На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Навчання, воєнний час та перший крок до лтератури. Новаторство Миколи Хвильового. Створення вльної академї пролетарської лтератури. Особливост свтогляду письменника. Художн засоби у творах Хвильового. Виявлення трагзму сучасност у новелах автора.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Литература. Добавлен: 02.06.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3
Зміст
Вступ
1. Навчання, воєнний час та перший крок до літератури
2. Новаторство М. Хвильового
3. Створення ВАПЛІТЕ
4. Особливості світогляду письменника
5. Художні засоби у творах М. Хвильового
6. Виявлення трагізму сучасності у новелах автора
Висновок
Список літератури
Вступ

Життєвий проект М. Хвильового визначає невпинна подорож від себе до себе, до свого читача. Подорож ця вбирає в себе коротке яскраве мистецьке життя, що яскраво спалахнуло і несподівано згасло, полишивши по собі світло, відблиски якого видніються й сьогодні.
Шлях М. Хвильового до свого, справжнього, читача, до котрого автор звертався з надією: «милий мій читачу», співбесідника та однодумця -- «І читач творець, не тільки я, не тільки ми -- письменники. Я шукаю, і ви шукайте» -- був надто довгим, понад півстоліття.
Однак подорож ця все ще не завершена -- написане М. Хвильовим приваблює не стільки тим, що розповідає правду про автора та його час, скільки тим, що розповідає правду про нас теперішніх та наш час.
Біографія М. Хвильового, в якій і досі є чимало невідомого та сумнівного, виглядає як захоплююча інтрига.
Народився Микола Хвильовий (справжнє прізвище Фітільов) 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець Охтирського повіту Харківської губернії (тепер Сумської області) в учительській родині. Микола був первістком, крім нього в родині були ще донька Євгенія, син Олексій, доньки Людмила та Валентина. Сім'я не була міцною, розпалася через легковажність батька Григорія Олексійовича та його захоплення полюванням і горілкою. Надалі батьки жили окремо -- мати, Єлизавета Іванівна, переїхала з дітьми на хутір Зубівку Богодухівського повіту до своєї сестри. Миколою опікувалися родичі по маминій лінії: Микола Смаковський та культурний, ліберальний земський діяч Савич (на жаль, його ім'я до нас не дійшло).
Саме ці добродії подбали про освіту Миколи. Із Зубівки його щодня возили до школи в селі Калантаєво. Після її закінчення
1. Навчання, воєнний час та перший крок до літератури

Микола продовжує навчання у вищепочатковій школі у місті Красний Кут. Згодом навчається у Богодухівській чоловічій гімназії. Але з шостого класу гімназії хлопець був виключений, імовірно, за зв'язки з місцевою нелегальною організацією та бунтівливе ставлення до гімназійного начальства.
Здібний та допитливий юнак продовжує здобувати освіту самотужки, вивчає французьку мову разом із кузиною Ларисою Смаковською. Багата бібліотека Савича була відкрита для Миколи. Він штудіює твори світових класиків, читає багато українських книжок, вчить вірші Т. Шевченка напам'ять.
Далі йде період формування особистості в робітничому середовищі. Микола влаштовується слюсарем при краснокутській ремісничій школі. Затим переїжджає у Рублівку Богодухівського повіту, де входить в коло місцевої інтелігенції, долучається до культурно-просвітницької діяльності в місцевому драматичному гуртку, пише перші твори.
Імперіалістична війна, яку вів царський уряд, потребувала нових вояків. У 1916 році Микола складає іспити екстерном за гімназійний курс, щоби полегшити своє становище в армії і добровільно зголошується йти до війська. Сучасники М. Хвильового лишили про цей період його життя досить суперечливі свідчення. Одні вважають, що в цей час майбутній письменник досить активно робив воєнну кар'єру, інші -- що його діяльність обмежилась співпрацею у фронтовій газеті, де він свої нариси підписував псевдонімом «дядько Микола».
