На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная нформацйно-семотичне розумння культури. Морально-естетична культура та культурн сценарї сплкування. Модернзм як духовний метод (лтература, мистецтво, архтектура). Мова як символчний код культури. Державна пдтримка нацональної культури.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Культурология. Добавлен: 23.09.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3
План
1. Вступ
2. Інформаційно-семіотичне розуміння культури
3. Морально-естетична культура спілкування
4. Модернізм як духовний метод (література, мистецтво, архітектура)
5. Мова як символічний код культури. Культурні сценарії спілкування
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Складні процеси відбуваються сьогодні у вітчизняному мистецтві. Ламаються стереотипи псевдореалізму, не витримують критики колишні й новітні кон'юнктурні теми, зникає старий ходульний герой з його удаваним пафосом і не менш удаваним романтизмом. Йде пошук нової образності, що ґрунтується на перетвореній тематиці та оновленому герої, на принципово інших виражальних засобах. В усіх видах мистецтва спостерігаємо елементи модернізму й постмодернізму, художній авангард минулого та сучасного стає предметом пильної уваги й зацікавленості суспільства.
Не завжди, зрозуміло, ці процеси є виправданими й сприйнятливими, але вони закономірні у наш час відродження й омолодження суспільства, культури, мистецтва. Через художні експерименти авангарду здійснюється розрив із застарілими канонами минулого, забезпечується адаптація до майбутнього. У пост класичних інтонаціях сучасної естетичної свідомості вчувається нове світо-відношення, менталітет епохи модернізму й постмодернізму. З'являється нова публіка, що сприймає твори за допомогою синтезу філософії, науки і мистецтва, шляхом синестезії Слова, Звуку, Кольору. Естетика авангарду формує авангардну людину - таку, що живе майбутнім як теперішнім, сучасним як пост історичним. Авангард, вже за визначенням, крокує тільки вперед; як Орфей, він не може дивитись назад, у минуле. Хто озирнеться, той втратить кохану - або перетвориться у "соляний стовп" (як дружина Лота), "засолиться" у часі й просторі. Особливо це важливо для наших часів, коли всі ми проходимо через "мертву зону", коли нема вороття:
1. Інформаційно-семіотичне розуміння культури
Формування культурології як самостійної наукової дисципліни в XX ст. було у значній мірі намаганням подолати різноманітність уявлень про культуру і побудувати її загальну теорію. Розробка цих теоретичних поглядів відбувалася у двох основних напрямках.
Один з них адаптаціонизм -- розглядає культуру як специфічно людський спосіб взаємодії з оточуючим середовищем. Центральне місце в поясненні культурних явищ відводиться тут діяльності. В руслі цього напрямку розвивається функціональна концепція культури, що веде початок від Б. Малиновського, який розглядав культуру як породжену суспільством систему способів задоволення потреб. До цього напрямку відноситься і марксистська теорія культури.
Другий напрямок -- ідеаціонизм пояснює культуру як галузь ідеального, яка містить наслідки духовної творчості людини. Визначаючим началом тут є лише окрема обмежена сфера духовної творчості -- головним чином наука і мистецтво (так звана «висока культура»). Саме тут створюються символи, ідеї, цінності, в контексті яких люди сприймають і розуміють дійсність, будують своє буття у світі.
Позиції адаптаціонизму та ідеаціонизму на протязі останнього часу поступово зближуються. Основою, на якій відбувається це зближення, є інформаційне--семіотична концепція культури.
Вихідним моментом інформаційно-семіотичного підходу до культури є адаптаціоністська теза про способи та наслідки людської діяльності. Діяльність -- це спосіб існування людини. Специфіка людського образу життя, яку покликано фіксувати поняття культури, пов'язана насамперед з особливостями людської діяльності. Проте не всі дії людини є людською, розумною діяльністю. Коли ми дихаємо, приймаємо їжу або реагуємо на полум'я, то наші дії нічим не відрізняються від дій тварин. Особливостями людської діяльності є: по-перше, свідома постановка мети; по-друге, метапокладання діяльності. Таким чином, людина колись навчилась діяти, щоб жити, тепер вона живе, щоб діяти.
