На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Розвиток музики на Україн у XVII XVIII ст. Семен Гулак-Артемовський. Микола Лисенко. Левко Ревуцький. Борис Лятошинський. Микола Дремлюга. вген Станкович.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Культурология. Добавлен: 08.05.2006. Сдан: 2006. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Розвиток музики на Україні у XVII - XVIII ст.

Як відомо, кінець XVI - перша половина XVII століття йшли під знаком національно-визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти й покатоличення, проти турецько-татарськпх на-бігів. Козацько-селянські повстання під проводом С. Наливайка, Т. Федоровича, Д. Гуні та інших були тими спалахами, які відбивали хвилі невдоволення й протесту трудового селянства. Вершиною кон-фліктних зіткнень широких мас з іноземними поневолювачами була селянська війна 1648 -1654 років під проводом видатного сина укра-їнського народу, талановитого полководця Богдана Хмельницького. Вона завершилась дуже вагомим історичним актом - возз'єднанням України з Росією, яке мало величезне значення для дальшого істо-ричного розвитку українського, російського і білоруського народів.
У першій половині XVIII століття українські землі залишались роз'єднаними, вони входили до складу різних держав: Росії, Польщі, Туреччини і Угорщини. Протягом століття велась боротьба за визво-лення Правобережної України, яка завершилася в кінці XVIII віку возз'єднанням її з іншими українськими землями. Це мало велике прогресивне значення в житті народу, сприяло роз-витку економіки і культури.
Разом з тим, відбувалось дальше класове розшарування суспіль-ства; розподіл вільних земель поміщикам, козацькій старшині, мо-настирям, з одного боку, і покріпачення селян, з другого боку. Це викликало хвилі протесту, повстанські рухи гайдамаків та опришків.
Велику роль у суспільному й культурному житті українського народу відіграли братства, які виникли наприкінці XVI століття. Це - товариства, організації, що об'єднували прогресивних і най-більш освічених та свідомих представників інтелігенції та інших верств міського населення. В силу історичних умов братства гуртувалися навколо церковних парафій, хоч були майже цілком світськи-ми організаціями. У їх програмі - боротьба за рідну мову, розвиток письменства, освіти й культури, за православну віру. Велика історич-на роль братств у організації широкої сітки шкіл, у тому числі ви-щих учбових закладів - колегіумів, зокрема Львівської школи (1587 р.), Острозького і Київського колегіумів (1580, 1632). Згодом Київський колегіум указом Петра І реформовано в «Академію наук вольних» (1701 р.), яка стала центром науки і культури не тільки південно-східного краю Російської імперії, а й усіх східнослов'ян-ських народів. Цей заклад щороку відвідувало близько однієї тисячі учнів як з України - діти козацької старшини, духівництва, рядо-вих козаків, міщан, - так і з Росії, Білорусії, Молдавії, Сербії, Чор-ногорії, Болгарії та Греції. У Київському колегіумі навчалися ви-значні вчені й письменники, видатні діячі освіти й культури - Л. Барановпч, І. Галятовський, Є. Славинепькиіі, С. Полоцький, Г. Сковорода, Ф. Прокоповпч, А. Ведель та багато інших.
Дуже важливу роль відіграли братські школи й колегіуми у роз-витку музичної культури. Тут треба відзначити передусім таку деталь. Керівництво братств розуміло, що боротьба проти покатоли-чення повинна вестися у різних формах. Завоювати симпатії мас можна і через красивий, багатоголосний спів.
Співи були органічною і невід'ємною складовою частиною вихо-вання дітей у школах. Навчали хоровому (нотному) співу, музич-ній грамоті. У вищих школах учні проходили хорову практику, осно-ви композиції тощо. Добре поставлене музичне виховання у брат-ських школах першої половини XVII століття сприяло дальшому розвитку професіонального музичного мистецтва.
Багатоголосний спів зароджується ще наприкінці XVI століття. Вже у січні 1591 року Львівське братство вітало київського митро-полита дванадцятиголосним хором.
Основним жанром тогочасної фахової музики був партесний кон-церт. Це - багатоголосний одночастинний хоровий твір. Слово «партесний» походить від латинського pагtes, що означає спів за парті-ями з нот. Поряд з концертом розвивалися й інші жанри: кант, псальма, одноголосна пісня з інструментальним супроводом. Відомо також з курсу музичної літератури попереднього року, що великого розквіту набувають на Україні у
XVI-XVII ст. думи та народні пісні: ліричні, жартівливі, танцювальні, історичні. Між згаданими жанрами існували зв'язки. На кант і псальму впливала народна пісня, кант, в свою чергу, впливав на партесний концерт.
Народні ліричні пісні набувають популярності не лише в Україні, але й поза її межами. Про високий рівень музичного мистецтва свідчить ви-дана у Вільно 1677 р. "Граматика мусикійна" киянина Ми-коли Дилецького - відомого педагога і композитора.
Турбота козацької держави щодо розвитку музичного ми-стецтва проявилася навіть у тому, що в 1652 р. Богдан Хмельницький підписав універсал про утворення музичного цеху в Лівобережній Україні. На Запорожжі існували спеці-альні школи, які готували професіоналів "вокальної музи-ки і церковного співу". Вчитися сюди їхали з усієї України. Вагомий внесок у розвиток музичного мистецтва зро-била Києво-Могилянська академія, в якій вивчалися му-зика, хоровий спів, були організовані хори, оркестри. Чи-мало випускників академії стали видатними співаками, ке-рівниками хорових колективів, композиторами.
Вершин тогочасної музичної культури досягли хорові твори Артемія Веделя, Максима Березовського, Дмитра Бортнянського, котрі також (крім Д. Бортнянського) були випускниками академії. Ці твори поєднали традиції східно-слов'янської релігійної музики і народної пісенності з ви-соким професіоналізмом. Хорові концерти А. Веделя, ке-рівника хорів академії і Харківського колегіуму, написані на церковні тексти. Але сучасники вважали їх "театраль-ними", такими, що не відповідали духу релігійної музики.
Одним із творців українського хорового стилю у духовній музиці був М. Березовський (1745-1777). Він узагальнив досягнення вітчизняної та західноєвропейської хорової му-зики у хорових духовних композиціях. Його твори виріз-няються вишуканістю й художньою досконалістю ("Літур-гія", "Причасні вірші"). Найзначнішим досягненням ком-позитора є жанр хорового концерту ("Не отвержи меня во время старости").
Відомим осередком музичної освіти була Глухівська спі-вацька школа. У школі навчали гри на різних музичних інструментах, готували співаків для Придворної капели. Звідси вийшов видатний український композитор Дмитро Бортнянський (1751-1825), який був реформатором цер-ковного співу, диригентом. Навчався в Італії. Написав опе-ри "Креонт", "Алкід", "Квінт Фабій".
Повернувшись з Італії, став управителем Придворної капели в Петербурзі. У його творчій спадщині переважа-ють концерти. Духовна музика Д. Бортнянського звучить у церквах багатьох країн світу.
Певним підсумком більш ніж 200-літньої традиції ство-рення духовних пісень в Україні стало видання "Богогласника" (Почаїв, 1790-791 рр.). Збірник містить 250 віршів з нотами.
Інструментальна музика не досягла такого рівня, як хо-ровий спів. До здобутків інструментальної музики XVIII ст. належить "Концертна симфонія" Д. Бортнянського та "Українська симфонія" Є. Ванжури.
Одним із зачинателів української фортепіанної музики був О. Лизогуб - композитор і піаніст, виходець з козаць-ко-старшинського роду, що був на Чернігівщині та Полтав-щині. Йому належать варіації на теми українських народ-них пісень "Ой у полі криниченька", "Ой ти, дівчино" та ін.

