Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Особливост культурного життя доби вдновлення української державност (1917-1920 рр.). Радянський етап розвитку української культури. Вдродження нацональної культури в добу розбудови незалежної України. Державна пдтримка нацональної культури.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Культурология. Добавлен: 03.10.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Українська культура ХХ ст.
План
1. Особливості культурного життя доби відновлення української державності (1917-1920 рр.).
2. Радянський етап розвитку української культури (1921-1991рр.).
3. Відродження національної культури в добу розбудови незалежної України (1991-і до нашого часу).
Основні терміни теми: модернізм, стиль, символ, урбанізація, авангардизм, гравюра, функціоналізм, художня мова, масова культура, модерн, кітч, графіка, еклектизм, жанр, реалізм, кіномистецтво.
Проблемна ситуація.
ХХ століття як новітній період розвитку української культури можна поділити на декілька історичних етапів, кожен із них мав свої тенденції розвитку, підйоми і спади. В цей час українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ мав здебільшого суперечливий характер. Імперські та тоталітарні режими економічно, соціально, морально-психологічно сприяли поширенню комплексу культурної неповноцінності української нації або безпосередньо руйнували її культурні структури. Незважаючи на це, українська культура, жила і розвивалась, мужніла і збагачувалась, засвоювала набутки культур інших народів, повною мірою виражаючи власний духовний світ, здобутки українських митців у ХХ ст. у галузі літератури, образотворчого мистецтва, досягнення вчених є вагомими і оригінальними.
Що забезпечило міцність, тривкість, силу української культури в умовах тоталітарного режиму? Які тенденції національно-культурного відродження в Україні мали місце у ХХ столітті, зокрема у 20-30-ті рр, 50-60-ті рр, 70-80-ті рр.? Як можна охарактеризувати сучасний стан культури в Україні?
1. Особливості культурного життя доби відновлення української державності (1917-1920 рр.).
В цей період поступ української культури відбувався в період гострого військово-політичного протистояння, національно-визвольних змагань, громадянської війни, проте в цей час було створено принципово нові умови для розвитку української національної культури.
Початок ХХ століття в Україні характеризується активізацією революційного процесу. В Україну широким потоком входили передові ідеї наукової і філософської думки. Національні ідеї все глибше проникають у народні маси, руйнуючи стіну, яка до того розділяла інтелігентів-патріотів і народ. В галузі духовної культури це період плідного розвитку науки, освіти, літератури, мистецтва, період діяльності таких корифеїв, як І. Франко, М.Грушевський, В. Вернадський та ін.
Революція 1905 року в Росії підштовхнула політичний рух: з Революційної української партії виділились Українська соціал-демократична партія, що домагалась автономії із сеймом у Києві, та Українська народна партія. Тоді ж утворилась Українська радикально-демократична партія. У Думі сформувалась українська парламентська громада, висувались проекти впровадження автономії, самоврядування української школи та суду. Одним з головних завдань українська інтелігенція вважала поширення освіти українською мовою. На східноукраїнських землях лише революція 1905 року формально зняла всі заборони на українське слово. Тоді й виникає українська преса - “Хлібороб” В. Шемета, “Громадська думка”, згодом “Рада” С. Єфремова у Києві. Почали вільно друкувати українські книжки. З'являються видавництва “Час”, “Ранок”, “Дзвін” та ін. Виникли культурно-освітні товариства, серед них - “Просвіта”.
Проте послаблення, що були зроблені царським урядом після 1905-1907 рр., пізніше було ліквідовано: закрито Просвіти, припинено видання української літератури, читання лекцій українською мовою, постановку театральних вистав. З початком першої світової війни українське культурне життя і взагалі завмирає (М.Грушевського заарештовують і вивозять у Симбірськ, Українське наукове товариство ім.. Т.Г.Шевченка припиняє свої видання українською мовою).
Перемога Лютневої революції 1917 р. в Росії відкрила певні реальні можливості для відродження української культури. Проте справжнім виразником інтересів українського громадянства стала Центральна Рада - представницький політичний орган українського народу, утворений 7 березня 1917 р. Центральна Рада одразу ж проголосила головним завданням своєї політики відродження рідної мови і школи. Всього у 1917 р. в Україні було відкрито 39 українських гімназій. Значну увагу Генеральний секретаріат народної освіти приділяв проблемам вищої школи. 5 жовтня 1917 р. відбулося урочисте відкриття першого Українського народного університету в Києві. 22 листопада 1917 р. було відкрито Академію мистецтва - першу вищу художню школу в Україні. Головним завданням Академії її організатори вважали піднесення національного мистецтва до світового рівня, виховання покоління митців, які зможуть здійснити це завдання.
