На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Мсце лексичних снонмв у лексикологї сучасної Української лтературної мови. Поняття про лексичн синонми. Систематизаця синонмв. Дєслвн синонми у творах Ольги Кобилянської. Семантичн синонми. Стилстичн синонми. Контекстуальн синонми.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Литература. Добавлен: 23.01.2003. Сдан: 2003. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


85
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТІТУТ
ДОНЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ДІЄСЛІВНА СИНОНІМІЯ
У ТВОРАХ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ

Дипломна робота
Студентки V курсу
Спеціальності “Українська
Мова і література”
Сернової Олени Валеріївни
Науковий керівник -
Старший викладач
О.А.Мороз
Маріуполь - 2004
ЗМІСТ
Вступ.......................................................................................................................3
Розділ 1. Місце лексичних сінонімів у лексикології сучасної Української літературної мови.
1.1.
Поняття про лексичні синоніми..........................................11
1.2.
Систематизація синонімів....................................................12
1.3. Класифікація синонімів.......................................................19
1.3.1. Класифікація Станіслова Семчінського............................20
1.3.2 Традиційний розподіл синонімів за значенням і функціями.................................................................................21
1.3.3. Класифікація О.Д.Пономаріва...........................................23
1.4. Використання синонімів у різних стилях мови...............40
1.5. Лексикографічна обробка синонімів................................54
Розділ 2. Дієслівні синоніми у творах Ольги Кобилянської
2.1. Семантичні синоніми..........................................................63
2.2.
Стилістичні синоніми.........................................................68
2.3. Семантико-стилістичні синоніми......................................72
2.4. Контекстуальні синоніми...................................................76
2.5. Стилістична роль дієслівних синонімів у творах Кобилянської.......................................................................78
Висновки ..........................................................................................................79
Список використаної літератури.........................................................82
Додатки..............................................................................................................88
ВСТУП
Останні десятиріччя характеризуються активізацією у галузі дослідження сучасної, історичної лексикології розширенням її проблематики і фактичної бази, уточненням принципів і методів роботи.
Особливо пожвавлюється вивчення лексичного складу художніх творів,
а саме, лінгвісти немало уваги приділяють вивченню лексичних синонімів, їх складу, функціям у творах українських письменників.
Мову художніх творі у різних аспектах вивчали Білодід З.К., Жовтобрюх М.А., Булаховській Л.А., Цимбалюк Т.В., Сологуб Н.М., Загнітко А.П., Леонова М.В., Берест Тетяна, Важеніна Олена, Лукаш Галина та ін.
Уміле й доречне використання синоніміки - один з найважливіших показників майстерності письменника, публіциста оратора. Уживання синонімів робить мовлення виразнішим і значеннєво багатшим, вони сприяють чіткішому окресленню висловлюваної думки.
Синонімія якнайкраще репрезентує лексичне багатство мови, є невичерпним джерелом стилістики.
Великий внесок у вивчення синонімії як лексичного явища в літературі зробили Булаховській Л.А., Бурячок А.А., Ващенко В.С., Паламарчук Л.С., Деркач П.М., Колесник Г.М., Лагутіна А.В., Нечитайло О.І., Полюга Л.М., Скрипник Л.Г., Тараненко О.О. та інші.
Синонімічні засоби української мови, як уже було зазначено, сприяють точному і водночас яскравому, образному відтворенню думки.
Добра обізнаність мовців із синонімічним матеріалом допомагає їм ясно і чітко висловлюватися, створювати різні комунікативні ефекти, забезпечує стильову відповідність. І, навпаки незнання синонімів або невміння користуватися ними стає причиною неточного слововживання, бідності словника, обезбарвлення мовлення.
Спостереження показують, що не лише діти, а й дорослі у своїй більшості, на жаль, мінімально використовують синонімічні можливості мови. Як правило, вони послуговуються одним, найбільш загальним за значенням і найбільш уживаним синонімом з досить широкого синонімічного ряду. Тому вчитель повинен приділяти велику увагу роботі з синонімами, від якої залежить поповнення лексичного запасу учнів. Він має не тільки закріпити у свідомості дітей певну кількість синонімів, а й навчити правильно користуватися ними в усній і письменній мові. І тут йому стануть у пригоді художні твори, оскільки в них широко використовуються загальномовні синонімічні одиниці й активно реалізуються приховані можливості лексем.
Предметом нашої уваги є синоніми, і їх теоретичним дослідженням займалося чимало мовознавців. Наприклад, Лагутіна А.В. і Кочерган М.П. звернули увагу на лексичну сполучуванність і синонімію; міжрівневою синонімією і теорією граматичного значення займалися Русанівський В.М., Колесников О.А., Їжакевич Г.П., Ткаченко О.О., Новикова О.О., синоніми в лексикографії досліджували Нечитайло О.І., Паламарчук Л.С., Ващенко В.С., Тараненко О.О., Прадід Ю.Ф., Кочерган М.П.; свій внесок у дослідження термінологічної синонімії зробили Худолєєва С.П., Боресюк Іван, Непийвода Наталія, Корепанова А.П., Циткіна Ф.А., Чучка Пв.Пв., Онуфрієнко Г.С., Панько Т.І; питання словотворчої синонімії вивчали Родніна Л.О., Іщенко Н.Г., Фридорак В.Б.; зокрема, про дієслівну синонімію писали Миронюк Н.П., Ярова Алла, Бублейник Л.В., Голубовська І.О., Білевич Т.Л., Соколова С.О.; методологічним дослідженням вивчення синонімії займалися Гуйванюк Н.В., Миронова Г.М., Груба Таміла, Левицький В.В., Коломієць М.П. тощо.
Найбільш поширене у сучасному мовознавстві визначення синонімів формулюється так: синоніми - це близькі або тотожні за своїм значенням слова, що позначають одне поняття, але відрізняються одне від одного:
відтінками в лексичному значенні;
своїм емоційним забарвленням;
належністю до певного стилю;
своєю вживаністю;
здатністю вступати в сполучення з іншими словами.
Муравицька М.П., аналізуючи лексичний склад мови як систему синонімічних рядів, зазначає, що “від вивчення цієї теоретичної проблеми залежить створення лінгвістичної основи для ефективного розв'язання двох практичних завдань. Перше полягає в розширенні можливостей передачі думки шляхом активного засвоєння носіями мови синонімічних засобів, відображених у словниках. Друге завдання пов'язане з вибором найдоцільнішого варіанта у процесі автоматизової обробки текстової інформації, наприклад, при редагуванні текстів певних функціональних стилів і жанрів, насамперед наукових, а також публіцистичних” [43,31].
Муравицька М.П. розглядає семіотичний підхід до співвідношення значення слова і його формальних ознак. Такий підхід зумовлює з позицій діалектики категорій форми і змісту - розуміння синонімічного ряду як послідовності лексико-симантичних варіантів, тобто значень слів, а не самих слів. Таке розуміння виходить з відносної формальної самостійності і семантичної цілісності слова в лексичній системі мови.
Нечитайло О.І. дослідив особливості синонімії за частинами мови у словнику тлумачного типу і привертає увагу до того факту, що розподіл слів за частинами мови нерівномірний, тому “при витлумаченні значення слів не завжди вдається однаковою мірою використовувати синонімічні засоби” [46,84]. Далі він зазначає, що досить часто синоніми залучаються для розкриття значення дієслів (переважно багатозначних). Проте дуже рідко тлумачаться синонімами числівники та займенники (тільки діалектні форми літературними). При тлумаченні значень прикметників та дієслів значно частіше використовуються 2-3 синоніми (інколи 4-5). Щодо іменників, то вони, як правило, тлумачаться однослівним відповідником. В основному це слова на позначення абстрактних понять, властивостей, а також пояснення іменників, що належать до лексики розмовної, рідковживаної, діалектної та застарілої .
Працюючи над словниками різних типів О.І.Нечитайло, О.О.Тараненко, Л.С.Паламарчук, В.С.Ващенко роблять висновки, що найбільше і частіше синонімізуються в українській мові іменники, прикметники та дієслова.
Таким чином ці науковці зробили свій внесок у дослідження явища синонімії з морфологічної точки зору.
У лексикології існують різні класифікації синонімів, від узагальнених до більш детальних. Наприклад, існує дуже зручна для школярів класифікація синонімів Станіслава Семчинського, який поділяє їх на абсолютні та відносні.
Деякі мовознавці, серед яких М.Я.Плющ, В.Г.Петік, М.Т.Чемерисов, Є,І.Чернов, О.П.Блик, виділяють синоніми абсолютні та синоніми лексичні. Лексичні синоніми, у свою чергу, поділяються на семантичні, стилістичні і семантико-стилістичні. Також ці мовознавці виокремлюють синоніми контекстуальні.
Майже тотожнє розмежування подають М.А.Жовтобрюх та Б.Г.Кулик. За їхнєю класифікацією синоніми можна поділити на такі групи:
1) синоніми, що відрізняються між собою емоційним забарвленням;
2) синоніми які розрізняються за логічними ознаками, тобто відтінками у змісті того поняття, що є спільним для синонімічного гнізда; такі синоніми називаються симантичними або ідеографічними;
3) Стилістичні - такі, використування яких неоднакове у різних стилях літературної мови.
Ці дослівники також зауважують, що крім словникових синонімів українська літературна мова, знає ще й синоніми контекстуальні.
Невеликі розбіжності з попередніми класифікаціями ми бачимо у класифікації синонімів поданій у підручнику з сучасної української літературної мови за редакцією О.Т.Волоха, де йдеться про такий розподіл синонімів:
За значенням і функціями розрізняють синонімі ідеографічні і стилістичні.
Крім постійних, усталених у лексичній системі синонімів, існують також так звані контекстуальні, тобто слова, які лише в одному якомусь контексті тимчасово виступають як синоніми.
До окремих слів синонімами можуть виступати цілі словосполучення - фразеологічні одиниці [63].
Цікавий погляд на це питання у Грищенка А.П., який пише: “Із складної значеннєвої природи синонімії, існування багатьох типів семантичних зближень лексичних одиниць випливають різні лінгвістичні критерії визначення і класифікації синонімів” [45,86].
На основі протиставлення за повним і неповним збігом лексичних значень мовознавці виділяють два основних типи синонімів:
1) синоніми - тобто слова з тотожніми, ідентичними значеннями;
2) квазісиноніми - тобто слова з близькими, але не тотожніми лексичними значеннями.
Далі класифікація ґрунтується на внутрішній диференціації квазісинонімів, у складі яких виділяються синонімі семантичні, стилістичні і семантико-стилістичні.
О.Д.Панамарів розглядає синоніміку в більш широкому розумінні. Крім лексичних синонімів він розрізняє синоніми морфологічні, синтаксичні, словотвірні, фразеологічні, фонетичні, а також привертає увагу до перифраз та евфемізмів.
Його класифікація відбиває погляди на явище синонімії як мовознавців-лексикологістів, так і мовознавців - стилістів.
Отже, ми вже визначилися з тим, що для лексикології синонімія - це повний або частковий збіг значень двох або кількох слів як одиниць словника у відриві від контексту. Погляд стилістики на синонімію істотно відрізняється від погляду інших мовознавчих дисциплін. Для стилістики важлива не більша або менша близькість двох чи кількох слів, а те, якими словами можна виразити певне поняття в певному контексті.
