На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


лекция Соцально-економчний розвиток України на початку ХХ ст. Створення дяльнсть українських полтичних партй на початку XX ст. Україна в роки революцї 1905-1907 рр. Громадсько-полтичний рух в роки революцї 1905 -1907 рр. Земельна реформа П. Столипна.

Информация:

Тип работы: лекция. Предмет: История. Добавлен: 29.04.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ТЕМА 14. Україна на початку ХХ ст
На початку ХХ ст. Україна посідала одне з провідних місць в економіці Російської імперії. На її території вироблялося більше половини загальноросійського виробництва чавуну, біля половини прокату, сталі, 76% рейок, добувалося понад 57% залізної руди і майже 68% вугілля. Україна давала понад 70% цукру, 63% соди, майже половину усього збору пшениці в европейській частині Росії. Однак, більшість народу жила в умовах політичного безправ'я, жорсткої експлуатації. Тяжке економічне становище поглиблювалося політичним, духовним і національним гнітом з боку царського самодержавства.
14.1. Соціально-економічний розвиток України на початку ХХ ст

Після реформи 1861 р. економіка України розвивалась стрімкими темпами, особливо значні успіхи були досягнуті в промисловості Майже 21% усієї промислової продукції Російської імперії вироблявся в Україні.
Економічний розвиток України на початку ХХ ст. мав ряд особливостей. По-перше, у цей період особливо інтенсивно відбувалася концентрація капіталу і виробництва. Ще наприкінці ХІХ ст. за ступенем концентрації промислового виробництва Україна вийшла на перше місце в імперії. В Україні формувалися численні, переважно великі акціонерні товариства, яким на початку ХХ ст. належала вся металургійна і гірничо-хімічна промисловість. Вони розпоряджалися і більшою частиною всіх капіталів.
На початку ХХ ст. в Україні вже не залишилося жодного металургійного заводу, який би не виробляв менше ніж 1 млн. пудів чавуну. А продукція тільки п'яти найбільших заводів-гигантів півдня України складала понад 25% виробництва чавуну всієї імперії. Значну частину вуглевидобутку Донбасу також забезпечували великі шахти, на кожній з яких видобувалося не менше 10 млн. пудів вугілля щорічно.
По-друге, в промисловості України розпочалося формування монополістичних об'єднань. Найпоширенішою формою монополій у початковий період їх існування стали синдикати (угоди самостійних виробників - власників підприємств про спільний продаж продукції через утворюваний ними об'єднаний орган по збуту). У 1902 р. було створено металургійний синдикат, котрий дістав скорочену назву «Продамет» (товариство для продажу виробів російських металургійних заводів). Основою синдикату були заводи України. Підприємства, що входили до «Продамету», являли собою великі комбінати, які об'єднували металургійні заводи з повним циклом виробництва, кам'яновугільні і залізорудні шахти. На їхню частку припадало більше половини усього виробництва різних видів чорних металів в країні.
У 1904 р. було створено синдикат «Продвугілля». До його складу увійшло 18 окремих акціонерних товариств, що добували близько 75% кам'яного вугілля в Донбасі.
Українські заводи входили також до загальноросійських синдикатів «Трубопродаж» (майже повністю монополізував збут труб), «Продвагон» (у 1905р. виконував понад 95% замовлень на рухомий склад залізниць). Продовжували діяти синдикат цукрозаводчиків, мостобудівних підприємств та ін.
По-трете, розвиток сільського господарства гальмувався поміщицьким землеволодінням, яке залишалося зосередженням відсталих і малоефективних форм виробництва, і селянським малоземеллям. В Україні на 1905 р. в руках 32,5 тис. дворян було майже 11 млн. десятин землі - у середньому по 334 десятини на маєток. У той же час 3 млн. селянських господарств мали 20 млн. десятин землі, тобто у середньому близько 7 десятин на одне господарство. Звичайно, створити на цій землі високоефективне фермерське господарство було неможливо.
По-четверте, розвиток капіталістичної промисловості сприяв інтенсивній спеціалізації сільського господарства України, а також окремих її регіонів. На початку ХХ ст. Україна вже була одним із головних районів капіталістичного землеробства в європейській Росії з чітко вираженою спеціалізацією на виробництві товарного зерна. Як зазначалося, в Україні вироблялося майже половина пшениці європейської частини Росії, а разом з ячменем вона давала зерна більше, ніж всі інші губернії європейської Росії разом узяті. В Степовій Україні господарства спеціалізувалися на вирощенні зернових, на Правобережжі - переважали технічні культури.
