На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Українська даспора, що проживає в колишнх радянських республках. Культура українцв за межами України, подл на групи. Поняття етносу (етнчної спльност). Передумови для нтенсифкацї етнчних процесв. Особливост поселень аграрних українцв.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


8

План

    Вступ 2
      1. Українська діаспора, що проживає на території колишніх радянських республік 4
      2. Українці в Європі 8
      Висновки 15

Вступ

Культура українців за межами України. Проблема розвитку культур народів в іншоетнічному середовищі має важливе теоретичне і практичне значення. Не є винятком щодо цього українці, яких тільки в інших республіках колишнього СРСР налічується понад 6,8 млн. чоловік. Крім того, принаймні 2 млн. українців живуть у країнах зарубіжної Європи, Американського континенту і навіть в Австралії.

Чи існують між українцями різних країн спільні об'єднуючі риси? Адже вони мешкають не на одній території, належать до різних соціально-політичних утворень, далеко не завжди розмовляють однією мовою. Це питання допомагає розв'язати розроблена вітчизняною етнографією типологія етнічних спільностей. За нею українці, де б вони не були, становлять один етнос - спільність людей, що історично склалася на певній території, яка має спільні, відносно стабільні особливості мови, культури і психіки, а також свідомість своєї єдності (самосвідомість), зафіксовану в самоназві (етнонімі).

Поняття етносу (етнічної спільності) неоднозначне і надзвичайно широке: нація, або етносоціальний організм (населення України), етнічна, група, або етнікос (українці за її межами), етнографічна група, або субетнос (частина народу), - всі вони відрізняються між собою ступенем соціально-економічного розвитку та іншими ознаками. За цих умов найважливішого значення набуває етнічна самосвідомість: поки зберігається вона, існує народ. Саме за ознакою етнічної самосвідомості визначається національний склад населення більшості країн.

Не ототожнюючи українців різних країн у соціально-політичному плані, разом із тим не можна не помітити, що у них історично склалося багато спільних рис, які, однак, не залишаються незмінними: мова (принаймні у сфері сімейного побуту), окремі риси національної психології, певні особливості культури, етнічна самосвідомість, їх об'єднує прихильне ставлення до надбань своєї культури, прагнення зберегти їх і примножити, намагання зміцнювати зв'язки зі своєю прабатьківщиною. Свідченням цього, зокрема, є й величезна кількість топонімів, які пов'язані з Україною, їх можна зустріти на величезних просторах від Молдови до Далекого Сходу, в канадських провінціях і американських штатах.

1. Українська діаспора, що проживає на території колишніх радянських республік

Етнічні процеси серед українського населення за межами України визначаються низкою факторів. Вони залежать від соціально-політичного ладу країни, давності перебування в іншоетнічному середовищі, чисельності та характеру розселення (компактне чи дисперсне), ступеня урбанізації. Не останню роль відіграє близькість (етногенетична чи соціальна) культури контактуючих народів.

Передумови для інтенсифікації етнічних процесів створюються головним чином у містах. Цьому сприяє висока соціальна мобільність міського населення, його поліетнічна структура. У містах деяких зарубіжних країн, особливо американських, існує багато національних кварталів, виникнення яких пов'язане з намаганням етнічних груп зберегти себе, протиставити асиміляції.

Розглянемо етнічні групи українців, що живуть на території колишніх радянських республік.

Основна маса українського населення за межами України розміщується у Російській Федерації (Центрально-Чорноземний район, Північний Кавказ, Сибір, Далекий схід), а також у Казахстані та деяких територіях Закавказзя. Досить численне українське за походженням населення у суміжних районах Бєларусі та Молдови. В інших регіонах українців налічується порівняно мало.

З урахуванням особливостей формування українського населення за межами України їх поділяють на три групи.

1) Українці у смузі етнічних кордонів, що відзначаються давністю сумісного проживання з іншими народами (російсько-українська або українсько-молдавська етнічно мішані зони). Згідно із запропонованою вище типологією - це частина українського етносоціального організму. Етнічні процеси тут характеризуються винятковою складністю і багатогранністю, тривалою взаємодією, наслідком якої буває не досить чітка етнічна самосвідомість. Вирішальну роль при цьому відіграє фактор державності ("ми не українці, українці живуть в Україні").

