На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик сторя написання роману. Демонологя як наука про демонв їх вдносини з людьми. Демончн персонаж роману Майстер Маргарита: прототипи та коротка характеристика образв.Воланд - дух зла володар тней. Чорт лицар Коровєв-Фагот.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Литература. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2007. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Дуалізм давніх релігій та демонічні персонажі в романі М.А.Булгакова «Майстер і Маргарита»

Зміст роботи

Вступ 3
I. Дуалізм давніх релігій в романі М.А.Булгакова «Майстер і Маргарита» 5
1.1 Історія написання роману 5
1.2 Демонологія як наука про демонів і їх відносини з людьми 7

II. Демонічні персонажі роману «Майстер і Маргарита»: прототипи
та коротка характеристика образів 12

2.1. Воланд - «дух зла і володар тіней» 12
2.2. Чорт і лицар Коров'єв-Фагот 17
2.3. Демон безводної пустелі (Азазелло) 19
2.4. Гелла - найнижчий різновид нечистої сили 20
2.5. Улюблений блазень, демон бажань шлунку (Бегемот) 21

Висновок 24
Список використаної літератури 26



Вступ

Михаїл Афанасійович Булгаков увійшов в світову літературу насамперед як автор роману "Майстер і Маргарита", який багато вдумливих читачів вважають кращим романом двадцятого століття.
Жанрова унікальність «Майстра і Маргарити» не дозволяє якось однозначно визначити булгаковський роман. Дуже добре це відмітив американський літературознавець М. Крепс в своїй роботі «Булгаков і Пастернак як романісти: Аналіз романів «Майстер і Маргарита» та «Доктор Живаго» (1984): "Роман Булгакова для русской литературы, действительно, в высшей степени новаторский, а потому и нелегко дающийся в руки. Только критик приближается к нему со старой стандартной системой мер, как оказывается, что кое-что так, а кое-что совсем не так. Фантастика наталкивается на сугубый реализм, миф на скрупулезную историческую достоверность, теософия на демонизм, романтика на клоунаду".[3, c.81]
Якщо додати ще, що дія єршалаїмських сцен «Майстра і Маргарити» - романа Майстра про Понтія Пілата відбувається протягом одного дня, що відповідає вимогам класицизму, то можна з впевненістю сказати, що в булгаковському романі поєдналися дуже органічно мало не всі існуючі в світі жанри і літературні течії. Тим більше, що достатньо поширені визначення «Майстра і Маргарити» як роману символістського, постсимволістського чи неоромантичного. Крім того, його вповні можна назвати і постреалістичним романом. З модерністською і постмодерністською, авангардистською літературою «Майстра і Маргариту» споріднює те, що романову дійсність, не виключаючи й сучасних московських глав, Булгаков будує майже виключно на основі літературних джерел, а інфернальна фантастика глибоко просочується в радянський побут. [4, c.481]
Актуальність теми дослідження. Михаїл Булгаков став по-справжньому відомий у світі своїм головним романом «Майстер і Маргарита». Давня євангельська легенда, побачена у незвичному ракурсі, притягує до себе, бере читача в полон, не відпускає потім все життя. За задумом автора його головний твір не повинен був втратити своєї актуальності та новизни читацького сприйняття і через 50, і через 100, й через 200 років.
Любов та творчість опиняються під захистом не тільки Бога, але й диявола. Всезнаючий та суворий Воланд разом зі своїм почетом нещадно викриває людські вади, але не поспішає їх виправляти. Цей тягар покладається на саму людину, в душі якої вічно боряться добро та зло, срах та співчуття, жорстокість та милосердя. Інакше світ був би пласким і в ньому було б нецікаво жити.
Об'єктом вивчення є безпосередньо роман М.Булгакова «Майстер і Маргарита», критична література, а також література, присвячена життю та творчості М.Булгакова.
Мета роботи розкрити в усій складності і суперечливості образи нечистої сили в романі М.Булгакова «Майстер і Маргарита».
I. Дуалізм давніх релігій в романі М.А. Булгакова «Майстер і Маргарита»
1.1 Історія написання роману
