На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Особливост становища Реч Посполитої до початку першого розподлу, обрунтування його причин. Дослдження передсторї та сторї роздлв, роль у них росйської, австрйської прусської сторн. Визначення здобуткв союзникв та втрат Реч Посполитої.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: История. Добавлен: 17.01.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3
План:

    Вступ
    Розділ І. Розділи Речі Посполитої -- знищення держави
    І.1 Історіографія та точки зору вітчизняних та зарубіжних дослідників на розділи Польщі
    І.2 Становище Речі Посполитої в середині-кінці XVIII ст. Причини поділів
    І.3 Перший розділ Речі Посполитої. Надбання союзників та втрати Польщі
    І.4 Історія другого поділу Речі Посполитої
    І.5 Третій поділ Речі Посполитої -- знищення Польської держави
    Розділ ІІ. Наслідки розподілів Речі Посполитої
    ІІ.1 Значення розподілів Польщі для держав-союзниць в економічній галузі
    ІІ.2 Дипломатичні відносини країн учасниць поділів Речі Посполитої
    ІІ.3 Наслідки розподілів для польського народу
    Висновки
    Список використаних джерел та літератури
    Вступ

    До кінця XVIII століття Річ Посполита була одним з найбільших у Європі держав. Повна назва звучала як "Річ Посполита (від пізньолат. respublica - республіка) двох Народів", малися на увазі народи "Корони" (Польського королівства) і "Великого князівства Литовського, Російського й Жемойтського", що склали після Люблінської унії 1569 р. федерацію, яка проіснувала аж до III розділу.
    Після смерті Августа III (1763) у Польщі утворилися два політичних табори: Рух під проводам Чарторийських, який пропонував програму реформ по поверненню слави Речі Посполитої, маючи на увазі, що союзником Польщі в боротьбі за реформи стане Росія, і Республіканці, програма яких стояла на захисті Золотої вільності й опорі всяким змінам державного ладу. На чолі Республіканців стояла родина Потоцьких. Республіканці прагнули до союзу з Австрією й Францією, і їхні ідеї збігалися з інтересами сусідніх з Польщею держав. Уже з 1732 року існував договір (Договір Лоєвенвольда) між майбутніми державами, які братимуть участь у розділі, про недопущення змін державного устрою країни.
Ослаблення Речі Посполитої в другій половині XVIII ст. дало можливість Пруссії, Австрії та Росії розчленувати цю державу. Три територіальних розділи польської держави були проведені в 1772, 1793 і 1795 роках сусідніми з Річчю Посполитою державами: Росією, Австрією й Пруссією.
І поділ -- у 1772 р. Росія загарбала частину Білорусії, Австрія --- Галичину, Пруссія -- споконвічні польські землі. У 1774 р. Австрія загарбала Буковину, а ще в кінці XVII ст. -- Закарпаття. Таким чином, наприкінці XVIII ст. всі західноукраїнські землі опинилися під владою Австрії.
ІІ поділ -- 1793р. Росія загарбала Правобережну Україну та білоруські землі, Пруссія -- польські землі.
ІІІ поділ -- 1795 р. До Росії відійшла Західна Волинь, Західна Білорусія, більша частина Литви і Курляндія (частина Латвії). Пруссія привласнила західнолитовські землі і поділила з Австрією польські землі. Польська держава перестала існувати.
Розділи Речі Посполитої між Пруссією, Австрією й Росією, яке сталося в XVІІ столітті, належать до "вічно живих" тем європейської історії. У різних країнах видана (і продовжує виходити у світ) вражаюча кількість монографій, мемуарної літератури, архівно-документальних публікацій, присвячених як розбору обставин зникнення Польської держави з карти Європи, так і рецидивам територіального перекроювання Речі Посполитої в XIX столітті, що виявили повторюваність, розтягнутість у часі самої тенденції розділів.
Розділи 1772, 1793 і 1795 років - це й одна з "болючих точок" європейської історії, російсько-польських відносин. Вони так чи інакше спричинили довгий ланцюг трагічних подій, серед яких польські повстання 1830 - 1831 і 1863 - 1864 років і наступні невдалі спроби царської адміністрації інкорпорувати Польщу до складу Російської імперії, двозначності декларацій Лютневої революції по польському питанню. Потім, після проголошення Польщею незалежності в 1918 році, - радянсько-польська війна 1920 - 1921 років, що завершилася масовою загибеллю наших військовополонених у польському полоні, і трагедія Катині й Мідного, вступ радянських військ у Польщу 17 вересня 1939 року й фактична співучасть за рік до цього Польщі в мюнхенській змові (ультиматум Чехословаччини з вимогою повернути Тешенську область). Просте перерахування суперечливих, які гостро, а часом болісно сприймаються тим, що встають у цьому контексті, показує, наскільки важливим і актуальним залишається об'єктивне дослідження польського питання в його історичній ретроспективі.
