На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Манфест Головної Української Ради. Створення Української Бойової Управи. Плани полтичного проводу українського народу в момент вибуху Першої свтової вйни. Похд росйського царату на лквдацю мазепинського гнзда. Українське громадянство в Росї.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


УКРАЇНСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ

"До боротьби за волю України"!
З вибухом першої світової війни відкривається новий період історії Українського Січового Стрілецтва. Дотеперішній етап стрілецького руху був ідеологічною та військовою підготовкою до майбутнього збройного виступу Українських Січових Стрільців проти Росії та одночасно приготовив психологічно наш політичний провід та цілу суспільність до цього важливого и відповідального діла. З моментом вибуху війни починається властива історія збройного чину УСС, тої першої новітньої бойової формації українського народу, що виступила до безпосередньої, активної боротьби проти нашого історичного ворога - Москви із зброєю в руці та започаткувала наші визвольні змагання.
Хоч український загал із вдоволенням, а навіть з деяким одушевленням сприйняв вибух війни проти Росії, - то він її поки що не бажав, ані до неї достатньо не підготовився. Війна вибухла по волі великих держав, і кожна з них мала свої власні інтереси і плани. Зокрема, безпосередньою метою Центральних Держав не було визволення російської України та створення української держави. Ніхто не хотів за Україну воювати та ніхто не виставляв на початку війни політичних цілей, зв'язаних з Україною. Австрійська влада не інтересувалась Україною під Росією та взагалі не мала зрозуміння для міжнародного значення української справи. У всякому разі визволення України не грало такої ролі у воєнній програмі Австрії і Німеччини, як завоювання Галичини і Буковини в воєнних планах російського імперіалізму, який вважав галицьку Україну російською землею, а її завоювання і прилучення до Росії вважав за головну ціль війни. Метою Осередніх Держав було тільки таке ослаблення Росії, щоб могти забезпечити собі корисний і тривалий мир. Про розбиття, чи розвал Росії вони взагалі не думали.
У Львові 2 серпня 1914 року зорганізувалась центральна політична організація: "Головна Українська Рада", в якій об'єдналися всі три головні українські політичні партії в Галичині: національних-демократів, радикалів і соціальних-демократів. В цей спосіб створено єдину політичну репрезентацію українського народу в Австрії під час світової війни.
Головна Українська Рада з ініціативи та при співучасті стрілецької Секції Українського Січового Союзу, львівських організацій Січових Стрільців та Сокола-Батька у Львові - вже на своєму першому засіданні вирішила зорганізувати корпус воєнних добровольців для боротьби проти Росії - під назвою: "Українські Січові Стрільці". Дотеперішні головні управи наших стрілецьких організацій об'єднались в окремий орган т. зв. "Українську Бойову Управу" при ГУРаді, яка стала верховною владою над Українськими Січовими Стрільцями та перебрала в свої руки всю ініціативу та відповідальність за УСС.
В обличчі великих історичних подій та кривавих змагань, що мали відбуватися в першу чергу на українських землях, а в яких мали брати участь по обох сторонах ворожого фронту в мундирах займаницьких армій сотки тисяч молодих українців, і в яких повинна була вирішатись доля українського народу - все свідоме українське громадянство в Австрії, яке мало можливість вільного вислову своїх почувань і домагань, стануло одностайною лавою під своїм єдиним національним проводом.
Велика переломна історична хвиля, хоч дещо заскочила наш народ, то все ж таки застала його настільки приготованим, що не могло тоді вже бути в нікого найменшого сумніву про те, що робити, та за що боротись. Одна, єдина думка, що глибоко вкоренилася в душах мільйонів свідомих українців, з непереможною силою диктувала всьому українському народові під обома займанщинами єдине бойове гасло: "До боротьби проти історичного ворога України, проти Росії, за розбиття московської імперії, за визволення поневоленого українського народу з московської неволі, за вільну самостійну українську державу!" Це, що недавно ще було програмою безпосередньої дії тільки в рядах стрілецьких організацій та серед частини української суспільності, стало тепер загальним постулатом цілого народу.
Як виразник думок і домагань українського народу в вільнім світі - Головна Українська Рада проголосила в тому історичному моменті свій маніфест 3 серпня 1914 р.
МАНІФЕСТ ГОЛОВНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ РАДИ
Український Народе!
