На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Пошуки виходу з кризи. Собвартсть фльму. Пошуки резервв на знмальнй площадц. нш резерви продуктивност прац зйомочних груп (аналз). Оцнки можливостей зйомочної групи в зниженн собвартост фльму. Зниження собвартост фльму.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Культурология. Добавлен: 02.04.2006. Сдан: 2006. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


35
Міністерство культури і мистецтв України

Київський Державний Університет театру кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого

Факультет „Кіно і телебачення”
Кафедра „Кінознавство
Дипломний проект
на тему

„Шляхи підвищення рентабельності при виробництві художніх фільмів”









Зміст
І. Вступ
Пошуки виходу з кризи.
ІІ. Розділ І
1. Собівартість фільму
2. Пошуки резервів на знімальній площадці.
3. Інші резерви продуктивності праці зйомочних груп (аналіз)
ІІІ. Розділ ІІ
1. Оцінки можливостей зйомочної групи в зниженні собівартості фільму.
1.1. Фактори, які впливають на зниження собівартості фільму.
IV. Висновки

Вступ

Пошуки виходу з кризи.

Автомобілебудування це той локомотив, що в 30-ті роки минулого століття витягнув економіку США на передові позиції в світі.
Кінематограф Італії в післявоєнні роки 1945-1955 став тою силою, що дала могутній поштовх до бурхливого економічного розвитку країни (фільм „Бум”).
Розвал кінопрокату в Радянському Союзі призвів до тяжких економічних наслідків в кіновиробництві та кінопромисловості країни. Вітчизняне кіновиробництво практично зникло. Натомість населення країни споживає кіно продукцію зарубіжних країн (переважно США). А це несе в собі реальну небезпеку для країн як ідеологічну так і економічну.
Кіновиробництво борсається з останніх сил, пробуючи вижити, але в умовах, коли держава не підтримує його, ці спроби марні. (Продаж Ялтинської кіностудії, перетворення Одеської кіностудії в житловий мікро масив, та аналогічна історія з флагманом Українського кіновиробництва Національною кіностудією художніх фільмів ім.О.Довженка, перетворення відомої кіностудії „Укркінохроніка” в навчальні корпуси Київського Державного Університету театрального мистецтва, та розвал славетної кіностудії „Київської кіностудії науково-популярних фільмів”).
Кіностудії в цих жахливих умовах неймовірного тиску з боку вітчизняного бізнесу, що намагається захопити прекрасні території та майже нові побудови, намагаються знайти вихід. Спочатку відпрацьовувалась ідея мало бюджетного фільму (дешевий фільм, але високої якості, скоріше стане рентабельним, ніж дорогий (1990-2000рр.). Проте за відсутності прокату, та захоплення кіно ринку зарубіжним кіновиробником, ця ідея не дала позитивного результату. До цього слід додати ще й посередній та низький рівень ідейно-художньої якості цих фільмів.
На початку нового ХХІ століття під впливом польського кіно, що зробило прорив в Європейському кіно, завдяки постановкам ряду високо бюджетних фільмів („Вогнем і мечем” Є.Гофман) вітчизняний кінематограф зробив спробу піти таким же шляхом. Проте і ця спроба стала провальною, оскільки глядач не пішов на ці фільми (Ю.Г.Іллєнко „Молитва за гетьмана Мазепу” (бюджет 10млн. грн.), М.П.Мащенко „Богдан Хмельницький І серія (бюджет 7 млн. грн..)).
Вже на останньому етапі кінематограф України став на шлях продюсерського кіно та перетворення кіностудії на сервісні підприємства (кінофабрики).
Шляхи до поновлення рентабельності кожного фільму в сфері кінопрокату пролягають через зниження собівартості його виробництва та масового друку. Так до 1954 року було ліквідовано збитковість виробництва та прокату нових фільмів, тільки в зв`язку з тим, що середня собівартість фільму знизилась до 3348 тис. крб (проти 6404 тис. крб. в 1952 році). Надалі фільмовиробництво стало не тільки рентабельним, а й високорентабельним виробництвом аж до розпаду СРСР та розвали кіногалузі.
Разом з тим, як буде показано далі в дипломній роботі, ми маємо об`єктивну можливість зниження собівартості виробництва фільмів, що можна вважати резервом для подальшого підвищення середнього рівня рентабельності фільма. А не скільки не принижуючи значення категорії кіновідвідування фільму глядачем, що лежить в сфері кінопрокату та кіномережі, та впливає на рентабельність фільму ще в більшій мірі ніж собівартість виробництва, автор дипломної роботи розглядає можливості підвищення рентабельності фільмів в сфері кіновиробництва, сконцентрувавши свою увагу на шляхах зниження собівартості виробництва фільмів, виявлені резервів, та показу можливостей їх використання в ім'я зниження собівартості виробництва фільмів.
Перехід вітчизняного кіновиробництва на продюсерську систему організації у відповідності до реалій сьогодення та Закону України "Про загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2003-2007 роки" неодмінно приверне увагу кіновиробництва до пошуку цих резервів та їх використання.
П. Розділ І

