Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Духовн цнност рзних народв. вропейска та азатска культури. Далог культур Заходу Сходу. Процес проникнення на українськ територї нших племен народв. Утвердження християнства. Розквт культури арабського свту.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Культурология. Добавлен: 07.02.2007. Сдан: 2007. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Інститут менеджменту та економіки
«Галицька академія»
Кафедра екології
Реферат
на тему:
Культурні зв'язки в контексті історії

Виконав:
студент гр. ЕК-02-1
Заяць Я. Є.
Перевірила:
Гайдукевеч О.О.
м Івано-Франківськ
2006р.
Вступ.
В історії різних суспільств не раз бувало, коли в періоди великих соціальних і політичних потрясінь виникали нові ідейні рухи, напрямки, течії, які поволі починали формувати нову суспільну свідомість. В зіткненні поглядів нерідко народжувалася нова ідеологія або відтінки нового світобачення. Вплив тієї чи іншої ідеології породжував, у свою чергу, нову систему духовних цінностей, які подекуди виявлялися в моделюванні нових суспільних думок.
Зміни в людській свідомості, безумовно, важливі для вирішення цілого ряду духовних проблем. Однією з них - при певних обставинах, на певному етапі - постає проблема людських відносин. Людські ж відносини призводять як до симпатій, так і антипатій, до антагонізмів у стосунках чи взаєморозумінні між людьми. Взаєморозуміння, в свою чергу, залежить не настільки від можливості спілкуватися однією мовою, скільки від толерантності, лояльного ставлення однієї національної духовної культури до духовної культури іншого народу.
В XX столітті філософ Й.Гердер стверджував, що мета нашого земного існування полягає у вихованні гуманності, а всі дрібні життєві потреби тільки слугують їй і повинні вести до неї. Гуманізація людства, сформульована ще І.Кантом, виступає як етичний імператив і є по суті своїй умовою демократизації всього світового порядку. Подібні імманентні цілі історії та філософії розділяють багато представників як вітчизняної, так і зарубіжної наукової думки.
Культурні зв'язки в контексті історії

Світова історія і цивілізація розпочиналася на чотирьох континентах: в Європі, Азії, Африці і в Новому Світі (Америка). Вона зосереджувала всю свою силу і динаміку процесу становлення в Шумері, Єгипті, Індії, Китаї, тобто на територіях найдавніших культур, а також на "новому" континенті, де виникла, розвивалася і загинула культура інків, ацтеків і майя.
Цілком можливо, що визначальну роль в процесі становлення людської цивілізації зіграли два континенти -- Європа і Азія.
В даний час історикам вже добре відомо, що початок раннього кам'яного віку в Європі був тісно пов'язаний з етнічними пересуваннями (міграціями) і, відповідно, культурним впливом з Малої Азії, а також з різних східних середземноморських країн.
У просторі духовної культури, в плані взаємної практичної за-цікавленості, Захід виявився однак більш активним і плідним, ніж Схід.
Європа, вже починаючи з часів античності, спочатку розмежовує два континенти на Європу і Азію, а тому, відповідно розмежовує і культуру. Духовну -- в тому числі. Але як це не дивно, як це не парадоксально, та назва західного континенту "Європа" прийшла з Азії.
Популярна легенда (міфи Стародавньої Греції) розповідає: у фінікійського царя Агенора була красуня-дочка на ім'я Європа. В неї з першого погляду закохався всемогутній Зевс. Верховний бог перетворився на білого бика, викрав дівчину і переніс її на острів Кріт. Саме там Європа вперше стала ногою на землю іншого континенту, який і отримав ім'я на її честь.
Деякі дослідники вважають, що ім'я Європа означає "широкоока" -- в стародавні часи цей прикметник був епітетом місяця, а як відомо, місяць широко шанувався в Стародавній Фінікії. Інша версія фінікійської назви континенту -- "Захід сонця" - так як ми і розуміємо сьогодні згідно географічного розташування полюсів. До речі, дуже багато назв країн не тільки на європейському континенті, а й в Африці, мають фінікійське походження.
