На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Творчсть Лес Українки, великої поетеси України, жнки з трагчною долею, яка ввйшла творами не лише патротичної тематики, а й глибоко нтимними. Сильний, мужнй талант Лес, не позбавлений жночої грацї нжност. Багатограннсть нтимної лрики.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Литература. Добавлен: 18.09.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


30
ДИПЛОМНА РОБОТА
Динаміка ліричного почуття у творчості Лесі Українки
Зміст

Вступ
Розділ І. Поетичний відгомін долі у творчості Лесі Українки
Розділ ІІ. Багатогранність інтимної лірики Лесі Українки
Висновки
Список використаних джерел
Вступ

У свідомості нашого сучасника Леся Українка велика поетеса України і жінка з трагічною долею - ввійшла творами не лише патріотичної тематики, а й глибоко інтимними.
У скарбниці світової поезії „яскраво зоріють задушевно - щирі, тривожно - радісні й сумовито - променисті послання - роздуми, народженні взаєминами з Нестором Георгійовичем Гамбарашвілі та Сергієм Костянтиновичем Мержинським, спогадами і пам'ятю про них лесезнавець з Волині Олександр Рисак [25, 163].
Коли заходить мова про поезію, не зрідка виникає дискусійне питання про міру її біографічності. Дехто з критиків уважає, що 90% успіху поета становить його яскрава життєва біографія, декому, навпаки, здається, що пальма перемоги в поетичному мовленні належить біографії почуттів(до речі, проти „графоманства почуттів свого часу повстав відомий російський поет Андрій Вознесенський). Істину, як завжди, слід шукати посередині. „Життєвий досвід, безперечно, - важлива річ для творчості, - підкреслює у статті „Моя гріховнице пречиста...” . Поезія в коханні і кохання в поезії” О. Логвиненко, - але ж і підвищені чутливість та вразливість, тобто імпресіоністична реакція на довколишнє також не останню роль відіграють у поетичній візії. Ну, а в любовній ліриці. Без досвіду авторові а ніяк не обійтися. Причому мається на увазі насамперед стражденний досвід, що дає читачеві потужний імпульс для співпереживання” [10, 6].
Але чи маємо ми право вторгатися в особисте, приватне життя митця? Сама Леся Українка про себе розказувати не любила, була дуже делікатною, не хотіла виносити на люди своє особисте. Своє горе, свою радість, переживання ховала глибоко в серці.
В листі до Осипа Маковея 1983 року вона написала: „Невже справді, ми поети (даю собі це наймення з дозволу критиків), мусимо жити завжди „на роспутті великому” і віддаватися людям на осуд - скажу навіть на пошану - не тільки свої думки й роботу, а навіть все життя. Не знаю, як для кого, а для мене та хвилина, коли б я побачила свою докладну біографію в друку, була б найприкрішою хвилиною мого життя, дарма що в моїй біографії не знайшлось ба нічого ні особливо цікавого для людей, ні надто ганебного для мене [28, 154].
Кожен по своєму розуміє такі вселюдські, всеоб'ємнійші психоемоції поняття, як „кохання” та „щастя”. Але часто їх ототожнюють (підсвідомо чи усвідомлено) кожна людина, інакше навіщо їй узагалі приходити чужинцем у цей шалений світ?
Нещодавно політолог Микола Томенко презентував свою книгу „Теорія українського кохання”.
За словами автора „це дослідження варто розглядати як роздуми довкола важливої на невичерпної теми такого феномену, як українське кохання”.
У передмові до видання Микола Томенко відзначає, що „українське кохання може служити національною легендою чи міфом, яких так не вистачає нинішньому суспільству...
Це одна з причин того, чому з'явилася книжка. Щоб там не було, але кохання - то почуття, якого завжди бракує, це стан душі, якого прагнеш, мрія, якою живеш вічно.
Сучасник Леся Українки Микола Євшан - провідний критик і культуролог - стверджував, що вона „належить до письменників, у творчості яких постає вся їхня біографія, в ній вони концентрують усе своє духовне життя [7, 160].