Стилістиці властиве поширене розуміння синонімії. Тут мається на увазі синоніміка не тільки лексична, а й синтаксична, морфологічна, словотвірна, фразеологічна. І якщо в синоніміці найяскравіше виявляється багатство мови, то глибоке знання синонімічних можливостей і вправність у користуванні ними є одним із найважливіших показників майстерності письменника, журналіста, взагалі людини, чия творчість якимось чином пов'язана з мовою.
Використання синонімів у різних функціональних стилях неоднакове. В одних - широкий простір для синоніміки, в інших - цей простір набагато вужчий. Офіційно - діловий стиль, якому притаманне прагнення до граничної точності вислову (щоб уникнути неправильного тлумачення), використовує синоніми обмежено, бо вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення.
Загалом синонімія як стилістичний засіб нехарактерна й для наукової мови, хоч тут вона представлена ширше, ніж в офіційно - діловому стилі. У наукових текстах синоніми використовуються як засіб контекстуального уточнення. Тут ми можемо говорити про термінологічну синонімію.
У публіцистичному стилі з огляду на його нахил до експресії висловлення (поряд з логізацією викладу), орієнтацією на уснорозмовну форму мовлення, синоніми використовуються досить широко, причому не лише загальномовні, а й контекстуальні.
В художньому стилі синоніми використовуються для врізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, набридливих повторів. Їх функція тут, в першу чергу, естетично- зображальна. Таким чином, у художній мові найпоширеніші емоційно-експресивні синоніми. Їх вплив на суттєве сприйняття посилюється за рахунок авторських семантичних неологізмів, тропеїчних вживань, звукопису та інших літературних прийомів.
На нашу думку, важливо й цікаво вивчати синоніміку окремого художнього твору або окремого письменника, а також аналізувати окремі синонімічні ряди.
Наукова новизна цієї роботи полягає у тому, що зібрані матеріали аналізуються глибше із ширшим залучанням кількісного аспекту.
Теоретичне значення полягає у розробці актуальних проблем української лексикології, встановлені закономірностей і особливостей дієслівних синонімів на матеріалі творів Ольги Кобилянської.
Результати дослідження доповнюють і уточнюють уже існуючи знання у цій галузі.
Практичне значення вбачається у тому, що матеріали можуть бути використані на уроках української мови у школі, для укладання словничка синонімів, вживаних у творах Ольги Кобилянської.
Джерелом для дослідження послугували такі твори Ольги Кобилянської: повість “Земля”, оповідання “В неділю рано зілля копала...”, “Жебрачка”, “У св. Івана”, “Аристократка”, “Час”, “Банк русти кальний”, “Мужик”, “Битва”, “Рожі”, “Покора”, “Думи старика”, “Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки”, “Юда”; новели “Природа”, “Некультурна”; нариси “ Impromptu phantasie”, “На полях”, “Під голим небом”, нарис із сільського життя “За готар”, воєнний нарис “Сниться...”; фантазія “Поети”; фрагмент “Valse melancolique” і поезія в прозі “Там звізди пробивались”.
Творчість Ольги Кобилянської ще за її життя стала предметом досліджень і дискусій критиків та літературознавців, була живим ферментом літературного процесу. Новаторський характер прози письменниці тонко відчули Іван Франко, О.Маковей, Леся Українка, Г.Хоткевич, М.Коцюбинський та інші критики, які підтримували її на творчому шляху, сприяли розвитку таланту Ольги Кобилянської.
Художня проза письменниці сприяла розширенню світового резонансу українського художнього слова. ЇЇ новели, повісті неодноразово перекладалися російською, польською, чеською, словацькою, болгарською, словінською, французькою, румунською та іншими мовами. У своїй кращій частині літературна спадщина О.Кобилянської вливається у скарбницю загальнолюдської культури як неперехідна художня цінність, сприяючи духовному зближенню ї взаємо збагаченню народів.
РОЗДІЛ 1
МІСЦЕ ЛЕКСИЧНИХ СИНОНІМІВ У ЛЕКСИКОЛОГІЇ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ.

Використання синонімічних багатств умовній практиці має величезне значення. Синонімами користуються в усіх ділянках мовного життя, усного чи письменного, а особливо стилістично здиференційованого й загостреного.
Мовець весь час стає перед завданням добору потрібних йому слів з численних синонімічних запасів, а в зв'язку з цим і пере необхідністю творчого осмислення їх вжитку. Складність спілкування змушує нас приділяти пильну увагу найбільш витонченим засобам комунікації.
Синоніми - це творчо осмисленні складники мовної цілості. Вони виникли як результат до бору досконалих форм вираження думок і почуттів. Через те й користування ними не автоматизується. Синоніми задовольняють прагнення людини до влучності й краси мовлення. Саме в синонімах приховані найбільш “інтимні” особливості лексичної системи, її комунікативні та виразові можливості. Мудре й виразне слово знайшло свою опору синонімічній формі. Недооцінка чи занедбання синонімічних багатств мови ведуть до неї знебарвлення.
Лексична синонімія (від гр. Cunonumia, sunonumos-однойменність, однойменний) - специфічне явище, прямо протилежне омонімії. Якщо для омонімів характерними є різні значення виражені тотожніми формами, то синонімія означає семантичну тотожність чи близькість двох або кількох різних за звуковим складом слив. Вивчення основних питань в синонімії без посередньо пов'язане з науковим осмисленням семантичних категорій - лексичного значення слова, полісемії - та стилістичних явищ умови.
На й більш поширене у сучасному мовознавстві визначення синонімів формулюється так: синоніми - це близькі або тотожні за своїм значенням слова, що позначають одне поняття, але відрізняються одне від одного: 1) відтінками в лексичному значенні; 2) своїм емоційним забарвленням; 3) належністю до певного стилю; 4) своєю вживаністю; 5) здатністю вступати в сполучення з іншими словами.
Виходячи с того, що в мові основна частина лексики складається з багато значних слів, синонімами слід вважати не слова в загалі з їх повним об'ємом смислової структури, а слова лише в тих окремих значеннях, які є для них спільними. Наприклад, слово друг в українській мові не однозначне, і тому в доборі з ним слів потрібно враховувати якесь одне його значення: 1) Ти мені друг і товариш! 2) Співай, поете будь завжди хорошим другом правди. У першому реченні слова друг і товариш - синоніми, вони виражають одне поняття, називаючи особу зв'язану з автором (з іншою особою) близькими стосунками, відданістю, дружбою, довір'ям; у другому ж - слово друг ужито в іншому значенні, не синонімічному і значенням “товариш” синонімами до нього можуть бути слова поборник, захисник.
Оскільки лексичне значення слів може бути встановленим лише в певних контекстах, для правильного розуміння явищ синонімії важливо враховувати не тільки предметне значення слів - синонімів, а й особливості їх уживання та граматичні умови сполучуваності їх з іншими лексичними одиницями.
За спільністю лексичного значення і загальними граматичними ознаками слова-синоніми об'єднуються в синонімічні ряди, причому члени синонімічного ряду належать до однієї частини мови. Наприклад: шлях дорога, путь, гостинець. Усі ці слова - іменники.
У синонімічному ряді виділяється стрижневе слово, або домінанта (від лат. Dominans-панівний). У цьому слові найчіткіше і найясніше виражається основне загальне значення, властиве всьому ряду, і воно є найуживанішим серед усіх слів. Стрижневим словом виступає в основному синонім без виразного стилістичного замовлення, тобто нейтральний синонім.
Якщо увесь синонімічний ряд складається з емоційно експресивних слів, то домінантою в ньому є слово найменш емоційно забарвлене, наприклад: ходити, блукати, бродити, вештатися, блудити, тинятися, сновигати, швендяти. Тут дієслово ходити - стрижневе, воно виражає основні значення: процес дії, який властивий всьому синонімічному ряду.
У синонімічному ряді синонімі розташуються за принципом градації, з урахуванням семантичної і стилістичної близькості синонімів ряду до стрижневого слова, а також сфери вживання слів.
Синонімічні ряди можуть поповнюватися новими словами і втрачати застарілі. Так, у 19 ст. Поряд і словом працювати, трудитися вживався синонім робити. У наш час ці синонімічні зв'язки майже втрачені. Слово звичайний раніше належало до синонімічного ряду чемний, вихований, ввічливий. На сьогодні це значення вже застаріло і основними значеннями цього слова є звичний , простий, повсякденний.
Одне і те саме слово може входити в кілька синонімічних рядів. Це зв'язано з багатозначністю слів української мови, наприклад: тихо (йде)-повільно, помалу, спокійно; тихо (говорить) - неголосно, нечутно, глухо.
Чим багатша і розвиненіша лексична синоніміка тим багатша, розвиненіша й досконаліша сама мова бо лексичні синоніми є одним із найважливіших засобів, що забезпечують вираження думки в усіх її найтонших відтінках. М.П.Муравицька зазначає, що “однією важливих проблем синхронного аналізу лексичного складу мови є дослідження його як системи синонімічних рядів. Від вивчення цієї теоретичної проблеми залежить створення лінгвістичної основи для ефективного розв'язання двох практичних завдань. Перше полягає в розширенні можливостей передачі думки шляхом активного засвоєння носіями мови синонімічних засобів, відображених у словниках. Друге завдання пов'язане з вибором найдоцільнішого варіанта у процесі автоматизової обробки текстової інформації, наприклад, при редагуванні текстів певних функціональних стилів і жанрів, на сам перед, наукових, а також публіцистичних” [43,31]. Вивчення лексичного складу як системи синонімічних рядів передбачає аналіз їх структури, який вимагає попереднього визначення елементів синонімічного раду або з'ясування того, що являють собою синонімічні одиниці. Він потребує також формулювання правил віднесення одиниці до того чи іншого синонімічного ряду, встановлення кількості і порядку їх розташування стосовно домінантної одиниці ряду.
Семіотичний підхід до співвідношення значення слова і його формальних ознак зумовлює-з позицій діалектики форми і змісту - розуміння синонімічного ряду як послідовності лексико-семантичних варіантів, тобто значень слів, а не самих слів. Таке розуміння не тільки не заперечує відносної формальної самостійності і семантичної цілісності слова лексичній системі мови (як не заперечує їх розгляд слова як єдності його різних семантичних варіантів), а, навпаки, виходить з цієї самостійності і цілісності. Аналіз синонімічного ряду як послідовності значень слів, а не самих слів враховує семіотичні закономірності суспільного функціонування і розвідку історично сформовано полісемічного слова, а саме: використання мовцями значень слів у процесі спілкування. По замовна ситуація і мовленнєвий контекст сприяють, по-перше, реалізації того чи іншого значення слова і на цій основі синонімізації значень слів; по-друге, - виникненню у межах нових значень, здатних до синонімізації. Полісемія у процесах синхронної реалізації і в результаті діахронічного розвідку збагачує синонімічні можливості мовної системи. Кожний синонімічний ряд є рядом значень різних слів: полісемічне слово входить у різні синонімічні ряди саме завдяки своїй багатозначності, наявності у нього лексико-семантичних варіантів. Семантичні відмінності між цими варіантами пов'язані відмінностями у синтаксичних умовах їх мовленнєвої реалізації. Синтаксичні відмінності служать засобом відносного розчленування, відокремлення різних лексичних значень.
