На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Православна церква як чинник культурного процесу в Україн XVI-XVIII ст. Брестська церковна уня та братський рух (школи, академї). Гуманстичн деї в сторичних пснях та думах. Церковна архтектура козацької доби, українське бароко Малої Рус.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Культурология. Добавлен: 28.10.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Реферат з культурології на тему: Культура козацької доби та українського бароко

Розпад Київської Русі та монголо-татарська навала призвели до занепаду економічного, політичного і культурного життя України з середини XIII ст. Князівства опинились у повній залежності від татарського хана. З середини XIV ст. українські землі (Київ, Чернігів, Переяслав, Поділля, Волинь) приєднані до Великого князівства Литовського. За ці часи литовські князі прийняли православ'я, руська мова стала офіційною. У другій половині XIV ст. починається експансія Польщі, що завершилася окупацією Галичини і частини Волині (1366). Виник гострий релігійний, соціальний, етнічний конфлікт. Згодом Польща і Литва дійшли згоди і у 1385 р. уклали Кревську унію: литовський князь Ягайло став польським королем. Він зобов'язався повернути литовців у католицтво, землі Литви й України приєднати до Польші.

У кінці XV ст. зміцніла Московська держава. Іван III проголошує, що землі Київської Русі повинні бути приєднані до Москви. Україна опинилася між двох вогнів: з одного боку, латинізація і спольщення, з другого - омосковлення. Крім цього, у XV-XVI ст. тривала безперервна боротьба з татарською ордою, від якої ні літовський, ні польський уряди не могли захистити. Це завдання виконало українське козацтво.

Начало козаччини припадає на XV ст. У 1550 р. Дмитро Вишневецький (Байда) побудував Запорізьку Січ. Наприкінці XVI ст. внаслідок політичних обставин значення козацтва зростає.

Важливим чинником культурного процесу в Україні була православна церква, яка залишилась єдиним інститутом вираження самобутності українців.

Фатальними були наслідки Люблінської унії 1569 р., згідно якої більша частина українських земель (Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Київ, Брацлав) перейшла до Польщі, а менша - до Москви. В цей час українська культура і церква зазнали тяжких утисків. Після Люблінської унії єзуїти заснували свої колегії у Ярославі, Львові, Кам'янці, Луцьку, Вінниці, Києві. Вони доводили, що православ'я перебуває у такому безнадійному становищі, що єдиним виходом для його прибічників є поєднання з Римом.

На захист Української Православної Церкви виступили братства. Вони виникали в середовищі міщан і ремісників. Організовувалися з метою утримання порядку в храмах, турботи про хворих, допомоги бідним. Згодом братства стали виступати на захист православ'я як організатори шкіл при церквах. Особливо значною була їх діяльність у XV-XVI ст., коли розгорнулась боротьба з покатоличенням.

Перші братства виникли у Львові. Найстаршим є братство при Успенській церкві, засноване 1439 р.

У 1596 р. була укладена Брестська церковна унія. З єдиної православної церкви утворилися уніатська, або греко-католицька (з'єднана з Римом), і православна церква, яка у другій половині XVII ст. підпала під владу московського патріархата.

Вище православне духовенство, частина шляхти, міщан пішли за унією. Уніатська конфесія зберігала православну обрядність, але визнавала римського папу головою і догмат походження Святого Духа не тільки від Отця, а й від Сина. Проте рядове духовенство, частина шляхти на чолі з князем Костянтином Острозьким (1526-1608), братства, селяни, козацтво залишилися православними.

Міжконфесійна боротьба мала погані наслідки: православні з призирством ставилися до уніатів як зрадників; римо-католики не вважали їх за повноправних громадян, принижували, бо вони не були поляками.

Процес формування української культури у XIV - першій половині XVII ст. відбив складний рух остаточного формування українського етносу, який завершився у XVI ст. Причинами повільного культурного розвитку України цього часу стали наслідки татаро-монгольскої навали, загарбання українських земель литовцями та поляками, агресії Кримського ханства і Османської Порти.

