
Здобувши абсолютний контроль над партією і державою, Сталін негайно перейшов до авантю-ристичної лівацької політики «стрибка» в індустріалізації. Утруднень у фінансуванні капітального будівництва більше не існувало, хоч через відсутність справжнього госпрозра-хунку промисловість самостійно заробляла порівняно неба-гато. З бюджету важка індустрія країни одержала в 1928/29р. 512млн. крб., у 1929/30-1395млн., у 1931-5737 і в 1932р.- 9078млн. крб., а всього за п'ятирічку - 16622 млн. Крб. при власних коштах 3371 млн. крб.
Сільськогосподарське походження мали не лише вилу-чення з прибутків села у формі податків та «ножиць цін», а й значна частина надходжень від горілчаної монополії та емісії. Суцільна колекти-візація села здійснювалася в ім'я прискорення промислово-го будівництва.
Промисловість фінансувалася під план. Плановий при-ріст продукції було встановлено на 1929/30р. в розмірі 32%, на 1931 - 45%, на 1932р.- 36%. Саме такий вигляд мав у цифрах сталінський «стрибок». Насправді, середньоріч-ний приріст промислової продукції у 1929/33р.р. складав 15,7%. Треба взяти до уваги: на вартісні показники, які визна-чалися в незмінних цінах 1927/28р., дуже вплинула інфля-ція; у першій п'ятирічці інтенсивно оновлювалася продукція, а нові її види включалися в статистичну звітність у поточних, підвищених цінах. Виходить, що за-безпечення високих темпів індустріалізації не потребувало таких жертв. Директиви з'їзду і розроблений на їх основі перший п'ятирічний план становили цілком реальну і надій-ну альтернативу сталінському «стрибку».
1928р. Сталін ще не міг відкинути рішення XV з'їзду пар-тії про часткову колективізацію на добровільній основі. Піс-ля того, як опір групи Бухаріна було зламано, перегляду цього рішення ніщо не перешкоджало. Механізм «стрибка», складовий елемент якого становила суцільна колективізація, було запущено. Село вступило в нову смугу розвитку, де кожний крок - невідомий. Найбільші труднощі виникли при опрацюванні внутрішньої організації селянського колек-тивного господарства і його непростих взаємовідносин з оточуючим світом.
Із трьох форм колгоспу селяни-середняки надавали пе-ревагу товариствам спільного обробітку землі, де усуспіль-нювалися тільки основні земельні угіддя, а з галузей сіль-ськогосподарської праці -рільництво. Напередодні суціль-ної колективізації питома вага тсозів на Україні дорівнювала 74,5%, артілей--22,6%, а комун, де рівень усуспіль-нення засобів виробництва підходив до максимуму,- лише 2,9%. ЦК ВКП(б) у постанові від 5 січня 1930р. «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» висунув завдання здійснити суцільну колекти-візацію в артільній формі з перспективою дальшого зрос-тання рівня усуспільнення.
Ще навесні 1928р. допускалося, що колгоспники можуть вільно розпоряджатися результатами своєї праці ї зробити вибір між субсидіями та можливістю продати хліб на рин-ку. У «рік великого перелому» торгівлю хлібом на ринку було заборонено. Обмолочений хліб просто з колгоспних токів почали вивозити на зсипні пункти та елеватори.

ТРИ РОКИ ПРОДРОЗКЛАДКИ

«Рік великого перелому» характеризувався остаточним відступом до політики воєнного комунізму. Початок форсо-ваної колективізації збігся з фактичною забороною торгівлі і введенням практики планових завдань щодо здавання державі хліба та інших сільськогосподарських продуктів з розкладкою плану по кожному селу, колективному або ін-дивідуальному господарству. Проте розкладка виявилася ефективною тільки наступного року, коли кількість колгос-пів зросла, а невиконання плану стало каратися розкуркуленням. З літа 1930р. поширилася практика твердих зав-дань щодо здачі всіх «лишків».
Поставки товарної продукції державі оголошувалися для колгоспів першою заповіддю. Ціна була заниженою, а через інфляцію незаба-ром стала взагаліі символічною. Що ж до обсягів, то тут панувала невизначеність. Держава не вступала у податкові відносини з колгоспами, за яких наперед визначалася част-ка продукції, що підлягала передачі хлібозаготівельним ор-ганам. За винятком насіннєвого, продовольчого і фуражно-го фондів хліб мав надходити лише державі.
Повернення до непопулярного воєнного комунізму тер-мінологічне маскувалося. Методи воєнно-комуністичного штурму було названо «новим етапом непу». Поняття «продрозкладка» замінювалося поширеним терміном «план».
Перша колгоспна весна 1930р. була обіцяючою. Украї-на одержала непоганий урожай. Напередодні жнив зроби-ли орієнтовний підрахунок: 1 355млн. пудів. На 23,5млн. чоловік сільського населення треба було утворити продо-вольчий фонд з розрахунку по 16 пудів на людину - 376млн. пудів. Посівний, фуражний і страховий фонди скла-дали 515млн. пудів, резервний - 35млн. Виходячи з цих нескладних підрахунків, хлібозаготівельний план визначив-ся в 430млн. пудів. Потім його збільшили до 440млн., 472млн. і, нарешті, до 490млн. пудів. До 1 червня 1931р. заготівлі з урожаю 1930р. дійшли до 477млн. пудів проти 310млн. за попередній сезон. Було здано по 4,7 центнера з гектара - рекордний показник товарності за всі роки Ра-дянської влади. Створювалися уявлення, що колгоспне село здатне забезпечити «стрибок» індустріалізації. У звітній доповіді. ЦК ВКП(б) XVI з'їзду партії Сталін заявив, що зернову проблему «ми вже розв'язуємо в основному з успіхом».