Постійне формування все нових і нових завдань і засобів діяльності призводить до того, що люди поступово занурюються в штучно створений ними світ. В цьому відношенні культура протистоїть «натурі» -- природі. «Культурне» -- означає штучно створене, відмінне від того, що дане природою, утворилось природним шляхом, без втручання людини. Створюючи культуру, люди відділяються від природи і створюють нове позаприродне середовище буття (іграшки та книги, одяг і меблі, скло і бетон, звуки музики та електричне світло). Сліди людського впливу має навіть те, що ми їмо та п'ємо, навіть повітря, яким ми дихаємо. Людство живе ніби на межі двох світів -- існуючого незалежно від нього світу природи та світу матеріальної культури. Продукти та наслідки людської діяльності, штучно створені людиною предмети і явища називають АРТЕФАКТА МИ (від лат. arte -- штучний, factus -- виконаний). Артефактами -- феноменами культури -- є виготовлені людиною речі, народжені нею думки, винайдені та використані нею засоби та способи дії. Культура включає в себе не тільки те, що знаходиться поза людиною, але й зміни, які вона виконує в самій собі, в своїм тілі, в своїй душі, у власній фізичній та духовній зовнішності. Отже, культура є світ людської діяльності або світ артефактів -- це її найперша, але недостатня для розуміння її сутності характеристика. Культура являє собою світ смислів. Людина -- творіння природи і всі її закони зберігають свою силу у її діяльності так само, як і у будь-яких природних явищах і процесах. Ніхто не може відмінити їх або порушити. Все, що створює людина, виникає у відповідності з об'єктивними законами розвитку природи. У чому ж тоді різниця між предметами культури і творіннями природи?
Явища природи розглядаються у їх власному, незалежному від людини бутті, і мають якусь об'єктивну, властиву їм характеристику і окрім неї ніякої іншої визначеності вони не мають. Артефакти -- предмети культури, на відміну від явищ природи мають подвійну визначеність. З одного боку, у них, як і у природних явищ, також є об'єктивна визначеність, тобто їх можна розглядати як реальність, яка існує сама по собі, окремо від людини. Але з іншого боку, артефакти мають ще її іншу суб'єктивну визначеність. У них втілено те, що називають «смислом», «звичаєм».
2. Морально-естетична культура спілкування
Моральна культура особи включає: культуру моральної свідомості, культуру моральних почуттів і культуру моральної поведінки. Ці складові характеризують рівень засвоєння і реалізації моральності кожної конкретної соціальної особи.
Спілкування є мірилом (дзеркалом) моральної культури людини. Моральна культура спілкування, зокрема, включає: знання культурних моделей поведінки (загальних зразків, етикетних правил, стратегій) і уміння їх адекватно використовувати в кожній конкретній ситуації спілкування.
Будь-який людський контакт виникає за умов певного культурного середовища, учасники спілкування займають ті чи інші соціальні позиції. Моделі поведінки, які визначаються загальнокультурними установками і соціальною роллю, утворюють соціокультурну матрицю спілкування. Ця матриця і дає нам готові форми поведінки. Коли учасники спілкування вступають у формалізований контакт у звичайній, часто повторюваній ситуації, їм не доводиться винаходити способи поведінки; вони мають можливість використовувати готові правила етикету і стратегії спілкування, адаптуючи їх для даного випадку (наприклад, використовуючи готові форми привітань, запропонованих культурною традицією, найбільш доречні у даний момент, конкретизуючи звертання називанням імені того, до кого звертаються).
Якщо ж ситуація і правила поведінки учасників не визначені одночасно традицією і правилами соціальної гри, пристосування доводиться виробляти самостійно. Ці пристосування неминуче будуть включати в себе і етикетні моделі, і відпрацьовані стратегії, але як поодинокі моменти цього нового, не стандартизованого пристосування. Можна сказати, що, пристосовуючись, людина виробляє стратегію, придатну для даної конкретної ситуації спілкування. Моральна культура спілкування особи в тому й виявляється, що на основі знань загальних культурних моделей поведінки особистість може виробляти нові зразки поведінки, застосовувані до нестандартної конкретної ситуації, адаптуючи вже відоме й усталене (тривале) до нового, нетипового.