Надходить важна історична хвиля. Важиться доля держав і народів. Нічого не вдіяли всі зусилля дипломатії, щоб удержати в Європі мир. Буря війни суне на Європу і ніщо її не спинить.
Суне отся буря передовсім на держави, в склад яких входить український народ. Український народ належить до тих народів, на які війна і її наслідки наляжуть найбільше.
В таку хвилю народ, що хоче жити, мусить мати одну думку і одну волю і ту свою волю перемінити в діло, яке заважило би в історії держав і народів.
І тому всій хвилі, представники українського народу в Галичині, всіх політичних напрямків, які лучить один національний ідеал, зібралися в ГОЛОВНУ УКРАЇНСЬКУ РАДУ, яка має бути висловом одної думки і одної волі українського народу і показувати йому дорогу до діла, яке жде його в теперішній хвилі.
Ми не є прихильники війни, ми разом з цілим культурним світом уважаємо мир найціннішим добром людськості. Але бувають в історії держав і народів хвилі, коли війна являється неминуча. І коли не можемо війни відвернути, то мусимо старатися, щоб ті жертви, яких вона від нас вимагає, не пішли намарно, щоб кров батьків принесла добро дітям.
Дорога, яка веде до сього, ясна.
Війни хоче цар російський, самодержавний володар імперії, яка є історичним ворогом України. Царі російські зломили Переяславський договір, яким вони зобов'язалися були - шанувати самостійність України, - і поневолили вільну Україну. Царська імперія протягом трьох століть веде політику, яка має за ціль відібрати поневоленій Україні національну душу і зробити український народ частиною російського народу. Царський уряд відорав українському народові його найсвятіше право, - право рідної мови. В царській Росії нинішнього дня найбільше поневолений - український народ.
І коли Росія хоче війни, то говорить з неї та ненависть, яка червоною ниткою тягнеться через усю історію імперії, що з московського князівства, загарбуючи все нові землі, поневолюючи народи, - розрослася в колос, який від ряду літ загрожує загальноєвропейському мирові і загальнолюдському поступові, культурі і життю народів.
Та ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю. Історичний ворог України не може спокійно дивитися, що не вся Україна в його руках, що не весь український народ стогне поневолений під його пануванням, що існує частина української землі, де український народ не є вийнятий з-під права, де він може жити своїм національним життям.
І тому наша дорога ясна.
Вже під час попереднього австрійсько-російського напруження - з'їзд найвизначніших діячів усіх українських партій Галичини, який відбувся у Львові 7 грудня 1912 р., заявив, що з огляду на добро і будучність українського народу, на випадок оружного конфлікту між Австро-Угорщиною і Росією, ціла українська суспільність одно згідно і рішучо стане по стороні Австро-Угорщини, проти російської імперії, як найбільшого ворога України.
Так і теперішня хвиля кличе український народ стати однодушно проти царської імперії, при тій державі, в якій українське національне життя знайшло свободу розвитку.
Дотеперішня пасивність австро-угорської політики супроти затій російського царизму була все визискувана на шкоду інтересів австро-угорської монархії і її народів, а передовсім на шкоду самостійного національного розвитку нашого народу. І тому тепер нашим святим обов'язком є покласти всі свої сили на жертвеннику боротьби за будучність рідної країни.
Перемога Австро-Угорської Монархії буде нашою перемогою. І чим більше буде програш Росії, тим швидше виб'є година визволення України.
Український Народе! Тільки той народ має права, що вміє їх здобути. Тільки той народ має історію, що вміє її творити рішучими ділами.
Головна Українська Рада кличе Тебе до діла, яким Ти здобудеш нові права, утвориш новий період в своїй історії, займеш належне місце в ряді народів Європи.
Нехай же цей поклик знайде відгомін в кожнім українськім серці! Нехай збудить в нашім народі давнє козацьке завзяття! Нехай вся наша суспільність буде не тільки видцем, але як найдіяльнішим учасником грядущих подій! Нехай віддасть всі свої матеріальні і моральні сили на те, щоб історичний ворог України був розбитий!
До бою - за здійснення ідеалу, який в теперішню хвилю з'єднує ціле українське громадянство!
Нехай на руїнах царської імперії - зійде сонце вільної України!
Львів, 3 серпня 1914 р.
