На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


автореферат Актуальнсть дослдження, визначення його обєкта, предмета, мети, завдання, хронологчн меж та джерельна база. Особливост еволюцї сфери гостинност Києва другої половини ХХ початку ХХ ст. в контекст становлення розвитку туризму в Україн.

Информация:

Тип работы: автореферат. Предмет: Культурология. Добавлен: 27.04.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


31
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ
ВИШНЕВСЬКА Галина Георгіївна

Еволюція сфери гостинності міста Києва другої половини XIX - початку XX століття в контексті розвитку українського туризму

26.00.06 - прикладна культурологія.
Культурні практики
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата культурології
КИЇВ - 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі культурології Київського національного університету культури і мистецтв, Міністерство культури і туризму України, м. Київ.
Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор
Поплавський Михайло Михайлович,
Київський національний університет культури і мистецтв, ректор
Офіційні опоненти: доктор історичних наук
Любовець Олена Миколаївна,
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, провідний науковий співробітник відділу соціально-політичної історії кандидат географічних наук, доцент.
Стафійчук Валентин Іванович
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри країнознавства і туризму.
Захист відбудеться "01" липня 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807.02 у Київському національному університеті культури і мистецтв за адресою 01601, м. Київ, вул. Щорса, 36, ауд. 209.
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв за адресою 01601, м. Київ, вул. Щорса, 36.
Автореферат розісланий 30.05.2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради. Л.Г. Петрова
Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Згідно з „Державною програмою розвитку туризму в Україні на 2002-2010 роки” туризм є одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки і культури. Визначивши таку важливість туризму, український уряд, постановою якого було затверджено цю програму, надав першочергового значення і науковим розробкам у цій сфері. На це ж зорієнтовує наукову громадськість і Указ Президента України №136/2007 від 21.02.2007 року „Про заходи щодо туризму і курортів в Україні”, згідно з яким 2008 рік оголошено „Роком туризму і курортів в Україні”. В світлі зазначених чинників постає незаперечною актуальність звернень науковців до всебічного дослідження й вивчення різних аспектів такої соціокультурної практики, як туризм.
Саме з цієї причини досить актуальним у науковому плані є і дослідження інфраструктури туризму, зокрема, готельного господарства, яке складає частину сфери гостинності конкретного міста або туристського регіону поряд з іншими об'єктами, які забезпечують їх туристичну привабливість. Досі в системі міждисциплінарних досліджень проблем розвитку туризму культурологічним аспектам не приділялося належної уваги. Тому низький рівень використання потужного туристського потенціалу України пояснюється не лише недоліками державної політики, а й недостатньою теоретичною обґрунтованістю соціально-економічної стратегії його освоєння як на національному, так і на регіональному рівнях. Ці міркування стосуються і міста Києва як однієї з найвідоміших і найпотужніших туристичних атракцій України. Мало дослідженою науковцями залишається і сфера гостинності міста, у тому числі з точки зору її формування та етапів розвитку. Особливо актуальним це уявляється у зв'язку з роллю Києва, яку він відігравав як в контексті традиційних видів масового подорожування, так і в контексті становлення та розвитку у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. нової соціокультурної практики в Україні - туризму.
Цим і зумовлений вибір теми дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене за планами науково-дослідної роботи кафедри культурології і цільової комплексної програми наукових досліджень Київського національного університету культури і мистецтв „Трансформаційні процеси в культурі та мистецтвах України” (Державний реєстраційний № 0107U009539).
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі залучення нових архівних документів, використання інших джерел з'ясувати особливості еволюції сфери гостинності міста Києва другої половини ХІХ - початку ХХ ст. в контексті становлення і розвитку туризму в Україні.
