Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Повстання декабриств на Сенатськй площ в Петербурз, його значення. Т.Г. Шевченко як послдовник традицй декабриств, дослдження зв'язкв Т.Г. Шевченка з декабристами. Вплив Герцена Бєлнського. Огляд дяльност Кирило-Мефодївського товариства.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Литература. Добавлен: 08.10.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


33
Зміст

Вступ
1. На землі, политій кров'ю декабристів
2. Наснажені ідеями декабристів
3. Нескорений Прометей
Висновки
Список використаної літератури
Вступ

Багатогранна революційна, громадсько-політична й літературна діяльність перших російських дворянських революціонерів-декабристів склала цілу епоху в історії суспільного життя Росії. Революційні традиції декабристів стали найціннішим надбанням для наступних поколінь борців проти самодержавства, кріпосництва, капіталістичного гноблення. їх революційний подвиг послужив запалюючим прикладом самовідданості й мужності в боротьбі за інтереси народів Росії.
Серед шанувальників декабристів і соратників революційних демократів був великий син українського народу Тарас Григорович Шевченко - геніальний поет і талановитий художник, беззавітний борець проти самодержавства і кріпосництва. Усе своє свідоме життя він віддав служінню народові.
Т.Г. Шевченко глибоко цікавився подвигом революціонерів-декабристів і прославив їх безсмертну справу у своїх поетичних творах, на сторінках щоденника, де назвав їх «благовісниками свободи». Для українського поета були близькі й дорогі твори декабристів-поетів і прозаїків: К.Ф. Рилєєва, В.К. Кюхельбекера, О.І. Одоєвського, О.О. Бестужева-Марлінського, Ф.М. Глінки та інших. В них він черпав натхнення для боротьби, ідеї в революційній творчості, вбачав взірець служіння літератури інтересам народів Росії, пригнобленої царським деспотизмом і поміщиками. Особисто зустрічаючись з колишніми декабристами, Т.Г. Шевченко відверто симпатизував борцям, які першими підняли збройну руку на царизм і феодально-кріпосницький лад.
1. На землі, политій кров'ю декабристів

Повстання декабристів на Сенатській площі в Петербурзі і на засніжених полях України провістили початок визвольного руху в Росії. Дзвін кайданів засланих в Сибір на каторгу декабристів пробуджував до активної діяльності нове покоління борців, революційних демократів. Революція, як і раніше, стояла біля порога поневоленої самодержавством і придавленої кріпосним рабством Росії.
Життя й діяльність геніального українського поета і талановитого художника, революційного демократа Т.Г. Шевченка (1814-1861) невіддільні від загальноросійського визвольного руху проти самодержавства й кріпосництва. «Визволення особи й маси від рабства в усіх його видах і проявах, - писав революційний демократ П.А. Грабовський, - стало його заповітною думкою, завданням і справою життя».
Думки і помисли великого Кобзаря зверталися до мільйонів селян, що скніли в ланцюгах кріпосного рабства. Поневолені селяни віками мріяли про землю і волю, піднімалися на повстання проти поміщиків. На захист їх горою стали революційні демократи, які виступили за знищення поміщицької власності на землю і селян.
«Ці революційні думки, - писав В.І. Ленін, - не могли не снувати в головах кріпосних селян. І якщо віки рабства настільки забили й притупили селянські маси, що вони були нездатні... ні на що, крім роздроблених, поодиноких повстань, скоріше навіть «бунтів», не освітлених ніякою політичною свідомістю, то були і тоді вже в Росії революціонери, які стояли на боці селянства...». Захисниками селян виступили О.М. Радищев, декабристи, В.Г. Бєлінський, О.І. Герцен, петрашевці, Т.Г. Шевченко, М.Г. Чернишевський, О.М. Добролюбов, М.О. Некрасов та їх численні послідовники. Вони словом і ділом боролися проти самодержавства й кріпосництва і в цьому їх велика історична заслуга.
«На ділі, - писав В.І.Ленін про революційних демократів, - саме вони були великими діячами тієї епохи...».