Цікаво, що Геродот ( 5 ст. до н.е.) під Європою розумів тільки континентальну Грецію. В тому ж столітті, але трохи пізніше Есхіл розрізняв вже Європу та Азію, але, фактично це розмежування на два континенти прийшло в Грецію від ассірійців.
Назва "Азія" вперше зустрічається в ассірійських літописах. Писалося це слово "асцу" або "асу" і означало "схід сонця". Деякі вчені бачать зв'язок назви "Азія" з ще більш давнім словом -санскритським "ушас" ("уазас"), що має такий же зміст, як і попередній -- "світанок", "зоря". В усякому разі, Схід явно вплинув на топонімічні назви Заходу.
В давній грецькій міфології Азія була однією з численних дочок бога-титана Океана. Саме вона, за деякими варіантами, народила Прометея. Азію звичайно зображали жінкою, що сиділа на верблюді, В одній руці вона тримала скриньку зі східними прянощами, а в іншій -щит.
Деякі дослідники (зокрема, В.А.Цимбульський) вважають, що тісні контакти культур Заходу і Сходу розпочинаються з часів легендарної Троянської війни і для цього є певні підстави - писемні аргументи та археологічні дослідження. Писемні аргументи - відомі твори Гомера "Іліада" та "Одісея". Археологічні ж розкопки та історична логіка підтверджують, що наслідки подій (XIII ст. до н.е.) породили колосальну хвилю міграції народів, коли на узбережжі Південної Фракії були змушені оселитися (переселитися) учасники війни. І, хоча війна велася на вузькій території, тобто, мала досить-таки локальний характер (тактично, це була тривала облога і ряд хитрих маневрів з метою приспати пильність ворога), в неї були втягнуті чималі сили представників різних племен.
Стародавня Еллада успадкувала в кількості духовних цінностей багато різноманітних знань тих народів, з якими хотіла або була змушена спілкуватися. При цьому не слід забувати, що найбільший вплив на Стародавню Грецію мала Месопотамія, яка через фінікійців і хеттів передавала на Балкани безліч своїх знань до того часу, поки країна не "стала на власні ноги", розпочавши свій самостійний шлях розвитку і не залишила в Європі відчутний відголос понині. Ще до Геродота, на фінікійських галерах приходять з Азії в Європу не тільки міцні палестинські вина і сідонські пурпурові хітони, але й літери, можливо, першого в світі алфавіту. В європейських мовах і до сьогодні в дещо зміненому вигляді присутні фінікійські слова -галера, хітон, алфавіт.
На Захід зі Сходу прийшли міри ваги, довжини, дні тижня, назви зоряних світил, "прив'язаних" до днів тижня, слова і вірування.
Фунт - це вавілонська золота міра, метр тільки на кілька міліметрів менше вавілонського подвійного ліктя. Гроші теж прийшли зі Сходу. Перші монети стали карбувати в Малій Азії лідійці. Слово "чек" -- перського походження.
Більше того, ряд вчених вважає, що Стародавній Вавілон був колискою всього останнього розвитку науки та культури, який продовжився в Греції. Можуть знайтися аргументи і проти такого твердження. Вавілон теж не жив за рахунок себе самого. Вавілон мусив знаходитися в тісних контактах з усім Сходом, а частково і з Заходом, бодай навіть, через свою зовнішню політику (війни і пошук нових ринків сировини та торгівлі). Для розквіту вавілонської культури було недостатньо тільки власного грунту, який міг би підживлювати не одне тисячоліття країну та її народ.
Без сумніву, навіть географічне розташування вказаних сусідніх регіонів -- на стику континентів Азії, Європи і Африки -- сприяло розвитку багатьох культурних зв'язків, в тому числі і духовних.