Дослідник звертав увагу на особливий, свій стиль у творчості Лесі Українки, в якому воєдино сплелися: „інтелект, поетична інтуїція, глибока ніжність жіночої психіки, сильна творча воля, орлиний лет душі [7, 160].
Ми прагнемо розглянути поезію великої поетеси, в якій відзначився сильний, мужній талант, не позбавлений жіночої грації і ніжності, прагнемо пізнати душу її. Вона постійно відстоювала право людини „боронити свою душу й серце, щоб не вривалися туди силоміць чужі люди, немов у свою хату, при наймі поки живе господар тієї хати” [7, 155].
Інтимне, особисте не могло не прорватися на аркуші паперу. В вилину особливого душевного напруження мусила про це писати, бо не могла не писати. Та й взагалі, все, що пише поет, неодмінно проходить крізь його душу й серце, розум і почуття, і неодмінно залишає свій слід, який не лежить на поверхні. Саме ця риса творчої індивідуальності письменниці найвиразніше відбилася в її інтимній ліриці, яка, на жаль, найменше відома широкому колу читачів.
Як зауважує у передмові до першого видання інтимної лірики поетеси „Хвилі моєї потуги” професор Леоніла Міщенко, це „дорогоцінні скарби моральної величі і художньої краси, самобутнє мистецьке осмислення вікових загальнолюдських цінностей, освітлення незбагненної та й великого дива - кохання” [20, 5].
„В одному із інтерв'ю, які давав професор О.О. Рисак журналістці А. Філатенко він сказав: „Я шкодую, що науковий інтерес до творчості Лесі Українки проявився дещо запізно. Зрозуміло, знав її в школі, під час навчання в вузі, але мої перші наукові інтереси в студентські роки були пов'язані не з Лесею Українкою, зараз, коли я читаю її лірику я задоволений настільки, що написав би ще одну кандидатську роботу на тему лірики” - увагу М. Мороз. [23, 6].
Актуальність випускної роботи полягає у тому, що лесезнавці, які досліджують творчість Лесі Українки, продовжують нас дивувати своїми відкриттями про письменницю. Але саме інтимна лірика поетеси повинна досліджуватись ще більше, тому що нам мало відомо інформації про неї.
Мета роботи полягає в тому. Що треба поглибити вивчення життєпису і творчої спадщини Лесі Українки.
Поставлена мета передбачає реалізацію таких основних завдань випускної роботи:
- Перегляд усталених та пошук нових оптимальних підходів до характеристики особистості митця;
- визначити засади художньої інтерпретації індивідуального самовияву особистості (індивідуалізм, жертовність. Глибина та інтенсивність переживань);
- проаналізувати ліричні твори поетеси.
Практична цінність результатів дослідження зумовлюється тим, що вони допомагають заповнити «білі плями» при цілісному аналізі ліричної спадщини поетеси, зокрема, стилістичної своєрідності її інтимної лірики.
Методологічну базу роботи складають праці визначних літературознавців. Таки як Агєєва В., Денисюк І., Євшан М., Зеров М. та інших.
У дослідженні інтимної лірики використано порівняльно-історичний, текстувально-аналітичний методи аналізу.
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету й основні завдання роботи, відзначено її методологічну основу.
У першому розділі «Поетичний відгомін долі у творчості Лесі Українки» йдеться про реальні життєві сюжети, які «ховаються» за рядками віршів. Це не тільки біографічний матеріал про постаті. Які надихнули музу, а й роздуми про місце любовної лірики у творчості поетеси. У другому розділі «Багатогранність інтимної лірики Лесі Українки», аналізуючи інтимний доробок, розглядаємо багатоплановість, поліаспектність лірики письменниці.
Розділ І. «Поетичний відгомін долі у творчості Лесі Українки»
Особисту життя Лесі Українки складалося переважно драматично. Веселу жваву дівчинку, танцюристку і щебетушку раптом вразила тяжка недуга - туберкульоз кісток. І починається «тринадцятирічна війна» з хворобою.