З фронту Микола повертається в Дем'янівку Богодухівського повіту, де вчителювала його мати. Є спогади сучасників про перебування Миколи у повстанському загоні проти гетьманщини, що діяв на Богодухівщині. Відбувається певна світоглядна переорієнтація, з 1919 року М. Фітільов -- член комуністичної партії. На думку Г. Костюка, який пильно досліджував мемуари сучасників М. Хвильового, ні військової, ні політичної кар'єри він у цей період не зробив, бо «з природи своєї не був ані військовим, ані політичним діячем. З уродження і покликання він був письменник в найширшому і найглибшому сенсі цього слова -- вникливий спостерігач, аналітик, зображувач людських душ і характерів, провісник і візіонер майбутнього».
У Дем'янівці Микола виступає на сцені, читає лекції, активно організовує драматичні, культосвітні товариства. Тут відбулася зустріч із молоденькою вродливою гімназисткою Катериною Гащенко, що 1917 року приїхала вчителювати в Дем'янівку. Катерина добре знала французьку мову, читала в оригіналі твори А. Франса, Р. Роллана, III. Бодлера. Енергійний, запальний, романтичний Микола привернув увагу дівчини. Між молодими людьми виникло глибоке почуття, наприкінці 1918 року вони побралися. 13 січня 1920 року в них народилася донька, яку назвали Іраїдою.
Весною 1921 року Микола їде до Харкова, тодішньої столиці України. Він прагне зреалізувати себе як письменник -- на той час були написані перші твори, які з захопленням слухали товариші на культосвітніх зібраннях.
У Харкові живе скромно, дістати порядне помешкання для родини не вдається. Незабаром сім'я розпадається. Через рік Микола Хвильовий одружується з Юлією Григорівною Уманець, її доньку Любу приймає як власну дитину. Нова родина дала Миколі тепло і затишок, якого він потребував.
Між тим, митецька біографія Хвильового у столиці зазнає стрімкого розвитку. Микола Фітільов остаточно стає Миколою Хвильовим, починається його активне входження в літературу. Уже 1921 року виходить окремим виданням поема «В електричний вік», збірка поезій «Молодість». Вірші публікуються на сторінках журналів «Шляхи мистецтва», «Арена», альманаху «Поезії». Поезія М. Хвильового розвивалася в колі ідей і форм, висунених символістами й футуристами. Молодий автор невтомно і енергійно експериментує зі звуком, формою, образами.
Так споконвіку було:
одні упиралися з ганчіркою в руці,
а другі тяглися до стяга зорі і йшли
за хвостами комет,
горіх розкусивши буття. І хіба посміє вічність шпурнути в моє обличчя докір? («Електричний вік»)
Автор із молодою зухвалістю прагне збагнути і передати в слові універсальну суть своєї доби. У пошуках нових барв та ритмів М. Хвильовий приходить до «ліричної музичності й музичної ліричності» (Є. Маланюк), яка особливої виразності згодом набуде в новелах і стане прикметою його індивідуального стилю.
Молимося мудрості і віку і секунді.
"Молимося тому, чого не знаємо,
бо наша молитва -- жага все-пізнання
Клавіатурте розум, почуття і волю!
Клавіатурте. ( «Клавіатурте» )
1921 року М. Хвильовий разом із В. Сосюрою та М. Йогансеном укладає та публікує «Наш Універсал до робітництва і пролетарських митців українських». Цей літературний маніфест позначає початок нового етапу розвитку української літератури. М. Хвильовий стрімко опиняється в епіцентрі літературного процесу.
2. Новаторство М. Хвильового

Плеяда молодих митців бачила своє призначення у творенні нової літератури, яка б рішуче відрізнялася від набутків попередників. Згодом М. Хвильовий без зайвої ностальгії напише: «Вмирала стара форма, як лицарство, як запорожці. По таємних лабіринтах мчав вітер із незнайомого краю»; «поет знав, як далеко одійшов запах тобілевичо-старицьких бур'янів, що прекрасно пахли після «Гайдамаків» і «Катерини», як далеко і «Тіні забутих предків», і все, що хвилювала юність». Засадничими принципами нового мистецтва стає відмова від точного повторення дійсності, митців вабить і цікавить тільки «комплексна система фактів, втілена в поетичний образ як в невмирущий символ жадань, турбот, поразок і перемог кляси та її епохи».
