На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Передумови зародження Просвтницького руху. Його основн течї: класицизм, сентименталзм та енциклопедизм. Основн деї та головн прац просвтителв Францї XVIII столття. Характеристика та значення Просвтництва як загальноєвропейському процесу.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: История. Добавлен: 03.12.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство освіти і науки України
Волинський національний університет імені Лесі Українки
Історичний факультет
Кафедра нової і новітньої історії зарубіжних країн
Французьке просвітництво XVIII століття
Курсова робота

Підготував:
студент 33-і групи
Фінюк Сергій
Науковий керівник:
Доц. Прокопчук В.Є.
Луцьк-2008р.
Зміст

Вступ
1.Передумови зародження Просвітницького руху
2.Течії Просвітництва
2.1 класицизм
2.2 енциклопедисти
2.3 сентименталізм
3. Історичне значення Просвітницького руху
Висновки
Список використаної літератури
Вступ

Актуальність: тема курсового дослідження є досить актуальною, тому що Просвітництво Франції XVIII століття заклало ідейну базу переходу від феодалізму до капіталізму і систему нових суспільних відносин.
Об'єкт: Просвітницький рух Франції XVIII століття на основі життя і діяльності просвітителів епохи.
Предмет: французьке суспільство XVIII століття на основі творчості і діяльності представників даного періоду.
Хронологічні рамки: ця тема охоплює хронологічно період початку XVIII століття до початку французької революції 1789 року.
Мета: метою дослідження є вивчення французького суспільства XVIII століття спираючись на життя і діяльність головних його представників.
Завдання:
- визначити головні течії французького Просвітництва XVIII століття
- на основі діяльності головних представників даного періоду дати характеристику Просвітництву як загальноєвропейському процесу
- ознайомитись з ідеями і головними працями Просвітителів Франції XVIII століття
- визначити вплив і значення французького Просвітництва
Значення: курсового дослідження полягає у тому, що тама є досить важливою, навіть на сучасному етапі розвитку суспільства, тому що усі сучасні принципи демократії і капіталістичного суспільства в ідейному плані були записані саме французькими просвітителями.
У дослідженні було використано проблемно-хронологічний принцип викладу матеріалу. Просвітництво як суспільно - політичний і культурний рух зародився в Англії у XVII столітті як буржуазна ідеологія. Але у Франції цей процес набрав не аби - якого розвитку, саме французькі діячі цього руху окреслили його ідейні і програмні кордони. Саме в цій країні виділились три основні течії Просвітництва представниками яких були: Монтеск'є, Вольтер, Лесаж, Дідро, Руссо. Це головні ідейні типи французького просвітництва, що в процесі свого розвитку вийшло далеко за кордони Франції. Через життя і діяльність цих людей я намагатимусь висвітлити основні принципи і зміст Просвітництва як загальноєвропейського руху, що став початком основних принципів капіталістичного суспільства. Що заклав фундамент поняття «людина» і «розум» як визначальних у розвитку суспільства. Вони піднесли «розум» на вищий рівень розвитку. Визначили основні засади і принципи церкви, її роль в житті громадян. Філософія просвітителів XIII століття стала ідейною базою будь - якого розвинутого в культурному плані суспільства.
І. Передумови зародження Просвітницького руху

Розвиток європейської культури ХУІІІ століття відбувався в умовах інтенсивного впливу Просвітництва - потужного, ідейного руху того часу. Просвітництво - було рухом загальноєвропейським, у ХУІІІ столітті воно поступово охопило всі країни континенту, але проявляється в них із різкою масштабністю й радикальністю, що залежало, насамперед, від соціально-економічного становища тієї або іншої країни.
Англія, Франція, Німеччина - провідні країни, діячі у європейському культурному просторі, їм належать головні досягнення епохи Просвітництва, але їх внесок у культуру різний за значенням і глибиною. Вони пережили великі соціальні потрясіння і вийшли з цих потрясінь також із різними результатами. Розглядаючи ці три країни, як передові у розвиток культури Європи у ХУІІІ столітті слід виділити Францію, тому що саме Франція зіграла в загальному політичному і культурному житті Європи ледь не керівну роль. Саме тому в своєму кругозорі західноєвропейських культур ХУІІІ століття ми більш детально зупинимось на Франції.