Справу Центральної Ради у галузі розвитку української культури продовжив уряд Української Держави гетьмана П. Скоропадського, який прийшов до влади 29 квітня 1918 р. Протягом літа 1918 р. було відкрито 54 українські гімназії не тільки в містах , але й по деяких селах, а наприкінці гетьманської доби їх було в Україні близько 150. 6 жовтня 1918 р. урочисто відкрито у Києві перший Державний український університет, а 22 жовтня - другий Український університет у Кам'янці-Подільському.
В цей же період засновано: Державний український архів, у якому мали бути зосереджені документи історії України, перевезені з архівів Москви та Петрограду, Національну галерею мистецтва, Український історичний музей та Українську національну бібліотеку, фонд якої швидко зростав. У кінці 1918 р. в ній було вже понад 1 млн. книг, серед яких багато унікальних. За кількістю та якістю книг Українська національна бібліотека могла конкурувати з кращими бібліотеками Європи.
Великою заслугою гетьманського уряду слід вважати заснування 24 листопада 1918 р. Української академії наук, потреба в якій була нагальною. Академія мала три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний та соціально-економічний. Першим президентом призначено було видатного вченого із світовим ім`ям, 55-річного професора хімії Володимира Вернадського. Наказом гетьмана П. Скоропадського було призначено перших дійсних членів УАН. У відділі історико-філологічних наук дійсними членами стали заслужений професор Харківського університету Д. Багалій, ординарний професор Київського українського державного університету А. Кримський, заслужений професор Київської духовної академії М. Петров, професор Чернівецького університету, доктор С. Смаль-Стоцький. У відділі фізико-математичних наук - академік Російської Академії Наук В. Вернадський, професор Київського політехнічного інституту С. Тимошенко, заслужений ординарний професор Київського університету П. Тутковський. До відділу соціальних наук призначено професора Київського українського державного університету М. Туган-Барановського, професора Катеринославського університету Ф. Тарановського.
До досягнень у галузі культури за гетьманської доби треба ще додати заснування Українського театру драми та опери, Української Державної капели, Державного симфонічного оркестру тощо.
Визначними є здобутки української культури у мистецькій сфері. На початку ХХ ст. в Україні поширюються ідейні та художньо-естетичні течії, якими жила Європа. Поряд з реалізмом утверджується модернізм, який шукає нові засоби мистецького відображення світу. Прихильники модернізму різко виступили проти захоплення митців старої генерації етнічно-побутовими жанрами, деталізацією, сільською тематикою та “патріотичними вигуками” і висловились за аполітизм, чисте мистецтво. В літературу вони принесли психологізм, зосередженість на внутрішніх переживаннях і суб'єктивних враженнях героя при мінімумі дій та загальної характеристики тла подій (М. Коцюбинський, В.Стефаник, Л.Українка, В. Винниченко). В поезії починають переважати психологічні мотиви й індивідуальні почуття (М.Вороний, О.Олесь, П. Карманський, О.Луцький, В.Пачовський ), у прозі віддається перевага новелі. Модернізм породжує нові стилі - імпресіонізм, символізм, неоромантизм, футуризм та ін.
Важливим фактором культурного розвитку в Україні початку століття був театр. Творцями модерного театру вважають Лесю Українку, В.Винниченка, О. Олеся. Саме вони створили нову українську драматургію.
В архітектурі початку ХХ ст. також утверджуються ідеї модернізму, пов'язані з використанням нових будівельних матеріалів і мистецьких форм (залізничні вокзали Львова, Жмеринки та Харкова), а поряд з ним - неокласицизму (Педагогічний музей у Києві, Громадська бібліотека у Харкові). Розвиток національного руху стимулював відродження українського стилю - звичайно, на новій основі. Українські архітектори звертаються до вивчення пам'яток давніх часів та народної дерев'яної архітектури, публікують розвідки про них у часописах. На цій основі творять львівські будівничі В.Нагірний, автор численних церков у Галичині, та І.Левинський, якому належать проекти будинків товариства “Дністер”, готелю Жоржа та Академічного дому у Львові. Кращим витвором у національному українському стилі є будинок полтавського земства (1901-1908), спроектований В.Кричевським.
