На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Рабовласницьке суспльство як окрема соцально-економчна формаця, сторичний перод мж первсним суспльством феодалзмом. Становище рабв, джерела їх надходження. Правовий статус рабв в Стародавньому Рим. Вплив рабства на культуру суспльства.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Культурология. Добавлен: 05.04.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


20
РЕФЕРАТ
з дисципліни «Культурологія»

тема:
«Правове становище рабів»
ПЛАН РОБОТИ:

Вступ

Становище рабів

Джерела надходження рабів

Правовий статус рабів в Стародавньому Римі

Вплив рабства на культуру суспільства

Список використаних джерел і літератури

Вступ

Рабство -- знаходження деяких людей (званих рабами) у власності у інших людей (рабовласників). Рабовласник цілком володіє особою свого раба на правах власності. Будучи власністю іншого, раб не належить самому собі і не має права собою розпоряджатися без дозволу свого господаря.
Протягом останніх п'яти тисяч років рабство існувало в багатьох суспільствах. Серед самих відомих рабовласницьких держав -- Стародавня Греція і Рим. Рабовласницьке суспільство існувало як окрема соціально-економічна формація, що охоплює історичний період між первісним суспільством і феодалізмом, в період якої рабська праця була основною рушійною силою розвитку людського суспільства. В наш час рабство офіційно заборонено у всьому світі, проте неофіційно продовжує існувати в багатьох країнах.
Для підтримки життя і задоволення потреб людини потрібна праця, що забезпечує виробництво всього необхідного. Для досягнення ефективності виробництва життєво необхідний розподіл праці. При організації такого розділення важка і нецікава (перш за все, фізичний) праця, природно, є якнайменше привабливою.
На певному етапі розвитку суспільства виникла можливість позбавляти деяких людей свободи, примушувати їх до найпривабливішої праці і привласнювати результати цієї праці. Це і було початком рабовласництва. Люди, позбавлені свободи і вимушені трудитися для господаря, і називаються рабами.
По виразу Аристотеля, раб є лише «живим знаряддям», одушевленою власністю, в'ючною худобою (на мові римського права - res, тобто річ). Раби звичайно використовуються як робоча сила в сільськогосподарському і іншому виробництві, як слуги, або для задоволення інших потреб господаря.

Становище рабів

Речовий характер раба, перш за все, виражається в тому, що всі продукти рабської праці стають власністю власника; зате і турбота про харчування і про інші потреби рабів лежить на господарі. Раб не має своєї власності, він може розпоряджатися лише тим, що пан побажає дати йому. Раб не може вступати в законний брак без дозволу пана, тривалість шлюбного зв'язку -- якщо вона дозволена -- залежить від свавілля рабовласника, якому належать також і діти раба. Як і всяка складова частина майна, раб може стати предметом всіляких торгових операцій.
Умови життя раба визначаються лише гуманністю або вигодою рабовласника. Перша була і залишається рідкістю; друга примушує діяти по різному, залежно від того, наскільки важко діставати нових рабів. Процес вирощування рабів з дитинства - повільний, вимагає достатньо великого контингенту рабів - «виробників», тому навіть абсолютно антигуманний рабовласник вимушений забезпечувати рабам рівень життя, достатній для підтримки працездатності і загального здоров'я; але в місцях, де здобувати дорослих і здорових рабів легко, їх життям не дорожать і виснажують роботою.
Раб не є суб'єктом права як особа, як людина. Ні у відношенні до свого пана, ні у відношенні до третіх осіб раби не користуються ніяким правовим захистом як самостійна особа. Пан може поводитися з рабами на свій розсуд. Вбивство раба паном -- законне право останнього, а кимось іншим - розглядається як замах на майно пана, а не як злочин проти особи.
У багатьох випадках за збиток, нанесений рабом інтересам третіх осіб, також несе відповідальність господар раба. Лише на пізніх етапах існування рабовласницького суспільства раби отримали деякі права, але вельми незначні.
Джерела надходження рабів

На перших стадіях розвитку єдиної, а надалі вельми істотною постачальницею рабів у всіх народів служила війна, супроводжувана полоненням воїнів супротивника і викраденням людей, що проживають на його території.
Коли інститут рабовласництва зміцнився і став підставою економічного ладу, до цього джерела додалися інші, перш за все - природний приріст рабського населення. Крім того, з'явилися закони, по яких боржник, що не має нагоди сплатити свій борг, ставав рабом кредитора, за деякі злочини карали рабством, нарешті, широка батьківська влада дозволяла продавати своїх дітей і дружину в рабство.
Одним із способів перетворитися на раба -- холопа на Русі була можливість продати самого себе у присутності свідків. Існувала (і продовжує існувати) практика обігу в рабство вільних людей шляхом прямого безпідставного примушення. Який би не були, втім, джерела рабства, завжди і скрізь зберігалася основна ідея про те, що раб є полонений - і цей погляд відобразився не тільки на долі окремих рабів, але і на всій історії розвитку всього інституту рабства.
За всіма історичними джерелами рабами були ув'язнені, що стали ними або як полонені, або боржники, або із інших причин. Раби, укладені і психічнохворі ніколи і ніде не одержували права на носіння зброї.
За твердженнями деяких сучасних авторів, в, деяких державах навмисно створюється ситуація, коли кількість ув'язнених збільшується і ці ув'язнені використовуються як дешева робоча сила, тобто фактично виявляються на положенні рабів. Все це дає підставу вважати, що державні раби-ув'язнені продовжують існувати, а отже, говорити про відмирання рабовласництва передчасно.
Проте, різниця між рабом і ув'язненим є, і істотна. В античну епоху рабство було основою економічного життя суспільства.
Правовий статус рабів в Стародавньому Римі

