На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Постать Павла Тичини в українськй лтератур. Творчий здобуток поета. Фольклорн джерела раннх творв Павла Тичини. Явище кларнетизму в лтератур. Рання лрика П. Тичини як неповторний скарб творчост поета. Аналз музичних тропв Сонячних кларнетв.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Литература. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


План

Вступ
Розділ І. Постать Павла Тичини в українській літературі
1.1.Творчий здобуток поета
1.2.Фольклорні джерела ранніх творів Павла Тичини
Розділ ІІ. Кларнетизм ранньої поезії Павла Тичини
2.1. Явище кларнетизму в літературі
2.2. Павло Тичина - новатор
2.3. Рання лірика Павла Тичини - неповторний скарб творчості поета
Висновки
Додатки
Література
Вступ

Павло Тичина - великий український нацiональний поет, у творчостi якого болюче вiдбилася доля українського народу. В iсторiї свiтової лiтератури, мабуть не знайдеться iншого такого прикладу, коли б поет вiддав половину свого життя високiй поезiї, а половину - нещаднiй боротьбi зi своїм генiальним обдаруванням.
Людина високого дару i великих творчих сил, П.Тичина був носiєм i виразником української релiгiйної традицiї. У ньому вона голосно заговорила в переломну добу нашої iсторiї i в ньому найяснiше засяяла - пiсля Шевченка. У ньому вона i перегорiла…
Радянська система не дала йому розгорнутись на повну силу його величезного таланту. Бiльш того, умови сталiнщини деформували цей талант, але навiть те, що вiн створив у перший перiод своєї творчостi, забезпечило йому мiсце серед найбiльших свiточiв людства.
Виняткове музичне обдарування Павла Григоровича допомогло йому створити незабутні твори, неповторність яких відома широкому загалу читачів. Адже таких барв, такої мелодики рядків ми не зустрінемо в поезії інших творців української літератури. Музичність ранніх творів П.Тичини свідчить про рідкісний талант митця та його безмежний політ думки, яка простежується у віршах.
Тому аналiз раннiх поезiй Тичини, визначення їх проблематики, поетики та мотивiв здається важливим i актуальним, особливо за часи вiдродження нацiональної культури, переоцiнки цiнностей, виявлення нацiональних iдеалiв та символiки.
Зв'язок роботи з науковими планами, темами.
Курсова робота пов'язана з проблематикою наукової роботи кафедри української літератури інституту філології Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка.
Об'єктом дослідження є рання поезія Павла Тичини.
Предмет дослідження - риси кларнетизму в ранній творчості поета.
Мета дослідження - з?ясувати причину появи кларнетизму в ранній творчості Павла Тичини, дослідити образність кларнетизмів в поетиці митця.
Завданя даного дослідження:
дослідити життєвий та творчий шлях поета;
розглянути фольклорні джерела ранніх творів Павла Тичини;
з?ясувати особливості явища кларнетизму в літературі;
виявити ознаки кларнетизму в поезіях Павла Тичини;
вивчити особливості ранньої лірики поета;
дослідити ставлення сучасників до поезії Павла Тичини.
Практичне значення - матеріали з даного дослідження можуть бути використані вчителями-філологами, викладачами та студентами філологічного факультету. Творчість Павла Тичини вивчається у 5 класі (згідно програми з української літератури для 12-річної школи).
Розділ І. Постать Павла Тичини в українській літературі