Українська скульптура поповнюється набутками прихильників імпресіонізму, які сформували свій талант у мистецьких школах Європи. Серед них виділяються Т.Гаврилко, автор погруддя Т.Шевченка; М.Паращук, якому належать скульптурні портрети І.Франка, В.Стефаника, С.Людкевича, а також пам'ятник А.Міцкевичу у Львові, виконаний спільно з А.Попелем; П.Війтович, який здійснив скульптурне оформлення фасаду та інтер'єру Львівського оперного театру.
Імпресіоністичний напрям у малярстві започатковує М.Башкирцева, однак вона мешкала в основному у Франції та Італії й не могла перенести його на український грунт. На Україні ці ідеї прориваються у творах художників-реалістів Г.Дядченка, А.Куїнджі, Ф.Красицького, а особливо О.Мурашка - майстра психологічного портрета, автора відомої картини “Похорон кошового”. На західноукраїнських землях впливи імпресіонізму ще більш помітні: творцями імпресіоністичного пейзажу стали І.Труш та М.Бурачек; розквітає талант О.Новаківського, який малює у дусі символічного імпресіонізму. Засновником цілої школи монументалістів є галичанин М.Бойчук. Основоположником нової української графіки був Г.Нарбут. Він широко використовував українську тематику, узагальнив і трансформував її через кращі досягнення української геральдики та книжкового мистецтва. Повернувшись в Україну після 1917 р., він став засновником, першим ректором і професором Української Академії мистецтв - першої вищої художньої школи України. У цілому в українському живописі цього періоду виразно проступає тенденція до творення нового, “великого стилю”, до монументалізації, філософського поглиблення й поетизації образів, все більшу роль починають відігравати символи, метафора.
Початок ХХ ст. приніс значне пожвавлення в українське музичне життя. Народжується нова професійна музика, часто сповнена характерних для цієї епохи революційних мотивів. З'являється плеяда талановитих композиторів - Я.Степовий, К.Стеценко, М.Леонтович, С.Людкевич. Продовжують діяти різні музичні товариства, гуртки, хорові капели, ставлячи музичні п'єси, оперети, опери. Серед них особливою активністю відзначались київське літературно-артистичне товариство, “Український клуб”, Музичне товариство ім. М. Лисенка у Львові, при якому в 1905 р. організовано Вищий музичний інститут ім. М.Лисенка. Значний вклад у популяризацію української музики зробив перший на Україні стаціонарний музично-драматичний театр, заснований 1907 р. М.Садовським у Києві, де крім драматичних вистав ставитись опери й оперети.
Таким чином, незважаючи на неймовірно тяжкі форми національного гніту, переслідування і заборони, позбавлення своєї фундаментальної основи - національної школи з рідною мовою навчання, культурне життя в Україні на початку ХХ ст. значно активізується. Виникають художні музеї, архіви, бібліотеки, діють засновані на нових засадах мистецькі навчальні заклади, посилюються зв'язки із зарубіжними художніми центрами. Національно-демократична революція і здобуття Україною національної державності (УНР. ЗУНР), незважаючи на їх поразку від більшовиків у 1919-1920 рр., дали потужний історичний імпульс для національно-культурного будівництва навіть за умов обмеженої і затиснутої радянської державності 20-х років.
2. Радянський етап розвитку української культури (1921-1991рр.).
Цей період включає в себе і добу злету 20-х рр. покоління ”розстріляного відродження”, яке вже в 30-ті рр. зазнало тотальних репресій не тільки проти митців, працівників культури, але й звичайних її носіїв, і добу “відлиги” з рухом так званих “шістдесятників”, і період подальшої русифікації та утисків української культури.
20-ті рр. в Україні стали періодом небувалого національного-культурного піднесення. Це справді яскравий феномен в історії української культури. Його коріння - в нетривалому, але важливому періоді відновлення української державності 1917-1920 рр. Ця доба дала такий сильний імпульс національного розвитку, що його не змогли зупинити ані братовбивча громадянська війна, ані масова еміграція української інтелігенції, ані тиск тоталітарної держави. Це відродження охопило різні сфери життя, і перед усім - освіту, науку, літературу, мистецтво.
