На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Особливост нацонального вдродження та становлення нацонального деї. Вдображення процесв вдродження української нацї у лтературно-наукових виданнях. Вдображення нацональної самобутност українського народу у трудах нацональних письменникв.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Литература. Добавлен: 07.02.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство Науки і Освіти України
Кримській Інститут Інформаційно-поліграфічних Технологій
Українська Академія Друку

Курсова робота

З дисципліни

“Наукова і науково-популярна література”

На тему:

“Етап першого відродження української нації”

Студентки 3 курсу

Гнатко О.В.

Керівник роботи

Мащенко А.С.

Сімферополь, 2004 р

Зміст

Вступ

1.Ознаки та історичні умови відродження української нації

1.1. Ознаки національної придатності

1.2. Історичні предумови до становлення та розвитку першого етапу відродження української нації

2. Відображення процесів відродження української нації у літературно-наукових виданнях

2.1. Істоки відображення основ національної самобутності українського народу у трудах національних письменників

2.2. Документальні та наукові втілення національні ідеї першого етапу українського відродження

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Дисципліною вивчення у роботі служить дисципліна наукової та науково-популярної літератури.

Основна мета роботи - спостереження характерних рис першого етапу національного відродження української нації та відображення цього процесу у творах наукової та популярної літератури.

Для досягнення поставленої мети треба вирішить другі завдання:

- розглянути соціально політичні передумови відродження української нації;

- визначити особливості національної самосвідомості;

- дати нарис основних наукових розробок у літературі того часу;

- охарактеризувати основні риси етнографічних досліджувань та їх роль у національному ствердженні українського народу.

Даний період історичного розвитку надав культурі українського народу багато різноманітних рис. Це пов'язано насамперед з змінами, які відбувалися Європі і проникли на вітчизняну землю. Вплив польської, литовської культур був значним, але український народ не позбавився своєї особливості, а навпаки збагатив скарбницю культури досягненнями високого шану і національне відродження не заставило себе чекати.

1. 1. Ознаки та історичні умови відродження української нації

1.1. Ознаки національної придатності

Кожний етнос, кожний народ має риси, притаманні лише йому. Науковцями це визначається як характер нації, народу.

Характер нації чи людини найяскравіше проявляється в їхній поведінці. Умовно складові характеру розріз-няють так: ідейність, свідомість, принциповість, ініціативність, переконання, які характеризують ставлення народу, людини до праці (працелюбність чи споживацтво), до власності (ощадливість чи користолюбство), особливості міжособистісних стосунків як усередині нації, так і у зв'язках з іншими народами (людинолюб-ство і людиноненависництво, повага і зарозумілість, ввічливість і грубіянство); якості, що розкривають риси людини (правдивість, вірність, щирість, лицемірство, підступність). До останніх нале-жать вольові якості особистості, притаманні також народу: само-любство, самовладання, витримка, мужність, сміливість, боягуз-тво Семнишин Я., Тисяча років української культури. -- Львів, 1993.

Мораль кожної суспільно-економічної формації виробляла специфічні уявлення про характер і взірці позитивних чи негатив-них моделей поведінки, морального виховання громадськими інституціями.

У періоди активної пропаганди релігійних концепцій створю-валися моделі відповідності характеру до життя "святих правед-ників", які переборювали потяг до радощів земного буття. У пе-ріод формування буржуазних відносин пропагувався образ ощад-ливого господаря, який накопичення первинного капіталу ставив понад усе. У період перерозподілу та стабілізації накопиченого капіталу почав утверджуватись характер впевненої в собі людини, яка забезпечена матеріально і може займатися меценатством та благодійництвом.

Надмірне заселення територій, зокрема Європи, спровокувало завойовницькі війни з метою розширення життєво-го простору та одержання прибутків. Колонії європейських країн (Англії, Франції, Німеччини, Португалії та ін.) були розкидані по всіх континентах. Росія в XVII--XVIII ст. "освоїла" Урал, Сибір, Аляску і частину Канади.