І. Собівартість фільмів. Особливості та відмінності.

Кінофільм - унікальний продукт споживача, вартість якого визначається в сфері людських розумових та емоційних потреб. Унікальність цього продукту зумовлює індивідуальність затрат суспільної праці на виробництво окремого фільму. Це віддзеркалюється в доволі значній диференціації в їх (фільмів) собівартості. Особливості виробництва фільмів відбиваються також на структурі собівартості, номенклатурі статей витрат і навіть на методах калькування, що пов'язано з організаційним уособленням колективів знімальних груп від технічної бази (цехів) кіностудії. Генеральний кошторис фільму включає до себе всі витрати, що мають місце на протязі всього циклу виробництва фільму, що здійснюється відповідно до режисерського сценарію та календарно-постановочного плану. Частина цих витрат може бути безпосередньо віднесена на виробництво картини, являючись прямими витратами, інша частина являє собою накладні витрати. Через те що, знімальна група, не являється виробничим цехом, а користується продукцією та послугами цехів технічної бази кіностудії, цехові накладні витрати, як елемент витрат в калькуляції фільму відсутні. По іншому, вартість продукції та послуг цехів технічної бази, враховуючи і цехові накладні витрати, входить в собівартість фільму в якості прямих витрат.
В результаті цього накладні витрати в калькуляції собівартості фільму обмежуються загальностудійними витратами (адміністративно-управлінчими, загальновиробничими, обов'язковими відрахуваннями, обов'язковими витратами, а також невиробничими витратами).
Враховуючи це, або в результаті чого структура собівартості фільмів по калькуляції досить суттєво відрізняється по елементах затрат від студійного кошторису. Останній же мало чим відрізняється від кошторису на виробництво чисто промислового підприємства. складаючись з тих же елементів витрат (основні матеріали, електроенергія, паливо, заробітна плата, амортизація приміщень та оснащення).
Кошторис на виробництво фільму хіба що додатково до цих елементів включає затрати на гонорари авторам фільму, вартості літературного сценарію та музикальної партитури.
Слід відзначити, що ні економічних ні юридичних передумов для продюсерського кіно не створено, а тому перспектива вітчизняного кіно виробника не зовсім визначена, як і раніше.
В кіно рентабельність продукції визначається в основному його художніми досягненнями та успіхом в прокаті. Такі високобюджетні „блокбастери”, як „Титанік”, „Матриця”, „Водяний світ”, „Щелепи” та інші незважаючи на багатомільйонні витрати на їх виробництво досягли дуже високої рентабельності. Одним з найважливіших чинників підвищення рентабельності виробництва фільмів являється зниження їх собівартості. В умовах низької бюджетної спроможності та засилля в кінопрокаті зарубіжного кіномотлоху, та зважаючи, що спроби вітчизняного кіно виробника поправить бюджет за рахунок високобюджетного кіно провалилися, вважаю своєчасним (актуальним) дослідити можливості підвищення рентабельності кіновиробництва за рахунок зниження собівартості. (питома вага цих витрат сягає 3-5% всіх витрат на виробництво)
Різниця між структурою собівартості фільмів та структурою собівартості виробництва кіностудії торкається головним чином таких елементів витрат, як заробітна платня та матеріали.
В номенклатурі статей калькуляції фільму відбиваються лише витрати на заробітну плату робітників знімальної групи та художньо-виконавчого персоналу. Питома вага цієї статті в собівартості фільму складає не більше 30%. А заробітна платня робітників виробничих цехів схована в статті калькуляції під назвою „Послуги цехів”.
При врахуванні цього ховання в кошторисі виробництва студії, питома вага заробітної платні підніметься до 50-55%.
