На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Спадкоємиця греко-римського свту Сходу. Мсце Взантї в культур свту. сторя формування флософї, релгї свтогляду Взантї. сторя, пам'ятники значення Взантйського мистецтва. Лтература Взантї: сторя дяч.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Культурология. Добавлен: 02.04.2003. Сдан: 2003. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1
Особливості та основні напрями формування візантійської культури, її вплив на розвиток світової культури

Місце Візантії в культурі світу

В історії світової культури Візантії належить особливе, видатне місце. У художній творчості Візантія дала середньовічному світу високі образи літератури і мистецтва, що відрізнялися шляхетною добірністю форм, образним баченням думки, витонченістю естетичного мислення, глибиною філософської думки. По силі виразності і глибокої натхненності Візантія багато сторіч стояла перед усіх країн середньовічної Європи. Пряма спадкоємиця греко-римського світу і Сходу Візантія завжди залишалася центром своєрідної і воістину блискучої культури. Якщо намагатися відокремити візантійську культуру від культури Європи, Переднього і Близького Сходу, то найбільш важливими будуть наступні фактори:

У Візантії:

- була мовна спільність (основною мовою була грецька);

- була релігійна спільність (основною релігією було християнство у формі православ'я);

- при всій багатоетнічності існувало етнічне ядро, що складалося з греків.

Візантійську імперію завжди відрізняли стійка державність і централізоване керування.

Це все, звичайно, не виключає того, що візантійська культура, впливаючи на багато сусідніх країн, сама підпадала під культурний вплив з боку як племен і народів, що населяли її, так і суміжних їй держав. Протягом свого тисячолітнього

існування Візантія зіштовхувалася з могутніми зовнішніми культурними впливами, що виходили з країн, що знаходилися на близькій їй стадії розвитку, - з Ірану, Єгипту, Сирії, Закавказзя, а пізніше латинського Заходу і Древньої Русі. З іншого боку, Візантії приходилося вступати в різноманітні культурні контакти з народами, що стояли на значно більш низькій стадії розвитку ( візантійці називали їх "варварами" ).

Процес розвитку Візантії був не прямолінійним. У ньому були епохи підйому й занепаду, періоди торжества прогресивних ідей і похмурі роки панування реакційних. Але паростки нового, живого, передового проростали рано чи пізно у всіх сферах життя, за всіх часів. Невичерпним джерелом культури була народна творчість. Під покривом традицій і стереотипів жив, діяв і пробивав собі дорогу новий, творчий початок.

Історичний екскурс

Усю тисячолітню історію Візантії можна умовно розділити на три періоди:

- середина IV ст. - перша половина. VII ст. - період розкладання рабовласницького ладу і становлення середньовічного суспільства;

- середина VII - початок XIII ст. - поява і розвиток феодалізму у Візантії.

- XII ст. - XV ст. - останній період, що характеризується подальшим розвитком феодалізму і початком його розкладання.
Візантія була розташована на європейській стороні Босфору. Заснована в 658р. до н.е. Спочатку Візантія була мегарською колонією.. Вигідне географічне положення у відомої бухти Золотого Рогу зробило її великим торговим центром. У 330 році Костянтин Великий переніс у Візантію столицю Римської Імперії, назвавши її Константинополем і Новим Римом. З тих пір вона є центром цивільного і духовного життя греко-римського світу. У середні і нові століття Візантією стали називати всю східно-греко-римську імперію, що існувала від 324 р. до завоювання Константинополя османами в 1453 р.
Візантійська імперія породила особливу культуру, названу в науці візантизмом.
Історія візантійської держави поділяється на 9 періодів:
1. До Юстиніана (330-518 р.);
2. Юстиніан і його спадкоємці (518-610 р.);
3. Іраклій і боротьба з мусульманством (610-717 р.);
4. Династія Ісаврійська й іконоборство (717-867 р.);
5. Македонська династія і розквіт (867-1025 р.);
6. Занепад (1026 - 1081 р.);
7. Династія Комненів і Ангелів (1081 - 1204 р.);
8. Імперія в Никеї (1204-1261 р.);
9. Розквіт при Палеологах і падіння (1261-1453 р.).
Історія формування філософії, релігії і світогляду Візантії