В добу раннього середньовіччя у Франції більш інтенсивно ніж в інших країнах західної Європи, формуються і розвиваються всі основні жанри і види літератури. В ХУІІ столітті у Франції досягає найвищого розвитку класицизм. [16, 90 C.]
У ХУІІІ столітті у Франції з величезною силою розгорнувся просвітницький рух, який дав світу найбільш характерні образи просвітницької художньої літератури. На протязі майже всього ХУІІІ століття між Англією і Францією у багаторічних війнах вирішувалося питання про першість на морях і в колоніях. Англія з року в рік посилювала свої позиції використовуючи або навмисно створюючи конфлікти на континенті і втягуючи в них Францію, мова йде про війну за іспанську спадщину 1701 - 1714 роках, війна за польську спадщину 1733 - 1735 роках, війна за австрійську спадщину 1740 - 1748 роках, семилітню війну 1756 - 1763 роках. На початку століття Франція втратила ряд колоній в Америці, зокрема після семилітньої війни вона була змушена віддати Англії Канаду, колонії в Індії і навіть зруйнувати свій військовий порт в Дюнкерке. Війни ослабили Францію, порушили внутрішнє економічне життя країни. Державна скарбниця була порожньою. Внутрішня політика французького абсолютистського уряду була безпомічна, як і політика зовнішня. Держава неодноразово оголошувала себе банкрутом, але двір продовжував купатись в розкоші витрачаючи на свої забаганки левову частку надходжень, при дворі розмножувались різні фіктивні посади. Керівництво держави було неспроможне організувати збір податків і передавало це відкупщикам, купивши у держави право на збір податків, податки збирались удвічі більші.
У країні бродило півтора мільйона жебраків. В 1739 році герцог Орлеанський показав королю хліб, випечений з трави, при цьому заявивши, що в його графстві у Турені селяни уже рік харчуються таким хлібом. В державі між окремими областями були встановлені митні кордони, що унеможливлювало торгівлю. Під час вивозу товару з однієї провінції в іншу потрібно було платити мито, це робило товар дорожчим в кілька разів. Було дешевше доставити товар з Америки у французький порт, ніж від французького порту до Парижу.[2, 52 C.]
Стара система сеньйоральних відносин, феодальних обмежень і регламентацій, митних перепон ставило непрохідний бар'єр потужному напору продуктивних сил, що розвивалося. Буржуазія, якій феодальні відносини заважало розвиватись була незадоволена. Відомо, що революційна атмосфера створюється тоді, коли виробничі сили не можуть далі розвиватися при існуючій системі продуктивних відносин. Саме так відбулося в передреволюційній Франції. Всі прошарки суспільства були незадоволені існуючим порядком, навіть керівний прошарок, дворянство, яке бачило як зубожіли колись багаті і знатні фамілії, як занепадали древні феодальні помістя, а золотий запас зосереджувався в руках фінансистів з третього прошарку. Дворянство хотіло зміцнити свої позиції. Необхідність революції назрівала. Лише вона вирішити економічні, соціальні, політичні і культурні проблеми, які постали тоді перед суспільством.
Процес занепаду абсолютизму як показник кризи всієї феодальної системи Франції почався в останні роки правління Людовіка ХІV і рік за роком загострилась при його наступниках: регенті Філіпу Орлеанському, Людовіку ХV, Людовіку ХVІ і завершилось буржуазною революцією 1789 - 1794 рр. Революційному вибуху передувала довга, напружена боротьба в області ідеології. Дворянство спиралось на штики своєї армії та поліції, на судово-чиновницький апарат, на закони, що закріпляли майнові та соціальні привілей вищих прошарків Франції, а також використовувало авторитет церкви. Церква була оплотом феодалізму. Саме тому з нею рахувалися первісні прошарки. Абсолютний монарх не завжди наважувався заперечувати церковним писанням, бо бачив у них величезну силу, необхідну йому для підтримки влади. Поль Гольбах в своїй книзі «Разоблиненное християнство» писав: «Релігія - це мистецтво одурманювати людей з метою відволікти їх думки від того зла, яке причиняють ним в цьому світі влада багатих. Людей залякують невидимими силами і заставляють їх нести тягар страждань, що завдають ним видимі сили; ним обіцяють блаженство на тому світі, якщо вони примиряться зі своїм стражданням на цьому світі».[31, 308 C.]