По-п'яте, відбувався процес капіталізації сільського господарства. Капіталізм, утягуючи, селянське господарство в товарно - грошові відносини, послідовно руйнував феодальні форми землеволодіння і насамперед, його станову обмеженність. Земля все більше входила в ринковий обіг, перетворюючись на товар і переходячи від дворян до представників інших станів (купців, заможних селян). Найбільш характерним це явище було на півдні України, де протягом 1877-1905 рр. дворяни розпродали понад 3,2 млн. десятин землі, або майже половину своїх володінь.
У розширені капіталістичного землеволодіння значну роль відігравала підприємницька аренда землі сільською буржуазією - куркульством. У руках куркулів зосереджувалося 40% орендного фонду землі.
В сільському господарстві поступово відбувалося витіснення залишків феодальної відробіткової системи новою капіталістичною системою вільного найму робочої сили. У великих господарствах стали активніше використовуватися удосконалені знаряддя праці і машини, упроваджувалися нові, більш прогресивні агротехнічні системи обробітку землі.
По-шосте, в економіку України як і інших регіонів імперії, широко проникав іноземний капітал. Особливо чітко це виявлялося у Донецько - Криворізькому регіоні, де переважна кількість шахт, рудників, заводів належала іноземцям. Загалом, в Україні іноземцям належало близько 90% акціонерних капіталів монополістичних об'єднань, переважна більшість прибутків яких спливала за кордон.
Криза в економіці у 1900-1903 рр. Економіка України на початку ХХ ст. переживала гостру кризу. Промислове піднесення 60-90-х років завершилося наприкінці ХІХ ст. з початком світової економічної кризи. В Україні ознаки кризи найбільш виразних форм набули у 1900-1903 рр. Криза охопила провідні галузі промисловості України - металургійну і кам'яновугільну. Накопичення великих нереалізованих запасів продукції викликало різке зниження цін на метал, вугілля. Багато металургійних і гірничорудних підприємств припинило роботу. У зв'язку з кризою виробництво чавуну в Україні у 1900-1903 рр. скоротилося на 15%, виплавка сталі - на 9%, а видобуток залізної руди - майже на 35%.
Криза супроводжувалася значним скороченням залізничного будівництва, зменшенням випуску паровозів. Криза позначилася і на харчовій промисловості: на складах цукрових заводів залишалося більше 6 млн. пудів нереалізованої продукції.
Щоб урятувати промисловців від банкрутства, царський уряд надавав їм допомогу. Державний банк відкрив кредит великим акціонерним товариствам і вжив ряд інших заходів. Тільки у формі кредитів він видав найбільшим металургійним заводам 60 млн. руб. З метою вирішення проблеми збуту уряд удався до розширення державних замовлень. Зокрема, це стосувалося металургійних заводів розташованих в Україні.
Однак, усі ці заходи «рятували» лише деякі великі і найбільші підприємства, інші ж повною мірою відчували на собі дію кризи. За 1900-1903 рр. припинили своє існування сотні промислових підприємств.
Кризу 1900-1903 рр., а потім депресію, лише з кінця 1909 р. змінило промислове піднесення. Зріс попит на промислові вироби, що дало поштовх розвитку передусім провідних галузей. У порівнянні з 1900 р. виробництво чавуну у 1913 р. збільшилося удвічі, а видобуток вугілля у 2,3 раза. Швидко розвивалась харчова промисловість. Але в структурі промислового виробництва, як і раніше переважав аграрно-сировинний сектор. У 1913 р. майже половина загального об'єму промислової продукції України вироблялася в гірничій, гірничозаводській, металургійній та харчовій промисловості.
Становище населення. Криза 1900-1903 рр. зумовила вкрай низький рівень життя більшої частини населення. Різко зросло бізробіття, криза викинула на вулицю понад 100 тис. робітників. За цих умов значно почастішали виступи робітництва. Починаючи з 1900 р. щорічно зростали кількість робітничих страйків та число їхніх учасників. Серед робітників почалася активна пропаганда соціалістичних ідей, яку проводила Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), створена у 1898 р. Особливо активно первинні організації цієї партії діяли у промислових центрах, на великих підприємствах.
У скрутному становищі перебувало село. За своє майно селянин повинен був платити значні податки на користь держави. Крім того, селяни продовжували виплачувати поміщикам викупні платежі за своє особисте звільнення з кріпосництва і за наданий в його розпорядження земельний наділ. Чимало селян орендували землю у поміщиків, незважаючи на реформу 1861 р.
Залишки кріпосництва і демографічний бум другої половини XIX cт. викликали в Україні велике аграрне перенаселення. В Наддніпрянщині у 1860-1910 рр. сільське населення зросло на 86%, а площа селянських земель лише на 32%. Надлишок робочої сили становив понад 9 млн. осіб, а промисловість України могла поглинути не більше 1 млн. За цих умов посилилася міграція українських селян. Значна маса селян вирушила на сільськогосподарські заробітки в степові регіони, на Дон, Кубань, Нижнє Поволжя. Уряд не забороняв еміграцію українського селянства за Урал, до Сибіру, на Далекий Схід.