Певною мірою, цей доантичний період контактів давніх культур Заходу і Сходу можна назвати архаїчним і віднести до часів, пов'язаних не тільки з подіями та наслідками Троянської війни, але до найдавніших, не зафіксованих (доісторичних) джералами. Часів, відлуння яких ми вочевидь зустрічаємо в духовній творчості "сивої" давнини.
Якщо з Передньою Азією широкі культурні зв'язки були досить міцними і призвели до часткового взаємопроникнення, то окраїни Сходу залишалися непізнаними. Але деякі моменти в філософській скарбниці доантичної Греції наштовхують на певні міркування, хоча б на прикладі поглядів таких філософів як Піфагор (VI-V ст. до н.е.) з його ідеями Краси, моральної досконалості, справедливості і магією чисел, Геракліт "Темний" (сучасник Піфагора) і його закон всесвітнього Логосу, Демокріт з мрією про вічну гармонію. Вони багато подорожували, особливо Піфагор та Демокріт, вчилися в Єгипті, Персії. Саме від перських вчених вони могли почути про основи давньої індійської філософії, яка, трансформувалася і призвичаїлася в окремих ідеях на грецькому грунті. Адже їхні погляди і вчення лежать в основі давнього ведійського світобачення, яке і сьогодні становить суть деяких релігійно-філософських сучасних течій на Індостані. Зрештою, інформація про далекий півострів мусила просочуватися в напрямку європейського континенту. І вона таки доходила, принаймні, з часів Геродота. Великий історик та дослідник Геродот (V ст. до н.е.) зібрав чимало правдивих і сумнівної вартості відомостей про відомі на той час стародавні народи, в тому числі і про давній індійський. Можливо, що саме з геродотівських "Історій" Індія вже постає перед очима античного світу країною чудес - містичним, таємничим Сходом. Саме Сходом, а не колонізованим греками побережжям азіатського континенту.
І, хоча в розповідях Геродота багато небилиць, та він записує все, що чує, але не всьому вірить. Сам їде в Аравію, Африку, відвідує Північне Причорномор'я і описує вже те, що бачить сам: побут кочових племен (скіфів, сарматів, аланів), спосіб життя осілих народів. До речі, описуючи Індію та інші далеко розташовані країни, "батько історії" використовував не тільки випадкові дані, а користувався більш давнішим твором Скілака (VI ст. до н.е.), який вперше, згідно з писемним джерелом, здійснив подорож вниз до океану по ріці Інд.
Античне індоведення продовжив у IV ст. до н.е. Ктесій Кнідський. Його праця "Індіка", на жаль, дійшла до наших часів тільки у фрагментах. Найголовніше його враження від країни стосується саме філософії, релігії. Будучи тривалий час особистим лікарем при дворі персидського царя Артаксеркса, він сумлінно збирав по крихтах інформацію про далеку Індію від купців, ремісників, дипломатичних послів, окремих мандрівників, які на свій страх і ризик відважувалися перетнути важкодоступні землі, населені різноманітними племенами.
Що стосується колоній в Північному Причорномор'ї (територія сучасної України), то й тут відбувався процес взаємопроникнення культур. Якщо ж брати до уваги не міфологію, а реальний перебіг історичних подій з урахуванням географічного фактора, то українські прадавні землі були колонізовані грецькими переселенцями саме починаючи з V ст. до н.е. Можна сказати, що не тільки Україна, а й Угорщина, Болгарія, належать як Заходу так і Сходу. Зокрема, українські землі на той час становили так звану контактну зону, де зустрічалися культурні елементи всіх світів. Зі Сходу напливали кочові племена, що несли з собою свою культуру, яка осідала на "чужій" території у вигляді вірувань, переказів, казок. В той же час тут стали "своїми" культура Греції, а пізніше Риму та Візантії.
