На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Розвиток скрипкового нструментарю. Становлення скрипкових виконавських шкл та їх видатн представники. Українське скрипкове мистецтво. Творча постать Давда Ойстраха. Творчий шлях Ю. Башмета. Молода генераця захдно-українських виконавцв скрипалв.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Культурология. Добавлен: 03.11.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


25
2
Реферат

Скрипкове мистецтво

План

Розвиток скрипкового інструментарію
Становлення скрипкових виконавських шкіл та їх видатні представники
Українське скрипкове мистецтво
Творча постать Д. Ойстраха
Творчий шлях Ю.Башмета
Молода ґенерація західно-українських виконавців скрипалів
Розвиток скрипкового інструментарію

Cмичкові інструменти належать до найдавніших видів музичного інструментарію і набули поширення у різних народів усіх континентів. У цьому контексті зробимо короткий екскурс в історію розвитку європейського скрипкового інструментарію. Ймовірно, що через персів та маврів попередники скрипки потрапили до Європи у VIII ст.н.е. Однак, дослідники свідчать, що ще до вторгнення в Європу арабів, у мандрівних поетів і співаків, які жили на території Ірландії та Шотландії, був триструнний інструмент кельтського походження під назвою кротта. У середньовічній Європі серед мандрівних музик - менестрелів побутували мініатюрних розмірів смичкові інструменти фіделі та ребеки.
Струнно-смичкові інструменти були відомі в Київській Русі ще в Х - ХІ століттях. Проникнення цих інструментів на слов'янські землі відбулося зі сторони Азії, де вони побутували ще в І ст. до н.е. Це підтверджується зображенням гітароподібного смичкового інструменту на Айртамському фризі (відноситься до початку нашої ери), знайденому на території Середньої Азії. Шлях смичкових інструментів з Азії в Європу пролягав через Візантію, з якою в той час була тісно пов'язана Київська Русь. Тому стає цілком очевидним припущення, що струнно-смичкові інструменти були запозичені саме в них. Це підтверджується розписами фресок Софійського собору в Києві, створеними візантійськими майстрами, на одній з яких зображений музикант зі смичковим інструментом, схожим за формою корпусу на примітивну віолу. Перша письмова згадка про смичковий інструмент під назвою «смик» в письмовій пам'ятці Київської Русі відноситься до ХІ століття. Ці дані підтверджуються словами з «Патриаршей летописи», датованої 1068 р.
Улюбленим інструментом середньовічних аматорів-музикантів, так званих «скоморохів», мистецтво яких набуло найбільшого розквіту в епоху Київської Русі, був струнний інструмент гудок. Однак, скоморохи постійно піддавалися гонінням зі сторони православної церкви, яка вважала гру на інструментах гріховною. До кінця ХVІІІ ст. популярність гудка знижується і в першій половині ХІХ ст. він майже повністю витісняється з народної музичної практики скрипкою.
Прототип сучасної скрипки з'явився в Україні наприкінці XV - початку XVІ ст, очевидно - завезений в Україну мандрівними музикантами, скоріше польськими народними скрипалями, які подорожували в Середні віки всією Європою.
Відмітимо, що інтенсивна робота у інструментотворенні проходила в ряді країн - у Франції, Польщі, Чехії, де утворилися свої школи скрипкових майстрів. Наприклад, чудові скрипки краківського майстра Mapцина Гроблича-старшого збереглися в досить обмеженій кількості, здебільшого тому, що купці-експортери продавали їх, видаючи за роботи майстрів брешіанської школи.
У ХVI - XVII століттях набув популярності ще один нетрадиційний струнно-смичковий інструмент - трумшайт, або тромба марина (морська труба). Інструмент був вищий за людину, мав єдину струну, яка створювала дуже сильний звук. Англійські моряки грали на ньому, коли треба було подати відповідний сигнал.
Скрипка, як музичний інструмент з усіма його зовнішніми особливостями (форма, величина, кількість струн, спосіб звуковидобування) і характерними звуковими якостями, виникла на початку чи приблизно у середині ХVІ ст. у Північній Італії, яка вже в ХV ст. славилася своїми майстрами з виробництва лютень, а кінця ХV - початку XVІ ст. - також віол. Серед відомих майстрів - Дж. Керліно, П. Дарделлі та інші. Певні традиції інструментобудування, а також наявність сировинних ресурсів сприяли тому, що саме в цій частині Італії було здійснено перші спроби створення скрипки, а згодом утвердилися видатні школи виготовлення скрипок - брешіанська і кремонська.
