На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Фольклористика - наука про народну творчсть. Витоки еволюця українського фольклору. Народна творчсть писемна лтература. Дещо про фольклористичну термнологю. Характерн особливост усної народної творчост. Жанрова система українського фольклору.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: География. Добавлен: 22.01.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


План

1. Витоки та еволюція українського фольклору.
2. Народна творчість та писемна література.
3. Дещо про фольклористичну термінологію
4. Характерні особливості усної народної творчості
5. Жанрова система українського фольклору
Література
1. Витоки та еволюція українського фольклору

Важли-вою складовою українського народознавства є наука про народну творчість -- фольклористика. Незважаючи на поважний вік, що обіймає понад два століття, вона все ще перебуває у пошуку оптимального наукового трактування багатьох питань, пов'язаних зі становленням та еволюцією предмета, його взаємин із історією, етнографією, літерату-рою тощо. Та й головна справа в тім, що таке явище, як фольклор, не було незмінним за всіх часів.
Відомо, що фольклор виник разом із мовою. Саме у процесі продуктивного розвитку мови і викристалізову-вався фольклор. Цей процес тривав так довго, як довго існує мова. Скільки саме -- відповісти важко, але минуло багато й багато тисячоліть, перш ніж народи почали кори-стуватися такою звичною і на перший погляд простою пер-винною комунікативною системою, як мова. Якщо період становлення і розвитку писемності становить 4--5 тисячо-літь (у східних слов'ян -- тисячоліття), то усна творчість перевищує цей період у 50--60 разів, а деякі дослідники впевнені, що у сто разів. Що стосується східних слов'ян, то тут всяка цифра буде гіпотетичною, оскільки історики не дали нам цілісної концепції у цьому плані. Зрозуміло, що багато чого здатний прояснювати сам фольклор, у якому можна знайти рудименти матріархату та родового суспільства, однак цей аспект фольклористичних студій розроблений ще недостатньо.
Усна народна творчість протягом тисячоліть була чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду народу, втіленням народної мудрості, народного світогляду, народ-них ідеалів. У фольклорі знайшли відображення не лише естетичні й етичні ідеали народу, а й його історія, філосо-фія, психологія, дидактика -- тобто все, чим він жив, що хотів передати наступним поколінням. Навіть норми зви-чаєвого права, неписані закони фіксувалися в усній формі, запам'ятовувалися вибраними громадою людьми і за потре-би відтворювалися у незмінному вигляді.
Слово для наших предків мало й магічну силу. За його допомогою, вірили вони, можна домогтися щасливого полювання, викликати дощ, відвернути бурю і град, посуху, вберегти родину від зла і напасті, які підстерігали без-захисну перед силами природи людину на кожному кроці.
Значний період в історії людства взагалі та кожного народу зокрема характеризується культивуванням так зва-ного міфологічного мислення. Це період анімістичних (коли душею наділяються не тільки люди, тварини, а й рослини, Йредмети неживої природи), антропоморфних (коли людськими властивостями наділяються тварини, рослини, у людській подобі уявляються боги тощо) віру-вань, що склали основу як первісних релігій, так і сюжетів, мотивів, образної системи усної творчості. Міфологічні образи, вірування стимулювали народну фантазію і спри-яли культивуванню фантастичних оповідок, героїчного епосу, календарно-обрядової поезії. Але з часом міфологічні образи втрачають реальну основу і сприймаються творця-ми та носіями фольклору як художні образи і символи, в яких народ втілював свої суспільні ідеали, уявлення про добро і зло, ставлення до навколишньої дійсності.
Перші писемні пам'ятки східних слов'ян не лише зафік-сували високорозвинуту міфологічну традицію Київської Русі, а й самі значною мірою збагатилися за рахунок цієї традиції, стали її органічним продовженням на іншому історичному рівні. На цей час міфологія як система мислення та світоглядна база зазнає трансформації, однак не втрачає остаточно своїх позицій. Це засвідчує хоча б той факт, що літописці відтворювали давню історію Київ-ської Русі за усними джерелами, у яких народні герої -- Кирило (Микита) Кожум'яка, Ілля Муромець, Михайлик, Микула Селянинович та ворожі їм сили -- Соловей Роз-бійник, Шолудивий Буняка, Ідолище, Змій -- ще не стали казковими персонажами. Разом з тим літописи зафіксували найголовніші міфологічні постаті слов'янського Олімпу -- бога неба Сварога, богів сонця Хорса і Дажбога, грому і бурі -- Перуна, вогню -- Сварожича, худоби -- Велеса (Волоса), вітру -- Стрибога, зими -- Коляди, Марени, вес-ни -- Ярила, літа -- Купала та ін.
Трансформація давньої міфології не означає зникнення величезного шару народної культури. Це -- поступовий перехід давніх сюжетів і мотивів, образів і світоглядних уявлень у нову систему художньої творчості -- фольклор. Колись нерозчленований масив народної міфології став жанровою системою фольклору -- казки, легенди, перекази, оповідання, балади, героїчний епос, обрядовий цикл тощо, що в тій чи іншій формі дійшли до наших днів.
У поясненні витоків і становлення українського фольк-лору слід виходити насамперед із специфіки народної творчості, яку не можна перенести на грунт національної культури подібно до культових споруд в архітектурі або іншомовних джерел, перекладених українською мовою. Фольклор невіддільний від народного світогляду, побуту, історії тощо. Таким чином, народну творчість українців слід вважати прямою спадкоємницею уснопоетичних над-бань Київської Русі, зокрема тих її регіонів, що співпа-дають географічне й історично. На відміну від писемної пам'ятки, створюваної здебільшого одним автором на основі писемних (колись -- культових) норм, фольклор реалізу-ється у руслі місцевої традиції. Його творцем і носієм є весь загал. Лише на етнічних порубіжжях помічаємо різнома-нітні культурні перехрещення і взаємозапозичення. Дещо своєрідними є ці зв'язки і взаємовпливи в іншомовних та іншонаціональних осередках, розташованих на території України: болгарських, російських, грецьких, чеських, польських, німецьких та ін.
2. Народна творчість та писемна література