Національний характер позначається цілісністю, але в кожній спільноті формуються окремі угруповання, які своєрідно сприй-мають особливості моделі загальнонаціонального визначення Попович М.В., Нарис історії культури України. -- К., 1998. -- С. 57--207.

Зрозуміти особливості національного характеру можна за даними наукових розробок та видань, які досліджують історико-культурні стадії розвитку свого народу у порівнянні з іншими національними особистостями. Важливо те, що науковці широко використовують дані по-рівняння, аналізу, варіативні модифікації культурних показників, що уможливлює порівняння регіональних самостійних культур, які сформувались за всю історію людства, та етапів загального по-ступального розвитку.

Національний характер формує національну свідомість, яка відоб-ражає соціальне буття. Остання охоплює весь життєвий спектр: виробничі, економічні та політичні відносини, культурно-мистецький процес. Усе це уособлює психологічний рівень моральних стосунків як у самому об'єкті, так і у його зовнішніх зв'язках.

Кожна історична епоха має певні особливості. Історичний про-цес розвивається циклічно. Свідомий вибір морального імперативу визначає поведінку людей, їхнє почуття обов'язку перед суспільством. Ця моральна домінанта визначає мотивації вчинків, творення моральних цінно-стей, якісних ознак суспільних відносин, ідеалу народу.

Моральна свідомість формує одну з провідних категорій ети-ки -- совість, завдяки якій особистість здійснює самоконтроль у своїх діях, що утверджує людину, визначає її належне місце у громадських структурах, виробляє особистісні переконання, ви-являє її честь і гідність. На цій основі формується категорія на-ціонального інтересу, яка поєднує індивідуальні загальнолюдські та державні установки. Лише в цьому разі можна досягти кінцевої мети -- об'єднати нації у творенні та становленні держави.

Вищий рівень формування національного характеру, свідомості нації -- вироблення ідеї, що визначає прагнення до високої мети, якій присвячується все життя.

Особистості притаманна ідейність як моральна якість, що ха-рактеризує одну з найважливіших форм моральної самосвідомості, визначає її життєдіяльність і зумовлює систему вчинків, що до-помагають втілити певну ідею в життя. Особистість завдяки своїм переконанням обирає єдино правильний шлях до поставленої мети. У результаті формуються позитивні якості -- героїзм, благо-родство, самопожертва, але, на жаль, спостерігаються й нега-тивні -- безпринципність, лицемірство, цинізм, особливо в полі-тичній діяльності, догматизм і нігілізм в ідеології. Відмежувавшись від негативного, маємо визнати, що найвищий рівень ідейності -- це позитивна якість народу, що сприяє створенню ідеалу, який утверджує людину в суспільстві, суспільство -- у державі.

Висока ідея національної ідентифікації як усвідомлення ролі та значення свого народу в міжнаціональній спільноті за кінцеву мету ставить національне державотворення. Як ідеальна модель вона передбачає утворення державних структур на демократичних за-садах, коли всі народи, що проживають на території країни, ма-ють рівні права і рівні обов'язки перед державою. Кожна багатонаціональна держава для самоутвердження, а також утвердження національних інтересів має виробити таке законодавство, яке не суперечить нормам міжнародного права, сприяє розвитку націо-нальної освіти, виховання, культури. Мають бути дотримані обо-в'язкові умови, щоб усі етнонаціональні групи мали рівні права, можливість збереження і розвитку своїх національно-культурних закладів, інституцій, інформаційної мережі та ін.

Таким чином, у державі мають ідеально поєднуватись націо-нальне і загальнолюдське. Незважаючи на те, що провідна нація займає особливе становище, усі інші мають бути поважаними, ос-кільки вони становлять державу як єдину цілісність.

1.2. Історичні передумови до становлення та розвитку першого етапу відродження української нації

Роз'єднаність українських земель, відсутність єдиного політично-го центру, спустошливі турецько-татарські набіги, іноземний гніт спричинили складні процеси в розвитку української культури XIV--XVI ст.