14.2. Створення і діяльність українських політичних партій на початку XX ст

На рубежі ХІХ-ХХ ст. Україна залишалася ареною діяльності загальноросійських політичних об'єднань. У 1898 р. була створена Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП). У 1903 р. РСДРП розкололась на помірковану(меншовики) і ліворадикальну(більшовики) течії. Меншовики орієнтувалися на парламентську боротьбу, реформи, демократичні свободи. Більшовики закликали до соціалістичної революції і диктатури. І більшовики, і меншовики намагалися закріпитися в Україні.
Наприкінці 1901-на початку 1902 р. була створена партія російських соціалістів-революціонерів (есерів). Ця партія взяла багато з тактики народників. Зокрема, вона широко застосовувала революційний терор. Немало прихильників есерівської партії було в Україні.
Незадоволені самодержавним режимом представники російської буржуазії, поміщиків та інтелігенції мріяли про ліберальне реформування Росії, перетворення імперії на конституційну монархію. Ліберали прагнули знайти й знаходили прихильників в Україні. Але у 1905 р. своєї партії російські ліберали не мали.
Загальноросійські політичні партії особливу увагу зосереджували на питаннях перебудови політичної, економічної системи країни, виробничих відносин. Національному питанню приділялася незначна увага.
На початку ХХ ст. на арену політичного життя виступили євреї - третя за чисельністю після українців і росіян етнична група України. У 1897 р. на з'їзді у Вільно була створена єврейська політична організація - Загальний Єврейський робітничий союз, або Бунд (у перекладі - союз). Бунд прагнув увійти на правах автономії до РСДРП. Але російські соціал-демократи не визнавали в своїй партії автономії. У 1903 р. бундівці були виключені із складу РСДРП і почали діяти як самостійна політична партія.
Початок ХХ ст. ознаменувався посиленням також українського національного руху, поступовим переходом його від культурно-освітньої діяльності до політичної, створенням перших українських політичних партій в Наддніпрянській Україні.
Важливим кроком на шляху до появи політичних партій було створення у 1897 р. на з'їзді громад в Києві Всеукраїнської загальної організації. Її почесними членами стали діячи «старої громади» В.Антонович, Л.Житецький, М.Лисенко та ін. До складу цієї організації увійшло майже 20 громад та чимало студентських груп. По суті це була остання спроба громадівського руху організаційно згуртувати патріотично настроєні національні сили. Проте її ставка на культурницьку діяльність вже не відповідала ні потребам часу, ні настроям значної частини учасників національного руху.
Важливу роль у переорієнтації визвольного руху на політичну діяльність став також вихід з друку у 1900 р. брошури Миколи Міхновського (харківський адвокат, активний діяч Братства Тарасівців) під назвою «Самостійна Україна». Ця брошура вперше в Наддніпрянській Україні відкрито проголосила завдання боротьби за власну незалежну державу. З іменем Міхновського, його брошурою пов'язують зародження українського національного руху в Наддніпрянщині, учасники якого боролися за повну самостійність України (самостійники). Міхновський наголошував, що українська інтелігенція має стати на чолі боротьби за здійснення великого ідеалу: створення єдиної, нероздільної, вільної, самостійної України.
Нові задачі вимагали й набагато вищого рівня організації учасників суспільно-політичного руху. Цей вищий рівень могли забезпечити політичні партії.
Історія виникнення українських політичних партій на східноукраїнських землях веде відлік від створення у 1900 р. на основі студентської громади Харкова Революційної української партії (РУП). Керівниками цієї першої політичної партії були Д.Антонович, Б.Камінський, Л.Мацієвич, М.Русов. Партія об'єднала своїх прихильників місцевих осередків, що функціонували у Києві, Харкові, Чернігові, Лубнах та інших містах.
Першим програмним документом цієї організації стала брошура М.Міхновського «Самостійна Україна». Хоча цей твір не був повноцінною програмою політичної партії, оскільки не декларував її основні напрямки діяльності, соціальну базу тощо. Проте вона містила низку важливих орієнтирів: створення політично незалежної української держави; провідна роль інтелігенції, яка повинна служити своєму народові; досягнення поставленої мети передбачалося через рішучу боротьбу усіма засобами; закликала до розмежування з представниками поміркованого крила національного руху.
