На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Вишитий рушник на стн - давнй український народний звичай. сторичн етапи розвитку вишивання. Функцональне призначення. Нев'януча народна вишивка. Основн мотиви українського народного орнаменту. Художн особливост, матерал та технка виконання.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: География. Добавлен: 10.02.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3
План
Вступ.
1. Актуальність.
2. Історичні етапи розвитку вишивання.
3. Функціональне призначення.
4. Народна вишивка.
5. Основні мотиви українського народного орнаменту.
6. Художні особливості, матеріал та техніка виконання.
Висновки.
Література.
Актуальність обраної теми пояснюється тим, що вишитий рушник на стіні - давній український народний звичай. Не було, здається, жодної на Україні оселі, якої не прикрашали б рушниками. Хоч би як судилося їм убого жити, а все ж естетична принада за всякчас знаходила місце в помешканнях -- хай то була одинока хатина вдови чи затісна багатодітна оселя, приземкувата мазанка на півдні України або курна хата поміщика -- всюди палахкотіли багатством кольорів рушники. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, а якщо точніше -- обличчям оселі, відтак і господині. По тому, скільки і які були рушники, створювалася думка про жінку, її дочок. Ніщо, здається, так предметно й точно не характеризувало жіночу вправність, майстерність, зрештою охайність і працьовитість, ніж ті вимережані рукотвори. Вони завжди були на людях, розкривалися мистецьким багатством, оцінювалися справжніми пошанувачами.
Вишитий рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був взірцем людської працьовитості. Згадаймо про утилітарне призначення: з рушником, як і хлібом, приходили до породіллі, ушановували появу немовляти в родині, з ним виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали людину в останній путь, ним прикривали хліб на столі. Хліб і рушник -- одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові були високою ознакам гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню святиню: прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим , хто виявив її.
Вишитий рушник на Україні - здавна неодмінний атрибут традиційних народних свят. Важливі події в житті народу ніколи не обходились без рушників. Вишитий рушник завжди був знаком гостинності, на ньому підносили дорогім гостям хліб-сіль; на рушниках приймали новонароджених, а також проводжали людину в останню путь. Під час будівництва нового дому рушниками піднімали сволок, а потім дарували їх будівельникам. Без рушників не обходилось і весілля. Рушник, на який ставили молодят, був запорукою вірності. Рушником зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливої, міцної сім'ї.
Кожна молода дівчина готувала собі придане, вишивала багато рушників, сорочок, бо за їх кількістю, красою і складністю узору оцінювали працьовитість нареченої.
Рушник дарувала мати сину в дорогу на щастя в новому житті. Його берегли як пам'ять про рідний дім, про дитинство.
Відколи існує пам'ять народна, українці прикрашали предмети хатнього вжитку орнаментами, які формували естетичні смаки поколінь, були взірцем їхньої рацьовитості та мистецьких здібностей. Ця потреба мала також магічний та релігійний зміст. Бажаючи прихилити до себе богів, люди закликали їх відповідними знаками-символами та оберегами.
Рушник - довгий прямокутний шмат лляного чи конопляного полотна - має на кінцях, а часто і по всьому полю різноманітні вишиті або виткані композиції. Вони відображають світоглядні уявлення наших предків, несуть інформацію про добро, достаток, здоров'я тощо. Рушники є символом матеріальної культури українців, важливою складовою обрядів та ритуалів.
Історичні етапи розвитку вишивання

Мабуть, не зможемо сказати напевне, кому першому спало на думку втілити в орнаменти красу оточуючого світу. Археологічні знахідки та літописи підтверджують, що вишивати на Україні власне ніколи не припиняли, тож уся орнаментика, незалежно на якому матеріалі (кераміка) виконана, має спільні риси.
Впродовж віків вишивки зазнавали різних етнографічних впливів але асимільовано її так, що українська основа залишалася незмінна, лише постійно збагачувалася. В системі українських візерунків домінує простота, а також система знаків і символів, розуміння яких, на жаль, частково загублено. Відомо, що в цю систему знаків входили явища природи та речі, якими люди користувалися повсякденно. На початок XIX століття сформувалися найхарактерніші особливості орнаментики різних регіонів України та тільки їм притаманні технічні прийоми. Основною прикметою нашого народного орнаменту є його ритм, такий же як у пісні. Як правило, один сегмент орнаменту можна повторювати в безконечність або замкнути в єдине обрамлення і так завершити композицію візерунка.