Суспільно-політична діяльність Т.Г. Шевченка почалася в кінці 30-х років, коли лютувала самодержавно-поміщицька реакція. Царський уряд після повстання декабристів тримав під невсипущим наглядом жандармів усі сфери громадського життя, намагався підпорядкувати інтелігенцію впливові офіціальної ідеології самодержавства, задушити будь-які спроби критично мислити й протестувати проти існуючого ладу. Незважаючи на такі гнітючі умови, Т.Г. Шевченко сформувався як революційний демократ, став незламним борцем проти самодержавства й кріпосництва, знайшов собі немало однодумців, послідовників і соратників.
І.Я. Франко відзначав, що Т.Г. Шевченко виступив «як живий діяч, як робітник і борець за потоптані людські права всього поневоленого мужицтва, всього обідраного і скривдженого довговіковою історією українського народу, як защитник усіх кривджених, гноблених і переслідуваних».
Дитинство і юність Т.Г. Шевченка припали на бурхливий час. В грудні 1825 - січні 1826р. на Київщині палало повстання солдатів і офіцерів Чернігівського піхотного полку, який знайшов найщиріші симпатії серед пригнобленого народу. Ставлення селян до повстанців описав І.І. Горбачевський - один з учасників декабристського руху: «Здавалось, селяни, при всій їх неосвіченості, розуміли, які вигоди можуть мати від успіхів Муравйова; вони привітно приймали його солдатів, турбувалися про них і постачали їх усім з лишком, бачачи в них не квартирантів, а захисників»5. Зокрема, щире співчуття повстанці знайшли серед селян Мотовилівки, Мар'янівки, Пологів та інших сіл Васильківського повіту.
На початку 1826р. заворушення селян, що тривали кілька місяців, почалися в Черкасах, Виковій Греблі, Матяшах, Пищикові, Синяві, Яблунівці, Ольшаниці, Сорокотягах та інших селах Васильківського повіту на Київщині. Вони були безпосереднім відгуком на повстання декабристів Чернігівського полку. Селяни навіть підбурювали солдатів Низовського, Дніпровського та інших піхотних полків до повстання за прикладом чернігівців.
З Васильківського повіту центр селянського руху перемістився до Уманського повіту, де селяни свято зберігали спогади про Коліївщину - велике антифеодальне повстання 1768р. Тут у квітні 1826р. солдат Дніпровського піхотного полку Олексій Семенов підняв на боротьбу проти поміщиків селян Іванькова, Мошурова, Романівки. Вони громили панські маєтки, арештовували поміщиків, посесорів, економів, описували майно. Місцевій владі при допомозі карального загону вдалося придушити повстання. Однак воно мало широкий резонанс в інших повітах Київщини.
Поміщик П.В. Енгельгардт у 1829р. взяв 15-річного кріпака Тараса до свого двору козачком-слугою. І відтоді почалися тяжкі поневіряння непокірного Шевченка, який не схиляв голови перед панами та їх посіпаками за це зазнавав кари й знущання.
Від'їжджаючи на службу до м. Вільно (Литва), Енгельгардт узяв з собою і дворових людей та слуг, серед яких опинився й Шевченко. У Вільні майбутній художник і поет вперше познайомився з суспільно-політичним рухом студентів Віленського університету, вивчав культуру польського і литовського народів.
Перебування у Вільні прискорило визрівання політичної свідомості молодого Шевченка. За його власним визнанням, саме тоді він почав задумуватися над соціальною несправедливістю в самодержавно-кріпосницькому суспільстві: «Я вперше тоді прийшов до думки, чому і нам, нещасним кріпакам, не бути такими ж людьми, як і інші вільні стани?» Біографія Т.Г.Шевченка за спогадами сучасників. К., 1958. - с.22..
У Вільні Т.Г. Шевченко став свідком бурхливих подій польського повстання 1830-1831 pp., яке схвилювало передові сили усієї царської Росії. Воно справило на нього глибоке й незабутнє враження: на все життя він зберіг симпатії до польських революціонерів.