Аналогічним чином в статті „послуги цехів” сховані витрати на матеріали, споживані цехами, в процесі виробництва, в якості ж самостійного елемента прямих витрат в калькуляції фільму відбиваються лише грошові витрати на основні технологічні матеріали, використані на виробництві фільмів тобто, в основному, витрати на плівку. Питома вага цих витрат в собівартості фільму складає біля 3-4%, питома ж вага витрат на всі матеріали в кошторисі кіностудії на виробництво - понад 15%. Індивідуальна собівартість фільмів співвідноситься з порівняно міцною стійкістю структури витрат, в якій різко виділяються три види витрат, які складають більше 80% собівартості. Сюди входять: заробітна платня робітників знімальної групи та художньо-виконавчого складу (біля 30%), послуги цехів технічної бази кіностудії (біля 30%) та загальностудійні витрати (біля 20%).
Стійкість структури собівартості художніх фільмів сприяє плановій нормалізації найважливіших елементів витрат на виробництво (нормування).
Вперше, єдині обов'язкові для виробництва художніх фільмів нормативи були введені в 1949 році. (Довідник основних виробничих нормативів по виробництву художніх повнометражних (чорно-білих) фільмів. Держкіновидання 1949р.)
На досвіді їх використання нормативи були покращенні та уточнені в 1953 році (Довідник по виробництву художніх кінофільмів. Держкіновидання 1953 року).
В цих Довідниках нормуванню були піддані найбільш важливі техніко-економічні показники: граничний метраж фільму, кількість зйомочних об'єктів, кількість та площа павільйонних декорацій, кількість декорацій на натурі, подовженість окремих технологічних етапів постановки, норми витрачання електроенергії, плівки і таке інше.
Втілення в практику планування на кіностудіях єдиних нормативів безсумнівно сприяло покращенню організації виробництва та зниження собівартості фільмів.
Введення чіткого нормування виробництва художніх фільмів значно покращило організаційну та економічну сторони фільмовиробництва, але не призвело до повного позбавлення таких недоліків, як перевищення кошторисів на виробництво фільмів та нераціонального використання цих коштів.
Приймаючи до уваги те, що кількість фільмів збільшувалась, а значить сума коштів на їх реалізацію зростала, то збитки від цих вад були дуже значними, нормативи на виробництво фільмів були знову переглянуті в 1956 році в бік їх ще більшого ужорсточення. (Довідник по виробництву художніх фільмів. Держвидавництво „Мистецтво”, Москва 1958р.).
Поруч з загальним зниженням собівартості, техніко-економічна нормалізація виробництва фільмів призвела до скорочення діапазону індивідуальних відмінностей в їх собівартості.
При правильному нормуванні витрат на виробництво фільмів їх диференціація по собівартості повинна відбивати індивідуальні відмінності в трудомісткості пов'язані з ступенем постановочної складності фільмів.
Слід при цьому мати на увазі, що крім постановочної складності продовженість знімального періоду залежить також від продуктивності роботи постановочного колективу. Через те трапляється, що подовженість зйомок фільмів приблизно однакової постановочної складності значно відрізняються.
Те, що продовженість знімального періоду здійснює вирішальний вплив на рівень собівартості фільмів красномовно підтверджується статистикою фільмовиробництва в 2002-2003рр.
Див. таблицю 1.