Семен Гулак-Артемовський

Якщо ви були в оперному театрі на виставі «Запорожець за Дунаєм», то вже знайомі з Іва-ном Карасем та його дружиною Одаркою, із си-ротою Оксаною, що живе в родині Карасів, та її коханим Андрієм, іншими героями опери, а мож-ливо, й чули, що «Запорожець за Дунаєм» - це перша українська опера.

Щодо останнього судження, то мусимо сказати, що воно не зовсім точне, бо першими українськими композиторами, що написали опери, були Максим Березовський і Дмитро Бортнянський ще в 70-х роках XVIII ст. Одначе твори ці були ство-рені за італомовннми текстами і прямо чи опосе-редковано України не стосувалися - ні пробле-матикою, ні реаліями чи складом дійових осіб.

Отже, опера «Запорожець за Дунаєм» стала першою оперою з українського життя, яка, попри таке піонерство, відразу виявилася не просто недилетантським, а високопрофесійним твором, який ось уже друге сторіччя не сходить зі сцени.

Хто ж творець цієї опери?

Семен Степанович Гулак-Артемовський наро-дився 16 лютого 1813 р. на хуторі Гулаківщина (тепер у складі м. Городище на Черкащині) в родині священика. Походив із давнього козаць-кого роду. Навчався в Київському духовному училищі. Замолоду співав у митрополичому хорі в Софійському соборі, був першим солістом хору Михайлівського Золотоверхого монастиря. Мав чудовий баритон.

1838 р. композитор М. І. Глинка забрав С. Гулака-Артемовського до Петербурга і особисто ке-рував його заняттями зі співу. Голос молодого співака був такої сили, згадував один із слухачів, що наступного дня генерал, який жив поверхом вище, запитував: «Яка це гармата у вас учора рев-ла?»