Вироблення і втілення стратегій спілкування передбачає врахування психологічних закономірностей спілкування і цілий ряд умінь. Тут ми лише перерахуємо найважливіші з них: уміння координувати свою поведінку з поведінкою партнера на рівні психофізичної взаємодії (враховується сила голосу, швидкість реакцій тощо), інтелектуальних операцій (врахування кмітливості співбесідника, його тезаурус тощо), уміння давати зворотній зв'язок, не викликаючи захисних реакцій, забезпечувати психологічну підтримку, здійснювати самопрезентацію. Всі ці вміння входять до структури комунікативних здібностей.
Отже, моральна культура спілкування особи являє собою, з одного боку, знання і володіння культурними інструментами спілкування і моральними нормами поведінки, які вироблені в ході суспільно-історичної практики і прийняті в тій соціокультурній групі, до якої належить людина. З другого боку, це розвинені комунікативні здібності людини, вміння створювати гармонійне спілкування.
Знання і виконання оптимальних моделей поведінки в конкретних, заздалегідь відомих, ситуаціях стосунків людей, тобто виконання етикету, є невід'ємною частиною культури морального спілкування, в цілому моральної культури сучасної особистості. Етикет, з одного боку, полегшує спілкування і взаєморозуміння між людьми, з іншого -- зберігає гідність кожної особистості, сприяє гуманізації людських стосунків.
Важливість і необхідність етикету для кожної сучасної людини стала результатом розвитку і вдосконалення людських стосунків протягом багатьох століть, а також усвідомлення людством значущості кожної окремої особистості й необхідності для неї співіснувати із собі подібними.
Історія етикету налічує багато століть. Витоки його спостерігаються в ритуалах родоплемінного ладу, де він був пов'язаний із звичаями і традиціями, з певними соціальними діями, які вимагали суворого дотримання форми.
Уже в античні часи філософськи осмислюються правила етикету. Наприклад, Плутарх (межа І--II ст. ст.) у «Римських питаннях» поряд з коментарями звичаїв, що історично склалися, пояснює смисл етикетно-ритуальних форм поведінки, які були обов'язковими для усіх членів суспільства. Дотримання правил пристойності є умовою доброзичливих стосунків між людьми і, разом з тим, умовою особистої душі. Багато простих істин, які зустрічаються у висловлюваннях грецьких і римських мудреців про правила поведінки, не втратили свого
3. Модернізм як духовний метод (література, мистецтво, архітектура)
Модернізм -- це не просто будь-яке "нове мистецтво", як може видатися з назви, а поняття конкретно-історичне, що позначає мистецтво, яке виникло на початку XX ст.
Однак слід зазначити, що поняття "модерн", "модернізм" вживаються в історії культурологічної думки з V ст., копу, християнська культура, що тоді формувалась, протистояла язичницькій культурі античності. З того часу будь-яка нова епоха, усвідомлюючи свою самобутність у "вічному" співвідношенні з античністю як ідеалом (Відродження, Просвітництво) або середньовіччям (культура бароко), виокремлювала свій модернізм. Епоха романтизму дещо змінила зміст цього поняття: модерним, ультрасучасним вважається те, що висловлює дух часу і протистоїть традиції, історії, минулому в цілому, без вказівки на конкретно-історичну епоху. До того ж, треба розрізняти модне, яке в майбутньому стає старомодним, і модерністське, яке зберігає прихований зв'язок, співвідношення з класичним, традиційним, непідвладним часові.
Незважаючи на те, що модерністське мистецтво початку XX ст. відкрито і різко проголосило про розрив з класичними традиціями, насправді воно безпосередньо звернулось до примітивного, архаїчного мистецтва. Становлення самосвідомості авангарду пов'язане певною мірою з поверненням до першоджерел світу, слова, оновленням доісторичного, дотрадиційного. У малярстві -- до виявлення глибини, інтенсивності, енергетики кольору і до візуально-просторових символів: кола, квадрата, хреста ("Чорний квадрат" К. Малевича). У літературі, насамперед поезії, -- до першоджерел слова в мовній та автентичній культурі (звідси "заум" В. Хлебнікова чи звуконаслідувальність М. Семенка). Авангард -- це передусім тривала високо-відповідальна праця з виявлення вихідних передумов сучасності, розкриття таємного змісту життя, переосмислення минулого. Авангард прагне створити не просто тривале, а завжди існуюче.