Звідси - все нові й нові звернення істориків до епохи розділів як до вихідної точки "польського питання" - найскладнішого історичного феномена, природа, причини й наслідки якого багато в чому залишаються нез'ясованими або недостатньо з'ясованими. Справа в тому, що при ґрунтовному, але далеко не повному освоєнні фактичного матеріалу, дискусії навколо цілого ряду сутнісних, принципових питань, що стосуються розділів, тривають.
Мета і завдання дослідження. Головна мета цього дослідження - на основі аналізу подій трьох поділів Речі Посполитої виявити передумови, причини, а також хід та наслідки поділів Речі Посполитої.
Для досягнення поставленої мети потрібно було вирішити такі завдання:
· виявити особливості становища Речі Посполитої до початку першого розподілу;
· викласти передісторію й історію розділів, роль у них російської, австрійської і прусської сторін, приділивши особливу увагу тим моментам, які продовжують залишатися об'єктом наукової дискусії. Подібний підхід обумовлений тим, що при нинішньому, досить високому рівні вивченості проблематики розділів Речі Посполитої по цілому ряді її аспектів вітчизняними й закордонними істориками висловлюються різні, нерідко полярно протилежні точки зору, і відбувається це в силу відсутності архівно-документальної бази або сумнівів, які викликають ті або інші документи, уведені в науковий оборот переважно в XIX столітті.
· проаналізувати та оцінити наслідки розділів.
Складність, відповідальність, а часом і сугуба делікатність поставленого завдання полягає в тім, що стереотипне сприйняття найбільш хворобливих епізодів вітчизняної історії формувалося в дожовтневий період не менш активно й політизоване, ніж в XX столітті. По суті, вітчизняні історики розташовували лише досить коротким періодом (з 1905 по 1922 р.) для відносно вільної, безцензурної роботи. У результаті до останнього часу поза полем наукового аналізу залишався комплекс питань, пов'язаних з очевидною розбіжністю династичних інтересів Романових і державних завдань, що стояли перед Росією.
Об'єктом курсового дослідження є три розділи Речі Посполитої.
Предмет дослідження - Предметом дослідження є комплекс питань, пов'язаних з участю Росії, Австрії та Пруссії в розділах Речі Посполитої в 1772, 1793 і 1795 роках.
Теоретико-методологічна основа дослідження. В курсовому дослідженні були використані різноманітні наукові методи пізнання: загальнонаукові й конкретно-наукові, теоретичні й емпіричні. Автор користувався методами систематизації й узагальнення, співставлення історичного матеріалу з логічним аналізом і синтезом. Методологічно дослідження побудоване на принципах історизму, об'єктивності й системного підходу до проблематики першого й наступного розділів у контексті аналізу геополітичних імперативів і загальної ієрархії пріоритетів зовнішньої політики Катерини II, Австрійської та Прусської держав, складної динаміки розвитку міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі, обумовленою гострим суперництвом великих держав за сфери впливу на "східній периферії" вестфальського простору.
Теоретичне й практичне значення дослідження. Отримані результати дослідження в теоретичному плані важливі для глибшого розуміння суті трьох розділів Речі Посполитої Матеріали й висновки курсової роботи можуть бути використані в дослідницькій роботі, у процесі викладання світової історії, та історії Польщі.
Структура курсової роботи визначена поставленими завданнями дослідження й опирається на проблемно-історичний принцип дослідження матеріалу. Робота складається зі вступу, 2 розділів, висновку, додатків і бібліографії.
Розділ І. Розділи Речі Посполитої -- знищення держави

І.1 Історіографія та точки зору вітчизняних та зарубіжних дослідників на розділи Польщі