айстер і Маргарита" - роман, який за життя Булгакова не був завершений і не публікувався. Вперше роман опублікований у Москві в 1966р.
Час початку роботи над "Майстром і Маргаритою" Булгаков в різних рукописах датував то 1928, то 1929 р. До 1928 р. відноситься поява замислу романа, а робота над текстом почалась в 1929 р. Згідно з розпискою, що збереглася, Булгаков 8 травня 1929 р. здав до видавництва "Недра" рукопис "Фурібунда" під псевдонімом "К. Тугай" (псевдонім походив від прізвища князів в оповіданні «Ханський вогонь»). Це - найбільш рання із точно відомих дат роботи над "Майстром і Маргаритою". Одначе роман був розпочатий кількома місяцями раніше. Зберігся донос невідомого агента ОГПУ від 28 лютого 1929 р., де мова йде про майбутній роман «Майстер і Маргарита».
Зимою 1929 р. були написані лише деякі глави роману, що відрізнялися ще більшою політичною гостротою, ніж фрагменти попередньої редакції, що збереглася. Віддана у «Недра» «Манія фурібунда» являла собою вже пом'якшений варіант раніше написаного тексту.
У першій редакції роман мав варіанти назв: «Черный маг», «Копыто инженера» ", "Жонглер с копытом", "Сын В(елиара?)", "Гастроль (Воланда?)". Перша редакція «Майстра і Маргарити» була знищена автором 18 березня 1930 р. після отримання повідомлення про заборону п'єси "Кабала святош". Про це Булгаков писав в листі до уряду 28 березня 1930 р.: "И лично я, своими руками, бросил в печку черновик романа о дьяволе..."
Робота над "Майстром і Маргаритою" поновилася 1931 р. До роману були зроблені перші чернетки, причому вже тут фігурували Маргарита та її супутник - майбутній Майстер. Наприкінці 1932 або на початку 1933р. письменник почав знову, як у 1929-1930 рр., створювати фабульно завершений текст. 2 серпня 1933 р. він повідомив своєму другу письменнику Вікентію Вересаєву (Смидовичу) (1867-1945): "В меня... вселился бес. Уже в Ленинграде и теперь здесь, задыхаясь в моих комнатенках, я стал марать страницу за страницей наново тот свой уничтоженный три года назад роман. Зачем? Не знаю. Я тешу себя сам! Пусть упадет в Лету! Впрочем, я, наверное, скоро брошу это".[5]
Одначе Булгаков більше не кидав «Майстра і Маргариту» і з перервами, що були зумовлені необхідністю писати замовні п'єси, інсценіровки та сценарії, продовжував роботу над романом практично до кінця життя. Друга редакція «Майстра і Маргарити», створювана до 1936 р., мала підзаголовок «Фантастичний роман» і варіанти назв: "Великий канцлер", "Сатана", "Вот и я", "Шляпа с пером", "Черный богослов", "Он появился", "Подкова иностранца", "Он явился", "Пришествие", "Черный маг" и "Копыто консультанта".
Третя редакція «Майстра і Маргарити», розпочата в другій половині 1936 р. або у 1937 р., спершу називалася «Князь темряви», але у другій половині 1937 р. з'явилася добре відома тепер назва «Майстер і Маргарита». В травні-липні 1938 р. фабульно завершений текст «Майстра і Маргарити» вперше був надрукований. Авторська правка машинопису почалася 19 вересня 1938 р. і продовжувалася з перервами майже до самої смерті письменника. Булгаков перервав її 13 лютого 1940 р., менш ніж за чотири тижні до смерті, на фразі Маргарити: "Так это, стало быть, литераторы за гробом идут?".[5]

Фабульно «Майстер і Маргарита» - твір завершений. Залишилися лише деякі незначні невідповідності, на кшталт такої, як у главі 13, де стверджується, що Майстер гладенько поголений, а у главі 24 він постає перед нами з бородою, причому достатньо довгою, якщо її не голять, а лише підстригають. Окрім цього, через незавершеність правки, частина якої збереглася тільки у пам'яті третьої дружини письменника Є.С.Булгакової, а також внаслідок втрати одного з зошитів, куди вона вносила останні булгаковські виправлення та доповнення, залишається принципова невизначеність тексту, від якої кожен з публікаторів змушений позбавлятися на свій розсуд. Наприклад, біографія Алоїзія Могарича була закреслена Булгаковим, а новий її варіант був тільки намічений. Тому в одних виданнях «Майстра і Маргарити» вона випускається, а в інших, з метою більшої фабульної завершеності, відновлюється закреслений текст.