Вишиваний рушник донині не втратив свого значення в побуті. І тепер ним прикрашають інтер'єри помешкань, вівтарі та ікони в церквах. І надалі він залишається атрибутом народних звичаїв та обрядів. На рушнику несли новонароджену дитину до хресту, на ньому проводжали людину в останню дорогу.
Рушники Галичини дещо відрізнялися від тих, що у східних областях, за звичай, були вони коротші. Вишивали смугами геометричних, рідше рослинних орнаментів. На образах їх призбирували посередині складками та зав'язували кольоровою стрічкою. Кінці не спадали з обох боків образу, а ніби розпростерті крила птаха увінчували його горизонтальною лінією.
Рушники як певний декор хати вишивали двома або трьома смугами орнаменту. Дві смуги вишивали «з лиця» полотна, а третю -- на зворотнім боці. Такі рушники завішували на спеціальному держаку з планкою, інколи різьбленому так, що всі три смуги орнаменту через певні інтервали доповнювали одна одну. Тим рушником ніхто не витирався, він був своєрідною візитною карткою господині дому, її працьовитості та почуття краси.
У різних регіонах Галичини, зокрема таких, як Надсяння, побутували певні назви держаків, а саме: жердь, жердка, палка, держак, гряда, гредка, греда. Часто держак був різьблений.
У лемків греда -- то широка планка, з прекрасною, різьбленою головою оленя посередині, прикрашена з боків листям клена або дуба. Палку, на яку завішували рушник, закріплювали під сподом греди. В гуцулів жердь прикривали багато інкрустованою геометричним орнаментом широкою планкою. На території Надсяння та у Львівській області з початку XX століття держаки почали прикрашати плоским гравірованим геометричним орнаментом, який розмальовували акварельними фарбами. Такі держаки, що імітують вишивку, побутують удеяких домівках і нині.
Зберігся також звичай, будуючи хату, останню крокву на завершення даху заносити на рушниках, потім наймолодший з майстрів має поставити на вершину даху «вінок» -- букет з гілок берези або дуба (не сухі гілки, а свіжі, бо може загинути рід), разом з квітами, пов'язані рушничком, якого для цієї мети вишивала майбутня господиня дому. У наш час у деяких районах Галичини його замінюють кольоровою стрічкою, якою пов'язують «віху». Побутували також невеликі за розміром так звані «хлібники» (у лемків з польських Бескидів та лемків словацьких -- «хлібовки»), в які загортали хліб. їх оздоблювали по краях двома невеликими смужками орнаменту. Часом «хлібники» гарно вишивали й посередині, а їх краї завершували вузенькими смужками орнаменту.
На рушнику, вишитому світлими, веселими кольорами, без жодного чорного стібка, несли дитину до хрещення. Хресна мати готувала його заздалегідь, а загортаючи в нього немовля, примовляла «красну дорогу» новонародженому, щоби життєвий шлях був такий же світлий і добрий, як той рушник. Після хресної купелі дити ну знову загортали в рушник, а поверх нього кожен з хресних батьків неодмінно клав «крижмо» -- золоту або срібну монету з побажанням добробуту. Цього рушника та «крижма» не можна було нікому пере-даровувати. Вважали, що через «те» зломиться дорога життя. В першій половині XX століття рушник «крижмо» ЧК замінено на чисте біле полотно, якого має бути непарна кількість метрів. З того полотна цій дитині шили сорочечки чи платтячка і т.п.
Тепер новонародженим разом з крижмом при хрещенні дарують цінний подарунок.
Важлива функція рушника в обрядах сватання та вінчання. Вдеяких селах Галичини, Надсяння, Лемковини, Холмщини, крім рушників для сватів, дівчина повинна була вишити ще дванадцять. Дванадцять дружок несли їх перед нею через ціле село, якщо вона переходила жити до хати молодого, а скриню з приданим везли на возі. Якщо парубок ішов у прийми до тещі, то також відбувався урочистий похід через село, щоби всі бачили, яка то молода працьовита і «файна». Ось чому кожну дівчину привчали до вишивання змалку, і в орнаменти вона вкладала своє бачення краси, але при тому старалася зберегти деталі візерунка й мову знаків, які передавали з роду в рід. Орнаменти на весільних рушниках вишивали геометричними або рослинними мотивами, часто із зображенням голубів, які в народних обрядах були символом любові, чесності, щирості та вірності молодят. Саме їх щедро прикрашали.