Виявлену залежність собівартості фільмів від продовженості циклу їх виробництва можна уточнить, як функціональну залежність собівартості від фонду заробітної плати учасників знімального процесу. Чим коротший знімальний період фільму, тим, за інших рівних умов менше витрачається заробітної платні, тим відповідно, менше накладається на фільм загальностудійних накладних витрат, тим, відповідно, нижче собівартість фільмів. Таким чином, виявлені вище відмінні особливості собівартості художніх фільмів приводять до висновку, що при вивчені резервів їх зміцнення основну увагу повинно бути зосереджено на можливостях економії заробітної плати зйомочної групи та художньо-виконавчого персоналу, а також на зниження цін на продукцію та послуги цехів технічної бази кіностудії. А
щодо загально студійних витрат, то являючись накладними витратами, вони залежать головним чином від об'ємів основного виробництва, звичайно, є і такий резерв зниження собівартості фільмів, як зниження витрат на матеріали, але в частині, відносно цін на них, цей резерв від студії не залежить. Скорочення строків знімального періоду, як основного резерву зниження собівартості фільму однозначні росту продуктивності праці знімальних груп.
Матеріальним продуктом праці зйомочної групи являється відзнятий відповідно до режисерського сценарію метраж плівки так званий „корисний матеріал” . Проте різні метри одного і того ж фільму можуть мати саму різну трудомісткість. ( Рівним чином різна загальна трудомісткість окремих фільмів). На ряду з цим відсутні цілком спів вимірні одиниці затрат праці, подібні вимірникам, прийнятим в промисловості (людино-день, людино-час, робочий день).
Знімальна група об'єднує осіб самих різних професій та кваліфікацій, при цьому її чисельний склад залежить від постановочної складності фільму, і крім того він змінюється на окремих етапах виробництва фільму. В зв'язку з вищеназваними труднощами, рух продуктивності праці по студії в цілому, практично не враховується. В якості облікової одиниці затрат труда зйомочної групи використовується знеособлена подовженість робочого часу -робоча чи зйомочна зміна.
Робочими змінами вважаються зміни, витрачені на всі види робіт в знімальному періоді(підготовка, репетиції, освоєння декорацій чи інтер'єра, зйомка, переїзд, простої. Зйомочні зміни -це зміни витрачені тільки на зйомки, дозйомки та перезйомки).
Таким чином, показник продуктивності праці зйомочної групи виступає в формі виробки в сценарних („корисних”) метрах на зміну.
В співставленні зі змінним завданням продуктивності праці цей показник дає можливість судити про виконання зйомочною групою планової норми виробки.
Боротьба за ріст продуктивності праці зводиться в кінці кінців до економії часу, а також скорочення трудомісткості продукції.
Як уже зазначалося раніше, у виробництві фільмів переважають витрати живого труда, при цьому, в значній частині -це витрати висококваліфікованого, а через те висококваліфікованого труда творчих працівників. А тому, з точки зору росту продуктивності праці, як фактор зниження собівартості фільмів на кіностудіях, вирішальне значення набуває абсолютна економія живого труда.
Через це у виробництві фільмів мають надзвичайно актуальне економічне значення такі міри, як систематичне втілення нових більш прогресивних технічних засобів удосконалених технологій, широкої механізації виробничих процесів, автоматизація засобів управління технікою, покращення організації виробництва. Разом з тим, слід мати на увазі, що цей резерв продуктивності праці на кіностудіях найтіснішим чином переміщується з резервами фонду робочого часу і практично реалізується в формі його більш продуктивного використання знімальною групою.
Таким чином, при вивченні резервів зниження собівартості, як джерела росту рентабельності їх виробництва, основну увагу потрібно звернути на вивчення можливості більш продуктивного використання знімальними групами, фонду робочого часу в знімальному періоді.
1.2. РЕЗЕРВИ РОБОЧОГО ЧАСУ ЗЙОМОЧНИХ ГРУП.