У відповідності до поставленої мети визначені такі завдання:
- проаналізувати історіографію проблеми та визначити стан наукової розробки останньої;
- виявити джерельну базу дослідження;
- визначити теоретичні та методологічні засади дослідження;
- уточнити основні поняття, за допомогою яких здійснюватиметься аналіз сфери гостинності Києва, зокрема, „заклади гостинності”, „церковно-монастирські заклади гостинності”, „світські заклади гостинності”;
- з'ясувати роль Києва як духовного і релігійного центру православного паломництва;
- виявити роль Києва у становленні і розвитку туризму як нової соціо-культурної практики в Україні наприкінці ХІХ століття.
Об'єкт дослідження - становлення і розвиток туризму як соціокультурної практики в Україні.
Предмет дослідження - еволюція сфери гостинності Києва у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. в контексті розвитку туризму в Україні.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період українського культурно-національного відродження, що відбувалося в умовах інтенсивного розвитку капіталізму в Україні, проявом чого стало поширення як суто ділових подорожей, так і подорожей, що набули організаційних форм краєзнавчого туризму внаслідок пробудження інтересу до власної історії і культури. Ці процеси суттєво вплинули на розвиток сфери гостинності Києва як одного з провідних культурних, релігійних, торгово-фінансових та промислових центрів України.
Методи дослідження зумовлені специфікою предмету, ґрунтуються на засадах сучасної методології соціально-гуманітарного пізнання і спираються на принципи історизму, об'єктивності і системності. Використовувалися загально-наукові методи аналізу і синтезу, метод класифікації. Застосовувалися проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, історико-порівняльний, історико-генетичний, аналітичний та описовий методи, які дають змогу розкрити історичну сутність досліджуваного явища та його специфіку в контексті соціальних зв'язків.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше у вітчизняній культурології здійснено комплексний аналіз еволюції сфери гостинності Києва під впливом православного паломництва, а також ділового і культурно-історичного туризму, становлення яких було викликано соціокультурними процесами національно-культурного відродження України в період другої половини ХІХ - початку ХХ ст.
Дослідження здійснено на матеріалах Державного архіву м. Києва, дореволюційної періодики і видань, що відображують еволюцію сфери гостинності міста в зазначений період.
Введення в науковий обіг значної кількості архівних джерел дозволило по-новому поглянути на процес становлення та розвитку сфери гостинності Києва, а також глибше осмислити окремі сторінки історії української культури і туризму.
В дисертації уточнено поняття: „гостинність”, „сфера гостинності”, „заклади гостинності”, „релігійна гостинність”, „світська гостинність”.
Охарактеризовано особливості релігійної гостинності і діяльності церковно-монастирських закладів гостинності.
Визначено особливості становлення і функціонування світських закладів гостинності Києва.
Досліджено динаміку розвитку світських закладів гостинності Києва; визначено характер цієї динаміки і чинники, що впливали на неї.
Виявлений вплив ділового туризму на сферу гостинності міста.
Визначений соціальний склад суб'єктів, що займалися підприємницькою діяльністю в сфері гостинності Києва.
Практичне значення дисертації полягає у можливості використання її матеріалів, положень та результатів при викладанні загальних і спеціальних курсів та укладанні їх програм, зокрема, „Теорія і історія культури”, „Історія української культури”, „Історія туризму в Україні”, „Історія міжнародного туризму”, „Історія гостинності в Україні”, „Історія готельно-ресторанної справи в Україні”. Результати дисертації можуть бути використані для подальших наукових досліджень з проблем історії української культури, історії туризму в Україні, історії гостинності в Україні.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження оприлюднювалися автором у вигляді доповідей та повідомлень на конференціях: Другій Міжнародній науково-практичній конференції „Туризм на порозі ІІІ тисячоліття” (м. Ялта, 2001 р.), Третій Міжнародній науково-практичній конференції „Туризм на порозі ІІІ тисячоліття” (м. Ялта, 2002 р.), Науково-практичній конференції „Мистецька освіта в Україні в умовах інтеграції в європейський художній простір” (м. Київ, 2004 р.), Четвертій Міжнародній науково-практичній конференції „Гуманізація вищої освіти: філософські виміри” (м. Суми - м. Бердянськ, 2004 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Духовна культура як домінанта українського життєтворення” (м. Київ, 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Україна - Світ: від культурної своєрідності до спорідненості культур” (м. Київ, 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми трансформації у Польщі і в Україні” (м. Варшава - м. Київ, 2007 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Художньо-освітній простір України в контексті новітньої історії” (м. Київ, 2007 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції Y Культурологічні читання пам'яті Володимира Подкопаєва „Культурологічний дискурс сучасного світу: від національної ідеї до глобалізаційної цивілізації” (м. Київ, 2007 р.), "Дні науки" Київського національного університету культури і мистецтв (м. Київ, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007 рр.).
