На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Музеєзнавство як наукова дисциплна. Етапи становлення музеєзнавства в Україн. Перш музеї на етнчнй територї України. Музеї радянської доби. Культурно-освтня, науково-дослдна дяльнсть музеїв, збереження пам'яток минулого для майбутнх поколнь.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Культурология. Добавлен: 20.04.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Контрольна робота
з курсу «Музеєзнавство»
на тему:
«Етапи становлення музеєзнавства в Україні»
Зміст

Вступ
1. Музеєзнавство як наукова дисципліна
2. Музейна справа в Україні
3. Етапи становлення музеєзнавства в Україні
3.1 Перші музеї на етнічній території України
3.2 Музеї радянської доби
3.3 Сучасна роль музеєзнавства
Висновок
Література
Вступ

Музеї - це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини.
Основними напрямами музейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохоронна робота.
Актуальність даної теми полягає у тому, що з розвитком музейної справи на України, виникає необхідність детального вивчення обліку музейних фондів та предметів, а також у зв?язку з поповненням фонду виникає необхідність вивчення таких питань, як інвентаризація та реєстрація нових надходжень.
Наукова та практична цінність полягає у тому, що з розвитком музейної справи на України, виникає необхідність детального вивчення обліку музейних фондів та предметів, але ця галузь діловодства - музейне діловодство - не достатньо розвинуто на Україні, тому виникає потреба у вивченні та дослідженні.
Основним призначенням музеїв є збереження пам'яток минулого для майбутніх поколінь, а розвиток музейної справи є найбільш перспективним напрямком для досягнення цієї мети. У статті другій першого розділу Закону України "Про музеї та музейну справу", прийнятому у 1995 році, музейна справа характеризується як спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури.
Музейна справа уособлює національну музейну політику, музеєзнавство і музейну практику.
1. Музеєзнавство як наукова дисципліна

На сьогодні перед нами постає завдання не тільки рухатись вперед, а і зберегти для майбутнього ті предковічні надбання народу, які лежать у підвалинах його існування. Серед численних інститутів, що виникли, як засіб збереження, пропаганди історичної минувшини, залучення молоді до її вивчення, особливе місце посідають музеї навчальних закладів. Вони, як і наше суспільство та молода Українська держава, переживають зараз складний час, що характеризується суперечностями, пошуками нових шляхів розвитку. Так склалось, що коли більшість країн світу мали конкуренцію ідей, поглядів, в результаті яких відпрацьовувалась різноманітність змісту, форм і методів історичних досліджень, то у нас шкільні музеї часто створювались в ході різних політичних акцій і виконували певні ідеологічні завдання.
Тому одна з найболючіших їх проблем - це застарілі експозиції та форми діяльності, які не відповідають потребам сучасності. Незважаючи на всі труднощі, музеї закладів освіти живуть, продовжується пошуково-дослідницька робота, зібрано, систематизовано і описано значну кількість історичних пам'яток, які використовуються в навчально-виховному процесі та громадському житті населеного пункту. Поступово розвивається музейна педагогіка, впроваджуються новітні освітні технології, вивчається і впроваджується досвід кращих музеїв навчальних закладів. У той же час, якщо навчальні предмети у школі забезпечені підручниками, відбувається конкуренція концепцій їх викладання, видаються різнотипні підручники та посібники як для дітей, так і для учителів, то питанням навчально-методичного забезпечення позакласної роботи і позашкільної освіти приділяється недостатньо уваги.
У Законі України "Про музеї та музейну справу", прийнятому 29 червня 1995 р., зазначено, що "музеї як культурно-освітні та науково-дослідні заклади призначені не тільки для вивчення, збереження та використання пам'яток матеріальної і духовної культури, але й для прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини". У музейних добірках нагромаджено унікальні творіння матеріальної і духовної культури народів, розкрито їх економічний, суспільно-політичний, науково-технічний і культурний розвиток. Модернізація вітчизняної освіти та вимоги підвищення ролі музеїв у житті сучасного суспільства обумовили необхідність відкриття музею історії освіти Київщини в Київському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів.
