Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат сторографя лтописання Київської Рус. Вдтворення в Повст минулих лт картини свтової сторї, мсця словян Рус в систем тодшнього свту, ствердження прогресивної флософської деї взаємозвязку взаємообумовленост сторї всх народв.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Культурология. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Вступ
Видатним явищем культурного життя не лише Київської Русі, але й середньовічної Європи, було літописання. Літописи - історичні твори в Київській Русі і пізніше в Україні, Росії, Білорусії, в яких розповідь велася за роками. В літописах розповідь про події кожного року починалися словами: «в літо»; звідси назва «літопис».
В ХІ ст. створено Найдавніше зведення 1037 року 1, Києво-Печерське 1073 року 2 і Новгородське зведення 1079 року 3. На їхній основі виникло так зване Початкове, або Києво-Печерське зведення 1097 року 4, що було основою «Повісті минулих літ» («Повісті временних літ»)5. Від неї беруть початок Лаврентіївський літопис (1116 р.)6 та Іпатіївський літопис (близько 1118 р.)7.
Літописи є основним джерелом для вивчення політичної, економічної, культурної і частково соціальної історії Київської Русі, а також історії руських земель у період феодальної роздробленості. Використовуючи офіційні щорічні записи подій, іноземні джерела, переважно візантійські, народні легенди і перекази, складачі літописів розповідали про події, пов'язані з життям світських та духовних феодалів. Літописці прагнули показати історію Русі в зв'язку з історією сусідніх племен і народів неслов'янського походження. Відомості з життя міського населення наводилися лише тоді, коли йшлося про зміну князів, феодальні війни і міські повстання. Літописці дуже мало висвітлювали життя сільського населення, землеробство і соціальні відносини в Київській Русі. Найдавніша хронологія ранніх літописів дуже умовна, з кінця Х ст. вона стала точнішою і лише з ІІ половини ХІ ст. в літописах відчуваються записи учасників подій. За невеликим винятком, усі події літописці висвітлювали з позицій окремих князів і феодальної верхівки взагалі. На літописах значною мірою відбилося і те, що їх писали ченці, які причини подій пояснювали втручанням божественних сил. У зв'язку з тим, що літописні списки є зведенням ряду літописів, їхні свідчення часто мають суперечливий характер.
У період феодальної роздробленості літописи складали в багатьох центрах тогочасних князівств. Відзначаються цінністю фактичного матеріалу літописи Новгородські, Галицько-Волинський і Владимиро-Суздальський. Новгородські літописи висвітлюють економічне життя, політичні події й класову боротьбу в Новгороді ХІІІ - ХV ст.. Галицько-Волинський літопис, що зберігся в Іпатіївському літописному списку ХІV ст., поділяється на дві частини. У 1-й частині в центрі уваги літописця найважливіші події Галицької (1201-1261 рр. ), а в другій - Волинської (1262-1291 рр.)8 земель: боротьба князів проти боярської знаті, бої і перемоги руських військ у боротьбі проти монголо-татар, німецьких лицарів, литовських і польських загарбників. Літописці пропагували ідею сильної князівської влади.
Владимиро-Суздальський літопис, що починається «Повістю минулих літ», розповідає про події в південно-руських, Владимиро-Суздальській, Ростовській, Тверській та інших землях.
Після процесу роздроблення Київської Русі та Галицько-Волинської держави українські землі потрапляють під владу багатьох іноземних держав: Литви, Польщі, Московського царства, Кримського ханства, Молдовського господарства, Угорщини, але літописання продовжує існувати. Найвідомішими є козацькі літописи Самовидця, Граб'янки й Величка.
Тривалий час у російській та українській історіографії точилися гострі суперечки щодо вірогідності літописних відомостей. Одна частина істориків, зокрема В.М.Татищев вважала, що дані літописів мають вірогідний характер 9, а друга - А.-Л.Шлецер, М.Т.Каченовський та інші - заперечувала цінність літописів як історичних джерел 10, особливо вірогідність їхніх відомостей з історії Київської Русі. Згодом історики на основі глибокого аналізу змісту літописів довели важливе значення їх як джерел для вивчення історії України, Росії та Білорусії з давніх часів до ХVІІ ст., іноді й до ХVІІІ ст. включно.