Залишивши службу у Вільні, Енгельгардт переїхав до Петербурга. В лютому 1831р. у столицю етапним порядком під вартою солдатів були доставлені його кріпаки. Разом з ними прибув і Т.Г. Шевченко.
Переїзд до Петербурга, який був найбільшим у Росії центром культури й освіти, суспільно-політичного життя, започаткував нову й особливо важливу сторінку в житті Т.Г. Шевченка, який знемагав і губив свій талант у неволі. На його «невідступне прохання» Енгельгардт у 1832р. законтрактував Тараса на чотири роки до художньої майстерні В.Г. Ширяева (теж колишнього кріпака) і мав намір підготувати з нього власного художника-кріпака.
Так Т.Г. Шевченко став учнем цехового майстра. У майстерні Ширяева він не лише вчився малювати, а й виконував багато виснажливих робіт для господаря. Іноді художник І.К. Зайцев влаштовував для учнів-під-майстрів читання творів О.С. Пушкіна і В.А. Жуковського. На таких вечорах бував і Шевченко. Часто ночами Тарас ходив до Літнього саду, де малював скульптури, а згодом почав писати вірші.
Під безпосереднім враженням тяжкого підневільного» життя селянства України і його боротьби проти гнобителів Т.Г. Шевченко почав свою діяльність як поет і художник. Традиції визвольного руху надихали його поетичну творчість ідеями боротьби за волю. «Поезія Шевченка, - писав П.А. Грабовський, - пройнята прагненням людей визвольної епохи, світлими ідеалами! правди й братства...».
У Петербурзі вийшла у світ перша збірка поезій Т.Г. Шевченка під назвою «Кобзар», чим підкреслювалася її глибоко народна основа. «У 1840 році, - писала більшовицька газета «Путь Правды», - він випускає свій відомий збірник віршів «Кобзар», який відразу висунув його в розряд найвидатніших національних поетів». За своїми переконаннями Шевченко «...виявився демократом, співцем пригнічених мас народу».
Кожний рядок віршів «Кобзаря», наснаженого визвольними ідеями, примушував читача замислюватися над долею батьківщини та її кріпаків-селян. Образ волі вставав і кликав до боротьби, що робило цю невелику книжку соціально загостреною, політично спрямованою проти гноблення, тиранства й неправди. «Кобзар» - це виклик гнобительському ладові, початок завзятої боротьби Т.Г. Шевченка проти ненависного самодержавства й кріпосництва.
З доброзичливою позитивною рецензією, автором якої був В.Г. Бєлінський, виступив журнал «Отечественные записки» (1840, №5). «Ім'я Т. Шевченка, - зазначалося в рецензії, - якщо не помиляємося, вперше ще з'являється в російській літературі, і нам тим приємніше було зустріти його на книзі, що повністю заслуговує схвалення критики». Великий критик, всупереч поглядам прихильників теорії офіціальної народності, обстоював право українських письменників писати твори рідною мовою.
Вихід у світ «Кобзаря» и прихильність до нього передової критики зробили ім'я Т.Г. Шевченка популярним в Росії і на Україні, сприяли швидкому зростанню числа щирих шанувальників, прихильників і однодумців поета, знаменували вступ його в літературу й активне суспільно-політичне життя.
У захопленні від «Кобзаря» був і великий російський актор М.С. Щепкін, який співчував декабристам. Він постійно жив у Москві. «Вірші, - писала в спогадах правнучка актора, - зразу ж зачарували Щепкіна, і він один з перших угадав у Шевченкові майбутнього великого поета. Він почав пропагувати в літературних і професорських колах Москви... вірші молодого поета і читав їх постійно. Особливо гарно, кажуть, читав він «Думи мої, думи мої...».
Декабристів захоплювала героїчна тема гайдамацького руху. К.Ф. Рилєєв задумав присвятити гайдамакам поему, але встиг написати лише уривок цього твору. У незакінченій поемі «Гайдамак» поет зображав визвольну боротьбу на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського панування, славив героя-гайдамаку, який зі зброєю в руках карав гнобителів народу.
