На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Справжн твори мистецтва не старють, не втрачають значення для наступних поколнь. Так твори залишив Михайло Коцюбинський - видатний український художник слова, палкий патрот нтернацоналст, борець проти соцального нацонального гнту.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Литература. Добавлен: 23.02.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Реферат
Черненка Юрія
на тему:„Життєвий та творчий шлях
М.М. Коцюбинського”
Вчитель: Ліщук С.А
Наш Коцюбинський

Відомо, що справжні твори мистецтва не старіють, не втрачають значення для наступних поколінь. Такі твори залишив нам Михайло Коцюбинський -- видатний україн-ський художник слова, палкий патріот і інтернаціоналіст, борець проти соціального і національного гніту. Худож-ня спадщина письменника увійшла в золотий фонд сві-тової літератури.
Михайло Коцюбинський належить до того покоління митців, які прийшли в літературу в період краху народ-ництва, поширення марксизму-ленінізму. Від революцій-ного демократизму до марксизму -- такий шлях бук ха-рактерний для кращих художників-реалістів кінця XIX початку XX ст.-- І. Франка, II. Грабовського, Лесі Українки,М. Коцюбинського.
Ставши виразником визвольних прагнень народних мас, М. Коцюбинський правдиво і талановито відобразив життя різних соціальних верств царської Росії кінця XIX -- початку XX ст., революційне піднесення і боротьбу трудящих у роки першої російської революції. На його творчості помітно позначилося зародження нового твор-чого методу зображення дійсності -- методу соціалістич-ного реалізму.
Він любив добро і вірив у його переможну силу (Максим Горький), схилявся перед усім прекрасним, був ніжним і чутливим до людей, до краси, але був гнівним і непримиренним до всякого зла, до кривди і підлоти. У своїй творчості цей великий художник слова ніколи не був холодним спостерігачем, безстороннім літописцем. (Хоч саме таким намагалися зобразити його «дослідники» з буржуазно-націоналістичного табору). Одним героям він оддавав полум'яне серце, інших викривав нещадно; був «увесь серед своїх героїв, болів їх болями, жив їх радощами». У цьому нас переконують створені ним пози-тивні образи: чи то діти бідноти--«Харитя» (1891), «Ялинка» (1891), «Маленький грішник» (1893), чи Се-мен Ворон -- «Ціпов'яз» (1893), чи Остап і Соломія -- «Дорогою ціною» (1901), чи Гафійка і Малайка, Марко Гуща і Прокіп Кандзюба -- «Fata morgan» (1903--1910), чи безіменні революціонерки -- «Persona grata» (1907), «Подарунок на іменини» (1912), чи Іван та Марічка -- «Тіні забутих предків» (1911).
Життєвий шлях Михайла Михайловича Коцюбинсько-го, як і всіх чесних митців, що жили в царській Росії, яку справедливо називали тюрмою народів, не був лег-ким. Народився він 17 вересня 1864 року у Вінниці, в сім'ї дрібного урядовця. Батькові, який не любив вислу-жуватися перед начальством, доводилось часто міняти місце роботи або й надовго залишатися без посади. У по-шуках засобів до існування він змушений був разом з сім'єю їздити по містечках і селах Поділля.
Учився майбутній письменник у початковій школі у Барі, а потім у Шаргородському духовному училищі, яке закінчив у 1880 році. Маючи намір скласти екзамен на атестат зрілості і вступити до університету, вій займаєть-ся самоосвітою: читає українську, російську і зарубіж-ну класичну літературу, вивчає історію, політекономію і психологію, цікавиться природничими науками, знайо-миться з філософією, зокрема з працями Фур'є і Фейєрбаха. Велике враження справили на нього твори Марка Вовчка, Тараса Шевченка, Панаса Мирного.
У Вінниці, куди родина повернулася у 1881 році, М. Коцюбинський у гуртку революційно настроєної мо-лоді таємно читає і обговорює книги М. Чернишевського, М. Добролюбова, М. Некрасова, М. Салтикова-Щедріна, заборонені твори Т. Шевченка.