Деякі дослідники, зокрема М.Брайчевський, Б.Рибаков вважають, що окремі записи історичного характеру велися у Києві ще за князя Аскольда 11, тобто з ІІ половини ІХ ст.. Відголоски так званого «Літопису Аскольда» збереглися у пізнішому Никонівському літописі. Перший літописний звід - історичний твір, у якому підбиваються підсумки діянням Володимира Святославича та його попередників, - написано у 996-997 рр. 12 Літопис, який дослідники умовно назвали Найдавнішим Київським зводом, було написано у 1037-1039 рр. при Софійському соборі. 13 Можливо, автором його був державний, політичний, церковний діяч та письменник Іларіон. 14 Закінчується він великою статтею з похвалою Ярославу Мудрому. Саме з цього часу - кінця Х - початку ХІ ст. - формується літописна традиція. Літописання ведеться й у Десятинній церкві, й у Києво-Печерському монастирі. Саме тут на початку ХІІ ст. (1113 р.) створюється літописний звід, названий автором «Повістю минулих літ».15
У період політичної роздробленості виникають нові літописні центри у Чернігові, Переяславі, Холмі, Володимирі-Волинському, продовжується літописання в Києві та інших містах. Форми історичних творів теж дещо змінюються: з'являються сімейні та родові князівські літописи, життєписи князів, повісті про князівські злочини.
Київське літописання тривало у Видубицькому монастирі. Тут ігуменом Мойсеєм було складено Київський літописний звід. 16
Академік ХVІІІ ст. Г.Міллер, вражений широтою літописної інформації і рівнем систематизації, писав, що Нестор і його наступники створили систему руської історії настільки повну, що жодна нація не може похвалитися таким скарбом. 17
На жаль, у полум'ї війн, погромів, пожарищ багато літературних пам'яток ХІ - ХІV ст. загинуло. Але деякі все ж дійшли до наших днів у пошкоджених примірниках, у складі багато пізніше переписаних творів.
Розділ 1: Історіографія літописання Київської Русі
Довгий час за майже єдине джерело вважалися писемні пам'ятки свої й чужі. На першому місці серед наших власних пам'яток стоять літописи. літописання в Україні почалося на ранньому етапі, майже одночасно з появою християнства на наших землях. З цього погляду Київська Русь випередила своїх сусідів, наприклад, найстаріший польський літописець Мартин Гал писав свою хроніку десь між 1112-1113 роками 1; у чехів Козьма Пражський, що жив в 1045-1125 рр. 2, почав писати свою хроніку вже при кінці свого віку; канонік Вишеградський писав у 1141 році 3; угорський хроніст Анонім писав між 1270-1282 роками 4; усі вони писали латинською мовою, тоді як літописання Київської Русі велося давньоруською мовою.
Найдавніші літописи Русі не дійшли до нас в оригіналах: вони збереглися в пізніших копіях або переробках. Найстаріші списки, які знайдені, це Лаврентіївський, названий так на ім'я ченця Лаврентія, що писав його в 1377 році для Суздальського князя Дмитра Костянтиновича 5, та Іпатіївський список, який отримав назву від Іпатіївського монастиря в Костромі, де його знайдено 6; цей список датується приблизно першою чвертю ХV ст. 7 В обох літописах спочатку викладена історія Київської Русі до 1110 року 8, а далі в Лаврентієвському міститься літопис про події Володимиро-Суздальської землі до 1305 року 9, а в Іпатіївському про події на українських землях до 1292 року. 10 Таким чином, Лаврентіївський список уявляє собою літопис в якому тільки перша частина взята з українського літопису, Іпатіївський літопис від початку до кінця являється літописом українським. Але й Іпатіївський список був зроблений на півночі з українського оригіналу, складеного, як вважають на Волині. Вічні руїни й спустошення України привели до того, що навіть наші найстаріші літописи зберігалися не на своїй землі, і навіть не в оригіналах, а в російських копіях та переробках.
Частини давніх літописів збереглися також в новгородських літописах, які внесли до свого тексту цілі частини з найдавнішого київського літопису. Щоб реставрувати тексти давніх літописів, які не збереглися й у Московській державі, історикам доводилося іноді звертатися ще й до інших джерел, наприклад, до польського хроніста ХV ст. Длугоша,11 який мав у своїх руках і користувався літописним списком, закладеним в Перемишлі в першій половині ХІІІ століття, списку, що не зберігся до нашого часу ні в оригіналі, ні в копіях.
