Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


автореферат Природа й основн художн вимри демонологчного дискурсу прози В. Шевчука, провдна стратегю творення ним художнього унверсуму та описати форми її реалзацї. Описання основних принципв нтерпретацї проблем буття людського духу засобами демончного.

Информация:

Тип работы: автореферат. Предмет: Литература. Добавлен: 11.04.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАРПОВА Ольга Петрівна

УДК 821.161.2-3.091
ДЕМОНОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС ПРОЗИ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА

Спеціальність 10.01.01 - українська література
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Херсон - 2008
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасний світ - попри величезний за останнє століття науково-технічний поступ і виразне тяжіння до раціоналізму - сьогодні знову, як це не парадоксально, звертає свою увагу на ірраціональне, не підвладне людському розуму і ним неосяжне. Вічний потяг до таємниці, до містичного, з одного боку, й актуалізація у сьогоденні надзвичайних і поки що не витлумачених наукою паранормальних явищ, з іншого, спонукає сучасника замислитися про реальність ірреального, визнати, що існують ще не пізнані людиною форми інобуття, які корелюють з буденним, звичним і пояснюваним, і впливають на нього. Відчуття непізнаності світу довкола посилюється усвідомленням непізнаності світу в собі - розширюються уявлення про людські можливості та першопричини, принципи, наслідки духовної діяльності, формується поняття духовного простору людського буття. Як і на зорі своєї історії, на зламі II і III тисячоліть людство знову приходить до висновку, що весь світ - це арена постійної боротьби сил добра і зла, боротьби, яка триває споконвік і ведеться принаймні у двох площинах - світу людей і світу людини (людської душі). Відповідно знову виникає потреба в артикуляції цих інтуїтивних знань у певних образах, символах, тобто потреба у новітній міфології, яка відобразила б усе розмаїття форм вбуттєвлення людського духу в зовнішній світ і перипетій його внутрішнього життя. І сучасна література, основним завданням якої є художнє осмислення духовних проблем, намагається виразити й інтерпретувати всю цю діалектику життя у дивовижних демонічних образах. Народжені в уяві людини дохристиянських часів і модифіковані під впливом християнства та філософсько-художніх пошуків доби бароко, романтизму, ці образи й досі живуть у свідомості нашого сучасника, виступаючи абстрактними окресленнями конкретних станів людського духу.
Саме цим, очевидно, і пояснюється інтерес сучасного письменства і, зокрема, одного з найбільш яскравих і самобутніх його представників - Валерія Шевчука, до демонічного як художнього засобу репрезентації та інтерпретації дійсності. Навіть побіжний огляд творчості цього прозаїка дає нам змогу назвати його дослідником багатовікової - від дохристиянських часів до новітніх - історії душі українця, яку В. Шевчук розкриває у питомих для українського міфологічного мислення категоріях демонічного. Аналіз демонологічного дискурсу прози В. Шевчука дозволить не тільки з'ясувати специфіку його художнього стилю, виявити філософське підґрунтя його літературної творчості, а й продемонструє її традиційність (себто глибоку вкоріненість у національну та світову культуру) та її новаторство, виразну пошуковість і культурологічність.
Загалом художній світ В. Шевчука вже неодноразово ставав об'єктом прискіпливої уваги літературознавців, які досліджували розмаїті тематично-проблемні, композиційно-сюжетні, жанрово-стильові особливості прози цього письменника (Н. Бєляєва, Т. Блєдних, Н. Городнюк, Р. Мовчан, Г. Насмінчук, Г. Полякова, Л. Тарнашинська та ін.). Натомість функціонування демонічного в художньому універсумі В. Шевчука розглядалося лише частково, побіжно, у межах аналізу інших аспектів творчості прозаїка (Н. Городнюк, Т. Жовновська, М. Жулинський, Р. Корогодський, П. Майдаченко, М. Павлишин та ін.), окремих його творів (здебільшого, роману-балади “Дім на горі”) чи типів демонічних образів (В. Даниленко). Необхідністю заповнити цю прогалину комплексним дослідженням демонологічного дискурсу прози В. Шевчука й зумовлена актуальність висвітленої у дисертаційній роботі теми.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження має безпосередній зв'язок з науковими розробками кафедри українського літературознавства Інституту філології та журналістики Херсонського державного університету (за темою „Поетика художнього тексту"). Тема роботи ухвалена на засіданні Бюро наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 130/35 від 19.01.2006).
Метою дисертаційної роботи є з'ясування суті, природи, основних художньо-естетичних, стильових та філософських параметрів і функцій демонологічного дискурсу прози В. Шевчука, а також виявлення національно-культурної специфіки його актуалізації. Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань:
визначити природу й основні художні виміри демонологічного дискурсу прози В. Шевчука, встановити провідну стратегію творення ним художнього універсуму та описати форми її реалізації;
проаналізувати специфіку репрезентації демонологічного дискурсу в межах актуалізованих у творчості письменника художньо-філософських систем (бароко, романтизму, постмодернізму);
дослідити ступінь та напрямки адаптації фольклорно-міфологічної демонологічної традиції в прозі В. Шевчука;
розглянути ідейно-образну архітектоніку демонологічного дискурсу;
здійснити розгорнуту класифікацію Шевчукової демонології;
виявити атрибутивні та функціональні домінанти демонічних образів різних типів;
описати основні принципи інтерпретації проблем буття людського духу засобами демонічного.
Об'єктом дослідження є демонологічний дискурс, генерований художніми текстами Валерія Шевчука.
Предметом дослідження є генеза, структура, типологія та функції демонології у прозі Валерія Шевчука.

