На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Дяльнсть українських повстанцв в протистоянн двом ворожим, антиукраїнським силам. Оунвське пдплля 1941-1943 рокв. ОУН-УПА на завершальному етап вйни. Зусилля провдникв ОУН у пошуку можливостей до створення незалежної Української держави.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 24.03.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
кафедра історії та етнології України
УПА у боротьбі на два фронти
Виконав:
Тертичний Тарас Вікторович
Черкаси - 2009
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Оунівське підпілля 1941- 1943 рр.
Розділ 2. ОУН-УПА на завершальному етапі війни
Висновки
Список опрацьованованих джерел та літератури
ВСТУП
Актуальність теми. Питання патріотизму і самопожертви по відношенню до рідної та неповторної Батьківщини є зараз найбільш актуальним і потрібним для встановлення істини. Неоднозначною темою для обговорення залишається проблема і невизначеність поглядів щодо діяльності УПА в воєнний та повоєнний періоди. Особливо актуальним вивчення такої теми і є в українській ситуації, адже, як показала конкретна ситуація, саме діяльність цієї організації вплинула на самосвідомість майбутніх поколінь. Об'єкт дослідження обумовлений його метою і передбачає зосередження на індивідуальних та структурних елементах відносин між політичними угрупованнями того часу.
Предметом дослідження є зосередження аналізу на конкретних виявах структурної та персональної дії оунівських, німецьких, радянських, польських та інших військово-політичних організацій.
Територіальні межі охоплюють Західну, Східну, Північну і Центральну Україну. Хронологічні межі зумовлені подіями Другої світової війни і обмежені 1941-1950 рр.
Мета дослідження - з'ясувати і пояснити діяльність українських повстанців в ситуації протистоянні двом ворожим, антиукраїнським силам, які не бажали бачити українців вільними.
Серед основних завдань - аналіз об'єту і предмету дослідження на конкретних прикладах за допомогою методів порівняння, аналітичного розбору політичних дій окремих політичних сил, а також - характеристика окремих сил і їх вплив на події. Також необхідним є проведення паралелей між різними періодами війни і зміною планів воюючих сторін, а ще, потрібно простежити динаміку політичної нестабільності в Україні.
РОЗДІЛ 1. ОУНІВСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ 1941-1943 РОКІВ
Зараз існує багато дискусій щодо збройних угруповань УОН-УПА,які активно діяли на Західній Україні в період Другої світової війни і ще декілька років по тому. Не дивлячись на це потрібно розмежовувати достовірну інформацію від неправдивих радянських міфів. Напередодні вторгнення німецьких військ до СРСР національний рух не був єдиним. Всередині ОУН існували протиріччя між ветеранами, що здебільшого перебували в еміграції (А. Мельник та його прибічники), і молоддю, яка вела підпільну боротьбу в західноукраїнських землях (С. Бандера, Я. Стецько та інші). В результаті чого Організація українських націоналістів розкололась на дві течії: ОУН (М) і ОУН (Б). Вони мали також різні погляди на майбутній хід воєнних дій. Мельниківці тримали курс на зближення з гітлерівцями. Вони вважали більшовизм спільним ворогом ОУН та Німеччини і планували боротися проти нього разом з нацистами. З іншого боку ОУН (Б) мала курс на створення власної армії. Бандерівці вважали за доцільне розгорнути боротьбу за незалежність України і спиралися на сили та можливості українського народу. Між фракціями склалися напружені стосунки. Проте з наближенням нападу Німеччини на СРСР обидві течії зробили ставку на Німеччину, намагаючись максимально використати всі фактори, які, на їхню думку, могли сприяти відновленню української державності. Прагнучи відновити за умов війни незалежну українську державу, ОУН готувалась до підпільної боротьби завчасно.[3, 37].
