На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат сторя написання роману М. Хвильового Вальдшнепи. нтертекстуальне прочитання роману крзь призму творчост Ф. Достоєвського. Проблеми перегукв мж романами Вальдшнепи, Брати Карамазови, дот. Антикомунстичне спрямування творчост письменника.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Литература. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


"Вальдшнепи" Миколи Хвильового. Проблеми інтерпретації й інтертекстуального прочитання

Серед уривків із романів, незавершених чи "ненаписаних" романів найвідоміші, безперечно, "Вальдшнепи" Миколи Хвильового. Робити якісь певні висновки щодо його ідейного змісту чи формальних особливостей, зокрема й щодо жанрової сутності та структуро будови, надзвичайно складно саме через його незавершеність. Точніше, роман був завершений, але до нас дійшла тільки його початкова частина. Загальновідомо, що "Вальдшнепи" писалися влітку 1926 року, перша частина друкувалася на початку 1927 року в 5-му числі "Вапліте", друга вже була набрана в 6-му числі, але і роман, і стаття І. Сенченка "Де хвилі", і загальне протистояння ваплітян до офіційної лінії компартії видалися настільки неприйнятними, що це число часопису було заборонене цензурою, сконфісковане і знищене. Як дисциплінований член партії, М. Хвильовий за вказівкою відповідних органів, очевидно, знищив рукопис другої частини роману, тому вона не збереглася ні в архіві письменника, ні в архівах журналу, цензурного відомства чи спецслужб. Із кожним роком сподівань на те, що текст буде знайдено, усе менше й менше.
Є тільки окремі цитати з другої частини "Вальдшнепів", які наводить у гострокритичній брошурі "Від ухилу - у прірву: Про "Вальдшнепи" Хвильового" Андрій Хвиля, колишній боротьбист і тодішній завідувач преси ЦК КП(б)У. За переказами, заборонена друга частина роману у вигляді журнальних гранок передавалася з рук у руки довіреними особами, тому певна кількість людей усе ж таки мала змогу її прочитати. Скажімо, Л. Сеник стверджує: в усних спогадах 60-х років Володимир Гжицький повідомляв, що читав другу частину "Вальдшнепів". Про окремі її сюжетні перипетії наводить відомості також Юрій Лавріненко, який, за його словами, теж читав заборонену частину роману. Однак цього дуже мало, щоб скласти якесь більш-менш чітке уявлення про повний текст роману. Тому, наприклад, Ю. Безхутрий у ґрунтовному дослідженні "Хвильовий: проблеми інтерпретації" взагалі не аналізує цей твір: "Із відомих творів Хвильового 1922-1928 років поза нашою увагою залишився фрагмент роману "Вальдшнепи". Це зроблено свідомо: відсутність закінчення, як і у випадку з іншими незавершеними текстами, не дає можливості адекватно оцінити його як цілість". Однак зрозуміло, що залишити поза увагою літературознавства фрагмент роману, якому М. Хвильовий надавав особливого значення у власному доробку, теж не можна. Особливо якщо врахувати, що цей фрагмент, на відміну від багатьох інших фрагментів і незавершених творів, усе ж таки був опублікований і відіграв важливу роль в історії української літератури й культури 1920-х років і XX століття загалом. У такій ситуації не залишається нічого іншого, крім спроби розглянути початкову частину "Вальдшнепів" як окремий цілісний твір, що має відкрите закінчення. На сьогодні вже існує чимало ґрунтовних досліджень "Вальдшнепів". Своєрідним підсумково-систематичним і синтетичним дослідженням стала монографія Л. Сеника "Роман опору. Український роман 20-х років: проблема національної ідентичності", точніше розділ із цієї монографії "Микола Хвильовий і його роман "Вальдшнепи". Науковець скрупульозно зібрав корпус праць попередників, ґрунтовно опрацював його і виробив власну концепцію інтерпретації "Вальдшнепів", він подає цілу низку надзвичайно цікавих і аргументованих спостережень, суджень, міркувань щодо ідейного змісту, генологічної сутності, художніх особливостей фрагменту роману, його інтертекстуальних перегуків із творами української та світової літератури.