Полісемія і синонімія є різними проявами співвідношення дискретного (перервного) і континуального (неперервного) в лексичній системи мови.
Лексичні значення виникають у результаті розчленування носіями мови семантичного континуума за допомогою одиниць мови як дискретних формальних сутностей. При цьому межі, що пролягають між різними значеннями, нечіткі, розмиті, відносні. Цей забезпечує блізкість відмінних значень, їх єдність в одному слові - в одній дискретній одиниці - і можливість синонімізації (зближення) значень, що належать до різних слів - до різних дискретних одиниць. Полісемічне слово підкреслює гру відмінностей у значеннях саме на фоні семантичної - асоціативної - спільності значень, підсиленої втіленістю в одному звуковому комплексі - в одній дискретній одиниці. Синонімічне зближення значень різних слів полягає в комунікативній актуалізації спільних частин значень, що належать до різних дискретних одиниць. Ряд синонімічних значень слів на фоні відмінностей між значеннями, підсилених формальними відмінностями дискретних одиниць демонструє різного ступеня семантичну спільність значень. Синонімія підкреслює відсутність чітких меж між виділеними із семантичного континуума значеннями, навіть як що вони втілені у різні дискретні форми - різні слова. Слова, значення яких синонімізуються, не тільки мають відмінні звукові комплекси, а характеризуються насамперед відмінностями в історично сформованих семантичних структурах. Синонімічні значення зберігають в собі ці відмінності. Саме тому ряд синонімічних значень, як і полісемічне слово, являє собою єдність семантичного спільного з семантично відмінним. При цьому полісемічне слово виділяє семантично відмінне у семантично спільному; ряд синонімічних значень, навпаки, підкреслює семантичне спільне у семантично відмінному.
Отже, аналіз синтаксичних властивостей тексту в поєднанні з лінгвістичним експериментом і з результатами психолінгвістичного дослідження, які зробила М.П.Муравицька [43], дає можливість вивчити спільне і відмінне у різного ступеня синонімічних замінах: 1) до одного значення полісемічного слова, вжитого у різних контекстах у одній синтаксичній конструкції, а також у різних конструкціях, проте таких що є варіантами однієї інваріантної конструкції; 2) до різних значень одного слова у межах синтаксичної групи лексико-семантичних варіантів, що вживаються у конструкціях які є варіантами таких різних інваріантних конструкцій, які близькі за структурними, формальними ознаками; 3) до різних значень одного слова які належать до різних синтаксичних груп. Синтаксис служить надійною основою лексико семантичних класифікацій. Відносно сталі синтаксичні відмінності втілюють у собі, закріплюють більш рухливі, менш чітко окреслені семантичні відмінності. При цьому синтаксичні конструкції і їх групи перебувають не в однозначному відношені з лексико-семантичними варіантами і їх групами диференційованими стосовно спільного й відмінного у синонімічних рядах, встановлених психолінгвістичним методом. Тому для різних значень кожного слова потрібен конкретний аналіз, який пояснював би закономірності співвідношення синтаксичних і семантичних властивостей у структурі слова. Зам М.П.Муравицькою, психолінгвістичні методи при аналізі синонімічних властивостей значень поліси нічного слова, по-перше, уточнюють на основі колективної інтуїції носіїв мови формальні (синтаксичні) класифікації, по-друге розкривають відносність цих класифікацій, яка виявляється й у відсутності чітких значеннєвих меж лексико-семантичними варіантами багатозначного слова, що належать до однієї синтаксичної групи, а також до різних синтаксичних груп, і в наявності перехідних і складних значень.
Синонімічні ряди (встановлені у психолінгвістичному експерименті) до різних синтаксично диференційованих значень розкривають закономірності семантичної структури полісемічного слова, що служать теоретичною основою подальших лексикографічних розробок.
Тепер звузимо коло питань до галузі дієслівної синонімії. “Лексико семантичні співвідношення дієслівних синонімів на міжмовному рівні обумовлені специфікою лексичних значень цієї частини мови”, - пише П.В.Бублейник [4,35]. В.В.Виноградов відзначав “широту семантичного обсягу” дієслів: “Семантична структура дієслів більш об'ємна і гнучка, ніж усіх інших граматичних категорій. Це властивість дієслів залежить від особливостей граматичної будови дієслів. У дієсловах засоби об'єднання і диференціації значень різноманітніші, ніж в іменах “. Цю особливість дієслівної семантики В.В.Виноградов слушно пов'язував також із характером морфемної структури дієслова, з “з багатозначністю його синтаксичних можливостей, його конструктивною організуючою силою” [4,36].
Особливості дієслівної семантики характеризують не лише семантичну структуру лексеми, а й окремі значення слова, відбиваючись на процесах синонімізації. Однією з помітних досить яскраво виражених диференційних рис у галузі дієслівної синоніміки східно слов”янських мов є розбіжності за ознакою абстрактності (конкретності значень корелятивних одиниць).
Визнається, що дієслова мають абстрактну семантику, передаючи ідею процесу, і відображають ознаки властивості динамічного характеру, абстраговані від реального об`акта й оформлені як дискретні одиниці мовної семантики.
“Разом з тим абстрактність і конкретність семантики співвідносних слів, - часто пов`язується з характеристиками поняттєвої основи значень, її широти а бо в вузькості, з наявністю різних типів семантичних ознак - абстрактних широких або, навпаки, конкретизуючи, які звужують семантичний обсяг” [4,40]. Дослідники дієслів відзначають у цій частині мови різні ступені вираження семантичної властивості - абстрактності значення.
Таким чином, у семантиці дієслів специфічно відображається діалектика абстрактного, загального і конкретного, індивідуального, окремого.
Багатозначність у розумінні семантичного варіювання, при якому лексико-семантичні варіанти лексеми виступають як варіанти, а лексема-інваріант, тісно пов`язаний з сінонімією-лексичним варіюванням (лексико-семантичний варіант сприймається як інваріант, а лексеми, що його вирожають, - як варіанти).
У семантичній структурі полісемантичних слів представлені не основні значення, що перетинаються і не перетенаються. Ділянка не основних (вторинних) значень багатозначного слова, що перетинаються, е в той же час особливим видом синонімії - вториної. Розглядаючи явища багатозначності та синонімії як взаємозв`зані і взаємозумовлені, універсальні для мови форми варіантних відношень, можно дійти висновків не тільки щодо закономірносткей організацієй парадигм багатозначних слів і синонімічних угруповань, а й щодо особливостей структурування всієї лексико-семантичної системи природної мови в цілому.
“Результати дослідження дозволяють припустити, що семантика лексичного рівня має щонайменьше п`ять типів підрівневої системної градації, причому у кожного з них визначається свій ступінь у загальнення”, - робить висновки І.О.Голубовська [7,63]. Далі, за її визначенням, ідуть такі ступіні узагальнення:
1) семантика окремої лексичної одиниці;
2) загальна семантика значеннєвого ряду, що об`єднує кілька лексичних одиниць;
3) об`єднана семантика двох або кількох значеннєвих рядів, яка характеризується зниттям їх загальних семантик;
4) об`єднана семантика групи значеннєвих рядів, що базується на об`єднаних семантиках двох або кількох значенннєвих рядів;
5) семантика поля що утворюється об`єднаною семантикою груп, які його складають.
При формалізованому підході до вивчення лексичної семантики багатозначного дієслова стає можливим виявлення і визначення так званого загального значення слова, яке характеризує семантику всьго лексико - синонімічного поля багатозначного дієслова. “Крім того, - вважає І.Голубовська, - матеріалізоване представленя синонімічних зв`язків у полі через відстань між словами свідчать про те, що вони отожнюються: при цьому найвищий ступін синонімічної спорідненості характеризує слова, які в полі розташовані поряд. Послаблення синонімічних зв`язків відбувається із зростанням відстані між словамі структурованого семантічного простору” [7,64].
Українська мова, як загалом і всі слов`янські мови, відзначається ряснотою синонімів. Ось як зветься в українській мові лінія зіткнення небо з землею: обрій, горизонт, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, гругозір, гругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.
Мовці користуються синонімами для того, щоб найточніше і найчіткіше виразити свою думку, уникнути словесних чи морфемних словотворень, бути цілком зрозумілими для співрозмовників.
У лексикології існують різні класифікації синонімів, від узагальнених до більш детальних. Станіслав Семчінський серед синонімів виокремлює абсолютні та відносні синоніми [58]. Останні відрізняються один від одного певними відтінками значеня або же своїм експресивно - емоційними відтінками значення або ж своїм експресивно-емоційним забарвленням, наприклад: сильний - міцний - могутній - потужний або говорити - ректи - балакати - патякати і т.ін.
Інколи синоніми відрізняються додатковим забарвленням, яке виражає належність лексичного елемента до словникового складу мови певної епохи, наприклад: артилерист - пушкар - гармаш. Але треба одразу привернути увагу до того факту, що дея кі мовознавці відмовляються визнавати синонімами слова, які належать до різних історичних епох: і роблять вони це небезпідставно. Бо, й справді, слова, наприклад, тракт і автострада мають щось спільне (це спільне - сема “шлях ополучення”, наявна в обох семантемах), однак вони не належать до одного й того самого синхронного зрізу.
Абсолютні синоніми - це такі слова, які мають однакове значення і не відрізняються навіть відтінками смислу, наприклад: процент і відсоток, майдан і площа, мовознавство і лінгвістика, гасло і лозунг. Проте кількість абсолютних синонімів у мові не дуже велика. Крім того, з часом деякі абсолютні синоніми перестають бути такими, вони диференцюються або стилістично, або семантично, або тільки своєю сполучуваністю. Безперечно, слова голова і глава були в минулому абсолютними синонімами, але нині глава є стилістично маркованим словам (на приклад, глава держави) порівняно з нейтральним голова (наприклад голова уряду чи зборів). У минулі часи слова гість і купець теж були абсолютними синонімами, але в процесі розвидку мови вони вони диференціювалися. Сучасна українська мова чітко розрізнює за сполучіваністю синоніми засмальцьований і замурзаний (наприклад, одяг і ніс) при ширшій сполучуваності їх синоніма брудкий; порівняйте так само сполучуваність синонімів старий і літній зі словами чоловік і собака, - можно сказати старий чоловік і літній чоловік, але не можна сказати літній собака, лише старий собака.
Дехто з мовознавців взагалі поставився дуже скептично до явища синонімії. Російський мовознавець Г.Винокур писав: “Так звана синонімічність засобів мови, якщо мати справу не з лінгвістичною абстракцією, а з живою реальною мовою, з тією мовою, яка фактично існує в історіїЄ є просто напросто фікцією. Снонім є синонімом, але до того часу, поки він знаходиться в словнику. Але в контексті живого мовлення не можна знайти жодного становища, в якому було б все одно, як сказати: кінь чи лошадь, малюк чи дитя і т.д. “ [57,68].
Отже, лексиколог - онамасіолог буде визнавати подібні слова синонімами, тоді як лексиколог - семасіолог намагатиметься підкреслити індівідуальне в значенні кожного окремого слова [53,4].
Класифікація Станіслава Семчінського, що поділяє синоніми на абсолютні і відносні, дуже зручна для шкільної програми, але у зв`язку з її узагальнюючим характером постає цілий ряд запитань що до природи відносних синонімів.