Узагальнюючи оцінки й точки зору вітчизняних і закордонних дослідників, можна виділити наступні проблемні блоки: співвідношення внутрішніх (анахронізм державно-політичного пристрою Речі Посполитої) і зовнішніх (політика сусідніх держав - Пруссії, Австрії, Росії) факторів у розділах, а потім і знищенні в 1795 році Польської держави.
Значна частина вітчизняних (С.М. Соловйов, М.І. Костомаров, Н.Д. Чечулін, Ф.Ф. Мартенс, із сучасних - Г.О. Санін) дослідників схильні зв'язувати "падіння Польщі" у першу чергу з найглибшою й тривалою внутрішньою кризою, внутрішнім розкладанням польського державного ладу, всевладдям і своєкорисливістю шляхти, використаним сусідами Речі Посполитої, у першу чергу Пруссією й Австрією, а також Росією, для територіальних збільшень за її рахунок. [6]
Схожої точки зору дотримувалися провідні дореволюційні німецькі (К. Шлецер, Є. Германн), частина польських ("краківська школа") дослідників, що покладали, однак, основну відповідальність за розділи на Катерину II. З іншого боку, чимало послідовників було й залишається у великого австрійського історика А. Беєра, який зв'язував причини розділів з "повним розкладанням європейської системи держав у другій половині XVIII століття й обумовленої цим бездіяльністю сторонніх розділу держав". Широке поширення дотепер має теорія "змови проти Польщі", яку розвивають ряд французьких і польських, у тому числі сучасних, авторів. Приклад -- у цілому дуже цікава робота Т. Цегельского й Л. Кондзели "Розділи Польщі. 1772 - 1793 - 1795" (Варшава, 1990). [3]
Не менш широкий розкид думок простежується й по інших базових аспектах проблематики розділів:
- Чи є розділи аномальним явищем у контексті загальної логіки розвитку міжнародних відносин у Європі в епоху пізнього абсолютизму або ми маємо справу із закономірним результатом загальних тенденцій, що визначали її?
- Чи варто розглядати розділи 1772, 1793 і 1795 років як фази єдиного процесу ("теорія змови") або кожний з них обумовлений своїми причинами?
І, нарешті:
- Яка міра відповідальності кожної з держав - учасниць розділів?
Зайве казати, що саме це останнє питання й у минулому, і зараз найбільшою мірою попадає в резонанс політичних кон'юнктура, у силу яких дослідники політики розділів дружно намагалися й намагаються зняти відповідальність зі своєї країни, не упускаючи, однак, можливості "поморалізувати" щодо її партнерів.
Більшість вітчизняних, втім, як і закордонних істориків, схильні вважати основним архітектором розділів прусського короля Фрідріха II, розглядаючи роль Росії як змушену обставинами російсько-турецької війни 1768 - 1774 років, для успішного закінчення якої було необхідно нейтралізувати відкриту протидію Австрії й приховану -- Пруссії. На адресу Катерини (принаймні, у Росії XIX століття) висловлювався чи не єдиний докір -- у посиленні Пруссії й передачі української Галичини Австрії. Проти течії насмілювалися йти тільки тодішні революційні демократи - М. Бакунін і А. Герцен, що призивали повернути незалежність Польщі, поділеної "між одною німкенею й двома німцями". [7, 9-11]
У результаті в 60-ті роки XIX століття під впливом авторитету С.М. Соловйова, який опублікував у 1863 році, році чергової польської кризи, перше в Росії комплексне дослідження розділів - "Історію падіння Польщі", сформувалася і стала базовою й перейшла потім у радянські підручники історії "національна" концепція, відповідно до якої Росія, беручи участь у розділах Польщі, тільки повертала у свій склад українські й білоруські землі, не приєднавши ні п'яді території корінної Польщі (питання про Литву й Курляндію трактувався як такий, що мав для них позитивні наслідки у зв'язку з тим, що "Росія була більш економічно розвинена, нім Річ Посполита"). При цьому, однак, відзначалося, що "російський царат... разом із Пруссією й Австрією відповідає за участь у цьому несправедливому акті". [6, 12-14]
На перший погляд, подібні оцінки виглядають досить зваженими, особливо з урахуванням визнання колективної відповідальності царату за "несправедливий акт" у відношенні Польщі. Якщо ж вникнути глибше, то пошук "головного лиходія" або виділення одного, хоча й важливого, фактору з комплексу причин, що обумовили розділи, не просто веде від неупередженого погляду на бурхливу й суперечливу історію міжнародних відносин у Європі в другій половині XVIII століття. Ми маємо справу з типологічно невірним підходом, оскільки оцінка історичних подій двовікової давнини на основі реалій і моральних постулатів пізнішого часу занадто часто створює ґрунт для політизованих спекуляцій, що не мають нічого загального з осмисленням історичного досвіду. Стосовно до розділів Польщі зрозуміти логіку настільки багатомірного, полівалентного процесу -- це й значить відплатити по заслугах його учасникам.
Виходячи із цього, представляється, що вийти на не ангажовані, об'єктивні оцінки розділів можна лише за умови системного підходу, що припускає їхній розгляд у рамках еволюції міжнародних відносин у Європі, простеженої протягом досить тривалого тимчасового періоду. Це дає можливість не тільки виявити ретроспективні його джерела, але й урахувати наступний розвиток тенденцій, які його породили.
Справедливості заради треба сказати, що такі спроби робилися як раніше (французьким істориком А. Сорелем, і В.О. Ключевським), так і в останні роки -- німецькими дослідниками М.Г. Мюллером і М. Шульце-Весселем, російським Інститутом слов'янознавства, який випустив збірник "Польща і Європа в XVIII столітті. Міжнародні й внутрішні фактори розділів Речі Посполитої " (М., 2000). Зараз, після кардинальної зміни геополітичної ситуації в Європі й світі, подібний підхід представляється особливо перспективним. [5]