У XV - першій половині XVI ст. вихідці з України здобували освіту за кордоном у Краківському, Празькому, Болонському університетах. Так, Павло Русин (1470-1517) та Юрій Котермак (1450-1494) навчалися у Краківському університеті. Останній став ректором Болонського університету.

У другій половині XVI - першій половині XVII ст. в Україні продовжували діяти школи при церквах і монастирях, проте це вже не відповідало вимогам часу. Виникає новий тип школи - греко-слов'янсько-латинська, у якій національні давньоруські традиції поєднувалися з позитивними досягненнями західноєвропейської школи і науки того часу.

Першою навчальною установою такого типу в Україні стала Острозька вища школа (1576), заснована князем Острозьким. Ця школа зібрала відомих діячів культури: ректором був письменник Герасим Смотрицький, серед викладачів - друкар Іван Федоров (р.н. невід. - 1583), Дем'ян Наливайко (брат Северина Наливайка), Василь Суразький, Клірик Острозький (псевдонім невідомого письменника).

У цей час братські школи активізували свою діяльність. Так, Львівське Успенське Братство мало навіть відповідний статус для своєї школи, так званий “Порядок шкільний”, за яким і велося навчання.

У братських школах поряд з вивченням загальноосвітніх наук, велика увага приділялася викладанню “мусик - церковного пения”, знань теорії композиції. Мистецтво співу у церковних хорах XVI-XVII ст. досягло високого професійного рівня.

На початку XVII ст. в Україні почали виникати єзуїтські школи: у Ярославі (1575), Львові та Луцьку (1608), Києві (1615), Острозі (1624) та інших містах.

Важливим осередком освіти і науки стала Київська колегія, яка була створена у 1632 р. Вона проіснувала до 1817 р. Ця колегія прирівнювалася до західноєвропейських академій і у 1701 р. Указом Петра I одержала цей статус офіційно. Києво-Могилянська академія справила значний вплив на розвиток культури, мистецтва і освіти України.

Першоосновою навчальної програми, крім вивчення мов, були сім вільних наук - граматика, риторика, піїтика, філософія, математика, астрономія, музика. На взірець Київської відкривалися колегіуми в містах Чернігові, Переяславі, Харкові.

Серед інших відомих діячів, що закінчили Академію, М. Козачинський (працював у Сербії), Г. Кониський (у Білорусі), Симеон Полоцький (білорус), Єпіфаній Славинецький (найбільший учений того часу), Дмитро Туптало (проповідник, митрополіт Ростовський, автор 4-томника “Четьї Мінеї”), Стефан Яворський (єпископ Рязанський), Феофан Прокопович (викладач філософії та поетики в Академії, найвпливовіша постать часів Петра I, йому належить відозва “Про папський вирок Галілеєві”).

На тлі духовної культури українського народу вирізняється постать визначного церковного і культурного діяча Петра Могили (1597-1647). У співавторстві з ігуменом Києво-Печерської лаври І. Трохимовичем він уклав “Православне ісповідання віри”, де викладає основи віри православної, очищеної від чужих впливів. За проведену роботу Петро Могила був нагороджений ступенем доктора богословських наук. Ця праця залишалася єдиним підручником у навчанні віри аж до XIX ст.

Освіта в Україні тісно пов'язана з друкарством. Винахід Йоганна Гутенберга (40 роки XV ст.), що розробив технологію друкарського процесу (виготовлення друкарських форм із застосуванням рухомих літер, пресу), швидко поширився у Європі. В XV ст. друкарні виникають у Празі, Кракові, з XVI ст. - в україно-білоруських та литовських землях. Своєю діяльністю уславився білоруський просвітитель Франциск Скоріна (1490-1540). В Україні друкування вперше здійснив Іван Федоров (? - 1583). Він видав “Апостол” (1577), Острозьку Біблію (1581). Разом з Петром Мстиславцем починав роботу в Москві, де видав “Апостол” (1564).