Проте більшій частині рупівців не імпонувала категоричність, радикалізм, ставка на силові методи, якими були насичені сторінки «Самостійної України». Проте М.Міхновський та його прибічники твердо стояли на платформі цього документа. Це призвело до першого розколу в РУП та утворення у 1902 р. міхновцями Української народної партії (УНП), невдовзі стався другий розкол - у 1903 р. Від РПУ відмежувалася група на чолі з Б.Ярошевським, яка утворила Українську соціалістичну партію (УСП). УНП і УСП не були численними організаціями і не мали значного впливу в народних масах.
У 1904 р. РУП остаточно розпалася. Частина її членів на чолі з М.Меленевським заснували Українську соціал-демократичну спілку (УСДС), яка на правах революційної організації увійшла до меншовицької фракції Російської соціал-демократичної робітничої партії. Друга частина (більшість РУПу) лідером якої був економіст М.Порш, а також Д.Антонович, В.Винниченко, С.Петлюра у грудні 1905 р. трансформувалася в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Програма УСДРП передбачала ідею автономії України, конфіскації земельної власності (муніципалізації земель) і вважала можливим об'єднання з РСДРП на федеративних засадах, хоча і не поділяла революційного екстремізму цієї партії.
З ініціативи колишніх діячів Київської громади восени 1904 виникає Українська демократична партія (УДП) на чолі з поміркованими діячами О Лотоцьким, В.Чехівським і Є.Чикаленко, а також Українська радикальна партія (УРП), яку очолили Б.Грінченко, С.Єфремов і Ф.Матушевський. Обидві партії були нечисленими і стояли на позиціях буржуазного лібералізму (тобто на платформі, близький до кадетської). Виступали вони і за надання Україні автономних прав. Не маючи принципових розбіжностей, обидві партії у 1905 р. об'єдналися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП).
Отже на початку XX ст. помітно активізується діяльність українських політичних партій. З точки зору відношення щодо перспектив політичного розвитку України їх можна розподілити на дві групи: ті, що виступали за автономію України в федеративній Росії (автономісти) і ті, що виступали за самостійність України (самостійники).
Крім суто національних партій, на політичне життя України активно впливали загальноросійські партії: РСДРП (вважала, що капіталізм потрібно замінити соціалізмом за допомогою революції), есери ( головну силу бачили в селянстві), кадети (виступали за конституційну парламентську монархію), октябристи (наполягали на збереженні існуючого ладу, неподільної Росії), “Союз руського народа ” (чорносотенна організація).
14.3. Україна в роки революції 1905-1907 рр

Зволікання з вирішенням аграрного питання, посилення експлуатації робітничого класу, національний гніт, відсутність демократичних свобод тощо створювали основу для стихійного вибуху невдоволення народних мас.
Початком революції стали події 9 січня 1905 р. в Петербурзі. Саме цього дня була розстріляна 150-ти тисячна мирна демонстрація, учасники якої намагалися передати цареві петицію про свої потреби. Звістка про загибель 1200 робітників та поранення 5 тис. викликало хвилю обурення. Тільки у січні 1905 р. в Російській імперії страйкувало під гаслами «Геть самодержавство!» майже 440 тис. осіб. Держава вступила в добу революції.
За своїм характером революція 1905-1907 рр. була буржуазно-демократичною, бо її безпосереднім завданням було повалення царизму, встановлення демократичної республіки, вирішення аграрного питання, покращення становища робітників.
Революція 1905-1907 рр. мала свої особливості. По-перше , це була перша революція ХХ ст., коли протиріччя капіталізму досягли апогею, і Російська імперія стала символом цих протиріч. По-друге, хоча революція була буржуазною за характером, буржуазія не могла в ній грати вирішальну роль, як це було у країнах Європи раніше, оскільки була недостатньо організованою і занадто прив'язаною до царизму. По-третє, у цій революції існували не два політичні табори (революційний і контрреволюційний (урядовий), як у Європі, а три, крім зазначених, ще й ліберально-буржуазний табір.
У своєму розвиткові революція пройшла кілька етапів, кожен з яких мав свої характерні риси та особливості.
Перший етап (січень-жовтень 1905 р.) характеризується наростанням масової боротьби, посиленням її політичного характеру, політизацією народних мас, створенням політичних партій і громадських організацій (рад, профспілок тощо), поширенням хвилі заворушень серед селян та армії.
Лише протягом квітня-серпня 1905 р. в Україні відбулося понад 300 робітничих страйків, у яких брало участь понад 110 тис. осіб. Тільки жовтневий політичний страйк підняв на боротьбу майже 2 млн. жителів імперії, з них в Україні - 120 тис. Червневі виступи українських селян 1905 р. охопили 64 із 69 повітів. За масштабами селянського руху Україна займала одне з перших місць в Російській імперії.
Особливо бурхливо розгорталися революційні події в Одесі. 14 червня 1905 р. команда одного з найбільших броненосців “Потьомкін” підняла повстання. и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.