І.2 Становище Речі Посполитої в середині-кінці XVIII ст. Причини поділів

Польська проблема була однією з основних у зовнішній політиці Росії протягом усього XVIII ст. Росія була зацікавлена в слабкій і слухняній Польщі, а в перспективі й у поверненні під російський скіпетр польських земель, що колись входили до складу Київської Русі. Кризовий стан польської державності (виборний, майже позбавлений реальної влади король і погано керований сейм, на якому всякий рядовий шляхтич міг накласти вето на будь-яке рішення) сприяв досягненню цих цілей, і вже із часу Петра І Росія фактично диктувала свою волю ніколи грізному супротивникові.

Поділи Польщі були трагічним запереченням однієї з "найгеніальніших" засад міжнародної політики шляхетської Речі Посполитої. Ця засада проголошувала, що власне слабкість держави - держави, яка нікому не загрожує, - є гарантом її існування, ("Польща безвладдям сильна"). Насправді ж слабкість держави спонукала її сусідів до ліквідації Речі Посполитої. Польська політична еліта, перейнята боротьбою за свої вузькі, егоїстичні інтереси, не спромоглася розгледіти ознак грізної кризи, що вже так виразно почали проглядатися з початком XVIII століття. Намагання царя Петра I запровадити певне кураторство Росії над Польщею (що й сталося у 1717 році: за згодою сейму Росія стала гарантом збереження устрою Речі Посполитої), порозуміння між трьома її сусідами щодо "польського питання" виконане без участи самих поляків ("угода трьох чорних орлів" від 1726 року і наступні домовленості), недвозначно вказували на прагнення "дефінітивно розв'язати польське питання". [7, 23]
Проте польські консервативні політики трактували усе це як найвищий гарант її суверенності та непорушності її кордонів. Основним ініціатором поділів Польщі була спонукувана Австрією Пруссія. Обидві імперії непокоїло намагання Росії включити Польщу в орбіту своїх необмежених впливів. Однак поділ Речі Посполитої без згоди та участи в ньому Росії був неможливим.
Ідея поділу знаходила щораз більше прихильників і в самій Росії. Російська політика брутальної, тотальної патронації над Польщею привела до наростання спротиву, що проявилось, зокрема, у формі змагань за трон під час останніх виборів короля, а особливо під час Барської конфедерації 1768-1772рр., у прагненні реформ та в емансипації частини політичної еліти Речі Посполитої (у 1780-1792 роках). З огляду на це в Петербурзі почали усвідомлювати, що тривале і цілковите підпорядкування Польщі буде складним, а то й взагалі неможливим.
Тим часом в оточенні Катерини II з'являлися нові фаворити та їхні протеже, які свої нетривкі підвищення та тимчасові кар'єри прагнули використати не тільки для отримання становища, а насамперед - для здобуття великих маєтків. А це було можливе хіба що у випадку нових територіальних загарбань Росії. Задля цього, власне, Орлови, Зубови та інші "времєнщики" обстоювали агресивну експансивну політику Росії щодо сусідів.
Провадження такої політики супроти Туреччини ускладнювалося, з одного боку, спротивом самої Порти, а з іншого, - побоюванням наддержав за надмірне зміцнення впливів Росії у південно-східній Європі. У такій ситуації почастинний поділ Польщі суттєво послаблював напруження поміж державами Середньої та Східної Європи, а заодно давав змогу - при чому без особливих зусиль - значно розширити свої володіння.
Так, у 1763 р., опираючись на силу російської армії й підтримку Пруссії, з якою заради цього був укладений союзний договір, Катерина ІІ домоглася обрання на польський престол свого ставленика Станіслава-Августа Понятовського. З його допомогою російський уряд розраховував забезпечити в Польщі свої інтереси й, зокрема, вирішити проблему прав польських православних (дисидентів). Але польський сейм і чути не бажав про будь-які поступки православним. Правда, у Польщі існувала партія впливових магнатів Чарторийських, яка домагалася обмеження прав сеймів і встановлення спадкоємної монархії. Чарторийські обіцяли Росії допомогу у рішенні дисидентського питання, якщо та, у свою чергу, підтримає їхні плани. Але підтримати Чарторийських значило порушити умови угоди із Пруссією, яка не бажала зміцнення польської держави. [5, 25-27]
В оцінці причин розділів Польщі і їхніх наслідків думки істориків розділилися. С. М. Соловйов в «Історії падіння Польщі» виділив три фактори, три найважливіші, як він вважав, причини цих подій:
1. «Російський національний рух, що відбувався... під релігійним прапором;
2. Завойовницькі прагнення Пруссії;
3. «Перетворювальні рухи, що панували в Європі з початку століття до кінця його». [6, 41-44]
Книга Соловйова, написана в 1863 р., у цілому відбивала офіційну точку зору того часу, яка зводилася до того, що розділи Польщі були неминучі, але деякі історики наступного часу були більш категоричні й винили в розділах Польщі або тільки самих поляків, або країни-учасниці розділів. Так чи інакше розділи Польщі негативно позначилися на розвитку взаємин між російським і польським народами й на тривалий період часу створили для Росії серйозну політичну проблему.