Методологічно-теоретичну основу дисертації становлять фундаментальні літературознавчі, історико-філософські та культурологічні праці зарубіжних і вітчизняних науковців минулого й сучасності, присвячені загальнотеоретичним питанням (М. Бахтін, К. Вентос, Г. Гегель, У. Еко, Ю. Лотман, Д. Чижевський та ін.), проблемам літературного бароко (Е. Д'Орс, А. Макаров, А. Окара та ін.), романтизму (Т. Бовсунівська, Т. Комаринець та ін.), постмодернізму і химерної прози (О. Ковальчук, А. Кравченко, О. Онишко, Д. Фоккема та ін.), а також міфології (Є. Мелетинський, Г. Мінц, О. Потебня) і фольклору як репрезентанта міфологічного мислення народу (В. Давидюк, В. Милорадович, І. Нечуй-Левицький, П. Шпилевський). Джерелами до вивчення української народної демонології стали збірники етнографічних матеріалів, укладені видатними фольклористами минулого В. Гнатюком, Б. Грінченком, П. Кулішем, М. Драгомановим.
Головними методами дослідження є: 1) історично-генетичний та історично-порівняльний, з допомогою яких з'ясовані генетично-культурні зв'язки між прозою В. Шевчука як явищем сучасної літератури та усною народною творчістю й національними літературними явищами епох бароко і романтизму; 2) порівняльно-типологічний, що уможливив аналіз Шевчукової прози в контексті розвитку національного літературного процесу; 3) дискурсивно-аналітичний, структурно-семіотичний і контекстуальний, що використовувалися в роботі в інтерпретації символіки художніх творів на різних рівнях -- від слова, образу до тексту та дискурсу. Застосовувалися також описовий, порівняльно-зіставний (у т. ч. інтертекстуальний), проблемно-тематичний та жанрово-стилістичний методи.
Джерельна база дослідження. Матеріалами дослідження є ті художні тексти Валерія Шевчука, які формують демонологічний дискурс його прози, зокрема роман-балада “Дім на горі” з фольклорно-фантастичним циклом “Голос трави”, романи “Око Прірви”, “Три листки за вікном”, фантастично-історичні повісті “Місячний біль”, “Мор”, “Птахи з невидимого острова”, “Сповідь”, “Початок жаху”, фантастичні повісті на сучасну тематику “Горбунка Зоя”, “Жінка-змія”, “Жінка в блакитному на сніговому тлі”, збірка історичної прози “У череві апокаліптичного звіра”, збірка оповідань “Долина джерел” та ін. - усього проаналізовано близько півсотні творів. Ключем до літературно-філософської інтерпретації багатьох з них стали автобіографічна повість письменника “На березі часу. Мій Київ. Входини”, його інтерв'ю, а також наукові розвідки В. Шевчука з проблем українського літературного бароко та необароко.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що у вітчизняному літературознавстві це перше комплексне дослідження демонологічного дискурсу прози В. Шевчука, в результаті якого вперше було: а) визначено необарокові, неоромантичні та постмодерні параметри творчості письменника у її демонологічному дискурсі; б) виділено й докладно проаналізовано демонологію художнього макрокосму, мікрокосму та світу слова; в) розроблено класифікацію демонічних образів, з'ясовано їхню генезу та основні типологічні особливості;
г) розглянуто художні функції демонічних образів як понадчасових рефлексій духовного життя людини у його суспільному та особистісному вимірах.
Парадигма демонологічного дискурсу у творчості В. Шевчука розглядається як сукупність пізнавальних принципів і прийомів відображення буття людського духу.
Під час аналізу варіативності демонологічного дискурсу прози В. Шевчука до наукового обігу введено значний за обсягом фактичний матеріал, що ілюструє наведені наукові положення.
Теоретичне значення дисертації визначається насамперед тим, що її висновки відкривають нові можливості у вивченні загальнотеоретичних питань сучасного літературознавства та історії української літератури, а також поглиблюють знання про сучасну національну прозу як явище духовної культури.
Практичне значення дисертаційної роботи полягає насамперед у тому, що її результати і зібраний фактичний матеріал можуть бути використані як у фундаментальних загальнотеоретичних дослідженнях з літературознавства, так і в подальшому вивченні творчості В. Шевчука. Отримані результати дисертаційного дослідження також можуть бути залучені для підготовки та викладання у вищій школі курсів з теорії літератури й історії української літератури ХХ ст., спецкурсів з проблем сучасної художньої прози та для створення спеціальної науково-дидактичної літератури - посібників, підручників, текстів лекцій.
Апробація роботи.
Результати дослідження обговорено й схвалено на засіданні кафедри українського літературознавства Інституту філології та журналістики Херсонського державного університету. Основні результати проведеного дисертаційного дослідження упродовж 1999-2004 рр. пройшли апробацію на Всеукраїнській науковій конференції “Національна ментальність і культура” (Одеса, 1999), Міжнародній науковій конференції “Міф і легенда у світовій літературі” (Чернівці, 2000), Всеукраїнській науковій конференції “В. Шевчук у духовному просторі України” (Житомир, 2004), IV Міжнародній науково-теоретичній конференції “Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2004). Основну проблематику дисертації викладено у 5-ти статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях.
Структура дисертації зумовлена основною метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (127 позицій). Обсяг роботи - 216 сторінок, основного тексту - 207 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі з'ясовано стан розробки проблеми, обґрунтовано актуальність теми дисертації; визначено основну мету й завдання дослідження, його об'єкт, предмет і джерельну базу; наведено використані методи дослідження; аргументовано новизну, теоретичну цінність і практичне значення дисертаційної роботи; поінформовано про апробацію результатів і висновків роботи, про її структуру.

