На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Україна псля смерт Б. Хмельницького. Обрання писаря вана Виговського наступним гетьманом. Продовження зовншньополтичного курсу Хмельницького. Виникнення заколоту на Сч та його придушення. Боротьба з Московською державою, Гадяцький договр.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 29.04.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3

Українськi землi у другiй половинi XVII ст.

1. Становище в Українi після смертi Б. Хмельницького

Становище в Українi після смерті Б. Хмельницького багато в чому зумовлювалося як зовнiшнiми, так i внутрiшнiми чинниками:

1. Розпалася коалiцiя проти Речi Посполитої до якої, поряд з Україною входили Швеція (була втягнута у вiйну проти Данії i невдовзі уклала мирнi угоди з Росiєю та Польщею), Трансiльванiя i Бранденбург.

2. Скориставшись цими обставинами, Польща в союзi з кримськими татарами вiдразу ж розгорнула пiдготовку до вiйни проти України.

3. Росiя, яка значно змiцнилася на той час, почала претендувати на повне підпорядкування Гетьманщини своїй владi. Вiдразу пicля смертi Б. Хмельницького царський посол привiз до Чигирина вимоги, що включали скорочення реєстру до 10-40 тис. чол., в найбiльших українських містах мають стояти царські воєводи з вiйськом, призначення старшин тiльки з числа росiян, пiдпорядкування української православної церкви Московському патріархові тощо.

4. Довгострокова національно-визвольна вiйна виснажила внутрiшнi ресурси країни, викликавши масове зубожіння.

5. Ситуація ускладнювалася поглибленням розбіжностей мiж прихильниками рiзних зовнiшньополiтичних орієнтацій, мiж лiвобережними та правобережними полками.

Тяжко хворому Б. Хмельницькому вдалося добитися у квiтнi 1657 р. затвердження старшинською радою своїм спадкоємцем 16-рiчного сина Юрiя Хмельницького. Тим самим вiн порушив старий козацький звичай виборності гетьмана i спробував започаткувати принцип престолонаслiдування, тобто монархічної форми правління. Однак пicля смертi Б. Хмельницького (27 липня 1657 р), ураховуючи неповнолiтнiсть, слабохарактернiсть, хворобливiсть Юрія, старшинська рада у вереснi 1657 р. гетьманом обрала генерального писаря Iвана Виговського. Порушення принципу спадковостi гетьманства, на думку icторикiв (В.А. Смолiй та ін), призвело до того, що у багатьох старшин з`явилася спокуса поборотися за булаву, що стало однiєю iз причин так званої Руїни - гострої кризи української державності у другiй половинi XVII ст.

Гетьман I. Виговський (1657-1659 рр.). Вiн продовжив зовнiшньополiтичний курс Б. Хмельницького на досягнення цілковитої незалежностi Української держави та зміцнення її мiжнародного авторитету. Уже на Корсунськiй радi (жовтень 1657 р) на противагу росiйському впливові ним були укладенi договори зi Швецiєю i Кримським ханством. Договiр зi Швецiєю передбачав створення вiйськово-полiтичного союзу, який мав забезпечити незалежнiсть i територiальну цiлicнiсть України. Водночас гетьман намагався уникнути ускладнень у вiдносинах iз Москвою.

Своєю внутрiшньою полiтикою Виговський прагнув задовольнити передусiм iнтереси старшинської верхівки та української покозаченої шляхти. Щедрі дарунки земельних надiлiв i привiлеїв можновладців спричинили невдоволення незаможного козацтва й селянства. Все це вело до зростання соціального напруження, політичної дестабiлiзацiї.

Опозицію проти І. Виговського очолили один із претендентів на гетьманство полтавський полковник Мартин Пушкар та запорозький кошовий отаман Яків Барабаш. У жовтні 1657 р. гетьманові удалося придушити заколот на Січі, однак, уже в лютому 1658 р. запорожці за підтримки московського уряду знову повстали. За рахунок значних поступок (збільшення російських гарнізонів в українських містах, зростання податків та ін) Виговському удалося домовитися з Москвою й у лютому того ж року він скликав у Переяславі нову раду, яка підтвердила його повноваження. Спроби Виговського порозумітися з опозицією нічого не дали (продовжували писати доноси в Москву, організовували військові формування).

Тоді у червні 1658 р. Виговський, за допомогою 40-тисячної татарської орди і сербських найманців, під Полтавою (яку було зруйновано) розгромив війська Пушкаря та Барабаша. Це було перше в історії козацької держави використання іноземців для боротьби проти внутрішніх противників. В результаті цієї каральної операції, а по суті братовбивчої боротьби, загинуло близько 50 тис. чол. Цей конфлікт, з одного боку, розпалював громадянську війну, а з іншого - апелюючи до Москви, сторони схиляли її до втручання у внутрішні справи України.