Минуло дитинство, наступив період юності, а хвороба не відступала. Леся українка змушена була, чуючи у собі покликання музиканта, відмовитися від улюбленого зайняття - гри на фортепіано. Своєму дядькові Михайлу Драгоманову вона писала: «Мені. Часом здається, що з мене вийшов далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що «натура мені утяла кепський жарт...» [28, х, 65]. Їй довелося прощатися з інструментом, з яким вона ділилася журбою, веселими та сумними думками. У елегії «До мого фортепіано» (написана п'ятнадцятого березня тисяча вісімсот дев'яностого року) персоніфікований образ музичного інструмента. До нього поетеса звертається як до давнього друга:
Розстаємося на довго мі с тобою!
Зостанешся ті в самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою...
[28, х, 68]
Все що відчувала поетеса, вона намагалася виразити на аркуші паперу.
Більшість творів, присвячених С.Мержинському, Леся Українка за життя не друкувала, вони зберігалися у родинному архіві Косачів. Леся заповідала вкласти в домовину своє потаємне. Особисте. Лише у 1947 році ці вірші були опубліковані у Львові дослідницею творчості письменниці Марією Деркач у книзі «Леся Українка. Неопубліковані твори». Вперше тут з'явиться і портрет С.К. Мержинського та інші матеріали, що розкривали цю драматичну сторінку життя Лесі Українки і стали цінними документами для з'ясування генезису багатьох творів письменниці.
У передмові до «Неопублікованих творів» Марія Деркач підкреслювала, що це було «мистецьке оформлення глибокої життєвої травми Лесі Українки та її друга. В той час, коли вийшла книга, ніхто не думав що це живий людський інструмент. [5, 7].
Участь жінок в літературному процесі особливо пожвавилось в кінці ХІХ - на початку ХХ століття.
Перші публікації майбутньої поетеси Лесі Українки були надруковані у жіночому альманасі «Першій вінок».
«Одиноким мужчиною на всю соборну Україну» назвав Франко ту. Яка гідна подиву і захоплення всього світу. Справді, світ не знав такої письменниці. Інтонація і ритміка, образне мислення і система поетичних творів у інтимній ліриці Лесі Українки поклали свій відбиток на її вірші.
«Жіноча ніжність і грація лесі Українки, - наголошує Л.І Міщенко, - найбільше відбилися в інтимній ліриці. Не могла жінка обійти або лише з далека торкнутися струн почуттів інтимних - це б не відповідало жіночої психології. Найтонші відтінки переживань закоханої - щастя і туга, надія і розпач, радість і розчарування - мусили вилитись на папір. Так просто. Лагідно і сумно могла писати тільки жінка, яка відстраждала ці почуття. Інтуїція жіноча вміє вловити те, що тільки десь зароджується, - чи то кохання, чи то зрада, ти тільки жарт... З гірким болем або буйною радістю розказує вона про себе і своїх посестер». [20, 65].
Як вважає літературознавець Лариса Мірошниченко: «Леся Українка дуже високодосліджувана особистість».
Її біографія, а особливо частина її життя, яку можна назвати інтимною, займає одну з найвищих сходинок в історії її життя... «В архівних «скарбах» - двох дорогоцінних мішках», з якими родина Косачів покидала Київ у вересні 1943 року, був і досі невідомий фотопортрет Нестора Гамбарашвілі. Портрет грузинського лицаря, улюбленця родини Косачів. [18, 66].
Пригадуючи стосунки пана Нестора й Косачів, Галина Лисенко писала: «На перший погляд здавалося, що це одна сім'я. Вони спільно відвідували музеї, виставки, або якісь цікаві концерти, обмінювались літературними новинками, і завжди душею товариства була Леся» [18, 66]. Квартирант вже другий місяць мешкав у Косачів на Назарівський вулиці, 21 в орендованому приміщенні. Йому було добре в маленькій кімнатці («весьма опрятной. Светлой с необходимой для студена мебелью: стол, стул, комод и умывальная чаша с рукомойником») [18, 280].