У першому розділі “Бароко як основне джерело творчості В. Шевчука” досліджено генезу необароковості у прозі сучасного письменника та специфіку її художньої феноменологізації через демонологічний дискурс. З'ясовано, що необароко, яке можна визначити як детерміноване суспільними викликами часу творче використання принципів барокової поетики і знакової системи барокової культури задля актуалізації парадигми барокового світобачення у контексті сучасності, є провідною стратегією творення художнього універсуму В. Шевчука, що має екзистенційно-онтологічні підстави загальносуспільного й особистісного рівнів. Головним філософським підґрунтям творчості цього письменника є вчення найбільшого мислителя українського Бароко Г. Сковороди про потребу людини у самопізнанні та “спорідненій праці” як запоруку гармонії зі світом і собою.

На підставі аналізу й узагальнення літературознавчих напрацювань, присвячених Бароко, виділено основні домінанти поетики барокових текстів як відображення світогляду й образного мислення митців тієї доби та екстрапольовано їх на творчість сучасного письменника (підрозділ 1.1. “Риси літератури українського бароко у художньому стилі В. Шевчука”). Здійснені у такому розрізі студії Шевчукової прози показали, що для неї характерні барокові за походженням: 1) контрастність, антиномічність, антитетичність і синкретичність, які виявляються і на рівні бачення світу та себе в ньому - героями, і на рівні розбудови художнього часопростору тексту та його інтерпретації - автором; 2) динамізм, експресивність, драматична напруженість наративу, які реалізуються через посилену внутрішню подієвість у сфері людського “мікрокосму”; 3) полісемантизм і динамізм знаку та тексту, який зумовлює їхню поліінтепретаційність, що виступає не лише засобом творення художнього образу, але й методом генерування та розвитку художньої ідеї, й особливістю читацької рецепції твору, й спонукою читача до співтворчості (найпоширеніший прийом нарощування смислів - повтор у межах одного чи кількох творів); 4) яскраво виражені метафоричність і символічність, що передбачають гру переносними значеннями слова (змішування їхньої семантики, розгортання вторинних значень із нарощенням та ускладненням їхнього смислу й асоціативного ареалу тощо) і виступають як стилетворчим фактором, так і способом текстуалізації художньо-філософського світорозуміння автора у знаках національної художньої семіотики, сформованої у часі Бароко; 5) елітарність, орієнтація на читача-інтелектуала, читача-“співавтора”, здатного оперувати відповідними культурними знаками та кодами й добре обізнаного з текстами та дискурсами минулого і сучасності; 6) задані автором фрагментарність та інтертекстуальність тексту і, за умови належної співпраці “культурної свідомості” читача, - відкритість, поліцентризм і палімпсестність тексту.
Проведене дослідження засвідчило, що художні тексти Шевчука творять єдиний комунікативний простір для реалізації мультивекторного інтелектуально-образного полілогу між дискурсами різних історичних епох і різних культур, що забезпечується шляхом адаптації та екстраполяції на сучасність фрагментів (образів, мотивів, архетипів, міфологічних кодів, специфічних стилістичних засобів поетики певної доби чи її знакових творів тощо) відомих освіченій людині текстів, які складають скарбницю надбань світової художньої та філософської думки.