За Головну Українську Раду: д-р Кость Левицький, голова - Михайло Павлик, Микола Ганкевич, заступники голови, - д-р Степан Баран, секретар. Члени: Микола Балицький, Іван Боберський, Іван Кивелюк, д-р Микола Лагодинський, д-р Михайло Лозинський, Теофіль Мелень, Володимир Темницький, д-р Кирило Трильовський, д-р Володимир Старосольський, д-р Льонгин Цегельський.
В три дні після проголошення повитого історичного маніфесту Головної Української Ради, після того, як Австрія виповіла війну Росії, - появився дня 6 серпня 1914 р. спільний мобілізаційний заклик Головної Української Ради і Української Баєвої Управи до українського народу - ставати до збройної боротьби в ряди Українських Січових Стрільців та складати пожертви на закупівлю зброї і санітарного устаткування. Згідно з тим закликом громадянство мало закладати громадські мобілізаційні комітети.
Цей заклик наводимо нижче, пропустивши тільки організаційну частину.

ГОЛОВНА УКРАЇНСЬКА РАДА ДО ВСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ!
Гряде великий час, вибила слушна година!
Здіймається пожежа війни, в якій тріснуть кайдани, що давили поневолені народи. В сій пожежі кується будучність України.
Настав слушний час, день нашого воскресіння. В сей час український народ кличе синів своїх до бою за волю України. В сей час нема жертви, яка для нас могла б бути завелика. В сей час одноцілі є наші думки і бажання, однодушні та тверді мусять бути наші діла.
Однодушним рішенням Головна Українська Рада з'єднала начальні управи всіх досі в нас існуючих стрілецьких і руханкових організацій в Українську Бойову Управу.
Українська Бойова Управа стає одинокою старшиною організації українських добровольців, яка одержує назву Українських Січових Стрільців.
В її руки зложила Головна Українська Рада верховну владу над Українськими Січовими Стрільцями, а від Тебе, Український Народе, жадаємо карності і послуху.
Тому взиваємо весь Український Народ дати Українській Бойовій Управі силу, яка потрібна, щоб викувати будучність України. Взиваємо всіх, хто тільки здатний, молодих і старших, інтелігенцію, селян, міщан і робітників, - наскільки вони не обняті мобілізаційним наказом ц. і к. армії, - ставати однодушно в лави Українських Січових Стрільців під прикази Української Боєвої Управи.
Український Народе!
Гряде час, якого давно не було. Зближається давно вижидань хвиля, що долю українського народу віддає в руки самому народові. Тепер або ніколи добудемо собі волю! Тепер або ніколи виборемо собі свободу! Або станемо панами своєї землі, або полишимося надалі в чужім ярмі.
В тім вага хвилі, що самі можемо рішати про свою долю та власними руками добувати можемо собі свободу. Від нашої готовості, від наших діл, від нашого завзяття і нашої сили залежить тепер наша будучність. Тому кличемо до Тебе, Народе: До зброї! З оружжям в руці зміримося з відвічним нашим ворогом, з царизмом!
ГОЛОВНА УКРАЇНСЬКА РАДА
Президія: Д-р Кость Левицький - голова; Михайло Павлик, Микола Ганкевич заступники голови; д-р Степан Баран - секретар.
Члени: Микола Балицький, Іван Боберський, Іван Кивелюк, д-р Микола Лагодинський, д-р Михайло Лозинський, Теофіль Мелень, Володимир Темницький, д-р. Кирило Трильовський, д-р Володимир Старосольський, д-р Льонгин Цегельський.
Українська Бойова Управа:
Секція акції: Теодор Рожанковський - начальник, Дмитро Катамай - заступник начальника, д-р Михайло Волошин, Михайло Геник.
Секція організації: д-р Кирило Трильовський - голова, д-р Степан Шухевич - заступник голови, д-р Кость Бірецький, Іван Боберський, Дмитро Вітовський, Сень Горук, Володимир Темницький.
