На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат В.. Ленн про соцалстичну перебудову села. Вдступ вiд леннської економчної полтики. Три роки продрозкладки. Комся Молотова в дї. Наслдки голоду. Понад пвстолття трагедя 1933 року перебувала поза увагою сторикв.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 11.01.2004. Сдан: 2004. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3

Укрзалізниця
Дніпропетровський Державний Технічний
Університет Залізничного Транспорту

РЕФЕРАТ

по предмету: Історія України
Трагедія голоду 1933 року

Виконала: Філенко М. С.
Шифр: 00-ЕП-224

Дніпропетровськ

2001 рік

ЗМІСТ

    ВСТУП 3
    В. І. Ленін про соціалістичну перебудову села 5
    Відступ вiд ленінської економічної політики 12
    Три роки продрозкладки 19
    Комісія молотова в дії 29
    Наслідки голоду 35
    ВИСНОВОК 41
    ЛІТЕРАТУРА 42

ВСТУП

Понад півстоліття трагедія 1933 року перебувала поза увагою істориків. Настав час звернутися до цієї раніше за-бороненої теми. Правда про голод, якою б вона не була страхітливою, потрібна не лише тим, хто пережив його, а й молодому поколінню.
Про голод 1933 року у світі знали давно. Література на цю т
ему в західних країнах налічує сотні назв. До піввікової річниці конгрес США утворив «Комісію по голоду на Украї-ні», яка провела і задокументувала опитування багатьох очевидців.
Переконливої відповіді на питання про першопричини голоду американська комісія не дає. Перелічуються різні фактори: дезорганізація виробництва, непосильні для селян хлібозаготівлі, надмірний хлібний експорт, небажання кол-госпників працювати в громадському господарстві, конфіс-кація властями продовольчих запасів у відповідь на цей саботаж. Проте неясно, якою мірою кожний із них вплинув на економічну катастрофу, яка сталася 1932 року і виклика-ла голод з мільйонними жертвами. Власне кажучи, голод навіть не розглядається на Заході як результат економічних прорахунків. Комісія конгресу США тяжіє до ірраціональ-ного уявлення про організований голод-геноцид, спрямова-ний своїм вістрям проти українського народу як етносу. Таке уявлення відповідає «надзавданню», поставленому конгрес-менами: «полегшити американській громадськості краще розуміння радянської системи шляхом викриття ролі Рад в організації голоду». Тут явно простежується спроба закріпити у свідомості американців образ «імперії зла».
Кілька вступних зауважень. Винесені роз-думи про голод 1933-го грунтуються на фактичному матеріалі, який взято з архівних джерел українського походження.
Наведені тут положення не безспірні. У рефераті часто цмтуватимуться документи головної дійової особи в трагедії 1933 року - Й. В. Сталіна, проте тільки ті, які він особисто сам бажав побачити опублікованими.
І останнє зауваження: аби зрозуміти, що трагедія голоду була результатом тодішнього політичного курсу, наслідком підміни ленінізму сталінізмом у перетвореннях у сільському господарстві, треба відкинути стереотипні уявлення про економічну політику і проаналізувати її, починаючи з пер-ших років Радянської влади.