Соками усної народної творчості живилася писемність. На її основі створювалися історія і література, зокрема староукраїнські літописи (Густинський, Грабянки, Величка, Самовидця, Острозький, Львівський та ін.), на її грунті будувалася діяльність братських шкіл, Києво-Могилянської академії. Із цього погляду таємниці народної творчості необхідно особливо добре знати філологам та історикам. Без цього немислиме розуміння як давньоукраїнської історії та куль-тури, так і витоків творчості І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Лесі Українки, Марка Вовчка, І. Франка, ряду сучасних письменників. Зв'язок їх зі творчістю народу -- неминучий. Цей зв'язок розуміли видатні письменники кожної епохи, а найбільше ті, що чер-пали в народній творчості не лише творчу снагу, а й сюже-ти та образи, художні засоби.
Народ багатовіковою практикою створив таку систему художніх засобів у фольклорі, які йдуть до створення художнього образу найкоротшим шляхом. Виконавець фольклорного твору не просто .описує факт чи подію, а зображує їх, він ніби все бачить перед собою. Тому його виконання емоційне, виразне, багате на жести і міміку»
205Однією з основоположних особливостей фольклору е одвічне прагнення його творців і носіїв до ідеалів правди, до безкомпромісної оцінки баченого і пережитого. Створю- * ючи образ ідеального героя, народна пам'ять діє вибір-ково: відкидає уєе, що могло б принизити його, і гіперболі-зує ті риси, які звеличують героя, роблять його вчинки гідними для наслідування.
Цілком очевидний той факт, що розібратися у лабора-торії літературної творчості неможливо, не знаючи насам-перед її першоджерел -- усної народної традиції. Без цього неможливо ^ре тільки осягнути всю складність літератур-ного процесу, а й заглибитися у творчі витоки літератур-них напрямів, шкіл, а зрештою й поетики літературних творів.
3. Дещо про фольклористичну термінологію

Термін «фольклор» утвердився в науці відносно пізно. З другої половини XIX ст. він вживається паралельно з такими тер-мінами, як «народна творчість», «народна поезія», «народ-на словесність», «народна поетична творчість» та ін. Усі вони близькі за змістом, але неоднозначні. Термін «народна творчість» має ширше значення, ніж «народне мистецтво», оскільки охоплює усі види творчої діяльності людини -- естетичну, соціально-політичну і навіть виробничо-побу-тову. Його використовують спеціалісти різних сфер знань, тому в кожному конкретному випадку виникає необхідність уточнення, про який саме вид народної творчості йтиме мова.
У другій половині XIX ст. набув поширення термін «фольклор» (з англійської -- народна мудрість, народні знання). Здавалося б, це поняття має ще ширший зміст, ніж «народна творчість»; зрештою, у зарубіжній науці так воно і є: до нього включаються не лише народне мис-тецтво в усіх його виявах, а й народний побут, народна медицина, вірування тощо. Таким чином, західноєвропей-ська й американська фольклористика обіймає практично всі аспекти народознавства.
У своїх роздумах про фольклористичну термінологію Максим Рильський визнавав правомірність користування усіма названими вище термінами, однак закликав не забу-вати дуже місткого і точного терміну «словесність», що його широко вживали філологи минулого -- О. Потебня, П. Куліш, Ф. Колесса та ін. Разом із тим М. Рильський вказував на деяку штучність такого усталеного терміну, як «народнопоетична творчість», оскільки слово «поезія» має свою специфічну сферу вживання, пов'язану з віршу-ванням.
Найбільш вжива-ним у світовій практиці є термін «фольклор»; через школу, засоби масової комунікації, книги цей термін міцно увійшов у науку і був сприйнятий також самими носіями усної народної творчості. Але в нашій науці він зазнав деякого коригування. Ми цілком приєднуємося до трактування, яке дав відомий учений В. Гусєв: терміном «фольклор» позначається не все народне мистецтво загалом, а та його сфера, в якій художнє відображення дійсності відбувається в словесно-музично-хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, що виражають світогляд трудящих мас і нерозривно пов'язані з 'їхнім життям та побутом.
4. Характерні особливості усної народної творчості