Він з'явився в її долі саме тоді, коли дозрівав всепоглинаючий новоромантичний задум драматичного твору про «іншу любов, ніж та, що веде до вінця»
Реалістична творчість цього періоду в найтонших нюансах занотувала біографічні «події» психічного світі авторки.
Нестор Гамбарашвілі, юнак романтичний, із справжнім художнім чуттям і неабияким знанням, вдячно і приязно сприймав товаришування з поетесою. Її ж мислення в цей момент в цей час переноситься в площину майже літературної гри з життям».
Для неї за вродливим і чуйним образом товариша проступав вимріяний лицар «без страху й догани» що ніколи […] не марив про шлюб, а тільки носив у серці образ єдиної дамі, за честь її лив свою кров без жалю, за найвищу нагороду мав її усміх, слово, або квітку з її рук. [18, 281]
Та кохання їхнє ніяк не могло розкритися. Вони ніяк не могли бути разом. Нестор Гамбарашвілі одружився з іншою дівчиною. Леся Українка дуже страждала, про це свідчать її вірші «Не дорікати слово я дала», «Прощання».
Раптове «прощання» з другом - поетесою та порожнеча духовна, яку мабуть, інтуїтивно пережив за півроку потому Нестор Гамбарашвілі, для його щирої колихливої душі були понукою відгукнутися до неї з вибаченням (він був, як і раніше, відвертий з Косачами)
У розпачі відповіді Лесі Українки сестрі Ользі (лист з Ялті від 28 листопада 1897 р.) гірка розв'язка цього драматичного сюжету, пережитого поетесою з граничним трагізмом почуттів, на який тільки вона була здатна. «Скажи Нестору Георгійовичу, як побачиш, що, й не бачивши, мені легко його простити, бо я, властиве, ніколи й не сердилася на нього. Взагалі я чим була тим зосталась, не змінилась ні в гірший , ні в кращій бік, отже, хто не боявся мене вперше, той може і тепер не боятись.» [18, 281].
Після стосунків с Нестором Георгійовичем Гамбарашвілі у Лесі Українки на згадку про нього лишилися фотопортрети, кинджал і вірші, в яких вона виразила своє ставлення до нього. Їхнє спілкування - це зрушення домов і чуттів двох споріднених душ, необхідністю їх творчого буття. Потім в її житті з'явився Сергій Костянтинович Мержинський … З'являються нові витворі мистецтва, на диханні свіжим, чисті але не взаємним коханням.
Проте і в цих творах не вловимо ноток відчуженого суб'єктивізму це вболівання не «в собі», для себе і про себе. Через конкретне ми вловлюємо те, що може стосуватись кожного, переживання ліричного героя асоціюється з цілком реальними нашими, людськими.
Форсована динаміка, вираження експресії за допомогою верхнього реєстру - такі характерні ознаки лірико - публіцистичної поезії, народженої у зраненому серці, у змінах психологічних відтінків. Це приклад того, як принцип циклування збагачує, розширює можливості також інтимної лірики.
Якщо прочитати перші рядки кожної поезії, що вийшли до циклу, то навіть їх зміст показує цей рух, ці зміни.
В інтимній ліриці поетесі дуже часто фігурував образ плюща. Так, наприклад, у «Відповіді» читаємо таку строфу:
Моє кохання - то для тебе згуба:
Ті, наче дуб високий та міцний,
Я ж, наче плющ похилений та смутний,
Плюща обійми гублять силу дуба
[18, 281]
У присвячених Мержинському віршах «Ті не хтів мене взять…» та «Хотіла б я тебе мов плющ, обняти…» знову з'являється плющ. Плющ і руїна. Вони взаємно підтримують один одного:
Їм добре так у двох, - як нам з тобою, -
А прийде час розсипатись руїні, -
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?
[27, 97]
Чи ж випадковим було те, що, шукаючи засобів для вираження найдорожчого - своєї великої самовідданої любові до С. Мержинського, поетеса звернулася о образу плюща. Героїня вся в альтруїстичному пориві зробити послугу своєму товаришу. [21, 201]
У рукописі крім чотирьох відомих строф, є ще дві закреслені автором строфи, серед них ось ця, закінчена і, здається, цілком доречна:
Плющ укриває листом всі щілини,
І в кожну рану запуска коріння,
Вінце стає для смутної руїни,
В його росі блищать на ній проміння.