Де які мовознавці, серед яких М.Я.Плющ, В.Г.Петік, М.Т.Чемерисов, Є.І.Чернов, О.П.Блик, виділяють синоніми абсолютні (про них вже було сказано вище) та синоніми лексичні, тобто такі, які належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні, наприклад: розглядати і аналізувати. Переше слово загальніше за значенням; друге - відзначається насамперед належністю до наукової термінології (не просто розглядати щось, а з якоюсь науковою метою). Серед лексичних синонімів (за класифікацією М.Плюща та ін.) виділяються:
стилістичні, наприклад говорити і балакати (друге слово доречне в розмовному стілі);
семантичні, наприклад вивчати і штудіювати (у значенні другого слова є відтінок “ретельно вивчати”);
семантико - стилістичні, наприклад архітектор і зодчий (друге слово має відтінок урочистості).
Крім лексичних синонімів ці мовознавці виділяють синоніми контекстуальні, тобто такі, які лише в певному контексті мають близьке значення. Такі синоніми властиві художнім текстам.
Майже тотожнє розмежування синонімів подають М.Жовтобрюх та Б.Кулик [13,81]. Синоніми за їх основними ознаками можна поділити на такі групи:
синоніми, що відрізняються між собою емоційним забарвленям; широко використовуються в мові художньої літератури;
синоніми, які розрізняються за логічними ознаками, тобто відтінками у змісті того поняття, що є спільним для синонімічного гнізда; такі синоніми назхиваються семантичними: або ідеографічними;
стилістичні - такі використання яких неоднакове у різних стилях літературної мови. Такі синоніми з одними словами сполучаються, а з іншими - ні, в одному жанрі мови - поширені, а в інших - зовсім не вживаються.
Крім словникових синонімів українська літературна мова знає ще й синоніми контекстуальні, або текстуальні, про які вже раніше було розказано.
Такої ж точки зору, незважаючи на невеликі розбіжності, дотримується й колектив учених під керівництвом О.Т.Волоха. В їх сумісній праці [63] подається такий розподіл синонімів:
За значенням і функціями розрізняють синоніми ідеографічні і стилістичні.
Ідеографічні синоніми виступають як засіб уточнення, виділення, деталізації тієї чи іншої ознаки поняття.
Стилістичні синоніми розрізняються за сферою вживання, емоційним забарвленням, образністю тощо.
Крім постійних, усталених у лексичній системі синонімів, існують також так звані контекстуальні, тобто слова, які лише в одному якомусь контексті, лише тимчасово виступають як синоніми.
До окремих слів синонімами можуть виступати цілі словосполучення - фразеологічні одиниці, наприклад: обманювати - замилювати очі.
Цікавий погляд на це питання у Грищенка А.П., який пише: “Із складної значеннєвої природи синонімії, існування багатох типів семантичних зближень лексичних одиниць випливають різні лінгвістичні критерії визначення і класифікації синонімів” [45,86].
Повним синонімам властивий абсолютний збіг лексичних значень, у зв`язку з чим вони класифікуються також у абсолютні, семантично тотожні: родина - сім`я. Не повні синоніми характеризуються певними відмінностями, які виявляються у так званих відтінках лексичних значень.
На основі протиставлення за повним і не повним збігом лексичних значень мовознавці віділяють два основних типи синонімів:
1) синоніми - тобто слова з тотожніми, ідентичними значеннями;
2) квазісиноніми - тобто слова з близькими, але не тотожніми лексичними значеннями.
Далі ласифікація rрунтується на внутрішній діференціації квазісинонімів, у складі яких виділяються синоніми семантичні, стилістичні, семантико - стилістичні.
О.Д.Пономарів розглядає синоніміку в більш широкому розумінні. Крім лексичних синонімів він розрізняє синоніми морфологічні, синтаксичні, словотвірні, фразеологічні, фонетичні, а також привертає увагу до перифраз та евфемізмів. Його класифікація відбиває погляди на явище синонімії як мовознавців - лексикологів, так і мовознавців - стилістів [56].
Отже, морфологічні синоніми - це варіанти форм слів на позначення того самого поняття: гуляє - гуля, співає - співа, літає - літа, питає - пита, стрибає - стриба, лунає - луна. Перші компоненти цих синонімічних пар нейтральні з погляду літературної нормативності, другі теж літературні, але з обмеженим діапазоном уживання (поезія, розмовна мова). Або ще: ходить, носить, робить, бачить, любить і ходе, носе, робе, баче, любе, де в першому ряду стоять літературні варіанти, а в другому - діалектні. Форми прикметників на зразок синьому - синім, білому - білім, великому - великім [56,52].
Синттаксичні синоніми - різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї самої думки: для створення (нейтральний варіант з відтінком книжності), щоб створити (нейтральний варіант), з метою створення (книжно - офіційний варіант); замість того, щоб написати (зробити, вивчити) - замість написати (зробити, вивчити).
Наприклад: Замість того, щоб критикувати інших, візьми та й зроби сам. - замість критикувати інших, візьми та й зроби сам. Порівняно з нейтральним першим реченням друге має розмовне забарвлення. Одним із виявів синтаксичної синонімії є паралельне вживання сполучникових та безсполучникових речень: Я їду працювати в Одесу, бо дуже люблю це місто. - Я їду працювати в Одесу - дуже люблю це місто.
Словотвірна синонімія - наявність префіксально - суфіксальних утворень, наділених різними симантико - стилістичними відтінками: писав, написав, понаписував, попописав; темніти - темнішати, біліти - білішати; їсти, їстки, їстоньки; спати, спатки, спатуні, спатунічки.
“В українській мові, як і в російській, - зазначає також В.Г.Петік, -найчастіше виникають синоніми шляхом творення нових слів від здавна існуючих за допомогою різних словотворчих засобів. Так, наприклад, за допомогою префіксації: віяти - повівати, подихати, подувати; відрада, розрада, утіха; за допомогою суфіксації: нишком, тишком; славний, славетний; плескання, хлюпання, плескотіння; за допомогою суфіксально - префіксального твореня: безсумнівний, незаперечний; безталання, бездолля” [64,130].
Л.О.Родніна провела дослідження, яке стосувалось семантичних відповідників словотворчих синонімів. Вона погоджується з І.Коваликом, пояснюючи наявність у слов`янських мовах словотворчих синонімів і тривале співіснування таких утворень наявністю в їх семантиці поряд із спільним основним значеням додаткових самостійних значень чи то їх відтінків або можливістю вживання в різних контекстах (у вужчому або ширшому розумінні) [57,66-67].
Проте є певні лексичні групи, що становлять виняток з цього загального правила. Прикладом можуть бути назви осіб за зовнішньою або внутрішньою характерною ознакою. Переважна більшість іменників цієї групи має яскраво виражений ємоційно - оціночний характер. Більшість таких суфіксальних утворень - це іменники з непродуктивними або малопродуктивними суфіксами, це суфікси - ень (велетень, красень), - ань (головань, червань), - ун (балакун, чистун), - ій (крадій, плаксій) тощо. Сполучуваність перелічених суфіксів з твірними основами досить вільна. Якщо вибрати з кількох основних словників української мови назви осіб з ознаками краси, молодості, старості, сили та подібного, то вони становитимуть ряди утворень з більшістю перелічених вище суфіксів.
Одним з етапів дослідження Родніної Л.О. було зіставленя однокореневих утворень, оформлених, з одного боку, суфіксами, властивими лише даній групі назв, з другого - суфіксами - ник, - ець, що використовуються в інших лексико - семантичних групах іменників. Їх зіставлення показало, що утворення з суфіксами - ник, - ець дають характеристику особи порівняно нейтральну, значною мірою позбавлену емоційного забарвлення.
У такій ролі виступає, наприклад, назва гордівник (жін. Гордівниця). Навпаки інші утворення тієї ж основи з суфіксами - ій, - як, - ун мають виразний розмовний характер, відбивають несхвальне ставлення до цієї людини - гордія, гордуна.
Вільна сполучуваність твірної основи з досить численними і різноманітними суфіксами є спеціфічною для групи назв осіб за характерною ознакою. В основному вони властиві розмовному стилю мовлення, де багато важать індивідуальне слововживання, де прагнення до більшої виразності висловлюваної характеристики (здебільшого негативної) викликає відоме чи підсвідоме бажання вживати таку назву у формі хоч і дещо незвичній, але дуже виразний.
“Отже, у групі суфіксальних назв осіб за характерною ознакою, - робить висновки Л.Родніна, - можливості варіювання утворень від одного кореня досить великі. Ці можливості широко використовуються в літературній мові, у мові українських письменників, у розмовному мовленні. Збагачуючи виразні можливості мови, рівноправні лексичні одиниці з близькою семантикою являють собою важливий стилістичний засіб” [57,71].
Слідуючи класифікацією О.Пономаріва, розглянемо питання стосовно фразеологічної синонімії.
Фразеологічні синоніми - варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття. Так, на поняття “бути байдужим до чогось “ - тримаєм нейтралітет, моя хата скраю, про мене - хай вовк траву їсть; наше діло півняче: проспівали, а там хоч не розвідняйся. Про розумово неповноцінну людину кажуть: не сповна розуму, губляться ключі від розуму, вискакують клепки, не варить баняк, у голові літають джмелі, замість мозку росте капуста, нема лою під чуприною.
Досліджуючи проблему фразеологічної синонімії, А.В.Лагутіна зауважує, що “основне коло теоретичних проблем, що постають із взаємовідношення словосполучень і окремих слів, які перебувають в синонімічних стосунках, пов`язується з встановленням можливостей перебування словосполучення, насамперед фразеологізму, й окремого слова в синонімічних зв`язках” [34,34].
Слід відмітити, що особливо поширеними є синоніми - дієслова і співвідносні з ними фразеологізми. ТакЄ ще в українській літературній мові XVIII ст. Дослідники зафіксували типові для того часу бінарні співвідносні ряди: радити, дати пораду і т.ін.. Звичайно, в сучасній українській мові лексична номенклатура поновилася, але принцип того синонімізування залишився.
Аналізуючи дослідженя Лагутіної, ономасіологічно природу можливості синонімізування слова і словосполучення можна пояснити так: можливість уявляти, сприймати реалії позамовної дійсності різного ступеня складності призводить до того, що цілий ряд екстралінгвістичних явищ може подрібнюватися на менш складні або ж, навпаки, входити складовою частиною складніші, комплексні кявленя. Це є причиною того, що те саме явище дійсності може стати основою як однієї так і кількох семантем, як що під семантемою розуміти окреме слово - носія певної семантики. Звідси випливає можливість семантико - стилістичних стосунків між словами і словосполученнями, як фразеологічними (дурити і морочити голову, вкривь і вкось і плохо), так і фразеологічно не зв`язаними (півкуля і половина кулі). Однолексемними стосунками можуть бути пов`язані також слова із різнотипними словосполученнями (ледарювати, байдикувати, бити байдики, сидіти склавши руки, нічого не робити) [34,35-36].
Отже, у разі визнання семантинної наповненності слова, пов`язаної з урахуванням можливості уявляти, сприймати явища дійсності різного ступеня складності як окрему одиницю мовлення (завдяки чому те саме явище може лягти в основу як однієї семантеми, так і кількох семантем), стає можливими твердження про правомірність синонімічних стосунків між словом і словосполученням.