Саме в цей час в освітній сфері було ліквідовано неписьменність населення. У 1921р. було прийнято постанову Раднаркому УСРР, у якій підкреслювалося, що все населення віком від 8 до 50 років, яке не вміє читати й писати, зобов`язане навчатися грамоті російською або рідною мовою за бажанням. Протягом 20-х рр. кількість неписьменних скоротилася з 76% до 46% дорослого населення. Держава надавала певні пільги тим, хто навчався. Університети реорганізовували в інститути народної освіти. Навчання було платним, але діти бідних робітників і селян звільнялись від оплати. У 1925 р. діяло близько 18 тис. шкіл, 145 технікумів, 35 інститутів і 30 робітфаків. Багато зробили для розвитку освіти наркоми (міністри) освіти О.Шумський і М.Скрипник.
Наукові дослідження в 20-ті роки зосереджувалися в основному в Українській академії наук, яку в 1921 р. перейменували у Всеукраїнську академію наук (ВУАН). Тут було три відділи: історико-філософський, фізико-математичний і соціально-економічний. Найефективніше працювала перша секція, очолювана М.Грушевським, який 1924р. повернувся з-за кордону і був обраний академіком. У фізико-математичному відділі ВУАН працювала найбільша кількість академічних кафедр - 30. На світовому рівні проводилися дослідження з математичної фізики (М.Крилов), експериментальної зоології (І.Шмальгаузен). Вивчення економічної географії України започаткував Костянтин Воблий, було відкрито перший у світі Демографічний інститут під керівництвом М.Птухи. Плідно працювали у ці роки історик права Микола Василенко, сходознавець Агатангел Кримський та інші науковці. В цей час розвивались також медична та біологічна науки. Д. Заболотний О. Богомолець, В. Воробйов, О. Корчак-Чепурківський, О. Палладін, М. Стражеско, В. Філатов збагатили медицину новими теоретичними дослідженнями. Великим практичним досягненням в Україні стало те, що вже на середину 20-х років було ліквідовано холеру, віспу, чуму.
У 30-ті роки незважаючи на надзвичайно тяжкі умови розвиток науки не припинився. В Україні вели дослідницьку діяльність наукові колективи. Великих успіхів досягли вчені відкритого 1928 р. у Харкові Українського фізико-технічного інституту (УФТІ). У 1931-1932 рр. у ньому працював І. Курчатов, тут Л. Ландау написав класичну працю з кінетичної теорії плазми; група вчених 1932 р. у складі К. Синельникова, О. Лейпунського, А. Вальтера і Г. Латишева вперше здійснила штучне розщеплення ядра атома літію швидкими протонами. Їхні праці засвідчили народження в Україні центру теоретичної фізики світового рівня.
У Галичині вся українська наука зосереджувалась у Науковому Товаристві ім. Т. Шевченка. У 30-ті роки зв'язки Товариства з Києвом припинилися. Крім того, фінансова криза змусила скоротити адміністративний персонал і гонорари науковцям. Але провідні вчені М. Возняк - історик літератури, І. Зелінський - мовознавець, Я. Пастернак - археолог, І. Витанович - економіст, Ф. Колесса - музикознавець, В. Левицький - математик, В. Кубійович і Ю. Полянський - географи, В. Старосельський - правознавець, М. Панчишин - медик та інші продовжували працювати.
Водночас у цей час науці намітилися певні вульгаризаційні тенденції, що розвивалися під впливом політизації науки та певної ідеологічної ейфорії “комуністичного будівництва”, яка охопила широкі верстви українського суспільства у цей період. Методологією науки поступово стають “діалектичний матеріалізм” з властивим йому “класовим підходом” до всіх сфер життя, включаючи й життя наукове. У 20-ті рр. це була лише свого роду “мода”, спрямована на певну “популяризацію” наукових досягнень, з якою доводилося рахуватись і серйозним дослідникам.
Особливістю літературного процесу цього часу було розмаїття літературних напрямів та ідеологічна боротьба між ними. Модерністичний напрям у літературі репрезентували неокласики Микола Зеров, Максим Рильський, Дмитро Фальківський, Юрій Меженко та ін.), “ланківці” В. Підмогильний, Б.Антоненко-Давидович, Г.Косинка, Т.Осьмачка, радикальна за ідейним спрямуванням група панфутуристів М. Семенка. Проте радянська влада найбільш приязно ставилася до письменницьких об'єднань типу “Пролеткульту”, “Гарту”, “Плугу”, які виконували її ідеологічне замовлення.
