Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Царська грамота лизавети I про вдновлення гетьманства. Останнй гетьман України Кирило Розумовський. Посилення позицї козацької старшини. Спрямування на оновлення життя Гетьманщини. Вимога цариц Катерини II до гетьмана - зректися гетьманської булави.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 29.04.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3

Українські землі у другій половині ХVІІІ ст.

1. Відновлення гетьманства

У 1744 р. під час поїздки російської імператриці Єлизавети І в Україну козацька старшина за підтримки її фаворита О. Розумовського (старшого брата К. Розумовського), переконала імператрицю відновити гетьманство. У 1747 р. була проголошена царська грамота про відновлення гетьманства. Тимчасова поступка царського уряду була зумовлена рядом чинників: позицією старшин, які наполегливо домагалися відновлення гетьманства; наростанням невдоволення українців їхнім економічним становищем і загостренням у зв'язку з цим внутрішньої ситуації в Гетьманщині; загрозою війни проти Прусії та ймовірною необхідністю використати потенціал Гетьманщини; потребою відновити економічний потенціал України з метою його використання у майбутніх війнах проти Туреччини.

Гетьман К. Розумовський (1750-1764 рр.). Кандидатом на гетьманство Єлизавета висунула молодшого брата свого фаворита Олексія Розумовського - Кирила Розумовського. Він був останнім гетьманом України. Народився у 1728 р. на Чернігівщині в родині козака. Навчався в університетах Берліна, Геттінгена, Страсбурга. У 1746 р. у 18-літніму віці був призначений президентом імператорської Академії Наук.

У лютому 1750 р. на козацькій раді в Глухові К. Розумовський був обраний гетьманом. Він став виразником прагнень освіченої і заможної частини українського суспільства до відновлення самостійної діяльності державно-адміністративних органів Гетьманщини.

У жовтні 1751 р. під владу гетьмана було передано Запорозьку Січ, повертався Гетьманщині й Київ. К. Розумовський почав без погодження з російськими урядовцями призначати полковників і роздавати землі. Посилилася позиція козацької старшини, якій надавалося право за відсутністю гетьмана керувати Гетьманщиною. Регулярним стало скликання в Глухові старшинської ради. Почалася відбудова Батуріна, якому було повернуто статус столиці Гетьманщини, та Глухова де містилась резиденція гетьмана. Гетьман дещо обмежив сваволю російських чиновників, які перебували в Україні. Зокрема, без дозволу гетьмана заборонялося арештовувати українців, окрім кримінальних злочинців.

Самостійні дії гетьмана суперечили планам імперського уряду, який аж ніяк не прагнув посилення української автономії. Тому, незважаючи на значний вплив К. Розумовського при дворі, імператриця у 1754 р. видала низку указів, що обмежували владу гетьмана: було заборонено призначати полковників, а дозволено лише пропонувати кандидатів; посилився контроль за фінансовими справами Гетьманщини; було відмовлено в клопотанні відновити самостійні зовнішньополітичні зносини Лівобережної Гетьманщини.

Найрішучіші заходи К. Розумовського, спрямовані на оновлення життя Гетьманщини, припали на 60-ті роки ХVІІІ ст. Першим зазнало реформування судочинство. У 1760-1763 рр. він провів судову реформу, у ході якої були створені станові шляхетські суди: земський (для вирішення цивільних справ), гродський (для кримінальних справ) і підкоморський (для земельних справ). Територія гетьманщини поділялася на 20 судових повітів. У результаті військової реформи козацькі полки були перетворені на регулярні, у них була запроваджена уніформа.

В процесі реформування системи освіти, гетьман запровадив обов'язкове навчання козацьких дітей і вживав заходів для відкриття університету у своєї резиденції в Батурині, а також для перетворення Києво-Могилянської академії на університет європейського типу.

Гетьман намагався домогтися права вільних дипломатичних відносин з іноземними державами, однак ця сфера його діяльності була істотно обмежена.

У 1762 р. К. Розумовський брав активну участь у дворцовому перевороті, у результаті якого на російський престол зійшла Катерина ІІ. Сподіваючись на прихильне ставлення, гетьман скликав у Глухові з'їзд козацької старшини для затвердження проведених реформ. Старшина звернулася до Катерини ІІ із проханням повернути Україні старі права і створити в Гетьманщині парламент на зразок польського сейму, а також надати спадкоємні права на гетьманство роду Розумовських. Катерина обурилася цим бажанням. К. Розумовського негайно викликали до Петербурга. Вимога цариці була категоричною - зректися гетьманської булави. К. Розумовський намагався залагодити справу. Однак цариця залишилась непохитною і змусила гетьмана подати рапорт про відставку.10 листопада 1764 р. К. Розумовського позбавили гетьманства.