Визнаючи можливість синонімічних стосунків між словом і словосполучення, учені неоднаково розв`язують питання про різні жипи словосполучень у специфічних для кожної групи деталях. Варто звернути увагу на те, що однією з умов синонімічних взаємостосунків слова і словосполучення має бути іхня симантико-морфологічна відповідніст. Саме тут уже спостерігається відмінність між характером синонімічних стосунків і фразеологізмів, оскільки фразеологізм не характеризується належністю до частини мови, а лише співвідноситься з нею. Через це морфологічна класифікація фразеологічних одиниць, за якою дехто вичленовує одиниці субстантивні, ад`єктивні, дієслівні та адвербальні повинна сприйматися з певним застереженням. Синонімічність слова і фразеологізму передбачає спільну номежність до морфологічного класу в межах однієї частини мови і на глибшу морфологічну градацію, як на перший погляд, ніби не поширюється. Тому деколли умови контексту вимагають хоча б логічного вирівнювання в роді.
Досить своєрідно реагують фразеологізми на стосунки із словами, що мають кілька парадигматичних форм, наприклад, одина і множина, а бо доконалий і не доконалий вид. Так, фразеологізми, що семантично синонімізуються є дієсловом, не завжди співвідносяться з обома його видами. Наприклад, фразеологізми накинути оком, метнути очима, впитися очима, які передають однократні дії, співвидносяться з формою доконаного виду подивитися, в той час як сполуки не спускати очей, не відривати очей перебувають у синонімічних стосунках з однокореневим словом недоконаного виду дивитися. Спостереження показують, що звичайно така видова прив`язаність фразеологізму буває тоді, коли між самими видовими корелятами є не тільки видо-часова але й семантична відмінності.
Фразеологічна одиниця в складі синонімічної пари або синонімічного ряду має аналогічні синоніміки семантичні, стильові й стиліатичні ознаки,тобто може повністю або частково: в дозволених межах, збігатися з відповідними ознаками іншого синоніма. Наведемо приклади: фразеологізм у складі стилістного нейтрального синонімічного ряду може мати розмовне забарвлення. Так, у синонімічному ряді ледве, ледве-ледве, насилу, насилу-насилу зустрічаємо і розмовній компонент фразеологізму з гріхом пополам. Проте, звичайно, це не обов`язкова стилістична закономірність , хоча складна семантична природа фразеологізму, до якої поряд з образною ідеєю проявище позамовної дійсності входить також інгерентна, постійна експресивність,накладає відбиток на характер синонімічних стосунків із словом, розв`язуючи їх в експресивному ключи, рідше однотипному (потякати, теревені правити або точити, розводити), частіше ж у нейтральному щодо слова й експресивному щодо фразеологізму (пограбувати,облупити як липку, оббілувати,як білку).
Семантична специфіка в цьому році полягає в тому, що фразеологізм може відбивати зміст семантеми, який лежить в основі визначення синонімічних стосунків із словом, повністю, цілком, в абсолютно однаковому з словом синонімом обсязі, а може, накладаючись на зміст семантеми, вносіти додатковий реальний зміст або ж неоднаково із словом накладатися на зміст семантеми, не виходячи в той же час за межі регламентованого синонімічними стосунками змісту. Так, застаріла семантика виїжджати і фразеологізму виїжджати в світ перебуває у межах однієї семантеми із значенням “їздити, виходити з дому, відвідуючи знайомих або громадські місця”. Проте частіше фразеологізм має певні нюанси значення в межах тієї самої семантеми, що й слова синонімічного ряду. Контекстуально - стилістичні можливості фразеологізмів - синонімів слова у художньо-белитристичному стилі нге розрізняються за формами і різноманітністю від функцій в тексті слів - синонімів у плані добору або парного чи групового нанизування. Однак у стилі науковому, в межах спеціальної термінології, співвідношення між словами і синонімічними до них сполученнями зовсім інше. Так, за спостереженннями В.М.Нікітевича, існує надзвичайно обмежена кількість синонімів типу антонів вогонь і гангрена.
На відміну від трактування характеру синонімічних стосунків між словом і фразеологізованими словосполученнями твердження про поєднуваність односемантичних слів і незв`язаних фразеологічно словосполучень нерідко викликає сумніви або й заперечення. Аргументи в основному зводяться до тих, які узагальнюються в “Проекти словника синонімів української мови” В.С.Ващенка. Він вважає, що основною ознакою словосполучення, що реєструється в словнику, має бути стійка семантична єдність, аналогічна долексичної, а також неподільність складових компонентів. У такому словосполученні слова не можуть виступати членами речення, а все словосполучення має не тільки семантично але й граматично співвідноситись з однією частиною мови. За таких умов навіть досить поширені та узвичаєні словосполучення типу завершити сівбу, зроботи оголошення, припустити помилки, виявити свою радість опиняються за межами синонімічного ряду і не фіксуються як синоніми до слів засіяти, оголосити помилитись, зрадити, тобто до своєрідних синтаксичних моделей, які можуть утворюватись навколо багатьох слів.
Щоправда, найчастіше лексикографи вводять до синонімічного ряду ті словосполучення, які або тяжіють до складної форми слова, або наближаються до фразеологізму. Але теоретічно вільні сполуки також включають до складу лексичних синонімічних рядів. Так, класифікуючи лексичну синоніміку, І.Г.Чередниченко відносить до окремого розряду синоніми - слова і словосполучення різної структури, коли синонімічно об`єднуються словосполучення і окреме слово (накивати п`ятами, втекти; лазаря співати, прибіднюватися) або назва з одного слова і описова назва з кількох слів (Київ, столиця України; Шевченко, засновник нової української літератури).
Що стосується дослідження особливостей взаємовідношення фразеологізмів і слів - синонімів у плані входження лексичних синонімів до самої структури фразеологізму, його словесних складників, справа виявляється непростою. Дуже розвиненою є сітка фразеологізмів - синонімів, які незалежно від свого складу мають однакове в межах синонімічності семантичне наповнення, пор. : заливати очі, заливати за галстук; закручувати голову заморочувати паморки. Досить вільно відбувається у фразеологізмах варіюванння несинонімічних слів при збереженні тієї самої загальної семантики: бита голова, битий жак (бувала людина); одним духом, живим духом, живим манером (швидко); кривий кінь вивезе, кривий кінь перевезе (якось воно буде). Дуже легко синонімічно варіюються деякі елементи фразеологізму: під прикриттям ночі, під покривом ночі; лити (проливати) кров. Проте вивчення випадків мовлення, перш за все усного свідчить що фразеологізм запевних обставин не терпить синонімічних замін, руйнується відцього. Причому фатального для семантичної цілісності може виявитися саме синонімічна заміна, а не інша лексична заміна певного компонента фразеологізму [34,39].
Дослідники звичайно застерегають, що синонімічним замінам не піддаються у фразеологізмах певних типів ядерні слова, які несуть на собі найбільше семантичне навантаження. Так, М.А.Жовтобрюх вважає, що у фразеологічних сполученнях центральне слово фразеологічно зумовлене і не може бути замінене іншим, в той час як слова, що його характеризують, допускають взаємну заміну (порушити питання і порушити справу) [13,62]. На думку А.В.Лагутіної, насамперед підаються синонімічному варіюванню повнозначні слова. “Але необхідно застерегти, - зауважує дослідниця, - що ядром фразеологізму не обов`язково є його повнозначний словесний складник. Семантичний центр фразеологізму може бути виражений і не тим повнозначним словом, яке виступає на перший план при поверховому аналізі. Семантичний центр - ті елементи фразеологізму, які надають йому певної специфіки, відтінку, спрямування. Саме вони ніби маркірують словосполучення і за всіх обставин мають залишатися незмінними “. [34,40-41]. Таким синонімічно незамітним є слово запускати синонімічній парі фразеологізмів запускати лапу і запускати руку. У пошуках причин такої своєрідної поведінки слова всередені фразеологізму варто відштовхуватись від розумінння компонентної, підсобної ролі слова в даній ситуації, коли воно може бути мовним знаком певної реалії лише у зв`язку з іншими словами. Мабуть, саме тому мовець легко проходить повз паронімічне заступання окремого, вагомого компонента фразеологізму, але мова як система не хоче погоджуватись навить з синонімічним заміщеннням тих складників єдності, на змістовій специфіці, своєрідності або навіть окремій особлівості яких грунтується певний фразеологізм. Щоправда, іноді аналогічні явища можна спостерігати й у нефразеологізованих сполуках. Зовнішньо скожим на синонімічну недоторканість слова у фразеологізмі робити (справляти) вплив є становище слова вплив у словосполученні мати вплив із значенням “бути впливовим” або у сполуці “мати авторитет, тобто “бути авторитетним “. Проте у цьому разі спостерігається своя специфіка слововживання. Вільні словосполучення саме тим відрізняються від фразеологізованіх, що звичайно не мають не замітних маркірованих елементів і легко варіюються в межах компонентною синонімічності. Таким чином, немоливість дальшої синонімічної заміни без руйнування семантичної цілістності певних ядерних елементів є важливим крітерієм встановлення синонімічних стосунків між фразеологізмом і словом, у той час як можливість дальшого синонімічного подріблення і варіговання незв`язаного фразеологічно словосполучення свідчить про його своєрідну, хоча теоретично й обгрунтовану синонімічність із певним словом. Таке вільне сполучення розчленовується на ряд слів, з яких кожне може творити синонімічні ряди. Звичайно, між цими діаметрально протиставлюваними випадками існує ціла низка перехідних типів сполучень з недосить щільною фразеологізацією. Саме таких випадків стосується міркування Ю.Д.Апрєсяна про рівнозначність фразеологізмів типу створюється враження, складається враження або брати ліворуч, поворачувати ліворуч.
“Таким чином, лексична синоніміка щільно змикається з синонімікою синтаксичною, починаючи з синоніміки вільних і зв`язаніх словосполучень”, - робить висновки А.Лагутіна [34,41]. Проте синоніміку синтаксичну від лексичної відрізняє в першу чергу те, що вона не лише грунтується на семантичній основі семантемної співвіднесеності безвідносно до синтаксису, а має враховувати синтансичні особливості сполучуванності в межах потрібної номінації. Саме тому в переважній більшості типових випадків словосполучення - синонімі мають визначатися типовістю сполучуваності, яка певним чином реагує на добір компонентів.
Із визнання наявності фразеологізмів з синонімічними лексичними варіаціями, які не суперечать структурі і семантеці фразеологізму, випливає третє коло питань, пов`язаних з проблемою “слово -фразеологізм “, а саме, з`ясування взаємовідношень між фразеологізаваними словосполученнями, які перебувають у синонімічних стосунках між собою або з нефразеологізованими словосполученнями, і класифікація системних типів синонімізування в цих випадках.
