Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.
Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.
Результат поиска
Наименование:
Контрольная Еволюця народного житла на територї України. Структура та регональн особливост українських поселень. Українська хата. нтерєр, екстерєр хати. Житло в духовному свт народу. Житлова обрядовсть. Обряд Закладини. Новослля.
Информация:
Тип работы: Контрольная.
Предмет: География.
Добавлен: 26.09.2014.
Год: 2003.
Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%
Описание (план):
1
Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”
Вінницька філія Контрольна робота №1 з дисципліни “Етнографія”
Тема: “Народна архітектура”
Виконала: студентка 1 курсу
заочної форми навчання
групи ДД-11-02 Кошек Світлана Леонідівна Перевірив: ___
м. Вінниця-2003 Зміст Контрольна робота №1 0
з дисципліни “Етнографія” 0
Зміст 1
Вступ 2
1. Еволюція народного житла на території України 3
2. Структура та регіональні особливості українських поселень 5
3. Українська хата 8
3.1. Інтер'єр хати. 8
3.2. Екстер'єр хати 9
5. Житло в духовному світі народу 12
5.1. Житлова обрядовість 12
5.2. Обряд “Закладини” 13
5.3. Обряд завершення будівництва - "квітка". 15
5.4. Новосілля. 15
5.5. Символіка житла. 16
Заключення 18
Література 19 Вступ
За часів відродження української культури необхідним є і знання тих звичаїв і культурних досягнень, що мали місце минулих століть. Органічно розвиваючись, ці культурні набуття сприяли існуванню української нації у її важкі історичні часи, підтримували дух народу у моменти суворих випробувань, що їх зазнавала Україна, і є невід'ємною частиною державної незалежності України.
Культура українців за суттю своєю завжди була осідлою, аграрною. Тому основним типом поселення були села та хутори. Максимально враховуючи природні умови, найдавніше населення території України будувало свої оселі біля водоймищ, на захищених від вітру ділянках. Жителі території сучасної України використовували печери та напівпечери (пізніше використовувалися землянки), інколи будівлі ставилися на стовпах, на платформах. Ці типи житла використовувалися поряд зі звичайними будинками майже до 19 століття. Для будування використовувались майже всі матеріали, що могла дати природа -- дерево, солома, очерет, глина, каміння. 1. Еволюція народного житла на території України
Первинною формою давнього житла були землянки і напівземлянки. Як підтверджують археологічні розкопки, це досить прості конструктивні споруди, зведені на невеликій глибині й навершені похилим чи двосхилим дахом. Релікти таких будівель довгий час зберігалися в глибинних поліських селах; до речі, саме тут і досі законсервувалися окремі форми давнього житла - переростання землянок в однокамерне житло. Скажімо, зі зведенням стін “у зруб” первинною формою було шестигранне в'язання кутів. Воно можливе лише тоді, коли стіни зводили з неколотих, тобто суцільних деревин, кінці яких скріплювали в замок з виступами. Такі технологічні прийоми археологи разом з етнографами відкрили нещодавно при дослідженні Золотих воріт у Києві. Ця техніка частково й дотепер збереглася в традиційному поліському житлі.
Оселя, як правило, була однокамерною і опалювалася “по-чорному” - дим з печі виходив безпосередньо в помешкання, піднімався до стелі (“висів”). Це зумовлювалося кількома причинами: в такий спосіб краще зберігалося тепло, проводилася своєрідна дезинфекція помешкання. Приміщення час од часу провітрювали “воловими вікнами”. Невеличкий отвір, що пізніше перетворився на вікна, регулювався засувною дощечкою; при потребі її можна було відкрити, щоб надходило свіже повітря й світло.
Житлові умови в давніх однокамерних житлах були, м'яко кажучи, не з кращих. Люди нерідко хворіли на легені (одушшя), запалення очей тощо. Тому з часом мусили з'явитися вивідні димоходи в стіні, а згодоам і комини. Та, проте, основний тип житла довгий час залишався традиційним. У цьому можуть переконатися численні відвідувачі музеїв народної архітектури та побуту в Києві, Переяславі-Хмельниць ому, Львові та Ужгороді.
Типологічно житло на Україні як за конструктивними формами, так і за будівельними матеріалами ділиться на кілька типів. Кожен з них позначений характерними регіональними особливостями.