1.2 Демонологія як наука про демонів і їх відносини з людьми

Демонологія - розділ середньовічної християнської теології (західних гілок християнства), що розглядає питання про демонів та їх відносини з людьми. Демонологія походить від давньогрецьких слів daimon, демон, злий дух (в античній Греції це слово ще не мало негативного забарвлення) і logos, слово, поняття. В буквальному перекладі "демонологія" означає "наука про демонів". Знання, взяті з демонології, Булгаков широко використовував в романі «Майстер і Маргарита». Джерелами відомостей про демонологію для Булгакова слугували присвячені цій темі статті Енциклопедичного словника Брокгауза и Ефрона, книга М. А. Орлова "История сношений человека с дьяволом" (1904) і книга письменника Олександра Валентиновича Амфітеатрова (1862-1938) "Дьявол в быте, легенде и в литературе средних веков". З перших двох збереглися в булгаковському архіві багаточисельні виписки з посиланнями. З праці О.Амфітеатрова в архіві автора "Майстера и Маргарити" виписок з прямими посиланнями немає, одначе ряд з них, безперечно, походить з "Диявола", зокрема, про демона Астарота (так Булгаков думав назвати майбутнього Воланда в попередній редакції роману). Крім того, чисельні посилання до книг Амфітеатрова в булгаковських творах (наприклад, до роману "Мария Лусьева за границей" в оповіданні «Необыкновенные приключения доктора»), відчутні паралелі з амфітеатровським романом "Жар-цвет" (1895 - 1910) та дослідженнями про диявола в "Майстрі і Маргариті" змушують думати, що з демонологічною працею Амфітеатрова Булгаков був добре знайомий.

Із статтей Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона автор "Майстра і Маргарити" почерпнув ім'я Гелли та багато деталей й персонажів Великого балу у Сатани і шабашу (особливо нагодилася тут стаття "Шабаш відьом"). Із статті "Астрологія" Брокгауза і Ефрона Булгаков взяв важливі деталі передбачення долі Михаїла Олександровича Берліоза, поданого Воландом на Патріарших : "Он смерил Берлиоза взглядом, как будто собирался сшить ему костюм, сквозь зубы пробормотал что-то вроде: "Раз, два... Меркурий во втором доме... луна ушла... шесть - несчастье... вечер - семь..." - и громко и радостно объявил: - "Вам отрежут голову!"[1, c.13] Згідно з принципами астрології, дванадцять домів - це дванадцять частин еклиптики. Розташування тих чи інших світил в кажному з домів відображає ті чи інші події в долі людини. Меркурій в другому домі означає щастя в торгівлі. Берліоз дійсно покараний за те, що привів до храму літератури торгуючих - членів очолюваного ним МАССОЛИТа, що турбуються лише про отримання матеріальних благ у вигляді дач, творчих відряджень, путівок до санаторіїв (про таку путівку як раз і думає Михаїл Олександрович в останні години свого життя). Нещастя в шостому домі означає невдачу в подружньому житті. З подальшої оповіді ми дізнаємося, що дружина Берліоза втекла до Харкова з заїзджим балетмейстером. В редакції 1929 р. Воланд більш ясно говорив, що "луна ушла из пятого дома". Це свідчило про відсутність у Берліоза дітей. Не дивно, що єдиним нащадком голови МАССОЛИТа виявляється київський дядько, якому Воланд відразу пропонує дати телеграму про смерть небожа. Сьомий дім - це дім смерті, і переміщення туди світила, з яким пов'язана доля літературного функціонера, означає загибель Берліоза, яка і настає ввечері того ж дня.

З книги М.Орлова Булгаков взяв ім'я Бегемота, багато деталей шабашів різних народів, які використав для Великого балу у Сатани, деякі епізоди біографії Коров'єва-Фагота тощо. М.Орлов позитивістські викладав розвиток понять про добро і зло: «В бесчисленном сонме существ, которые окружали человека в жизни, он сразу должен был отличить тех, которые были для него благодетельны, от тех, которые были зловредны. Так и наметилось первое понятие о добрых и злых духах, и как известно лишь небольшое число религий, которые различали бы благих божеств от злых, богов от демонов. С наибольшею же полнотою и силою этот дуализм выразился в религии древних иранцев, которые изложили свое учение в знаменитой «Зенд-Авесте». Здесь мы видим яркое олицетворение и воплощение доброго начала Ахура-Мазде (Ормузде и злого - в Ангро-Маньюсе (Аримане). Таким-то путем злое начало, злой дух приобрел полные права гражданства в религиозных представлениях народных масс.