В. І. ЛЕНІН ПРО СОЦІАЛІСТИЧНУ ПЕРЕБУДОВУ СЕЛА

К. Маркс і Ф. Енгельс були переконані: товарне виробництво і ринок, які обслуговували всі експлуататорські формації і досягли розквіту в умовах буржуазного ладу, з соціалізмом несумісні. Звідси випливав висновок: після Пролетарської революції товарообмін поступиться місцем продуктообміну, а грошовий облік - обліку суспільної пра-ці безпосередньо в робочому часі. Зримо яскравий опис відносин усуспільненого господарства з дрібним селянським виробництвом, що не підлягало усуспільненню, дав В. І. Ленін у брошурі «До селянської бідноти» (травень 1903р.): «Коли робітни-чий клас переможе всю буржуазію, тоді він відніме землю у великих хазяїв, тоді він організує на великих економіях товариське господарство, щоб землю обробляли робітники разом, спільно, обираючи вільно довірених людей у розпо-рядники, маючи всякі машини для полегшення роботи, пра-цюючи позмінно не більше восьми (а то й шести) годин на день кожний. Тоді й дрібний селянин, який захоче ще по-старому сам господарювати, господарюватиме не на ринок, не на продаж першому стрічному, а на товариства робітни-ків: дрібний селянин постачатиме товариству робітників хліб, м'ясо, овочі, а робітники будуть без грошей давати йому машини, худобу, добрива, одяг і все, що йому потріб-но». В аграрній програмі партії більшовиків, на основі якої було написано цю популярну брошуру, соціалістична перспекти-ва для села пов'язувалася з утворенням на базі експропрі-йованої поміщицької власності великих державних госпо-дарств під керівництвом Рад депутатів від сільських робіт-ників. Економічні зв'язки між сільськими радянськими гос-подарствами та промисловістю мали здійснюватись у нетоварній формі, шляхом продуктооб-міну.
Та величезна більшість селян бажала зрівняльного поді-лу земель. І тому наприкінці серпня 1917р. В. І. Ле-нін висловився за те, щоб партія пішла на поступки дрібно-буржуазному селу і задовольнила його вимогу про оголошення державних, поміщицьких, селян-ських та інших земель всенародним надбанням, їх безвід-платне відчуження і перехід у користування всіх трудящих на зрівняльній основі. По суті, партія більшовиків брала на озброєння есерівську аграрну програму. Соціалізація зем-лі була узаконена Декретом про землю.
Здійснювані за Декретом про землю аграрні перетво-рення були історично прогресивні. Передачею землі в без-оплатне користування і забороною її куплі-продажу Радян-ська влада захищала трудящих селян від визискування. Безземельне і малоземельне селянство України одержало близько 15млн. десятин землі, 600тис. коней, 800тис. голів великої рогатої худоби. Склалася нова соціально-класова структура села. Кількість бідняцьких господарств зменшила-ся з 58% (перед революцією) до 33% у 1923р. Питома вага середнього селянства збільшилася, відповідно, з З0% до 63%. Частка куркульських господарств скоротилася з 12% до 3%. В. І. Ленін так коментував результати аграр-ної революції: «Селянство стало далеко більш середнім, ніж раніше, суперечності згладились, земля поділена в корис-тування далеко більш зрівняльне, куркуль підрізаний і в значній частині експропрійований - у Росії більше, ніж на Україні, в Сибіру менше».
Аграрні перетворення перших років Радянської влади привели до того, що за нових умов класові позиції всього селянства почав уособлювати середняк. Середняцькими стали майже половина бідняць-ких господарств і три чверті куркульських. Куркульський клас, який почав формуватися ще в дореволюційному селі, перетворився на прошарок всередині селянства.
Соціалістичне будівництво у перші роки Радянської вла-ди здійснювалося на воснно-комуністичних засадах. Система воєнного комунізму передбачала продуктообмін між міс-том і селом при забороні торгівлі, націоналізацію всієї про-мисловості, включаючи дрібну, встановлення практики за-мовлень-нарядів на державних підприємствах при макси-мальній централізації управління промисловістю (главкізм), поступове згортання грошового обігу. Однак вже в умовах переходу до мирного будівництва було прийнято ряд воєнно-комуністичних дек-ретів, спрямованих на дальше згортання сфери грошового обігу.
Радянський уряд прагнув налагодити «державну органі-зацію розподілу продуктів замість приватної торгівлі, тоб-то державну заготівлю і доставку хліба в міста, промисло-вих продуктів на село». Положення про витіснення торгів-лі планомірно організованим розподілом у рамках спожив-чо-виробничих комун увійшло до підготовленого Леніним начерку проекту нової партійної програми. В умовах роз-рухи у промисловості обмін між містом і селом набув фор-ми продовольчої розкладки, коли всі товарні лишки заби-рали у селян майже безкоштовно. Селянські маси реагували на продрозкладку скороченням обсягу вироблюваної продукції. І тоді, щоб запобігти цьому, VIII з'їзд Рад у грудні 1920р. висловився за встановлення кожному селянському господарству обов'язкових завдань по засіву. Цей крок (ні-коли не реалізований) був таким же логічним продовжен-ням продрозкладки, як і заборона торгівлі.
Пануючі у партії воєнно-комуністичні уявлення про со-ціалістичне майбутнє села знайшли відображення у програ-мі РКП(б), яку прийняв у березні 1919р. VIII партійний з'їзд. Написаний Леніним аграрний пункт програми називав такі найважливіші заходи по організації великого землероб-ства: влаштування державних економій - радянських госпо-дарств, а також сприяння селянам в організації колективних господарств - сільськогосподарських комун, громад (арті-лей) і товариств для громадського обробітку землі. Коли переважна більшість поміщицьких маєтків була поділе-на між селянами, в організації колгоспів Ленін побачив єдино можливий шлях переходу від землеробства дрібного, товарного до землеробства великого, нетоварного - комуністичного.
Після виходу з війни партія не збиралася відмовлятися від воєнно-комуністичних методів. Схвалений VIII з'їздом Рад план ГОЕЛРО мав виконуватися перш за все за рахунок розкладки з селянських господарств. Сподіваючись на те, що продрозкладка 1920/21 року дасть до 300 млн. пудів хліба, В. І. Ленін на цьому з'їзді зауважив: «Без такого фон-ду неможливо відбудувати промисловість країни, неможли-во думати про відродження транспорту, неможливо навіть підходити до великих завдань електрифікації Росії».