Перш ніж перейти до огляду найосновніших типів, відзначимо, що традиційна вкраїнська хата, за визначенням багатьох іноземних мандрівників і дослідників, які свого часу побували на наших землях, являла цілком оригінальний витвір народу, була самобутнім явищем в історії архітектури, високим зразком будівельних, мистецьких, етичних та естетичних конструкцій. Зводячи той чи той тип житла, народні будівничі опрактикували цілу систему симетричних прийомів з використанням унікальних і пропорційних силуетів. Не випадково французький військовий інженер Боплан, мандруючи в ХVII столітті по Дніпру, захоплювався високим мистецтвом народного зодчества. Інший іноземець - німецький географ Йоганн-Геогр Коля, котрий у 1838 році побував на Україні, відзначав у своїх мандрівних нотатках: “Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати на Україні виглядають вельми чепурно, немовби свіжовибілене полотно”.
Довгий шлях свого розвитку пройшла хата - від приземкуватої землянки до чепурної, що вчарувала увесь світ, оселі з білизною стін, вишневих садків, плакучих рушників на покуті, мальованих коминів і терпкого запаху рути-м'яти на долівці.
2. Структура та регіональні особливості українських поселень
Хоч в цілому житла на Україні мають чимало спільного, одначе кожен регіон характеризується і своїми відмінностями, які найкраще відповідали географічним і кліматичним умовам (наявність рельєфу, будівельного матеріалу, опадів, певних впливів тощо). Типологічно форми житла поділяються на кілька осередків - подільський, поліський, південноукраїнський, Середню Наддніпрянщину, Слобожанщину; зона Карпат, у свою чергу, ділиться на Бойківщину, Лемківщину, Гуцульщину та Закарпаття. Кожному регіонові характерні як спільні, так і відмінні форми, коротко на яких ми й зупинимося.
Для подільського регіону властиве каркасно-глиносолом' не житло. Здавна стіни в хатах будували з ліски або грабового хворосту, які обмащували глиною, перемішаною з половою. Пізніше (ХVIII-ХІХ ст.) найужиткованішою була валькована техніка - суміш глини та суглинка з житньою соломою. Почасти будували житло з цегли-сирцю або ж каменю. Типологічно воно мало усталену форму - хата з двома житловими приміщеннями, розділеними сіньми.
Поліське традиційне житло найдовше зберегло слов'янський тип - однокамерне помешкання зі стебкою і кліттю, які виконували функції допоміжних господарських прибудов. Стіни зводили із суцільних кругляків або колотих плах переважно із сосни, іноді з осики чи вільхи. Дах крили дошками (драницями) та соломою. На початок минулого століття переважаючими були двосхилі, а пізніше чотирисхилі дахи. З огляду на економію матеріалу до житла нав'язували численні господарські приміщення і, таким чином, утворювалися довгі хати як релікти замкнутих дворів.
На Півдні України, у зв'язку з бідністю лісів, основними будівельними матеріалами були камінь і глина з широким використанням вапняку та черепашника. Житлові споруди переважно нагадували напівземлянкові форми. Як засвідчують історичні джерела, їх здебільшого будували представники козацької бідноти у ХVI-XVII століттях. Такі хати мали досить гарні художні оздоблення: стіни обмащували синюватими, як високі небеса, відтінками; декоративне кольорування присутнє також на вуглах, попід стріхою, навколо вікон.
У помешканні широко використовувалися вироби домашнього вжитку - рушники з геометричним орнаментом, домоткані доріжки тощо. Варто при цьому наголосити на одній деталі: верхні частини фасадів, тобто фронтони, завершували стилізовані ви різьблення кінської голови. Як відомо, символ коня був своєрідним оберегом “од злих духів” у східнослов'янських язичників і воднораз невід'ємним супутником нелегкого життя козаків. Крім того, тут зустрічалися зображення зміїв, котрі, згідно з давньою міфологією, символізували мудрість, вічність, життєстверджуваність.