Французькі дворяни не завжди уявляли собі небезпеку, яка над ними нависла. Однак, найбільш далекоглядні з них уже роздумували про події, які наближаються. Що смута може змінитись на бунт, а бунт може перетворитися в повстання: виберуть справжніх народних представників, а у короля і його міністрів заберуть можливість безкарно шкодити народу.
Революційний рух, що ніс на своїх знаменах ідею прогресу, очолили у Франції просвітителі. Від них і саме століття почало іменуватися століттям Просвітництва. Монтеск'є, Вольтер, Руссо, Дідро сформували загальнодоступною мовою історичне завдання, що стало перед суспільством, об'єднати нечіткі догадки і бажання своїх сучасників у достатньо стрункі революційні теорії: широкий суспільний рух, що увійшов в історію під назвою Просвітництво, зростав і міцнів разом з наростанням революційної ситуації у Франції. Чим гострішою ставала необхідність революційного перевороту в суспільстві, тим голосніше лунав цей голос протесту здавалось народу. У здійсненні суспільного перевороту була зацікавлена буржуазія, вона перша скористалася програмами і плодами цього перевороту. Але революція була потрібна і селянам, міщанам, на плечі яких падали тяготи економічного занепаду країни. Тому буржуазія виступили від імені всього народу.
Просвітителі були ідеологами буржуазії в період підготовки революції 1789 року. До речі, ця ідея революції не прийшла відразу. Вона зароджувалась поступово. Навіть найбільші діячі французького просвітництва не усвідомлювали того, що справа дійде до барикад, до вуличних боїв, до гільйотини під якою впаде голова одного з Бурбонів. Тому талановиті пропагандисти нового світосприйняття виступили на штурм перш за все ідеологічних основ феодалізму. Вони створили епоху в історії суспільної думки у Франції, її суспільного руху, в історії її культури. Ідею Просвітництва пропагували в своїх витворах творці художніх цінностей: видатний скульптор Фальконе, драматург Бомарше, композитор Гретри. Просвітителі спирались на культурну спадщину своїх прямих попередників - гуманістів епохи Відродження. Багато з питань що вирішували просвітителі, вже ставились і висвітлювались гуманістами ХVІ століття. Вони проявили інтерес до педагогічних питань, продовжуючи і в цьому лінію гуманістів. [16, 94 C.]
ІІ. Течії Просвітництва

Просвітителі діяли єдиним фронтом, коли мова йшла про ліквідацію феодалізму, але за кордонами цього історичного завдання шляхи їх розійшлись. Вони сперечались і їхні суперечки часто доходили до відкритої ненависті і боротьби один з одним.
Серед просвітителів більш поміркованих поглядів дотримувались Вольтер, Монтеск'є, Бюфофон, д'Аламбер, Тюрго. Інша група пов'язана з демократичними прошарками суспільства Руссо, Мобле, Морелі, йшли далі від попередників і критикували приватну власність. Жан - Жак Руссо в своєму трактаті «Про походження і основи нерівності між людьми» описує справжні причини людської нерівності, спираючись на приватну власність як на основне джерело від суспільних бід.
Також між просвітителями були незгодні на рахунок питань філософії. Найбільш послідовники матеріалістами були Дідро, Робіне, які доходили до атеїзму. Руссо у філософії схилявся до ідеалістичного розуміння навколишнього світу. Просвітителі перебільшували силу ідеї. Вони вважали, що ідеї можуть зробити дива в суспільстві, зробити переворот в умовах людей, а як наслідок і в матеріальному житті суспільства. Це стало причиною багатьох прорахунків просвітителів, зокрема вони прорахувались вірячи в ідею просвітницької монархії. [3, 362 C.]
Освічене суспільство до кінця ХVІІ століття вірило, що в союзі з природою розум здатний перетворити світ, вірило в унікальну інтелігібельність світу: він влаштований розумно і може бути пізнаний раціонально. Ні релігія, ні традиційний досвід подібним вимогам не відповідають і тому не можуть слугувати джерелом знання. Просвітництву властива боротьба з духовною диктатурою церкви і віра в розум, його безмежні сили й можливості, і довіра до природи, причому, все це в ідеології Просвітництва виявилося з певністю, рішучістю, прямолінійністю, категоричністю. Звідси два найважливіші аспекти Просвітництва: послідовне рішуче заперечення феодального світоустрою, і наполегливе, із практичним ухилом, ствердження якісно нових стосунків між людьми, нових ідеалів і цінностей, що здавалися загальнолюдськими покликаними привести до загального блага.