Однією з характерних рис економіки Стародавнього Рима як традиційного суспільства було широке використовування робочої сили рабів для здійснення обов'язків не тільки робітника, але і керівника.
Поділ римського населення. Стародавній Рим був рабовласницькою державою. Основним, навіть з погляду римських юристів, поділом людей був поділ на вільних і невільників (рабів). Вільні люди, у свою чергу, поділялись на громадян і негромадян, чужинців. Громадяни -- на повноправних і неповноправних.
Вільне населення Риму і завойованих ним територій поділялося на декілька груп, які розрізнялися за ступенем правоздатності. Правоздатність називалася сариї (буквально - голова), суб'єкт права - регзопа (особа). Повну правоздатність мали тільки римські громадяни, вільно народжені. Для цього треба було відповідати трьом статусам: статусу волі, статусу громадянства і статусу сімейному. Статус волі вважали чи не найголовнішим, бо раби, наприклад, були не суб'єктами права, а об'єктами.
Дуже важливим був і статус громадянства. Воно набувалося:
а) народженням від шлюбу римських громадян або хоч від матері-римлянки (щодо цього у різні періоди Римської держави різним було й правове становище дитини);
б) звільненням римським громадянином свого раба; в) усиновленням (удочерінням) римським громадянином чужоземця;
г) наданням державою громадянства цілим общинам чи окремим особам.
Громадянство втрачалося:
а) якщо громадянин потрапив у рабство за борги чи у полон, де став рабом;
б) був засуджений за тяжкі кримінальні злочини (відданий у гладіатори чи вигнаний із держави з забороною повернення і надання йому «хліба, води й притулку»).
Римляни, будучи великими патріотами, особливо в давнину, дуже пишалися своїм походженням та громадянством. Для них не було жорстокішого покарання, ніж втрата громадянства. Маючи іноді вибір -- смерть чи втрата громадянства -- вони завжди вибирали смерть. Коли, наприклад, епірський цар Пірр у 279 р. до н.е., розбивши римське військо і взявши у полон декілька тисяч римських воїнів, похвалив їх за хоробрість і запропонував зректися римського громадянства та перейти до нього на службу, погрожуючи в іншому випадку смертю, цією пропозицією не скористався жоден римлянин. Патриції та плебеї на початок III ст. до н.е. своєю правоздатністю вже не розрізнялися -- плебеї також були повноправними громадянами Риму.
Що ж означала повна правоздатність. Це:
а) право на шлюб, тобто право брати квіритський шлюб, який супроводжувався певними юридичними наслідками (батьківська влада, право дітей на спадщину батька сімейства та ін.);
б) повна майнова правоздатність із правом звертатися до римського суду для захисту своїх матеріальних інтересів;
в) право подання голосу, тобто право участі у Народних зборах;
г) право висувати свою кандидатуру на магістратські та інші посади.
Римське право знало повну або часткову втрату правоздатності. Повна втрата була наслідком втрати свободи. Часткової втрати зазнавали люди, позбавлені громадянства, але при збереженні свободи (наприклад, засуджені на вигнання). Відомим було ще обмеження або мінімальна втрата правоздатності, одруження дівчини, усиновлення (коли самостійна особа потрапляла під владу домовласника).
З найбільш багатих і знатних патриціанських та плебейських родів-династій з кінця IV і у III ст. до н.е. став формуватися так званий благородний стан, або «нобілі» Переважно це були великі земле- і рабовласники. За деякими винятками, власне з цього стану обиралися вищі магістрати, комплектувався сенат. Саме нобілітет, ця нова (майнова) аристократія, захопила управління державою. Згодом їх стали називати сенаторським станом. Цей стан мав різні почесні звання, права (зокрема, право носити спеціальний золотий перстень, право мати почесні місця на видовищах, урочистостях, святах, право виставляти на похоронах зображення своїх предків). Для сенаторського стану згодом був встановлений майновий ценз у 1 млн. сестерцій.
З II ст. до н.е. формується ще один стан -- вершники, проте це не колишні вершники, що відбували військову службу у кінноті. До нього зачисляли громадян, майно яких становило не менше ніж 400 тис. сестерцій. Це були здебільшого крупні торговці, банкіри, лихварі, землевласники. З них комплектували штат вищих і середніх магістратур, вони брали участь у судових коміціях, мали деякі почесні права (носити золотий перстень, мати почесні місця на видовищах, у театрі тощо).
Обидві ці верстви пануючого класу рабовласників (нобілі та вершники) були наділені такою повнотою прав і привілеїв, які навіть важко перелічити, у розв'язанні різних соціальних і політичних проблем вони зазвичай виступали одностайно. Однак нерідко і між ними виникали гострі конфлікти, що закінчувались тривалою ворожнечею.