Українська культура початку XVI - першої половини XVII ст. переживала етап свого Відродження. Її типовими ознаками були поширення ідей гуманізму, що стверджувало винятковість земної людини. Найбільш яскраво це проявилося у літературі, яка викладалася латинською.

Основоположниками гуманістичної культури в Україні у XV-XVI ст. слід вважати Юрія Дрогобича, Павла Русина, Лукаша, Станіслава Оріховського.

Поширення гуманістичних ідей в Україні започаткував Юрій Дрогобич (Юрій Котермак, Георгій з Русі, Юрій зі Львова). Вищу освіту здобув у Краківському та Болонському університетах, доктор філософії та медицини. В Болоньї викладав (1478-1482) медицину і астрономію, був ректором Болонського університету (1481-1482).

В кінці XVI - на початку XVII ст. в Україні поширилася полемічна література. Полеміка між православними і католиками велася і навколо розходжень у віровченні, і навколо питань громадського і культурного життя українського народу.

Серед полемістів видатні діячі культури Герасим і Мелетій Смотрицькі, Іван Вишенський, Василь Суразький, Клірик Острозький, Христофор Філарет, Захарія Копистенський та анонімні автори.

Наприкінці XVI - початку XVII ст. розвитку набуває поезія. Кращі зразки належать Памві Беринді, Касіяну Саковичу, Григорію Желиборському, Григорію Кирницькому.

Продовжується літописання, в основному літописи білоруського походження. Найближчий до історіографії України “Супрасльський літопис” (перша половина XVI ст.)

Найцікавішою літописною пам'яткою є Густинський літопис (“Кройніка”), складений близько 1623-1627 Захарією Копистенським і переписаний ієромонахом Михайлом Лосицьким у 1670. Особливість літопису становлять літературні вставки про початок письменства, походження назви “Русь”, виникнення козацтва.

У XVI - першій половині XVII ст. певних здобутків досягли музична культура і театральне мистецтво.

Центральне місце займали історичні пісні та думи - епічний вокально-інструментальний жанр, у якому поєдналися трагедійність, героїка і ліризм. Типовим є вільна будова поетичних і музичних фраз, розгорнутий інструментальний супровід. Виконавцями дум та історичних пісень були кобзарі (лірники, бандуристи), що мандрували по Україні, оспівуючи героїчне минуле.

За характером подій думи поділялися на “невольницькі плачі”, моралізаторські, героїчні (“Маруся Богуславка”, “Самійло Кішка”). Були такі, що прославляли козацтво (“Козак Голота”, “Отаман Матяш”).

В цей час виникають світські жанри: канти, псальми, сольна пісня з супроводом. Існували канти моралістичні, ліричні, урочисті, жартівливі, сатиричні (триголосні з супроводом). Псальми мали духовний зміст, триголосні а cappella.

З кінця XVI ст. поширюється театральне мистецтво. При Києво-Могилянській колегії, духовних школах розвивається шкільний театр, де ставляться драми релігійно-повчального характеру. Значне місце посідала музика. В інтермедіях між діями вставлялися народні сценки, не пов'язані з сюжетом драми.

Шкільний театр розвивався одночасно з народним - Вертепом, репертуар якого складався з містерій Різдвяної та Великодної тематики.

Образотворче мистецтво XIV-XVI ст. характеризувалось монументальністю, витонченістю колориту, гармонією пропорції. Ікона узагальнювала ідею епохи, проблеми часу, уявлення про ідеальний устрій.

Зразків ікон XIV ст. збереглося мало, з Лаври - жодної. До найпопулярніших сюжетів належить образ Юрія Змієборця, що символізував перемогу світлих сил над темними. Цей сюжет був типовим для південних і східних слов'ян, що захищали свою землю від загарбників.

Ікони XV ст. вирізняються багатством палітри. Видатними пам'ятками цього періоду є ікона “Преображеніє” з Бусовиска, архангелів Михаїла та Гавриїла з Далеви, “Нерукотворний Спас” з Терла.