В один синонімічний ряд фразеологізми поєднує сигніфікативний аспект їх значень - однаковий зміст поняття. Ця загальна частина номінативного ядра фразеологічного значення, як правило, у мові вже позначена первинною назвою (словом чи словосполученням). Навколо цієї первинної назви як знака загального змісту поняття і формується синонімічний ряд фразеологічних одиниць, як знаків вторинного утворення, необхідною складовою частиною семантики яких є ще й наявність додаткової донотації і конотациї [23,36]. Ось чому домінантного синонимічного ряду фразеологічних одиниць виступає стилістичне но нейтральне слово або слово сполученння, яке виражає найзагальнійше значення і виступає як головне, стрежневе (у словнику синонімів воно звичайно виступає як реєстрове). Оскільки фразеологізми, пройшовши складний і тривалий шлях становлення від вільних словосполучень до стійкіх образно метафоричних зворотів, виділилися в самостійні мовні одиниці з таким цілісним значенням, яке ускладнене додатковими семантичними, стилістичними й емоційно - експресивними відтінками, серед групи близьких чи тотожніх зазначеннням фразеологічних одиниць, як правило важко виділити зворот, який би в найзагальнійших рисах виражав поняття, спильне для всіх членів синонімічного ряду і виступав би опорним, заголовним виразом ряду - йогодомінантою. У ролі домінанти цинонімічного ряду фразеологічних одиниць найчастіше використовується слово, зрідка - вільне словосполучення і лише в окремих випадках фразеологізм.
Фразеологізми - синоніми виражають своє номінативне значенння “не безпосередньо, а через те семантично основне слово, яке є базою відповідного синонімічного ряду”.
Реєстрова домінанта може замінити будь-який член ряду фразеологічних синонімів, хоча зворотна заміна не завжди можлива. Це пояснюється наявністю у фразеологізмів, крім загального значення, ще й додаткових семантичних, емоційно-експресивних і стильових відтінків значення. Таким чином, “Синонімічні ряди звичайно утворюють систему відтінків того самого поняття [23], наприклад працювати - (багато й старанно) докладати зусиль, не покладати рук, гріти чуба, “довго” мозолити руки; набивати мозолі; (виснажливо, до знемочи) обливатися (умиватися) [кривавим] потом, гнути спину (горба, хребта), ламати спину, рвати жили (виконувати не приємну одноманітну роботу) тягти (терти) лямку (ярмо).
У сучасній український літературній мові вживаються фразеологічні одиниці, співвідносності майже з усіма частинами мови, однак їх кількісний розподіл різний. Найбільше фразеологізмів, співвідносних з дієсловами і прислівниками, менше - з іменниками і прикметниками і зовсім мало - з числівниками, займенниками.
Серед фразеологічних синонімів української мови виділяються стійкі звороти таких структурно - граматичних типів (за класифікацією Коломієць М.П. [23,28]):
1. Фразеологізми, співвідносності з словосполученнями різного типу: Вилаяти - моркву вскребти кому, (приголомшити лайкою) мокрим рядном накрити.
2. Фразеологізми, співвідносні з сполученням слів: Цілий - цілий і непошкоджений; цілий - цілісінький.
3. Фразеологізми, співвідносні з одним повнозначним словом (службове + повнозначне слово): На згадку - на згад, на пам`ять , на спогад.
4. Фразеологізми, співвідносні з реченням: Немає грошей - у кишенях вітер свистить, фінанси спивають романси.
5. Фразеологізми, організовані за моделлю підрядної частини складнопідрядного речення: Байдуже - хоч трава не рости.
Співвідносність фразеологічних одиниць з тією чи іншою частиною мови визначається за її семантикою і за синтаксичними функціями в реченні.
Розрізнювальними ознаками фразеологічних синонімів є 1) образність; 2) внутрішня форма; 3) семантичні відмінки; 4) емоційно - експресивне забарвлення; 5) функціонально стильова приналежність; 6) історико - стилістичні відмінності; 7) різна сполучуванність [23,29].
Фразеологічні синоніми, збагачуючи мову, допомагають конкретизувати поняття про предмети і явища об`єктивної дійсності, закріпити пізнані людиною нові відтінки понять за відповідними мовними знаками. Вони концентрують у собі багатство семантичних відмінків, експресивно - стилістичних забарвлень, емоційних звучань і колоритної образності.
Продовжуючи розглядати класифікацію синонімів О.Пономаріва, слід зауважити, що “на rрунті української мові можна говорити й про синоніми фонетичного плану, які є одними із важливих засобів створення милозвучності нашої мови” [37,53]. Фонетичні синоніми, точніше, дублети - різні форми того самого слова, що з`являються внаслідок чергування голосних і приголосних, наявності чи відсутності протетичних (приставних) приголосних або голосних: імення - ймення, іти - йти, учитель - вчитель, узяти - взяти, імла - мла: іржа - ржа.
Спільність значення синонімів пояснюється тим, що вони називають одне поняття. Сутність синонімів визначається наявністю в них різних відтінків значення. В залежності від того: якими ознаками синоніми відрізняються один від одного, вони поділяються на ідеографічні й стилістичні.
Ідеографічні (значеннєві) синоніми відрізняються відтінками значення (дивувати, вражати, приголомшувати, потрясати). Ці синоніми забезпечують можливість передавати відтінки того самого поняття, оскільки на його позначення існує кілька слів: дивувати - “викликати подив незвичайністю”, вражати - “ викликати подив або захоплення надмірним виявом чогось”, проголошувати - “справляти надзвичайно сильне враження” - “глибоко зворушувати, хвилювати до глибини душі”. Візьмімо ще один синонімічний ряд: відданий, видатний, знаменитий (славнозвісний), де відомий (напр..: учений) підкреслює те, що він не рядовий, а досить популярний; видатний має порівняльний характер, знаменитий (славнозвісний) те саме, що перші два разом узяті, але набагато вищою мірою. Палати й горіти означають “давати жар”, але перше слово називає дію інтенсивно.
Стилістичні синоніми характеризуються закріпленістю за певним стилем і більш або менш виразним емоційним забарвленням. З-поміж синонімів ознаки й симптоми перше слово нейтральне, друге має забарвлення книжності, науковості (це не просто ознака, а сукупність ознак, характерний вияв якогось явища). У синонімічному ряду осягати, розуміти метикувати перше слово книжне, друге нейтральне, третє розмовне.
Синоніміка однієї мови не завжди відповідає синоніміці іншої мови. Порівняймо, ці розряди лексики в українській та російській мовах. Оскільки мови споріднені, вони мають багато спільного і в синоніміці але цілковитої тотожності немає. Неуважність до синонімічних особливостей першотвору й оригіналу може спричинити різні неточності, помилки. Для прикладу візьмемо речення з роману О.Гончара “Прапороносці” в оригіналі і в перекладі російською мовою: “Назустріч Чернишові скакав охляп на баскому коні якийсь піхотинець без пілотки, з рідкою сірою борідкою” - “Навстречу Чернышу скакал без оглядки на разгоряченном коне какой-то пехотинец без пилотки, с редкой серенькой бородкой”. (Українське охляп означає “їхати без сідла”, баский - не “разгоряченний, а лихой, резвый”). Є кілька українських перекладів вірна Н.Лермонтова “Выхожу один я на дорогу”, рядок з якого майже в усіх варіантах звучить так: “Спит земля в сияньи голубом” - “Спить земля у сяйві голубім” М.Рильський дещо порушив лексичну точність: “Спить земля в промінні голубім”, але краще зберіг ритмомелодику. Отже слід розмежовувати синоніми мови і синоніми мовлення. Усі слова крім останнього прикладу є синонімами мови, загально мовними, бо їхні синонімічні зв`язки не залежать від жодного контексту. Наприклад: стародавній, старовинний, старожитній, прадавній, одвічній, предковічний. Слова, що вступають У синонімічні стосунки лише в певному контексті називаються контекстуальними синонімами. Вони часто вживані в художній літературі, рідше - у публіцистиці, де використовуються для створення яскравих образів: передають світобачення автора, його індивідуальну манеру. До наведеного ряду слів з опорним давній поза контекстом не можна віднести лексему сивий, але вжите в такому лексичному оточенні: “Кожен кілометр шляху - історія: сива, ще до нашої ери і новіша, часів панування тут Великих Моголів” (В.Минко) воно стає їхнім контекстуальним синонімом. Так само, як і слово проміння набуває синонімічних зв`язків із слово сяйво в наведеному перекладі М.Рильського.
З-поміж синонімічної лексики виділяються слова цілком тотожні щодо свого лексичного значення й емоційно - експресивного забарвлення. В основному це нейтральна лексика: пейзаж, краєвид, ландшафт; кавалерія, кіннота; процент, відсоток; борошно, мука; майдан, площа; аплодисменти, оплески. Це абсолютні синоніми (лексичні дублети). Вони з`являються в мові а) внаслідок взаємодії літературної мови та діалектів (стрічка - бинда, чорногуз - бусол - лелека); б) внаслідок словотворчих процесів (офіційний - офіціальний, учбовий - навчальний, років - річниця); в) як результат співіснування запозичених і питомих слів (індустрія - промисловість, експлуатація - визиск, бібліотека - книгозбірня, біографія - життєпис, красоля - настурція, голкіпер - воротар, горизонт - обрій, аероплан - літак, паралельний - рівнобіжний, дескриптивний - описовий). Абсолютні синоніми або розподіляються між стилями, отже, перестають бути абсолютними (з синонімічної пари півники - ірис перше вживається в усному мовленні, в художній літературі та публіцистиці, друге в науковій літературі), або один із них відходить у пасивний запас. Наприклад, аплодисменти, учбовий, офіціальний у сучасній літературній мові вийшли з широкого вжитку, поступившись місцем словам оплески, навчальний, офіційний.
Лексична синонімія тісно пов`язана з багатозначністю. Однозначні слова синонімізуються в повному обсязі (райдуга - веселка, блакитний - голубий, парус - вітрило), багатозначні вступають у синонімічні зв`язки в одному, кількох, але не в усіх значеннях (тихий (голос, спів) - неголосний, приглушений; тихий (натовп, місто, вулиця) - не гомінкий, не галасливий; тихий (гомін, хода) - беззвучний, безгучний; тихий (юнак, пасажир) - мовчазний, сумерний; тихий (сон, життя) - безтурботний, спокійний; тихий (плин, течія, їзда) - повільний, неквапний, неквапливий), тобто багатозначне слово може перебувати в складі кількох синонімічних рядів. Отже, синоніми, взаємо замінні в одному значенні, втрачають цю властивість при співвіднесенні з іншими значеннями.
“Українська синоніміка, як і синоніміка будь-якої мови, створювалися впродовж історичного розвитку мови, - пише О.Понаморів: - насамперед виникнення синонімів пов`язане з ходом пізнання людиного навколишнього світу, з дедалі глибшим осягненням ознак, властивостей, рис предметів і явищ. У процесі пізнання виникає потреба не тільки назвати якесь явище, а й висловити свою думку про нього, виявити ставлення до нього” [57,55]. Так виникають синоніми ідеографічні й стилістичні. Синоніміка збагачується також словами іншомовного походження (атеїст - безбожник, унікальний - рідкісний, екземпляр - примірник, біном - двочлен, дисперсія - розсіяння). Синонімічні ряди зростають і в наслідок розвитку багатозначності: пильний (уважний), пильний (терміновий, невідкладний), пильний (старанний), пильний (наполегливий).