Брешіанська школа в Ломбардії була заснована Гаспаро Бертолотті та Паоло Маджіні, а її розквіт припадв на ІІ половину XVI - початок XVII століття. Кремонську школу заснувала у XVI столітті ціла династія майстрів Аматі. ЇЇ патріархом був Андре Аматі (1500 - 1577), який разом з своїми синами Антоніо (1540 - 1607) та Ієронімом (1561 - 1630) надали скрипці того довершеного вигляду, який майже без змін дійшов до наших часів. Інструменти, виготовлені кремонськими майстрами, мають гучний, ніжний, сріблястий голос, який нагадує своїм звучанням сопрано. Аматі свідомо намагалися наблизити звучання скрипки до людського голосу, у їх скрипок окрім ніжного тембру, з'являється звучність і сила, необхідні для музикування у концертних залах. Ці якості розвинули у подальшому учні, серед яких легендарні Антоніо Страдіварі (1644 - 1737), Андре Гварнері Дель Джезу (1698 - 1744). Інструменти, створені майстрами А.Страдіварі та А.Гварнері, й сьогодні вважаються неперевершеними.
Антоніо Страдіварі прожив довге життя: він помер у 94 роки. Його ім'ям підписано понад 1500 інструментів, серед яких не тільки скрипки, але і альти, віолончелі, контрабаси, лютні та гітари. Його скрипкам з монограмою, в якій сплетено латинські літери A. і S., давали імена «Роде», «Дофін», «Світанок». Восени 1996 року одна із скрипок Страдіварі була продана на аукціоні за 957 000 у.о., у 1998 році інша скрипка була продана за 920 000 у.о.
Скрипки Гварнері Дель Джезу не такі красиві на вигляд, як у Страдіварі, проте вони більш гучні і мають насичений густий звук. Особливої популярності вони набули завдяки Н.Паганіні, який мав їх дві, і на одній з них, названій «гарматою», грав під відкритим небом, перед натовпом слухачів і його звідусіль було добре чути.
Кремонські та й інші скрипкові майстри намагалися робити довершені інструменти не лише заради власної втіхи, адже розквіт музичного життя доби Ренесансу вимагали довершеності інструментарію. Для прикладу, у 1607 році в Мілані народжується новий жанр музики - опера, і її засновник, композитор Клаудіо Монтеверді, готуючись до постановки опери «Орфей», замінює в оркестрі традиційні віоли на скрипки. Так народжується симфонічний оркестр, в якому смичкові інструменти відіграють чільну роль.
За найновішими теоріями К. Сакса і Б. Струве скрипка виникла внаслідок схрещування двох ліній розвитку середньовічного інструментарію. З одного боку, безпосередніми попередниками її були так звані смичкові ліри (ліра да браччо, ліроне да браччо), що з'явилиcя в середині ХV ст., як одне з розгалужень фіделя; з другого - так званий ребек-фідель, що виник від більш старовинного ребаба. [Див.Дод 1]
Ці теорії спростовують стару гіпотезу В.Вазилевського про пряму спадковість віол і скрипок. Їх історичний зв'язок у походженні тільки побічний і виражається в тому, що фідель - спільний предок обох інструментів.
У Польщі зберігся смичковий інструмент «ґеншле» - один з найдавніших європейських смичкових інструментів із квінтовим ладом та плечовим способом тримання. При зіставленні польських «ґеншле», про які писав сучасний польський історик музики А.Хибіньский, з «маленькою скрипкою», зображеною в трактаті німецького музикознавця XVI століття Мартіна Агріколи, легко встановити подібність між обома інструментами. Польські «ґеншле» і «маленькі скрипки» Агріколи являють собою різновид широко розповсюдженої в слов'ян стародавньої «жиги» - три- або чотириструнного смичкового інструмента.