Результати дисертаційного дослідження апробовані при обговоренні дисертації на засіданні кафедри культурології Київського національного університету культури і мистецтв. Матеріали та висновки дисертації використовувалися автором у навчальному процесі.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені у 7 одноосібних публікаціях, 4 з яких - у фахових виданнях.
Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 173 сторінок, у тому числі: список використаних джерел - 22 сторінки.
Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, завдання, охарактеризовано хронологічні межі та джерельну базу, розкрито наукову новизну та практичне значення здобутих результатів.
У першому розділі „Теоретико-методологічні засади дослідження” викладаються результати аналізу наукових розробок з історії мандрівництва і туризму в Україні, української гостинності і готельної справи, Києва як соціокультурної атракції, а також подається характеристика джерельної бази.
У підрозділі 1.1. „Історіографія і джерельна база дослідження” охарактеризовано ступінь наукової розробки проблеми. Історіографія гостинності може бути охарактеризована як така, що з хронологічної точки зору випереджає історіографію, власне, туризму, що пов'язане з менш тривалим існуванням останнього як соціокультурної практики в цілому, і в Україні зокрема.
Перші згадки про українську гостинність зафіксовано в записах іноземців: Ж.-Б. Шерера, Д.П. Де ля Фліза, С. Де Боплана. Так, Ж.-Б. Шерер, якому належить „Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії”, відмічав: „Гостинність так поширена по всій Малоросії, що іноземець, подорожуючи по країні, ніколи не потребує робити витрати на ночівлю та харчування”. Де ля Фліз дає таку характеристику українцям: „Селяни Київської губернії загалом мирні за вдачею, відзначаються добротою, серед них дуже рідко трапляються зловмисники; дороги скрізь безпечні, зовсім не чути, щоб говорили про вбивства чи крадіжки... Вони, зрештою, набожні, не люблять неладу, гостинні; у них завжди знайдеться хліб-сіль, які щиро пропонуються кожному гостеві”.
Вивчення гостинності в Україні розпочинається вітчизняними істориками ще у дорадянський період. Так, дослідження деяких історичних форм гостинності здійснено в роботі М.І. Костомарова „Домашнє життя і нрави великоруського народу в ХVІ і ХVІІ століттях”.
Гостинності як феномену побутової культури українців присвячено кілька статей В.А. Русавської, а гостинність як соціокультурний інститут постає на сторінках робіт Г.А. Гарбар.
Окремі аспекти історії розвитку сфери гостинності в м. Києві розкриті в дисертації З.П. Сапєлкіної, зокрема, вона розглядає Києво-Печерську Лавру як потужний центр гостинності.
Одна з перших спроб здійснити класифікацію київських готелів і охарактеризувати деякі з них реалізована В. Федорченком і Т. Дьоровою у дослідженні „Історія туризму в Україні”.
Спробу розкрити значення Києва як екскурсійного центру наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. здійснено С.В. Грибановою.
Роль Києва в розвитку українського туризму в кінці ХІХ - початку ХХ ст. виявляє С.І. Попович, зокрема, в становленні ділового туризму.
В інших роботах з історії туризму в Україні: О.М. Костюкової, С.І. Поповича, Я.В. Луцького, С.В. Гаврилюка, М. Стріхи, О.М. Любовець, В.А. Зінченка, І.Ю. Бондарчук-Чугіної питання розвитку Києва як туристичного міста та аналіз його закладів гостинності не порушується.