Актуальність нашого дослідження обумовлюється принципово новими підходами до організації музейної справи, що сприятиме професійному зростанню педагогів у вивченні історії освіти регіону, поглибленню, розширенню та отриманню нових знань з розвитку освітньої галузі рідного краю, вихованню шанобливого ставлення до надбань культури українського народу. Серйозний історичний аналіз історії музеїв спроможний вивести вітчизняне музеєзнавство на новий теоретичний рівень і допомогти у практичних спробах відновлення музею, вирішення завдань поповнення знань учителів про історію розвитку педагогіки.
Варто зазначити, що в Україні колекції реліквій, рукописів, старовинних речей та творів мистецтва збиралися та зберігалися з давніх-давен у князівських та гетьманських палацах, церквах і монастирях, зокрема, у помешканнях митрополитів. Старовинні предмети, зокрема й освітнього характеру, збирали також вельможі-меценати, діячі науки та мистецтва. Наприклад, залишились відомості про колекції князів Острозьких, Заславських, Чарториських. Старовинними книжками обдаровував освітні заклади та церкви Іван Мазепа.
Збиранням старовинних предметів і навіть археологічними дослідженнями займався митрополит Петро Могила. Відшуковував старовинні книжки та рукописи видатний український культурно-освітній і церковний діяч XVIII століття Феофан Прокопович.
2. Музейна справа в Україні

Основними напрямами музейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохоронна робота.
Історично так склалося, що виникнення музеїв пов'язано з так званою "сус-пільною музейною потребою", яка з'являється вже в ранні періоди розвитку суспільства. Якщо дослідити, що являло собою "музейне" ставлення до об'єктів навколишнього світу на самих ранніх етапах, то з'ясується, що його не можна пов'язувати тільки з накопиченням матеріальних цінностей. Зберігали, скоріш за все, ті предмети, які були пам'яттю, своєрідними доказами (документами), що підтверджували соціальний або професійний стан людини у суспільстві.
На певному етапі стали зберігати і предмети, пов'язані з релігійними уяв-леннями та естетичними потребами. Давні цивілізації, спочатку східні, а потім і античні, мали розвинуті колекції музейного типу: давньоєгипетські "будинки життя", колекції Ура (держава шумерів), античні музейони. У середні віки особливо активну роль у зібранні та зберіганні пам'яток відіграли церкви. У монастирях, замках, храмах з'являлися і прамузейні колекції - з творів мистецтв, історичних і наукових цінностей. З епохи Відродження музейні зібрання вже розглядаються як першоджерела науки, які використовуються для освіти і задоволення естетичних потреб: кунсткамери, натуралієнкамери, мюнцкабінети, музеуми.
У більш пізні часи музейні зібрання формуються з метою фіксації суспільного історичного досвіду, який передається від покоління до покоління, а музеї - як хранителі цього досвіду. Виникнення сучасних музеїв як спеціальних закла-дів датовано другою половиною XVII ст. Саме в цей період, коли в країнах Європи відзначався розквіт науки, мистецтва, літератури, техніки, з'явились різні колекції, що відобразили цілий ряд історичних аспектів розвитку суспіль-ствва. Перші музеї виникли на основі приватних колекцій, що збиралися однією людиною або представниками різних поколінь однієї родини. Вони були відк-риті для публіки і відтворювали смаки та інтереси окремих колекціонерів. Публічні музеї були не чим іншим, як приватним зібранням, яке дозволяли оглядати в певні часи і на певних умовах.