Життя показало, однак, що селяни не мирилися з прод-розкладкою, забороною торгівлі, директивним плануван-ням посівних площ. Все це йшло врозріз з їх життєвими інтересами. Як тільки війна закінчилася, селянське невдово-лення набуло гострих форм. Стягнення продрозкладки про-ходило з величезними труднощами. У хлібовиробничих ра-йонах виник і поширився політичний бандитизм. Зростання продовольчих труднощів поглибило господарську розруху. Продрозкладка, як відзначав В. І. Ленін, «стала основною причиною глибокої економічної і політичної кризи, на яку ми наткнулися весною 1921 року».
Прийняте у березні 1921р. рішення Х з'їзду РКП(б) про заміну розкладки продподатком було одностайно під-тримане партією. Разом з тим дозвіл на реалізацію селяна-ми лишків продукції, що випливав з цього рішення, викли-кав сумніви.
Рішення про заміну продрозкладки податком було прин-циповим кроком на шляху впровадження економічної полі-тики, яка суперечила марксистській теорії, але відповідала реальностям життя. Ленiн починає розумiти, що потрiбен новий фактор у соціалістичній перспективі для села - кооперація. У робо-ті «Про продовольчий податок», написаній 21 січня 1921р., Володимир Ілліч зауважує, що кооперація, як форма тор-гівлі, вигідніша і корисніша, ніж приватна торгівля, тому що вона полегшує об'єднання, організацію мільйонів на-селення, а ця обставина, а свою чергу, є гігантський плюс з точки зору дальшого переходу від державного капіталіз-му до соціалізму. Сама ж кооперація дрібних товарови-робників вважалася формою державного капіталізму: поза торгівлею вона існувати не могла. Магістральним напрямом у відноси-нах між містом і селом вважався не розвиток торгівлі, а безгрошовий продуктообмін на позаринковій основі. Мислився, як пізніше згадував голова Раднаркому, «якийсь безпосередній перехід без торгівлі, крок до соціалістичного продуктообміну».
У промові Володимира Ілліча на Всеросійській продо-вольчій нараді 16 червня 1921р. вперше з'являється термін «нова економічна політика». Уперше тут припускається мож-ливість торгівлі не тільки в місцевому обороті. Уперше пе-ред більшовиками ставиться завдання вчитися торговельній справі, щоб мати можливість контролювати ринок. Нареш-ті, уперше лунає заклик налагодити грошовий обіг.
Програмною є також доповідь про нову економічну політику на VIII Московській губпартконференції 29 жовт-ня. У ній Ленін визнав, що товарообмінні операції перетво-рилися у звичайну купівлю-продажу, торгівлю, а ринок зор-ганізувався у межах всієї країни. Виходячи з цього, він закликав господарників пристосуватися до ринку. Йшлося, насамперед, про зміцнення грошового обігу, організацію державної торгівлі, переведення націоналізованої промис-ловості на комерційний, або господарський розрахунок. Однак поворот до торгівлі і ринку, як і раніше, вважали від-ступом від можливого за інших обставин безпосереднього, без використання товарно-грошових відносин, будівництва соціалізму.
Через кілька тижнів, у листопаді 1921р. Ленін дійшов висновку про принципову неможливість «безпосереднього соціалістичного будівництва» у дрібноселянській країні. В інтересах зміцнення союзу двох класів трудящих, отже і в інтересах побудови соціалізму, треба було встановити еконемічний обмін між містом і селом иа ринковій основі.
Воєнно-комуністична доктрина з її негативним ставлен-ням до індивідуальної власності, торгівлі і грошей супере-чила природі селянства. Поки вона ототожнювалася з соціа-лізмом, перспективи соціалістичного будівництва на селі здавалися невизначеними. «Треба селянські маси перевести до будівництва, для них цілком чужого, яке вони не розу-міють і якому не можуть вірити»,- говорив Ленін на Мос-ковській губпартконференції в листопаді 1920р. Соціаль-ний склад комун, що створювалися у колишніх поміщицьких маєтках, часто був неселянським, а в малочисельних арті-лях переважали наймити й бідняки. Після аграрної революції село стало більш дрібнобуржуазним. Здавалося неймовірним, щоб середнє селянство у своїй масі добро-вільно відмовилося від щойно набутої власності і об'єдна-лося в колективні господарства.
Еволюція традиційних для марксистів поглядів на торгів-лю і ринок, яка відбулася за перший рік непу, створила нову ситуацію у питанні про соціалістичні перспективи села. Замість колгоспу, для якого властивим було відчуження безпосереднього виробника од землі та інших засобів ви-робництва, у центрі по-соціалістичному організованого сільського господарства ставав кооператив дрібних товаро-виробників. Кооперація цілком відповідала селянській при-роді, а тому робила перехід до соціалізму простим, лег-ким і доступним для селянина.
Коли В. І. Ленін через тяжку хворобу залишив держав-ні справи, він поспішив викласти партії свої нові погляди на кооперативну форму власності при соціалізмі. Продиктована на початку січня 1923р. стаття «Про кооперацію» починалася з найважливішої тези: у непі Радянська влада зробила поступку селянину як торговцю; саме з цього ви-пливає (зворотно тому, що думають) гігантське значення кооперації. Саме в коопера-ції, заявив Ілліч, знайдено міру поєднання приватного інте-ресу з інтересами держави, міру підпорядкування приват-ного інтересу загальним інтересам, яка раніше була каме-нем спотикання для багатьох і багатьох соціалістів. Звідси випливав висновок першорядного значення: в умовах дик-татури пролетаріату просте зростання кооперації тотожнє зростанню соціалізму. «А лад цивілізованих кооператорів,- уточнював Ілліч,- при суспільній власності на засоби вироб-ництва, при класовій перемозі пролетаріату над буржуа-зією - це є лад соціалізму». Жодної різниці між коопера-тивною і загальнонародною формами власності у державі диктатури пролетаріату він не бачив.
Ідея про сумісність товарно-грошових відносин з соціалізмом є вагомим внеском Леніна у марксистське вчення.