Після масових арештів у 1882 році (річниця вбивства Олександра II) поліція виявила зв'язки М. Коцюбин-ського з подільськими народовольцями і занесла його ім'я в
число «неблагонадійних» та встановила за ним постійний нагляд. У 1883 році жандарми вчинили обшук в його домі, конфіскувавши рукописні списки заборонених творів Т. Шевченка. «На 17 році я вже мав політичний процес, і з того часу до останніх днів жандарми не позбавляють мене своєї ласкавої опіки»,-- гірко іронізу-вав письменник в автобіографічному листі від 17/ХІ 1905 року.
Перше його оповідання -- «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» -- датується 1884 роком. Це був час, коли родина Коцюбинських опинилася в скрут-ному становищі: батько втратив посаду і незабаром помер, осліпла мати, і турботи про утримання великої сім'ї лягли на плечі Михайла, старшого з дітей.
Протягом десяти років (1882--1892) М. Коцюбинський потай од жандармів займався педагогічною діяльністю: працював приватним учителем у Вінниці та навколишніх селах, користуючись любов'ю своїх вихованців та їх бать-ків. У 1891 році він екстерном склав іспит на звання народного вчителя. Проте жодної надії одержати місце в школі у «неблагонадійного» не було. Тож і довелося ви-їхати в село Лопатинці на Вінниччині до бухгалтера цу-кроварні, щоб учити його дітей. Тут близько зійшовся і за-приятелював з селянською молоддю, знайомився з побу-том селян, збирав народні пісні, перекази про Кармалюка, написав кілька нарисів і оповідань, повість «На віру» (1892). Багаті враження з життя села послужили пізні-ше матеріалом для написання ряду творів, зокрема повісті « Fata morgan ».
Коцюбинський налагоджує зв'язки з львівськими лі-тературними колами і друкованими органами, що сприяє активізації його письменницької діяльності. Навесні 1890 року у львівському журналі «Дзвінок» вперше з'явився друком його вірш «Наша хатка», а влітку цього ж року молодому авторові вдалося здійснити подорож за кордон, у Львів. Велике значення для нього мало особисте зна-йомство з І. Франком, що переросло в щиру дружбу. З того часу між ними почалося листування. ТворчістьІ. Франка, особливо його революційна поезія, літературно-критичні та публіцистичні виступи, мала великий вплив на М. Коцюбинського, на розвиток його літературно-есте-тичних поглядів. Львівські журнали «Дзвінок», «Правда»,«Зоря» почали друкувати його твори.
Через поліційні переслідування М. Коцюбинський не міг широко розгорнути освітню й агітаційну роботу на селі, тому змушений був залишити Лопатинці. Вимощуючи гарячу мрію присвятити себе служінню народові, у 1892 році влаштовується на роботу и комісію по боротьбі з філоксерою -- хворобою виноградників. Працював у Бес-сарабії, потім у Криму. Тут він на власні очі побачив тра-гедії, викликані діяльністю урядової комісії, і служба ста-ла для нього тягарем. Одна з трагічних подій у молдав-ському селі знайде своє відображення в оповіданні «Для загального добра» (1895). «Мені часто філоксерист зда-ється одним з паразитів на винограді»,-- писав він дружи-ні 8 жовтня 1895 року.
У 1897 році М. Коцюбинський кидав службу в комісії і переїздить з родиною до Чернігова. Але губернатор не затвердив його на посаді в земстві. Довелося шукати ро-боту за межами Чернігова, далеко від сім'ї. І він їде до Житомира.
Тут протягом чотирьох місяців працював у редакції житомирської газети «Волинь», опублікував серію статей під загальною назвою «Свет и тени русской жизни». У неймовірно важких умовах, зазнаючи утисків цензури, письменник зумів використати буржуазно-ліберальну га-зету для пропаганди передових ідей.
Його статті-огляди були спрямовані проти капіталіс-тичного рабства, соціальної несправедливості. Публіцист підносив голос на захист пролетаріату Росії, розвінчував церкву і попівство, критикував систему навчання і вихо-вання в школах, виступав проти політики національного гноблення народів Росії, засуджував роздмухування між- національної ворожнечі.