Роль «третьої сили» в умовах окупаційного режиму намагалася активно відігравати Організація українських націоналістів. Після невдалої спроби оунівців проголосити відновлення самостійної Української держави ця організація остаточно розкололася. Водночас ОУН робилися активні спроби з допомогою так званих «похідних груп», що складалися з досвідчених організаторів і пропагандистів, поширити свій вплив на східні та південні області, розгорнути мережу оонівського підпілля у Києві, Сумах, Житомирі та інших містах. Наявність декількох, хоч і нерівнозначних за масштабами та ефективністю, сил рух Опору була особливістю українського театру партизанських дій так само, як і факт розколу української нації ідеологічною барикадою. Але є підстави наголосити і на тому, що об'єднувало: абсолютна більшість українського народу не сприймала націонал-соціалістичної ідеології, хоч як нацисти не намагалися її нав'язати, зайняла, зрештою, однозначно ворожу позицію щодо окупантів та їх підсобників.[4, 319-320].
Лідери ОУН слідували формулі Д. Донцова, висунутій ще напередодні Першої світової війни (Україна визволиться в тіні німецького походу), вважаючи німців 1914 - 1918 і 1939 - 1941 рр. ідентичними за світоглядом і культурою поведінки. Вже у перші дні війни на боці німців виступили сформовані за їх згодою прибічниками ОУН (Б) розвідувально-диверсійні батальйони «Роланд» і «Нахтігаль», які розглядалися бандерівцями як ядро майбутньої української армії. Одразу ж після залишення Львова радянськими військами 30 червня 1941 р. керівники ОУН (Б) оприлюднили «Акт проголошення відновлення Української держави» на чолі з прем'єр-міністром Я.Стецьком. Але відбудова української державності не входила в плани німців, що вбачали в Україні «завойовану російсько0радянську територію». Я. Стецько і С. Бандера були заарештовані і відправлені у концтабір, а територія Галичини і Волині була передана під юрисдикцію німецького тилового командування. Врешті-решт, стало очевидним, що німці не бажають визнавати незалежність України, оунівці створили розгалужену підпільну мережу, що охопила не тільки міста і села Західної України, а й Наддніпрянської, зокрема у Дніпропетровській області, на Київщині, у Донбасі. Підпільники налагодили чіткий зв'язок між обласною, міською, районними і місцевими групами, дотримуючись разом з тим суворої конспірації. Було організовано видання нелегальної літератури, листівок, виготовлення підроблених документів. Існувала мережа конспіративних квартир і будинків. Була створена служба безпеки (СБ), що боролися проти агентів гестапо і провокаторів. Оунівці мали надію, що війна послабить і Німеччину, і Радянський Союз, і вони не зможуть перешкоди відродженню української державності.[2, 475-476]. Як зазначав пізніше сам Бандера: «При підготові відновлення самостійної української держави проти волі Німеччини передбачалося такий розвиток і враховано німецькі репресії. Отже йшлося про те, хто, який політичний чинник виступатиме як відповідальний, з усіми наслідками цього. Треба було виступати з відкритим шоломом. Коли не було змоги в даній ситуації зброєю оборонити українську державність, то було конечно, щоб ті, хто її очолили, не ховались ніяким способом і не зреклися її під жодним тиском. Революційна ОУН вважала, що мусить взяти на себе відповідальність і обов'язок відстояти перед світом і перед ворогом право і волю українського народу. Зроблено все так, що на Організації зосередилася відповідальність, слідом за цим і всі репресії ворога, спрямовані проти української держави, впали на ОУН, яка була загартована і підготована до боротьби, а не на інші українські політичні чинники»[1, 647-648].