ВІДСТУП ВIД ЛЕНІНСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Впроваджена В. І. Леніним нова економічна політика -- явище складне. В її основі -- заміна продрозкладки подат-ком, дозвіл вільного продажу селянами товарних лишків, допущення в економіку приватного капіталу. Тривалість цих заходів визначалася часом існування багатоукладного гос-подарства. Проте в непі була ще одна важлива грань: запровадження вартісних, товарно-грошових відносин безпосе-редньо в економіку соціалістичного сектора, відмова від военно-комуністичної моделі соціалізму, яка склалася в роки громадянської війни. У цьому розумінні тривалість непу не може лімітуватися рамками перехідного періоду від капіталізму до соціалізму. Хоч Ленін не встиг теоретич-но обгрунтувати новий погляд на соціалізм, у практичній ді-яльності Радянського уряду з 1921р. було взято курс на відмову від воєнно-комуністичних методів управління під-приємствами, на заміну їх методами економічними, госп-розрахунковими.
Однак і в практичній сфері Ленін не встиг реалізувати всі задуми. Зокрема, залишилася на папері думка про те, що госпрозрахункові трести цілком відповідають за без-збитковість своїх підприємств, а збанкрутоввні підприємства підлягають закриттю. Ця ідея є основополож-ною в сучасній економічній реформі. В документі червне-вого (1987р.) Пленуму ЦК КПРС вона сформульована таким чином: держава не відповідає по зобов'язанням під-приємств. Нереалізований залишився і законопроект про внесення в бюджет процентних відрахувань з основних і оборотних капіталів госпрозрахункових трестів. При Леніні, у жовтні 1922р., Раднарком двічі розглядав його, щоразу виносячи позитивний висновок. За розпорядженням Воло-димира Ілліча 10 квітня 1923р. Рад-нарком за поданням Каменева затвердив цей документ. Однак законопроект про процентні відрахування з трестів-ських капіталів не знайшов у ньому місця, що означало від-мову від самофінансування трестів і повного госпрозрахун-ку. Замість плати за ресурси в бюджет почали відрахо-вувати промисловий податок, потім податок з обороту, тоб-то платежі, які не мали прямого зв'язку з результатами внутріпромислового господарювання. В них через відхилен-ня цін од вартості акумулювалися нагромадження інших га-лузей. Отже, з 1923р. оформилася залежність майбутнього розгортання промисловості (індустріалізації) від бюджету.
Цей принциповий відступ від ленінської економічної по-літики відбувся непомітно як для сучасників, так і для іс-ториків. В обрисах соціалізму, що будувався, знову стали помітні воєнно-комуністичні риси.
Яскравим прикладом зростаючого в народному госпо-дарстві впливу адміністративного начала служить зовні непо-мітна трансформація ленінського плану кооперування на-селення. Лозунг колективізації сільського господарства залишився актуальним. Відбувався поступовий процес одержавлення кооперативних об'єднань і систем.
Оскільки промисловість «посадили» на бюджет, треба було вишукувати новіі джерела бюджетних доходів. Ще во-сени 1923р. відновили горілчану монополію. В. І. Ленін, як відомо, був противником продажу спиртних напоїв. Намагаючись пояснити продаж го-рілки, Сталін вказав на таку причину: «Здобути необхідні оборотні кошти для розвитку нашої індустрії». При цьому він додавав, що горілчана монополія, яка дала у 1927р. по-над 500млн. Крб. доходу, є тимчасовим заходом. Проте у 1930р. завдяки продажу спиртних напоїв бюджет одержав 2,6млрд., а в 1934 - 6,8млрд. крб. Якщо промисловість стала залежною від бюджету, то сам бюджет попав у за-лежність від горілки.
У травні 1922р. В. І. Ленін запросив на посаду заступни-ка наркома фінансів відомого йому з часів підпілля здібно-го господарника М. К. Владимирова, який працював нарко-мом продовольства України. Перед ним ставилося конкрет-не завдання - зупинити інфляцію і здійснити грошову реформу. Працівники Наркомфіну спра-вилися з дуже важким завданням. У жовтні 1922р. в обігу з'явилися забезпечені золотом банківські білети 10-карбованцевої вартості, які через червоний колір купюри стали зватися червінцями. У 1924р. знецінений «держзнак» вилу-чили з обігу, грошова реформа завершилася, перші партії червінців з'явилися на зарубіжних валютних ринках. Та кон-вертована валюта виявилася незручною для командно-адміністративної системи управління. У 1926-1928рр. було здійснено заходи, щоб перетворити червоний карбованець у внутрішню валюту i це дало можливість покрива-ти фінансові прориви найпростішим шляхом - за рахунок паперово-грошової емісії.