У 1898 році М. Коцюбинському пощастило влаштува-нь на службу в Чернігові -- спершу діловодом, а пізніше статистиком у губернському земстві. З цього часу Чернігів постійним місцем проживання письменника. Тут остаточно визрів його талант, тут він написав кращі свої твори у важких умовах утисків провадив широку громадсько-культурну роботу.
Михайло Коцюбинський брав участь у святі з нагоди відкриття пам'ятника. І. Котляревському у Полтаві (1903) і виголосив коротке, але яскраве слово про значення автора «Енеїди» і «Наталки Полтавки» для розвитку україн-ської літератури і культури.
У 1905 році виступив на зборах Чернігівської громад-ської бібліотеки з вимогою скасувати цензуру, був учас-ником страйку статистиків Чернігівського земства.
У період посилення реакції письменник використову-вав легальне товариство «Просвіта» в Чернігові для про-паганди революційних ідей. Як голова товариства (1906 -- 1908) організовував лекції, літературно-мистецькі вечо-ри і концерти для громадськості, аж поки, за наказом гу-бернатора, його разом з дружиною не виключили з чле-нів товариства.
Уже визнаний і широко відомий письменник, чиї тво-ри виходили в перекладах російською, польською, чесь-кою, німецькою, шведською та іншими мовами,
М. Коцю-бинський постійно терпів матеріальні нестатки і змуше-ний був віддавати силу і здоров'я службі задля шматка хліба. Але він не покривив душею і не пішов у найми до української буржуазії, яка робила спроби підкупити його талант.
В останні роки життя М. Коцюбинського зігрівала ве-лика дружба з Максимом Горьким. При його підтримці ще ширше розгорнув боротьбу за реалізм і народність лі-тератури, за єднання демократичних сил, виступав проти буржуазної ідеології, викривав декадентів з їх гаслом «мистецтво для мистецтва».
Михайло Коцюбинський помер 25 квітня 1913 року, на сорок дев'ятому році життя, у пору розквіту таланту, спов-нений нових творчих планів і задумів, не перенісши на папір виношених уже і до деталей продуманих нових тво-рів -- повісті з гуцульського життя, а також третьої ча-стини повісті « Fata morgan ».
Телеграма, надіслана Максимом Горьким з приводу смерті М. Коцюбинського, ніби підсумувала його значен-ня для України, для людства. «Смертен человек, народ бессмертен. Глубокий мой поклон народу Украины. Большого человека потеряла Украина -- долго и хорошо будет помнить она его добрую работу».
Похорон М. Коцюбинського був багатолюдним. Але грубе втручання поліції перешкодило громадськості зая-вити на повний голос про свою любов до великого Сонце-поклонника. Власті заборонили нести вінки, їх було скла-дено на колісниці, а червоні стрічки підгорнуто, заховано. Заборонили також виголошувати промови, співати похо-ронних пісень. Ці ганебні заходи поліції викрив тоді у 4-й Державній думі більшовицький депутат Г. І. Петровський, виступивши з різкою критикою цих безчинств, вка-завши на «дивне єднання духовних властей з поліційними». Проект його промови написав В. І. Ленін.
Темою перших оповідань М. Коцюбинського були зли-денне життя малоземельного селянства і важка доля бідняцьких дітей. В них проявилися ще народницько-культурницькі ілюзії письменника («Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884), «21-го грудня, на Введеніє» (1885), «Дядько та тітка» (1886).
У 90-х роках молодий письменник видає ряд публіци-стичних нарисів -- «Шевченкова могила» (1891), «Вироби селянок з Поділля на виставці в Чікаго» (1892) -- та реа-лістичних оповідань, серед яких виділяються твори з жит-тя дітей сільської та міської бідноти -- «Харитя», «Ялин-ка», «Маленький грішник». Саме про ці твори захоплено відгукнувся Панас Мирний. Зокрема, про оповідання «Харитя» він писав М. Коцюбинському: «Прочитав я її та й нестямився!.. У такій невеличкій приповісті та такого ба-гато сказано! Та як сказано! Чистою, як кринична вода, народною мовою; яскравим, як сонячний промінь, малюн-ком; невеличкими, домірними нарисами, що розгортують перед очима велику -- безмірно велику -- картину людсь-кого горя, краси світової, виявляють безодню глибину ду-мок, таємні поривання душі, забої невеличкого серця!.. Та так тільки справжній художник зможе писати!»