Близький до декабристів (К.Ф. Рилєєва, В.К. Кюхельбекера, братів Бестужевих) письменник, критик і белетрист пушкінської епохи О.М. Сомов написав роман «Гайдамака» (1825), який друкувався частинами в журналах «Невский альманах» (1827), «Северные цветы» (1828), «Сын отечества» (1829) і «Денница» (1830).
Продовжуючи традиції декабристів, Т.Г. Шевченко яскраво висвітлив гостру класову і національно-визвольну боротьбу українського народу у славнозвісній поемі «Гайдамаки» (1841). У ній поет широко й правдиво, відобразив велике народне повстання 1768р. на Правобережній Україні, назване Коліївщиною. Головним героєм поеми виступив сам народ, який зброєю виборював собі свободу.
«Спостерігаючи скрізь гніт покріпаченої маси, - писав П.А. Грабовський, - поет природньо надихався і боротьбою за людську свободу й рівноправність в минулому і протиставив його сучасному».
Визвольні ідеї, якими була сповнена поема «Гайдамаки», спричинили до цензурних утисків. Царська цензура зробила в поемі ряд купюр особливо небезпечних місць, але їй не вдалося витравити в ній дух боротьби за волю. Т.Г. Шевченко це добре розумів. «Было мне с ними горя, - писав він про видання «Гайдамаків» у листі до Г.С. Тарновського 26 березня 1842p., - насилу выпустил цензурный комитет, возмутительно да и кончено, насилу кое-как я их уверил, что я не бунтовщик. Теперь спешу разослать, чтобы не спохватились». Отже, Т.Г. Шевченко свідомо поширював визвольні ідеї, спрямовані проти існуючого ладу.
Поема «Гайдамаки» справила велике враження на читачів, діячів суспільно-політичного руху, знайшла відгук в тогочасній пресі, приватному листуванні тощо.
У 1841р. Т.Г. Шевченко почав писати російською мовою трагедію «Никита Гайдай», уривок якої вперше був опублікований у журналі «Маяк» (1842, №9). Автор описав драматичні події на Україні часів Богдана Хмельницького. Головний герой твору Микита Гайдай нагадував героїв історичної поезії К.Ф. Рилєєва і виражав ідеї самого автора. Перша збірка «Кобзар», поема «Гайдамаки» та інші опубліковані твори Т.Г. Шевченка, пройняті визвольними ідеями, знайшли відгомін серед передової громадськості Росії і України.
Прогресивні ідеї і революційні традиції в суспільно-політичному житті Петербурга сприяли формуванню світогляду Т.Г. Шевченка як поета, художника-реаліста, революційного демократа, мужнього і несхибного борця проти самодержавно-кріпосницького ладу.
2. Наснажені ідеями декабристів

Спливали десятиріччя після героїчного повстання декабристів. По всій Росії загострювалася криза феодально-кріпосницької системи, і на порядок денний все настирливіше життя висувало питання про ліквідацію кріпосництва та повалення самодержавства, що гальмували суспільний розвиток країни. Наростала класова боротьба селян і робітників. До визвольного руху втягувалися нові сили різночинської інтелігенції. Все виразніше намічався перехід від дворянського до революційно-демократичного етапу в визвольному русі. Нові погляди, ідеї і теорії народжувалися в безперервній запеклій боротьбі прогресивних сил проти реакційної ідеології самодержавства, консерватизму слов'янофілів, ліберального реформізму західників. Загалом відбувалося різке розмежування сил в міру наближення до практичного розв'язання суспільних проблем Росії.
Помітно консолідувалися революційно-демократичні сили. Видатним діячем визвольного руху, визнаним лідером революційних демократів став відомий мислитель, літературний критик і публіцист В.Г. Бєлінський. Визначаючи місце В.Г. Бєлінського в суспільній боротьбі того часу, В.І. Ленін писав: «Попередником цілковитого витіснення дворян різночинцями в нашому визвольному русі був ще при кріпосному праві В.Г. Бєлінський» Шевченко Тарас. Повне зібрання творів в шести томах, т. 5, с.22..