Розуміючи, що загострення відносин з Московською державою неминуче, І. Виговський починає шукати союзників. До боротьби з Москвою він спробував залучити Польщу.

Гадяцький договір 1658 р.16 вересня 1658 р. між Україною і Польщею було укладено Гадяцький договір, який передбачав:

- Україна (у межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств) повинна була входити на рівних правах у федерацію з Польщею і Литвою як незалежне Велике князівство Руське;

- найвища законодавча влада повинна належати Національним зборам, до якої входили представники козаків, міщан, духовенства і шляхти від всіх українських земель;

- усі три держави проводять спільну зовнішню політику;

- на чолі виконавчої влади князівства Руського повинен був стояти гетьман, який обирався довічно Радою і затверджувався королем;

- князівство Руське повинно було мати свій суд, скарбницю, грошову одиницю, військо (40 тис. чол.), українське діловодство;

- перебування польських і литовських військ на українській території заборонялося, а при нагальній потребі вони підпорядковувалися українському гетьманові;

- церковна унія скасовувалася, а православна церква в усьому зрівнювалася з католицькою.

Укладаючи Гадяцький договір, Виговський прагнув, щоб Україна ввійшла до Речі Посполитої як рівноправний суб'єкт федерації. Однак Польща в принципових питаннях виявила непоступливість: західноукраїнські землі до складу Князівства Руського не включалися; права українців у міжнародних відносинах обмежувалися тощо. Більш того, Польща і не збиралася дотримуватися умов договору.

Російсько-українська війна 1658-1659 рр. Після підписання Гадяцького договору, цар оголосив І. Виговського зрадником, оголосивши йому війну. Вже восени 1658 р. починаються воєнні сутички між українськими і російськими військами. Однак основні події розгорталися навесні - влітку 1659 р. Наприкінці березня 1659 р. понад 100-тисячна російська армія на чолі з князем О. Трубецьким рушила на Україну.20 квітня її було зупинено під Конотопом, який захищали козаки під командуванням ніжинського полковника Г. Гуляницького. Майже два місяця козаки тримали облогу.

Виговський протягом цього часу готувався до вирішального бою. Гетьман домовився з кримським ханом про допомогу 40-тисячної орди, козакам також допомагали німці, поляки, серби.28 червня 1659 р. відбулася Конотопська битва, в якій російська армія була розбита. Тут загинуло 40 тис. царського війська, а 15 тис. були взяті в полон. Гетьман втратив 4 тис. козаків та 6 тис. кримських татар.

Добившись перемоги, І. Виговський отримав можливість успішно завершити війну з Росією і припинити громадянську війну. Однак через ряд причин скористатися її плодами гетьманові не вдалося:

- по-перше, орієнтація на Польщу не мала підтримки у суспільстві, яке у переважній більшості вважало останню своїм основним ворогом;

- по-друге, невдала соціальна політика гетьмана та використання у боротьбі з опозицією кримських татар настроїли проти нього переважну частину українського населення;

- по-третє, посилення антигетьманського руху, основу якого складала старшина лівобережних полків (Я. Сомко, В. Золотаренко, Т. Цюцюра та ін). Повстанці розгромили урядові залоги, вбивали прихильників гетьмана.

Водночас різко погіршується становище гетьмана й на Правобережній Україні, де опозиційні сили (І. Богун, П. Дорошенко, І. Сірко та ін) зосередилися навколо Ю. Хмельницького.

Наприкінці вересня 1659 р. зібралась Козацька рада („чорна” рада) в Білій Церкві, яка обрала новим гетьманом Ю. Хмельницького. В цій ситуації Виговський, відчуваючи втрату підтримки, змушений був тікати в Польщу. У 1664 р. він був страчений поляками.

2. Територіальний розкол України. Гетьманство Ю. Хмельницького

Обираючи 28 вересня 1659 р. новим гетьманом 18-річного Ю. Хмельницького (1659-1662 рр), старшина сподівалася, що авторитет роду Хмельницьких допоможе об'єднати народ. Спочатку він проводив досить лояльну політику до Росії. Він і його оточення підтвердили основи договору 1654 р., проте бажали внести до нього нові пункти, зокрема про вільне обрання гетьмана, про свободу дипломатичних зв'язків з іншими державами та ін. Все це було оформлено у так звані Жердовські статті. Вони були передані князю Трубецькому, проте князь їх не прийняв, а зажадав переговорів з самим гетьманом. Ю. Хмельницький із старшиною приїхав до Переяслава, де тоді перебували московські представники.