Проте ні горілчана монополія, ні емісія не могли бути головним джерелом доходів бюджету. Ця роль завжди на-лежала сільському господарству. Випробували й відповідний механізм вилучення селянських коштів. Селянство сплачує державі не тільки звичайні податки, прямі і посередні, але воно ще переплачує на порівняно високих цінах на товари промисло-вості - це, по-перше, і більш або менш недоодержує на цінах на сільськогосподарські продукти - це, по-друге.
З приводу розриву в цінах, або, як тоді казали, розхилу «ножиць цін», у колективному керівництві партії розгоріли-ся дискусії. Л. Д. Троцький, Л. Б. Каменєв і Є. Г. Зинов'єв вважали, що з селян треба брати багато, аби забезпечити максимальні темпи розгортання промисловості («надіндустріалізація»). Й. В. Сталін стояв за помірний розхил «но-жиць». Інші члени колективного керівництва, що склалося у 1923 році--М. І. Бухарін, О. 1. Риков і М. П. Томський схилялися до введення «відновлювальних» цін, які цілкови-то повертали селянам витрати на виробництво хліба. У кін-цевому підсумку група Бухаріна підтримала центристську позицію Сталіна. Та селяни не давали на це згоди і взимку 1927-1928 ро-ків практично припинили підвезення хліба на ринки. У країні спалахнула хлібозаготівельна криза.
Виїхавши у січні 1928 р. на хлібозаготівлі до Сибіру, Ста-лін у серії виступів перед партійними працівниками розгор-нув програму з трьох пунктів:
- зажадати від куркулів негайної здачі всіх надлишків хліба за державними цінами, а на випадок відмови - засто-сувати надзвичайні заходи і конфіскувати надлишки;
- у найближчі 3-4 роки провести часткову колективі-зацію сільського господарства;
- услід за частковою провести суцільну колективізацію сільського господарства.
Колгоспи були потрібні Сталіну, щоб подолати хлібозаготівельну кризу і одержати від села додаткові кош-ти на індустріалізацію. Надзвичайні заходи були придатні лише для вилучення готової продукції. З їх допомогою не-можливо було змусити селян-одноосібників постійно вироб-ляти товарний хліб.
Ревізію курсу XV з'їзду ВКП(б) в соціалістичному будівництві Сталін по-всякому камуфлював. Замисливши в лютому 1928р. скасування непу, примусове об'єднання селян у ко-лективні господарства і накладання продрозкладки на кол-госпи, Сталін на словах усе це заперечував: «Розмови про те, що ми нібито скасовуємо неп, запроваджуємо продрозкладку, розкуркулювання і т. д., є контрреволюційним базі-канням». Надалі знову став уживатися тільки термін «розкуркулення».
У 1922р. В. I. Ленін пропонував задуматися над тим, «як кооперувати, як «обмежувати» куркулів, не припиняючи зростання продуктивних сил». Отже, куркулі не виключа-лися з числа учасників кооперативного руху. На XVI конфе-ренції ВКП(б) при обговоренні доповіді М. І. Калініна про шляхи піднесення сільського господарства несподівано ви-никла дискусія про місце куркуля в колективізованому селі. Секретар ЦК КП(б)У П. П. Любченко вважав, що куркулі можуть працювати в колгоспі. Інші висловлювалися за збе-реження куркульських господарств в урізаному вигляді за межами колгоспних масивів. А в постанові ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930р. «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» ставилося завдання ліквідувати куркуля «як клас». При цьому куркульськими вважа-лися всі найзаможніші в даному населеному пункті госпо-дарства безвідносно до того, чи мали вони експлуататорські ознаки. А нерідко перед селянином-середняком поставала й інша дилема: або вступати до колгоспу, або виступати противником колгоспу і тому бути розкуркуленим.