В.Г. Бєлінський пройшов складний шлях політичного розвитку від просвітительства до революційного демократизму та утопічного соціалізму. Його передовий світогляд зазнав благотворного впливу ранніх творів К. Маркса. Великий критик одним з перших зрозумів необхідність революційної перебудови Росії й шукав шляхи для боротьби проти сил старого ладу. Він пристрасно боровся проти самодержавства й кріпосництва, реакційної і ліберальної ідеологій, мужньо і послідовно відстоював ідею соціальної революції. Журнал «Отечественные записки», де працював В.Г. Бєлінський (1839-1846), став популяризатором революційно-демократичних ідей в Росії.
Найповніше й найвідвертіше В.Г. Бєлінський сформулював революційні погляди у відомому «Листі до Гоголя» (3 липня 1848p.), де рішуче закликав до ліквідації самодержавства, кріпосництва шляхом соціальної революції. «Його знаменитий «Лист до Гоголя», що підбивав підсумок літературної діяльності Бєлінського, - писав В.І. Ленін, - був одним з найкращих творів безцензурної демократичної преси, що зберегли величезне, живе значення і до цього часу» Шевченко Тарас. Повне зібрання творів в шести томах, т. 6, с.64..
Діяльність В.Г. Бєлінського сприяла політичному вихованню нового покоління борців проти самодержавства й кріпосництва. Його радикальні ідеї знаходили широкий відгук і на Україні, де зростала плеяда борців за свободу.
До засновників революційної демократії в Росії на лежав і видатний учений, публіцист, письменник і політичний діяч О.І. Герцен. Він був борцем того покоління, що підняло прапор декабристів в умовах тяжкої реакції. Відзначаючи заслуги О.І. Герцена у визвольному русі, В.Г. Бєлінський писав йому: «Ти можеш мати могутній і благотворний вплив на сучасність» Т.Г.Шевченко. Документи та матеріали до біографії (1814-1861). К, 1975, с.315. . Великий критик не помилився: О.І. Герцен увійшов в історію визвольного руху як найвидатніший послідовник революціонерів-декабристів, теоретик революційного демократизму та утопічного соціалізму.
Теоретичні праці О.І. Герцена «Дилетантизм в науці» (1843) і «Листи про вивчення природи» (1845) стали найвищим досягненням матеріалістичної філософії до-марксівського періоду в Росії. «У кріпосній Росії 40-х років XIX століття, - писав В.І. Ленін про заслуги О.І. Герцена, - він зумів піднятись на таку височінь, що став урівень з найвидатнішими мислителями свого часу... Герцен дуже близько підійшов до діалектичного матеріалізму і зупинився перед - історичним матеріалізмом» Шевченко Тарас. Повне зібрання творів в шести томах, т. 3. К., 1963, с.216, 247, 265, 276, 469..
У своїх публіцистичних і художніх творах О.І. Герцен дав глибоку характеристику розвитку революційних ідей в Росії, доводив необхідність ліквідації кріпосного права й самодержавства, проповідував соціальну революцію, відстоював свободу і рівність народів, виступав за єднання слов'янських народів. Він створив теорію утопічного «російського соціалізму», обстоюючи ідею перебудови суспільства в Росії на основі селянської общини.
Емігрувавши за кордон (1847), О.І. Герцен відкрито виступив на боротьбу проти царизму. Він заснував у Лондоні Вільну російську друкарню (1853), де видавав громадсько-політичний альманах під назвою «Полярная Звезда» (1855-1862, 1869) і газету «Колокол» (1857-1867) разом з М.П.Огарьовим, який став його вірним соратником у революційній боротьбі.
Ці видання стали бойовими органами російської Революційної демократії й організаторами передових сил. Вони високо підняли революційні традиції декабристів й сприяли вихованню нового покоління борців за свободу. О.І. Герцен підтримував тісні зв'язки з передовими силами України: мав відомості про діяльність Т.Г. Шевченка, Кирило-Мефодіївського товариства, Харківсько-Київського товариства, селянські виступи проти поміщиків. Все це знаходило відображення на сторінках «Полярной Звезды» і «Колокола».