У галузі музичного мистецтва розвивалися такі жанри, як обробка композиторами народних і революційних пісень, радянська масова пісня. У цьому напрямку плідно працювали композитори Г.Верьовка, П.Козицький, Л.Ревуцький. Одним з кращих хорових колективів країни стала капела “Думка” (створена у 1920 р.). На Західній Україні одним з найталановитіших композиторів, музикознавців та популяризаторів українського музичного мистецтва був М.Колесса. Протягом 1923-1928 рр. діяло республіканське Музичне товариство ім.М.Леонтовича, навколо якого гуртувалися композитори-новатори, які орієнтувалися на поєднання національних традицій і досягнень європейської музичної культури. Традиції українського музичного авангарду започаткував Б.Лятошинський (1894-1968). Він репрезентував напрям модернізму в українській музиці, створив оперу “Золотий обруч” (1930).
Плідно розвивалось театральне мистецтво. Етапним у розвитку українського театру став 1918 р., коли у Києві утворилися три театри: Державний драматичний (у березні 1919р. перейменований у Перший Український театр Радянської республіки ім.Т.Шевченка), Державний народний (з 1922 р. - Український драматичний театр ім.М.Заньковецької) та “Молодий театр” (з 1922 р. - модерний український театр “Березіль”). На кінець 1925 р. в Україні налічувалося вже 45, а в 1940 р. - 140 постійних державних і понад 40 робітничо-колгоспних театрів. Основу репертуару театру становила класична драматургія. Але з`явилися і цілком нові за духом і формою драматичні твори: “Фея гіркого мегдалю” І.Кочерги; “До третіх півнів” Я.Мамонтова; “97”, “Народний Малахій”, “Мина Мазайло”, “Патетична соната” та інші драми М.Куліша. Особливо великою популярністю користувалися драматичний театр ім.І.Франка на чолі з Г.Юрою і театр “Березіль” на чолі з Лесем Курбасом. З зросла ціла плеяда талановитих акторів: А.Бучма, Н.Ужвій, Ю.Шумський, П.Нятко та ін.
В цей час відбувається становлення українського кіномистецтва. З 1922р. почалося виробництво художніх фільмів. Переломний етап у розвитку українського радянського кіномистецтва пов`язаний з творчістю О.Довженка, який в 1926 р. працював кінорежисером на Одеській кіностудії. В історії українського та світового кіномистецтва почесне місце посідають його фільми “Звенигора”, “Арсенал”, “Земля”. В 1958 р. на всесвітній виставці в Брюсселі його фільм “Земля” було включено до почесного списку дванадцяти кращих фільмів світу всіх часів і народів. Першим звуковим фільмом в Україні була документальна стрічка “Симфонія Донбасу” Д.Вертова (1930), а серед художніх - “Фронт” О.Соловйова (1931). Талановитим українським режисером став і видатний скульптор І.Кавалерідзе, що спробував себе у кіно наприкінці 20-х рр.
В образотворчому мистецтві плідно працювали представники традиційного напряму: майстер батального жанру М.Самокиш (“В`їзд Б.Хмельницького до Києва”, “Бій Івана Богуна з польським магнатом Чарнецьким”), М.Бурачек (“Дніпро і кручі”), Г.Світлиць кий (“Місячна ніч”).
Представниками нового мистецького напряму - кубофутуризму - були О. Богомазов, К.Малевич, О.Екстер, А.Петрицький. Художник О. Богомазов - поет за світовідчуттям і аналітик за складом мислення - вже у 1913-1914 рр. створив десятки картин, акварелей та рисунків, в яких можна помітити подих різних течій початку століття - експресіонізму, неопримітивізму, абстракціонізму (“Потяг”, “Базар”, “Київ. Гончарка”).Українські художники прагнули наситити світ кубізму барвистістю, почерпнутою з народної творчості: кераміки, лубків, ікон, вишиванок, ляльок, килимів, писанок, де збереглася близькість до таємничих стихій життя. Тут не було прямих стилізацій, проте була ясна, ритмічна мова кольорів, які звучали дзвінко, локально, були наділені силою.