1928 рiк - «Рік великого перелому» характеризується не тільки пере-ходом до суцільної колективізації селянських господарств при розкуркуленні їх заможного прошарку, а й швидким згортанням ринку, наростанням в економіці розподільчих, воєнно-комуністичних рис. У містах відбувся перехід до нор-мованої торгівлі. Призначені для села промтовари теж були вилучені з вільного продажу й увійшли до фонду отоварювання заготівель на контрактаційній основі. Контрактаційний договір з державою втратив характер добровільності. Від-повідно до постанови ЦК ВКП(б) від 26 серпня 1929р. «Про основні підсумки і чергові завдання в галузі контрактації зернових посівів» він став розглядатись як «засіб організації планового продуктообміну між містом і селом».
Як політик Сталін володів «магією слів». Непопулярні надзвичайні заходи він завжди пов'язував тільки з куркуль-ськими господарствами. Лозунг ліквідації куркульства як класу давав змогу ціною висилки сотень тисяч селян-ських сімей, оголошених куркульськими, змусити тих, хто залишився, вступати до колгоспів.
Здобувши абсолютний контроль над партією і державою, Сталін негайно перейшов до авантю-ристичної лівацької політики «стрибка» в індустріалізації. Утруднень у фінансуванні капітального будівництва більше не існувало, хоч через відсутність справжнього госпрозра-хунку промисловість самостійно заробляла порівняно неба-гато. З бюджету важка індустрія країни одержала в 1928/29р. 512млн. крб., у 1929/30-1395млн., у 1931-5737 і в 1932р.- 9078млн. крб., а всього за п'ятирічку - 16622 млн. Крб. при власних коштах 3371 млн. крб.
Сільськогосподарське походження мали не лише вилу-чення з прибутків села у формі податків та «ножиць цін», а й значна частина надходжень від горілчаної монополії та емісії. Суцільна колекти-візація села здійснювалася в ім'я прискорення промислово-го будівництва.
Промисловість фінансувалася під план. Плановий при-ріст продукції було встановлено на 1929/30р. в розмірі 32%, на 1931 - 45%, на 1932р.- 36%. Саме такий вигляд мав у цифрах сталінський «стрибок». Насправді, середньоріч-ний приріст промислової продукції у 1929/33р.р. складав 15,7%. Треба взяти до уваги: на вартісні показники, які визна-чалися в незмінних цінах 1927/28р., дуже вплинула інфля-ція; у першій п'ятирічці інтенсивно оновлювалася продукція, а нові її види включалися в статистичну звітність у поточних, підвищених цінах. Виходить, що за-безпечення високих темпів індустріалізації не потребувало таких жертв. Директиви з'їзду і розроблений на їх основі перший п'ятирічний план становили цілком реальну і надій-ну альтернативу сталінському «стрибку».
1928р. Сталін ще не міг відкинути рішення XV з'їзду пар-тії про часткову колективізацію на добровільній основі. Піс-ля того, як опір групи Бухаріна було зламано, перегляду цього рішення ніщо не перешкоджало. Механізм «стрибка», складовий елемент якого становила суцільна колективізація, було запущено. Село вступило в нову смугу розвитку, де кожний крок - невідомий. Найбільші труднощі виникли при опрацюванні внутрішньої організації селянського колек-тивного господарства і його непростих взаємовідносин з оточуючим світом.
Із трьох форм колгоспу селяни-середняки надавали пе-ревагу товариствам спільного обробітку землі, де усуспіль-нювалися тільки основні земельні угіддя, а з галузей сіль-ськогосподарської праці -рільництво. Напередодні суціль-ної колективізації питома вага тсозів на Україні дорівнювала 74,5%, артілей--22,6%, а комун, де рівень усуспіль-нення засобів виробництва підходив до максимуму,- лише 2,9%. ЦК ВКП(б) у постанові від 5 січня 1930р. «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» висунув завдання здійснити суцільну колекти-візацію в артільній формі з перспективою дальшого зрос-тання рівня усуспільнення.
Ще навесні 1928р. допускалося, що колгоспники можуть вільно розпоряджатися результатами своєї праці ї зробити вибір між субсидіями та можливістю продати хліб на рин-ку. У «рік великого перелому» торгівлю хлібом на ринку було заборонено. Обмолочений хліб просто з колгоспних токів почали вивозити на зсипні пункти та елеватори.