З початку ХІХ століття розпочалася складна й дуже важка робота по відшуканню в масі списків ( копій та переробок ) первісного основного тексту найстаршого літопису. Почав цю роботу німецький вчений А.Шлецер,12 а продовжували її цілі покоління українських: М.Срезневський, М.Костомаров, О.Маркевич, Шараневич, М.Грушевський 13 та інші, а також російських вчених: О.Погодін, М.Бестужев-Рюмін, А.Шахматов, М.Приселков 14 та багато інших. Велике значення для наукового досвіду літописів мали праці російського вченого А.Шахматова. Йому належить велика заслуга в установленні головних складових частин літопису, часу їх створення і авторства. 15 Довгий час вважали першим літописцем монаха Києво-Печерського монастиря Нестора. Потім почали оспорювати взагалі його авторство; нарешті було встановлено, що Несторові належить одна з пізніших редакцій літопису, складена ним уже на початку ХІІ століття. Взагалі встановлено, що літописи були, як писав М.С.Грушевський, свого роду літературним архівом, до якого його упорядники вносили, в оригіналі і в переробках, різні пам'ятки писемних джерел, не дбаючи про збереження імен їхніх авторів так само, як вони не дбали і про власне ім'я, і творили таким чином анонімну антологію нашої давньої історичної літератури, яка носить на собі сліди колективної праці довгого ряду поколінь. 16
На основі головним чином, праць Шахматова, розрізняють шість поступових стадій або «редакцій» початкового літопису, а саме:
1. Приблизно у 1039 році у Києві почався створюватись Найдавніший Київський Літописний Звід (кодекс), який оповідає про початок Києва, виводячи династію київських князів від легендарних братів Кия, Щека і Хорива, про князів Олега, Ігоря, Ольгу, Святослава й Володимира, про хрещення Русі, докладно розповідає про князювання Ярослава Мудрого і закінчується заснуванням собору св. Софії у Києві 1037 року та похвалою Ярославу за його просвітну діяльність. Цей звід був покладений в основу Новгородського літопису, завдяки чому його текст зберігся в найчистішій формі в так званій другій редакції І Новгородського літопису.
2. Близько 1074 року Найдавніший звід був продовжений києво-печерським монахом Никоном Великим. Деякі вчені висувають гіпотезу, що Никоном Великим був ніхто інший, як Іларіон, перший київський митрополит обраний з русичів. Цей Звід вніс звістки про князя Мстислава Тьмутарканського, а пізніше Чернігово-Сіверського. Тут же міститься й оповідання про початок Печерського монастиря та про чудеса його мешканців. Так був створений так званий Перший Києво-Печерський Звід.
3. У 1095 році розпочатий Початковий Звід або Другий Києво-Печерський літопис, доведений до смерті великого князя Всеволода, тобто до 1093 року. Літопис закінчується сумними міркуваннями з приводу половецьких набігів на Руську Землю, що її не можуть оборонити князі, які весь час ворогують між собою. Автором цього літопису деякі вчені вважають ігумена Печерського монастиря Івана.
4. Протягом 1113-1114 років на основі всіх попередніх кодексів створюється славнозвісна праця печерського Нестора: «Повість временних літ, откуда пошла єсть Руськая Земля, і кто в ній начал первіє княжити і како Руськая Земля стала єсть». Узявши за основу працю своїх попередників, Нестор додав від себе нарис розселення народів після потопу; дав нарис праслов'янської історії (виводячи слов'ян з-за Дунаю), слов'янського розселення й географії східної Європи. Особливо докладно зупинився він на старій історії Києва, виявляючи свій місцевий києво-полянський патріотизм. Історична частина Несторового твору починається 852 роком, закінчується 1110. «Русь» вважає Нестор за варязьке (скандинавське) плем'я приведене Рюриком, який прийшов, нібито, на заклик самих слов'ян і став родоначальником руської княжої династії. Закінчується «Повість» 1112 роком. Нестор був добре знайомий з грецькою історіографією і мав мабуть доступ до княжого архіву, з якого він наводить текст договорів з греками. Праця Нестора відзначається великим літературним хистом і пройнята глибоким патріотизмом.
5. Вже у 1116 році з'явилася друга редакція Несторової «Повісті», створена ігуменом св. Михайлівського Видубицького монастиря у Києві Сильвестром. Сильвестр сам поставив своє ім'я й дату на своїй праці, а рештка літописних Зводів усі, як один - анонімні.