Після першого ж концерту (1838), що виявився надзвичайно успішним, Гулак-Артемовський виїз-дить на навчання до Італії, де 1841 р. дебютує у Флорентійському оперному театрі. Про перебуван-ня співака у Флоренції П. М. Михайлов-Остроумов писав князеві М. Д. Волконському: «Маю надію, що Артемовський з часом перевершить усіх басів Італійських. Його прекрасному голосові тут немає суперників».

Чутки про успіхи співака дуже швидко дійшли до Росії, і його запрошують до Петербурга. У 1842-1864 рр. С. Гулак-Артемовський був солістом Імпе-раторського оперного театру, а у 1864-1865 рр. - Великого театру в Москві. За своє творче життя співак виконав понад півсотні найрізноманітні-ших оперних партій і драматичних ролей, зокре-ма й роль Івана Карася, що була йому особливо близькою.

Прем'єра опери «Запорожець за Дунаєм» відбу-лася на сцені Маріїнського театру в Петербурзі з величезним успіхом: автора й виконавця голов-ної ролі, писав один із рецензентів, «викликали після кожного акту і в кінці п'єси разів десять, якщо не більше».

«Запорожець за Дунаєм» була не єдиним му-зичним твором автора. Ще до «Запорожця» ком-позитор писав романси, водевілі тощо.

Т. Шевченку, з яким композитор дружив про-тягом усього життя, починаючи від знайомства 1838 р., Гулак-Артемовський присвятив свою пісню «Стоїть явір над водою», не раз допомагав йому матеріально під час заслання.

Був людиною всебічних зацікавлень та обда-рувань: робив художні мініатюри на слоновій кістці, склав «Статистично-географічні таблиці міст Російської імперії», проект петербурзького водогону. Розповідають, що був ще й чудовим цілителем, маючи, либонь, екстрасенсорні здіб-ності. Звичайно цілитель дмухав на хворе місце, І недуга зникала. Перед його незвичайним даром відступали сухоти й епілепсія, безплідність і навіть рак.

Помер композитор 5 квітня 1873 р. у Москві, де й похований.

А його опера і нині йде у багатьох театрах світу і цілком слушно вважається одним із кла-сичних творів української музики.

Микола Лисенко

Його називають батьком української музики.

Микола Віталійович Лисенко народився 22 берез-ня 1842 р. у с. Гриньки Кременчуцького повіту Пол-тавської губернії в сім'ї поміщика Віталія Романо-вича Лисенка, офіцера орденського кірасирського полку. Миколка в чотири роки розмовляв французь-кою, як малий француз, бо мати іншою мовою з ним не спілкувалася. Щоправда, малий Лисенко часто, наперекір матері, тікав гратися до своїх однолітків -дітей дворових людей; він міг годинами просиджу-вати з дівчатами-кріпачками, які довгими зимовими вечорами пряли кужелі, ткали, мережили й вишива-ли та співали українських народних пісень. Це була найперша його музична школа. Викладати ж музи-ку Миколі почали з п'яти років.

Освіту хлопець здобував у пансіоні француза Гедуена в Києві, потім у 2-й Харківській гімназії, у Харківському і Київському університетах. 1864 р. Лисенко закінчує навчання на фізико-математичному факультеті, а 1865 р. здобуває ступінь кан-дидата природничих наук.

Вже в Київському університеті Микола пори-нає в музичну і театральну діяльність, організо-вує студентський хор і стає його диригентом; за його участю студентський гурток ставить «Натал-ку Полтавку» Котляревського, а на Різдво 1864 р. разом зі своїм родичем і другом М. Старицьким починає писати оперу «Гаркуша»,

Щоб заощадити гроші для навчання в консер-ваторії, Лисенко після університету певний час служить мировим посередником у Таращанському повіті. Повернувшись ненадовго до Києва, Лисенко пише оперу-пародію «Андрашіада».

У 1867-1869 рр. навчався в Лейпцизькій кон-серваторії по класу фортепіано, яку й закінчив вельми успішно. По закінченні консерваторії Лисенко оселяється в Києві. Тут, із 70-х років, розпочинається його систематична диригентсько-хормейстерська діяльність. Він виступає як не-втомний пропагандист народної пісні.

Як і багато інших талановитих музикантів того часу, Лисенко змушений був заробляти на хліб приватними уроками музики, викладанням в Інституті шляхетних дівчат. Як і раніше, ак-тивно збирав український музичний фольклор, готував до друку збірки пісень, займався музич-ною творчістю.

Велике місце в доробку М. В. Лисенка зай-має Шевченкова творчість (86 композицій), зок-рема монументальний цикл із 7 серій «Музика до «Кобзаря» Т. Г. Шевченка». Праця над музи-кою на твори геніального поета, власне, й запо-чаткувала професійну композиторську творчість Миколи Лисенка: 1868 р. на прохання львівської «Грома-ди» композитор пише «Заповіт», який незабаром стане надзвичайно популярним.