Типова для літератури доби Бароко ускладнена архітектоніка тексту, основною стратегією якої є “текст у тексті” - і в формальному (зокрема, жанровому) плані, і в змістовому (компіляція культурних фрагментів інших текстів, запозичення, алюзії, ремінісценції тощо), у творах Шевчука виявляється через структурний поліморфізм зовнішнього і внутрішнього (палімпсестного) характеру. Зовнішній поліморфізм виникає в разі наративної поліфонії тексту. Внутрішній поліморфізм має виразно палімпсестний характер - його осягає тільки належно підготовлений читач, здатний читати літературу, що спирається на літературу.
Інтертекстуальний аналіз творчості Шевчука, результати якого відображені у підрозділі 1.2 “Барокові прототексти Шевчукового метатексту”, дав змогу класифікувати всі прототексти за двома підставами. За світоглядною домінантою виділяємо прототексти одноосновні, які репрезентують язичницький (українська та світова міфологія) або християнський (Біблія, християнська теософська література) світогляд, і синтетичні - носії синкретичного світогляду (література епохи Бароко, а також романтизму, модернізму, постмодернізму). За типом барокового джерела: первинні (прототексти барокових творів) і вторинні (створені в епоху Бароко на основі первинних). До первинних належать християнські релігійні тексти (Біблія, рання духовна (патристична, теософська) література) та міфологічні дохристиянські тексти (антична література, фольклор). Вторинні, власне барокові тексти у прозі Шевчука виступають, по-перше, першоджерелом прямих чи адаптованих цитат; по-друге, засобом відтворення особливостей барокового світогляду, барокової поетики тощо; по-третє, підставою для зображення життя духу барокової людини на культурно-історичному тлі XVII-VIII ст. та її суголосності з сучасністю; по-четверте, джерелом мотивів і знакових образів. Окрім актуалізованих чи створених у добу Бароко текстів, роль прототекстів прози Шевчука також відіграють твори української та світової літератури XIX-XX ст. Основними способами актуалізації прототекстів у творах Шевчука є цитування, часто з прямою вказівкою на джерело і коментуванням; художній переказ та інтерпретація; художня адаптація сюжетів, мотивів, образів; літературні алюзії тощо.
Загалом бароковий дискурс прози цього письменника, як показано у підрозділі 1.3. “Демонологія мікрокосму у художньому світі В. Шевчука (бароковий дискурс творчості)”, репрезентується передовсім через актуалізацію в його художніх текстах основного барокового мотиву - протистояння з дияволом і його посланцями демонами, які уособлюють всесвітнє зло. Локалізувавши себе у структурі Всесвіту як середохрестя антагоністичних тенденцій добра і зла, людина у Шевчукових творах стає одночасно ареною, спостерігачем-аналітиком і активним учасником цієї битви, яка триває у двох вимірах - зовнішньому (макрокосм) і внутрішньому (мікрокосм). Як необароковий письменник, Шевчук розглядає насамперед людський мікрокосм, інтерпретуючи макрокосм лише як його відображення у внутрішньому світі людини, оскільки дисгармонійності зовнішнього світу, отому “апокаліптичному звірові”, у череві якого перебуває пересічна людина, вона протистоїть теж у собі самій.
Демонологія макрокосму представлена істотами як демонічного, так і недемонічного походження. Незалежно від своєї природи (демон-людина чи людина-демон), вони живуть яскравим внутрішнім життям або допомагають у цьому людям. У першому випадку ці демонічні істоти виступають репрезентантом людської психології, у другому - каталізатором еволюції чи деградації людської душі.
Демонологія мікрокосму репрезентована феноменом персоніфікованого та неперсоніфікованого двійництва. Неперсоніфіковане двійництво зумовлюється протистоянням позитивного і негативного у межах внутрішнього “я” (лісник (“Швець”), Карпо Вечірній (“Останній день”) и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.