1.1 Творчий здобуток поета

Ім?я Павла Тичини в українській поезії ХХ століття йде безпосередньо за іменами таких велетнів, як Іван Франко і Леся Українка. Спадкоємницький зв'язок творчості Тичини з їхньою спадщиною, так само, як і з спадщиною Шевченка та Грабовського, не потребує, здається, доказів. Є також глибока логіка в тому, що поета, якому судилося стати одним з основоположників української літератури, благословив на славний творчий шлях Михайло Коцюбинський.
Син дяка з Чернігівщини уже з 1912 р. Тичина починає друкуватися в журналах «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», «Українська хата», «Основа» та інших. Протягом 1913-- 1914 pp. він публікує оповідання «Вавилонський полон», «Богословіє».
Восени 1916 року повертається до Києва і під впливом «Лісової пісні» Лесі Українки починає писати драматичну поему «Дзвінко блакитне».
У 1918 році вийшла перша книжка його віршів «Сонячні кларнети», яка була зустрінута критикою з ентузіазмом. У 1920 р. виходять збірки П. Тичини «Замість сонетів і октав», «Плуг», а у 1924 році - збірка «Вітер з України».
У добу тоталітаризму щирий революційно-патріотичний пафос у творчості багатьох митців заступає складна суміш напівщирості й напіввимушеності, настороженості й страху . У творчості П. Тичини, митця глибоко самобутнього, ця двоїстість призвела до особливо жорстоких психологічних зламів і криз. Як зазначав В. Стус, постать не менш трагічна в українській літературі, - «Феномен Тичини -- феномен доби. Його доля свідчитиме про наш час не менше за страшні розповіді істориків: поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. І поет погодився на цю роль.... Він обрізав усякі живі контакти, замінивши їх цілком офіційною інформацією. В цих умовах поет міг тільки конати, а не рости. Свіжого повітря до нього надходило все менше і менше, аж поки поет у Тичині не задушився од нестачі кисню. Поет помер, але Тичина лишився жити і мусив, уже як чиновник, виконувати поетичні функції.... У страшну добу сталінських репресій одних письменників розстріляли, других -- зіслали в концтабори, третіх розтлили. Тичину репресували визнанням. Покара славою -- одна з найновіших і найефективніших форм боротьби з мистецтвом»[24, 91]. Місія громадянської поезії в практичній естетиці сталінізму, на жаль, у значній мірі сприйнятій і Павлом Тичиною, зводилась до трьох понять -- «оспівувати», «закликати» і «боротись». У цьому ключі було витримано чи не більшість віршів у передвоєнних збірках поета -- «Чернігів» (1931), «Партія веде» (1934), «Чуття єдиної родини» (1938), «Сталь і ніжність» (1941). Написані на підтвердження скороминучих гасел, вони й померли разом зі своїм часом.
У роки Великої Вітчизняної війни Павло Тичина під час евакуації перебував в Уфі. Одним з найвизначних творів поета цього періоду була поема «Похорон друга» (1942). Численні збірки поета виходили й у повоєнні роки («І рости, і діяти», «Ми -- свідомість людства», «Комунізму далі видні»), хоча жодна з них уже не набула такого широкого звучання, як попередні.
Серед поем Тичини найфундаментальнішою можна вважати симфонію «Сковорода», видану посмертно книгою досить значного обсягу. Писалась вона протягом мало не всього творчого життя поета. (Перші розділи її опубліковані 1923року в журналі «Шляхи мистецтва», потім робота над поемою продовжувалась у 1923 - 1934 і 1939 - 1940 роках, а збирання матеріалів тривало до 50-х років). Така надмірна увага до постаті Сковороди не випадкова, адже Григорій Сковорода -- духовний батько П.Тичини періоду «Сонячних кларнетів». Із мандрівним філософом, який не проміняв пастушої сопілки на почесну роль «стовпа неотесаного», поет ідентифікувався протягом чи не цілого життя, але, на жаль, вже не міг претендувати на епітафію: «Світ ловив мене, та не впіймав».
У галузі історії літератури та критики Павло Тичина залишив по собі значну есеїстичну спадщину. Особливо багато він зробив для розширення й зміцнення інтернаціональних взаємозв'язків української літератури. Знаючи французьку й старогрецьку мови, опанувавши вірменську, не раз практично звертаючись до тюркських і грузинської мов, багато працював на терені перекладацтва, збагативши українське письменство набутками інших літератур.
Ще з юності властиве поетові глибоке відчуття природи почало набувати своєрідних космічних вимірів -- можливо, під впливом новітніх науково-філософських віянь часу, що характерне для літератури модернізму. Мальовничою, сповненою ніжної й чуйної душі постає у віршах П. Тичини українська природа -- така рідна, близька й водночас наче побачена з іншої висоти. Перші твори Тичини дуже схвально були прийняті критикою, зокрема збірка «Сонячні кларнети». Його поезія народилася з духу музики. Саме з духу -- а не тільки із зовнішньої звукової форми. Багато поетів інструментували лірику вишуканими асонансами, алітераціями, внутрішнім римуванням і до П.Тичини. Особливої вправності у цьому набули символісти -- західноєвропейські (П. Верлен, А. Рембо), російські (А. Белий, В. Брюсов, О. Блок), українські (М. Вороний, О. Олесь, Г. Чупринка). Поль Верлен навіть проголосив поетичне гасло: «Найперше -- музика у слові»!
Була не одна спроба віднести ранні твори П.Тичини до певної літературної школи, проте поет не зараховував себе до якогось напряму. При цьому погоджувався, що на його творах позначилися впливи поетики символізму, імпресіонізму, навіть футуризму та імажинізму.
Шедевром інтимної лірики П. Тичини постає твір «Ви знаєте, як липа шелестить...», де важливу роль відіграє паралелізм картин природи і людських переживань. Загальна емоційна тональність, інтонація й прихована ідея цього вірша близькі до твору О. Олеся «Чари ночі».
Помітне місце в творчості Павла Тичини займає вірш «Пам'яті тридцяти», вперше опублікований у газеті «Нова Рада» в березні 1918р. і присвячений пам'яті загиблих у бою з військами Муравйова під Крутами київських студентів, пізніше похованих на Аскольдовій могилі:
На кого взявся Каїн?
Боже, покарай! -
Понад все вони любили
Свій коханий край [26, 272].
Прикро, але цей поетичний реквієм після 1918року аж до нашого часу ніколи більше не друкувався.
Вульгарно-соціологічна критика епохи тоталітаризму зробила все, щоб збіднити творчість Тичини, щоб замовчати або спотворити його шедеври, окарикатурено виставляючи в школі, перед школярські наївні очі якісь і справді невдалі рядки поета.
Сьогодні, на щастя, поет повертається до читачів неушкодженим, незнівеченим, повертається до нас той, кому доступно було пізнати божественну красу гармонійності світу, відчути весь трагізм епохи, зіткнення сил світлих, творчих і чорних, руйнівних в їх вічнім борінні.
1.2 Фольклорні джерела ранніх творів Павла Тичини