Поряд із цим варто зазначити, що наполеглива праця дослідника інколи поєднується з певною недбалістю, неуважністю у прочитанні тексту "Вальдшнепів" чи інших творів або наукових досліджень. Скажімо, Ігоря Михайлина він називає Г. Михайлином. Проте є і серйозніші курйозні недогляди. Приміром, стверджується, що "чимось Одарка нагадує служницю в оповіданні М. Коцюбинського "Коні не винні", хоча в тексті "Вальдшнепів" М. Хвильовий недвозначно відсилає читача до "Сміху" М. Коцюбинського. У творі ж "Коні не винні" є тільки лакей Савка, і, напевно, не може бути підстав для порівняння служниці Одарки з Палажкою, яку М.Коцюбинський згадує лише водній короткій опосередкованій фразі: "...На обід будуть сьогодні молоді печериці, які Палажка несла уранці в приполі з городу".
Ще в одному місці Л. Сеник проводить аналогії між Дмитром Карамазовим із "Вальдшнепів" та Альошею з "Братів Карамазових" Ф. Достоєвського, жодним словом не згадуючи про Дмитра з роману російського письменника, хоча така аналогія була б значно доречнішою. Це змушує, прискіпливо вивчивши розділ про М. Хвильового в монографії Л. Сеника, уточнити чи доповнити його; це необхідно тим більше, що згадувана праця стала певною мірою хрестоматійною, класичною для подальших дослідників, які некритично підхопили похибки й недогляди, яких припустився Л. Сеник. Окремо варто зазначити, що на багатьох дослідженнях "Вальдшнепів" і творчого доробку М. Хвильового загалом позначилися ідеологічні надбудови правого чи лівого спрямування або породжені огляданням на офіційну владу (на зламі 80-90-х років).
Через відсутність завершення роману загадкою залишається його назва. Зрештою, невідомо, чи повний текст твору давав пряму відповідь на це запитання. Безперечно, мають право на існування міркування про те, що персонажі роману асоціюються з вальдшнепами, беззахисними перед дулами рушниць мисливців, як і версія, за якою вальдшнепи - це думки, що "навесні летіли на Україну". Однак варто пошукати й інші варіанти прочитання назви роману, насамперед у самого письменника, який був пригодницькою "Дивовижною мандрівкою дядька Петра". Настанова на новаторські пошуки, на експеримент, використання оголення прийому, гри з читачем теж значною мірою були зумовлені прагненням підвищити рівень читабельності художньої літератури, викликати спонтанне прагнення продовжувати невідривно читати текст. Багато важила читабельність творів і для М. Хвильового, тому "любовний" роман - це не тільки і не стільки форма зашифрованості, скільки прагнення написати цікавий для великої кількості читачів художній твір, роман, іманентною ознакою якого була б романічність, що завжди приваблювала читача і могла би розважати його та згладжувати складність для читання малосюжетного твору, інтелектуально навантажених діалогів і внутрішніх монологів.
По-третє, проблема міжстатевих, еротично-сексуальних взаємин стає в 1920-х роках однією з найактуальніших у літературі. Сприяли цьому і фройдівська та ніцшеанська теорії, з якими були знайомі широкі верстви інтелігенції, і впроваджуване в перше пореволюційне десятиліття марсистське гасло звільнення від фарисейства буржуазного шлюбу, гасло "вільного" кохання, і визнання жінки рівноправним суспільним, а також і сексуальним партнером. Ця проблема була чужою і для творчості М. Хвильового, який протиставляв міщанській розпусті й задоволенню тваринної хоті високе кохання, що, однак, не мислилося без тілесної насолоди.