Перші сторіччя існування Візантійської держави можна розглядати як найважливіший етап у формуванні світогляду візантійського суспільства, що спиралося на традиції язичеського еллінізму і принципи християнства. Формування християнства як філолофсько-релігійної системи було складним і тривалим процесом. Християнство увібрало в себе багато філософських і релігійних вчень того часу. Християнська догматика склалася під сильним впливом близькосхідних релігійних навчань, іудаїзму, манихейства. Однак християнство, незважаючи на наявність загальних з манихейством черт, принципово відмінно від манихейського дуалізму. Саме християнство було не тільки синкретичним релігійним навчанням, але і синтетичною філолофсько-релігійною системою, важливим компонентом якої були античні філософські навчання. Це, може бути, пояснює до деякої міри і те, що християнство не тільки боролося з античною філософією, але і використовувало її у своїх цілях. На зміну непримиренності християнства з усім що несло клеймо язичества приходить компроміс між християнським і античним світоглядом. Найбільш освічені і далекоглядні християнські богослови зрозуміли необхідність оволодіння всім арсеналом язичеської культури для використання її в створенні філософських концепцій.
Такі мислителі, як Василь Кесарійський, Григорій Ниський і Григорій Назианзін, закладають власне фундамент візантійської філософії. Їхні філософські побудови ідуть глибокими коренями в історію еллінського мислення. У центрі їхньої філософії знаходиться розуміння буття як досконалості, що веде до своєрідного виправдання космосу, а отже, світу і людини.
У перехідну епоху загибелі рабовласницького ладу і становлення феодального суспільства корінні зрушення відбуваються у всіх сферах духовного життя Візантії. Народжується нова естетика, нова система духовних і моральних цінностей, більш відповідна складу мислення й емоційних запитів середньовічної людини.
Патріотична література, біблійна космографія, літургічна поезія, чернеча повість, всесвітня хроніка, християнські описи життя святих, пронизані релігійним світоглядом, помалу опановують розумами візантійського суспільства і приходять на зміну античній культурі.
Міняється і сама людина тієї епохи, її бачення світу, її відношення до вселеної, природи, суспільства. Створюється новий у порівнянні з античністю "образ світу", втілений в особливу знакову систему символів. На зміну античному представленню про героїчну особистість, античному розумінню світу, як світу богів, що сміються, і героїв, що безстрашно йдуть на смерть, світу, де вище благо - нічого не боятися і ні на що не сподіватися, приходить світ стражденної, що роздирається протиріччями, маленької, гріховної людини. Вона нескінченно принижена і слабка, але він вірить у свій порятунок в іншім житті й у цьому намагається знайти розраду. Християнство з небувалою інтенсивністю виявляє болісне роздвоєння усередині людської особистості. Міняється і представлення людини про космос, про час, про простір, про хід історії: на зміну замкнутим історичним циклам античних письменників приходить біблійне бачення поступального руху історії, обумовлене волею Бога, ранньовізантійських істориків і хроністів. У ранній Візантії кристалізується одна з фундаментальних ідей середньовіччя - ідея союзу християнської церкви і "християнської імперії".
Історія, пам'ятники і значення Візантійського мистецтва