Середню Наддніпрянщину, куди територіально входять землі південної Київщини та Черкащини, нерідко називають Шевченковим краєм. У цьому районі переважали каркасні та зрубні хати. Будівельним матеріалом були солома, очерет, лоза, почасти камінь. На Уманщині до початку нашого століття широко користувалися настінним розписом. Дахи на хатах мали чотирисхилу форму з “дармовисом” - довгим виступом стріхи на причілку, під яким зберігали господарське начиння, у тому числі й мажі.
На Полтавщині, як і в цілому на Слобожанщині, хати будували “в шули” та зрубні. Широкого розповсюдження набули мазанки й глинобитні з переважанням трикамерного житла. Помешкання відзначалося особливою ошатністю, із значною кількістю декоративних оздоб.
Карпатський регіон характеризується чи не найбільшим розмаїттям конструктивних і мистецьких ознак. Скажімо, на Бойківщині ужиткувалися справжні шедеври народної архітектури горян. Високі й стрімкі дахи, мистецьки оздоблені галереї - прибудови обіч стін - вдало контрастують з оточуючим середовищем - млинами, церквами, іншими спорудами. Будівлі зводили переважно з ялиці та смереки. Стіни жител, на відміну від інших регіонів, не біляться.
Надмірною суворістю і стриманістю позначена архітектура в лемківському житлі. Цікавим і своєрідним елементом тут є традиційний “квіт”, котрий, як правило, малюють на дверях. При цьому кожна гілочка такого “дерева життя” символізує народження дитини (на Поліссі також існував звичай: якщо в родини з'явилося немовля, то на сволоці робили зарубку).
Та, проте, одним з найцікавіших етнографічних регіонів карпатської зони є, безперечно, Гуцульщина. Якщо на Бойківщині і Лемківщині зовнішня структура будівель нагадує м'які і легкі обриси, то гуцульське житло детермінує спокійніші форми, відзначається меншими розмірами. Особливо оригінальним є комплекс будівель, які прийнято називати замкнутими дворами або граждами. Це досить зручні в умовах лісу міні-фортеці. Житло з господарськими спорудами будували в формі закритого двору. Проникнути в обійстя лісовим хижакам чи злодіям надто важко - воно оточене суцільним оборонним квадратом. Такі типи іноді зустрічаються і на Поліссі. Майже кожен дім гуцула нагадує своєрідний мистецький осередок. Адже край цей здавен багатий народними умільцями - різьбярами, килимарниками, мосяжниками, гончарями тощо. Розвиток цих промислів відповідно відбився і на інтер'єрі гуцульського житла.
На рівнинному Закарпатті оселі вже нагадують центральні області України - білі хати з трикамерним плануванням. Тут широко практикується мистецьке опорядження зовнішніх стін, вигадливі форми огорожі тощо. 3. Українська хата 3.1. Інтер'єр хати.
Внутрішнє планування українського житла, традиції якого сягають давньоруського періоду, характеризувалося у XIX ст. повсюдною типологічною єдністю. Отже, вариста українська піч завжди займала внутрішній кут хати з одного боку від вхідних дверей і була обернена своїм отвором до фасадної стіни, в якій були вікна. По діагоналі від печі влаштовували парадний кут, де розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками, обтикані цілющим зіллям та квітами; перед ними вішали лампадку. На Лівобережжі для ікон виготовляли спеціальні полички, а у найбільш заможних селян були цілі домашні іконостаси. Під іконами уздовж бічної стіни ставили стіл. У карпатських горян і подекуди в подолян функції столу виконувала скриня. Біля столу попід тильною стіною розміщували довгу дерев'яну лаву, а з зовнішнього боку - маленький переносний ослінчик. Збоку від столу знаходилася скриня. Простір між піччю та причілковою стіною заповнювався дерев'яним настилом на стовпчиках, піднятим на рівень лежанки печі. Удень він використовувався для хатніх робіт, а вночі слугував спальним місцем. На Волинському Поліссі літнє спальне місце іноді влаштовували в сінях. Уздовж чільної та причілкової стін наглухо встановлювали лави, які на свята прикрашали саморобними ряднами, а в заможних сім'ях - килимами. В кутку, протилежному печі, біля дверей і над ними розміщували дерев'яні полички або невеличку шафу для посуду, а вздовж чільної стіни над вікнами проти печі - полицю для хатнього начиння та хліба. В одноподільних бідняцьких хатах Полісся та Карпат майже до початку XX ст. побутувала архаїчна форма курної печі, дим від якої йшов просто в хату. Для його виводу у стелі робили спеціальний отвір із засувкою. Поліщуки майже до 20-х років XX ст. продовжували користуватися такими архаїчними освітлювальними пристроями, як посвіт, лучина, які встановлювали біля вікна проти печі. Зі стелі, в якій залишали отвір, над посвітом спускали трубу, зроблену із хмизу або полотняного мішка, обмазаних глиною. Своєрідності поліському та карпатському інтер'єру надавала ціла система жердок (на більшості території України їх було лише одна -- дві). Це поздовжні й поперечні жердки-полиці,жердка-перекладина для плетіння постолів, личаків, рогож; жердка для підвішування кросен ткацького верстата, жердка-сушилка біля печі та повсюдно поширені жердки-вішалки над спальним місцем.