Вміле й доречне використання синоніміки - один з найважливіших показників майстерності письменника, публіциста оратора. На основі синонімії будуються такі стилістичні явища, як перифраза (від гр.perihrasis) - описовий зворот мови, в поезії - стилістичний прийом, одна з фігур, троп, з допомогою якого предмети, явища або власні імена називаються не прямо, а через їхні характерні ознаки, наприклад: чорне золото (кам`яне вугілля) чарівниця українського кону (Марія Заньковецька), хитрюща згубниця курей (лисиця), - та евфемізм (від гр.euphemismos - той, що добре звучить) - слово або вислів, що пом`якшує або завуальовує зміст сказаного: ви помиляєтеся, ваші слова не зовсім відповідають істині (замість ви брешете!); заснути навіки замість померти.
“Отже, завдання евфемізмів, - зауважує В.Петік, - завуалювати пряме вираження де яких думок або емоцій. У цьому відношенні синоніми - евфемізми виконують немовбито протилежну експресивним синонімам, вживаються вони переважно в усному мовленні та художній літературі” [64,133].
Треба зауважити, що будь-яка класифікація синонімів, тобто поділ синонімів на групи, є умовною. Часом стилістичне розрізнення їх зв`язується з соціальними сприйняттям та оцінкою дійсності. Але слід визнати, що саме ґрунтовне дослідження в цієї галузі провів О.Д.Пономарів.
Отже, ми вже визначилися з тим, що для лексичної синонімія - це повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів як одиниць словника у відриві від контексту. Погляд стилістики на синонімію істотно відрізняється від погляду інших мовознавчих дисциплін. Чому? Візьмемо таке поняття як стиль. Слово, першоджерелом якого є лат.stilus “загострена паличка для писання”, з плином часу завдяки метонімічному перенесенню набуло в багатьох мовах стількох значень, що вживається для називання численних понять із найрізноманітніших сфер людської діяльності. Про широчінь семантики слова стиль свідчіть велика кількість прикметникових і не прикметникових означень до нього добрий, поганий, стриманий, сухий, барвистий, протокольний, емоційний, урочистий, поетичний, старомодний, сучасний, претензійний, високий, низький, реалістичний, романтичний, натуралістичний, класичний, ораторський, епістолярний, адміністративний, розповідний, описовий (список далеко не вичерпний); а ще - стиль Флобера, Стендаля, Шевченка, Лесі Українки; стиль “Лісової пісні” й “Камінного господаря”. Крім того, кажуть про стиль у живописі, в музиці, в архітектурі, в спорті, в одязі, в поведінці і т.ін.
Чи зберігається в усіх цих випадках уживання слова якесь постійне ядро його значення? Безперечно, так, бо хоч би про що й шлося, стиль означає специфічний спосіб діяння. Специфічний, тобто відмінний від інших, притаманний комусь (чомусь) одному. Отже, стиль - це передусім відмінність, добір - щось можна зробити так або інакше. Стиль виникає там, де якась діяльність, спрямована на досягнення певної мети, може здійснюватися різними шляхами, і суб`єкт діяльності може вибрати один із цих шляхів.
Стиль починається там, де є вибір. Стосовно до мови вибір - це синонімія. Коли б у мовах не було синонімів, то не було б ні стилістичних значень, ні стилю. “Багатство синонімів - одна з питомих ознак багатства мови взагалі. Уміле користування синонімами тобто вміння поставити саме то слово і саме на тому місці - невід`ємна прикмета доброго стилю, доконечна риса справжнього майстра” (М.Рильський).
Синоніми є одним із найважливіших складників арсеналу стилістичних засобів мови. Стилістику цікавлять реальні можливості вибору, що їх дає мовцеві мова для вираження думки. Для стилістики важлива не більша або менша близькість словникових значень двох чи кількох слів, а те, якими словами можна виразити певне поняття в певному контексті.
Стилістиці властиве поширене розуміння синонімії. Тут мається на увазі синоніміка не тільки лексична (любий, милий), а й синтаксична (радіти з чого, радіти від чого), морфологічна (на блакитному небі, на блакитнім небі), слово твірна (походив, попоходив), фразеологічна (бере, бере вовк, та й вовка візьмуть; і на жалку кропиву мороз буває). І якщо в синоніміці найяскравіше виявляється багатство мови, то глибоке знання синонімічних можливостей і вправність у користуванні ними є одним із найважливіших показників майстерності письменника, журналіста, взагалі людини, чия творчість якимось чином пов`язана з мовою.
Лексичні синоніми бувають ідеографічні та стилістичні. Ідеографічні синоніми дають можливість вибрати найточніше найпідхожіше слово з синонімічного ряду, щоб якомога кращє передати ту чи іншу думку. Особливо важлива така риса в діловому, науковому й публіцистичному стилях. Стилістичні синоніми сприяють відтворенню найтонших емоційно - експресивно - оцінних відтінків висловлювання. Поділ синонімів на ідеографічні та стилістичні де що умовний, бо, як правило, стилістичні відмінності супроводжуються і деякими значеннєвими варіаціями.
Використання синонімів у різних функціональних стилях неоднакове. В одних - широкий простір для синоніміки, в інших цей простір набагато вужчий. Офіційно - діловий стиль, якому притаманне прагнення до граничної точності вислову (щоб уникнути неправильного тлумачення), використовує синоніми обмежено, бо вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення), використовує синоніми обмежено, бо вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення. Наприклад: “Процедура приватизації державних підприємств включає такі основні елементи: визначення підприємств або їх часток (акцій, паїв), що продаються громадянам України за приватизаційні сертифікати, а також часток (акцій, паїв), що продаються членам трудових колективів за номінальною вартістю” (Конценція роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду). Тут синоніми використані для пояснення й деталізації.
Загалом синонімія як стилістичний засіб не характерна й для наукової мови, хоч тут вона представлена ширше ніж в офіційно - діловому стилі. У наукових текстах синоніми використовуються як засіб контекстуального уточнення.
Для наукового стилю, як відомо, характерні точність, відсутність емоційності та експресивного забарвлення, прагнення до однозначності, до того, щоб кожному поняттю відповідав один термін. Але всупереч загальній тенденції виникає чимало паралельних назв того самого поняття.
Однією з центральних проблем сучасної мови для спеціальних цілей є проблема термінології, і це зрозуміло, оскільки термінологія є семантичним ядром наукового і будь-якого спеціального пакету. “Отже, розвиток українського наукового стилю мовлення нерозривно пов`язан з розвитком у термінології”, - вважає Ф.Циткіна [52,69].
Більшість дослідників термінологічної лексики додержується традиційної класифікації термінологічних синонімів, запозиченої з із загальновживаної мови, згідно з якою виділяються такі види синонімів: абсолютні, відносні, ідеографічні, стилістичні, різноплановість яких цілком природна і закономірна, тому що терміни та варіанти термінів виражають певні поняття, які перебувають у постійному розвитку, русі.
У своєму дослідженні про питання термінологічної синонімії С.Худолєєва пише: “... під синонімічними термінами ми розуміємо такі терміни, потенційні значення яких виявляють тотожний (єдиний) чи близький (відносно близький) предметно логічний зміст. Під потенційним значенням терміна ми розуміємо значення, замовлення двоїстою природою термінологічної одиниці. З одного боку, термін може мати одне значення (однозначність), з другого - термін може мати кілька значень (багатозначність). Саме це протиставлення термінів за значенням - однозначність/багатозначність, яке ми кваліфікуємо як ступінь багатозначності терміна і є однією з основних диференційних ознак термінологічних синонімів [71,60-61].
Семантика багатозначних термінів відрізняється від семантики однозначних термінів, і зв`язки, що виникають між термінами які виявляють тенденцію до багатозначності, відрізняються від зв`язків, існуючих між однозначними термінами. Основу цих зв`язків становлять не структурні особливості терміна, а функціональні, внаслідок чого виникає ситуація, за якої постає необхідність контексту. Ступінь багатозначності, таким чином, зумовлює появу одні неї з диференційних ознак - особливості функціонування.
Оскільки однозначність не викликає якихось суттєвих змін у змістовій структурі терміна, то при синонімічних відношеннях, де переважає ця ознака, можлива вільна взаємозаміна та варіювання синонімічних термінів без будь-яких контекстуальних обмежень. Взаємозаміна синонімічних термінів відрізняється від взаємозаміни слів загально вживаної мови, де, на думку деяких лінгвістів (Агаєва, Софронова), це можливо лише при наявності більш або менш повних синонімів.
Серед термінологічної лексики багато слів іншомовного походження, а за позичений термін, як і будь-яка не термінологічна іншомовна лексема, зазнає різнобічного впливу в мові поширення, вступає в контакти з іншими словами на лексичному, семантичному, словотвірному рівнях. Унаслідок таких контактів з`являється однозначне слово - шляхом морфологічного чи семантичного калькування. Маємо синонімічні пари, один компонент яких питомий, а другий - запозичений: бібліофіл - книголюб, біографія - життєпис, пентагон - п`ятикутник, гігант - велетень, монах - чернець. Особливо багато таких утворень серед астрономічних назв. Оріон - Косарі (Полиця, Чепіги), Плеяди - Волосожар, Велика Ведмедиця - Великий Віз, Молочний Шлях - Чумацький Шлях (Чумацька дорога).
У термінології так само є парні назви: біном - двочлен, асиміляція - уподібнення, дисперсія - розсіяння, осциляція - коливання, молюски - м`якуни, квалітативний - якісний, квантитативний - кількісний. Крім походження, вони ні чім не відрізняються і певний час співіснують як дублери (слова, що не мають відмінностей ні в значенні, ні в стилістичному забарвлені). А згодом або набувають ознак ідеографічних чи стилістичних синонімів і залишаються в мові, або один з них, не набувши таких ознак, переходить до розряду пасивної лексики, а то й зовсім зникає з мови. З - поміж переліченних термінологічних пар компоненти іншомовного походження вживаються як правило в суто науковому стилі, а питомі українські - в науково навчальному, науково - популярному та інших різновидах з пари слів мовознавство й лінгвістика перше вживається тепер як назва науки про мову, її суспільні функції, загальні особливості, конкретні прояви її структури, а друге застосовується як назва окремого мовознавства. Кажемо: порівняльне (історичне, сучасне, українське, слов`янське, загальне) мовознавство, але структурно - математична лінгвістика. Коли такого розподілу значень або відтінків не відбувається, один із дублетів виходить з ужитку: в сучасній українській мові слово поверх витіснило запозичення з французької етаж.
Дублети у термінологічній лексиці наукової мови створюються не тільки від різних основ, а й через додавання з власно мовних і запозичених формальних елементів до одного кореня, наприклад: одно варіантна система, моноваріантна система, уніваріантна система; векторне і векторіальне поле; секторна і секторіальна швидкість та ін. [20,42].
У діловому та науковому стилях в основному використовується усталене коло слів і словосполучень, нейтральних емоційно і по можливості безекспресивних, які й створюють типовий для цих стилів холодний, сухий колорит (у синонімічних рядах вживані тут лексеми переважна виступають у ролі домінант).