Приміром, Дмитро Карамазов, значною мірою alter ego автора, так фіксує власні емоції та бажання, побачивши Аглаю в купальному костюмі: "Дмитрій відчув, що йому стало важко дихати ... В ньому в перший раз прокинувся до неї справжній самець. Він безсоромно дивися на її таз, на її груди, і ніяк не міг одірватись, йому захотілось зареготати й так дико, як, очевидно, реготала первісна людина. Йому навіть прийшла мисль підплисти до фльоберівських дам і жартуючи схопити в свої обійми Аґлаю". І далі ця "мисль" стає постійною: "...Сьогодні він побачив прекрасне Аґлаїне тіло ... йому захотілось кусати її. Йому метнулось у голові, що п'янка може утворити непогану обстановку, і він уже напружено шукав місця для оргії". Ця "мисль" приходить до Карамазова ще і ще раз, отримуючи свій подальший розвиток, синтезуючи в почутті кохання до Аглаї інтелектуальний і тілесний первині: "Він раптом відчув її присутність у цьому городку, так би мовити фізіологічно, і це почуття почалось не вчора ... Хіба випадково вона показала йому своє тіло в купальному костюмі? Хіба випадково вона вчора весь вечір намагалася одрекомендувати себе? Хіба випадково він почув цю апологію безумству хоробрих на фоні вранішньої зустрічі, тієї зустрічі, коли вона стояла на пляжі в потоках сонця і демонструвала йому своє здорове рубенсівське тіло? Нічого випадкового нема ... йому до болю захотілось бути ... безумним. Йому захотілося схопити її в обійми й закричати побідним криком дикого переможця ... Він уже нічого не бачив, крім цієї привабливої дівчини і її мигдалевого погляду. Карамазов нахабно подивився на Аґлаїн торс і зупинив на ньому свої очі".
Цей духовно-тілесний безум кохання до Аглаї вже ні на мить не покине Дмитра аж до кінця тієї частини роману, що збереглася. Зрозуміло, він не може бути тільки формою приховування за еротичними переживаннями персонажа чогось значно вагомішого з проблем суспільного життя рефлексуючої особистості, її партії та її нації, а є самодостатнім і вагомим чинником ідейно-художнього змісту "Вальдшнепів".
Для інтерпретації роману М. Хвильового дуже багато важить його інтертекстуальне прочитання крізь призму творчості Ф. Достоєвського, на що автор сам прямо й недвозначно вказував через імена головних персонажів - Дмитра Карамазова та Аглаї. Про це говорить і Л. Сеник: "Звернення до традиції в романі навмисне: не випадково герой названий Карамазовим. Його попередник - Альоша Карамазов, людина суперечлива, з багатьма мінусами. Аглая також "має своє літературне коріння у творі Ф. Достоєвського "Ідіот". Однак передчасною і самовпевненою видається наступна фраза: "Про це вже не раз йшла мова в наукових працях, тому немає потреби ширше вести мову про завдання цієї трансплантації". Далі дослідник наводить посилання на дві статті, в яких ця проблема розглядається "аж" на одній і п'яти сторінках відповідно. Крім цього, як уже зазначалося, про певну поверховість знання проблеми свідчить проведення паралелей між Карамазовим Хвильового та Альошею Карамазовим із роману Ф. Достоєвського. У "Братах Карамазових" образ одного з братів - Дмитра - і за іменем, і за духовною еволюцією значно ближчий у плані аналогій до твору М. Хвильового, ніж образ його молодшого брата.
До проблеми перегуків між романами М. Хвильового та Ф. Достоєвського зверталася також Г. Церна. На жаль, вона обмежилася констатацією факту наявності таких перегуків і розрізненим аналізом "Вальдшнепів" та "Братів Карамазових". Авторка чомусь шукає такі паралелі між персонажем М. Хвильового та Іваном Карамазовим, незважаючи на те, що автор "Вальдшнепів" таки назвав протагоніста Дмитром Карамазовим. Водночас заслуговує на увагу думка про можливі інтертекстуальні зв'язки між персонажем "Вальдшнепів" і всіма братами Карамазовими. Г. Церна, міркуючи про ймовірні продовження у втраченій частині роману, пише: "...Можливий інший варіант: потрапивши, як Іван, у полон ідеї, Дмитрій страждає і через страждання приходить до очищення, як Митя у Ф. Достоєвського, стає сповідником добра, як Альоша. Тобто можлива така схема: ідея - страждання - очищення". Однак інтертекстуальну основу між романами українського і російського авторів варто шукати насамперед через образ Дмитра з "Братів Карамазових", а також не зациклюватися тільки на цьому романі Ф. Достоєвського, бо образ Аглаї з "Вальдшнепів" вимагає обов'язкового залучення до аналізу ще й роману "Ідіот".