6. Нарешті у 1117 або 1118 році створена третя редакція «Повісті», або шоста початкового кодексу. Автор її вніс до літопису «Поученіє» Володимира Мономаха дітям. 17
Джерелами літопису для авторів усіх шести редакцій були твори грецької історіографії (хроніка Амартола, Івана Малали, Никифора та ін.), добре відомої київським книжникам; грецька церковно-історична література; твори місцевої літератури (житія, повість про Печерський монастир і чуда його святих, повісті про окремі події руського життя); народні перекази й легенди історичного змісту, пісні, нарешті - усні спомини учасників або свідків подій та взагалі старих людей. Безперечно, автори наших літописів користувалися і джерелами західноєвропейських в усній, а може і в писемній формі.
М.Грушевський, підкреслюючи той факт, що літописання почалося майже одночасно у Києві і в Новгороді, і маючи на увазі збірний характер наших літописів взагалі, вважає, що «Повість временних літ» в її останніх редакціях зложилася з кількаразових комбінацій оповідань київських і новгородських, об'єднуючи в собі творчість цих двох культурних і політичних центрів, які один час боролися за гегемонію й конкурували між собою. 18
«Повість минулих літ» становить, так би мовити, перший цикл старого українського літописання. Другий цикл становить так званий Київський літопис, який обіймає 1113-1200 роки й оповідає головним чином про події київського князівства на протязі ХІІ століття. 19 Майстерний аналіз цього літопису, проведений М.Грушевським, показує, що Київський літопис, складаючись з кількох окремих, розложених хронологічно оповідань (повість про кн.. Ізяслава Мстиславовича, про Ігоря Ольговича, про половецькі напади, про події в Галичині, про похід Ігоря Сіверського на половців і т.д.) містить в собі виразні сліди дружинного лицарського епосу про найбільш улюблених або популярних київських князів. 20 Він вважав, що літопис це історична хрестоматія дружинної повісті й найбільшою культурною та літературною цінністю нашого старого золотого віку. 21
Може ще вище з літературно-художнього погляду ніж київський літопис, стоїть третій цикл нашого старого літописання, так званий Галицько-Волинський літопис, який охоплює майже ціле ХІІІ століття (1209-1292 рр.) і оповідає головним чином про події Галицько-Волинської держави. 22 Першу частину літопису складає широке прагматичне оповідання про усобиці («великий мятеж») в Галицький Землі після смерті князя Романа, про боротьбу його сина Данила за галицький стіл аж до його остаточної перемоги. 23 Друга частина, написана в північній Волині, подає багато звісток про литовсько-руську боротьбу 1250-1270 років. 24 Третя частина охоплює 1270-1280 роки та уявляє собою двірський літопис князя Володимира Васильовича. 25 Грушевський доводить, що Галицько-Волинський літопис був написаний спочатку без років, як одне загальне прагматичне оповідання, і що вже пізніше якийсь книжник, редактор, який приєднав Галицько-Волинський літопис до Київського, сам розставив роки, але «зробив це дуже по дурному, валив роки навіть без огляду на зміст, розриваючи частини одної події на кілька років, або кладучи під один рік події багатьох років». 26 Але певна річ, що літопис писаний не одним, а принаймні трьома авторами, яких усіх об'єднувала відданість дому Романа Мстиславича. Автор або автори перших двох частин малює з великою любов'ю постать короля Данила, як справжнього лицаря, хороброго й бездоганного. Автор останньої частини (певно духовна особа) малює так само любовно постать Володимира Васильовича, освіченого й гуманного князя, великого покровителя церкви й мистецтва. Весь Галицько-Волинський літопис відзначається високо-артистичним стилем і квітчастою мовою; в ньому повно епітетів, поетичних порівнянь, алегорій, персоніфікації місяця й зірок, прислів'їв, притч, а часом вставлено в текст уривки поетичних творів, наприклад, на самому початку чарівна легенда про Евшан-Зілля. Автори були широко обізнані з грецькою літературою, а велика кількість звісток про середньоєвропейське життя свідчить про їх знайомство і з західноєвропейськими джерелами.
Пильний аналіз літописного тексту привів вчених до відкриття слідів цілого ряду місцевих літописів: чернігівського, переяславського, тьмутороканського, перемишльського та інших. Але вони до нас не дійшли в цілості, і лише окремі уривки з них були включені київськими або галицько-волинськими літописцями до своїх творів.
Розділ 2: Літописи, як відображення історичної дійсності Київської Русі
Близько середини ХІ ст. найбільшим центром літописання стає Києво-Печерський монастир.