На Балканах нинішня Болгарія відверто заявляє сьогодні про своє азіатське (східне) коріння. Праболгари, які прийшли здалеку і створили свою державу, відчували сильний вплив конгломерату народів, які тут жили. Плем'я хана Аспаруха прийшло на Балкани з територій, розташованих північніше Кавказу, а ті -- ще з східніших районів.
Таким чином, праболгари жили в степах, не дуже далеко розташованих від Китаю, і розмовляли на старотюркському діалекті.
Подальша взаємодія з іншими народами і, насамперед, з Візантією збагатила народ новими духовними і матеріальними цінностями.
Зрештою, історичні факти свідчать самі за себе. Класичним прикладом східної (з азіатським корінням) культури на Заході вважається угорська. Угорці прийшли на сучасну територію ще в IX ст. н.е. з зауральських степів. Більше як 1100-лїтня історія народу, який став осідлим, свідчить про постійну взаємодію, взаємопроникнення на угорську територію слов'янського і романського духу.
Хочеться ще раз звернутися -- з метою пошуку переконливих історичних аргументів -- до української історії. Відома археологічна культура під назвою Трипільська на території Правобережної України, яка тривалий час датувалася вченими V-III тис. р. до н.е., є дійсно феноменом нашої культури. В поселеннях, де проживало до 15 тис. чоловік, знайдені матеріальні речі, що засвідчують високу духовність давнього народу. Ця культура прийшла разом з її творцями.
Носіями її були переселенці з Балкан і Сходу, які асимілювались між собою і породили це диво. При цьому, слід зважити і на такий момент: трипільці прийшли не на "пусту" територію, а на заселену протоукраїнськими хліборобськими племенами. Пришельці не змогли витіснити аборигенів, а злилися з ними, утворивши неповторну соціально-культурну спільність.
Процес проникнення на українські території інших племен і народів тривав і протягом VII-HI ст. до н.е., коли степові райони по берегах річок і узбережжя Чорного та Азовського морів, заселили іраномовні племена кіммерійців, скіфів та сарматів. Сюди ж прийшли і грецькі колоністи, заснувавши міста-поліси Тіру (Білгород-Дністровський), Ольвію (Миколаїв), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч), Харакс (між Ялтою-Алуштою) та ін. Вони воювали з місцевим населенням, яке вже окупувало сусідні території, торгували з ними, вчилися один в одного і змагалися між собою, тобто вели активний діалог культур - скіфсько-сарматської і античної грецької. І це позначилося (відбилося) не тільки в витворах мистецтва і побуту, а й на духовній культурі народів, задіяних історичними обставинами у процес тривалого спілкування.
Повертаючись до Греції часів античного періоду, хочеться звернути увагу на динаміку росту цікавості греків до Індії. В Елладі в IV ст. до н.е. розпочиналася епоха Олександра Македонського, яка призвела до тісних контактів Заходу і Сходу (її найвіддаленішого і найпівденнішого регіону).
На шляху грецького полководця на Схід постає Бактрія і Согдіана. Саме там розпочинається його знайомство з Середньою Азією, тут він одружується з Роксаною - бактрійською царівною (за окремими джерелами - у неї народився син, але доля його невідома). До речі, культурний розвиток народів цього регіону почався під впливом арабської культури, а ті, в свою чергу, відчутно сприйняли культуру Єгипту і Вавілону, об'єднаних могутньою волею Дарія. Пізніше -- після походів Олександра - весь Близький Схід і частина Середньої Азії опинилися під впливом еллінської культури. Спочатку араби опиралися "зовнішньому" тиску Греції, але, з часом - в результаті історичного процесу - стали, навпаки, самі сприяти поширенню нової культури.