Враховуючи те, що продуктивність праці являється основним фактором, що впливає на зниження собівартості фільмів, а продуктивність праці прямо залежить від якості використання робочого часу знімальної групи в знімальному періоді, то виявлення резервів робочого часу зйомочної групи приймає характер вирішального значення в питаннях підвищення продуктивності праці, а тому в підвищенні рентабельності фільмовиробництва.
В Радянській кінематографії, де кіно розглядалось як „найважливіше із всіх мистецтв” і не тільки як фактор ідеологічного впливу на широкі маси населення, але як і на гілку промисловості ( „інші види промисловості” ), яке приносило досить великі кошти в бюджет держави, яке працювало досить ефективно, а значить досить рентабельно.
Організаційній та економічній сторонам існування кінематографії приділялось досить значної уваги з боку держави. Були створені ряд академічних закладів, які розробляли теоретичні та практичні засоби, як технічного переоснащення кіно виробника, так і втілення нових організаційних та економічних форм.
Плідно працював в Москві інститут „НИКФИ” (Науково-Дослідний Кіно Фото інститут), видавались підручники, теоретичні довідники, нормативні документи та інше.
Для виявлення резервів росту продуктивності праці, як основного чинника росту рентабельності фільмовиробництва, в 70-х роках були створені на всіх кіностудіях країни науково-практичні групи НОП (наукової організації праці). В ці ж роки на студіях втілювались в практику робіт зйомочних груп „сетевые графики”, мета яких чітке планування строків виконання робіт та скорочення термінів виконання зйомочних робіт.
Втілювалась в життя зйомочних груп і ідея постійно-діючих складів зйомочних груп.
Всі ці міри приносили позитивні дивіденди в справі зниження собівартості виробництва фільмів, а значить і в рості рентабельності фільмовиробництва.
При „НИКФИ” плідно працювала група „НОП”, очолювана відомим в колах вітчизняного кіновиробництва спеціалістом Левком Фуріковим, яка робила прогноз успішного просування фільму на базі вивчення інформації про авторів фільму, популярності жанру, імен виконавців головних ролей, строків випуску фільму, адресності фільму на глядача та інше.
Відхилення Л.Фурікова в прогнозах знаходилися в діапазоні вод 0 до 20%. При тих величезних зборах прокатних організацій за прокат фільму, що були на той час, ці прогнози давали повну впевненість в доцільності виробництва (рентабельності) того чи іншого кінофільму. Частина продукції кіностудії не вимагала такого прогнозування, так як вона переслідувала ідеологічну мету, а значить рентабельність виробництва для таких фільмів не мала значення.
Фільми, які одержували прогноз у відповідності до його значення, кіностудією чи запускались у виробництво чи відхилялись.
На кіностудії ім. О.Довженка, як на одній із великих кіностудій країни, була створена група „НОП”, яка успішно працювала , та давала рекомендації щодо росту рентабельності кіновиробництва на кіностудії.
Матеріалами цієї групи автор цієї роботи надалі буде користуватись в своїх спробах науково довести вплив ряду чинників на продуктивність праці зйомочної групи та виявленні резервів робочого часу зйомочної групи, як основного показника росту продуктивності роботи зйомочної групи. (Керівник групи-висококваліфікований фахівець, начальник відділу праці та заробітної платні кіностудії ім. О.Довженка, керівник групи „НОП” О.І.Стрєлков).
З переходом на нові умови виробництва в рамках ринкової економіки групи НОП ліквідовані на всіх кіностудіях.
Проте, проблеми підвищення рентабельності кіновиробництва не зникли, а стали ще більш нагальними. Ось чому це послужило приводом для написання дипломної роботи на тему: „Шляхи підвищення рентабельності при виробництві художніх фільмів”.
Оскільки за останні 15 років вивченню резервів робочого часу зйомочної групи, як основного чинника зниження собівартості фільму на кіностудіях України, та і не тільки, ніхто не приділяв ніякої уваги, та оскільки більшість причин залишаються тими ж, я знаходжу можливим використати в своїй дипломній роботі матеріали групи НОП кіностудії ім. О.Довженка, як такі, що не втратили своєї актуальності. В роботі наряду з матеріалами групи НОП кіностудії ім. О.Довженка використана інформація групи НОП Одеської кіностудії, „Мосфільма”, „Ленфільма”, студії ім. М.Горького, а також довідкова література з цієї теми. (перелік подано в переліку літератури)
Фонд робочого часу знімального періоду складається з :
1) робочих днів знімального періоду;
2) кількості часів робочого дня (зміни)
Відповідно і резерви робочого часу зйомочної групи (різниця між довжиною робочого періоду і продуктивно витраченим часом) складаються за рахунок непродуктивного використання днів календарного періоду зйомок та годин робочих змін.
Розглянемо це питання на матеріалах, що відбивають фактичний стан справ.
Баланс календарних днів знімального періоду на 54 фільми.