Першою течією в Просвітництві була течія просвітницького класицизму, представниками якої були Лесаж, Монтеск'є, Вольтер та багато інших просвітителів. Принципи класицизму ХVІІ століття яскраво виражені на діяльності цих трьох «велетнів» світової культури.
2.1 Класицизм

Лесаж - автор знаменитих сатиричних романів, народився в нижній Бретані в 1668 році в сім'ї адвоката. Втративши в дитинстві своїх батьків, він рано побачив тяготи бідності і тяжку долю добувати собі шматок хліба. Закінчив єзуїтську колегію в 1692 році, поїхав в Париж для продовження своєї освіти і там почав проявляти себе на ниві літератури: переклав кілька п'єс Лопе де Вега, Кальдерона, написав продовження «Дон Кіхота». Працював не покладаючи рук, щоб забезпечити себе необхідними засобами, переважно в якості професійного літератора, постачаючи матеріал в невідомі театри Парижу.
Лесаж звернув на себе увагу п'яти актовою комедією «Тюркале», показавши в ній злісну фігуру відкупщика. Система відкупів - одна з темних сторін внутрішньої політики феодальної держави. Уряд, позбавляючи себе від праці збирати податки у населення віддавав це право великим фінансистам за високі грошові аванси. Відкупщики отримували великі бариші, посилюючи і без того складне становище населення. Навколо п'єси ще до її появи розгорілась справжня боротьба. Відкупщики, великі банкіри, купці провели атаку проти п'єс, боячись громадської думки. Вони пропонували автору, який жив у бідності значну суму хабара у 100 тисяч франків, але Лесаж відмовився. П'єса була поставлена в театрі 14 лютого 1709 року з дозволу Дофіна. При дворі побачили комедії Лесажа злу сатиру на буржуазію, аристократи аплодували п'єсі, в якій піддались насмішкам ненависні ним відкупщики, банкіри, що тіснили їх грошима великими відсотками.[2, 211 C.]
Центральною фігурою п'єси «Тюркале» виступає мільйонер, колишній лікар. Він нажив великий статок, шляхом обману розорюючи інших. В 1715 році вийшли перші дві частини основної праці Лесажа відомого роману «Жіль Блаз де Сантільяна». В цьому романі події відбувалися в Іспанії. Лесаж настільки прийняв звичаї мораль та історію цієї країни, що вважав за доцільне одягати своїх героїв - французів в іспанські плащі і давати їм іспанські імена. Але це маскування потягло за собою непередбачувані наслідки, письменника звинуватили у плагіаті, у використанні іспанського оригіналу. Приблизно через п'ятдесят років після опублікування нового тексту роману «Жіль Блаз де Сантільяна» патер Ісса перевів його з французького на іспанський під заголовком «Приключения Жиль Бласа де Сантильяна, похищеном с испанского приспособлено господином Лессажем к французкому языку, возвращено отчеству и родному языку ревностным испанцем, который не потерпит, чтобы осмеивали его страну».
Роман «Жіль Блаз» створювався протягом двадцяти років. Лесаж друкував його частинами. На початку книги Жіль Блаз - недосвідчений юнак, а в кінці - це вже похилий чоловік, яки й відчуває тяготи долі.
Письменник ставить перед собою чисто моральні завдання розкриває негативні риси, викликані користолюбством, ницістю, притаманній дворянству. Він ніде не піднімається до гнівного пафосу, до сарказму, не доходить до похмурого песимізму. Жарт його веселий і вишуканий, він завжди життєрадісний і легка тінь смутку, яка іноді находить на обличчя його героя Жіль Блаза, швидко змінюється світлою усмішкою, того хто вірить в своє щастя.[31, 314 C.]
Роман складається з двадцяти книг, являє собою історію життя і пригод людини з третього прошарку. Жіль Блаз син конюха, що отримав скромне навчання з допомогою свого дядька. Досягнувши повноліття, достатньо розумний і добрий серцем, він залишає батьківський дім і вирушає на пошуки свого місця в житті. Його відразу обманюють обкрадають, над ним насміхаються, як над сільським пройдисвітом. Жіль Блаз потрапляє до розбійників, потім в тюрму.
Герой прозріває, влаштовується помічником пройдисвіта - лікаря, а пізніше і сам, одягнувши відповідний одяг, починає займатись лікарською діяльністю, не маючи ні освіти, ні досвіду. Потім він починає вести знайомство із злодієм, і сам бере участь у злодійських операціях. Але, вміючи вчасно зупинитись, пориває з протизаконним життям.