Для залучення відвідувачів у музеях іноді виставляли на показ кістки відо-мих злочинців. Наступний важливий крок у розвитку музеїв був зроблений у другій половині XVIII ст. В цей період відбувалося становлення ряду сус-пільних дисциплін одночасно з накопиченням та систематизацією зібрань відповідних джерел. Таким чином, діяльність музею вперше почала набувати наукового характеру. Музеї стали розглядатись як сховища культурно-істо-ричної спадщини, наукових цінностей, технічного досвіду. В Україні попе-редниками музеїв були в княжу добу бібліотеки і ризниці церков і монастирів, скарбниці князів, згодом у XVI-XVIII ст. - колекції гетьманів, козацьких старшин, монастирів. Музеї ж як спеціальні заклади почали з'являтися у першій половині XIX ст. Це були переважно археологічні та історико-краєзнавчі музеї.
Протягом ХХ ст. музейна справа в Україні розвивалась, шукала нові методи та підходи в роботі, завдяки чому стали змінюватись і самі музеї. Із сховищ при-ватних колекцій вони поступово перетворювалися на центри наукових дослід-жень, а з часом - і просвітницької роботи. Не втрачаючи при цьому своїх попе-редніх функцій, музеї були визнані як заклади культури та дозвілля. В той же час складається концепція музею як багатофункціонального закладу, який спроможний різними шляхами слугувати суспільству з урахуванням інтелект-туального рівня його членів.
Історія музейної справи - це історія людства. Основним призначенням му-зеїв є збереження пам'яток минулого для майбутніх поколінь, а розвиток му-зейної справи є найбільш перспективним напрямком для досягнення цієї мети. У статті другій першого розділу Закону України "Про музеї та музейну справу", прийнятому у 1995 році, музейна справа характеризується як спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення і використання пам'яток природи, мате-ріальної і духовної культури.
Музейна справа уособлює національну музейну політику, музеєзнавство і музейну практику, любов до минулого.
Закон України “Про музеї та музейну справу” від 29.06.1995р. зі змінами та доповненнями регулює суспільні відносини в галузі музейної справи, вста-новлює правові, економічні, соціальні засади наукового комплектування, вив-чення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, діяльності музейних закладів в Україні. Законодавство України про музеї та музейну справу базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про культуру, цього Закону та інших нормативно-право-вихактів.
За своїм профілем музеї поділяються на такі види: історичні, археологічні, краєзнавчі, природничі, літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, галузеві тощо. На основі ансамблів, комплексів пам'яток та окремих пам'яток природи, історії, культури та територій, що становлять особливу історичну, наукову і культурну цінність, можуть створюватись історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
3. Етапи становлення музеєзнавства в Україні

3.1 Перші музеї на етнічній території України

У кінці XIX ст. в Україні було засновано кілька історико-археологічних музеїв у Одеській (1825 р.), Миколаївській областях (1898 р.), Херсонський ліцей (1897 р.), Херсонський природничий (заснований професором Пачовським), Київський історичний (1899р.), Львівський природничо-етнографічний, Полтавський кустарно-промисловий музей (1892 р.) тощо. Житомирський музей мав великі збірки з історії, археології, геології, а також мистецтва. Крім того, було багато приватних музеїв, як, наприклад, Василя Тарновського в Чернігові, Олександра Ханенка в Києві, Катерини Скаржинської на хуторі Круглик біля Лубен (велика збірка одягу, зброї часів Гетьманщини, а також писанок, вишиванок). Існували також музеї в університетах, Київській Духовній Академії та в деяких наукових товариствах.
У 1897 році було засновано товариство любителів старожитностей та мистецтв, яке започаткувало збір експонатів для Київського міського музею старожитностей та мистецтв. Велику колекцію українських пам'яток старовини зібрали для музею М.Біляшівський, Д.Щербаківський, В.Хвойка. На базі цього музею нині діють Національний історичний музей України та Музей українського образотворчого мистецтва.
Зокрема, великі зібрання давніх пам'яток мали українські багатства, Острозька колегія, Києво-Магилянська академія . Зібрання козацької зброї, картин, рукописних книг, літописів, ікон, ювелірних виробів, історичних документів мали в своїх садибах представники козацької старшини. Але перші музейні скарбниці в Україні виникли лишена початку XIX ст.. і були пов'язані з освоєнням територій південної частини України.