Одночасно із Головною Українською Радою, яка була репрезентацією австрійських українців, зорганізувалася у Львові з початком серпня 1914 р. політична репрезентація українців із Східної України - "Союз Визволення України". В його склад увійшли політичні емігранти з Росії, що перебували в момент вибуху війни в Австрії. Вони належали до різних політичних партій. Ця група існувала вже кілька років до війни, але щойно тоді вона оформилась і почала діяти публічно. Була це загальнонаціональна, безпартійна організація, яка діяла в імені українського народу в Росії. Її метою було розбиття Росії і створення незалежної української держави на землях, - відібраних Осередніми Державами від Росії. Для пропаганди українських самостійницьких домагань, вона задумала повести широку пропагандивну і політичну акцію серед європейських держав і народів. Її основною провідною ідеєю була орієнтація на власні сили українського народу. Та тому, що її безпосередньою метою була поразка російської імперії, вона вважала Центральні Держави союзниками української справи в тій війні проти Росії. Союз Визволення України працював весь час існування в найближчім контакті з політичною репрезентацією галицьких українців, з Головною Українською Радою та Українською Бойовою Управою. Зокрема, як побачимо пізніше, стояв він в дуже дружніх і сердечних відносинах із Українськими Січовими Стрільцями, що з свого боку обдаровували цю організацію українців з-під російської займанщини надзвичайним довір'ям та глибокою пошаною. Впродовж війни розвинув СВУ живу та корисну працю для української справи.
В цій спільній акції українців обох займанщин належить шукати початків соборних визвольних змагань українського народу за власну державність у новітній добі його історії.
Зараз на початку війни виступив Союз Визволення України з такою політичною декларацією, яку наводимо в скороченні.
ПЛАТФОРМА СОЮЗУ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ
Українські землі по обидва боки австро-російського кордону є не тільки одним з головних теренів сучасної європейської війни, а також одною з причин і предметом війни.
Українці добре розуміють, що у війні цій ходить головно про їх долю, ходить про те, чи в результаті війни український П'ємонт в Австрії буде знищений, чи українське національне життя розцвіте також по той бік Збруча, аж за Дніпро і над Чорне море, і тому не можуть зоставатися німими свідками теперішніх подій, а голосно і рішучо підносять свої неоспоримі права на національну самостійність.
Об'єктивна історична конечність вимагає, щоб між західною Європою і Московщиною повстала самостійна українська держава. Потрібно це для осягнення європейської рівноваги...
В зрозумінні цієї історичної конечності російські українці покликали до життя центральну загальнонаціональну організацію, яка взяла на себе репрезентацію під теперішню хвилю національно-політичних і соціально-економічних інтересів українського народу в Росії. Організацією цією є Союз Визволення України.
В Союзі репрезентовані всі ті політичні напрями, що стоять на становищі державної самостійності українського народу, а реалізацію своїх національно-політичних і економічних стремлінь в даний момент зв'язують з розбиттям Росії у війні.
Національно-політнчною платформою Союзу є державна самостійність України.
Одночасно зі збудуванням самостійної української держави має бути переведена радикальна аграрна реформа на користь селянства. Є це основний економічний постулат Союзу Визволення України.
Союз Визволення України в своїй діяльності стоїть в контакті з австрійськими українцями.
Вірячи в остаточну перемогу австро-угорської і німецької армій і в розбиття Росії, вірять українці і в те, що на руїнах російської імперії, цієї тюрми народів, встане ВІЛЬНА САМОСТІЙНА УКРАЇНА.
Як бачимо - постулат самостійної української держави, це не було гасло тільки "галицьких сепаратистів". Його речником, - як видно із цитованої вище платформи - став у вільнім світі "Союз Визволення України". Український народ в Росії, позбавлений умовами політичного режиму змоги проявляти себе як самостійна національна індивідуальність, тим самим позбавлений своїх національних "легітимованих" репрезентантів, найшов у СВУ свого заступника перед вільним світом.
"Союз Визволення України" звернувся до всіх народів Європи з апелем за моральну підтримку для поневоленого українського народу. Він поставив перед світом справедливу вимогу створення самостійної української держави і за здійснення цього гасла повів енергійну працю серед багатьох народів, зв'язуючи українську справу з ідеалами європейської демократії та інтересами свободи, цивілізації і світового миру. Ці свої домагання проголосив він в окремім заклику: "До громадської думки Європи", на всіх мовах європейського континенту.
Наводимо основні уступи цього заклику, виданого 25 серпня 1914 року:
ДО ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ ЕВРОПИ!
Безпримірна визиваюча політика Росії спровадила на цілий світ катастрофу, рівної якій історія майже не знає. Ми, українці, сини великого народу, поділеного між Австро-Угорщиною і Росією, і нечувано гнобленого царизмом, свідомі, про що розходиться в цій війні. 3овсім не про якусь гегемонію "германства" чи "слов'янства". Війну веде культура з варварством. Війну ведеться тому, щоб остаточно зламати силу ідеї всемосковства, що принесла численні шкоди цілій Європі та загрозила її добробут і культуру.