п/п
Категорії витрат робочого часу
В середн.
по 4 кіност. 54(фільми)
В тому числі

„Мосфільм”
(20 ф-мів)
„Ленфільм”
(10 ф-мів)
Кіностудія
ім.О.Горького
(13 ф-мів)
Кіностудія
ім.О.Довжен-
ка (11 ф-мів)
1.
Підготовчі роботи
2,3
2,0
1,9
3,0
2,4
2.
Освоювання та репетиції
2,4
2,3
2,5
2,7
2,0
3.
Зйомки
15,0
15,1
14,5
15,4
14,8
4.
В тому числі
-
-
-
-
-
5.
Павільйон
6,9
7,2
7,0
6,8
6,5
6.
На натурі
8,1
7,9
7,5
8,6
8,2
7.
Перезйомки, дозйомки
0,4
0,7
0,5
0,4
-
8.
Переїзди
1,3
1,2
1,1
1,6
1,4
9.
Простої
4,5
4,2
5,3
3,1
5,7
10.
Вихідні дні
4,1
4,5
4,2
3,8
4,7
11.
Всього
30,0
30,0
30,0
30,0
30,0

Як ми можемо бачити на таблиці, безпосередньо на зйомки фільму використано в середньому 15 днів в місяць (15,4 дні, включаючи до зйомки та пере зйомки), тобто 58% фонду робочих днів зйомочного періоду (який складається з календарних днів за мінусом вихідних днів). Простої складали 4,5 днів в місяць або 17,4% фонду робочих днів. З аналізу виборочних матеріалів можна довести, що близько половини цілоденних простоїв в роботі зйомочних груп виникає із-за неявки акторів та непогоди (при зйомках на натурі), решта простоїв являються даниною поганої організації зйомочного процесу. Навіть при частковій ліквідації цього недоліку, по меншій мірі, 2,5 дні простоїв в місяць можна обернути в фонд продуктивного використання робочого часу.
Про використання зйомочними групами робочого часу можна цілком об'єктивно судити за даними фото хронометражних спостережень за роботою в зйомочному періоді.
Така робота була підготовлена та проведена спільно з кіностудіями лабораторією техніко-економічних досліджень "НИКФИ".
Вперше була здійснена на студії „Мосфільм” в 1948 році і повторювалась по покращеній методиці в розширених масштабах на чотирьох ведучих кіностудіях країни. На кіностудії ім. О.Довженка вона була проведена в 1955 році. Хронометражем було охоплено 252 робочі зміни в павільйонах на виробництві 23 повнометражних художніх фільмів.
Слід відзначити, що спостереженню підлягали не індивідуальна робота кожного учасника зйомок, а заздалегідь визначені найважливіші елементи та операції технологічного кіно зйомочного процесу, зведені в єдину номенклатуру.
Приймаючи до уваги те, що часто на знімальному майданчику одночасно виконуються дві і більше операцій, одна з яких - приймається за основну, а решта за сумісні.
Використання робочого часу зйомочної зміни за даними хронометражу подаються в наступному порядку:

Операції
Основний час (в процентах до величини робочої зміни)
Сумісний час (в процентному відношенні до основного часу по даній операції)
1
Установка світла та кадру
44,8
26,7
2
Режисерські вказівки та репетиції
27,3
15,1
3
Загально підготовчі роботи по кадру
10,0
82,0
4
Проби та фотозйомки
1,1
0,4
5
Кінозйомки
1,9
-
6
Перерви та простої
14,9
-
Всього
100,0
24,3
Розглянемо кожну із перерахованих в таблиці операцій.
Робота операторської групи та освітлювачів.
Як бачимо із таблиці на операції по установці світла на об'єкти зйомок та по установці кадру операторською групою було витрачено в середньому 3 години 23 хвилини, або 44,8% робочого часу зміни. Крім того, ніж операції виконувались на протязі 54 хвилин в процесі виконання другими учасниками зйомочної групи інших операцій. Цей додатковий час складає 26,7% до основного часу. Таким чином, робота операторської групи продовжувалась в середньому 4 години 17 хвилин.
Судити про те, наскільки продуктивно витрачався цей час, допоможе наступна розшифровка (таблиця)