Не випадковим є те, що виробництво смичкових інструментів одержало розвиток в Італії саме в тих північних областях (Брешії, Венеції, Кремоні), які прилягають до слов'янських земель Істрії й Далмації. Звідси в епоху Середньовіччя в Італію, що знала лише щипкові й духові музичні інструменти, заноситься мандрівними народними музикантами «скрипка-жига». Нечувана до того в Італії легкість і рухливість цього народного інструменту, новизна технічних прийомів гри, приховані в ній виразні можливості вразили італійських музикантів та інструментальних майстрів.
Очевидно, що скрипка в процесі свого становлення ще не одержала до середини XVI століття такого широкого використання в професійній музиці, яке вона одержала в XVII-XVIII століттях, завдяки творчості таких майстрів мистецтва, як А.Вівальді, А.Кореллі, Ф.Верачіні, Й.-С. Бах та
В.-А. Моцарт. Проте справжньою королевою вона стає після того, як звів її на трон Ніколо Паганіні.
З віддалі історичних епох можемо повніше оцінити внесок Н.Паганіні у розвиток скрипкового виконавства, адже Паганіні - це не лише епоха в історії скрипки та інструментального виконавства, це ціла епоха в історії музичної культури. Саме від нього розпочинається відлік доби романтизму у світовій музиці. Великий генуезець до максимуму розширив художні та технічні горизонти гри на скрипці, він, як ніхто інший із попередніх поколінь виконавців, ствердив у мистецтві творчу індивідуальність, неповторність особистості, її унікальну незамінність. Після нього скрипкове виконавство набуло надзвичайної престижності, тому що скрипка стала душею музики. «Вона в музиці є настільки ж необхідним інструментом, як у людському житті хліб насущний» - писав чеський музикант Ян Якуб Риба. [ ]
Удосконалення скрипки заклали основи для розвитку теоретичних основ становлення методики скрипкового виконавства. Важливу роль у розширенні виконавських можливостей скрипки відіграв Ніколо Паганіні, увівши в обіг ряд прийомів гри на скрипці, які до нього взагалі не використовувалися. Н.Паганіні володів вражаючим мистецтвом гри подвійними нотами, акордами, pizzicato, флажолетами. Коли під час концерту в нього рвалися струни, він грав далі на тих, що залишилися. Його улюбленим прийомом була гра на одній струні «соль», про що свідчать відомі варіації Н.Паганіні на тему з опери Дж.Россіні «Мойсей», написані для однієї струни, перестроєної на півтора тону вище.
Технічні можливості скрипки величезні: вона найрухливіший і найгнучкіший інструмент серед смичкових. Прийоми гри на скрипці збагачувались з мистецтвом окремих віртуозів. Так, у XVIІ - XVIIІ століттях А.Віталі, А.Кореллі, а пізніше Д.Тартіні, Т.Віотті, Л.Шпор, А.В'єтан, Г.Венявський, П.Сарасате, Ф.Крейцер, Й.Ізаї та багато інших видатних скрипалів удосконалювали своїми відкриттями мистецтво гри на скрипці.
Протягом кількох століть музична практика виробила різні прийоми видобування звуку спільні для усіх струнних інструментів, незважаючи на відмінність їх тембру й діапазону. Формування скрипкового інструментарію пройшло тривалий період становлення, протягом якого з'явилося ряд національних скрипкових шкіл, з своєрідною манерою виконання та авторські методики викладання гри на скрипці.
Становлення скрипкових виконавських шкіл та їх видатні представники
У другій половині XVII століття провідна роль серед виконавських мистецтв починає належати скрипковому, що було пов'язано з розквітом виконавства на струнних інструментах та успішними спробами вдосконалення самих інструментів. Для цього етапу становлення скрипкового мистетцва характерним був синкретизм виконавства: талановиті скрипалі-віртуози були одночасно й композиторами, творчість яких розкривала незнані раніше технічні можливості інструментального виконавства й утверджувала нові музичні форми.