Рабство виникло у Римі ще до утворення держави. Його поява призвела до першого глибокого соціального, класового поділу людей на вільних та рабів, а його подальший розвиток -- до розкладу первіснообщинного ладу.
Напередодні утворення і на початку існування Римської держави, як уже зазначалося, рабство мало патріархальний характер: раби були нечисленними, жили в сім'ях господарів, разом з ними працювали.
Проте в III ст. до н.е. внаслідок постійних завойовницьких війн кількість рабів зростає, і їхня праця використовується у щораз ширших масштабах. Рабство набуває античних форм, воно стає основою всього виробництва, витісняючи дедалі більшою мірою працю вільних селян і ремісників. Максимального рівня досягає експлуатація рабів, які перетворилися в основних виробників матеріальних благ. Рабовласники вдаються до найжорстокіших методів експлуатації, примушуючи їх працювати до повного виснаження. Раба не вважають за людину, його власник мав над ним право життя і смерті.
Позбавлені найелементарніших умов людського існування, напівголодні та напівголі раби працювали від зорі до зорі, а за найменшу провину терпіли покарання. Раба можна було продати і за безцінь купити. Раб стає просто рабом - зегуиз, або зсіауе.
На цьому ґрунті неухильно зростав антагонізм між рабовласниками і рабами, щораз частіше виникали повстання рабів, які набувають дедалі більшого обсягу (зокрема, у 419,217, 198,192,182,133,104, 100 рр. до н.е.).
З юридичного погляду раб не був суб'єктом, а лише об'єктом права. За ним не визнавалося жодної правоздатності. До раба з боку господаря чи інших громадян було таке ж ставлення, як до речі, речі живої, тілесної, але речі -- і не більше. Отже, як об'єкт права власності його можна купити, продати, подарувати, передати у спадок, віддати в заставу. Раба можна було і вбити. Держава у відносини господарів з рабами не втручалась (за винятком окремих випадків), жодних гарантій захисту рабів не встановлювала, навпаки, підтримувала щодо них політику терору і насильства.
Раби перебували у приватній і державній власності. Способи встановлення рабства були такі:
1) військовий полон або захоплення чужої людини, належної до общини-міста чи держави, не пов'язаної з Римом жодним договором. Рим, як зазначалося, вів зі сусідами та іншими країнами постійні війни, причинами яких серед інших було захоплення рабів, котрі користувалися великим попитом на внутрішньому ринку. Продавались вони великими партіями і за кордон -- для поповнення державної скарбниці;
2) народження від рабині, навіть якщо батько був вільним (окрім випадку усиновлення ним цих дітей);
3) купівля рабів за кордоном;
4) у стародавньому праві -- продаж римського громадянина у рабство (за межі Римської держави) у випадку скоєння особливо тяжких злочинів або віддання в рабство при несплаті боргів. У період монархії віддача у рабство іноді заміняла присуд до смертної кари, а також пов'язувалась з присудженням до праці у рудниках. Такі раби називались хєгуі роепае (рабство як покарання).
Способи припинення рабства були такі:
1. Відпущення на волю раба його господарем. Це робили в присутності магістрату, який оголошував раба вільним. Господар міг звільнити раба й своїм заповітом. Тоді раб ставав вільним після вступу заповіту в дію (смерті господаря). Спочатку жодних обмежень у цій справі в законах чи звичаях не існувало. Але потім вони з'являються (наприкінці існування республіки -- на початку імперії). Отже, господар, котрий не досягнув 20 років, не міг відпускати рабів на волю без вагомих підстав. Звільнення рабів на шкоду кредитору (при житті господаря-боржника чи його заповітом) вважалося недійсним. Встановлюється також максимальна кількість рабів, яких можна відпустити за заповітом. Отже, якщо господареві належало від двох до десяти рабів, то можна було відпустити не більше третини; якщо від 30 до 100 -- не більше чверті, понад 100 -- не більше п'ятої частини, але всього не більше 100 рабів. У 10 р. до н.е. був виданий сенатусконсульт, згідно з яким підлягали страті всі раби, які знаходились під одним дахом з господарем, якщо його вбили. Винятки допускались тільки тоді, коли доведено, що раб захищав господаря з небезпекою для свого життя.
Щоправда, іноді були спроби обмежити жорстокість у поведінці господарів з рабами. Так, на початку нашої ери видано закон Петронія, згідно з яким господар міг віддати раба на розправу диким звір'ям лише за вироком судді.
Звичайно, не в усіх рабів становище було таким тяжким. Раби (зокрема з Греції, Єгипту) були й вчителями дітей господаря, лікар и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.