Каждый раз, когда народ меняет свою прародительскую религию на новую, наблюдается одно и то же неизменное явление: боги старой веры превращаются в демонов новой веры, и вместе с тем вся богослужебная обрядность старой веры становится чародейством и колдовством перед лицом новой веры. Так вышло с первобытною арийскою религией, изложенною в "Ведах". Древние индийские божества девы превратились в злых демонов (д а е в а ) "Зенд-Авесты". Боги Древней Греции и Рима в глазах отцов христианской церкви превратились в демонов и злых духов.

Таким-то путем и наша Европа, к своему великому бедствию, унаследовала от древнего первобытного язычества с бесконечною грудою всяких суеверий и верование в нечистую силу. Новая вера, т. е. христианство, всеми мерами боролась с этими суевериями. Сущность этого враждебного столкновения между языческими и христианскими воззрениями на дьявола очень легко понять и уяснить себе. Язычник не только верит в существование злого духа, но и служит ему. Злой дух для него такое же божество, как и добрый дух. Притом с добрым божеством ему не представляется никакой надобности и хлопотать с особенным усердием. Он всегда и без того уверен в добром расположении к нему благодетельных божеств. Иное дело злые боги. Их надо расположить в свою пользу, иначе от них, кроме зла и вреда, ничего не жди. Поэтому культ злого духа в первобытном человечестве разработан был гораздо глубже, подробнее и основательнее, нежели культ благодетельных богов.

Отсюда и нарождение колдовства, как посреднической инстанции между человеком и миром богов.

Христианство же стало по отношению к злому духу совершенно на другую точку. Признавая формально его существование, не думая его отрицать, введя это положение в догмат, оно объявило злого духа "сатаною" (т. е. противником), врагом благого божества, как бы противоположением божества. Богу довлеет поклонение, сатане же лишь ужас. Отринуться от сатаны, значит, служить и угождать Богу. Всякая попытка обращения к сатане, как к высшему духу, является богоотступничеством.

И вот народ, все еще пропитанный духом своего древнего язычества, никак не мог или не хотел понять и принять это новое воззрение на дух мрака и зла: для него он все еще был бог, и он служил ему, угождал ему, в чаянии благодати. Вот в чем состояла суть того конфликта между народными воззрениями и христианством, носители и хранители которого и вели с этими старыми языческими воззрениями ожесточенную борьбу чуть не тысячу лет подряд».[4, c.356-358]

Булгаков в «Майстрі і Маргариті» сприйняв дуализм давніх релігій, де добрі та злі божества є рівноправними об'єктами вклоніння. Один з гонителів Майстра невипадково названий Арімановим - носієм злого начала, на ім'я зороастрійського божества.

Ідею ж "доброго диявола" Булгаков взяв з книги А. В. Амфітеатрова "Дьявол в быте, легенде и в литературе средних веков". Там відзначалося: «...Нельзя не заметить, что понятие и образ злого духа, отличного от добрых, определяется в библейском мифотворчестве не ранее пленения (речь идет о Вавилонском пленении евреев).

В Книге Иова Сатана еще является среди ангелов неба и отнюдь не рекомендуется заклятым противником Бога и разрушителем его создания. Это только дух-скептик, дух-маловер, будущий Мефистофель, близость которого к человеческому сомнению и протесту против фатума прельстит впоследствии так многих поэтов и философов. Власть его - еще по доверенности от божества и, следовательно, одного с ним характера: она только служебность, истекающая из высшей воли. В бедствиях Иова он не более как орудие. Ответственность за необходимость непостижимых и внезапных страданий праведника божество, собственными устами, принимает на себя в знаменитой главе, которая даже нашего резонера Ломоносова сделала поэтом. Дьявол Книги Иова - скептик, дурно думающий о человеке и завидующий ему перед лицом Высшей Святости, но, в конце концов, он только слуга по такого рода комиссиям, к которым Высшая Святость не может, так сказать, непосредственно прикоснуться, ибо это унизило бы идею ее совершенства. Это - фактотум неба по злым делам.