У XVI ст. зростає чисельність авторських ікон, що свідчить про високу цехову організацію живопису. Твори XVI ст. більш декоративні, багатші на срібло, золото, більш контрасні у кольорових вирішеннях. В іконопис проникають елементи реальної дійсності, пейзаж: “Благовіщення” з Далеви, “Рождество Марії” з Лесковатого.

Розвиток архітектури визначався ростом промисловості, торгівлі, міст, задачами оборони.

Оборонне будівництво представлене замковою архітектурою (Луцьк, Кам'янець, Збараж). З середини XVI ст. висуваються елементи ренесансного палацового будівництва.

Церковна архітектура збагачується дерев'яними будовами, а також традиційною архітектурою.

Українська культура XIV-XVI ст. є зв'язуючою ланкою між культурою Київської Русі і культурою національного пробудження XVII ст. У ній перехрещувалися типи духовності Сходу і Заходу. Нажаль, Ренесансні елементи в культурі з-за несприятливих історичних умов (відсутності національної державної і політичної єдності) не переросли у розвинену культуру Ренесансу в Україні.
У XVI ст. в українськім громадянстві з'явилася нова, козацька верства. Козаками називали спочатку добитчиків, що йшли у дикі поля для ловів і рибальства та на боротьбу з татарами. Пізніше козацька організація набула сталих форм. На Запоріжжя попрямувала шляхетна молодь за славою. Серед них були і представники знаті: Ружинський, Корецький, Вишневецький. Князь Дмитро Вишневецький на острові Малій Хортиці заснував замок, що став базою козаків у боротьбі з татарами. На цей зразок були побудовані укріплені Січі на Токмаківці, Базавлуці, Микитиному Розі, Чортомлиці.
Козаччина внесла в українське життя елемент хоробрості й завзяття. Українська інтелігенція зустріла їх як лицарів, що виборюють давню державність.
Завдяки перемогам Богдана Хмельницького постала козацька держава. Організація її мала військовий характер. Цілу країну спочатку звали просто Запорізьким Військом, а згодом серед народу прийнялася назва “Україна”, яку здавна носила Південна Придніпрянщина як окраїнна земля на межі з Диким Степом.
Проте була винайдена назва “Мала Росія”, яку колись уживав грецький патріархат на означення Галицької митрополії.
Цей термін прийняла Москва. Козацькі ж літописи вживали терміни “козацько-руський”, “україно-козацький”, “український” народ.
Хоч козацька держава існувала недовго і займала лише частину української землі, вона мала вирішальний вплив на розвиток національної свідомості. Тодішнє покоління зрозуміло, що основою його політики повинна бути єдність українського народу й української землі. За найціннішу прикмету козацької держави вважали панування в ній свободи.
Дмитро Яворницький відзначав, що мовознавці у слові “казак”, (“кай-сак”) виокремлюють два слова: “кай” - легко і “сак” - в'юк, тобто “легков'ючний”.
Вперше слово “козак” відоме у половців з XI ст. На мові половців козак - “сторожа”. У продовж XII-XIV ст. відомостей про козаків немає. А вже з кінця XV ст. барону Герберштейнну, що приїздив на Русь від німецького імператора Максиміліана до великого князя Василя III, відома була вже ціла орда кайсацька. З того ж часу йдуть послідовні вказівки на існування козаків у різних місцях Південної Росії.
Про козаків можна багато говорити, проте необхідно зупинитися на кількох особливостях: релігійності, освіченості, рисах характеру.
Серед козацтва було доволі освічених людей. Грамотні люди у Запоріжжі цінувалися; вони були військовими писарями і грали важливі ролі між козаками. Прізвисько “лукавая писуля” одержав один з військових писарів, людина винахідлива й гострого розуму Антон Головатий.
Крім прийшлих на Січ людей, які складали значну частину освічених, у самому Запоріжжі існували школи. Маса козацтва за своєю освіченістю перевершувала середній, а можливо й вищий стан людей великоруського звання свого часу.
За природними якостями, властивими молоросу, запорожці вирізнялися вмінням майстерно розповідати, знаходити смішн и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.