На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Мстичн (квазрелгйн) мотиви у творчост Кулша. Поява демончних елементв у творах росйських гофманств. Створення Хвильовим демончних героїв в українськй лтератур 1920-х рокв. Антихристов риси Хуло в комедї М. Кулша Хулй Хурина.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Литература. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Демонічні підтексти ранніх комедій М. Куліша («От так загинув Гуска», «Хулій Хурина»)

Це загальновідомий факт, що Кулішів земляк, українець Микола Гоголь, увів у царину російської літератури чорта, чортівську силу та містичну фантастику загалом - спершу в майже конкретній іпостасі на тлі напівфантастичних українських пейзажів, а згодом у завуальованому вигляді у примарному просторі Санкт-Петербурга. Пізніше (і чималою мірою на основі його-таки традиції) з'явилися демонічні елементи у творах російських "гофманістів" (А. Вельтманна, В. Одоєвського, А. Бестужева, О. Сенковського) та й А. Сухово-Кобиліна. Аж ніяк не без впливу Гоголя, значення якого Ф. Достоєвський відмітив фразою: "усі ми вийшли із [Гололевої] "Шинелі"...", - чорт потрапив у більшість романів автора "Бісів" і "Братів Карамазових", звідки він проник до текстів Ф. Солоґуба та поетів "срібного віку". І саме один із провідних літераторів "срібного віку" Д. Мєрєжковський - теж Кулішів земляк, але вже повністю асимільований в імперську культуру - сформулював інтерпретацію Гоголевої творчості, яка стала домінантною в Росії на початку XX ст. Те, якою мірою книжка Мєрєжковського "Гоголь і чорт" (1906) визначила загальний погляд на Гоголя і його творчість у перших двох десятиліттях XX віку, можна відчути із зауваги А. Бєлого, висловленої в 1934 p., коли із презирством (частково, мабуть, накинутим ідеологічною вимогою таврувати творчість антикомуніста Мєрєжковського, який на той час жив у Парижі) він твердив, що "працю Мандельштама (аналіз мови Гоголя), що вийшла 1902 p., повністю заглушив заливчастий рик Д.С. Мєрєжковського про Чічікова". Микола Куліш, уважний читач російської літератури перелому століть, цього тексту просто не міг не знати.
Утім у Куліша, як і в Гоголя, оце явище "чортівського туману", що перетворює "вельми не дурних, на свій лад" людей на позбавлених здорового глузду дурнів, таки не зовсім незалежне від них самих, бо можливе лише за наявності певних створених ними умов та в середовищі відповідних почуттів і реакцій. Основне почуття, що дозволяє "чортові насміятися з людини", - це її бездумний страх. У статті "Страхи і жахи Росії" (із "Вибраних місць із листування з приятелями") Гоголь, пишучи неначебто про "Єгипетську темряву" біблійних часів, так характеризує деяких своїх сучасників: "Усі почуття, всі спонуки, всі сили в них пропали, окрім єдиного страху". Страх перед всемогутністю та водночас і химерністю царської влади й боязнь, що доведеться розплачуватися за минулі прогріхи, спонукує "ревізорських" чиновників запобігати ласки у випадкового хитрого брехуна. Аналогічний страх формує поведінку Хоми Божого і його підвладних, а вся особистість "заляканого на смерть" Гуски визначена страхом. Крім страху, риси, які роблять людей податливими на "чортівський туман", - це теж, з одного боку, хлєстаковські "легкість думок, прямо незвичайна" (через яку найсерйозніші дилеми зводяться до примітивних егоїстичних бажань, "адже на те й живеш, щоб зривати квітки розкоші"), та схильність до брехні, плітки й перекручення дійсного (раз-у-раз відображувана в Куліша, приміром, коли гіперболічно перебільшені Пташихою уривки з підслуханих розмов переконують церковну громаду, що Хулій Хурина був святим учителем), а з другого боку, чічіковське прагнення до "поміркованої ситості духа й тіла, "спокійного задоволення"...", коли метою життя стають пошуки "замість блаженства - добробуту, замість благородності - доброзвичайності, тобто зовнішньої умовної доброчинності" - лиш формального дотримування суспільних норм, а відтак і відмови від особистої автентичної правди та "обличчя такого, як у всіх", - себто, одне слово, "невмируща пошлість людська".
В українській літературі 1920-х "демонічних" героїв типу Хлестакова й Чічікова створив Хвильовий у "Ревізорі" та "Іванові Івановичу" (1929). Завершувальним акордом цієї серії віртуозних сатиричних творів був написаний уже в дещо іншому ключі роман Булгакова "Майстер і Маргарита".