Два великих мислителі й ідеологи революційного І демократизму - В.Г. Бєлінський і О.І. Герцен - спільно виступали за революційне перетворення Росії на засадах утопічного соціалізму. «З цієї хвилини, - писав О.І. Герцен про свою зустріч з В.Г. Бєлінським у 1840 p., - й до смерті Бєлінського ми йшли з ним пліч-о-пліч». Ставши на чолі прогресивних сил усієї Росії, В.Г. Бєлінський і О.І. Герцен сприяли консолідації борців, посиленню загальноросійської визвольної боротьби. Яскравим показником активізації цієї боротьби стало виникнення політичного гуртка петрашевців у Петербурзі, Кирило-Мефодіївського товариства на Україні. Соратником і однодумцем революційних демократів виступив Т.Г. Шевченко.
У Петербурзі виник політичний гурток на чолі зі М.В. Петрашевським, який діяв протягом 1845-1849 pp. Він складався з 63 активних діячів, під безпосереднім впливом яких перебували сотні представників прогресивної інтелігенції Росії. Петрашевці мали своїх одної думців у багатьох містах (Москві, Казані, Києві та ін.), підтримували зв'язки з Т.Г. Шевченком і Кирило-Мефодіївським товариством. Політичні погляди петрашевців сформувалися під впливом ідей О.М. Радищева, декабристів, французьких просвітителів-матеріалістів, соціалістів-утопістів, а також селянського руху в Росії, буржуазних революцій у країнах Європи.
Головною метою петрашевців була підготовка сил для боротьби проти самодержавства й кріпосництва в Росії. Революційно-демократична частина (М.В. Петришевський, М.О. Момбеллі, М.О. Спєшнєв та ін.) виступала за повалення самодержавства і встановлення республіки, скасування кріпацтва, рівноправність народів, запровадження загальної освіти. М.В. Петрашевський склав «Проект про звільнення селян». Значну увагу петрашевці приділяли поширенню революційних ідей. У «Кишеньковому словнику іншомовних слів, що увійшли до складу російської мови» вони пропагували ідеї утопічного соціалізму. У відозвах до селян («Десять заповідей») і солдатів («Солдатська бесіда») містився заклик до повалення влади поміщиків і самодержавства. Петрашевці обговорювали питання про створення таємного товариства, його програми й тактики боротьби. Загалом діяльність петрашевців відіграла визначну роль в активізації визвольної боротьби нового покоління революціонерів, вихованих на ідеях декабристів, В.Г. Бєлінського, О.І. Герцена.
Оцінюючи велику позитивну діяльність прогресивних сил Росії за чверть століття після повстання декабристів, О.І. Герцен писав: «...Всередині держави здійснювалась велика робота - робота глуха і мовчазна, але діяльна і безперервна; скрізь зростало невдоволення, революційні ідеї за ці двадцять п'ять років поширились більше, ніж за все попереднє століття...». Так було і на Україні, де прогресивні сили гуртувалися навколо Т.Г. Шевченка.
Таким чином, історичний період, що настав після повстання декабристів, характеризувався в Росії інтенсивним розкладом феодалізму, кризою та розвитком в надрах старої кріпосницької системи капіталістичного Укладу, посиленням класової боротьби пригноблених народних мас і розвитком визвольного руху проти самодержавства й кріпосництва. Все це дало можливість Ф. Енгельсу зробити досить широкий висновок про становище в Росії. «В Росії, - писав він у статті «Рухи 1847 року», - розвиток промисловості йде гігантськими кроками і навіть бояр все більше і більше перетворює в буржуа. Кріпосне право в Росії і в Польщі обмежуємося, що означає ослаблення дворянства в інтересах буржуа і створення класу вільних селян, в якому буржуазія всюди мав потребу». У той час боротьба усіх прогресивних сил спрямовувалась проти кріпосного права гальмувало загальний розвиток суспільства.