Досягнувши Індії, Олександр Македонський поволі придивляється до іншого народу та його культури. Маючи непогану філософську базу (учителем його був сам Арістотель), Великий Грек намагається зрозуміти таку відмінну від античної філософії світоглядну позицію аборигенів. Плутарх досить детально описує зустріч царя з гімнософістами ("голими мудрецями") - назва індуських вчених, про які згадують пізніше Ціцерон і Арріан. Між царем і мудрецями відбувається діалог, в процесі якого Олександр ставить десять запитань. Очікуючи на них відповіді, емоційний та "вибуховий", він веде себе на диво сумирно. Гімнософісти таврують агресивний характер грецьких завойовників, вважаючи їх дикунами, і звертають увагу на переваги духовного життя свого ордену. В час перебування на півдні Індостану, Македонський відвідує і рахманів, щоб пізнати і їх мудрість. Його дивує єдність поглядів гімнософістів і мудреців острова Цейлон. Вони - аскетичні, помірні у всьому, живуть потаємним духовним життям, незрозумілим грекам.
На відміну від греків, люди Сходу перемагають свого внутрішнього ворога, а, подолавши його, не ведуть боротьби з зовнішнім.
Схід вчить Захід, проповідуючи принцип ахіней (ненасильства).
Сьогодні вже важко сказати, наскільки сприйняв цю східну мудрість Олександр Македонський, але вона дійшла до материкової Греції, щоб знайти своє "нове" втілення в етичних поглядах не тільки філософів Греції, а й поширилася пізніше в Європі і втілилася у деяких єресях, найяскравіше - у катарів. Але те, що великий Іскандер повірив у пророцтва -- запевняють його супутники. В усякому разі, саме в одному з індійських храмів йому провіщено трагічну майбутню долю -- швидку смерть у Вавилоні по дорозі додому.
Індія з того знаменитого походу великого полководця вже ніколи не була забута Заходом.
Найбільшим з починань Олександра Македонського для зближення Заходу і Сходу можна вважати його грандіозну ідею, яка, на жаль, так і не була реалізована (через смерть) - будівництво мосту через Гелеспонт (протока Дарданелли), що мав поєднати Захід і Схід.
В епоху еллінізму (III -І ст. до н.е.) інтерес до Індії і всього Сходу з боку Заходу не втрачав новизни пізнання.
На півночі Африки росте і багатіє Олександрія. Сюди з усіх кінців (зі Сходу - теж) везуть морем товари і прибувають представники різних народів, які переслідують різні цілі, в тому числі і пошук знань. В олександрійському порту зустрічаються кораблі Заходу і Сходу. Ніл воєдино пов'язав три континенти. Тут перемішуються звичаї і мови. Тут виростає новий оплот культури. На берегах Великої ріки все частіше згадують не тільки Аравію, Індію, а й Китай - країну, де живуть сини сін ("цінь" - по імені першого китайського імператора Цінь Ши Хуанді). Стає доступною і східна філософія. Єгипетська цивілізація ще здавна манила філософів та митців своєю мудрістю. Тепер у неї з'явилися "конкуренти" - Індія і Китай. Багато грецьких філософів ще з часів класичної Греції прибували в Єгипет, щоб розширити свої горизонти знань. Серед них і відомий філософ Платон (IV ст. до н.е.). Саме з Єгипту привіз він своє творче напрацювання, яке стало базою для гарячкових наукових дискусій і пошуків - легенду про Атлантиду. Чудовий міф, який не дає спокою науковцям і понині. Учень Сократа і вчитель Арістотеля багато подорожував по світу і приплив морем в Єгипет. З десяти його творів, два ("Крітій" і "Тімей") присвячені таємничому народові, який загинув на острові у вирі природних катаклізмів. Куди поділися ті, хто вцілів, - невідомо. Сказання про Атлантиду Платон почув ще від свого діда Крітія, якому передав його "наймудріший з семи мудрих Солон", а Солон дізнався про цю "казку" від єгипетських жреців в Саісі. Саіс -- одне з найстародавніших міст в дельті Нілу. Його і відвідав Платон, щоб мати доступ до першоджерела.
Фактично, походи великого грецького завойовника породили ще один етап взаємоприникнення духовних культур Заходу і Сходу.
Період еллінізм и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.