1923 року виходить перша книжка оповідань М. Хвильового «Сині етюди», яка остаточно утверджує молодого автора в пореволюційній літературі як піонера і новатора. Авторитетні критики зустріли молодого прозаїка вельми компліментарними рецензіями. О. Білецький у відомій статті «Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року» назвав Хвильового «основоположником справжньої нової української прози». С. Єфремов відзначив «бистре око меткого спостережника разом з незалежною об'єктивністю художника, вміння різко й рельєфно, без страху зачеркнути контури, вложити в них промовистий образ, знайти відповідне слово без зайвої розволіклості, округлити цілу картину яким-небудь загальним штрихом...»
М. Хвильовий починав як неоромантик, хоча в його новелістиці можна знайти впливи імпресіоністичної поетики, елементи експресіонізму, і навіть сюрреалізму. Автор більше переймався тим, щоб передати відчуття, враження. Зміст слова розкривається завдяки асоціаціям та аналогіям, воно є сугестивним і обов'язково співмірним із барвами, запахом, звуками. Музичний принцип організації тексту, «напрочуд тонка ритмічність -- власне внутрішньомузикальна, а не зовнішньомеханічна» (за спостереженням Є. Маланюка) -- стають важливими компонентами його ліричного настрою.
Навесні 1925 року М. Хвильовий виступив з першим циклом своїх полемічних статей «Камо грядеши?». У пристрасних звертаннях до сучасників авторитетний письменник відверто декларує позиції, які мають бути програмовими для української літератури. Заклики орієнтуватися на «психологічну Європу», звільнятися від агресивної авторитарності російської літератури -- «геть від Москви», перспективи нового культурного Азіатського ренесансу, в якому Україна посяде чільне місце, вражали новизною та відкривали нові можливості для творчості. Основні погляди на перспективи розвитку нового українського мистецтва, програма формування національної культурної еліти викладені в циклах памфлетів «Думки проти течії», «Апологети писаризму». Написаний 1926 року памфлет «Україна чи Малоросія?» був заборонений і став відомим читачеві лише 1990 року. Виступи Хвильового як прозаїка і полеміста збурили від основ всю українську інтелігенцію не тільки в Україні. В цьому герці зіткнулися представники різних світоглядних груп І різного рівня мистецьких поглядів. Розпочалася літературна дискусія, яка тривала до 1928 року і згодом переросла в політичну.
Улітку 1926 року, в самий розпал літературної дискусії, М. Хвильовий відвідує селище німецьких колоністів під Херсоном. Саме тут пише роман «Вальдшнепи», анонсований автором як «сюжетний любовний роман». Твір має непросту творчу історію. Повний текст роману невідомий. Перша його частина була опублікована в п'ятому числі журналу «Вапліте» за 1927 рік, наступне число з другою частиною твору -- було конфісковане. Зважаючи на ту напружену ідеологічну ситуацію, що склалася в мистецьких колах, і умови, в яких писався роман, у критиків виникає питання: чи є «Вальдшнепи» художнім твором, чи, як пише Є, Маланюк, «псевдонімом політичного трактату, який з причин цензурних не міг би ніколи побачити світу»?
3. Створення ВАПЛІТЕ

Виступи Хвильового занепокоїли найвищі сфери партійної ієрархії. Літературна дискусія перетворилася на політичну, що спричинило відверте цькування Хвильового та його соратників. У 1925 році основний склад колишнього «Гарту» (першого об'єднання пролетарських письменників) та Інші літератори на чолі з М. Хвильовим засновують нову організацію -- Вільну Академію Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ). Через різні політичні причини ВАПЛІТЕ у 1928 році змушена була «самоліквідуватися». Спргабою втриматися у вирі літературного життя стає журнал «Літературний ярмарок» -- яскраве, принципово нове видання, редакція - ярмарком якого відстоювала ідеї вільного розвитку мистецтва. Далі йде сумний етап «Пролітфронту», який вже не справляє враження яскравого мистецького явища. М. Хвильовий навіть не друкує в цьому журналі своїх художніх творів. Утиски та приниження стають дедалі більш жорстокими, вимагають нових компромісів, які стають дедалі більш нестерпними. Для М. Хвильового життя і творчість були тотожними поняттями. Неможливість творити означала для нього неможливість жити.
13 травня 1933 року М. Хвильовий запрошує друзів М. Куліша, О. Досвітнього, Г. Епіка, М. Йогансена, І. Дніпровського, І. Сенченка. Він обіцяє показати їм, як треба сьогодні писати на вимоги доби. Зайшов у свій кабінет.