І.3 Перший розділ Речі Посполитої. Надбання союзників та втрати Польщі

В 1768 положення ще більше загострилося: проти Росії виступила так звана Панська конфедерація польських магнатів, у відповідь на що спалахнуло повстання православних селян гайдамаків. А рішення Росії щодо поділу Польщі викристалізувалося у 1771 році - наприкінці Панської конфедерації.

Росія мала достатню силу, щоб скорити Польщу, але цього не допустили б Австрія й Пруссія, які домовилися спільно підтримувати існуючий у Польщі політичний лад. Так виник новий союз, що призвів в остаточному підсумку до першого розділу Польщі. Проти Панської конфедерації були послані російські війська під командуванням О.В. Суворова, які досить швидко зуміли впоратися із супротивником. Однак надмірна рішучість Росії стала турбувати тепер і інші європейські країни (зокрема, Францію), які, щоб відволікти увагу російського уряду від Європи, спровокували початок Російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Ця війна, що була в цілому успішною для Росії, лягла непосильним тягарем на плечі російського народу, і уряд, усвідомивши, що значного посилення Росії за рахунок Туреччини європейські держави однаково не допустять, став шукати шляхи до миру. Але Туреччина, активно підтримувана Австрією, не бажала йти ані на які угоди. Відмовитися від підтримки Туреччини Австрію спонукало лише згода Росії на розділ Польщі, який ініціювала Пруссія. [5, 38-39]

Так, Катерина II, не змігши заручитися серйознішою підтримкою короля чи якоїсь достатньо впливової групи, зважаючи на невдоволення Австрії та Пруссії її новими завоюваннями в Туреччині, після певних вагань згодилась з проектом поділів Польщі, що його неодноразово пропонував прусський правитель Фрідріх II. Задля історичної правди варто зазначити, що перший крок у цій справі (ще в лютому 1769 року) зробила Австрія, зайнявши невеликий анклав - Спішське староство. Остаточний проект поділів прусський монарх запропонував Габсбургам у січні 1772 року.
У результаті 25 липня 1772 р. трьома країнами була підписана угода про розділ. Однак, після узгодження генерального плану Берлін та Відень почали змагатися в захланності, прагнучи загарбати якомога більший шмат території. Стримувала їх хіба що Катерина, звісно не з симпатії до польської держави чи народу. Вона все ще плекала надію, що знесилена Польща залишиться під протекцією Росії - як сили, що турбується про її подальшу екзистенцію. Через це займанщина Росії була доволі поміркована (92 тис. кмІ. і біля 1,3 млн. населення) в порівнянні із захопленнями інших учасників поділів (Австрія - 83 тис. кмІ. і біля 2,65 млн. населення, Пруссія - 36 тис. кмІ. і біля 580 тис. населення). Усе це відбувалось у якомусь зв'язку з тодішніми британськими та міжнародними засадами рівноваги сил і рівноваги завоювань.
Отже, за першим розділом Польщі Росія одержала великі території польської Лівонії й частини Білорусії площею 92 тис. к и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.