ТРИ РОКИ ПРОДРОЗКЛАДКИ

«Рік великого перелому» характеризувався остаточним відступом до політики воєнного комунізму. Початок форсо-ваної колективізації збігся з фактичною забороною торгівлі і введенням практики планових завдань щодо здавання державі хліба та інших сільськогосподарських продуктів з розкладкою плану по кожному селу, колективному або ін-дивідуальному господарству. Проте розкладка виявилася ефективною тільки наступного року, коли кількість колгос-пів зросла, а невиконання плану стало каратися розкуркуленням. З літа 1930р. поширилася практика твердих зав-дань щодо здачі всіх «лишків».
Поставки товарної продукції державі оголошувалися для колгоспів першою заповіддю. Ціна була заниженою, а через інфляцію незаба-ром стала взагаліі символічною. Що ж до обсягів, то тут панувала невизначеність. Держава не вступала у податкові відносини з колгоспами, за яких наперед визначалася част-ка продукції, що підлягала передачі хлібозаготівельним ор-ганам. За винятком насіннєвого, продовольчого і фуражно-го фондів хліб мав надходити лише державі.
Повернення до непопулярного воєнного комунізму тер-мінологічне маскувалося. Методи воєнно-комуністичного штурму було названо «новим етапом непу». Поняття «продрозкладка» замінювалося поширеним терміном «план».
Перша колгоспна весна 1930р. була обіцяючою. Украї-на одержала непоганий урожай. Напередодні жнив зроби-ли орієнтовний підрахунок: 1 355млн. пудів. На 23,5млн. чоловік сільського населення треба було утворити продо-вольчий фонд з розрахунку по 16 пудів на людину - 376млн. пудів. Посівний, фуражний і страховий фонди скла-дали 515млн. пудів, резервний - 35млн. Виходячи з цих нескладних підрахунків, хлібозаготівельний план визначив-ся в 430млн. пудів. Потім його збільшили до 440млн., 472млн. і, нарешті, до 490млн. пудів. До 1 червня 1931р. заготівлі з урожаю 1930р. дійшли до 477млн. пудів проти 310млн. за попередній сезон. Було здано по 4,7 центнера з гектара - рекордний показник товарності за всі роки Ра-дянської влади. Створювалися уявлення, що колгоспне село здатне забезпечити «стрибок» індустріалізації. У звітній доповіді. ЦК ВКП(б) XVI з'їзду партії Сталін заявив, що зернову проблему «ми вже розв'язуємо в основному з успіхом».
Селян результати першого року суцільної колективізації привели в шоковий стан. Ринок зникав. Гроші втрачали свою купівельну спроможність. Фонд отоварення заготі-вель був мізерний, а заробітки в громадському господар-стві - злиденними. Щоб прогодуватися, треба було розра-ховувати в основному на присадибну ділянку.
Проте кількість колгоспів зростала. Після березня 1930р. адміністративний тиск на одноосібників став вважа-тися перегином. Це не означає, що колективізація втратила примусовий характер. Господарювати індивідуально става-ло дедалі важче: одноосібників розкуркулювали, обклада-ли «твердим завданням» та високими податками, тоді як колгоспники одержували податкові пільги. До кінця 1932р. на Україні колективізували майже 70% селянських госпо-дарств з охопленням понад 80% посівних площ. Не менш високого рівня колективізації досягнули в інших зернових районах.
Колективізація супроводжувалася експропріацією за-можного прошарку селянства і руйнуванням розвинутої системи сільськогосподарської кооперації. Продрозкладка вела до швидкого розростання кризових явищ. Найістотні-шим проявом кризи, яка охопила молодий колгоспний лад, була цілковита незацікавленість селян у розвитку громад-ського господарства, їхнє пряме небажання працювати.
За завданням ЦК КП(б)У на початку 1933р. обстежили 340 колгоспів різних районів України. З'ясувалося: 19% пра-цездатних колгоспників за рік не заробили жодного трудо-дня, а З0% одержали від 1 до 50 трудоднів. Одна з причин таких показників була проблема управління.