Одним з таких був Арканджелло Кореллі (1653 - 1713) - композитор, виконавець-віртуоз, який започаткував «золоту добу» італійського скрипкового мистецтва. Грі на скрипці А.Кореллі навчався у Дж. Бенвенуті в Болоньї, і в 17 років уже став членом Болонської філармонічної академії. А.Кореллі по праву вважається засновником римської скрипкової школи, серед його найвизначніших учнів: Франческо Джемініані (1687 - 1762) і Пьєтро Локателлі (1695 - 1764), який був попередником Н.Паганіні в галузі скрипкової віртуозності. А.Кореллі-скрипаль зробив значний внесок у розвиток скрипкової методики, зокрема виконання подвійних нот, акордів, арпеджіо.
Впродовж XVIII ст. у скрипковому мистецтві відбувається формування класичного стилю. Значний внесок в цей процес зробила італійська скрипкова школа, зокрема її яскравий представник Антоніо Вівальді (1677 - 1741) - композитор, скрипаль-віртуоз та музичний діяч.
А.Вівальді збагатив інструментальну музику прекрасними зразками скрипкових концертів, загальним числом 228, які стали однією з вершин італійського мистецтва бароко. Серед значної кількості різноманітних інструментальних концертів (близько 465), 27 написані для віолончелі, 16 - для флейти, 38 - для фагота, 12 - для гобоя, 49 кончерто-гроссо для оркестру, 76 сонат для різних інструментів, більша половина з яких для скрипки.
Величезна творча спадщина композитора майже сто років пролежала в бібліотеках та архівах. Тільки з середини XIX ст. в концертних залах знову зазвучали інструментальні твори А.Вівальді, зокрема чотири програмні концерти «Пори року» (видані ще в 1725 р. в Амстердамі), кожному з яких передував сонет. Навіть через століття «Пори року» вражають своєю витонченою красою та поетичністю. Сьогодні інструментальні та вокальні шедеври Антоніо Вівальді виконуються на багатьох концертних сценах світу.
Іншим яскравим представником плеяди найвизначніших італійських композиторів - скрипалів XVIII століття є Джузеппе Тартіні (1692 - 1770) - основоположник падуанської скрипкової школи. Його методичні погляди узагальнені в наступних працях: «Лист до учениці», «Правила руху смичка», «Мистецтво смичка», які називають енциклопедію штрихової техніки XVIII століття.
Вагомим є значення творчості митця в розвитку класичних жанрів концерту й сонати. Зокрема, його соната «Диявольські трелі» є вершиною скрипкової музики XVIII століття. У ній мелодійна виразність, віртуозність майстерно поєднується з багатством штрихової техніки та використанням прикрас. Серед сучасний італійських скрипалів відомими є У.Угі, Д.Плотіно, Л.Марзадорі.
Серед європейський шкіл відомою є польська скрипкова школа, яка подарувала світові Генрика Венявського (1835 - 1880) - видатного скрипаля, найяскравішого представника віртуозно-романтичного напрямку в скрипковому мистецтві XIX століття. Його грі було притаманне мистецтво «співу на скрипці», виразність фразування та блискуча віртуозна техніка смичка. Г. Венявский відомий також як прекрасний педагог, перший професор по класу скрипки в Петербурзькій консерваторії (1862 -1868). Відомим скрипалями були також К.Якович, К.Ласонь, М.Урбаняк.
Серед сучасних виконавців-скрипалів - Патрісія Пєкутовська, яка закінчила з відзнакою Музичну Академію ім. Ф. Шопена у Варшаві (2000) у класі Тадеуша Ґадзіни. Потім упродовж двох років удосконалювала свою майстерність у класі Ігоря Ойстраха у Королівській Консерваторії в Брюсселі, після завершення навчання здобула диплом Grand Distinction (2002).
Американська скрипкова школа тісно пов'язана з російською школою, адже відомі американські скрипалі - випускники Петербурзької консерваторії.
Яша Хейфец (1901 - 1987) - американський скрипаль, один з найбільших віртуозів ХХ ст. Народився 2 лютого 1901р. у Вільні (нині Вільнюс, Литва). У вісім років закінчив музичну школу й став учнем Л.Ауера в Санкт-Петербурзькій консерваторії. Дебютував у Петербурзі (1911), а потім дав ряд концертів в Одесі, Києві, Берліні й Лейпцизі. В 1917 уперше виступив у Нью-Йорку. З 1960 викладав скрипкову гру в Каліфорнійському університеті. Блискуча техніка й чудова інтерпретація - характерні риси стилю Хейфеца, що зробили його одним з найвідоміших скрипалів його покоління.