2. Остаточна ліквідація гетьманства

10 листопада 1764 р. царським указом ліквідовувалося гетьманське правління в Україні. Натомість для управління Лівобережною Україною та Запоріжжям було створено (відновлено) Малоросійську колегію на чолі з президентом графом Петром Рум'янцевим. Друга Малоросійська колегія складалася з 8 членів: чотирьох українських старшин і чотирьох посадових осіб - росіян. В адміністративному відношенні Малоросійська колегія підпорядковувалася канцелярії малоросійського генерал-губернатора. Цю посаду обіймав той же П. Рум'янцев.

Першим кроком Рум'янцева стало проведення ревізії господарського життя Гетьманщини, під час якої було здійснено перепис населення, описано земельну власність, кількість дворів, виявлено ступень заможності кожного окремого господаря тощо. Перевірка відбувалася протягом 1765-1767 рр.

Діяльність Рум'янцева призупинила чергова російсько-турецька війна, що розпочалася у 1768 р. Війна закінчилася у 1774 р. підписанням Кючук-Кайнарджійського мирного договору. За умовами цього договору Росія значно посилила свою присутність у Причорномор'ї. Вона одержала право вільного торгового судноплавства на Чорному морі. Кримському ханству надавалася незалежність від султанської Туреччини, фактично ж воно опинилося в залежності від Російської імперії.

Після закінчення російсько-турецької війни Петро Рум'янцев повернувся в Україну й продовжив свої реформи. Так, у 1781 р. на землях Лівобережної Гетьманщини було утворено Малоросійське генерал-губернаторство, що складалося з трьох намісництв, згодом губерній - Київської, Чернігівської та Новгород-Сіверської. Кожна губернія поділялася на повіти. В губернських і повітових містах створювалися ті ж адміністративні і судові установи, що й в інших частинах Російської імперії. Малоросійська колегія була скасована. Генерал-губернатором Малоросії став П.О. Рум'янцев. З його ініціативи був проведений перепис населення.

У 1783 р. вийшов імператорський указ, що прикріплював усіх селян до того місця, де вони були записані під час останнього перепису населення, і забороняв їм переходити на нові місця. Цим указом у Лівобережній і Слобідський Україні остаточно закріплювалося кріпацтво.

Спеціальним указом від 1783 р. було ліквідовано козацьке військо. Десять козацьких і три компанійських полки перетворювалися на десять регулярних кінних карабінерних полків російської армії. Реорганізовані козацькі полки й надалі мали формуватися з українських козаків, які утворили окремий стан населення - казенних селян. На відміну від звичайних селян, вони не були кріпаками, а мусили відбувати військову службу в регулярній російській армії. Рекрутами-солдатами ставали троє козаків із кожних 500 душ населення. Військова служба тривала шість років.

Українська шляхта і козацька старшина за імператорською „Грамотою про вольності дворянства” здобувала усі права російського дворянства.

Влітку 1765 р. Катерина ІІ підписала маніфест про скасування козацького устрою на Слобожанщині. Слобожанщина перетворювалася на Слободсько-Українську губернію з адміністративним центром у Харкові. Її територія поділялася на п'ять провінцій. Головним органом управління стала губернська канцелярія. Козацькі полки перетворювалися на гусарські. Старшини отримували російські військові чини. Заборонялися вільні переходи селян від одного пана до іншого.

3. Політика царського уряду щодо Запоріжжя

Участь частини запорожців на боці І. Мазепи і шведських військ (8 тисяч чоловік) потягла за собою зруйнування в травні 1709 р. Чортомлицької Січі.

Рятуючись від царських репресій, запорожці під керівництвом Костя Гордієнка змушені були перейти на землі кримського хана Девлет-Гірея. У верхній течії р. Кам'янки (права притока Дніпра) була заснована у 1709 р. так звана Кам'янська Січ, однак, вже в 1711 р. на неї рушили війська Бутурліна та І. Скоропадського. Запорожці відійшли на територію нинішньої Херсонської області, де заснували у 1711 р. так звану Олешківську Січ. Перебування запорожців під протекторатом Кримського ханства було досить скрутним. Різні татарські угруповання намагалися використовувати козаків у міжусобній боротьбі за владу. Хани вимагали участі запорожців у своїх походах на Північний Кавказ, до того ж почалося переслідування православ'я. З іншого боку російській уряд прагнув залучити запорожців на свій бік.