Через деякий час звідти пролунав постріл...
«Товаришко Маро, ще раз і ще раз: воістину прекрасне життя. І, коли я умру і на моїй могилі ви положите пучок чебрецю -- знайте: я воскрес».
Про свою загадкову смерть і любов до числа «13» М. Хвильовий згадував ще у «Вступній новелі» до першого тому тритомника, який він готував до друку. Рефреном, неодноразово повторюваним самим автором у новелі, є слова: «...Словом, хай живе життя! Хай живе безсмертне слово! Хай живе тропічна злива -- густа, запашна і надзвичайно тепла. Я -- вірю!»
Шлях М. Хвильового до себе передбачав насамперед пошуки особистої та творчої ідентичності. В цьому поступі митець прагнув досягти виключної єдності зі світом та собою. Біографія М. Хвильового -- це біографія людини-Фауста, одержимої творчістю, пошуком істини. Координати подорожування в художньому просторі М. Хвильового визначає спроба віднаходження власної ідеальної часо-просторової координати -- пристрасне бажання потрапити до «тихих озер загірньої комуни», де зустріне людину -- «втілений прообраз тієї надзвичайної Марії», що стоїть на гранях невідомих віків». Подорож туди -- не стільки пересування між певними ландшафтними пунктами, скільки динамічна мандрівка нескінченними дорогами асоціацій, варіацій, напівфантастична путь у простір марень, снів та пам'яті: «Моїм арабескам -- finis. Але я не тоскую. Я ще раз пізнав силу безсмертного слова, і воно перетворилося в мені. І з океану варіацій я випливаю, м'ятежний і радісний, до нових невідомих берегів. [...] Моїм арабескам -- finis. Тоді Стерн, Гоголь, Діккенс, Гофман, Свіфт ідуть теж від мене, і вже маячать їхні романтичні постаті, як голубі диліжанси на шляхах моєї безумної подорожі.
Серед смислових кодів, що були в активному вжитку європейських модерністів, міфологема подорожування значною мірою визначає культурний простір першої третини XX сторіччя. У художній площині творів Д. Джойса «Уліс» (1914--1921), М. Пруста «В пошуках втраченого часу» (1913---1927), Г. Гессе «Паломництво в Країну Сходу» (1930--1931) подорож набуває насамперед форми пошуку, який митець здійснює не стільки в реальному просторі, скільки в світі власного духу, часто поза межами історії.
4. Особливості світогляду письменника

У сучасному літературознавстві вже досить усталена думка про М. Хвильового як питомого модерніста. Скажімо, Г. Грабович вбачає у М. Хвильовому автора «парадигматично модерністських творів», Т. Гундорова розглядає його у контексті європейської модерної традиції, адже «структури, які ми спостерігаємо в тогочасній європейській літературі від Пруста, Кафки і до Джойса, органічні і для Хвильового, для його образного мислення».
Специфіка світобачення М. Хвильового, як слушно зауважує П. Голубенко, знаходить ідеальне втілення як індивідуальний стиль митця, що став комплексом «стилю як світовідчування», «стилю як найважливішого, що автор мав сказати» та «стилю як світу автора (політичного, психологічного і всякого іншого)». Для письменника «романтичний напрямок», «романтика вітаїзму», «революційна романтика» були тотожними поняттями. Однак ангажоване в історичний контекст, письмо Хвильового безумовно є чутливим індикатором, налаштованим одночасно на сприйняття і образне відтворення своєї доби: «Коли ти революціонер, ти не раз розколеш своє «Я». Коли ж ти обиватель (філістер) і служиш ... у якомусь департаменті, то хоч об'єктивно ти і маєш тенденцію бути царем природи, але суб'єктивно -- ти гоголівський герой. Справа тільки в тому: чи бути тобі Акакієм Акакієвичем чи Держимордою. Тут маєш вибір». Хвильовий бачить невідповідність мрії та дійсності -- світовідчуття письменника значною мірою структурує переживання «термідоріанського переродження» революції.
У збірці «Сині етюди» автор прагне подати версію людини своєї доби. Герої Хвильового стають носіями того самого комплексу провини, розчарування, віри та безвір'я, що і він сам. Новела «Кіт у чоботях» стає спробою усвідомити свій час та себе в ньому. Автор свідомий того, що дійсність -- надто складний комплекс переживань, рефлексій, тому новела -- тільки «уривок правди, бо вся правда -- то ціла революція».