Щодо демонічного виміру "Майстера й Маргарити" жодних сумнівів немає. Дія роману побудована навколо вторгнення чорта Воланда та групи його демонічних прибічників у Москву 1920-30-х pp. Містичний чи квазімістичний вимір роману настільки ключовий, що в деяких дослідників текст здобув собі назву "Євангелія від Міхаіла" (див., приміром: Із романами Ільфа й Петрова (як і з двома комедіями Куліша) справа виглядає дещо інакше, бо, на перший погляд, стикаємося тут із побутовою сатирою на радянських шахраїв, щоправда, "хлєстаковсько-чічіковського" типу, що (за Мєрєжковським) натякає на "вимір чорта". Утім ґрунтовний аналіз романів М. Каґанською та З. Бар-Селлою звертає увагу на наскрізну насиченість обох текстів містичною і масонською символікою й доводить пов'язаність Бендера як з Антихристом, так і з чортом. Окрім численних паралелей у характеристиках Бендера та Воланда (зовсім природних з огляду на контакти Булгакова та Ільфа в Москві), цей висновок підтверджений низкою антихристових та чортівських рис, починаючи з Бендерового віку (33 роки) і походження "турецького підданого" (тут натяк на Христові сирійські корені) через явну спорідненість його кавказьких мандрів ("Дванадцять стільців") із "Демоном" М. Лермонтова аж до його праці в конторі заготівлі рогів і копит та причетності до "апокаліптичної" пожежі "Вороної слобідки" ("Золоте теля").
Як у "Майстрові й Маргариті", так і в романах Ільфа й Петрова (та й великою мірою, хоч і не зовсім, у п'єсах Куліша) маємо справу, мовити б, із "малим чортом" (diabolus minor), грайливим витівником, спокусником, брехуном і шахраєм, що, однак, іноді буває доволі позитивним і симпатичним і присутність якого може призвести до оновлення динаміки людського духу. У кращому випадку це Ґетівський "дух заперечення", чию важливість у житті визнає, у "Пролозі на Небі" у "Фаусті", сам Бог: "Людина не всякчас діяльності радіє, / Понад усе кохає супокій; / Потрібен їй супутник ворушкий, / Щоб бісом грав і збуджував до дії". Зокрема, булгаковський Воланд у традиції Ґетівського Мефістофеля, мовляв, прагнучи зла, чинить добро, бо його вплив веде до низки позитивних розв'язок. Дещо інакше, однак, стоять справи з Хуліо Хуреніто (чию постать потрібно ґрунтовніше проаналізувати з огляду на безпосередній її зв'язок із комедією Куліша), який, дарма що він предтеча як Бендера, так і Воланда, принципово відмінний від тих "легкодушних" демонічних персонажів. Хоча розповідач роману в першій сцені впізнає в ньому чорта, бо "по вище скроні під кучерями виразно виступали в нього круті ріжки, а плащ марно силкувався прикрити гострий, войовниче піднятий хвіст", оце перше враження, як нам пояснюють, виявляється помилковим. Навпаки, Хуліо заперечує навіть саме існування чорта: "Я знаю, за кого ви мене вважаєте. Та його не існує". У цьому перша його суттєва відмінність від Воланда й Бендера. Воланд чітко та неодноразово підтверджує існування як Бога, так і чорта, а Бендер у сцені боротьби за душу Адама Козлевича з католицькими святенниками обмежується стандартним чортівським запереченням Бога, про чорта нічого не згадуючи. Хуліо, попри свій, поза сумнівом, демонічний характер (адже його пов'язаність із чортом залишається очевидною впродовж тексту, і, нажаханий нігілізмом його поглядів, розповідач незабаром вигукує: "Ви без хвоста, але ви - сам він!"), заперечує існування як Бога, так і чорта, себто себе самого. Це вказує на глибший рівень демонічної "омани", про який ще буде мова далі.
Антихристові риси Хуліо яскраво та всебічно висвітлені в романі - від ролі учителя із (щоправда, тільки сімома) "апостолами", що приходить у світ поставити під сумнів основи усталеного суспільно-релігійного ладу, крізь його вчення, які пародіюють проповіді Христові, крізь викривлені імітації Христа, зображеного у хрестоматійних творах літератури, аж до химерної самопожертви, коли Хуліо, якому "остаточно усе остогидло", вирішує (позаяк не може "вмерти заради ідеї") умерти "за чоботи" й тому виїжджає до України, у Конотоп, і про цю його подорож розповідач однозначно заявляє, що "це була хресна дорога". Побіч цього, Хуліо має риси просто здегенеровані, а то й патологічно криміногенні. Утім цю складну постать навряд чи виправдано було б умістити у вузьких, суцільно негативних рамках. Адже його нещадно прямолінійна манера мислення й вислову, яка, без огляду на будь-що, веде думку, концепцію, поведінку до її остаточного логічного вивершення, не так "пропагує" різні нігілістичні тенденції, як викриває та оголює їх, а парадоксальна його філософія глузливо заперечує не лише навколішній світ, а й себе саму, канони власних переконань і вчинків.