Зараз у культурології існують два поняття -- "модерн" і "модернізм". Модерном вважається культура, мистецтво кінця XIX -- початку XX ст. (рубіж століть), а модернізмом -- культура першої половини XX ст. (з початку століття до 70-х років). Культура другої половини XX ст. (із 70-х років до сьогодення) -- це культура постмодернізму. До того ж, модернізм -- це не якийсь єдиний напрям, а безліч несхожих одна на одну різнорідних художніх течій авангарду.
Модернізм протиставив себе класичному мистецтву передусім тим, що відмовився від відтворення чуттєво-конкретної дійсності, предметності світу. Модерністські течії цілком поривають з правдоподібністю, з формами реального життя, з реальністю образів. У них переважного значення набувають різного ґатунку умовні форми, у яких несхожість із життям стає самодостатньою.
Таким чином, принцип деформації приходить на зміну вірності натурі, принцип самовираження і створення у мистецтві нової реальності -- на зміну предметному відображенню. Однак це аж ніяк не означає, що підривається сам принцип відображення дійсності. Просто для вираження хаосу, дисгармонії світу, краху ідеалів, трагічності буття потрібні були нові засоби відображення -- і вони з'явились.
Усім авангардним творам властива така риса, як сполучення "поза-художнього" матеріалу, який не має з погляду традиції естетичної цінності ("Чорний квадрат" К. Малевича, "Сушарка для пляшок" М. Дюшана, хмарочос, знятий на кіноплівку Енді Уорхолом тощо), і авторської установки, яка всупереч усьому проголошує: "Дивіться, ось мистецтво!" Причому ця авторська установка винесена за межі художнього тексту і виражена за допомогою підпису, факту публікації, введенням у виставковий контекст. Зустрічаючись у побуті із сушаркою для посуду або хмарочосом, ми не ставимося до них як до творів мистецтва. В авангарді ж вони наділяються самоцінною естетичною функцією.
У межах авангарду мистецтво набуває статусу відкритої системи. Тільки в ситуації сприйняття, занурюючись у глибини свідомості глядача, авангардний твір набуває відносної завершеності.
Сутність авангарду неможливо висловити засобами старої естетики А. Баумгартена (1735 р.) з її категоріями "прекрасного, піднесеного, героїчного". Мистецтво авангарду прагне розкрити сутність світу, самопізнання людини, претендує на діяння, що закладає підвалини цілих історичних світів, пропонуючи для цього новий змістовий апарат. Завдяки зусиллям П. Пікассо, В. Кандинського, К. Малевича, теоретика-конструктивіста В. Татліна мистецтво змінило свою мову та створюваний у новому мистецтві сенс художнього творення. Авангард усупереч художньо-образній живописності класичного мистецтва започаткував знакове мистецтво, де знак виражає значення і зміст відображуваного. Інша образна система авангардизму передбачає цілу низку не лише художніх, а й позахудожніх критеріїв: соціальних, історичних, психологічних, природничо-наукових тощо. Для авангардизму не має значення критерій прекрасного. Краса в цьому мистецтві може бути наявною, а може бути відсутньою взагалі. До того ж, від цього нічого не додається, не змінюється на гірше.
Мистецтво авангардизму в жодному разі не зводиться до власне художніх видів творчості: живопису, скульптури, графіки тощо. Творами авангардизму можуть бути картина, статуя, але ними можуть бути й зовсім інші явища -- артефакт, перформанс, хепенінг, інсталяція тощо. І те, й інше має в авангардному мистецтві однакове значення.
Авангардизм XX ст. виник і ствердився як символ вільнодумства, створив власну систему образного мислення, переживання і творчості, яка часто не має художніх і естетичних цілей.