2)"Аграрні" українці, які протягом короткого часу, особливо наприкінці XIX - на початку XX ст., сформували компактні етнічні масиви (Приуралля, Казахстан, Сибір, Далекий Схід тощо). Початковий період їх заселення характеризувався етнічною консолідацією. І в наш час вони відрізняються порівняно стійкою етнічною самосвідомістю.

3) Українці, які дисперсна розселені в іншонаціональних масивах, а також містах. Етнічні процеси серед них особливо інтенсивні.

Етнічним процесам серед українців у смузі українсько-російського пограниччя - на території Курської, Воронезької, Бєлгородської, Ростовської областей, Краснодарського краю, а також північно-східних областей України - притаманне формування багатьох спільних рис із культурою російського населення і водночас збереження окремих особливостей, властивих українцям. Ці процеси зумовлені етногенетичною близькістю обох народів, їхньою безпосередньою культурно-побутовою взаємодією протягом століть. Зокрема, під впливом українців у російських селищах Курщини та Воронежчини поширився східноукраїнський комплекс житла - його обмазка і побілка, так зване українсько-білоруське планування інтер'єру, "відкриті" типи двору тощо. Національна своєрідність в культурі українців найбільше торкається традиційної кулінарії, давніх весільних обрядів, народної поетичної творчості, особливо пісенної.

Порівняння статистичних матеріалів свідчить, що у цьому регіоні відбувалися активні процеси етнічної асиміляції українців. Якщо у Воронезькій губернії за даними Всеросійського перепису 1897 р. їх налічувалося 887,2 тис. (36,2% усього населення за ознакою "рідна мова"), а в Курській - 502,2 тис. (22,9%), причому в деяких південних повітах українці становили абсолютну більшість (в Острогозькому - 90,3%, Богучарському - 81,8%, Бірючанському - 70,7%), то в останні десятиліття їх питома вага набагато зменшилася. На початок 80-х років у Воронезькій області було лише 5,4% українців, Бєлгородській - 4,8, Курській-1,4%. Ці процеси інтенсивніше відбувалися в етнічно мішаних поселеннях, особливо серед соціальне однорідного населення обох народів. Саме у таких випадках найважче визначити етнічну самосвідомість. Це стосується районів взаємодії не лише близькоспоріднених східнослов'янських народів, а й, наприклад, українців і східнороманських народів - молдаван та румунів.

Аналогічні процеси мали місце у східних районах серед українського населення Кубані та Ростовської області. Водночас тут виявилися впливи культури народів Північного Кавказу. Зокрема, в одязі українців Кубані - нащадків запорізьких козаків, які наприкінці XVIII ст. утворили Чорноморське козацьке військо, - було багато рис військового побуту горян (бурка, башлик, черкеска з металевими газирями та ін).

Етнографічні дослідження українців, які переселилися наприкінці XIX - на початку XX ст. із аграрне перенаселених губерній у Приуралля, Поволжя, Казахстан, Сибір, Далекий Схід, відтворюють надзвичайно цікаві процеси їхньої взаємодії з іншими народами, вмілого пристосування до природного, господарського та культурного середовища. Зокрема, дослідження українців Тобольсько-Іртишського межиріччя, де їх налічується 104 тис., дало підставу науковцям говорити про становлення своєрідного господарсько-культурного комплексу "сибірських українців", у якому поряд з успадкованими традиціями значну роль відіграли зв'язки з російським та іншим населенням регіону.

Особливістю поселень "аграрних" українців було, як ми знаємо, те, що початковий етап їх заселення характеризувався етнічною консолідацією, яка, однак, залишилася незавершеною. На наступному етапі мали місце процеси етнокультурної та мовної адаптації, етнічної асиміляції українців росіянами, а також утворення багатьох загальних рис культури та побуту. Разом із тим деякі групи "аграрних" українців досить стійко зберігають етнічну самосвідомість. Це стосується, зокрема, українців Башкири, майже половина яких вважає рідною українську мову.