У дрібнотоварному виробництві такої проблеми взагалі не існувало. А в колективізованих районах сільське господарство втрачало еластичність, властиву дрібному виробництву. Еко-номічні результати колгоспів і радгоспів прямо залежали від якості керівництва, планування, організації виробництва, обліку і оплати праці.
До початку суцільної колективізації в колгоспах панува-ла «поденщина». Іноді доходи розподілялися по їдцям або кількості робітників у сім'ї. У 1932 році переважна біль-шість колгоспів перейшла до організації праці за трудодня-ми, які давали змогу враховувати не тільки кількісні, а й якісні результати роботи. Проте в самому порядку нарахування їх існувало бага-то недоліків. Один з найсерйозніших - дискримінація праці польових працівників, викликана насамперед бюрократи-зацією управлінської сфери через відсутність справді демо-кратичних норм у примірному Статуті сільськогосподарської артілі. За першу половину 1932р. в колгоспі ім, Ворошилова (с. Кримка Одеської області) на польових працівників припало тільки 800 трудоднів з 2700, а в колгоспі ім. XVI партз'їзду (с. Дерюгін Брід тої ж області) - 4 тися-чі з 13300. Більшість трудоднів «заробив» управлінський та обслуговуючий персонал.
У 1930 і 1931 роках у колгоспах створювалися тимчасові бригади - на період сільськогосподарської кампанії. Не-постійний склад бригад і незакріплен'ість робочої худоби, реманенту, земельних ділянок тягли за собою знеосіблення і зрівнялівку. У постанові ЦК ВКП(б) від 4 лютого 1932р. «Про чергові заходи по організаційно-господарському зміц-ненню колгоспів» було визначено, що в основу організації праці треба покласти постійну виробничу бригаду з незмін-ним складом працюючих, за якою б закріплювалися земельні ділянки і засоби праці. Ці рекомендації не викону-валися.
Бюрократичні методи керівництва колгоспами були не-минучі за умов розкладки і відриву безпосередніх вироб-ників від засобів виробництва. Вони сильно позначалися на результатах господарювання. Одержуючи з ра-йонів посівні плани, кол-госпники опинялися в становищі агрикультурних хижаків тому, що були змушені виконувати неспроможні вказівки, що йдуть не від життя, а від паперу.
Партійний вплив на стан справ у колгоспах відчувався слабо. З кількісного та якісного боку, а також за своєю орга-нізаційною структурою партійні організації не стояли на належній висоті. Нечисленність сільської парторганізації і специфіка складу (переважали члени партії, які зай-мали керівні посади, а також агрономи, лікарі, вчителі та інші спеціалісти) перешкоджали переходу від територіаль-ного до виробничого принципу в її побудові. А життя ви-магало розв'язати питання про організацію партійного осе-редку безпосередньо в колгоспі.
Щоправда, кількість сільських членів партії швидко зрос-тала. Так, селян, прийнятих до лав КП(б)У, збільшилося з 4 тисяч у 1929р. до 39,6 тисячі у 1932-му. Проте сільські осеред-ки не виросли кількісно адекватно прийому. По-перше, се-ред них процент виключених з партії під час чистки 1929-1930рр. складав 16,2 (по виробничих осередках міста - 8,8). По-друге, політичний рівень нового поповнення був низький. До того ж масовий прийом погіршив пропорції між членами і кандидатами партії. На початок 1932р. сіль-ська партійна організація України на дві третини складала-ся з кандидатів.
У лютому 1931р. ЦК партії прийняв «Положення про осередок ВКП(б) у колгоспах». Відповідно до нього сільські осередки в районах суцільної колективізації обов'язково мали бути перетворені на колгоспні. Однак приблизно з 30 тисяч самостійні осередки мали тільки 4767 колгоспів. Не маючи можливості спира-тися на сільські осередки при розв'язанні питань виробни-чого характеру, районні комітети партії діяли через упов-новажених, котрі виїжджали на села проводити чергову кампанію. У доколгоспному селі такий метод роботи себе виправдав, але в нових умовах він став явно неефектив-ним.
Відрив безпосередніх виробників від засобів вироб и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.