Формою образної презентації, властивої авангардизмові, є метафора будь-яких інших, художніх і позахудожніх, різновидів людської діяльності. У другій половині XX ст. авангардне мистецтво перетворилося на метасистему, що інтегрує такі види діяльності, як естетика, історія, філософія мистецтва, але, інтегруючи, вона не відтворює їх у чистому вигляді. Наприклад, авангардне мистецтво з безперечною зацікавленістю звертається до проблем світогляду, сходячи до узагальнено-абстрагованих мотивів. Але воно як таке не створює світогляду, а "зображує", моделює його. Це мистецтво діє не як мислення та пізнання у їхньому прямому значенні, а створює чуттєвий образ мислення та пізнання. Саме так у творах авангардного мистецтва з'являються всесвітні, космогонічні та автентичні мотиви. їхня хронологія --- від раннього абстракціонізму до сучасного постмодернізму, які живуть переважно філософською проблематикою. Однак це мистецтво народжує не чисту ідею, а художній витвір який має бути зрозумілим як вже складена форма, як неповторна структура. Наприклад, образи творчості А. Кіфера зберігають міфи, культурну пам'ять, історію його батьківщини. У творі "Духовні герої Німеччини" дерев'яна будівля, схожа на амбар, стала пристановищем духів відомих людей Німеччини. Серед них -- живописець-романтик Каспар Давид Фрідріх, композитор Ріхард Вагнер, сучасний художник Йозеф Бойс. їхні прізвища, що написані на підлозі будівлі, відпливають у перспективу, викликаючи в пам'яті картини національного минулого.
Міфологічні факели слави палають, ушановуючи померлих, і підкреслюють грубу фактуру дерев'яних балок та стін. Фактурна поверхня доробок А. Кіфера виявляє багатошаровість свідомості, ті незгладні рубці, що залишає історія в душі кожної людини.
В авангардизмі можуть бути виражені політичні мотиви, однак це не політична діяльність, а "зображення", метафора цієї діяльності. Всі створені ним образні моделі, заклики, протести тощо здійснюються та діють у світі мистецтва. Так, наприклад, сучасна художниця Соня Бойс (нар. 1912 р.) у своїх колажах, творах, зроблених часто на основі фотографії, піднімає проблеми негритянського населення від Південної Африки до Великобританії. її твір "Поцілунок", на якому зображені красива чорна дівчина та привабливий білий юнак, є глибоко символічним образом сучасності. Вона запитує: чому чорна дівчина сприймається як окрема особистість, у той час як білий чоловік автоматично є втіленням людини взагалі? "Бути чорною жінкою означає постійно боротися за право бути почутою й оціненою як людина", -- зауважила якось С. Бойс. Своїм мистецтвом художниця виступає проти сприймання білих і чорних людей як представників світів, що співіснують лише як сусіди.
Рене Грін також використовує мистецтво як засіб політичного висловлення. У його асамбляжі "Пік" на дерев'яному щиті виставлені фотографії гірських піків. Бінокль, телескоп, драбина, мотузки та прапорець є елементами розповіді про підйом на вершину. На другому боці щита вивішені замкнені в рамки та іронічно прикрашені кольоровими розетками, як призи, висловлювання реальних і вигаданих підкорювачів вершин. Із текстів випливає, що природа сприймається ними як жінка, котру чоловік, щоб оволодіти нею, повинен покорити. Ці висловлювання свідчать також, що багато так званих невідомих земель давно знайомі тубільцям. Географічні відкриття та освоєння нових земель стали для художника засобом дослідження природи імперіалізму та експлуатації. Грін показує, наскільки наші уявлення стосовно географії та історії обумовлені західними передсудами. Прикладом цього може бути застосування слів "розвинений" та "третій світ", які декларують вищість західної культури.
Авангардне мистецтво народжує не політичний мітинг, демонстрацію чи бунт, а створює і розігрує перформанс на ці теми. Соц-арт, зокрема, художньо перетлумачує весь світ політичної міфології, його штампи та схеми.