п/п
Операції
Розподіл витрат основного часу (в процентах до результату)
Суміжний час (в процентах до основного часу)
1
Установка кадру та точки зйомки
18,0
37,7
2
Установка світла
55,2
14,5
3
В тому числі загальне освітлення
31,5
21,0
4
Висвітлення акторів
17,2
15,4
5
Міждублеві поправки, корекція
6,5
7,6
6
Установка камери та технічних пристосувань
14,2
30,5
7
Підготовка та розстановка освітлювальних приладів
12,6
45,6
Всього
100,0
26,7
З перерахованих операцій лише перші дві (установка точки зйомки і кадру та установка світла) безумовно можуть рахуватися основною виробничо-творчою працею операторської групи. Решта ж операцій, на які витрачується до 27% часу робочої зміни, являються по суті підготовчо-допоміжними роботами до установки світла та кадру.
Розподіл часу операторської групи за окремими операціями і співвідношення витрат основного та суміжного часу суттєво відрізняються як в окремих зйомочних групах так і на окремих кіностудіях, відсутністю єдиної технології установки кадру.
Наприклад, допоміжні роботи по підготовці та розстановці освітлювальних приладів на „Мосфільм” забирали в середньому 40 хвилин, в той час, як на кіностудії ім. О.Довженка витрачається часу на ці роботи приблизно в 2 рази менше. Допоміжні операції по установці, перевірці та наладці зйомочної камери та операторських пристосувань в значній своїй частині повинні суміщатись з іншими операціями. За рахунок основного часу допускається проводить тільки такі невідкладні операції, як чистка від пилу, зміна об'єктивів і таке інше. Такі ж операції, як розстелення панорамних рейок чи збірка пристосувань для установки зйомочної камери повинні суміщатись з установкою загального освітлення, або підготовкою та розстановкою освітлювальних приладів, або ж загальними підготовчими роботами по кадру.
Факти свідчать про те, що в більшості випадків на установку світла по кадру витрачається часу значно більше, ніж це необхідно технологічно, як в результаті недостачі освітлювальної техніки, так і, головним чином, за незадовільної організації зйомочного процесу. Матеріали хронометражу красномовно засвідчують про залежність затрат часу на установку світла та кадру, від якісної підготовки художньо-творчого вирішення кадрів, запланованих на даний зйомочний день. Чіткість та узгодженість між режисером та оператором з питань послідовності зйомок кадрів, операторської схеми освітлення, мізансцен, точок зйомок та інших виробничих питань, як правило, скорочують витрати часу на операторські роботи. Навпаки, при відсутності такого узгодження та якості, тобто при неорганізованій, безплановій роботі, часу на установку світла та кадру затрачується набагато більше, при чому складається враження, що в цьому повинен виключно оператор. Насправді ж не менше, а навіть в більшій мірі винним є режисер.
Вищесказане підтверджується розробкою вибіркових даних хронометражу роботи на 30 зйомочних змінах, на протязі яких були відзняти 133 кадри. З них по 97 кадрах мізансцени були визначені зарані, а по 36 кадрах мізансцена розроблювалась в процесі установки світла. Виявилось, що в тих випадках, коли мізансцени попередньо не були розроблені, часу на операторські роботи витрачались на кіностудії ім. О.Довженка в 2,3 рази, а на „Мосфільмі” в 5,7 разів більше (на один кадр), ніж в тих випадках, коли мізансцени були вирішені заздалегідь.
Таким чином, важливими умовами більш продуктивного використання зйомочного часу операторською групою являються загальне покращення організації виробництва, чітка технологічна регламентація операцій по установці світла і кадру, а також насиченість кіностудій удосконаленою апаратурою, що дозволить заздалегідь підготовить установку світла на кількох точках зйомок і звести до мінімуму перестановку освітлювальних приладів.
Робота режисерської групи.

На операції режисерської групи витрачалось в середньому за зміну 2 години 4 хвилини та додатково за рахунок робочого часу інших операцій (суміжний час) 19 хвилин, тобто всього 2 години 23 хвилини.

Операції
Розподіл витрат основного часу (в процентах до всього)
Суміжний час (в процентах до основного часу)
1.
Вказівки про кадр, розведення мізансцен, репетиції.
78,3
16,5
2.
Між дублеві вказівки та репетиції.
17,7
6,9
3.
Репетиції тексту.
4,0
23,5
4.
Всього
100,0
15,1
Наявність міждублевих репетицій, на які витрачається майже 1/5 розглядуваного часу, являється результатом головним чином творчого не доопрацювання матеріалу, який знімається. Безсумнівно, щоб під виглядом дублів тут ховаються відступи від режисерського сценарію, тобто варіанти. А тому, міждублеві репетиції в великих об'ємах не можна признавати закономірними і цей час, за виключенням невеликої його частини повинно бути віднесено до резервів. Тим більше неприпустимо признавати розучування акторами тексту на зйомочній площадці.
Негативним моментом в режисерській розробці являється також низький процент (відсоток) суміжних робіт (15%). А між тим вибір мізансцени та репетиції, могли б в значно більшій мірі суміщатися з операціями по установці світла на акторів та з установкою загальнозаповнюючого світла. Значить, більш продуктивне використання часу режисерською групою вимагає підвищення питомої ваги суміжних робіт, скорочення міждублевих репетицій та винос за рамки зйомочного дня розучування тексту ролей акторами.
Загальне підвищення якості підготовки до зйомок режисерів і акторів забезпечує скорочення витрат часу на кожний кадр, що дозволить знімати їх більше за зміну, а значить підвищити виробку зйомочної групи.
Загальні підготовчі роботи по кадру.