Ієгуді Менухін (1916-1999) - видатний американський скрипаль. Народився 22 квітня 1916 у Нью-Йорку. Першими вчителями по класу скрипки були З.Анкер та Л.Персинджер, пізніше, у Європі - А.Буш і Дж.Єнеску. В 1938 р. після дворічної перерви для вдосконалювання майстерності І.Менухін повернувся до концертної діяльності уже як зрілий виконавець-музикант. В 1974 р., у знак високої оцінки внеску І.Менухіна в музичне мистецтво, він був обраний почесним головою музичного факультету Каліфорнійського університету (у Лос-Анджелесі). І.Менухін - засновник декількох музичних фестивалів, Школи для обдарованих дітей в Англії. Протягом декількох років він був головою Міжнародної музичної ради при ЮНЕСКО.
Ісаак Стерн (1920 - 2001) - відомий американський скрипаль. Народився в Україні в м.Кременці 21 липня 1920 р., в однорічному віці переїхав з батьками до Сан-Франциско. Під час навчання в консерваторії (1928-1931), займався в Л.Персинджера й Н.Блиндера. Дебютував у 1936 р. із Симфонічним оркестром Сан-Франциско, в 1943 р. уперше виступив у Нью-Йоркському Карнегі-Холі. Записи І.Стерна є яскравим свідченням його таланту: блискучої, стильної й емоційної гри.
В 1981р. фільм про поїздку І.Стерна в Китай «Від Мао до Моцарта» одержав премію Академії в розряді повнометражних документальних фільмів. В 1984 р.Стерн одержав премію Кеннеді-Центра.
Яскравим представником японського скрипкового мистецтва є Коіширо Харада (1945 р.н.). Вчився грі на скрипці, камерній музиці та диригуванню в Токійскій музичній школі та в музичній школі «Джуліард» під керівництвом таких педагогів, як Хідео Саіто, Каціоши Акіяма, Дороті Делей та Іван Галамян.
У 1969 році К. Харада сформував славетний Токійський скрипковий квартет, в якому виступав у якості першої скрипки протягом 12 років. Захоплення камерною музикою привело його до престижних залів, серед яких Лінкольн Центр та Вашингтон. Його талант, техніку та майстерність публіка зустрічала бурхливими оплесками. Скрипаль проводив майстер-класи по всьому світу, включаючи Консерваторію Клівленда та музичний Фестиваль в Аспені.
Окрім концертної діяльності, Коіширо Харада є професором музичної школи в Тохо Гакуен, членом журі багатьох міжнародних конкурсів, серед яких Міжнародний музичний конкурс імені Королеви Єлизавети в Бельгії, Міжнародний скрипковий конкурс в Індіанаполісі, Міжнародний скрипковий конкурс ім. Н.Паганіні, Міжнародний скрипковий конкурс імені Г.Венявського.
Женшан Вонг (1935 р.н.) - китайський скрипаль. Він є солістом-скрипалем, а також працює професором по класу скрипки в Музичній консерваторії у м.Пекін. Ж. Вонг є членом Китайської музичної асоціації, він також був нагороджений відзнакою Державної ради Китаю за нестандартний внесок у національне мистетцво.
Серед його досягнень - підручник «The Advanced Scale and Double Stops», який широко використовується в Китаї. Крім викладання
сольної гри на скрипці, професор Вонг викладає ансамблеве виконавство. Завдяки його успішній роботі багато скрипкових квартетів стали переможцями різних музичних конкурсів, гідно представляють Китай за кордоном.
Окремо зупинимося на висвітленні російської скрипкової школи. ЇЇ формування значною мірою пов'язане з осередками майстрування інструментів, з початком професійної освіти.
У Росії в кінці XVIII ст. стає відомим І.Є.Хандошкін (1747 - 1804) - чудовий скрипаль-віртуоз, композитор, яким написано ряд варіацій на теми російських народних пісень.
З російських скрипкових майстрів першим заслужив світову популярність І.А.Батов, а на початку ХХ століття користувалися славою інструменти А.І.Лемана, Е.Ф.Вітачека, широко відомі в Росії та за рубежем скрипки Г.А.Морозова, Н.М.Фролова, Т.Ф.Підгірського, В.І.Зедніка, І.П.Криво та інших.