До 70-х років авангардне мистецтво претендувало на новітність, а у свій постмодерністський період, відроджуючи історичні стилі, інакомовно та іронічно трактує мотиви класичного мистецтва як метафору художності.
Авангардизм сформував також деякий парафраз, метафору предметно-доцільної діяльності. На художніх виставках 60--70-х років було представлено твори, що штучно відтворювали реальні технічні вироби та імітували реальні ремесла (вироби слюсарів, теслярів, годинникарів тощо). В образному вигляді створювався світ практичної праці.
Але цього недостатньо. Авангардне мистецтво створило зовсім новий власний образний світ. Воно звернулося до явищ, яких не вміло бачити, розуміти і віддзеркалювати "вишукане мистецтво". Відкинувши міфологічні ілюзії, упорядковану вченість, естетизовану художність, воно надає нам конкретні предмети реальності. Наприклад, у виставлених об'єктах М. Дюшана, у предметно-просторовій композиції і. Кабакова "Мотузки", на яких підвішені різні речі та нотатки, у літературних творах Саші Соколова діє загальна образна система. Тут відбувається дивовижна зустріч з реальністю; вона є названою, предметно позначеною, її явища перелічені і разом з цим реальність є незрозумілою та неосяжною. Предметні явища, натуральні зображення, протокольні описи поглинає чудова ритміка повторів, яка задає тон образній системі та формується під знаком безкінечної реальності чи реальної нескінченності.
Ця образна система кардинально відрізняється від класичної, змінює наші уявлення щодо меж та природи мистецтва. Виникли також нові жанри мистецтва: артефакт, інсталяція, перформанс, "об'єкт", хепенінг тощо, які змінили поняття про мистецтво. Тому такі абсолютні властивості мистецтва, як художнє (естетичне) начало, тепер доповнюються іншими. Якими будуть нові форми матеріальної та духовної творчості, чуттєвого та ідейного створення і перетворення світу, що нам надасть мистецтво ХХІ ст., -- покаже майбутнє.
Термін "авангард" було перенесено зі сфери політики до галузі художньої критики у 1885 році Теодором Дюре у Парижі. Відтоді значення його має присмак боротьби за все нове у мистецтві.
Авангард -- це завжди життєнастрій, активна експансія назовні, перевлаштування життя, тому він дуже оптимістичний, життєствердний. Тільки оптиміст може претендувати на можливість описати не описуване, вийти за межі раціонального. Авангард ірраціональний і водночас докорінно раціоналістичний. До того ж, ці два моменти не піддаються у ньому розмежуванню. Митець авангарду прагне до влади над магією підсвідомого шляхом систематичного вивчення безсвідомо уживаних мистецтвом прийомів впливу, але в той самий час він сам творить у владі підсвідомого, ірраціонального.
Авангард початку XX ст. був утопічним, ідейним, намагався позитивно зобразити якісь вищі еманації Духу (А. Білий, В. Хлебніков -- у поезії, В. Кандинський, К. Малевич -- у живописі), першоджерела і перебудувати на їхній основі світ у космічному масштабі.
Авангард кінця XX ст. відкрито антиутопічний і в мистецтві розкривав безідейні, суто комерційні речі (поп-арт), безпредметні, суто ідеологічні знаки (соц-арт), і нарешті, ніби водночас звільняв речі і знаки від взаємної відповідальності і через перебільшення прагнув виявити порожність знаку, бідну у своїй предметності річ (концептуалізм).
Основи модернізму в літературі було закладено трьома авторами початку XX ст.: М. Прустом ("У пошуках втраченого часу"), Дж. Джойсом ("Улісс") та Р. Музілем ("Людина без властивостей"). Вони збагатили техніку романів низкою абсолютно нових прийомів: "потоком свідомості", різноманітністю форм суб'єктивної мови, інтелектуалізацією її, багатомовністю, багатожанровістю, введенням пародійно-стилізаторських відтінків, упровадження у реалістичні, буденні картини детально розробленої міфологічної символіки тощо.
4. Мова як символічний код культури. Культурні сценарії спілкування
Соціальна взаємодія реалізується через різні форми соціальної комунікації -- мовної комунікації у світі повсякденності. Мова являє соб и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.