У VI ст. при імператорі Юстиніані I Візантійська імперія досягла розквіту. Мистецтво прославляло міць і військові тріумфи держави. Столицю імперії Константинополь прикрасили нові будівлі - Іподром, Великий палац і знаменитий храм Святої Софії (храм Премудрості), побудовані Анфімієм із Трал і Ісидором з Мілету у 532-537 рр.
Величезний внутрішній простір храму св. Софії перекрито напівсферичним куполом, до якого зі сходу і заходу примикають два напівкуполи. Тому головний купол здається як би ширяючим у повітрі. Купол, що символізує небо, стане надалі невід'ємною частиною візантійських церковних будівель. Усередині храм Софії багато оздоблений різнобарвним мармуром і кольоровою майолікою. Така пишність внутрішнього оздоблення храму в сполученні з урочистим богослужінням, розкішними одяганнями священиків і дорогоцінним начинням робила величезне враження на тих, що моляться. Ефект від усього цього був такий же, як від театральної дії. Цей видовищний характер візантійського мистецтва збережеться як його відмітна риса протягом усього його розвитку.
Крім Константинополя найбільш значні пам'ятники ранньовізантійського мистецтва збереглися на території теперішньої Греції й в Італії, у Равенні. Поряд з релігією мистецтво цього періоду прославляло владу імператора. Стіни церкви Сан-Вітале (526-547) у Равенні прикрашають всесвітньо відомі мозаїчні зображення імператора Юстиніана I і його дружини Феодори.
Зріле візантійське мистецтво склалося в 730-843 р.
У 867-1057 р., при імператорах Македонської династії, придворне столичне мистецтво Константинополя стає менш пишним. Величезні собори типу васильок (прямокутних у плані будинків, розділених усередині подовжніми рядами колон на кілька частин) витісняються церквами хрестово-купольного типу, що мають у плані форму уписаного в квадрат хреста й увінчаними одним або декількома куполами. Розпис такого храму має строго продуману систему, він звичайно ілюструє основні положення християнського навчання й оповідає про життя Богоматері, Христа і святих. При імператорах македонської династії розцвітає і прикладне мистецтво (різьблені вироби зі слонової кістки, перегородчатої емалі, тканини й ін.). У майстернях при імператорському дворі виготовляються розкішні рукописи з мініатюрами ( так званий "Паризький Псалтир", що зберігається в паризькій Національній Бібліотеці, "Свиток Ісуса Навина" і "Мінології Василя II", що знаходяться у Ватиканській бібліотеці).
Краще інших збереглися архітектурні ансамблі XI-XII ст. - монастирі Хосиос Лукас у Фокіді (Греція), Неа Мони на острові Хіосі і Дафни біля Афін. У них ми знаходимо чудовий по цілісності синтез архітектури і монументального живопису - мозаїки.
Серед візантійського фрескового живопису XI - XII ст. варто згадати розпис храму св. Софії в Охриті, церкви св. Пантелеймона в Нерізі (Сербія) і монастиря Іоанна Богослова на Патмосі.
У XI - XII ст. візантійське мистецтво широко поширилося на захід (Сицилія, Венеція), у слов'янські країни (Болгарія, Сербія, Древня Русь), на Кавказ (Грузія). Воно шанувалося в ті часи як саме передове по своїх художніх рішеннях, і у вищих колах феодального суспільства йому всіляко прагнули наслідувати.
Хоча в XIII ст. у провінційних областях Візантійської імперії, що розпалася і у яку вторглись хрестоносці, усе ще багато будували, нічого істотно нового для мистецтва це сторіччя із собою не принесло. Після вторгнення хрестоносців у столицю Візантії Константинополь як головна художня школа, відкіля виходили всі нові ідеї, перестав на час існувати. Зате активізувалося художнє життя в провінції, де рятувалися від бешкетувань хрестоносців багато столичних художників. Так, наприклад, наступив розквіт у сербському мистецтві (відомі розписи храму в Сопочанах у Сербії).
Після вигнання хрестоносців з Константинополя в 1261 р. почали складатися умови для повільного відродження місцевої школи. До кінця XIII ст. знову стали виготовлятися рукописи з мініатюрами, що наслідували зразкам X ст., створеним в античному дусі.
До початку XIV сторіччя прийняв чіткі обриси палеологівський стиль (він так названий по імені династії, що правила у Візантії). Для нього характерні більш вільні рухи фігур, більш м'яке вираження обличчя. Найбільш відомі пам'ятники візантійського монументального живопису цього часу - мозаїки монастирів Хору (Кахріє-Джамі) і Фетіє-Джамі в Константинополі, а також церкви св. Апостолів у Салоніках. Разюче красиві по своїх фарбах, ці мозаїки знаменують останній зліт візантійського мистецтва. Надалі ще створювалися мозаїчні ікони, але монументальне мистецтво почало швидко дрібніти, архітектура втратила свою ведучу роль, на перший план висунувся іконопис, який стала наслідувати фрески. Дорога мозаїка майже не застосовувалася.
Після узяття турками Константинополя в 1453 р. візантійське мистецтво зовсім занепало. Воно продовжувало ще існувати на Афоні, на острові Крит, у православних храмах Болгарії і Сербії, але поступово зжило себе. На історичну сцену виступали нові суспільні сили, осередком яких стали передові торгові міста Італії і Нідерландів. І саме там, раніш чим в інших країнах, склалося реалістичне мистецтво Відродження.

Значення

Візантійське мистецтво мало винятково велике значення. Широко використовувавши античну спадщину, візантійське мистецтво виступило сховищем багатьох його образів і мотивів і передало їх іншим народам. Особливо велике було значення візантійського мистецтва для країн, що дотримували, як і Візантія, православної релігії (Болгарія, Сербія, Древня Русь) і незмінно зберегали оживлені культурні зв'язки з Константинополем (імператорським і патріаршим дворами).

Кращі твори Візантійського мистецтва знаходяться в Ермітажу, Луврі, Візантійському музеї (Афіни), монастирі св. Катерини (Синай), Британському музеї (Лондон), Музеї образотворчих мистецтв імені О.С. Пушкіна, колекції Дембартон Оокс (Вашингтон).

Література Візантії: історія і діячі.

Література Візантії поділяється на три періоди. Перший від Костянтина до смерті Іраклія (323-640 рр.) створив цілу плеяду великих церковних письменників, вчителів і одержав назву золотого століття. Більш за все розроблялося бо и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.