Творча спадщина поета -- унікальне явище в історії національної культури. Сучасний літературознавець С. Гальченко переконано стверджує: «Творча особистість Павла Григоровича Тичини була багатогранною і складною. Він належав до тих великих талантів, які, за словами самого поета, не «замикаються в магічні кола», а дослухаються до голосу людства. Його поетичні твори в перші пореволюційні роки викликали не тільки захоплення, але й заздрість і навіть озлобленість деяких читачів та соратників по перу»[3,3].
Павло Тичина мав свої джерела. «Зокрема віртуозний смисловий поліфонізм поезій вторував на давньоукраїнське та церковне багатоголосся, зокрема на твори Д.Бортнянського та М.Березовського, які вразили поета на співанках у Троїцькому хорі»[13, 6]. То ж не дивно, що його лірика «будувалася» за принципом музичних п'єс, актуалізувала хорові партії.
Тема більшості ранніх творів П. Тичини -- ліричний герой і природа. «Природа для поета, -- вважає Л. Новиченко, -- щось незмірно більше, ніж простий фон подій, які він змальовує, ніж звичайний пейзаж: до неї, наче до близького друга, він іде з своїми радощами і сумом, в осягненні її гармонійних законів він знаходить духовне визволення ... Серед лугів і гаїв, спостерігаючи, як «женуть вітри, мов буйні тури», як «тополі арфи гнуть», -- він, за його власним визнанням, ставив у душу світлий парус, «бо в мене в серці сум». І це зовсім не було позою, прийомом, літературною умовністю...» [17,24].
Особливе уміння молодого поета побачити, почути найтонші порухи рідних краєвидів, перейнятися гармонією світу, відчути себе вагомою часточкою Всесвіту, майстерно втілити все в поетичних образах і формах відзначала більшість дослідників його творчості.
За спостереженнями Михайлини Коцюбинської, у творчості П. Тичини прадавні фольклорні традиції так химерно сплітаються із сучасною асоціативною розкутістю, що забезпечує чисте й сильне, глибоке й щире звучання поетичного голосу майстра. «На тлі характерних для початку XX ст. і для першого радянського десятиліття яскравих спалахів розкутої енергії поетичного слова засяяла геніальна поетична індивідуальність молодого Тичини (особлива сила експресії поетичного слова, глибока мистецька трансформація фольклорної образности). Здавалося, ось він, той жаданий у новітній українській поезії митець -- «І Зевс, і Пан, і Голуб-дух» у своїй державі Поезії» [15, 262-263].
Про глибоко національний художній світ, створений П. Тичиною, зокрема у збірці «Сонячні кларнети», Л. Новиченко говорить: «Це підтверджується, зокрема, його кревною спорідненістю з світом української народної поезії. Фольклорне начало в Тичини просвічує у всьому -- в образах, у лексиці, в ритміко-інтонаційному ладі вірша. Іноді народнопоетичні елементи автор використовує у, так би мовити, «готовому» вигляді (як, скажімо, поетична форма «Думи про трьох вітрів»), але здебільшого поет з великою винахідливістю і сміливістю по-своєму перетворює традиційні образи і мотиви, збагачуючи їх, сповнюючи новим змістом»[17, 38].
Дослідження народнопоетичних джерел творчості П. Г. Тичини багатьох учених-фольклористів, літературознавців переконують, що поет глибоко знав творчість рідного народу, в якій відбилися звичаї та обряди, світобачення, етика й естетика, знав глибоко її досконалу поетику й у міру своїх творчих потреб і естетичних уподобань користувався скарбницею фольклорних засобів. Звертання письменника до народнопоетичних традицій стимулювало зростання його майстерності, надавало його творам виразно національних ознак.
Про органічний зв'язок ранніх віршів П. Тичини з народною творчістю констатує більшість дослідників. Особливо виявляється він у творах збірки «Сонячні кларнети»: «Гаї шумлять», «Арфами, арфами...», «Десь надходила весна», «Цвіт в моєму серці», «Енгармонійне», «У собор», «А я угай ходила», «Пастелі», «Одчиняйте двері», «Хор лісових дзвіночків» і, нарешті, «Дума про трьох вітрів».
З цього приводу В.Бойко зазначає: «Для Тичини характерне найтонше відчуття слова, всіх його нюансів. Поет немовби володіє даром чарівника у доборі мистецьких засобів до своїх творів. Що не вірш -- то нова зустріч з прекрасним, відкриття нової грані своєрідного таланту» [2, 211].
Мальовничою, сповненою ніжної й чуйної душі постає у вірші П. Тичини природа. її життєвий рух, ритм, мінливість передано за допомогою дієслів шумлять, біжать, гуде, пряде, мріє, горить-тремтить. Ліричний герой поезії дуже чутливо сприймає навколишній світ, вловлюючи і «найтихіший шепіт трав», і дзвін далекий, що «пряде думки над нивами», в якому він « купається, мов ластівка»; його око милує замріяний гай над річкою і золотий край неба, йому любо слухати музику ріки. Радість огортає його від відчуття єднання з такою красою, емоції переповнюють душу, тому й не встигає поет повно передати словами те, що малювала його свідомість, творив його внутрішній світ -- цим вчені пояснюють уривчасту мову поезії П. Тичини як свідчення схвильованості митця. «Народна пісня…при всій своїй, здавалося б, простоті, при уважному вивченні, часто-густо виявляється продуктом витонченої словесної майстерності, -- вважає академік О. Білецький, -- а Тичина, дерзаючи й новаторствуючи, не відривається від своєї первісної основи -- народної творчості» [1, 26-27].
Розділ ІІ. Кларнетизм ранньої поезії Павла Тичини
2.1 Явище кларнетизму в літературі