Яскравою художньою особистістю був К.Малевич, творець супрематизму. Він хоч і жив значну частину життя поза Україною, але, українець за походженням, ніколи не поривав зв'язків з нею. Бажаючи виразити “чисте”, незалежне від матерії духовне буття, на його переконання, художник мав відмовитися від земних “орієнтирів” і подивитись на навколишні речі наче з космосу. Тому у безпредметних картинах К. Малевича зникло уявлення про земні “верх” і “низ”, “ліве” і “праве” - всі напрямки були рівноправними, як у Всесвіті, де не було земного тяжіння.
Багато хто з цих художників у 20-х роках також плідно працював у театрально-декораційному живописі (сценографії). Їм подобалося відтворювати атмосферу певної історичної епохи. Вони то писали сцени життя як театралізованої вистави, то тлумачили дійсність як суцільний театр, де панувала не повсякденність, а реальність вищого гатунку. Блискуче виявив себе у сценографії талант сподвижниці О. Богомазова - О.Екстер. Вона уславилася своїми картинами, ескізами, костюмами, декораціями, в яких показала протистояння трагічних нерозв'язаних суперечностей, античне відчуття неможливості упорядкування світу, трепет перед нескінченним хаосом пристрастей і ворогуючих сил. Протистояння у її картинах підкреслено кольором: горизонтальна система - червона, вертикальні арки - чорні, із золотим контуром. Ніяких відтінків, переходів, жодна з тем не була другорядною. Великої емоційної сили її творам надає часте поєднання чорного і червоного - традиційне для української кольорової гами, яке, за В.Кандинським, означає найвищу напругу людських сил, трагізм життя.
Мав пряме відношення до сценографії і художник А. Петрицький. Він виконав вражаючі за образністю і безпомилковим відчуттям епохи театральні декорації для курбасівського “Молодого театру”, для Музичної драми. Фантазія, мальовничість, вишуканість колориту відзначали всі його роботи. Уславився А. Петрицький і картинами, а головне - портретами діячів української культури. Ціле десятиріччя (від 1922 р.) він портретував письменників, композиторів, режисерів, політичних діячів. Ця портретна галерея української інтелігенції позначена артистизмом, динамічною напруженістю героїв, гострою забарвленістю образу. У всіх портретах - обов'язковий метафорично-асоціативний ключ до образу.
Школа монументального українського мистецтва у 20-ті роки була представлена творчістю Михайла Бойчука і його учнів. Вона надихалася формами візантійських ікон, релігійного ренесансу, живописного примітивізму безіменних українських малярів минулих епох. В основі естетики тогочасного монументального живопису була вимога уникнення зайвих деталей, випадкових, нехарактерних ракурсів; схематизація, простота, сила і велич; зверненість до національних перлин та авангардність художньої мови, яку можна назвати конструктивізмом. Твори “бойчукістів” в 20-30 роки, зокрема розписи Червоноармійських луцьких казарм, оформлення Київського оперного театру, Київського кооперативного інституту - перші в усьому радянському мистецтві значні монументальні ансамблі. У цих розписах багато плакатності, помітні сильні впливи традицій ікони, лубка, народних картин, графіки й романтичних надій часу. До наших часів залишилися тільки уламки доробку М. Бойчука. Разом з дружиною його було репресовано за “іконописний” формалізм і “буржуазний націоналізм”.
Український живописний авангард, як кожний великий стиль, мав наднаціональний характер. Однак такі його риси, як колористичне багатство, як схожість у фарбах, у формах з елементами середньовічної ікони (чергування кутів і овалів, які мали священне символічне значення), а також з колоритом київських мозаїк (з їх шляхетними рубіновими, смарагдовими, золотистими гамами, що переривалися темними згустками фарб) і, нарешті, декоративність (запозичена з українського селянського побуту хати-мазанки) вся вітальна сила селянського мистецтва надають йому певної національної специфіки.
В 30-ті роки в українське образотворче мистецтво прийшли молоді митці, випускники Академії мистецтв та художніх інститутів, особливо популярною була тематична картина. Її героями були сучасники художників. Найпомітнішими стали полотна "Переможці Врангеля" Ф. Кричевського, "Кадри Дніпробуду" К. Трохименка, "Будівництво домни № З" О. Шовкуненка, "Дорога в колгосп" М. Бурачека та ін. Багато зроби и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.