З 60-х років XIV ст. значна частина українських земель пе-ребувала під владою Литви. Перші роки під владою Литви практично не внесли кардинальних змін у суспільний устрій українських земель, вони існували як окремі князівства Бокань В. А., Польовий Л. П., Історія культури України. -- К., 1998.

Але з часом політичні обставини складалися не на користь України: почав зростати авто-ритет Московського князівства, особливо після перемоги над татаро-монголами на Куликовому полі у 1380 році; виникла небезпека з боку німецьких рицарів, яка викликала занепокоєння литовського князя Ягайла. Наслідком політичних побоювань Литви став договір з Поль-щею 1385 р. Скасувати повністю незалежність Литовського князівства Польщі не вдалося. Опір цьому чинили литовські феодали й намісники, які керували Київським та Подільським князівствами.

Остаточне поневолення українського народу сталося з підписанням Люблінської унії 1569 р. За умовами унії Литва об'єднувалася з Польщею в єдину державу -- Річ Посполиту. Унія знищила рештки традицій державного самоврядування. Адміністративний поділ українських зе-мель тоді складався з семи воєводств: Руське (Галицьке), Белзьке. Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське, Чернігівське. Поза межами Польщі залишилася закарпатська Україна в складі Угорщини, Північна Буковина -- під владою Молдови Культурне відродження в Україні: історія і сучасність. -- Тернопіль, 1993.

Полонізації українських земель сприяла й своя, національна шляхта, сподіваючись отримати більше прав та привілеїв після остаточного об'єднання Польщі й Литви. Частина української шляхти почали переймати польські звичаї, побут, мову і навіть католицьке віросповідання.

Довгий час православна церква залишалася для українського населення єдиним осередком національної самобутності, духовності й культури. Великою шаною вона користувалась і в литовських князі її, які до 1385 року були православними.