Німці зрозуміли, що ОУН-Бандери творить, або намагається опанувати створену у містах і селах міліцію з метою приготовити зародок національної армії, тому вони зарядили її роззброєння, а на її місце почали творити поліцію під їхнім безпосереднім контролем і командуванням. Агітація на всіх зайнятих німцями теренах України і заколоти ОУН-Бандери значно посилилися у вересні 1941 року. 15-го вересня німці провели масові арешти членів і прихильників ОУН-Бандери по всій Україні і на еміграції. Десятки і сотні українців опинилися у тюрмах і концтаборах. Від тоді почалися постійні репресії й арешти у широких розмірах. Одночасно збільшуються в Україні терористичні акції проти окупаційної влади. Наприклад, 19-го вересня загинув у Львові від куль атентатника офіцер поліції М. Сендега. У відплату німці розстріляли 30, а за українськими даними 100 закладників. Масові арешти членів ОУН-Бандери не спричинили припинення діяльності цієї підпільної організації У вересні 1941 року ОУН-Бандери постановила на I Конференції видавати нелегальну пресу, розгорнути проти радянську і проти німецьку пропаганду, боротися проти надмірних контингентів, ховати перед німцями майно, посилити пропагандисько-роз'яснювальну підготовку до активної боротьби з німецьким окупантами, збирати і магазинувати зброю, переводити вишкіл провідних кадрів. У жовтні і листопаді підпільна діяльність ОУН-Бандери поширюється на дальші райони Центральних і Східних земель України. Німці вважають цю діяльність під кожним оглядом небезпечною. У жовтні заарештовано у Києві керівника похідної групи ОУН-Бандери «Центр», Миколу Лемика. Наслідки діяльності ОУН-Бандери такі, що, як стверджує звіт про події на зайнятих територіях СРСР з 5-го листопада 1941 року, серед населення окремих околиць зменшилось бажання працювати і зросло незадоволення розпорядженнями німців. Щоб за всяку ціну зламати діяльність ОУН-Бандери, окупаційна влада переводить постійні арешти. Тому, що ця організація готує повстання, поліція безпеки видає 25-го листопада розпорядження арештувати всіх її активістів в Райхкомісаріаті України і після допитів розстріляти як грабіжників. З другого боку, німці переслідували всякий прояв звичайного українського патріотизму, який не мав нічого спільного з підпільною революційною діяльністю. Прикладом цього є масові арешти у наслідок відзначення трагедії Базару в листопаді 1941 р., тоді було арештовано 721 українці, між якими були члени обох ОУН.[5, 978-979].
У листопаді 1941 р. каральні органи нацистів одержали наказ заарештувати і таємно без суду страчувати членів ОУН (Б). Під репресії підпали не тільки бандерівці, а й мельниківці (за намагання розгорнути діяльність Української національної ради). Наприкінці 1941 р. керівництво ОУН (Б) проголосило курс на боротьбу з гітлерівцями. У січні 1942 р. на нелегальне становище перейшли мельниківці. Ситуація в Україні загострилася, німці заборонили діяльність української міліції «Поліська Січ». Ці формування були організовані на Волині у серпні 1941 р. Т. Бульбою-Боровцем. На початку війни загони бульбівців боролися з роздрібненими частинами Червоної армії, яка відступала. Проте виконавши свою місію, бульбівців виявилися непотрібними німецькій окупаційній владі й остання наприкінці 1941 р. поставила питання про роззброєння і ліквідацію «Польської Січі». Але бульбівців не підкорилися німцям, розосередивши свої загони по лісах. «Поліську Січ» було перейменовано на Українську повстанську армію (УПА), хоча вона не відповідала критеріям армійських формувань ні за чисельністю, ні за дисципліною. Паралельно з анти німецькими виступами бульбівців відбувалося становлення оонівського партизанського руху. [3, 38]. Одночасно протягом 1942 р. під егідою місцевих лідерів ОУН(М) і ОУН(Б) також почали виникати збройні загони, що у жовтні 1942 р. утворили Українську повстанську армію. Але 1942 р. оунівці вважали,що СРСР безнадійно програв війну і тому зосереджували свої зусилля на боротьбі проти радянських партизанів і парашутистів і утримувались вступати і бої з німцями (крім захисту місцевого населення). Лише у лютому 1943 