Використовуючи зі злою волею політичну сліпоту слов'янських народів, зробила Росія ідею, знану під фальшивим назвищем "панслявізму", знаряддям своїх агресивних планів. Ця ідея розторощила вже Україну як самостійну державу, розбила Польщу, ослабила Туреччину, а в останніх роках кинула свої сіті навіть на Австро-Угорщину. Брамою, через яку мав увійти тріумфуючий панмосковітизм до Австро-Угорщини, щоб її розторощити, мала бути Галичина. Наш народ розділений між дві держави, мав служити Росії до того, щоб уможливити царизмові опанування Дарданелів та Константинополя, куди дорога провадить по рецепті російських дипломатів через Відень.
Ми - українці з Росії, що злучилися в "Союз Визволення України", умиємо всіх наших сил для остаточного обрахунку з Росією. В цих важких часах, в котрих наша нація по обох боках кордону готується до остаточної боротьби з нашим смертельним ворогом - звертаємося з цим покликом до цілого цивілізованого світу! Нехай світ поможе нашій слушній справі! Ми звертаємося з цим глибоким переконанням, що українська справа є рівночасно справою європейської демократії. Європа доти не прийде до сили, доки не буде вільна від грози інвазії царизму, доки не буде певна своїх культурних надбань, доки на широких степах України не повстане забороло проти Росії!
Великі жертви, які наш народ приніс в своїй боротьбі з Росією в протягу соток літ, дають нам право моральне жадати уваги та зрозуміння цивілізованого світу для нашої справи, для незалежності України!
Щоби в часах - коли на побоєвищах, що на них проливають свою кров тисячі українців, рішається судьба народів Європи, не зісталося чужим для Європи повне зрозуміння нашої справи, звертаємося з отсим покликом до громадської думки всіх народів, яких політичні інтереси в цій великій хвилі спільні з інтересами свободи і цивілізації.
За "Союз Визволення України":
В. Дорошенко, Д. Донцов, М. Меленевський, О. Скоропис-Йолтуховський, М. Залізняк, А. Жук.
Вслід за цим закликом, представники Союзу, як амбасадори українського національного проводу під час війни, почали в багатьох європейських столицях живу пропагандивну і дипломатичну працю в інтересі українського народу. Отсим започатковано новий період в розвитку української справи, як міжнародної проблеми. Уже найближчі місяці принесли несподівані успіхи в цій праці.
А тою силою, що пригадала світові про існування українського народу та була кріпкою моральною основою для дипломатичної праці Союзу, - була збройна боротьба та пролита в Карпатах кров Українських Січових Стрільців.
Наведені вище історичні документи є найвірнішим висловом думок, домагань та планів політичного проводу українського народу в моменті вибуху першої світової війни. Вони ясно змальовують його політичне положення та відношення до займанницьких держав напередодні війни. Ситуація була дуже проста. Не могло бути в тім часі двох думок про те, хто наш ворог, а хто союзник, - чого нам сподіватись у тій війні, які завдання українського політичного проводу, які його домагання, та яким способом належить за них боротись. Усі думки і плани відповідальних провідників, як також настрої і сподівання свідомої частини українського громадянства поза межами Росії, були в той час довголітнього розвитку нашої політичної думки, на яку складався століттями нагромаджений досвід у тяжкій боротьбі українського народу за своє існування. Український політичний провід сказав своє слово про відношення українського народу до воєнного конфлікту. Він мав готову і досить легку відповідь.
Не була це якась продумана в довгих дебатах декларація, яка обнімала б усякі застереження, недоговореності, чи сумніви, як рівно ж не була це сервілістична заява лояльності і вірності своїй займаницькій владі із надіями на ласку після закінчення війни. - Був це ясний, безпосередній і рішучий вияв власного українського національного "вірую", було це коротке всім свідомим українцям зрозуміле гасло: історичний і найбільший ворог України, що грозить їй загладою, - Росія, мусить бути переможена і розбита, а на руїнах царської імперії має повстати вільна, самостійна Україна. Її треба здобути власними руками та власними силами, і тому український народ мусить бути об'єднаний одною думкою й одною волею.