В українських землях поступово поширювався католицизм. Складність церковного життя в Україні литовсько-польської доби пов'язана і з тим, що православна церква не мала державної підтрим-ки, переживала глибоку кризу, значно поступалася католицькій осві-ченістю. Однак не лише православна, а й католицька церква в Укра-їні не здобула авторитету і почала занепадати. Розкішне життя кар-диналів та католицьких єпископів, продаж церковних кафедр та індульгенцій, негідна поведінка окремих римських пап -- все це підривало велич та могутність католицької церкви. Реакцією на ці яви-ща став реформаційний рух у країнах Західної Європи, в тому числі іі у польсько-литовській феодальній державі.
Першими на терени України проникають ідеї гуситства, чому сприяли інтенсивні зв'язки з Чехією: українці навчались у Празько-му університеті, були учнями Яна Гуса. Для України в гуситському русі важливі не лише релігійні, але й національні мотиви.
Впливи Реформації стають найбільш відчутними в 50-х роках XVI ст. У Галичині, на Волині, Вінниччині, Брацлавщині, Київщині, Житомирщині утворюються громади кальвіністів, антитринітаріїв, соціан та ін. І хоча реформаційний рух в Україні не набув масштабів Західної Європи, його вплив на пробудження національної свідомості й культури українського народу був вагомий Культурне відродження в Україні: історія і сучасність. -- Тернопіль, 1993.
Як відомо, на зміну Реформації в Західній Європі прийшла контрреформація -- реакція католицької церкви. Не обминув цей процес і Україну. У 1568 р. в українських землях розпочав діяльність ор-ден єзуїтів. Орден було засновано в Парижі у 1534 р. і затверджено папою Павлом під назвою "Товариство Ісуса". Орден єзуїтів через місіонерську та педагогічну діяльність наполегливо продовжував справу полонізації та окатоличення українського населення. Ним було засновано ряд шкіл: у Перемишлі, Фастові, Острозі, Львові, Він-ниці. В Україні тоді діяли 23 єзуїтські колегії. У школах, окрім оствітнянської справи, увага акцентувалась на пропаганді католицької віровчення.
Соціально-економічні умови, історичні обставини спричинили до підписання Берестейської церковної унії в жовтні 1596 р. Її підписанню передувало багато подій як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.
Не останню роль в її підписанні відіграла частина православних ієрархів, яка ще в 1590 р. вступила у таємні переговори з польським королем Сигізмундом III і висловила бажання приєднатись до католицької церкви.
А в 1595 р. прихильники унії (за підтримки королівського уряду) направили своїх посланців -- єпископа Луцького Кирила Терлецького та єпископа Володимирського Іпатія Потія в Рим, де вони у присутності папи Климента VIII прийняли його зверхність від імені всього православного народу. З цього часу католицизм став активно поширюватись на теренах України.
Складна соціально-політична ситуація, що склалася в польсько литовську добу в Україні, істотно позначилася на розвитку української культури. Загалом ці обставини не припинили культурного процесу в українських землях, лише надали йому специфічних особливостей.
По-перше, українські землі відновили економічні й культурні зв'язки з західними державами, які були зруйновані в період татаро-монгольської навали. По-друге, українська культура зазнала істотного впливу ідей європейського Відродження, зокрема поширення гуманізму.
По-третє, культурний процес в українських землях тривав в умовах гострої релігійно-політичної боротьби між сходом і заходом за сфери впливу. Вказані особливості притаманні усім сфе-рам української культури періоду феодальної роздрібненості, але найрільєфніше вони виявляються у сфері освіти й книгодрукування.
На межі XVI--XVII ст. під впливом західноєвропейських гуманістичних та реформаційних ідей в українській освіті відбулися істотні зміни. Було створено нові навчальні заклади, які ґрунтувалися на національних освітніх традиціях, поєднанні вітчизняного і кращого європейського досвіду. До них належать Острозький куль-турно-освітній центр, Львівська і Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія.
Багатий і впливовий магнат, князь Костянтин Острозький заснував у 1576 р. у м. Острог культурно-освітній центр нового типу. До нього входили колегія, літературно-науковий гурток, бібліотека і друкар-ня, яку протягом 1577--1582 рр. очолював відомий першодрукар Іван Федоров. У Острозькому культурно-освітньому центрі викладання поєднувалось з науковою, перекладацькою й видавничою діяльністю. Навчання здійснювалося за поширеною у Європі системою "Семи вільних мистецтв". Тут вивчалися богосло-в'я і філософія, математика і астрономія, діалектика і логіка, старослов'янська, польська, грецька та латинська мови. В академії працювали висококваліфіковані професори не лише православного вірування, але й іновірці, що їх звільнили з латинських шкіл. Острозька академія залишила по собі значний слід в історії освіти ти й духовного життя України Бокань В. А., Польовий Л. П., Історія культури України. -- К., 1998.