В історіографії Києва першим „біографом” Києва вважається М. Берлінський, який 1820 року видав „Стислий опис Києва” і підготував рукопис „Історія міста Києва від заснування й до нашого часу”. М. Берлінський вперше систематизував усі відомі на той час дані з історичної топографії Києва, описав його пам'ятки, визначив його територію, локалізував історичні райони й конкретні пам'ятки давньоруської монументальної архітектури.
Історії Києва та його пам'яток присвячені наукові роботи відомих дореволюційних істориків: М.В. Закревського, М. Максимовича, В.Б. Антоновича, М.Ю. Брайчевського, Я.Д. Ісаєвича, І.П. Крип'якевича, A.І. Барановича та інших.
За радянських часів історію Києва досліджували Ф. Ернст, В. Голобуцький, Ю. Кондуфор, Г. Логвин. Проте вони, як і попередні науковці, не виокремлювали в якості предмета своєї уваги розвиток сфери гостинності міста.
В роки незалежності України активізується інтерес до дослідження історії Києва. Працею, присвяченою періоду історії Києва кінця ХІХ - початку ХХ ст., є робота О. Анісімова „Киев и киевляне”, який, торкаючись топонімії, долі пам'яток культури, описує економічне, культурне і світське життя міста на межі століть; дослідження М. Рибакова „Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва” охоплює досить різноманітну тематику - від адміністративного устрою міста до його культурно-громадського життя ХІХ - перших десятиліть ХХ ст. У праці „Нариси з історії Києва” міститься інформація про вулиці й площі міста, про найзначніші будівлі й події, що відбувалися в них, про видатних киян, їхні звичаї та свята. В ній розміщено карти, що відбивають етапи розвитку міста від 1240 р. до 2002 р. Д. Малаков в роботі „Особняки Києва” досліджує історію будівництва прибуткових будинків. Ю. Івашко в наукових працях „Будинки Києва з елементами готики", „Дерев'яне церковне зодчество Київщини" висвітлює історію будівництва та архітектури житлових будинків, побудованих в Києві в кінці XIX - на початку XX століть.
Л. Кудрявцев в роботі „История губернаторства в Киеве и Украине" подає політичний, економічний і соціальний огляд історії України за період з 1700 по 1919 роки.
Дослідження Д. Лаврова "Святий Київ наш великий" присвячене аналізу розвитку Києва як осередку паломництва видатних діячів української та російської культури, а також представників різних європейських країн.
В праці В. Ковалинського „Меценати Києва” міститься інформація стосовно добродійної і меценатської діяльності братів Миколи і Федора Терещенків, Григорія Галагана, Михайла Дегтерьова, братів Лазаря і Льва Бродських, подружжя Попових, Богдана Ханенка, Семена Могильовцева і інших киян.
Спробу узагальнити відомості про пам'ятки Києва в контексті туристичного краєзнавства здійснено Є.В. Панковою.
Разом із тим, таке питання, як роль Києва в розвитку вітчизняного туризму і вплив останнього на розвиток сфери гостинності міста, у тому числі у визначений історичний період, залишається майже не дослідженим.
Джерельну базу дослідження даної теми становлять документи різнопланового характеру за своїм походженням і інформаційною насиченістю.
Основу дослідження склали документи Державного архіву м. Києва, у тому числі, які зберігаються у фондах: Київської міської думи (ф. 17), Київської міської управи (ф. 163), Київської міської поліції (ф. 237).
Серед опублікованих джерел окрему групу складають правові акти Російської імперії та постанови Міської думи Києва.
Важливим джерелом інформації про розвиток інфраструктури міста є довідник “Весь Киев”, який видавався у 80-х - 90-х рр. ХІХ ст. та на початку ХХ ст.
Інформацію стосовно промисловості та фінансового життя Києва містять каталоги та путівники, у тому числі випущені до першої та другої всеросійських ярмарок, які відбулися у Києві у 1897 та 1913 рр. Важливим джерелом для написання дисертації послужили київські періодичні видання зазначеного періоду, які надають інформацію про події в сфері гостинності міста: відкриття ресторанів, готелів, дають уявлення про характер їх діяльності, містять повідомлення про заходи, що проводились в цих закладах тощо.