Коли дівчина виходила юною заміж і ще не надбала тради-ці й н их два-над-ц я т и рушників, тоді допомагали їх вишивати всі жінки роду аби не було осуду, що дівчина лінива. Згаданий похіддружокдотеп-ними ритуальними піснями та приказками супроводжували дружби, свашки та молодь.
Найкращого рушника перші дружби стелили молодим під ноги під час вінчання в церкві, щоби їхнє подружнє життя було щасливе, а ще вірили -- хто перший стане на рушника, той верховодитиме в сім'ї (звичай зберігся). Молодих, які після вінчання поверталися додому, на порозі хати зустрічали батьки з короваєм на вишиваному рушнику та добрими побажаннями. Коровай прикрашали голубками,колоссям, квітками. Рушник, на якому ставали до шлюбу, завішували над образами або на видному місці в світлиці.
Одними з етнічних регіонів західних земель України були землі Надсяння, Лемковини та Холмщини. Після переселення українців на територію колишнього Радянського Союзу та на північ Польщі дуже багато творів народного мистецтва безповоротно втрачено. Але те, що збереглося, дає нам змогу розглянути певні, дуже характерні для цих око-л и ц ь візе-рунки. В орнаментах втілено мотиви й сюжети усної поетичної творчості, образи народної лірики й календарної поезії.
Рушник із села Торки біля Перемишля короткий, з широкою смугою вишивки посередині. Орнамент вишиваний чорними, або темно-вишневими нитками з вкрапленням червоного або синього кольорів. Елементи орнаменту -- безконечник та місяченько. Символ місяця у всіх фазах, а саме: ріжок, півмісяць, повня символізував безконечне життя на землі. А ще в основі цього орнаменту народний місяцелік -- коло (повні). Основні свята землеробства поділено відмітками на частини місяця (пори року), вказують час сіяння, збирання врожаю, а також ворожби на врожай. Орнамент з обох сторін «місяченька» завершено смугами «безконечника», як безконечним є життя. В селах поблизу Перемишля орнаменти в «місяці» називали календарем.
Цікавий орнамент із села Негрибки поблизу Перемишля. Чіткий геометричний візерунок складається з вузької центральної частини, основним компонентом якої є «п є р і ж к и» Покрайниці складаються з половини квіток. У цілому творять неповторний ритм орнаменту.
Рідкісний орнамент з села М'якиш Новий (повіт Ярослав), Центральна смуга -- буряк із гичкою, обрамлений з боків меншими смугами рослинно-геометризованого зображення чорнобривців. Не менш цікавий орнамент рушника з села Лагівців, Холм-щина. Це оспіване в піснях і легендах дерево розмарину. Ідучи до вінця, дівчата прикрашали волосся, вінок гілками розмарину, а хлопець припинав розмаринову гілоч-ку до одягу біля серця. її вважали символом любові.
Орнамент «гейсики» на малому рушнику, очевидно робочому, якого дружина вишила чоловікові, котрий йшов на заробітки.
В шахтах Зверху над орнаментом цікаво закомпоновано свіч-ники-трійники, адже Бог перебуває в трійці. Ось так, з далеких часів від предків шйшов до нас оцей полотняний лист.
Орнамент з Жидачева Львівської області -- ромб у квадраті -- символ засіяного гіоля, покрайниці -- баранці говорять, що врожай зійшов, поле заколосилося, а навколо зтоять обереги.
Функціональне призначення

Рушники - це відбиття культурної пам'яті народу, в їх візерунках збереглися прадавні магічні знаки, образи «дерева життя», «берегині», символіка червоного кольору, які знайшли подальше своєрідне переосмислення й оновлення.