Такого змісту голос пролунав на весь світ від українського народу в перших воєнних маніфестах і прокламаціях українського політичного проводу. Провідною думкою цих заяв було підкреслення українського інтересу, української рації, українських ідеалів та, - що найголовніше, - власної української відповідальності в тій війні за свою долю. В тих деклараціях і маніфестах висловлено українську орієнтацію. І це було найважніше місце історичного маніфесту Головної Української Ради.
Воно звучало: "Тільки той народ має права, що вміє їх здобути. Тільки той народ має історію, що вміє її творити рішучими ділами... Зближається давновижидана хвиля, що долю українського народу віддає в руки самому народові. Тепер або ніколи добудемо собі волю. В тім вага хвилі, що самі можемо рішати про свою долю та власними руками добувати можемо собі свободу. Від нашої готовості, від наших діл, від нашого завзяття і нашої сили залежить тепер наша будучність".
Оця основна думка маніфесту і прокламацій надає їм особливого історичного значення. З огляду на те, що загал українського суспільства в Австрії, з причини довголітнього роялізму, непідготованості народних мас та неактуальності постулату української державності - до світової війни бачив усе своє спасіння під опікою австрійської конституційної монархії, - то проголошення тепер самостійницької ідеї власних сил та власної української орієнтації віщувало великий зворот у політичній думці українського суспільства. Тут виразно стверджено, що тільки від самого українського народу, від діл і завзяття, а головно від його сил и залежить його майбутнє, воля України, Вільна Самостійна Україна. Сказано тут те саме, про що вже давно перед тим вчив нас Іван Франко, що нам як нації ніхто не поможе, і на нікого нам не треба надіятись, бо тільки те, що здобудемо власною працею та власними жертвами, буде нашим правдивим надбанням.
Зі становища тодішніх українських національних інтересів та української державної ідеї - в моменті вибуху світової війни було ясно, що весь український народ у своїм інтересі мусів рахувати на поміч Австрії, і тому повинен станути по стороні Осередніх Держав як союзник, щоб спільними силами розбити історичного ворога України - Росію. Тільки через розбиття чи послаблення Росії військами Центральних Держав було можливим відвернути загрозу завоювання москалями Галичини і визволити Україну. Та це лояльне відношення українського народу до Центральних Держав належить розглядати як відношення союзників, зв'язаних спільними інтересами боротьби проти спільного ворога. В справі нашого відношення до Австрії - широкі кола українського громадянства, передусім Січове Стрілецтво, молода генерація інтелігенції, жіноцтво та багато визначних діячів, вже на довго до війни мали свою окрему виразну самостійницьку думку (резолюції зборів жіноцтва в грудні 1912 р., журнал "Відгуки", резолюції загального студентського з'їзду в липні 1913 р., постанови з'їзду українського радикального студентства в жовтні 1913 р., організації Січових Стрільців і інші). Вони прийняли в основі доцільність участи українців по стороні Австрії на випадок її війни з Росією, - але виразно застерігались, що ми можемо бути союзниками Австрії тільки до того часу, доки наші дороги сходяться і доки цей союз є згідний з нашими національними інтересами та не суперечить нашій національній гідності й достоїнству.
Найкраще була вияснена тоді ця важлива, та зактуалізована з вибухом війни проблема нашого відношення до союзників, а в зв'язку з тим і питання ведення нашої визвольної боротьби власними силами - в офіційнім органі "Союзу Визволення України", в числі з місяця лютого 1915 р., де проаналізовано цю засадничу справу. Там м. інш. написано так:
"Не сміємо забувати, що чужа поміч не звільняє нас від обов'язку числити на самих себе, не лишень в першій мірі, але уважати власні сили наші виключно певною, постійною та незмінною підставою успіху... Сподіватися, що могучі союзники захочуть і могтимуть зостатися на все союзниками в нашій боротьбі тому, що є ними нині, - значить будувати на плаваючій швидко ріці, як на твердім непорушнім ґрунті...
Наше значення як міждержавного чинника залежить прямо та безпосередньо саме від власної нашої сили...
Лише коли будемо сильні самі, могтимемо сподіватись помочі від других. Бо народам не дає ніхто помочі, як дається з милосердя милостиню жебракові, - а помічну руку подається народові, який сам проявить свою силу і тим докаже рацію свого життя, своїх стр и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.