Кожна зміна точки зйомки викликає необхідність підготовки до зйомочного кадру.
Загальні підготовчі роботи включають слідуючи операції: обставлення декорації меблями та реквізитом, відмикання чи перестановку стін та деталей декорації, пересування декорацій, підготовка підлоги (підметання, миття підлоги, натирання мастикою і таке інше). Сюди слід віднести витрати часу на поправку гриму, костюмів, підготовку та опробування спецефектів і інші роботи по підготовці кадру до зйомок.
На всі ці операції за даними фотохронометражу витрачалось 45 хвилин основного робочого часу зміни та 37 хвилин за рахунок сумісництва з іншими операціями (розстановкою і підготовкою освітлювальних приладів, установкою заповнюючого світла та інше).
Слід відзначити, що на різних студіях витрати цього часу різні. Та тенденція витрат однакова.
Чіткий розподіл завдань між допоміжним складом зйомочних груп та перевірка виконання являють собою головний метод найбільш ефективної організації роботи по підготовці кадру, що дозволяє скорочувати час на ці операції.
Кінозйомка та виробка в зйомочну зміну.

В нашому випадку (а він є типовим) безпосередньо зйомка фільму, тобто робота кінокамери, продовжувалась всього 9 хвилин, або 1,9% часу зміни. Процес зйомки фіксується з моменту початку роботи камери за сигналом режисера „Мотор” до закінчення роботи кінокамери за сигналом також режисера „Стоп”.
За цей час, враховуючи стандартну швидкість руху плівки в зйомочній камері, повинно було витрачено біля 245 метрів плівки. На що витрачається цей час та плівка видно з таблиці:

п/п
Категорія витраченого часу.
Витрати часу (в хвилинах)
Витрати плівки (в метрах)
Витрати плівки на 1 сценарний метр фільму (в метрах)
1.
Зйомка дублів.
3,3
92
3,2
2.
В тому числі сценарний метраж (який ввійшов в фільм).
1,1
29
1,0
3.
Зйомки зайвого метражу (проти сценарних).
3,8
103
3,6
4.
Технологічно невраховані збитки („холостий” прогін плівки через зйомочну камеру).
1,9
50
1,7
5.
Всього
9,0
245
8,5
На зйомку дублів, тобто повторних зйомок кадру, витрачалось більш ніж 1/3 зйомочного часу. Та ще більше витрачалось часу та плівки на зйомку зайвого проти сценарного метражу, що свідчить про заниження метра жування кадрів в режисерських сценаріях. Це показує, що наміри режисера формально „вкласти” сценарій в встановлений планом метраж при написанні режисерського сценарію; при зйомках приводить до тяжких для виробництва наслідків: занижується виробка зйомочної групи (їм зараховують сценарний, а не фактичний метраж) і з'являється відзнятий проти сценарного метражу матеріал, значна частина якого не використовується.
Поряд з цим в режисерських сценаріях простежується тенденція до надмірного роздрібнення кадрів.
На 1 сценарний кадр знімається 3,2 дубля, а на фактичний кадр - 4,9.
Середній фактичний показник виробки в зміну складав 45 метрів. Але за цією середньою цифрою ховаються значні відхилення на окремих студіях та змінах.
Таке значне розшарування середніх показників результатів роботи зйомочних груп на окремих студіях засвідчує про те, що окрім загальних для всіх студій має ще й свої резерви, пов'язані зі специфічними особливостями даної студії, що склалась з багаторічної практики організації виробництва.

п
/
п
Показники результатів роботи
В середньому по 4-х студіях
Показники по кіностудіях
„Мосфільм”
Студія ім. М.Горького
„Лен фільм”
Кіностудія ім. О.Довженка
1.
Середня виробка в м.
46,5
40
42
56
48
2.
Кількість відзнятих кадрів фактично.
5,47
4,9
5,0
6,2
5,8
3.< и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.