У підрозділі 1.2. „Понятійний апарат та методологія дисертаційного дослідження” визначено понятійний апарат, за допомогою якого вирішуються поставлені завдання. Терміни „туризм” і „екскурсійна діяльність” використовуються в тексті дисертації згідно з визначенням, що наводиться в Законі України „Про туризм”, а термін „український туризм” вживається у значенні „туризм, що здійснювався на території України”, або як сукупність основних видів туризму: внутрішнього, іноземного і зарубіжного.
Поняття гостинності в науковій літературі вживається в двох значеннях: як соціокультурний феномен і як соціокультурний інститут. Перша точка зору належить В. Русавській, яка вживає поняття гостинності в кількох сенсах: як форму народного буття, що безпосередньо пов'язана з побутом, тобто сферою невиробничого соціального життя та як загальну духовну налаштованість на сприйняття іншої людини, групи людей, народу, нації, обумовлену звичаями, моральними традиціями, суспільними установками.
Гостинність розглядається як повсякденна і святкова, а також як селянська, громадська, міська, родинна, дворянська, світська і церковно-монастирська. В цілому поділяючи запропоновану класифікацію, вважаємо, що коректніше вести мову не про церковно-монастирську, а про релігійну гостинність, враховуючи, що гостинність в цьому дискурсі постає як феномен, тобто функціонує, насамперед, на рівні суспільної та індивідуальної свідомості. Це пояснюється тим, що на відміну від світської гостинності, в якій „ритуал приймання гостя перетворюється на формальну процедуру” (В. Русавська), релігійна гостинність ґрунтується на християнських заповідях і наповнена важливим духовним змістом, зокрема, співчуття і допомоги ближньому. Ці два різновиди гостинності: релігійна і світська, об'єктивуючись, на нашу думку, формують складові сфери гостинності, зокрема, заклади гостинності, що відповідно входять до монастирсько-церковної інфраструктури чи то до інфраструктури міського господарства.
Інший підхід до вивчення гостинності представлений в роботах Г. Гарбар, яка розглядає гостинність не як феномен української побутової культури, а як соціокультурний інститут. Вона розрізняє приватну і публічну гостинність, „аматорську” і професійну, розрізняє індустрію гостинності або гостинності як спеціалізованого виду професійної діяльності від гостинності як явища; а гостинність як соціокультурний інститут визначає як „сукупність конституйованих установ та закладів, що здійснюють на професійній основі діяльність з надання послуг людям, які тимчасово залишили місце свого постійного проживання з будь-яких причин, за виключенням завойовницьких”.
Поділяючи в цілому таку точку зору, дисертант вважає необхідним розрізняти поняття сфери гостинності і закладів гостинності, адже до сфери гостинності можна віднести всі суб'єкти діяльності, які надають послуги подорожуючим і туристам, а закладами гостинності варто вважати лише ті, які надають основні послуги: тимчасового притулку та харчування.
Гостинність як різновид соціальної діяльності в контексті туризму складається навколо відносин, що виникають у процесі надання-отримання послуг подорожуючим. При цьому подорожуючий завжди виступає як споживач цих послуг, а стороною, що надає ці послуги, є суб'єкт або суб'єкти, котрі перебувають в середовищі свого постійного існування. Але дисертант вважає, що послугами закладів тимчасового розміщення, таких, як готелі, тим більше - закладів харчування, (ресторани, кафе тощо) можуть користуватися і мешканці тих же міст, де розташовані ці заклади. Це ускладнює дослідження взаємозв'язку туризму і сфери гостинності.
У Висновках до розділу зазначається що, незважаючи на існуючі дослідження української гостинності, науковий доробок стосовно з'ясування питання розвитку сфери гостинності саме Києва, зокрема, у зв'язку зі становленням і розвитком туризму в Україні, не можна вважати достатнім. Виправлення цього становища у вітчизняній науці вбачається за кількома напрямами, одним з яких є культурологічний.