У результаті переговорів Ю. Хмельницький вимушений був погодитися на ухвалення нового Переяславського договору. Він складався з підроблених московським урядом умов договору 1654 р. (як не прикро, але український уряд на цей час їх втратив) та додаткових статей. Основними умовами Переяславського договору були:

- заборонялися зносини України з іноземними державами;

- обраний гетьман повинен бути затверджений царським урядом;

- гетьман без козацької ради не міг призначати й звільняти полковників та генеральну старшину, а також розпоряджатися військом без дозволу царя;

- значно збільшувався контингент царських військ на території України.

Тобто, по суті договір переносив характер українсько-російських відносин із сфери конфедеративного союзу у площину обмеженої автономії України у складі Росії. І хоча автономія була доволі широкою, дії царського уряду свідчили, що обмеження незалежності України триватиме.

Нав`язавши Україні Переяславський договір, російський уряд перестав рахуватися з Ю. Хмельницьким: воєводи втручалися в управління, роздавали землі. По суті гетьманська влада стала номінальною.

Щоб остаточно закріпитися на українських землях Росія перериває перемир`я з Польщею і в 1660 р. починає війну. 20-тисячна армія під проводом воєводи В. Шереметьєва вирушила на Волинь. До нього повинно було приєднатися 30-тисячне військо Ю. Хмельницького. Основні події кампанії відбулися в районі Чуднова на Волині. Вони закінчилися розгромом російських військ, капітуляцією Ю. Хмельницького і підписанням 7 жовтня 1660 р. Слободищенського трактату (Чуднівський договір). За цим договором на Правобережній Україні розташовувалися на постій жовніри (польська наймана армія), що грабували населення, а також поверталися у свої маєтки вигнані раніше польські пани. Згідно з цим договором Українська держава ставала автономною частиною Речі Посполитої.

Нова угода з Польщею не була сприйнята більшою частиною лівобережного козацтва. Вона викликала масове повстання проти Ю. Хмельницького. Рядові козаки й старшина відмовилася визнавати його владу. Лівобережні полки склали присягу цареві. Опозицію проти Б. Хмельницького оголив його дядько Я. Сомко, який прагнув посісти гетьманство.

Будучи неспроможним опанувати ситуацією і покласти край внутрішнім конфліктам Ю. Хмельницький восени 1662 р. скликав старшинську раду в Корсуні, де зрікся влади, а в січні наступного року постригся в ченці під іменем Гедеона.

Після відмови Ю. Хмельницького від гетьманства 1663 р. державна територія України поділилася на Правобережну і Лівобережну Гетьманщину.

На правобережні полки намагалася впливати Польща, прагнула відновити і утвердити там свою владу.

Лівобережні козаки дедалі більше підпадали під владу Росії, яка прагнула посилити свій вплив на цій території.

Правобережні полки на початку січня 1663 р. на раді в Чигирині гетьманом обрали Павла Тетерю (1663-1665 рр). Влада П. Тетері поширювалася тільки на Правобережжя. Лівобережне козацтво, не прийнявши Переяславського договору 1659 р., продовжувало визнавати владу російського царя.

Спираючись на підтримку Польщі, Тетеря сподівався поширити свою владу і на Лівобережжя. Задля цього він намагався перетягнути на свій бік лівобережного гетьмана Я. Сомка, згуртувати навколо себе старшинську верхівку (роздаючи своїм прихильникам землі і гроші), пробував заручитися допомогою не тільки Польщі, а й Туреччини.

Подібна політика відштовхнула від нього частину козаків та селян, що стали орієнтуватися на лівобережне козацтво. Восени 1663 р. разом із польськими і татарськими військами гетьман спробував установити свою владу на Лівобережжі, але його похід закінчився провалом. На Правобережжі набирало сили антигетьманське і антипольське повстання. До кінця року повстання були придушені (близько 100-120 тис. чол. загинуло, десятки тисяч були захоплені в полон кримськими татарами).

Запідозривши змову проти себе в середовищі правобережної старшини, П. Тетеря домігся від польської влади ув`язнення Ю. Хмельницького (архімандрита Гедеона) і розстрілу І. Виговського (котрий на той час був польським сенатором і київським воєводою). Каральні заходи не додали популярності П. Тетері. Наростаюче народне повстання проти гетьманської влади, підтримане запорожцями під проводом І. Сірка і лівобережним гетьманом І. Брюховецьким, змусило П. Тетерю у червні 1665 р., захопивши військову скарбницю, утекти до Польщі. Правобережжя деякий час залишалося без гетьмана.

Лівобережні полки у квітні 1662 р. на старшинській раді гетьманом обирають переяславського полковника Якима Сомко. Проте обіймав він цю посаду лише місяць, бо московський уряд, не довіряючи Сомко, не визнав законності його обрання. У Москві на цю посаду підтримували запорозького отамана Івана Брюховецького. Зваживши, що гетьмана обирає козацтво, він схилив (обіцянками, погрозами) на свій бік Запорозьку Січ, козацькі низи й міщанство. У червні 1663 р. у Ніжині зібралася так звана „чорна” рада, в якій взяли участь разом з козаками селяни та міські жителі. Спираючись на підтримку козацьких низів, І. Брюховецький домігся обрання себе гетьманом.