Острозька академія, даючи освіту місцевій молоді, стала зразком для інших шкіл. За зразком Острозької академії вищі школи були створені в Турові -- 1572 р, Володимирі-Волинському -- 1577 р., Слуцьку -- 1580 р., Львові 1586 р. Навчання в цих школах було доступне для дітей "всякого стану", убогих і багатих, їх основним завданням було релігійне та моральне виховання молоді.
У Львівській братській школі, наприклад, вчили дітей читати, писати й рахувати, а потім вивчали граматик й риторику, діалектику і музику. Програма передбачала вивченим старослов'янської і грецької мови. Учні мали розмовляти і писати цими мовами. Все це свідчить про те, що освіта на українських землях у ті часи була піднята на європейський рівень. Іноземні мандрівники, які відвідували українські землі в XVII столітті, відзначали високий рівень грамотності населення.
У Центральній Україні на початку XVII ст. активізувався рух зі створення братських шкіл. Було створено Київську братську школу, яка стала ідейно-культурним осередком національно-визвольної боротьби українського народу. При організації Київської школи І Борецький спирався на попередній досвід. З братською школою в Києві пов'язані імена таких видатних діячів культури, як Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Захарія Копистенський та ін. У цілому в кінці XVI -- на початку XVII ст. в Україні діяло близько тридцяти братських шкіл: у Перемишлі, Луцьку, Кременці, Кам'янці-Подільському, Городку та інших містах.
Вагомі здобутки вітчизняної освіти пов'язані з ім'ям Петра Могили, який, будучи митрополії том Київським, у 1631 році заснував Лаврську школу як вищий заклад європейського типу. Через рік він об'єднав її з Київською братською школою і створив Київську колегію, що пізніше стала називати ся Києво-Могилянською академією. Він забезпечив її професори ми високої кваліфікації, яких посилав для підготовки у різні західноєвропейські університети. Києво-Могилянська академія за змістом навчальних програм і рівнем викладання відповідала вимогам європейської вищої освіти.
Вагома роль у розвитку освіти належить книгодрукуванню. Поява книгодрукування -- значна віха в розвитку культури українського ми роду, серйозний чинник у формуванні національної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціонального призначення, започаткувала і новий етап в історії культури -- мистецтво книгодрукування. Власне, книгодрукування стало одночасно і виявом гуманістичних тенденцій в українській історії та зброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за незалежність. В Україні до появи першодруків панувала рукописна книга, котра була витвором малярства. Характерною такою пам'яткою є руко-писне Пересопницьке Євангеліє, складене в 1556--1561 рр. у Заславі при монастирі св. Трійці, що довгий час належало Пересопницькому монастирю на Волині.
Друкована книга становила синтез графічного мистецтва і поліграфічної техніки. Перші книги, друковані кирилицею, з'явилися у 1491 р. в краківській друкарні Швайпольта Фіоля. Це були "Осьмигласник", "Тріодь цвітна", "Часословець". Українським першодруком вважаєть-ся "Апостол", надрукований у 1574 р. Іваном Федоровим у Львові. "Апостол" історично започаткував розвиток друкарства в Україні. Одночасно з "Апостолом" І. Федоров видає навчальні книги -- граматки. Зразком такої книги є "Буквар", надрукований у 1574 р. "Буквар" складався з двох частин: азбуки та матеріалів для читан-ня. Наступним етапом у розвитку книгодрукування є діяльність Львівської братської друкарні. Львівська друкарня продовжує традиції вітчизняного друку. У перших своїх виданнях друкарня Львівського братства спробувала реформувати церковнослов'янський кириличний шрифт. І хоча зміни стосувалися лише прописних буки значення їх вагоме. Вдосконалювалась організація друкарської справи у друкарні Львівського братства. Українські майстри у видавничій справі не використовували пергамент, книги друкувалися на папері Гончаренко Н. В., Діалектика прогресу культури -- К., 1987.
1. Відображення процесів відродження української нації у літературно-наукових виданнях
2.1. Істоки відображення самобутності українського народу у трудах національних письменників

Національному власне визначенню української особистості сприяє розвиток історичного відображення самобутнього шляху українців у історії людства. Перши ознаки цього процесу ми знаходимо у історичних хроніках.
У Києво-Печерському монастирі в 1037--1039 рр. було зроблено перший звід історичних хронік. На-чальний літопис, укладено в 1093--1095 рр.; у ньому активно прово-диться ідея єдності Русі, а в 1113 р. чернець Нестор уклав четверту редакцію -- "Повість минулих літ". Він зробив спробу пов'язати істо-рію Русі зі світовою й висунув гіпотезу про норманське походженнядержави. "Повість..." редагувалася і доповнювалася багато разів. Один із кращих варіантів знаходимо у списках Лаврентїївському (1376) та Іпатіївському (початок XV ст.). Заслуговує на увагу Київський літо-пис, доведений до 1200 р Грушевський М. С., Духовна Україна. -- К., 1994.
Після роздроблення Київської Русі й посилення ролі окремих князівств у них також уводиться система літописання. Найважливіший з літописів цієї доби є Галицьке-Волинський 1202--1292 рр. Українські літописи засвідчують глибоке розуміння істо-ричного про и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.