Спинимось на характеристиці найістотніших ознак фольклору, притаманних йому в усі часи. Це, зокрема, усна форма творення і побутування, роль пам'яті у збереженні та відтворенні фольклору, його варіантність, колективність і традиційність.
Людина завжди прагнула до створення оптимальної системи передання досвіду -- життєвого та естетичного -- від старшого покоління до молодшого. Такою системою стала усна творчість, у якій втілювалися історія «роду-племені», знання людини про себе і навколишнє середо-вище -- і все це не лише у формі констатації, а в узагаль-нюючих художніх образах, що виступали як згустки гро-мадської думки, як її символи. Потреба фіксувати життєві спостереження у пам'яті спонукала до створення певних стереотипів мовлення, досконалих художніх форм, фольк-лорних жанрів. Як одна із найсуттєвіших ознак народної творчості усність зумовлювала вдосконалення форм пере-дачі естетичної інформації, з одного боку, та розвиток і вдо-сконалення людської пам'яті -- з другого. Дослідники одно-стайно сходяться у тому, що фольклор є мистецтвом пам'яті. Щоб полегшити запам'ятовування великої за обся-гом інформації, побутовою практикою розроблялися стерео-типні фольклорні форми, стабільні структури в межах кожного жанру та всередині їх. Значна увага зверталася на формування образної системи, символіки, що переходила із твору в твір, із покоління в покоління, підтримуючи усну традицію тієї чи іншої місцевості.
Ці характерні стереотипи зумовили й обсяг фольклор-них творів: розповідь чи пісня повинні були вкладатися у реальні межі повсякденного спілкування, товариських бесід, обрядових дійств тощо. Таким чином, усність побу-тування фольклору детермінувала його жанрову структуру, поетику. Саме завдяки усному побутуванню фольклор володіє значно багатшою палітрою зображальних засобів порівняно з літературою та іншими мистецтвами, пов'яза-ними зі словом. Однак справа полягає не тільки у худож-ніх засобах. Фольклорний стиль домагається ідеального контакту між виконавцем і слухачем -- аж до повного їх злиття в народній ліриці, 3 цією метою література вдається до обширних описів, екскурсів, а часом і до прямого запо-зичення фольклорних засобів, коли письменник вводить у твір образ оповідача з народу і від його імені веде роз-повідь.
Суттєвою ознакою фольклору є традиційність. Фольклор живе і розвивається тільки в руслі традицій, тільки спираю-чись на досягнення попередніх поколінь. «Неправильно розуміти під традицією щось косне, відстале, консерватив-не,-- писав відомий теоретик та історик фольклору Б. Путілов.-- Головна ознака традиції -- не косність, а певний ступінь сталості і неодмінно міцність спадкових зв'язків у розвитку. Традиційність є специфічна форма народного життя, культури, побуту, форма його руху. Всякий фольк-лорний процес неминуче набуває характеру руху всередині традиції, еволюції та трансформації традиції. На будь-якому відрізку часу фольклор будь-якого народу стано-вить собою динамічну систему, певний стан традиції. Ново-утворення, що при цьому виникають,-- це перш за все зсунута і змінена традиція».
Традиція передбачає вироблення стійких форм, стерео-типізацію художніх засобів, створення такої системи жан-рів, у межах якої може відбуватися творчий процес загалом. Фольклор поповнюється за рахунок тільки тих творів, які відповідають усталеним естетичним нормам і критеріям, Водночас постійно відбувається розхитування традиції, поповнення її новими елементами, які згодом сприймаються всіма і входять до традиції як її повноцінні складові. Для того щоб новий твір став фольклорним, його основа мусить ґрунтуватися на естетичних досягненнях попередніх поко-лінь. Отже, традиція є системою, що забезпечує зв'язок сьогодення з минулим, втілює досвід колективу, суспіль-ства, яке прагне до накопичення історичних, культурних, художніх надбань.
Із усністю та традиційністю найтісніше пов'язана така характерна ознака фольклору, як варіантність. Записувачі фольклору першої половини XIX ст,, стикаючись із численними варіантами фольклорних творів, вважали це явище наслідком розпаду колись повноцінних зразків. У фольк-лорних публікаціях вони вдавалися до зведення варіантів, виправлень, заміни слів і фраз, цілих рядків тощо. Лише значно пізніше стало зрозуміло, що фольклор не знає незмінних творів. Навіть обрядові пісні, магічна функція яких вимагала збереження стабільного тексту, змінювали-ся, доповнювалися, варіювалися.