Талановитий простолюдин Жіль Блаз подається до двору. Стає улюбленим секретарем всесильного першого міністра, герцога Лерма, холодної людини, що зневоділа власного сина. Зрозумівши механізм придворного життя Блаз починає збагачуватись. Він роздає рукою Лерми чини і посади, беручи за це великі хабарі. Король, коли дізнався про це, наказав посадити Жіль Блаза до в'язниці. Звільнившись з ув'язнення, Блаз повертається до повсякденного життя. Герой стає причетним до смерті чотирнадцятирічної дівчини, за що разом з тим отримує дворянський титул, як говорилось в наказі «за особливі заслуги перед королем». Жіль їде в село де й залишається, Лесаж знайшов своєму герою ідеальний притулок. Письменник ще вірить в ідеальність феодалізму і критикує його без різності і жорсткості. Він вірить, що соціальне зло можна виправдати, примусивши дворян до морального перетворення, до чесноти, до поваги якостей простої людини.[2, 213 C.]
Цим романом Лесаж хотів показати суспільство ХVІІІ століття з його жадібністю і характерами, показати як дворяни за допомогою хабарів і знайомств досягають вершин і здійснюють керівництво Францією. Лесаж в сатиричній формі виступає проти такої форми суспільства, засуджуючи його.
«Окончевался ХVП век, и сквозь вечереющий сумрак его уже проглядывал век дивный, мощный, деятельный - ХVШ век, уже народы взглянули на себя» - так писав О.І. Герцен. Грім прокотився в кінці ХVІІІ століття. Це була революція, яка знищила у Франції феодалізм. Монтеск'є стоїть біля витоків ідейного руху, який готував революцію. Він один з перших покликав французький народ до здійснення соціальних перетворень на основі громадської рівності, демократичних свобод, миру і гуманізму. Разом з Вольтером він відкрив епоху французького Просвітництва. Продовжуючи традиції гуманістів епохи Відродження, переможців кріпосницької людської свідомості від пут релігійності, він підняв найбільш наболівші питання свого часу, говорив по них на весь голос і залучив до цього не лише французьке, але й усе європейське суспільство.
Монтеск'є за віком був найстарішим в колі французьких просвітителів. Він народився в 1689 році в замку Ла-Бред, неподалік міста Бордо, в сім'ї небагатого дворянина де Секонда. Його бездітний дядько Монтеск'є, президент парламенту в Бордо заповів йому своє ім'я, багатство і посаду. Це і визначило життєвий шлях письменника. Зайнявши посаду, що дісталася у спадок від дядька він швидко був обраний членом Бордовської академії, в працях якої взяв активну участь, виступив з рядом досліджень по різних питаннях гуманітарних і точних наук. В 1720 році Монтеск'є написав роман «Персидські листи», який видав анонімно. Основні ідеї цього роману пізніше біли викладені в «Роздумах про причини величі і падіння Римської імперії» (1734 рік), і в «Дусі законів» (1748 рік). Вони відіграли велике значення в розвитку просвітницького руху і носили соціальний і філософсько-історичний характер. В «Дусі законів» знайшли своє відображення основні принципи його світогляду. В першому з двох трактатів Монтеск'є на противагу теологічній філософії, створеної Босенє, утверджує те , що Рим впав не тому, що так було задумано Богом, а через його політичний розвиток і зміну міжнародного положення, тобто через діяльність людини. На долю Риму вплинули: необмежене бажання військових завоювань, зіпсування моралі, ослаблення патріотизму.[16, 368 C.]
В «Дусі законів» Монтеск'є стверджує, що закони встановлені людьми, визначаються кліматичними умовами, розмірами території держави і звичаями, тобто причинами, зв'язаними з людським суспільством, що не залежить від Бога. Ця теорія «географічного середовища», як визначального фактору розвитку суспільства, справила великий вплив на буржуазну соціологію. Монтеск'є дає тут класифікацію держави, розрізняючи демократію або республіку, монархію і деспотію. Причому, письменник звертає більшу увагу на дві форми правління - східну деспотію і європейську монархію, критикує обидва ці типи держав, поклоняючись республіці. Монархія - це насилля, яке завжди перетворюється в деспотизм.