р., щоб не залишатись осторонь антифашистського руху, було прийнято рішення розпочати боротьбу з окупантами. Справа партизанського оонівського руху ускладнювалася тим, що певний час він не був єдиний. Переговори з Т. Боровцем про приєднання до ОУН-УПА не вдалися, і його «Поліська Січ» врешті-решт влітку 1943 р. була оунівцями роззброєна. Восени 1943 р. в результаті масової мобілізації молоді ОУН-УПА мала вже 40 тис. бійців, не враховуючи озброєного підпілля. Вона вела боротьбу на два фронти як проти німців, так і проти радянських партизанів. Одночасно загони УПА шляхом етнічних чисток проводили кампанію витіснення польського населення за межі українських етнічних земель - за Буг і за Сож. Лише 11 - 12 липня 1943 р. було спалено 60 польських сіл. У відповідь Армія Крайового(польські партизани, підконтрольні Лондонському емігрантському урядові) почала палити українські села. Внаслідок польсько-українського конфлікту, що перетворився на етнічну чистку, з обох сторін загинуло до 100 тис. людей мирного населення. [2, 476]. Значно активізувалася підпільно-партизанська діяльність українських націоналістів. Керівництво ОУН (Б) негативно поставилося до ідеї спільної боротьби з німцями проти радянських військ, розцінюючи таку позицію як «капітуляцію перед німцями». У лютому 1943 воно прийняло рішення про перехід до збройної боротьби проти німців і їхніх союзників, формувань Армії Крайового та польського населення, радянських партизанських загонів, а згодом і підрозділів Червоної армії. Уже навесні УПА розпочали збройні напади на німецькі гарнізони, розташовані у невеличких містечках та концтаборах. Німецьке командування відповіло на це проведенням великих каральних операцій, під час яких тільки у липні - вересні відбулося 74 бої між УПА і німцями. У першій половині квітня 1943 р. після важких боїв українським повстанцям удалося повністю звільнити багато районів на Волині. В квітні відділи українських повстанців почали діяти також на Поділлі. [3, 49-50]. Створювались сприятливі умови для всеукраїнського руху Опору, який у 1943 р. досяг найбільшого розмаху і не на жарт налякав нацистів. Партизанська боротьба набрала найбільшого розмаху. А партизанські заходи німців приносили їм мінімальний успіх. Більше від них страждало місцеве населення. Прифронтовий тил німецької армії став нагадувати пороховий льох. А його надбудова - окупаційний режим тріщав по всіх швах. Партизанські формування на цей час вже не тільки багато в чому нагадували частини регулярної армії, а й координували з ними бойові дії. Це був справжній другий фронт війни.[4, 320].
Зростання лав УПА, до яких потрапляли люди різних національностей та політичних поглядів, обумовило необхідність суттєвого перегляду ідеології та політики. У серпні 1943 р. відбувся ІІІ Надзвичайний великий збір ОУН(Б). Учасники збору затвердили рішення, які свідчили про політичну еволюцію ОУН - УПА, проголосивши курс на боротьбу проти «московсько-більшовицького та німецького ярма за побудову Української самостійної соборної держави», прийняли демократичну соціально-економічну та політичну програму організації. Замість старого гасла «Україна для українців», проголосили нове - «Воля народу - воля людей». [3, 50]. Українці повстанці безнастанно нападали на німецькі господарські, індустрійні, транспортні і військові об'єкти, і скорому часі німці втратили контроль над великими лісистими просторами Полісся, Волині і Поділля. Вони зазнають великих господарських втрат. В деяких районах хлібозаготівля впала у 1943 році до наступних розмірів: Пінськ - 28%, Костопіль - 32-35%, Сарни - 25-30%. Заплановане постачання з Волині на 6тис.