Серед перших викладачів Петербурзької консерваторії відомий Леопольд Семенович Ауер (1845 - 1930), учень великого угорського скрипаля, диригента, композитора та педагога І.Іоахіма (1831 -1907). Л.Ауер став засновником російської скрипкової школи, яка згодом зробила величезний вплив на розвиток скрипкового мистецтва в усьому світі. Всесвітньою славою користуються імена його учнів Я.Хейфеца, М.Полякіна, Е.Цимбаліста, Н.Мільштейна. Майже на всіх міжнародних конкурсах, котрі проводилися з 30-х років ХХ століття, російські скрипалі займали призові місця. У цьому велика заслуга таких відомих педагогів, як Д.М.Циганов, В.І.Шер, Ю.І. Янкелевич.
Одним з найяскравіших представників російської скрипкової школи в наш час є Гідон Кремер (1947 р.н.). Початкову освіту здобув у Ризі, закінчив Московську консерваторію по класу скрипки в Д.Ойстраха у 1969 р. Г.Кремер - лауреат Міжнародного конкурсу імені королеви Єлизавети в Брюсселі (1967), переможець Міжнародного конкурсу імені П.Чайковського (1970). Музикант з 1965 р. активно займається концертною діяльністю, а з 1978 р. - живе за рубежем.
Гідон Кремер - музикант інтелектуального, експериментаторського складу, який тяжіє до виконання сучасної музики й співробітництва з композиторами своєї епохи. Він став першим виконавцем ряду творів С.Губайдуліной, Е.Денисова, Г.Канчелі, А.Пярта, В.Сильвестрова, А.Г.Шнітке та інших. Йому присвячені «Fratres» Пярта, «Офферториум» С.Губайдуліної, симфонія для скрипки з оркестром «Widmung» В.Сильвестрова. Йому та його першій дружині, скрипальці Т.Грінденко присвячено «Concerto grosso № 1» А.Шнітке, «Tabula rasa» Пярта.
Г.Кремер виступав в ансамблі з такими видатними музикантами, як М.Аргеріх, Г.Холлігер, Г.Шіфф, Ю.Башмет, М.Травневий та інші. Програми його концертів останніх років присвячені, з одного боку, відродженню спадщини Артура Лур'є - російського «авангардиста» перший десятиліть ХХ ст., який згодом працював за рубежем, а з іншого боку - популяризації творчості знаменитого автора естрадних аргентинських танго Астора Пьяццолли.
І.С.Безродний (1930-1997) - відомий російський скрипаль, диригент та педагог. Грі на скрипці почав учитися в Тбілісі у своїх батьків - педагогів-скрипалів. Закінчив Центральну музичну школу в Москві, Московську консерваторію (1953), аспірантуру в класі А.Ямпольского (1955). З 1948 р. виступав як соліст Московської філармонії. Після здобуття першої премії на Міжнародних конкурсах ім. Я.Кубелика в Празі (1949), ім. Й.-С.Баха в Лейпцизі (1950) мав можливість багато гастролювати як соліст-виконавець у СРСР і за рубежем, більше 10 років грав у тріо з Д.Башкировим і М.Хоміцером.
Серед представник молодої генераії скрипалів-виконаців - М. Савченко. У 1995 році він виступив на ІІІ Міжнародному конкурсі скрипалів імені Леопольда Моцарта в Німеччині, де, крім звання лауреата, одержав «Премію публіки» і прекрасний інструмент - скрипку роботи французького майстра другої половини ХVІІІ сторіччя. Через три роки ця скрипка звучала на ХІ Міжнародному конкурсі імені П. І. Чайковського, який приніс йому першу премію і Золоту медаль. Московська преса тоді відзначила його «справжній талант», «сильний характер», «справжню виконавську волю». Японська преса написала, що вперше за останні 8 років на конкурсі імені П.Чайковського з'явився видатний музикант, який звернув на себе увагу яскравим темпераментом, неповторним сприйняттям світу.