У 1872-1873 рр. композитор пише оперету «Чорноморці» (за п'єсою Я. Кухаренка) і створює першу редакцію оперети «Різдвяна ніч» (лібрето М. Старицького за М. Гоголем).

У 1874-1876 рр. Микола Лисенко вдосконалює свою композиторську техніку в галузі інструментуван-ня у Петербурзькій консерваторії у класі М. Римського-Корсакова.

Саме тоді (1876) видано спеціальний царський указ, що забороняв книги, сценічні вистави й чи-тання українською мовою, друкування текстів до нот. Тож нерідко в концертах доводилося викону-вати українські пісні в перекладах французькою мовою, а твори українських композиторів найчас-тіше зовсім вилучалися з концертних програм. Та незважаючи на всі ці жорстокі обмеження, Микола Лисен-ко, повернувшись в Україну, розгортає широку ви-конавську й музично-громадську діяльність, органі-зовує щорічні концерти, присвячені пам'яті Т. Г. Шев-ченка, робить концертні подорожі з хором по Ук-раїні, пропагуючи кращі зразки народної пісні, за-писуючи перлини фольклору.

У 80-х - на початку 90-х років видатний композитор ставить у Харкові «Різдвяну ніч» в оперній ре-дакції, пише оперу «Утоплена», працює над Істо-ричною музичною драмою «Тарас Бульба», опе-рою на античний сюжет «Сапфо» і музикою до «Наталки Полтавки» І. Котляревського, створює три дитячі опери-казки («Коза-дереза», «Пан Коцький» та «Зима і Весна»).

У композитора складаються дружні й теплі сто-сунки з видатними діячами української культури, зокрема І. Франком, М. Коцюбинським, Л. Українкою, з якими його єднали спільні інтереси, гаряча зацікавленість долею України, розвитком рідного мистецтва.

Популярність Лисенка постійно зростала. 1893 р. відзначено 25-річний ювілей творчої та музично-громадської' діяльності Миколи Віталійовича, а 1903 р. урочисто відсвятковано 35-річчя його не-втомної праці для рідної культури. Того року хви-ля ювілейних урочистостей прокотилася по бага-тьох куточках імперії. Тоді частину зібраних на честь ювіляра коштів було призначено для видання творів композитора, а частину - на придбання дачі для нього, але Лисенко відмовився від дачі, вико-риставши зібрані для нього гроші на реорганіза-цію музично-драматичної школи в Києві.

Склад педагогів у школі Лисенка був старан-но підібраний. Сам композитор вів класи фор-тепіано та ансамблю. З його школи вийшла ціла плеяда видатних представників українського мистецтва - Левко Ревуцький, Кирило Стеценко, Василь Верховинець та ін. (згодом, 1918 р., на базі тієї школи було створено Музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка).

Микола Лисенко беззастережно поділяв ідеї національ-ної і соціальної революції. Звідси і його любов до поезії Шевченка, звідси й хори «Ой, що в полі за димове» та «Вічний революціонер» на слова І. Фран-ка, «Гей, за наш рідний край» на слова В. Cамійленка, драматичний монолог для баритона з фортепіа-но «В грудях вогонь» на слова М. Старицького.

У хорі «Гей, за наш рідний край» звучав відвер-тий заклик «до загину боротись за Вкраїну, за її свободу, за добро народу». Музичній школі Лисен-ка влаштовувались навіть концерти та оперні ви-стави на користь політичних в'язнів. Отож не див-но, що в лютому 1907 р. - під час революційних подій - Миколу Віталійовича було заарештовано.

Останній період життя і творчості композито-ра випав на роки столипінщини. Тоді він видав друком останній, 7-й випуск українських народ-них пісень, написав сатиричну оперу «Енеїда» та інші музичні твори.

6 листопада 1912 р. Лисенко раптово помирає.

Підсумовуючи зроблене видатним трудівни-ком, історик української культури Дмитро Анто-нович особливо підкреслював роль Лисенка в утвердженні ідеї національної самобутності української музики, що було дуже важливим за умов агресивно-асиміляторської політики імперії: «...У відділенні української пісні від ро-сійської... головна і безсмертна заслуга Лисен-ка, в цьому його безсмертне велике значення для української музики».

Левко Ревуцький

Творчість Ревуцького - одна з найяскравіших і найвидатніших сторінок української музичної культури XX ст. Його Симфонія №2, концерт для фортепіано з оркестром, хорова поема «Хустина», обробки народних пісень та фортепіанні твори стали класичними. Музика Ревуцького -- взірець високої художності та професіоналізму. За мас-штабом художніх звершень його можна порівню-вати з такими атлантами української культури, як, скажімо, Максим Рильський, з яким його, до речі, пов'язувала не лише багаторічна дружба, а й плідна сп и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.