В Україні рушникам завжди надавалося важливе образно-символічне значення. Вони - обов'язковий атрибут весільної обрядовості, предмет народного побуту, неодмінна окраса селянського житла. (Матейко К.М., «Український народний одяг», К.,1977,с.145. ).
У кожному районі склалися локальні особливості, що виявилось у композиції, колірній гамі, засобах шитва.
Сучасні майстри, продовжуючи традицію, наповнюють орнаментацію рушників новим змістом і образами, підсилюють їх монументально-декоративне вирішення, розширюють діапазон застосування у громадському інтер'єрі.
Вишиті рушники здавна були поширені в Україні як неодмінний атрибут народного побуту, весільної та святкової обрядовості, як традиційна окраса селянського житла. Важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушників, які, крім декоративного навантаження, мали великий образно-символічний зміст. У всьому декоративно-прикладному мистецтві немає іншого такого предмета, який би концентрував у собі стільки різноманітних символічних значень.
Рушник супроводжував селянина протягом усього життя і в радості, і в горі. Він завжди був символом гостинності - на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам. На них приймали новонароджених, з рушниками проводжали людину в останню путь. Особливо значну роль відігравав рушник у весільному обряді як один із найважливіших атрибутів. Рушники дарували старостам, перев'язували через плече, якщо на заручинах доходили до згоди. Такі рушники називали плечовими. Рушниками зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливого подружнього життя.
Почуємо, побачимо, що нам скажуть,
Біленьким рушничком рученьки зв'яжуть.
На рушнику вінчались.
Коли б мені, Боже, неділі діждати,
Неділі діждати, на рушничок стати.
У народних піснях, легендах і переказах опоетизовано готування дівчиною рушників до весілля. У вишитих орнаментах вона відтворювала свої думки та почуття, надії та сподівання на щасливу долю. Кожна дівчина готувала значну кількість рушників для свого майбутнього життя.
А в коморі сволок,
На ньому рушників сорок,
Біжіть, внесіть
Та бояр прикрасіть.
Існували також і подарункові рушники. Їх використовували в знак побажання щасливої дороги та найшвидшого повернення.
Поряд із обрядовим призначенням рушники широко використовувались у побуті. Відповідно до функціонального призначення вони мали назви «стирок» (для посуду), «утиральник» для рук і обличчя.
Вишиті рушники - неодмінна окраса кожної селянської хати. У минулому їх вішали над іконами (на «образники», «божнички»), навколо портретів Т.Г.Шевченка, народних картинок. Рушники вішали на кілок, від чого вони дістали назву «кілкові».
У цей час в усіх областях України розповсюджуються як взірці для гаптування друковані картинки з побутовими сценами з народного життя:
Несе Галя воду, коромисло гнеться.
За нею Іванко, як барвінок, в'ється...
(“Біля колодязя”)
Била жінка мужика, за чуприну взявши...
Била жінка мужика, била, била і товкла.
(“Била жінка за чуб”)
На рушниках, призначених для оздоби хати (на дзеркала, на консолі полиць тощо), вишивають здебільшого ”дерево життя” і теж різні апотропеїчні символи, подібно як на стінах світлиці, тільки в іншій стилізації. Часто гаптували фантастичне дерево з групою пташок, котрі літають над ним. Це являло собою ілюстрацію якоїсь із колядок
Коли не було з нащада світа,
Тогди не було неба, ні землі,
А но лем було синє море,
А серед моря зелений явір,
На явороньку три голубоньки,
Три голубоньки радоньку радять,
Радоньку радять, як світ сновати.
На рушниках біля дерева поруч із різними квітками, зірками (“будуть копойки, яко звіздойки, будуть стогойки, яко горойки), сонечками вишиті також різні пташки, і часом, у великій кількості. Дуже можливо, що ці пташки мали б ілюструвати казкову “жар-птицю” або півнів, котрих уважали за віщих птиць:
Ой рано-рано півні запіли,
Півні запіли - сонце збудили...
Але, крім птахів, трапляються ще часом, як окремі елементи орнаменту, риби, сітчасті ромби, дволезі сокирки, дубове листя, спіралі, грецькі хрести й так звані ламані або гачкові хрести тощо. Усі ці символи відомі нам із егейсько-месопотамського культурного кола ще задовго до Різдва Христового. Теп и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.