тон в місяць впало на 1,9тис. тон. Шляхи сполучення з фронтовою армією стали небезпечними, всюди треба було збільшувати охоронні сили, чого німці не завжди могли робити. Але український рух Опору не обмежився до бойових операцій УПА і кількох дрібних незалежних відділів (відділ Бульби, відділ ОУН-Мельника, відділ Яворенка), які до УПА не влилися. ОУН-Бандери продовжувала підпільну протинімецьку діяльність в Україні і на еміграції. Німецькі архівні документи, засвідчуючи про реальність і розмах цієї діяльності, подають дуже багато інформацій про репресії проти ОУН-Бандери (про ОУН-Мельника, яка лише частково вела підпільну діяльність в Україні, інформацій є порівняно дуже мало). У березні 1943 року німці стверджують, що ОУН-Бандери постійно розвиває протинімецьку акцію при допомозі летючок і видань, в яких говориться про останній бій з німецькими варварами. Вона диспонує зі свого боку наступною зброєю: 15тис. крісів, 45тис. гранат, 1,6тис. пістолів. У червні німці констатують, що весь провід над українськими націоналістичними бандами лежить безперечно в руках ОУН-Бандери. Атаки українцях повстанців на німецькі опірні пункти зростають: 295 у липні 1943 року, 319 у серпні; 682 саботажі на залізницях у липні, 1.1тис. у серпні; 119 атак на господарські об'єкти в липні, 151 у серпні. Німці значно посилюють репресії не лише, щоб здавити діяльність ОУН-Бандери та ліквідувати УПА, але теж, щоб знищити будь-який прояв українського патріотизму і волі до незалежності. І так, наприклад, німці розстріляли 200 осіб у Нікополі у лютому 1942 року, 120 осіб у Кіровограді в січні 1943 року, 483 особи в Славограді в березні 1943 року. Встановивши у жовтні 1943 року надзвичайні суди в Галичині, за кілька місяців німці засудили на смерть і стратили, за неповними підрахунками, 1.6тис. українських патріотів. Під час проти повстанських операцій німці нищили українські села, часто разом з мешканцями. Наприклад, вони знищили у вересні 1942 року село Кортеліси разом з 3тис. мешканцями, яких замкнули в церкві й інших будинках і село запалили. Ця сама доля зустріла село Малин у липні 1943 року, де страчено 740 мешканців, та багато інших сіл України. Але теж і німці зазнавали дошкульних втрат. Сотні німців, цивільних і військових, гинули від куль українських національних повстанців і членів руху Опору. За неповними даними, під час боїв у липні, серпні і вересні 1943 року на Волині УПА втратила 1,3тис. вояків і старшин убитими і раненими, а німці - понад 3тис.; у жовтні і листопаді УПА втратила 414 осіб, а німці - понад 1,5тис. [5, 984-985]. Виходячи з таких позицій, керівництво націоналістичним рухом намагалося порозумітися навіть з радянськими партизанами. Зокрема, під час рейду з'єднань під командуванням С. Ковпака повстанці пропустили їх через свою територію і намагалися проводити серед ковпаківців агітацію, закликаючи останніх переходити до УПА. Кожна зі сторін «перетягувала ковдру на себе», проте узгоджених спільних дій УПА і радянських партизанів проти гітлерівців не було. Згодом радянські партизани, враховуючи зростаючу силу Червоної армії, почали утверджувати себе як представники радянської влади. Це спричинило до боротьби між загонами партизанів та підрозділами УПА. Заручниками цього протистояння часто ставало мирне населення. Як влучно зазначає історик і дослідник В. Косик «одним із завдань радянських партизанів на Волині була боротьба проти українського націоналізму. За українськими джерелами, радянські загони, що прийшли з півночі, проводили каральні заходи проти українських сіл, які вони вважали не дружніми. Відділи УПА вступали в бої, щоб обмежити чи не допустити проникнення радянських партизанів. Ці бої особливо розгорнулися у жовтні 1943 року. Великі бої точилися в багатьох районах Волині, де проникнення радянських загонів іноді було важко виявити, зокрема, коли ці загони видавали себе за українських повстанців. У жовтні й листопаді 1943 р. УПА провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизанів. [3, 50].
РОЗДІЛ 2. ОУН-УПА НА ЗАВЕРШАЛЬНОМУ ЕТАПІ ВІЙНИ
Разом з тим як змінювалися події на фронті і в самих країнах учасниках, змінювалася і ситуація в самому осередку сил українських повстанців. На початку війни ОУН виступала на боці німецьких військ, але згодом змінили свої позиції. У зв'язку із зміною загрози для відновлення української самостійної держави, УПА починає боротьбу із двома агресорами одночасно. У цій війні на два фронти, ОУН-УПА стала тією силою, яка взяла весь удар на себе, і перет и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.