Заснування Нової Січі. Після смерті К. Гордієнка на Січі перемогло проросійське угруповання.10 квітня 1734 р. більше 30 тисяч запорожців на чолі з отаманом І. Білецьким повернулися під владу Росії й недалеко (7 км) від колишньої Чортомлицької Січі на берегах притоки Дніпра р. Підпільної заснували так звану Нову (Підпільненську) Січ.

В часи Нової Січі (1734-1775 рр.) вона адміністративно ділилася на паланки - самостійні округа Війська Запорозького, центром яких була фортеця і місто навколо неї. Спочатку було п'ять, а пізніше 8 (за деякими даними 9) паланок. В центрах паланок містилися органи влади, що обиралися паланковою радою, суд, церкви, ремісничі майстерні. Адміністративний апарат паланок був невеликим: полковник, писар, суддя, осавул, а також отамани слобод, що входили до тієї округи. В паланках поряд із козаками жили й селяни, які мали право обирати своїх отаманів. Кожна паланка мала власний герб, особливу печатку.

Паланки в свою чергу ділилися на нижчі адміністративно-господарчі і військово-організаційні одиниці - курені. Куренями називали хати - казарми, де мешкала певна кількість козаків, що становили гарнізон Січі. Цю функцію козаки виконували по черзі. Кожен козак був приписаний до відповідного куреня. В Новій Січі всього було 38 куренів.

Загалом землі Запорозької Січі охоплювали величезну територію степової України. Нині це - територія майже всієї Дніпропетровської області, а також значні частини Донецької, Запорозької, Кіровоградської, Луганської, Миколаївської та Херсонської областей.

Вищим законодавчим органом на Січі вважалася Військова Рада. У ХVІІІ ст. вона поступово втрачала своє значення і витіснялася сходками курінних отаманів, військової старшини та „значних”, тобто багатих козаків. Сходки взяли на себе вирішування питань, що раніше були компетенцією Ради: відбування військової служби, розподіл повинностей і податків, регулювання промислів, землекористування тощо.

Найвищим органом управління в самій Січі був кош, що складався з кошового отамана, судді, писаря і осавула. Старшина була виборна. Поступово виборність і Запорозькій Січі ставала лише номінальною. Вся фактична влада зосереджувалася в руках багатої козацької старшини.

Царський уряд намагався встановити і посилити свій контроль над внутрішнім життям Запорожжя. Вже у 1733 р. Запорозька Січ підлягала безпосередньо генерал-губернаторові, а з 1750 р. - ще й гетьманові. В 1756 р. Запорожжя разом з Лівобережною Україною було передано у відомство Сенату, а з 1764 р. - Малоросійській колегії. Така підпорядкованість мала своїм наслідком обмеження самоврядування Запорозької Січі. З метою посилення контролю над Січчю, царський уряд почав по сусідству з нею створювати своєрідні військові бази - укріплення з гарнізонами „для утримання козаків у належному порядку”.

Господарську діяльність козаки здійснювали в зимівниках. Здебільшого це були великі господарства, в яких розвивалося не тільки рільництво, а й скотарство, рибальство, гончарство тощо. Зимівник, що був своєрідним хутором, являв собою головну форму землеволодіння на Запорожжі. Січ вела досить активну торгівлю, а також проводила посередницьку діяльність. До січової пристані регулярно причалювали купецькі кораблі з Туреччини, Криму, Росії та інших країн.

Ліквідація Запорозької Січі. Зростання економічної могутності Запорожжя, відсутність кріпацтва й демократичний устрій козацької „республіки” непокоїли царський уряд (особливо після селянсько-козацького повстання в Росії під керівництвом О. Пугачова). Наміри остаточно знищити Запорожжя з'явилися в російської влади ще у 60-х роках ХVІІІ ст. Щоправда, тоді здійсненню таких намірів перешкоджали невизначеність у російсько-турецьких відносинах, палацові перевороти і зміни імператорів, селянська війна О. Пугачова тощо.

Закінчення російсько-турецької війни (1768-1774 рр) унаслідок якої Росія здобула вихід до Чорного моря, придушення повстання Пугачова пришвидшили справу ліквідації козацького устрою на Запорожжі. У квітні 1775 р. Катерина ІІ за порадою князя Г. Потьомкіна прийняла рішення про ліквідацію Запорозької Січі.