[21, 28]
Виникає питання: чому поетеса не призначила її для друку? Тому, що при наявності п'ятої строфи пафосний акцент переходив на віддачу: вклад у добровільну спілку видавався нерівновеликим. Таке гостре відчуття домірності поетичного витвору цілком відповідало його ідейній концепції, загальним етико - моральним принципам Лесі Українки, яка урочисто проголосила: їдуть до спілки тільки рівний з рівним [21, 279].
У плані загального розвитку «ліричної драми» поезія «Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…» моє важливе композиційне значення. Вона, по-перше, знімає надзвичайну емоційну напругу, створену двома попередніми віршами, і, по-друге, відновлює мотив надії.
Спокійніше, а все-таки досить сильно звучить лірична мініатюра «Скажи мені, мій любий, куди мої сльози поділись?». Тут відбито той важкий стан сердечної зажури, коли людина не в змозі навіть плакати:
Скажи мені, мій любий, куди мої сльози поділись?
Чи то вони всі вже, мов літні дощі, розточились?
Чи може вони розійшлися в осіннім тумані
І висять тепер надомною, мов хмари важкі, нерухомі?
[28, І, 261]
Поезія «В гаю далекім, в гущавині пишній» хронологічно й по суті кладе початок творенню високо поетичних наснажених глибоким змістом образів для вираження суті ї характеру відносин Лесі Українки з С. Мержинським.
Прекрасна за змістом і формою «Східна мелодія», навіяна їй від'їздом С. Мержинського з Ялти. Поетеса дбайливо оповиває вірш орієнтальним серпанком, дотримується строгої локалізації всієї системи троп, уводить окремі вислови з східних мов (фереджія, мечеті), подає забарвлені в місцевий колорит окремі деталі обстановки та побуту. «Східну мелодію»порівнюють з піснею. З піснею порівнюють її і тому, що тяжіє вона також прозорою символікою: огонь на вежі є одночасно і дороговказом, і знаком непогасного кохання, «дерево, зрощене сльозами і тугою» - свідчення тривалості розлуки, чорна фереджія - ознака постійного суму, жалоби тощо.
«Поетесі імпонувала письменницька щирість, відвага І Франка: така відвага, на її думку, потрібна кожному лірикові», - вважає І. Аврахов [1, V, 167]
Або сховай свою лірику, - писала поетеса, - або май одвагу стати з нею вище «суда глупця» і будь вільний у своїй пісні, як музикант, що вважає тільки на серйозну критику» [1, V, 218]
Однак, як зізнається Леся Українка, у неї не завжди вистачало саме такої відваги: «не громадської, а - як би се сказати? - одваги стать «на торжищі» і виложити все, що маєш» [1, V, 168]. Не стало, зокрема, відваги випустити в світ значну частину віршів, надиханих зворушливим почуттям любові до Сергія Мержинського.
До останніх своїх днів берегла поетеса «закопаними» дорогоцінні скарби своєї найінтимнішої лірики, не наважуючись рішуче взяти в руки заступ. Коли в 1911 році Ф. Петрусенко, мабуть, не тільки від свого імені, звернувся до Лесі Українки з проханням «відкапати» ці твори, вона відповіла: «В справді «відкопування» хутко Вам напишу, але то чималий клопіт, і тому не знаю, чи відважусь» [25, 188]
За життя поетеси в друк потрапили тільки ті з творів даної групи, в яких автобіографічні моменти надійно прикривалися орієнтальними або легендарними серпанками. Це, власне, половина - щонайщиріші з поезії - лишилися в рукописах: їх місце серед інших ліричних творів, поетеса дала мовчазну згоду на друкування їх по її смерті.