Так, 1806 р. в Миколаєві було відкрито перший на території України музей, що виник на основі зібрань випадкових знахідок античних памяток. Однак музей проіснував недовго, і його пам'ятки осіли в інших музеях.
Слід зауважити, що царський уряд надавав певного значення охороні та збиранню античних памяток у Криму й Причорномор'ї. Приділялася увага збереженню татарських так і турецьких памяток. Але з початку виникнення музеїв в Україні, яка входила до складу Російської імперії. найкращі пам'ятки відправляли до Москви та Петербургу. Зокрема у 1847 р. було видано розпорядження , що не підійде відправляли до Одеських музеїв, які відіграли значну роль у розвитку археології на Півдні України.
Отже важливу роль у зібранні та збереженні історико-культурних надбань відіграли в Україні університетські музеї, які зазвичай створювалися через кілька років після заснування університетів.
Ідея створення педагогічного музею в Києві належала видатному українському педагогу-методисту Тимофію Лубенцю. Фінансовими справами організації опікувався український підприємець, меценат М.Терещенко. Так, у 1902 році було засновано Педагогічний музей при Управлінні Київського навчального округу. Його завданнями визначено демонстрацію матеріалів про стан народної освіти в Україні, Російській імперії і за кордоном. Демонструвалися наочні посібники, предмети шкільної гігієни і фізичного виховання, навчальні посібники. Музей мав педагогічну бібліотеку, яка обслуговувала вчителів Києва і надсилала книги в усі пункти навчального округу. У музеї був зразковий фізичний кабінет. У вересні 1911 року на кошти мецената С. Могілєвцева споруджено спеціальний будинок для музею, що сприяло розширенню його діяльності.
У сучасній Україні існує низка музеїв, музейних кімнат, предметом документування яких є різні напрями педагогічної культури й освіти. Це музеї, присвячені знаним педагогам і діячам освіти, музеї історії окремих навчальних закладів, історії освіти певного регіону ("Освіта Прикарпаття" в Івано-Франківську 1977 р.) чи території міста, району (Педагогічний музей АПН України (м. Київ, 1977 р.), Музей історії освіти Київщини (м. Біла Церква, 2001 р.). Маючи цінні історико-педагогічні пам'ятки, ці установи відіграють важливу роль у вирішенні проблеми розповсюдження знань про історію освіти, педагогічний досвід різних часів, виховують шанобливе ставлення до надбань культури рідного народу.
Ураховуючи актуальність та значущість проблеми створення та функціонування музею в регіоні, нами спершу було вивчено і проаналізовано дослідження науковців у галузі музеєзнавства.
Питання про роль музеїв у суспільстві вперше розглядалось у 20-х роках XX століття. У працях учених-музеєзнавців М.Ф. Біляшівського, Ф.Л. Ернста, Ф.І. Шміта, І.Свєнціцького, В.В.Дубровського та інших порушено широке коло питань музейної справи, наголошено на їх значенні у збереженні та дослідженні національних пам'яток. Багатий фактичний матеріал з історії музеїв, опису їх колекцій, наукові експозиційні пошуки розкрито у працях В. Бірюкова, Н. Курінного, В. Щепотьєва, В. Щербаківського.
Перші спроби узагальнити процес розвитку музейництва в Україні з'явилися у працях М.М. Бондаря, Г.Г. Мезенцевої, М.М. Славіна, Ю.А. Омельченка, П.Т. Тронька. Як відомо, музеям належить провідне місце серед установ культури.
Наприкінці XIX ст. значно розвивалися музеї на західноукраїнських землях. Такі як Музей любителів природи і старовини в Чернівцях, який було відкрито у 1863р. У Львові в 1871р. було засова Національний музей товариства «Просвіта», кожне відділення якого мало свої бібліотечні філіали.
Музеєзнавчий процес був позначений на кінці XIX ст. в Києві, на кошти київської громадськості та безпосередньої участі Товариства шанувальників старожитностей і мистецтв. Цінні пам' и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.