Одним з основних положень просвітницького вчення про суспільство було визнання того факту, що деспотизм нівелює людей, приглушує вільний прояв індивідуальних рис характеру. Монтеск'є - представник першого етапу Просвітництва. Це ще не був прихильник демократії; він висловився за монархію, що опирається на положення законів, вважаючи, що законодавча влада повинна належати двопалатному парламенту, в руках короля слід залишити тільки виконавчу владу. Його ідеалом була Англія, країна, яка вже пережила буржуазну революцію і ліквідацію абсолютизму.[30, 186 C.]
Повертаючись до «персидських листів» слід сказати, що в цій кмітливій і іронічній книзі подається широка і різка критика сучасному письменнику суспільства і держави. В цій обширній портретній галереї показані людські характери, як сукупність індивідуальних душевних якостей, визначених походженням виховання, місцем в суспільстві. Але Монтеск'є не відмовляється від класичних прийомів зображення людського характеру, від падіння, і як наслідок - однієї головної риси, деякої психологічної домінанти, яка разом з тим не закриває інших якостей натури. Так, наприклад, у відкупщика Монтеск'є виділяє в додаток до наглості і пихатості, що викликане його багатством, також відсутні освіченість і вихованість.
Книга Монтеск'є цікава і важлива не лише передовим змістом, сатирою на французьке феодальне суспільство; сміливий політичний мислитель і філософ Монтеск'є висловлює в «Персидських листах» свої позитивні ідеали. Головним чином їх носієм стає головний герой - перс Узбек. Дуже цікава його особиста доля. Опинившись при дворі перського шаха він не підкорився йому, не злився з загальною масою придворних. Він вивчає закономірності дійсності, зіставляє основні типи суспільно-політичного устрою - деспотію, республіку і монархію. Встановлює основні шляхи розвитку людського суспільства, в першу чергу - поступову деградацію, і помічає шлях виходу з неї. Узбек при цьому не лише роздумує, але і дискутує, сперечається з противником. У Монтеск'є річ іде не про боротьбу повноцінної ідейної системи з невідповідною системою, а із зіткненням однаково повноцінних світоглядів. Найбільш цінує Монтеск'є в суспільному житті - свободу, рівність громадян перед законом. За свободою, говорив Монтеск'є, завжди слідує надлишок і, навіть, розкіш. Стремління до слави і подвигів зростає з волею підданих. Слава несумісна з рабством. Честь і доблесть встановлюються в республіках, бо лише там можна виголосити слово «Батьківщина». Патріотизм не притаманний країнам де все вирішує деспот.[17, 133 C.]
У випадку Узбека проти індивідуалізму виступає просвітництво Монтеск'є, для якого дуже велике значення має ідея людського колективу, людської солідарності. Різне відхилення від абсолютизму і взагалі феодального ладу супроводжується яскраве стремління відмітити зародки нового порядку, що зв'язаний з оптимістичною концепцією світу у Монтеск'є.
Одною з суттєвих особливостей просвітницького абсолютизму Монтеск'є слід визнати зображення внутрішнього світу персоналу, світу пристрастей. Ця сфера в ХVІІ столітті розкривалась особливо в трагедії, в психологічній повісті, в мемуарах. У Монтеск'є з цією сферою зв'язане життя дружин Узбека. Просвітитель зображує в них незадоволення своїм становищем, виникнення в них стремління до свободи. «Персидські листи» Монтеск'є лише відкривають Просвітництво у Франції знаходяться в широкому центрі просвітницького руху, що відрізняють їх від більш пізніх творів, створених як самим письменником, так і іншими просвітителями. Висуваючи роздумуючого над життям героя, Монтеск'є забирає в нього активність, не дозволяє йому стати пропагандистом передової точки зору на світ, борцем проти неввічливості. Звідси відома пасивність інтелектуального героя Монтеск'є. Він викладає свої ідеї, а не слідує ним. Це не діяч, а глядач. Цим тезам і відповідає жанр роману.
В 20 - 30 - ті роки у Франції з'явився новий письменник з іншими думками, більш радикальними і сміливими ніж у Монтеск'є. Це Вольтер. Вже в першій половині ХVІІІ століття творчості Вольтера у французькій літературі належить одне з провідних місць. Справжнім же володарем дум всієї просвіченої Європи письменник став в середині і в другій половині століття, після появи своїх найвідоміших книг.[16, 104 C.]