2.1. На початку ХІІ ст. у Печерському монастирі з'явилася «Повість временних літ». Починається «Повість» викладом всесвітньої історії, яку літописець веде від легендарного «світового потопу» і розподілу землі між синами Ноя. Основну увагу літопис приділяє Яфетовим володінням, бо від племені Яфета походять і слов'яни. Спочатку слов'яни нібито жили по Дунаю, а потім розселилися. Ті, що оселилися по Дніпру, стали називатися полянами, інші -- древлянами, бо сіли в лісах, ще інші стали називатись дреговичами, полочанами, сіверянами, а ті, що зупинилися біля озера Ільмень і збудували для себе місто Новгород, назвались словенами. У вступній частині «Повісті» розповідається про народи, які пригнічували слов'ян ще на Дунаї. 1 Це були болгари, білі угри, волохи і обри (авари). Обри воювали проти східних слов'ян, особливо мучили дулібів. Якщо обрин хотів кудись їхати, то не запрягав коня або вола, а наказував запрягти у віз трьох, чотирьох або п'ятьох дулібських жінок і везти його. «Быша бо Объре телом велици и умомь горди, и бог потреби я, [и] помроша вси, и не остася ни єдин обърин»,-- говорить літописець. 2 А народна пам'ять зафіксувала це у прислів'ї «погибоша, аки обръ» 3, що постало в Київській Русі.
Нестор розповідає легенду про апостола Андрія Первозванного, його подорож по Дніпру, пророкування на Київських горах, де мав бути збудований Київ. Цією легендою Нестор виправдовував прийняття на Русі християнства, яке заповів, мовляв, один з апостолів Христа. Літописець наводить тут цікаву побутову деталь із подорожі Андрія по Русі: у Новгороді Андрій побачив лазні і дуже здивувався, що тут мають звичай митися в лазнях і мучаться, б'ючи себе віниками. 4 У «Повісті» розширено легенду найдавнішого зведення про трьох братів -- засновників Києва. Нестор вносить до неї полемічний елемент, спростовуючи твердження, ніби Кий був простим перевізником. Нестор доводить, що Кий княжив у своєму роді, що його з великими почестями приймав грецький цар. Повертаючись із Греції, Кий на Дунаї заснував містечко Києвець. 5 Ця легенда виводила князівську владу на Русі з старовинного руського роду, ідеологічно утверджувала її.
Перша дата -- 6360 (852) рік -- у «Повісті» стоїть після оповідання про хозарську данину. 6 Цього року у Візантії почав царювати Михайло. Нестор вираховує основні дати біблійної, візантійської і руської історії, говорячи, що далі «по ряду положим числа». І події далі систематично викладаються за роками. У багатьох випадках рік поставлено, а запис відсутній. Очевидно, це мало означати, що літописець не знав нічого про події цих років і залишав місце для роботи своїх наступників або в ці роки не було вартих уваги подій.
Під 859--862 роками Нестор розповідає про запрошення варязьких князів на Русь. 7 Варяги з-за моря брали данину з чуді, словен, мері та кривичів. Але словени прогнали їх, відмовилися виплачувати данину. Та незабаром почалися чвари, повстав рід на рід. Словени вирішили пошукати собі князя, який би правив ними і судив по правді, пішли до варягів за море і сказали: «Земля наша велика и обилна, а наряда в ней нет, да поидете княжить й володети нами». Три брати-варяги з своїми родами прийшли на Русь і стали княжити -- Рюрик у Новгороді, Синеус -- у Білозері, а Трувор -- в Ізборську. Незабаром Синеус і Трувор померли, і князем залишився один Рюрик. 8 З того часу від варязького слова «русь» і стала називатися руська земля. Два воєводи Рюрика -- Аскольд і Дір -- по дорозі до Царгорода зупинилися в Києві і стали там княжити.
Чим же пояснити факт, що Нестор, палкий патріот землі руської, вивів княжий рід і саму назву Русі від іноземців-варягів? Теорію єдиного княжого роду, сформульовану Нестором, було спрямовано проти князівських чвар, її знаходимо вже у найдавнішому зведенні. Обстоюючи єдність руської землі, Нестор доводив, що вона має своїх князів з єдиного роду, тому негоже їм тепер воювати між собою. А те, що Рюрик був варягом, для Нестора не мало істотного значення. Середньовічна і и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.