Українська вариста піч за формою димозабірного пристрою, який розташовувався над припічком, представлена трьома типами: лівобережним, правобережним та лемківським. Стінки комина печі лівобережного типу були поставлені на припічок урівень з ним, так що припічок мав вигляд заглибленої площадки. Правобережна піч мала комин у формі зрізаної піраміди -- у вигляді вільно нависаючого над припічком або спертого на стовпчики коша. Лемківська піч, крім своєрідної орієнтації отвору на причілкову стіну, мала комин у формі Г-подібної труби, коротка частина якої нависала над припічком, а подовжена з'єднувалась із стіною сіней, де був отвір для виводу диму в сіни. Основу печі найчастіше робили з глиносоломи, у поліському та карпатському житлі були поширені опічки з дерева, на Півдні та Закарпатті -- з природного каменю, пізніше -- з цегли.
Традиційна українська хата мала, як правило, не менше трьох вікон: у чільній стіні -- двоє навпроти печі та третє навпроти столу. Робили й маленьке віконце у причілковій стіні. В курних хатах Полісся та Карпат майже до початку XX ст. зберігалися так звані волокові вікна, що являли собою вузькі наскрізні отвори в стіні, які закривалися дерев'яними засувками -- волоками. 3.2. Екстер'єр хати
Стіни хати зводилися з різних будівельних матеріалів залежно від місцевих ресурсів та економічних можливостей забудовників.
Давні традиції на Україні мали два типи конструкції стін: зрубний і каркасний. Через хижацьке знищення лісу, високі ціни на лісоматеріали співвідношення зрубних і каркасних жител у кінці XIX -- на початку XX ст. змінюється на користь останніх, а зрубне житло стає привілеєм заможних господарств, перетворюючись на своєрідний символ добробуту. У північній полосі Лісостепу каркас заповнювали деревом та частково глиносоломою, а у південній -- плетінням (мінімально вживали дерево, максимально -- лозу, очерет, солому з глиносоломою). На Правобережжі відстань між стовпами каркасу заповнювали дерев'яними горбилями, які горизонтально закладали в пази цих стовпів. У лівобережному варіанті переважав вертикальний спосіб заповнення каркасу. Проміжки між стовпами каркасу закладали більш тонким деревом -- торчами, які заводилися зверху у поздовжню обводку, а знизу або закопувалися в землю, або вставлялися у нижню балку -- підвалини. Торчові стіни з обох боків обмазували глиною та білили. Для кращого прилягання обмазки її накладали на забиті у стіни дерев'яні кілки. У XX ст. замість тиблів почали набивати металевими цвяхами дерев'яні планки або дранку.Стіни з плетеним заповненням каркасу мали поширення у зоні Лісостепу та Степу. Вони мали досить легкий каркас із густо поставлених стовпчиків, які скріплювалися кількома рядами горизонтальних жердок. Каркас вертикально заплітали хмизом, лозою, очеретом, а далі з обох боків обмазували товстим шаром глиносоломи. Турлучні хати мали різні назви: мазка, мазанка, хворостянка, кильована, на підпльоті та ін. Поряд із каркасною у лісостеповій і особливо у степовій частині України побутувала безкаркасна техніка зведення стін із глиносолом'яних вальків та блоків-цеглин, а в ряді районів -- із природного каменю -- ракушняку, солонцю тощо.
Декоратив и т.д.................