На вістря конфлікту новели проблема називання-визначення героїні виноситься як умова розуміння світу. Це завдання у тексті реалізує кожна з ланок трансформацій імені і суті героїні: Гапка -- Кіт у чоботях -- Жучок. Справжнє ім'я героїні подано у подвійному трактуванні «Галка -- глухо», «ґаптувати -- де яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом або сріблом... А то буває ґаптований захід, буває схід, це коли підводиться або лягає заграва. Ґаптований -- запашне слово, як буває лан у вересні або трави в сіновалах -- трави, коли йде з них дух біля плавневої осоки. Гапка -- це глухо. Ми її: товариш Жучок».
Амбівалентна, подвійна сутність персонажа Гапка -- Жучок -- Кіт у чоботях увиразнюється в епізоді, коли товариш Жучок, як казковий авантюрний герой Кіт у чоботях, дістала паливо для революційного поїзда. «Невеличкий подвиг» Кота в чоботях є аналогом дій казкового героя, відповідно супроводжується метаморфозою, перевтіленням -- «Подивиться «тьотя»: ... Жучок: «кіт в чоботях». [ ... З Товариш Жучок заливається: -- Ха! Ха! Обдурила тьотю! А вона зовсім не обдурила, вона просто - жучок!». Трансформацію підкреслює автор «Ах, ці жучки в чоботях, вони конче не дають мені покою!» (Підкреслення наше -- О. М.).
Різні іпостасі героїні проявляються в її іменах. Значення імені «Жучок» розкривається, якщо взяти до уваги, що жук (coprophaga) в міфології давніх народів, особливо єгиптян, був знаком сонця, хороброго воїна, означав божественну непроявлену природу людини. Відтак діяльність героїні новели -- товариша Жучок, яка «ходить по бур'янах революції і, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото... А яке -- ви самі знаєте...», набуває символічного значення. У такий спосіб формується ідея «маленького непомітного подвига» -- вагомого складника загальної перемоги. Письменник намагається тему ідентичності особистості вирішити у складному історичному контексті: особистість стає активним учасником подій, які передбачають її тотальне нівелювання як запоруку перемоги революційних ідеалів:
«...Товариш Жучок № 2, № 3, № 4, і не знаю, ще скільки є. Товариш Жучок № 1 нема. [...] Кіт у чоботях -- тип. Точка. Коротко. Ясно. Все».
Героєві без імені відповідає простір без меж. Знаком безпритульності людей, загубленості їх у світі стає шалений лет паровика крізь простір. Стираються просторові межі, стираються межі життя, минуле разом з іменами. У такому світі жінка Гапка перетворюється на знеособлену істоту із прізвиськами чоловічого роду -- Кіт, Жучок.
Природа світовідчуття М. Хвильового проявляється в антиномічній природі втіленої в новелі ідеї: маленькі муралі без імен -- автори «маленького подвигу» знівельовані шаленим часом, розпорошені у просторі, але творять «непомітний подвиг», необхідний для перемоги революції.
Авторське «я» в новелі також представлене як дві іпостасі: автор-оповідач і персонаж твору. З героїнею новели автор-оповідач та автор-персонаж перебувають у динамічних стосунках співпадання -- неспівпадання. Один, сповнений ніжності до героїні як «типу», створює суб'єктивізовані асоціативні ланцюги-характеристики, згадує себе серед учасників подій; другий -- автор згадує свої інші твори. Цей потік метаморфоз віддзеркалює одну з проблем твору: переживання зміни, перетворення не тільки окремих предметів чи явищ, а й трансформації усієї дійсності, світоустрою.
Низка наскрізних тем -- лейтмотивів, до яких автор звертається послідовно в різних творах, засвідчує коло проблем, що поставали в свідомості М. Хвильового як переживання революційних подій та постреволюційного синдрому. До їх числа належить спроба осмислити в аспекті власного світогляду дискутовану героями роману Ф. Достоєвського «Брати Карамазови» морально-етичну проблему «сльози дитини» -- міри допустимої жертви задля щастя всіх. Проблема ця позначала комплекс страждань та душевної муки і самого М. Хвильового і його покоління.