У публіцистичному стилі з огляду на його нахил до експресії висловлення (поряд з логізацією викладу), орієнтацію на уснорозмовну форму мовлення синоніми використовуються досить широко, причому не лише загально мовні, а й контекстуальні. Пригадаємо, що загально мовні синоніми - це слова, синонімічні взаємини яких не обумовлені жодним контекстом, наприклад: швидко, прудко, хутко, жваво і под. Контекстуальними синонімами звуться слова, що набувають синонімічних стосунків тільки в певному контексті. Специфікою публіцистичного стилю є розмежування семантично тотожних слів з погляду оцінки описуваного явища. Коли синонімічний ряд має в своєму складі іншомовне слово, воно набуває негативного забарвлення [56,60]. З синонімічного ряду подорожувати, їздити, мандрувати, вояжувати останнє слово в публіцистиці використовують як засіб негативної оцінки: “Всеукраїнський референдум, крім усього іншого, засвідчив і те, що малопрохані захисники так званого російсько мовного населення, які вояжували східними та південними теренами України, не досягли бажаних для них наслідків - ім. Не вдалося порушити єдності людей нашої землі в прагненні до волі” (газ). У художньому стилі такого розмежування немає, тут синоніми, незалежно від походження, можуть уживатися як нейтральні або з відтінком іронії, але без негативного забарвлення “Молодший син Софії, Вольдемар, і зараз вояжував десь у Сполучених Штатах” (О.Гончар) [56,60].
Синоніми в публіцистичному й особливо в художньому стилі використовуються для урізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, набридливих повторів. Кожен компонент синонімічного ряду, маючи більші чи менші семантико - стилістичні відмінності, дає можливість повніше відтворити картину зображуваного, відбити суть явища чи поняття: “Григір Тютюнник принципово близький до натури зображення, принципово їй вірний, маючи вроджене чуття на подробиці, на деталі, на колоритні характерності, і в живописанні його не зраджує чуття міри, письменник, як то кажуть, не передає куті меду, та й самої куті в нього не багато чи мало, а рівно стільки, скільки треба” (Е.Гуцало) [56,60].
Значний стилістичний ефект досягається розчепленням загального поняття на синоніми - складники. Це сприяє більшій переконливості викладу: “справжній бум зацікавлення національною історією та культурою спостерігається сьогодні на Полтавщині. Інтерес викликають різноманітні розвідки науковців і спеціалістів сивої давнини, забуті та напівзабуті звичаї, деталі побуту, навіть традиційні українські зачіски, скажімо, славнозвісний запорізький “оселедець” (журн.) [56,61].
Як свідчать наведені приклади при наявності різних емоційно експресивних відтінків у публіцистичних текстах переважають оцінні моменти використання синонімії. А в художньо - белетристичному стилі на першому плані функція естетично - зображальна. Таким чином емоційно експресивні синоніми, відзначаючись яскравими супровідними відтінками значень, вживаються обмежено - не в усіх стилях і формах мови; вони найпоширеніші у художній мові.
Розвиток синоніміки являє собою яскраво виражений процес вдосконалення засобів загальнонародної мови. Збагачення синоніміки їде в основному через зближення, сходження значень слів, за рахунок за позичення слів з інших мов, добору їх з діалектів, професійних говірок та ін.
Збагачуються синонімічні ряди і за рахунок фразеологічних одиниць, які виконують у художніх текстах роль виразного мовного еквівалента до слова.
До складу синонімів у художній і, почасти, публіцистичні мові входять також архаїзми.
Ряд стилістичних синонімів - все звичайно, значно вільніший ланцюжок слів, бо він включає до себе, крім власне синонімів, ще й контекстуальні синонімі, авторські семантичні неологізми, тропеїчні вживання.
Так само, як і синоніми ідеографічні, стилістичні синоніми можуть вводитись у текст у вигляді ряду і як по одинокий, довільно вибраний член такого ряду.
Завдання ряду таких синонімів у тексті - показати багатство явища, інтенсивність прояву дії, різноманітність ознак. Ось синонімічний ряд до слова “зоря”:
У час світань погожих - світанкова
І вечорова - вечором. В жнива
Вона зоветься зірниця, житянка,
У темну ніч - стожарниця вона,
Над росами - то росянка, ясиня,
Провісниця, віщунка - у біді,
В людським коханні - вірниця...
(А.Малишко) [20,43].
Добре виконує такий ряд і функцію нагнітання: “Знову дзвеніли, бриніли, сурмили комарі, допікали, дошкулювали, діймали, жерли, гризли...” (Ю.Яновський) [20,43].
Як правило, у поетичних текстах емоційно - експресивний вплив синонімічного ряду посилюється використуванням синтаксичного паралелізму, який увиразнює одиниці ряду, а також за рахунок звукопису, тропів та ін.
У поетичному контексті синонімічному стають слова, які поза цим контекстом належать до дуже віддалених семантичних сфер, сприяє цьому зближенню також інтонаційно - сполучниковий зв`язок їх. Таким засобом з`в'язку може послужити повторюване при кожному члені ряду означення:
Не менш поширений і протилежний за спрямуванням прийом: “розщеплення на синонімічний ряд одного поняття, як що у нього є різні назви.
Індивідуальна інтерпретація синонімів - один з виразних прийомів як художнього, так і публіцистичного стилів. Наприклад: “старе те, що давно було новим. А старовинне те, що будучи в свій час новим, визначало якусь головну частину синтезу своєї доби... В старовинному нема архаїчності. Архаїка є в старому. І є велика різниця між старовинним і архаїзмом” (О.Довженко)
[20,44-45].
Користуючись традиційними засобами, письменники з синонімічного ряду вибирають не однослівні синоніми, а цілі словосполучення (дієслівного типу); це уповільнює розповідь, робить її урочистою не спішною.
Цікавою у цьому плані є думка Л.А.Булаховського про роль синонімів у художньому тексті: “Вміння розповідати так, щоб мова містила різноманітність схожих елементів думки, потрібних для спеціального посилення враження, і таких, які необхідно виникають як опорні моменти думки, що розгортається, передбачає високу мовну культуру...” [20,45].
Серед таких бездоганних оповідачів виділяється високою гармонійністю мови - оповіді.
З фольклору у мову художніх творів переноситься традиція парного вживання близько значних синонімів, наприклад: “Ой, ти, дівчина, Горда та пишна, Чом ти до мене Звечора не вийшла?” (народна пісня): “Котра не прийде - дорікає та ганить, і словами і оком “(Марко Вовчок) [20,45].
Для створення моменту експресії у художньому тексті служать ампліфікацій ні ряди, в яких кожна одиниця ряду має самостійне значення, а всі разом вони функціонують у взаємодії, емоційно посилюючи висловлену думку: “І в них [в дорослих] теж чогось вискакували клепки, розсихались обручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість мозків росла капуста, не родило в черепку, не було лою під чуприною, розум якось втуплявся аж у п`яти і на в`язах стирчала макітра...”(М.Стельмах) [20,45-46].
Також створенню емоційно - експресивного ефекту сприяє градація семантично односпрямованих одиниць, які різняться ступенем вияву ознаки.
Для уникнення повторів слова на короткому відрізку тексту використовується у художній прозі значна кількість найрізноманітніших лексичних одиниць (можливості такого слововжитку у публіцистиці значно обмеженіші).
Якщо говорити про фольклорну синоніміку, то особливої своєрідності вона набирає в думах та історичних піснях, бо там вона склалась без помітного літературного впливу.
У синоніміці дум на першому місці стоять дієслівні ряди, менш поширені синоніми іменникові та прикметникові і найменше прислівникові. М.Т.Рильський, досліджуючи синоніміку дум, відзначає в ній явище, яке має назву тавтології синонімічної і коренеслівної (тобто лексичної і морфологічної). Такі тавтологічні одиниці в думах ще найчастіше пари слів: рече - промовляє, лаяла - проклинала, грає - виграває та ін. Наприклад: “Козак, бідний нетяга... Слухає - прислухається, Чи не радиться хто на славне Запоріжжя гуляти”; “То ж не вовки - сіроманці квилять та проквиляють”; “Куди вітер віє, туди й повіває” [20,47].
Наведені приклади свідчать, що дієслівні пари в думах оформляються кількома способами (і сполучниково, і безсполучниково), та й самі поєднувані дієслова - синоніми добираються теж неоднаково (це безсуфіксні і суфіксально-префіксальні форми того самого слова; два або три близькозначних слова різних коренів тощо). Слова книжної мови тут зустрічаються рідко (рече - промовляє), переважна більшість - це лексика розмовної мови.
Менш поширена, але все ж наявна в думах іменникова синоніміка (козак - нетяга, козак - сірома, козаки - пани - молодці, турки - яничари, стрілки - яничари, татари - бусурмани, ляхи - турки; шлях - дорога, стежки - доріжки; горе - біда, слава - пам`ять та ін.).
У ролі синонімів до слів загальнонародної мови виступають також евфемізми і перифрастичні мово сполучення.
Евфемізми, як було вже сказано раніше, - це досить різноманітна за своїм складом група слів і словосполучень, які вживаються у мові для пом`якшення враження від сказаного.
Існування евфемізмів пояснюється тим, що кожне слово чи словосполучення діє на нас з якоюсь силою і викликає певну, іноді небажану чи неприємну, реакцію. В таких випадках, коли враження від слова небажане, не приємне або неприйнятне, слово намагаються не вживати, а замінюють іншим. З часом слово - евфемізм стає загальноприйнятним.
У сучасній українській мові особливо поширені евфемізми, які виникли з почуття сорому. Найчастіше почуття логічних актив, захворювань, окремих видів одягу, назви понять, близько пов`язаних з попередніми, а також лайливі висловлювання.
Частина евфемізмів виникає з почуття страху, не задоволення. Часто люди, не бажаючи прямо говорити про різні неприємності - хворобу, смерть, злочин, покарання, - пом`якшують враження від сказаного евфемізмами з замість “вмерти” вживають “упокоїтися”, “спочити”, “скінчити життя”.
Іноді евфемізми є результатом співчуття, жалощів, іронічної поблажливості. Особливо багато таких евфемізмів на позначення п`яних - “під мухою”, “хильнув” и т.п., - а також недалеких людей - “у нього не всі дома”, “він зірок з неба не знімає” и т.д.
Як відомо, загальномовні евфемізми визначаються відношеннями двох понять і нормою, яка регулює ці відношення. Серед загальних мовних евфемізмів є значна частина таких, у яких заміна відбулась через неприйшетність назви. У цих понять, як правило, існує не одна, а ряд назв (нова назва дуже швидко пов`язується з предметом, який вважається непристойним; тоді пошуки назви продовжуються). Цікаво, що ця тенденція до заміни поширюється не лише на загально вживані слова, а навіть на терміни. Так, при впорядкуванні термінологічних систем певних галузей були пропозиції замінити окремі терміни як непристойні (кишка Даутценберга, баба копра, паразитна шестирня, тріпач та ін.).
Переважне місце вживання евфемізмів - розмовна і художня мова.
У ділових, офіційних текстах евфемізуючі то синоніми доречні лише тоді, коли загальновживане слово аж надто експресивне або викликає небажані побутові асоціації.
У публіцистичних текстах евфемізми вживаються для відтворення тих повсякденних побутових ситуацій, які потребують евфемізуючих замін; для зображення етикету певного середовища; проте найчастіше це начебто пошуки пом`якшуючих обставин при описі певної ситуації. Досить поширені в газетних текстах політичні евфемізми.
Авторські евфемізми відрізняються від загально мовних тим, що поява їх зумовлюється художніми, естетичними завданнями, з одного боку, і значно більшими семантичними и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.