Еще выразительнее выступает роль такого фактотума в знаменитом эпизоде Книги Царств о духе, принявшем от Бога поручение обманом своим погубить царя Ахава. Этот дух даже не носит еще клички злого, темного, дьявола и т. п. Он - ангел, как все, как тот страшный ангел, который в одну ночь совершает необходимые бесчисленные бойни: избиение первенцев египетских, истребление Сеннахеримовых полчищ и пр.»[4,c.360]

У Булгакова Воланд також виконує доручення, чи, скоріше, прохання Ієшуа забрати до себе Майстра і Маргариту. Сатана в булгаковському романі - слуга Га-Ноцрі "по такого рода комиссиям, к которым Высшая Святость не может... непосредственно прикоснуться". Недарма Воланд каже Левію Матвею: "Мне ничего не трудно сделать". Людина творча, яким є Майстер (подібно до гетевcького Фауста), завжди належить не тільки Богу, але й дияволу.

Амфітеатров особливу увагу приділяв апокрифічній книзі Єноха, де "в ее древнейшей части впервые звучит идея близости дьявола с человеком, и вина его изображается как отступничество от божества в сторону человечества, измены небу для земли. Дьяволы Еноха - ангелы, павшие через любовь к дочерям человеческим и позволившие оковать себя путам материи и чувственности. Этот миф носит в себе глубокую идею - отсутствие в природе существ по самому происхождению злобно-демонических; такие существа, т.е. мысли и действия в образах, - плоды человеческой эволюции".[4, c.365] В "Майстрі і Маргариті" Воланд та підлеглі йому демони існують як відображення людcьких вад, що проявляються в контакті з Бегемотом, Корв'євим-Фаготом, Азазелло.

Останній, демон пустелі, походить від «Азазела, демона бeзводних місць», як він був означений в булгаковських підготовчих матеріалах до роману.
Про Азазелла пише Амфітеатров в "Дьяволе": "Евреи слишком долго жили кочевниками в жгучих пустынях, чтобы не вынести из них мифа о царящем в них злом духе Азазеле, - быть может, отголоске египетского Сэта, которому подчиненным египтяне считали Синайский полуостров. Пресловутый обычай выгонять в жертву этому Азазелю "козла искупления", нагруженного грехами Израиля, общеизвестен. Он держался в иудаизме едва ли не до падения иудейской государственной самостоятельности и, умирая, соприкоснулся с христианским символом-антитезою агнца, принявшего на себя грехи мира". Автор "Дьявола" добавляет, что апокрифическая книга "Берешитт раббан" "считает этого Азазела худшим из ангелов, пленившихся земными женщинами и чрез то сделавшихся демонами. Он научил женщин украшать себя драгоценностями и камнями, румяниться и белиться". [4, c.361]

Амфітеатров відзначав: "Противоречие между самым понятием "злого духа" с одной стороны и "добра" с другой, казалось, должно было бы помешать народу создать идею о добром черте, в контраст или в поправку к черту злому. Но не только народ, а и богословы не удержались от соблазна открыть двери этой примитивной идее".[5] Один з таких добрих чортів в нагороду за службу в монастирі попросив "пеструю одежду с бубенчиками", і саме так в попередній редакції "Майстра і Маргарити" вдягнутий майбутній Азазелло.

Амфітеатров згадує й "чудесный малороссийский рассказ о чертяке, который, влюбившись в молоденькую девушку, попавшую в ведьмы не по собственной охоте, а по наследственности от матери, не только помогает этой бедняжке разведьмиться, но и продает себя в жертву за нее мстительным своим товарищам... Таким образом, народному черту оказывается доступной даже высшая ступень христианской любви и готовность положить душу свою за други своя. Мало того, бывают черти, которые добрыми своими качествами значительно превосходят людей и зрелище человеческой подлости и жестокости приводит их в искреннейшее негодование и ужас".[5]

II. Демонічні персонажі роману «Майстер і Маргарита»: прототипи та коротка характеристика образів

2.1 Воланд - «дух зла і володар тіней»

Воланд - персонаж роману «Майстер і Маргарита», який очолює світ потойбічних сил. Воланд - це диявол, сатана, "князь темряви", "дух зла і володар тіней" (всі ці визначення зустрічаються в тексті роману). Воланд багато в чому орієнтований на Мефістофеля «Фауста» (1808-1832) Йогана Вольфганга Гете (1749-1832), в тому числі й на оперного, з опери Шарля Гуно (1818-1893) «Фауст» (1859).