Оповідний стрижень новели «Легенда» (1923) складає історія перетворення Стеньки-Степаниди, котра «край села жила» та втратила все, що позначає повноту селянського буття (чоловік пропав, син помер, батько закатував матір, кінь здох), на «буйного Стеньку-юнака» -- вояка-месника. Момент трансформації позначений епізодом: «Цієї ночі п'ять чоловік присплю... Хто перший? Виходь!», що відтворює сюжет давніх містерійних оргій, глибинне значення яких полягало у знищенні будь-яких обмежень, умовностей. Ідея містерійної дії -- повернення до ідеальної людини-бога, цілісної істоти, що поєднує в собі чоловіче та жіноче начало. Метаморфоза жінки Стеньки в буйного юнака-месника позначала нігіляціго новою істотою звичних людських норм та законів. Стратегія «юнака буйного» -- нової бого-людни -- несе імператив абсолютної свободи помсти: «...Молюся всім людським мукам, молюся помстою, що наводжу її на катів жорстоких, на силу не нашу. Молюся й тобі, людино вільна, що взяв ніж і запалив серце грозами».
Люди, задля яких проливалися «цебри ворожої крові», не прийняли суворої правди юнака: «І порішили люди тоді, що Стенька дійсно зв'язався з нечистою силою. [...] тільки байстрюки та голодранці підтримували його, а інші люди відсахнулися від нього». Трансформація «юнака буйного» у «голу жінку-красуню» у свідомості громади є поверненням ідентичності. В народі лишилася жити легенда про мужню жінку Степаниду, її волю до життя та мужність: «Але пройшла тоді слава про юнака Стеньку, про жінку молоду, красуню-ясну, мов голубе небо, буйну, наче буря, і горду, як сокіл, ще гучніша слава».
На перший погляд, в новелі «Легенда» М. Хвильовий звертається до іншої стилістичної манери, уникає відвертих звертань до читача, формування низки асоціативних ланцюгів тощо, його творча програма лишається тією ж. Автор прагне через долю окремої особистості виявити характер своєї доби -- прекрасної і жорстокої водночас. Космічна, універсальна природа подій передається через включення їх до природного циклу. Початок повстання співвідноситься з бурхливим відродженням природи та некерованою стихією : «Влетіла буря, крикнула -- дзвінко, просторо:
-- Повстання!
Зашуміло в зелених гаях, загриміло, загуло. Прокинулась ріка, подумала світанком та й розлилась -- широко-широко на великі блакитні гони. Та й побрели по коліна у воді тумани -- зажурені, похилі.
Ішла повінь... Летіла буря...».
Завершення земного існування Стеньки співвідноситься із завершенням природного циклу : «...Тоді вже вмирала й вечірня зоря, і тихо було на майдані, тільки шаблюки іноді цокотіли та здалека гудів ліс».
Дійсність поставала в свідомості митця як синтез космосу і хаосу: творення нового світу з новими людьми та законами, руйнація усталених норм, правил, що стримують розвиток суспільства й людини. В запалі творення нищаться загальнолюдські ідеї, результатом стає трансформація морального стрижня, людина втрачає власну Ідентичність і стає неспроможною адекватно сприймати та оцінювати дійсність. У колі цих проблем формується творча програма М. Хвильового -- синтез радикального перетворення світу й водночас найбільш повної його інтерпретації.
Письменник прагне збагнути сутність речей, йому стає очевидною непридатність до цього звичайних логічних структур, ним усвідомлюється необхідність виходу поза межі традиційної мислительної стратегії. Елементи нової поетики складалися як на основі реалістичного методу, так і на ґрунті модернізму, який ті самі життєві проблеми розв'язував не з конкретно-соціальним підходом, а з погляду космічного, вічності. Нова література, зухвалі мистецькі експерименти цілком захоплюють М. Хвильового. Справжнім художнім шедевром цього періоду, втіленням мистецьких ідей та мрій письменника стають «Арабески» (1927) -- один із найбільш складних для розуміння творів. Можливо, тому, що він -- швидше гімн творчості, вільному митецькому духу.
Творчий порив у тексті реалізується як переживання любові: «...я буду писати так, щоб зрідка почути кармазинові дзвони з глухого зарічч и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.