4 червня 1775 р.10-тисячний російській загін під командуванням генерала Текелія, який повертався з турецької війни, раптово оточив Січ, у який перебувало приблизно 3 тисячі козаків (основна частина козаків брала участь у війні на боці російської армії) і зажадав її капітуляції. На військовій раді козаки вирішили не воювати з росіянами, яких вважали своїми „братами” і союзниками. Наступного дня із Січі були вивезені боєприпаси, артилерія, військова скарбниця, клейноди й архів. Усі будинки на Січі, крім укріплень, зруйнували.

Після цього протягом двох тижнів 100-тисячна російська армія цілком окупувала запорозькі землі. У червні 1775 р. вийшов указ імператорського Сенату, за яким запорожцям було запропоновано записатися в селянський (тобто до державних селян, що відбували замість панщини військову службу) і міщанській стани.

Військова старшина Запорожжя була репресована. Кошовий отаман Петро Калнишевський був заарештований, і протягом 25 років відбував ув'язнення у Соловецькому монастирі на Білому морі, військовий суддя П. Головатий і військовий писар І. Глоба були заслані до Тобольська.

Подальша доля запорожців. Після ліквідації Запорозької Січі під владою Росії опинилися більшість українських земель: Правобережжя, Лівобережжя, Слобожанщина і Запоріжжя. Економічний і господарський потенціал України використовувався царизмом у численних війнах.

У 1787 р. знову розпочалася російсько-турецька війна. Російське командування великі надії покладало на колишніх запорозьких козаків. Протягом 1787-1791 рр. із них було сформоване Військо вірних козаків (згодом воно стало називатися Чорноморським). Згідно з царською волею цьому війську повернули частину прапорів Січі, відібраних у 1775 р. Нове козацьке військо зберігало давній запорозький устрій, навіть назви куренів, одяг тощо. Чорноморське козацтво отримало землю: спершу то була територія між південним Бугом та Дністром із центром у Слободзеї (нині - у Молдові). Військо перебувало на царській службі і підпорядковувалося наказам імператорського двору і російського командування.

Козаки брали участь у багатьох битвах з турками. Особливо вони відзначилися під час штурмів Очакова та Ізмаїла. Активно діяла й Чорноморська козацька флотилія.

Російсько-турецька війна 1787-1791 рр. закінчилася укладенням Ясського мирного договору, за яким до Росії відійшла територія між Південним Бугом і Дністром, зокрема й Очаків. Туреччина остаточно визнала приєднання Криму до Росії.

Українські козаки, з яких складалося Чорноморське військо, сподівалися відродити на землях між південним Бугом і Дністром давні козацькі звичаї та розширити свої території аж до Дону за рахунок колишніх земель війська Запорозького. Однак у Росії були інші плани.

Російський уряд для закріплення свого панування на Північному Кавказі переселив козаків на Кубань (на територію між Кубанню та Доном). У 1792-1793 рр. на Кубань було переселено близько 25 тисяч козаків. Колишні запорожці складали 40 куренів, які з середини ХІХ ст. стали називатися станицями. Центром військових земель стало засноване у 1793 р. м. Катеринодар (нині Краснодар).

У наступні роки Чорноморське козацьке військо поповнювалося за рахунок переселення колишніх реєстрових козаків із Чернігівщині і Полтавщини, колишніх слобідських козаків та інших українських козацьких формувань. Було проведено декілька переселенських компаній (1808-1811 рр., 1820-1821 рр., 1832 р., 1848-1849 рр.), під час котрих з України на Кубань переселилося більше 77 тисяч чоловік. На час своєї ліквідації в 1860 р. Чорноморське козацьке військо на Кубані нараховувало до 200 тисяч чоловік.

На Кубані за козаками була збережена виборність старшини, запорозькі назви куренів тощо. Однак, після смерті останнього кошового А. Головатого у 1879 р. вибори нового отамана на проводилися, а в першій чверті ХІХ ст. на козацьке військо була поширена система офіцерських звань.

У 1860 р. Чорноморське козацьке військо ввійшло до складу Кубанського козацького війська.

Задунайська Січ. Частина козаків після розгрому Запорозької Січі переселилася за межі Російської імперії - за Дунай, на землі, що були під владою турецького султана. Там вони заклали Задунайську Січ (1775-1828 рр). Нелегким було їхнє життя. Турецький султан намагався використати їх для придушення національно-визвольних рухів греків, сербів, румунів, болгар та і и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.