Всесвітньою популярністю користується мистецтво І.Ваймана, Б.Л.Гутнікова, В.Співакова, Г.Жісліна, та виконавство молодих скрипалів І.Безродного, С.Кравченка, М.Саченка, які продовжують справу музикантів старшого покоління.
Проведений аналіз виконавських шкіл свідчить, що кожна з них внесла свій неповторний вклад у панораму світового скрипкового мистетцва і, розвиваючи національні виконавські традиції, творила світову музичну культуру.
Українське скрипкове мистецтво
Дослідження історії світового скрипкового мистецтва як цілісного, взаємопов'язаного процесу неможливе без детального і всебічного аналізу виникнення, становлення та розвитку національних виконавських та педагогічних шкіл, їх традицій та особливостей. Складовою частиною цього завдання є вивчення історичної еволюції одного з яскравих та самобутніх явищ української музичної культури - скрипкового мистецтва, яке протягом багатьох століть пройшло великий шлях, збагативши світову музичну культуру іменами талановитих виконавців, педагогів та композиторів. Тісно пов'язане з народним музичним виконавством, професійне скрипкове мистецтво зіграло важливу роль у становлення та розвитку української національної культури, мало безпосередній вплив на формування національного інструментального стилю.
Великих внесок у розвиток скрипкової педагогіки України зробив випускник Варшавської консерваторії, один із засновників Київської скрипкової школи Іван Водольський, який працював викладачем музичного училища протягом 1863 - 1875 років. З його класу вийшли видатні скрипалі віртуози І.Котек, А.Колаковський, А.Чабан, П.Золотаренко та інші.
Зростання рівня викладання гри на струнних інструментах у Київському музичному училищі спостерігається в період викладання у ньому талановитого педагога О.Шевчика, який підготував цілу плеяду прекрасних скрипалів. Серед них - М.Сикард, М.Ерденко, М.Захаревич, Ю.Лясута, Д.Пекарський. Педагоги старшого покоління стали фундаторами київської скрипкової школи, яка здобула великий авторитет у нашій країні та за її межами. Підтвердженням тому є покоління українських митців - лауреатів міжнародних конкурсів, які починаючи з 50-х років ХХ століття і до нашого часу примножують кращі традиції скрипкової школи та прокладають нові шляхи в розвитку сучасного виконавського мистецтва.
Одним із фундаторів Київської професійної скрипкової школи став М.Г.Ерденко, видатний концертний виконавець та педагог. М.Ерденко, як один із переможців Московського конкурсу скрипалів 1910 року, був запрошений до числа педагогів Київського музичного училища, яке у 1913 році було реорганізоване в Київську консерваторію. Активна педагогічна та виконавська робота продовжувалася аж до переїзду М.Ерденка до Москви у 1922 році. Його педагогічна діяльність опиралася на великий досвід талановитого виконавця, на його широкий репертуар, який включав твори А.Вівальді, Д.Тартіні, В.-А.Моцарта, Г.Венявського, П.Сарасате, П.Чайковського, О.Глазунова.
Видатним київським педагогом та виконавцем впродовж 1918 - 1950 рр. був Д.С.Бертьє. Закінчивши Петербурзьку консерваторію по класу скрипки в професора Л.Ауера та Лейпціґську консерваторію по класу симфонічного диригування, він певний час працював концертмейстером оркестру графа А.Шереметьєва. Ґрунтовність методичної системи Д.Бертьє проявляється зокрема, у рекомендованому ним репертуарі, де поряд із проходженням методичного матеріалу - етюдів Р.Крейцера, каприсів П.Роде - виконувались віртуозні п'єси Г.Веняв- ського, К.Сен-Санса, російська скрипкова класика - концерти П.Чайковського, О.Глазунова. Випукниками Д.Бертьє були О.Пархоменко, А.Штерн, В.Стеценко, О.Кравчук та інші.
Новий етап розвитку київських скрипкових класів у післявоєнний період пов'язаний з творчістю педагогів О.Г.Манілова, П.М.Макаренка. В цей час Київська скрипкова школа виховала перших лауреатів і дипломатів Міжнародних та Всесоюзних конкурсів - А.Мельникова, А.Винокурова, З.Зелинського, В.Бродського, Т.Печеного та ін.