Селян результати першого року суцільної колективізації привели в шоковий стан. Ринок зникав. Гроші втрачали свою купівельну спроможність. Фонд отоварення заготі-вель був мізерний, а заробітки в громадському господар-стві - злиденними. Щоб прогодуватися, треба було розра-ховувати в основному на присадибну ділянку.
Проте кількість колгоспів зростала. Після березня 1930р. адміністративний тиск на одноосібників став вважа-тися перегином. Це не означає, що колективізація втратила примусовий характер. Господарювати індивідуально става-ло дедалі важче: одноосібників розкуркулювали, обклада-ли «твердим завданням» та високими податками, тоді як колгоспники одержували податкові пільги. До кінця 1932р. на Україні колективізували майже 70% селянських госпо-дарств з охопленням понад 80% посівних площ. Не менш високого рівня колективізації досягнули в інших зернових районах.
Колективізація супроводжувалася експропріацією за-можного прошарку селянства і руйнуванням розвинутої системи сільськогосподарської кооперації. Продрозкладка вела до швидкого розростання кризових явищ. Найістотні-шим проявом кризи, яка охопила молодий колгоспний лад, була цілковита незацікавленість селян у розвитку громад-ського господарства, їхнє пряме небажання працювати.
За завданням ЦК КП(б)У на початку 1933р. обстежили 340 колгоспів різних районів України. З'ясувалося: 19% пра-цездатних колгоспників за рік не заробили жодного трудо-дня, а З0% одержали від 1 до 50 трудоднів. Одна з причин таких показників була проблема управління.
У дрібнотоварному виробництві такої проблеми взагалі не існувало. А в колективізованих районах сільське господарство втрачало еластичність, властиву дрібному виробництву. Еко-номічні результати колгоспів і радгоспів прямо залежали від якості керівництва, планування, організації виробництва, обліку і оплати праці.
До початку суцільної колективізації в колгоспах панува-ла «поденщина». Іноді доходи розподілялися по їдцям або кількості робітників у сім'ї. У 1932 році переважна біль-шість колгоспів перейшла до організації праці за трудодня-ми, які давали змогу враховувати не тільки кількісні, а й якісні результати роботи. Проте в самому порядку нарахування їх існувало бага-то недоліків. Один з найсерйозніших - дискримінація праці польових працівників, викликана насамперед бюрократи-зацією управлінської сфери через відсутність справді демо-кратичних норм у примірному Статуті сільськогосподарської артілі. За першу половину 1932р. в колгоспі ім, Ворошилова (с. Кримка Одеської області) на польових працівників припало тільки 800 трудоднів з 2700, а в колгоспі ім. XVI партз'їзду (с. Дерюгін Брід тої ж області) - 4 тися-чі з 13300. Більшість трудоднів «заробив» управлінський та обслуговуючий персонал.
У 1930 і 1931 роках у колгоспах створювалися тимчасові бригади - на період сільськогосподарської кампанії. Не-постійний склад бригад і незакріплен'ість робочої худоби, реманенту, земельних ділянок тягли за собою знеосіблення і зрівнялівку. У постанові ЦК ВКП(б) від 4 лютого 1932р. «Про чергові заходи по організаційно-господарському зміц-ненню колгоспів» було визначено, що в основу організації праці треба покласти постійну виробничу бригаду з незмін-ним складом працюючих, за якою б закріплювалися земельні ділянки і засоби праці. Ці рекомендації не викону-валися.
Бюрократичні методи керівництва колгоспами були не-минучі за умов розкладки і відриву безпосередніх вироб-ників від засобів виробництва. Вони сильно позначалися на результатах господарювання. Одержуючи з ра-йонів посівні плани, кол-госпники опинялися в становищі агрикультурних хижаків тому, що були змушені виконувати неспроможні вказівки, що йдуть не від життя, а від паперу.
Партійний вплив на стан справ у колгоспах відчувався слабо. З кількісного та якісного боку, а також за своєю орга-нізаційною структурою партійні організації не стояли на належній висоті. Нечисленність сільської парторганізації і специфіка складу (переважали члени партії, які зай-мали керівні посади, а також агрономи, лікарі, вчителі та інші спеціалісти) перешкоджали переходу від територіаль-ного до виробничого принципу в її побудові. А життя ви-магало розв'язати питання про організацію партійного осе-редку безпосередньо в колгоспі.
Щоправда, кількість сільських членів партії швидко зрос-тала. Так, селян, прийнятих до лав КП(б)У, збільшилося з 4 тисяч у 1929р. до 39,6 тисячі у 1932-му. Проте сільські осеред-ки не виросли кількісно адекватно прийому. По-перше, се-ред них процент виключених з партії під час чистки 1929-1930рр. складав 16,2 (по виробничих осередках міста - 8,8). По-друге, політичний рівень нового поповнення був низький. До того ж масовий прийом погіршив пропорції між членами і кандидатами партії. На початок 1932р. сіль-ська партійна організація України на дві третини складала-ся з кандидатів.
У лютому 1931р. ЦК партії прийняв «Положення про осередок ВКП(б) у колгоспах». Відповідно до нього сільські осередки в районах суцільної колективізації обов'язково мали бути перетворені на колгоспні. Однак приблизно з 30 тисяч самостійні осередки мали тільки 4767 колгоспів. Не маючи можливості спира-тися на сільські осередки при розв'язанні питань виробни-чого характеру, районні комітети партії діяли через упов-новажених, котрі виїжджали на села проводити чергову кампанію. У доколгоспному селі такий метод роботи себе виправдав, але в нових умовах він став явно неефектив-ним.
Відрив безпосередніх виробників від засобів вироб и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением оригинальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.