Ранні твори М. Коцюбинського пройняті ідеєю бороть-би проти соціальної несправедливості. У них показано класове розшарування на селі, зростання антагонізму, бо-ротьбу між біднотою і куркульством -- «Ціпов'яз» (1893), антинародну діяльність української ліберально-народницької інтелігенції, викрито псевдопатріотизм українського панства -- «Хо» (1894). В оповіданні «П'ятизлотннк» (1893) письменник-демократ підносить гуманізм і бла-городство простих людей.
Про дальше удосконалення майстерності, про поглиблення революційного демократизму письменника, критичне ставлення до теорії «малих діл» свідчить оповідання «Для загального добра» (1895). У ньому розкриті згубні наслідкикультурницьких заходів самодержавства показано трагедії на селі, спричинені цими заходами. Царськацензура не дозволила друкувати це оповідання, а потім забо- ронилаввозити вРосію, коли воно було премійоване на конкурсі журналу «Зоря» і видане у Львові окремою брошурою (1896). Цензор мотивував заборону тим, що «в душі селянина воно може збудити лише ненависть до влади». Оповідання було надруковане (1899) у петер-бурзькому журналі «Жизнь».
Створивши цикли оповідань з життя бессарабських молдаван «Для загального добра», «Пекоптьор» (1896), «Відьма» (1898) та кримських татар -- «В путах шайта-на» (1899), «На камені» (1902), «Під мінаретами» (1904), М Коцюбинський розширив тематику української літе-ра і урн. В останніх трьох творах він не обмежився пока-зом безправності мусульманської жінки. Головне тут -- пробудження її, прагнення до вільного життя, а загалом -- наростання протесту серед мусульман і спроби визволи-тися від релігійного і соціального гніту.
З розвитком революційного руху в Росії кінця XIX -- початку XX ст. і назріванням революції поглиблюється ідейно-тематичний зміст творчості М. Коцюбинського, удо-сконалюється майстерність, творчий метод. І. Франко, роблячи огляди новітньої української літератури, ставить М. Коцюбинського на чолі талановитих українських нове-лістів і відзначає новаторський характер його творчості. «Нове, що вносять у літературу наші письменники, го-ловно такі, як Стефаник і Коцюбинський,-- писав він,-- лежить не в темах, а в способі трактування тих тем, у лі-тературній манері». Конкретизуючи цю думку і розкрива-ючи саму суть новаторства згаданих письменників, І. Франко зауважив, що вони «відразу засідають у душі твоїх героїв і мов магічною лампою освічують усе окруження... заставляють нас бачити світ і людей їх очима». Саме цим і пояснює І. Франко «брак довгих описів» у творах Коцюбинського, ту «непереможну хвилю ліризму, що розлита в них», той «наклін до ритмічності і музикаль-ності як елементарних об'явів зворушень душі».
У 1903 році М. Коцюбинський розіслав українським письменникам лист-звернення, в якому закликав їх до розширення поля обсервації, вірного малюнку різних теорій життя усіх, а не одної якої верстви суспільності», до розробки тем філософських, соціальних, психологічних, історичних.
Вірний своїм ідеалам,письменник розширює темп і огляд, удосконалює їх художню розробку. В оповідан-ні «Лялечка» (1901) ще раз критикує ліберально-народницьку інтелігенцію за непридатність до справжньої роботи на користь народу. Вчителька земської школи Раїса Левицька не пішла далі рожевих мрій про працю «для народу». Життєва дорога привела її до згоди з попом, до підтримки релігії і самодержавства. Оповідання «Поєди-нок» (1902)--це сатира на українське міщанство. «Цвіт яблуні» (1902) --психологічний етюд про переживання митця, у якого вмирає дитина.
В новелі «У грішний світ» (1904) викрито антинарод-ну суть релігії.