Вдумливіше прочитання "Братів Карамазових" (як і творчості Ф. Достоєвського загалом), які спонукають сприймати світ і людину в єдності складних, часто взаємозаперечних явищ, думок, переконань, емоцій, жодна з яких не має індульгенції на істинність у останній інстанції, також могло б уберегти від певного спрощення при інтерпретації образів "Вальдшнепів".
Власне про це, посилаючись на М. Шкандрія, веде мову й Л. Сеник: "...М. Шкандрій звертав увагу на те, що під час аналізу його творчості слід пам'ятати, "що не можна підходити до пояснення природи чи людського життя тільки з одного боку, що треба бути озброєним різними категоріями. Світ є складний: в одне якесь поняття його не вмістити...". Однак це застереження не вберегло дослідників від певного спрощення і переважно двовимірного бачення світу "Вальдшнепів" М. Хвильового; часто це було пов'язано з ідеологічними чинниками, привнесеними в інтерпретацію твору, до того ж вони дуже часто передують аналізові тексту.
Звернімося для початку до образу Дмитра Карамазова. З різних причин літературознавці на сторінках одного й того ж дослідження висловлюють суперечливі міркування про те, наскільки цей образ (а також образ Аглаї) корелює з постаттю і поглядами автора "Вальдшнепів". Скажімо, М. Жулинський у передмові до двотомного видання творів письменника слушно зазначає, що Дмитро й Аглая у своїх діалогах-сутичках відтворюють внутрішні інтелектуально-емоційні антиномії автора: "Те, про що говорять у романі "Вальдшнепи" Аглая і Карамазов, - наслідок тривалих і болісних роздумів їх творця - Миколи Хвильового. Роздумів чесного комуніста, який сам фанатично увірував в ідеї революції, в ідеї соціалізму. І ось майже через десять років після того, як він дивився смерті у вічі, виборюючи революцію, побачив, як деформуються революційні ідеали".
Але таке твердження було дуже ризикованим у 1990 році (можливо, передмова писалася навіть раніше), тому науковець паралельно відмежовується від нього, намагаючись показати Дмитра Карамазова й Аглаю винятково як негативних персонажів: "Вульгарно-соціологічні інтерпретатори швидко ототожнили судження героїв цього роману, передусім рефлектуючого, істеричного і цинічного Карамазова, з позицією його творця. ... письменник ... прагне розвінчати такий тип комуніста, який в атмосфері нової економічної політики ідейно розмагнітився і готовий всю партію звинуватити в зраді революційних ідеалів і "спускається, так би мовити, на тормозах до інтересів хитренького міщанина-середнячка", - цього критика не зауважувала". Сьогодні таке твердження, зрозуміло, не витримує жодної критики, як і негативістське сприйняття образу Аглаї.
Неодноразово називає Дмитра Карамазова протагоністом "Вальдшнепів" Л. Сеник. Проте в певний момент для дослідника "вигідно" розвести автора й персонажа-резонера в різні площини, і він заявляє: "Комуніст Дмитро Карамазов (ніяк не тотожність Хвильовому, мимо збігу політичних постулатів) - тип людини, яка прагне вийти з багна пореволюційної дійсності..." Чому таке раптове заперечення власних тверджень, висловлених на попередніх сторінках монографії?
Відповіді на це запитання варто, мабуть, шукати в полеміці про комунізм/ антикомунізм М. Хвильового. Назва монографії Л. Сеника "Роман опору" підсвідомо підштовхувала до антикомуністичного прочитання "Вальдшнепів". Уже з першої сторінки розділу про роман Хвильового автор, спираючись на попередників, подає ледь не готовий висновок: "Як відзначає Ю. Бойко, "така широта критики, убійчо гострої, непримиримої, могла бути лише у людини, яка не вагалася заперечити радянську систему й її ідейний світ у цілому. Але якщо була така свідомість, то мусіла на весь світ постати і проблема нової дійсності, що виросте з духово-ідейних засад, суперечних марксизмові-ленінізмові. Ці засади поволі окреслилися в свідомості Хви и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.