Ім'я Воланд взяте з поеми Гете, де воно згадується лише один раз і в російських перекладах не з'являється. Так називає себе Мефістофель в сцені Вальпургієвої ночі, вимагаючи від нечистої сили дати дорогу: «Дворянин Воланд іде!».
Булгакову хотілося саме з «Фаустом» пов'язати свого сатану, навіть названого ім'ям, не дуже відомим російському читачеві. Рідкісне ім'я потрібне було для того, щоб необізнаний у демонології рядовий читач не відразу здогадався б, хто такий Воланд.

Є.С. Булгакова записала в своєму щоденнику про читання перших глав останньої редакції «Майстра і Маргарити» 27 квітня 1939 р.: "Вчера у нас Файко - оба (драматург Александр Михайлович Файко (1893-1978) с женой), Марков (завлит МХАТа) и Виленкин (Виталий Яковлевич Виленкин (1910/11 г. рождения), коллега Павла Александровича Маркова (1897-1980) по литературной части МХАТа). Миша читал "Мастера и Маргариту" - с начала. Впечатление громадное. Тут же настойчиво попросили назначить день продолжения. Миша спросил после чтения - а кто такой Воланд? Виленкин сказал, что догадался, но ни за что не скажет. Я предложила ему написать, я тоже напишу, и мы обменяемся записками. Сделали. Он написал: сатана, я - дьявол. После этого Файко захотел также сыграть. И написал на своей записке: я не знаю. Но я попалась на удочку и написала ему - сатана".[2, с 64]

Булгаков, звісно, експериментом був задоволений. Навіть такий кваліфікований слухач як Файко Воланда відразу не відгадав. Ймовірно, загадка присутності на Патріарших іноземного профессора з самого початку буде тримати в напрузі більшість читачів «Майстра і Маргарити». В попередніх редакціях Булгаков пробував для майбутнього Воланда імена Азазелло та Веліар.

Справжнє обличчя Воланда Булгаков приховує лише на початку роману, щоб заінтригувати читача, а потім вже прямо заявляє, що на Патріарші точно прибув диявол. Воланд багатоликий, як і пристало дияволу, і в розмовах з різними людьми вдягає різні маски, дає зовсім несхожі відповіді про мету своєї місії. Між тим, усі наведені версії слугують лише для того, щоб замаскувати його справжню мету - забрати з Москви геніального Майстра та його кохану, а також рукопис роману про Понтія Пілата.

Воланд - носій долі, і в цьому сенсі Булгаков знаходиться в полоні російської літератури, що пов'язує долю, рок, фатум не з Богом, а з дияволом.

Нетрадиційність Воланда проявляється в тому, що він, будучи дияволом, наділений деякими явними атрибутами Бога. Булгаков був добре знайомий з книгою англійського церковного історика та єпископа Фаррара «Життя Ісуса Христа» (1873). Виписки з неї збереглися в архіві письменника.

Завдяки цій книзі можна зрозуміти одне із значень діамантового трикутника на портсигарі Воланда. Автор «Життя Ісуса Христа» писав: «Чтобы показать им (главным священникам, книжникам, раввинам, представителям всех классов Синедриона - высшего иудейского судебного органа), что самое писание пророчественно обличает их, Христос спросил, неужели они никогда не читали в Писании (Пс. CXVII) о камне, который отвергнут был строителями, но который тем не менее, по чудесным целям Божиим, сделался главой угла? Как могли они дальше оставаться строителями, когда весь план их строительства был отвергнут и изменен? Разве древнее мессианское пророчество не показывает ясно, что Бог призовет других строителей на создание своего храма? Горе тем, которые притыкались, как это было с ними, об этот отвергнутый камень; но даже и теперь еще было время избегнуть конечной гибели для тех, на кого может упасть этот камень. Отвергать Его в Его человечестве и смирении уже значило терпеть прискорбную потерю; но оказаться отвергающим Его, когда Он придет во славе, не значило ли бы это "окончательно погибнуть от лица Господа?" Сесть на седалище суда и и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.