У розділі другому -„Православне паломництво та релігійна гостинність в Україні” з'ясовуються особливості релігійної гостинності і визначається роль, яку відігравав Київ в становленні паломництва в Україні.
У підрозділі 2.1. „Київ як центр православного паломництва в Україні” зазначається, що серед найбільш поширених форм подорожування особливе місце в українській історії посідає паломництво. Паломництво є специфічною формою подорожей, які здійснюють віруючі до релігійних святинь. Особливістю прочанства в Україні є те, що воно становило складову частину східноєвропейського руху паломників до святих місць на Близькому Сході. Київ був важливим пунктом на цьому маршруті завдяки комплексу своїх релігійних пам'яток, в першу чергу, Києво-Печерської Лаври.
Значення Києва як центру православного паломництва посилилось з середини ХУ ст., коли внаслідок турецьких завоювань майже всі тодішні центри паломництва християн опинилися на території Османської імперії, що зробило подорожування до святих місць вкрай важким і небезпечним. За таких умов потік паломників почав переорієнтовуватися на святині, що знаходилися в межах слов'янської православної ойкумени. І Київ як місто, в якому східне слов'янство прийняло хрещення, став головним духовним і релігійним осередком паломництва.
Значення Києва в православному світі ще більш зросло з ХУІІІ ст., коли внаслідок реформ Петра І, місто почало відігравати роль постачальника кадрів для церковних інституцій всієї Російської Імперії. Впродовж першої половини ХУІІІ ст. українці зайняли ключові місця в церковній ієрархії: очолили більшість архієрейських кафедр, стали настоятелями найвпливовіших монастирів і соборів Москви та Санкт-Петербурга, митрополитами і архімандритами; з них формувалося придворне, військове, морське і посольське духовенство, майже весь викладацький склад системи духовної освіти. Українець Стефан Яворський був призначений місцеблюстителем патріаршого престолу, а згодом став першим і єдиним президентом Синоду, віце-президентами якого були Феодосій Яновський і Феофан Прокопович, колишній ректор Києво-Могилянської академії. Все це сприяло зростанню значення Києва як центра православ'я, популяризації його святинь.
У підрозділі 2.2. „Монастирські і церковні „странноприйомні” заклади як складова сфери гостинності Києва” здійснено аналіз особливостей закладів гостинності в Києві, що надавали послуги прочанам. Велика кількість паломників, що відвідувала щорічно Київ, потребувала розміщення й харчування, наслідком чого стало формування навколо релігійних атракцій (особливо Києво-Печерської Лаври) сфери гостинності, яка складалася з засобів тимчасового притулку і харчування, а також закладів, що надавали невідкладну медичну допомогу. Особливе місце посідав Лаврський готель, який приймав паломників. Прочан приймали також готелі при Троїцькому монастирі, Китаєвській та Феофанівській пустинях.
У ХІ ст. в Києві було засновано лаврську „странноприйомницю”, яка на середину ХІХ ст. перетворилася на справжній комплекс з прийому паломників, що отримав назву Лаврського готелю. У Лаврському готелі було 200 номерів і 20 загальних кімнат, якими можна було користуватися безоплатно протягом 2 тижнів. За свідченнями сучасників, готель був здатний прийняти до 25 тис. прочан. Один корпус готелю був відведений під лікарню, в якому в разі необхідності також безкоштовно надавалася медична допомога. (Щодо цього, релігійна гостинність в Україні відбиває загальні риси християнського паломництва. Але слід зауважити, що на відміну від православ'я, частину учасників паломницького руху в західноєвропейській культурі середніх віків становили лицарі - пілігрими).
Безкоштовним було і харчування для бідних прочан в їдальні Лаври. Для інших категорій паломників страви також коштували недорого. Харчування паломників, що зупинялися в Лаврі, забезпечувалось частково власним виробництвом, а цукор, сіль, солона риба, крупи, борошно, олія, вино купувались у постачальників. Харчува и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.