Михайло Коцюбинський шукає в житті справжнього героя, здатного повести трудящі маси на боротьбу з екс-плуататорами. Революційні настрої письменника відбили-ся у оповіданні «Дорогою ціною» (1901). Тема цього твору (втеча кріпаків від пана і шукання волі за Дунаєм) не нова, але розроблена по-новому, оригінально. Образами втікачів Соломії і Остапа автор підкреслював вільнолюбну вдачу кріпаків, які мріяли вирватися з неволі. Характер Соломії -- вірного товариша, сміливої і самовідданої жін-ки, що є попередницею Гафійки, розкривається у най-складніших ситуаціях.
На велике виховне значення цього образу вказували сучасники М. Коцюбинського. Зокрема, відома українська письменниця і громадська діячка демократичного напрям-ку Н. Кобринська писала йому у 1902 році: «Ваша Соло-мія -- то джерело під час спеки... то завдаток типу жінок, що уміють боронити себе».
Нового, справжнього героя, який «знає, куди йти, де правди шукати», М. Коцюбинський знайшов у першій ро-сійській революції. Це Марко Гуща з повісті « Fata morgan » (1902--1910 рр.) -- свідомий робітник-соціаліст, що має досвід революційної роботи, брав участь у страйках, сидів в тюрмі. Підтримуючи тісні зв'язки з революційним підпіллям, він згуртовує навколо себе передову бідняцьку молодь і залучає її до революційної боротьби (Гафійка, Прокіп Кандзюба). До нього прислухаються і старші без-земельні та малоземельні селяни, бо в його словах і вчин-ках відчувають велику правду.
В тому і велич М. Коцюбинського, що він одразу по-мітив у житті і зобразив у художньому творі нове яви-ще -- позитивного героя нової епохи, людину дії, революціонера-борця, якого ігнорувала народницька література.
У творах 900-х років М. Коцюбинський цілком по-но-вому розкриває тому села. Вдумлива, напружена праця і пошуки письменника увінчалися значними художніми від-криттями і появою в його творчості рис нового творчого методу -- соціалістичного реалізму.
Як відомо, вже в кінці XIX і на початку XX ст. критичний реалізм перестав задовольняти зрослі вимоги часу. На третьому, пролетарському, етапі революційно-визволь-ного руху в Росії, коли пролетаріат країни вийшов на іс-торичну арену як найреволюційніший клас у світі, коли під керівництвом ленінської партії він готувався до штур-му самодержавства і капіталізму, мало було викривати існуючий лад з його пороками. Потрібно було показати ту нову силу, що народжувалась і міцніла в надрах цього ладу ,-- силу, покликану боротися за утвердження соціа-лістичних ідеалів.
Ще в кінці 90-х років Максим Горький писав А. Чехову про те, що настав час потреби в героїчному. Великий Буревісник вбачав цю силу в масах трудового народу. Йому вдалося створити образи нових героїв, які пішли шляхом боротьби за багате і вільне майбутнє.
Не всі письменники-реалісти тоді збагнули суть змін, що відбувалися в житті, не всі здатні були побачити перс-пективи його розвитку, належно оцінити суспільні проце-си і явища, які народжувалися. Обмеженість світогля-ду, нерозуміння історичної ролі пролетаріату негативно позначалися на їх творчості.
Яскравим представником такого реалізму був Іван Бунін. Великий знавець села, уважний, спостережливий письменник, він не зміг дати справжньої його картини, не помітив там нових людей, нових стосунків між ними. Критик В. Воровський ще у 1911 році вказував на обмеженість реалізму І. Буніна. Його «Село» Воровський назвав талановитою повістю, однак відзначив, що через обмеженість світогляду письменника картина життя ви-йшла неповною, однобокою, отже, і неправдивою, що ав-тор «зумів сприйняти і художньо переробити лише час-тину процесу, лише його першу половину -- саме розклад старого, тоді як народження нового, тобто невідривно зв'я-зана друга половина процесу випадала з поля його ху-дожнього зору». «Селу» він протиставляв «Літо» Макси-ма Горького, де вже показано нове село, нових селян, які за прикладом робітників розгортають рево и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.