В інших регіонах процеси етнічної асиміляції помітніші, особливо у містах. Виняток становить українське населення Північного Кавказу (понад 40 тис. чоловік). У 60-70-х роках тут навіть на 12% зріс відсоток осіб, які вважали рідною українську мову. Дослідники пов'язують це з процесом "старіння" населення: питома вага літніх людей зростає, а переважно вони й зберігають мову свого народу, його культуру і традиції.

Крім об'єктивних причин, про які йшлося, етнічній асиміляції сприяли явища, що мали місце в умовах команд-но-адміністративної системи і негативно відбилися на соціально-культурному розвиткові багатьох народів, у тому числі українського.

Ось лише деякі факти. У 20-х роках українські газети виходили у Воронежі, Катеринодарі, Ростові, Новоросійську, Саратові, Самарі, Омську, Хабаровську, Владивостоку, Спаську; у Москві існувало українське видавництво, у Ленінграді - український театр; у 1931 р. тільки у видавництвах Північного Кавказу було видано 149 книг українською мовою; працювало понад 1000 українських шкіл, 12 педагогічних технікумів, педінститутів, кафедра української літератури при Краснодарському педінституті; у Нижньо-Волзькому краї 46 тис. українських дітей змогу навчатися рідною мовою, було три українських педтехнікуми, радпартшкола, сільськогосподарський технікум; на Далекому Сході у 1932 р. діяли Український пересувний драматичний театр, 1076 початкових і 219 середніх українських шкіл, педтехнікум, український відділ педінституту. Само собою зрозуміло, що невдовзі всі ці заклади припинили своє існування.

У цьому світлі не є обгрунтованими поширені в роки застою твердження про "природну" асиміляцію, оскільки вона не може бути природною за відсутності шкіл із рідною мовою навчання, культурних центрів та інших закладів, спроможних задовольнити різноманітні потреби народів.

Кінець 80-х - початок 90-х років характеризувався піднесенням етнічної свідомості українців східної діаспори виникають українські земляцтва (Нижньовартовськ, Барнаул, Якутськ, Душанбе, Таллінн тощо), культурно-громадські товариства і осередки (імені Тараса Шевченка у Санкт-Петербурзі, "Славутич" у Москві, "Кобзар" в Уфі "Дружба" у Воркуті, "Червона калина" в Тирасполі та Єревані, "Золоті ворота" у Ризі та багато інших), відкриваються недільні школи для українського населення у Москві, Алма-Аті, Єревані, Вільнюсі та інших містах Литви, у Ризі, Таллінні, у ряді районів Бєларусі. Поза сумнівом, всі ці установи потребують підтримки - як з боку місцевої влади, так і України.

2. Українці в Європі

Етнічні процеси серед українців західної діаспори й значною мірою залежать від національної політики країн, в яких вони перебувають.

У зарубіжній Європі, де українці історично були розселені у західному ареалі української етнічної території (у суміжних районах Польщі, Словаччини, Румунії, Угорщини), їх питома вага істотно зменшилася: у XVIII ст. тут жило близько 7% українців усього світу, нині - ІД% -

Доля українців у сусідніх європейських країнах складалася по-різному.

У Словаччині (в основному у північно-східній частині, в районі Пряшева) мали місце процеси етнічної асиміляції, внаслідок чого чисельність русинів-українців (цією назвою ніби підкреслюється генетичний зв'язок з Руссю) помітно знизилася і становить зараз 47 тис. Однак, особливо у післявоєнний період, тут створилися сприятливі умови для їх культурно-національного відродження. Значну роботу проводить "Союз русинів-українців Словаччини", українською мовою виходять журнали "Дукля", "Дружно вперед", газета "Нове життя", плідну наукову і культурно-освітню роботу веде Музей української культури у Свиднику, популярністю користується Піддуклянський український народний ансамбль, існує багато самодіяльних фольклорних колективів тощо.

Переселенці з Пряшева утворили протягом 1745 - 1780 рр. осередки русинів-українців на сучасній території Сербії. Живуть вони переважно в історичній області Бачка (автономний край Воєво и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.