Визначною подією в історії загальноросійського визвольного руху на дворянському етапі було виникнення на Україні, майже одночасно з організацією петрашевців, таємного Кирило-Мефодіївського товариства з революційною програмою, ідейним натхненником якого став революціонер-демократ Т.Г. Шевченко. Молоді прогресивні сили України замислювались над долею пригнобленого народу, мріяли про його визволення від кріпацької неволі, шукали шляхи повалення самодержавства.
У січні 1846р. професор Київського університету М.І.Костомаров, чиновник М.І. Гулак та студент В.М. Білозерський заснували політичну організацію, названу на честь слов'янських просвітителів «Слов'янське товариство святих Кирила і Мефодія». Однак товариство ставило не лише освітні цілі, як здавалося б на перший погляд. З самого початку воно мало політичний характер: висувало питання про визволення і єднання слов'янських народів, ліквідацію самодержавства, кріпосництва, запровадження загальної освіти простого народу тощо. Саме ці питання хвилювали уми прогресивних сил не лише Росії, а й країн Європи. Таємне товариство виникло у Києві і діяло 15 місяців (січень 1846 - березень 1847). До нього вступили поет-революціонер Т.Г. Шевченко, студенти університету О.О. Навроцький, О.В. Маркович, І.Я. Посяда, Г.Л. Андрузький і О.Д. Тулуб, вчителі П.О. Куліш і Д.П. Пильчиков, поміщик М.І. Савич. Товариство об'єднувало 12 осіб.
До середини 40-х років XIX ст. вже сформувався світогляд Т.Г. Шевченка як революційного демократа. Його проповідь селянської революції знайшла відгук серед широкого кола передової інтелігенції України і сприяла згуртуванню радикальних сил. Та й сам поет Шукав тоді спільників і однодумців для організації більш ефективної боротьби проти самодержавства і кріпосництва.
У квітні 1846 р. відбулася особиста зустріч Т.Г. Шевченка з М.І. Костомаровим у Києві. Його глибоко зацікавило повідомлення про утворення таємного Кирило-Мефодіївського товариства. «Коли я, - писав у спогадах М.І. Костомаров, - розповів Шевченкові про існування товариства, він зразу ж виявив готовність пристати до нього, але поставився до його ідей з... крайньою нетерпимістю, що призвело до багатьох суперечок між мною і Шевченком». Революційний демократ виступив з рішучою критикою поміркованих ліберально-реформістських принципів програми товариства, що її висував М.І.Костомаров. Полеміка між Т.Г. Шевченком і М.І. Костомаровим виявила наявність двох тенденцій - революційно-демократичної та ліберально-буржуазної - у визвольному русі. Відбувалося поступове розмежування поглядів його учасників на шляхи і методи боротьби проти самодержавства й кріпосництва. Відповідно до цього об'єктивного процесу групувалися й члени Кирило-Мефодіївського товариства.
Під проводом Т.Г. Шевченка у товаристві згуртувалася революційно-демократична частина, що в питаннях здійснення програми соціальних перетворень стояла на радикальних позиціях (М.І. Гулак, О.О. Навроцький, І.Я. Посяда, Г.Л. Андрузький), виступала поборницею революційних ідей.
Прихильниками буржуазно-ліберальних поглядів у товаристві були М.І. Костомаров, В.М. Білозерський, П.О .Куліш, О.В. Маркович, О.Д. Тулуб, Д.П. Пильчиков, М.І. Савич. Провідне місце серед буржуазно-ліберальної частини товариства належало М.І. Костомарову і П.О. Кулішу.
Революційно-демократичні сили справили позитивний вплив на зміст програмних документів, що були вироблені до літа 1846p.; «Статуту Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія» і «Книги буття українського народу», а також інших документів, складених учасниками товариства. Там вперше знайшли місце ідеї революційного демократизму, що зростали в боротьбі з лібералізмом.