Виходець із середовища багатих паризьких буржуа Франсуа Марі Аруе (1694 - 1778 р.р.), що прославився під псевдонімом Вольтер, став уособленням передової філософії і літератури свого часу не тому, що був найрадикальнішим мислителем. Навпаки, світогляд письменника характеризується явною поміркованістю. Але прижиттєва справа і авторитет Вольтера були закономірні і ним заслужені. Все його життя, особливості його темпераменту, система поглядів, основні риси таланту зробили його символом передової думки свого часу. На протязі свого довгого і бурхливого життя письменник не залишив без уваги жодного питання, що хвилювало суспільні кола. До того ж його чутливість до чужих думок були насправді чудовою і Вольтер. Пускаючи у користування власні оригінальні думки, одночасно проводив синтез і популяризацію чужих, підмічаючи їх потенційні можливості. Він «пропускав» ці нові ідеї через свою свідомість, робив їх своїми і переказував. У вольтерівських творах філософія говорила загальнозрозумілою і жартівливою мовою.
Якщо Вольтер і не був глибоко оригінальним мислителем, то блискучим письменницьким талантом він володів в повній мірі. Філософ, учений, політик, історик він був перш за все письменником. Вся творчість Вольтера виросла від злиття передової ідеології і літературної майстерності. Але не лише сприйняття, оперативність і письменницький талант зробили Вольтера настільки відомим. Важливим було не лише те, які ідеї він пропагував, але і те, кому він адресував цю пропаганду. Відомо, що ідеї Вольтера в тій чи іншій мірі задовольняли багатьох - і бідних інтелігентів, і аристократів, і філософських самодержців. Письменник часто суперечив сам собі. Такі відомі фрази, як «роздавити розум » і «якщо би Бога не було, то його потрібно було б вигадати» в його вустах симптомістичні. Іронія і скептицизм Вольтера поширювалися навіть на передові ідеї, які він сам поділяв. Письменник злісно знущався над церквою, він висміював честолюбство аристократів, але сміявся і над самовизначеними міщанами. В народовладдя він не вірив і його боявся. Революційним і реакційним крайностям він намагався протиставити щось третє - інтереси до передових наукових ідей, незалежність думок, вільнодумство і антиклерикальнісиь, деякий аристократизм духу, який і приваблював до Вольтера різних представників суспільства XVIIIст. Його послідовників називали «вольтер'янцями» і це було одночасно грубе прізвисько і досить позитивна атестація. Ідеями Вольтера захопились багато його сучасників, майже всі мислителі і письменники кількох наступних поколінь - і якобінці, і Стендаль, і Байрон, і Пелліно, а в Росії - Фонвізін, Новіков, Радіщев, і всі декабристи, і сучасники Пушкіна. Вольтер вступив у літературу в бурхливі роки, що послідували після смерті Людовіка XIV (1715р.), коли довго приховане незадоволення виплеснулось назовні, коли отримала широку популярність поезія не стільки смілива, скільки «хуліганська». За одну з них в 1717р. на одинадцять років він потрапив у Бастилію.[2, 223 C.]
Своїми сильними віршами і епіграмами Вольтер створював своєрідні веселі і скептично-кмітливі зауваження до історії своєї епохи. Як лірику малих форм, йому належить одне з перших місць в літературі того часу. Показовою є думка, яку висловив Гете у розмові з Еккерманом про дрібні вірші Вольтера, спрямовані до різних осіб: «Вони без сумніву належать до найкращих його речей. В них немає жодного рядка, в якому не було б сатири». Вольтер у віршах був не лише життєрадісним; його любовні вірші продиктовані не лише серцем, а й в більшій мірі розумом. Це був його коментар до питань, що його турбували на філософські, наукові, політичні теми. Звичні форми галантної лірики рококо він сповнював просвітницьким змістом. Показово, що звернення Вольтера до жанрів класичної літератури виявляють значні зміни, які ці жанри зазнали під пером письменника. Слід відмітити їх яскраве громадянство і демократизм. Одні з них перетворюються в маленькі філософські поеми. Філософські погляди письменника, відмічені раціональними і сенсуалістичними тенденціями, проявилось в таких його невеликих поемах як «Роздуми у віршах про людину» 1734р., «Поема про природний закон» 1752р.[23, 189 C.]
В ці роки основні положення в вольтерівського погляду на світ були проголошені в його функціональних філософських і науково-публіцистичних віршах, серед яких слід відмітити дві книги, що ві и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.