В. Бірюсов висловив, на перший погляд парадоксальну, а насправді глибоку і справедливу думку: «Значение писателя определяется количеством его произведений, оставшихся в рукописи. Посредственности умеет все закончить, успевают все напечатать. Гений жаждет сделать слишком многое и многое написанное признает недостойным себя». Літературна біографія Лесі Українки, її творча практика дають масу переконливих аргументів на захист такої думки.
Писалися надиханні С. Мержинським вірші від часу їхнього знайомства (липень 1897рю) до кінця 1901 року. Особливо інтенсивним був період листопад 1900 - серпень 1901 років. Зараз важко сказати , що зробила б Леся Українка з цими творами, готуючи їх безпосередньо до друку. Проте ряд моментів, передусім змістова єдність віршів, чітка послідовність у зображенні обставин і зв'язаних з цім відтінків, переливів почуття, авторські запевнення в тому, що образ коханого буде достойно увінчаний живими квітами серця («І ти знов оживеш в вінку живому живих квіток…»), дають підставу думати, що поетеса, фіксуючи у віршах великої сили душевну драму, мала на межі створити обмірний цикл чи навіть кілька циклів, які зв'язані наскрізним ліричним поетом.
У віршах, присвячених С. Мержинському, відбилися всі головні стани розвитку «ліричної драми», рух і зміна настроїв від моменту зародження після трагічної розв'язки, до спроб втамувати душевний біль новими миттєвими враженнями, зміною місць. Однак це не щоденник у прямому розумінні, не вузький «мирок» суто інтимних взаємин, а великий світ великих почуттів, справжня «драма красивих, сильних характерів» [1, 167].
Як зауважує Г. Аврахов зустріч Лесі Українки з Сергієм Мержинським була невипадковою: його рекомендував поетесі П.Тучанський - на той час один із активних діячів Київського союзу боротьби.
Розмови з С. Мержинським, його жива зацікавленість літературою, творчістю самої поетеси, полум'яна революційність, «альтруїстична захопленість» зробили на поетесу великий вплив. «Було в цій людині багато такого, що відповідало її ідеалу. Разом з щирою приязню, дружбою, - як пише Г. Арвахов, - прийшло й хвилююче почуття любові» [1, 171]. Цей бентежний стан душі майстерно відтворено в вірші «Імпровізація», написанім в 1897 році.
Ліричний герой прагне того, що явно йому не під силу: хоче приспати серце, яке пробуджується до кохання. Художній ефект досягається аналогічністю доказів: довкола все живе коханням : дерева і квіти нагадують стосунки закоханих, навіть «темний камінь і той освіжається посмішкою на пестощі «білявої хвилечки», - тільки серце поетеси мусить спати:
Спи, моє серце! Нехай там у гаю
Квіти гранати палкі розцвітають…
[28, І, 156].
Розділ ІІ. «Багатогранність інтимної лірики Лесі Українка»

Для лірики Лесі Українки, зокрема інтимної, залишається в силі думка, що треба шукати в творах поета не автобіографії, а такого чогось, «що не його одного обходило б». Поетеса прагнула створити цілу гаму переживань молодої людини, що хвилюють кожного - своєю особливою щирістю, інтимністю, правдою і глибиною ліричного переживання.
Темою кохання поетеса прагнула розкрити характер свого ліричного героя, його душевний стан не як моментальний, одноразовий сполох почуття (що властиво ліричний окремій поезії), а в русі багатомірно, у змінах психологічних відтінків.
В інтимній ліриці Лесі Українки є й сторінки особливі, надзвичайно суб'єктивні і болючі. Це поетичний відгомін жорстоких ударів долі, спричинених смертю людини, про яку могла сказати: «Він створений для мене» [24, 180]. І хоч як уникала письменниця автобіографізму в художній творчості й була надзвичайно стримана у вираженні інтимних почуттів, все ж ці сторінки живої любові, пов'язані з постаттю С. Мержинського, не могла не прорватися в поезію.
Присвячена С. Мержинському лірика, сторінка за сторінкою, рядок за рядком, розкриває перед нами глибоку душевно драму Лесі Українки, я и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.