І. Брюховецький був гетьманом Лівобережної України у 1663-1668 р. Спочатку він проводив проросійську політику. Незабаром після свого обрання підписав Батуринські статті 1663 р., які містили нові поступки царському урядові. Він першим з українських гетьманів поїхав для свого затвердження у Москву, де одержав титул боярина. Під час свого візиту у грудні 1665 р. він підписав Московські статті, що значно обмежили суверенітет Гетьманщини.

За умовами Московського договору:

- російські воєводи й залоги отримували право перебувати майже в усіх великих містах;

- збирання податків покладалося на російських воєвод, а збори повністю мали надходити до царської казни;

- вибори гетьмана могли відбуватися лише з дозволу царя та у присутності царського представника;

- гетьманський уряд позбавлявся права на проведення самостійної зовнішньої політики;

- київський митрополит повинний був призначатися московським патріархом.

Таким чином, договір підтримував привілеї козацької старшини і права реєстрових козаків, але посилював адміністративну і фінансову залежність гетьманського уряду від царя, ще більш обмежуючи українську державність.

Андрусівський договір 1667 р. Тим часом Росія та Польща розпочали переговори про припинення польсько-російської війни 1654-1657рр. які закінчилися підписанням у січні 1667 р. Андрусівського договору (с. Андрусово, поблизу Смоленська).

За цим договором:

- між Росією і Польщею встановлювалося перемир`я на 13,5 років;

- під владою Росії залишалася Лівобережна Україна, їй поверталися Сіверщина і Смоленськ;

- за Польщею закріплювалися землі Правобережної України і Білорусі;

- Київ на два роки залишався за Росією;

- Запорозька Січ переходила під спільне управління двох держав.

Андрусівський договір, який здебільшого стосувався України, був укладений таємно, без погодження з українською стороною. Він перекреслював більшість здобутків українського народу, завойованих майже 20-літьою боротьбою за національне визволення. Перебування у складі різних держав під впливом різних культур загрожувало українському народу розколом.

3. Боротьба гетьмана П. Дорошенка за об`єднання України

Після втечі П. Тетері до Польщі гетьманську булаву на Правобережжі отримав Петро Дорошенко (1665-1676 рр.). Дорошенко насамперед розпочав із заходів, спрямованих на поліпшення внутрішнього становища:

1. Він всіляко заохочував заселення спустошених південних районів Правобережжя, де внаслідок воєнних дій і громадянської війни було знищено 65-70% населення.

2. Послідовно захищав інтереси козацького стану, відновив скликання козацьких рад.

3. Щоб позбутися залежності гетьмана від старшин, прагнув здобути довічну гетьманську владу.

4. Створив постійне наймане військо, яке налічувало близько 20 тис. сердюків (з турецької - відчайдухи), що стало його особистою гвардією.

5. Для зміцнення фінансової системи встановив на кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету.

6. Вживав заходи щодо утвердження в державі козацького типу господарства й недопущення до маєтків польських панів.

7. Активно підтримував заходи митрополити Тукальського, спрямовані на створення окремого Українського патріархату.

Тобто, головний сенс своєї діяльності П. Дорошенко вбачав у зміцненні влади на Правобережжі та об`єднанні під своєю владою всіх українських земель у складі однієї держави.

Для досягнення цієї мети він випробував усі можливі політичні комбінації. Спочатку він визнавав залежність від Польщі, що дозволило йому набрати сили і розправитися з іншим претендентом на гетьманство - брацлавським полковником В. Дрозденком. У 1666 р., порвавши відносини з Польщею (після одержання звістки про Андрусовські російсько-польські переговори), П. Дорошенко пішов на зближення з турецьким султаном, який запропонував йому прийняти турецький протекторат в обмін на надання військової допомоги. Після укладення Андрусовського договору він запропонував обрати спільного гетьмана, погодившись при цьому скласти свої повноваження і визнати новообраного керівника єдиної Української держави. Однак гетьман Лівобережжя І. Брюховецький та більшість лівобережної старшини не погодилися. Тому П. Дорошенко вирішив діяти самостійно. Запросивши на допомогу татар, він восени 1667 р. витіснив поляків із Поділля і дійшов до Галичини. Однак татари пішли на мирову з поляками, тому закріпити перемогу не вдалося. У жовтні 1667 р. він підписує договір з поляками, який передбачав визнання підданства короля, дозвіл шляхти повертатися до маєтків тощо.

Зазнавши невдачі у боротьбі з Польщею, П. Дорошенко на и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.