Постановка питання про відображення декабристської програми і тактики у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства вимагає попереднього з'ясування можливості знайомства членів цієї організації з документами дворянських революціонерів. На той час всі матеріали слідства, а також програмні документи декабристів залишались замкненими у сховищах жандармів III відділу. Царський уряд опублікував у газетах маніфест, донесення слідчої комісії і кілька інших офіційних повідомлень, де висував свою версію про повстання і програму декабристів. Реакційна урядова концепція мала на меті приховати від широкої громадськості справжній сенс подій на Сенатській площі та на Україні, не допустити поширення революційної програми декабристів, виставити останніх як злочинців, що прагнули вбити Царя й захопити владу заради своїх користолюбних цілей. Проте й крізь пелену урядової фальсифікації проглядалися справжні наміри декабристів - повалити самодержавство, знищити ненависного царя, скасувати кріпацтво, ввести республіканське правління, провести соціальні реформи в країні.
Важливим джерелом для знайомства з програмою декабристів та їх тактикою боротьби стали свідчення очевидців подій. Ще до вступу до таємного Кирило-Мефодіївського товариства Т.Г. Шевченко познайомився з цими джерелами і висловив свою революційно-демократичну концепцію розуміння повстання декабристів у Поемах «Тризна» і «Сон», а також містерії «Великий льох». Ці твори поширювалися серед членів таємного Товариства, більшість яких мала певне уявлення про вміст діяльності та перебіг повстання декабристів, їх революційної програми. Тому питання про вплив чи відображення програми і тактики декабристів у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства має науковий інтерес.
Одним з найважливіших програмних документів Кирило-Мефодіївського товариства є «Статут Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія», що складається з двох частин під назвою «Головні ідеї» і «Головні правила». Оскільки товариство створювалося як слов'янське, то і статут присвячений долі слов'янських народів, що зазнавали соціального і національного гноблення.
Долею слов'янських народів глибоко цікавилося декабристське Товариство об'єднаних слов'ян. Присяга цього товариства містила клятву борця: «Пройду тисячі смертей, тисячі перешкод, пройду і присвячу останній подих свободі й братерському союзові благородних слов'ян». Декабрист І.І. Горбачевський у спогадах конкретизував це положення: «Товариство мало головною метою звільнення всіх слов'янських племен від самодержавства; знищення існуючої між деякими з них національної ненависті і возз'єднання всіх населених ними земель у федеративний союз».
Революційний демократ Т.Г. Шевченко услід за декабристами виступив за соціальне і національне визволення слов'янських народів і задовго до утворення Кирило-Мефодіївського товариства висловив думку про їх дружбу і братерство на основі взаємного довір'я.
Ідеї декабристів і Т.Г. Шевченка в питанні про визволення та об'єднання слов'янських народів знайшли відображення в програмних документах Кирило-Мефодіївського товариства, де йшлося про ліквідацію самодержавства і деспотизму, скасування кріпацтва, визволення їх від іноземного поневолення, об'єднання в республіканську федерацію, запровадження освіти серед простого народу.
У «Головних ідеях» статуту говориться, що «духовне політичне об'єднання слов'ян є тим справжнім призначенням, до якого вони повинні прагнути». При об'єднанні кожний слов'янський народ мав дістати собі незалежність, «народне правління» (республіку), додержуватися «рівності співгромадян» незалежно від їх походження, віровизнання і соціального становища. Вимога такої рівності відповідала поширеному в той час буржуазному природному праву людей, що протиставлялось кріпосному праву. Керівним органом федерації слов'янських республік оголошувався «загальний слов'янський собор» з представників усіх народів.
Про визволення і єднання слов'янських народів йдеться і в «Книзі буття українського народу», що належить до ідеологічних документів, вироблених членами Кирило-Мефодіївського товариства. Але тут Україні відводиться месіанська роль в слов'янському світі, що свідчило про появу націоналістичних тенденцій серед ліберально-буржуазної частини товариства. Проте не цей бік превалює у творі. Характеризуючи історичну долю слов'ян, автори «Книги буття українського народу» позитивно оцінюють всі кроки, спрямовані на єднання слов'янських народів. Возз'єднання України з Росією, зокрема, вони вважають зразком для гуртування народів. Україна з Росією возз'єдналися «як єдиний люд слов'янський з слов'янським, нерозділимо і незмісимо..., як колись поєднаються усі народи слов'янські між собою». В Доданій до «Книги бутт и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.