Інший характер варіювання мають фольклорні твори із розгорнутим сюжетом, у центрі якого -- драматичний перебіг подій здебільшого із трагічною розв'язкою. Мова йде про балади і думи. Ще інший характер варіативності мають ліричні пісні, у яких сюжету майже немає, оскільки вони передають почуття героя, його переживання, викли-кані певними життєвими обставинами. А що вже казати про народну прозу, структурна стабільність і незмінність якої надто умовні! Отже, варіативність -- найскладніша проблема науки про народну творчість, розв'язати яку можна тільки спільними зусиллями. Ясно одне: кожний запис, кожне конкретне виконання є самостійним фольк-лорним твором, який у сукупності близьких та більш від-далених зразків складає поняття народної традиції. Тільки низка варіантів певного сюжету створює можливість вести мову про локальні особливості традиції, про розквіт чи згасання жанру, про витоки образної системи твору, його поетики тощо.
Сам факт побутування фольклорного твору у великій кількості варіантів знімає питання про його авторство. Фольклор -- мистецтво колективне, навіть у тих випадках, коли той чи інший твір створений відносно недавно і його автора при бажанні можна розшукати. Авторство твору, що увійшов до усної традиції, не є для народних виконавців важливою річчю. Кожний фольклорний твір сприймається ними як навколишня природа: він прекрасний, потрібний, але нічийний, тобто всезагальний. Але це не значить, що він створювався всім народом і ніким конкретно.
Народна творчість тому й має назву народної, що твори-лась і підтримувалась народом, вірніше, найкращими, найталановитішими його представниками, виразниками естетичних ідеалів всього загалу. Теорія мистецтва стверджує, що процес творчості за своєю природою індивідуальний. У сфері народного мистецтва маємо органічне поєднання колективного й індивідуального начал творчого процесу. Талановитий виконавець, вихований на традиції, своєю творчістю виконує соціальне замовлення свого колективу, соціальної групи, у якій він виріс, сформувався як митець.
Однак не кожний твір, створений навіть у фольклорному колективі, стає надбанням традиції. Головним і визначаль-ним показником у цьому плані слід вважати входження твору у народний побут, у репертуар народних виконавців, які б сприймали його в ряду аналогічних зразків.
Зрозуміло, що співвідношення колективного та інди-відуального начал у народній творчості не було завжди однаковим і незмінним. На ранній стадії феодалізму, не кажучи вже про родовий устрій, основною формою словес-ного мистецтва були імпровізації. Кожний виконавець, виконуючи той чи інший твір, створював його ніби заново. Подібна форма творчості дійшла до нас у вигляді народних голосінь. Однак цей вид імпровізації був схожим на творчу контамінацію, тобто свідоме використання готових поетич-них форм, загальних місць, міцно скомпонованих поетич-них блоків тощо.
Імпровізаційність виступає неодмінним елементом на-самперед української думової традиції. Вона наявна і в таких видах фольклору, як казка, легенда, переказ, і особ-ливо в оповіданнях-спогадах, бувальщинах, а також у частівках та коломийках. Останні особливо поширені в регіоні Карпат. Коломийки настільки досконалі у плані дотримання традиційної поетики, що їх можна вважати автономним фольклорним жанром даної місцевості.
Дещо інше співвідношення колективного й індивідуаль-ного, традиційного та новаторського начал спостерігається в сучасній масовій культурі. Завдяки зближенню літерату-ри і фольклору, широкому використанню письменниками фольклорних образів і мотивів, фольклорного стилю чимало їхніх творів стають надбанням усної традиції. Процесові влиття авторських пісень у фольклорну традицію найбіль-шою мірою сприяють художня самодіяльність, засоби масо-вої комунікації. Далі твір починає жити за законами усної традиції, незалежним від автора життям.
5. Жанрова система українського фольклору

Весь фольк-лор умовно розподіляється на прозовий і поетичний, або пісенний. Народна проза у свою чергу ділиться на два великі масиви: власне художню (казки, анекдоти) і доку-ментальну, неказкову прозу (легенди, перекази, оповідан-ня) . Термін «документ» ми вживаємо, орієнтуючись на одну із визначальних функцій неказкової прози -- засвідчувати і пояснювати історично вірогідні джерела -- та на первісне значення терміна (від лат. досшпепйіт -- повчальний приклад, взірець, доказ).
Власне художня проза, тобто казки, реалізована в таких жанров и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.