З 1957 року на кафедрі скрипки Київської консерваторії почав плідну педагогічну та виконавську роботу видатний скрипаль, професор О.Горохов, випускник Московської консерваторії по класу професорів Л.Цейтліна та А.Ямпольського, лауреат міжнародних конкурсів у Будапешті, Лейпціґу, Празі, Брюсселі. Працюючи на кафедрі з 1957 по 1998 рр., він виховав цілу плеяду талановитих скрипалів: В.Козін, І.Андрієвський, Г.Коновалов, Н.Сіваченко та інші. Педагогічну працю О.Горохов поєднував з активною виконавською та науково-методичною діяльністю. У величезному репертуарі майстра були шедеври скрипкової літератури найвищої складності, українська класична музика та твори сучасних композиторів. О.Горохов - автор багатьох наукових праць з актуальних проблем скрипкової педагогіки та виконавства.
Новий період діяльності кафедри розпочинається з запрошення у 1967 році на педагогічну роботу талановитих випускників Московської консерваторії - першого завідувача новоствореної кафедри скрипки О.Криси, Ю.Мазуркевича (нині працюють у США) та Б.Которовича, які принесли нові ідеї, сучасну методику виховання музиканта-скрипаля, зробили вагомий внесок у виконавську, науково-методичну та педагогічну діяльність кафедри.
Під керівництвом видатного скрипаля і диригента, професора, Народного артиста України, лауреата Шевченківської премії Богодара Которовича на кафедрі утворився колектив з найкращих педагогів та виконавців України. На кафедрі почали працювати В. Козін, Заслужена артистка України О.Рівняк, викладачі Л.Овчаренко і Т.Мухіна (КССМШ ім.М.Лисенка), Заслужений артист України С.Шотт (концертмейстер театру опери та балету ім.Т.Шевченка), викладачі І.Андрієвський, Н.Сіваченко. Серед молодих педагогів - лауреати Міжнародних конкурсів М.Которович, В.Півненко і О.Шутко.
Інтенсивна музично-освітня та виконавська діяльність представників Київської скрипкової школи значною мірою обумовила процес розвитку українського скрипкового мистецтва, активізації концертного життя та композиторської творчості.
Становлення музичної освіти в Одесі тісно пов'язане з діяльністю видатного громадського діяча та композитора П.П.Сокальського. Завдяки його зусиллям у місті в 1886 році було відкрито перші безплатні музичні класи - Школи аматорів музики. Ця школа, поряд із заснованою раніше при «Товаристві красних мистецтв», відіграли важливу роль у становленні спеціальної музичної освіти в Одесі.
В основу навчальної роботи школи лягли програми та плани Київського музичного училища. Яскравим свідченням успіхів музичних класів стали учнівські концерти та публічні іспити. У 1897 році музичні класи були перетворені в музичне училище. Завдяки високому художньо-освітньому рівню підготовки учнів Одеського музичного училища стало можливим відкриття Одеської консерваторії.
Одним з перших педагогів в Одесі був відомий український скрипаль- віртуоз Павло Пустарнаков. Значний внесок у становлення та розвиток одеської скрипкової школи зробили скрипалі, які працювали у музичному училищі та консерваторії. Це - Г.Фріман, Е.Млинарський, А.Фідельман, Р.Ступка, Й.Перман. В розвитку вітчизняної педагогіки певну роль відіграла музично-просвітницька діяльність Й.Карабульки, вихованці якого були відомими не лише в Україні, але й за її межами.
Особливе місце в дореволюційній українській скрипковій педагогіці зайняла школа П.С.Столярського. З діяльністю П.Столярського пов'язане впровадження професійного навчання дітей з раннього віку. Під час таких занять враховувались фізіологічні та психологічні особливості вихованців, уроки організовувались у вигляді гри. Така методика стала «знаряддям» в організації навчального процесу багатьох навчальних закладів України. Педагогічний досвід П.Столярського дав блискучі результати, його учні, зокрема Д.Ойстрах, принесли одеській скрипковій школі європейське визнання. [Див.Дод. 2,3]
Видатним скрипалем, яскравим представником одеської скрипкової школи є Віктор Пікайзен, учень Д.Ойстраха, який усім своїм учням передав традиції оде и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.