Оцей "викривальний" аспект дій Хуреніто пов'язаний, приміром, із його взаєминами з більшовицькою владою. Загалом, попри запевнення розповідача роману, Хуліо навряд чи можна вважати "людиною без переконань". На відміну від Бендера, а то й Воланда, які, попри свій нонконформізм, по суті, позбавлені чіткого напряму опортуністи, Хуліо не лише добре знає, якими повинні бути наслідки його діяльності, але й, за всіма познаками, має "програму" дій. Згідно з принципами "програми", він, приміром (знов на відміну від пізніших "веселих антихристів", які були у прямій або ж опосередкованій опозиції до радянської влади), пробує нав'язати активну співпрацю з більшовиками, бо вважає їхню "місію" співзвучною із власною, дарма що водночас бачить їхні реальні дії не досить радикальними. Перед обличчям можливого розстрілу він так промовляє до агента Чека, висловлюючи (у 1922 р) принципи, які вже одне десятиліття по тому на практиці втілить у життя демонічний сталінський апарат: "Революція мені дуже по душі і можу казати, що протягом тридцяти одного року мого життя я вибирав займатися нищенням, підриванням, підкопуванням і всякими очищувальними операціями. [...] Ви нищите "свободу", і я вас поздоровляю. [...] Сьогодні "свобода" - контрреволюційне поняття. [...] Якщо мене не розстріляєте, я буду в міру моїх сил працювати з вами, тобто нищити красу, свободу думки, почуттів та вчинків во ім'я закономірної, єдиної, точної організації людства! [...] Велика й складна Ваша місія - настільки привчити людину до дибів, щоб вони їй здавалися ніжними обіймами матері. Для того [...] потрібно створити новий пафос для нового рабства". Це рабство й доба, "коли тисячі рук простягаються по кийка, а мільйони сластолюбно готують спини", - буцімто неминучий етап на шляху до дня, "коли кийок нікому не буде потрібен". Адже, як пояснює Ерєнбурґ-розповідач, "Хуліо Хуреніто вчив нас ненавидіти теперішнє і, щоб ця ненависть була міцна і пристрасна, він прихилив перед нами [...] двері, які ведуть у величне й неминуче завтра". Із цього проникливого, "викривального" оголення суті большевицької "місії" випливає моторошно пророче (не єдине в цьому дивному тексті) передвістя "потрібних майбутніх заходів" включно із масовим винищуванням населення, перетворенням на абсурд ідей особистої свободи та самоповаги й одночасним "творенням нового пафосу для нового рабства" засобами офіційної пропаганди, цинічно названої "пролетарською культурою". Оті реальні майбутні злочини виправдовувало саме вимогами шляху до "величного й неминучого завтра", - шляху, який в очах Д. Мєрєжковського був дорогою Хлестакова "до чорта, в порожнечу, в нігілізм...", а в очах М. Куліша - Малахієвим шляхом у "голубе ніщо".
Ці аспекти "Хуліо Хуреніто" вводять в інший вимір демонічного (причетний також до комедій Куліша), якого безпосередньо не заторкали ні Булгаков, ні, тим більше, Ільф і Петров, - моторошний вимір "великого чорта", не грайливого шахрая, витівника й "лукавця" Мефістофеля, "найстерпнішого" з "духів заперечення". Це вимір сили, яка не вписується в антропоморфічні уособлення, а залишається невидимою й захованою, хоча відчутною та вельми ефективною. Попри позірне заперечення чорта, Хуліо передає відчуття цієї сфери демонічного після вибуху війни, коли пояснює учням: "Вони служать безликому, не народженому, проте [вже] в утробі - найжорстокішому. Служіть і ви!". "Сатана XX віку мусив би бути уособленням пекла концентраційних таборів, запереченням всіх понять про світ і сенс існування; мусив би втілювати не лише негацію усіх цінностей, а й ще щось далеко більшою мірою злобливе та віроломне - інверсію значень, поєднану із примусом визнавати їх у первісному се и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.