«Кларнетизм -- термін, запропонований Ю. Лавріненком та В.Баркою для позначення стильової якості синтетичної лірики раннього П.Тичини і походить від назви його збірки "Сонячні кларнети" (1918). Кларнетизм вказує на "активно ренесансну одушевленість життя" (Ю.Лавріненко), перейняту енергійними світлоритмами, сконцентровану у стрижневій філософській "ідеї всеєдності", витворюючи поетичний всесвіт достеменної "гармонії сфер" на рівні космогонічних концепцій та втаємничення в істину Вічно Сутнього, органічної єдності "мікрокосму" та "макрокосму", суголосному ментальному "кордоцентризму" та антеїзму.»[18, 163]Особливе місце в синкретичному кларнетизмі посідає панмузична стихія, котра приборкує хаос, постаючи домінантним принципом тичининської поетики, в якій відбився критично переосмислений досвід народної пісні та символізму. Натякаючи на один із посутніх ключів свого поліфонічного стилю, поет зазначав: "Хто на партитурі читати не вміє, тому годі що-небудь у природі розібрати". Кларнетизм здійснив синтез мистецтв, чого прагнули романтики і модерністи (Новаліс, А.Рембо, Р.Вагнер, О.Скрябін та ін.), на цьому шляху зазнали невдачі авангардисти, зокрема, зорієнтований на штучне "поезомалярство" М.Семенко. Синтетичне мислення схильного до "кольорового слуху" та "слухового кольору" П.Тичини ("Арфами, арфами...", "Гаї шумлять...", "Пастелі" та ін.) зумовлювало одночасну "мальовничу музичність" і "музичну мальовничість" його лірики, що перебувала у потужному полі синестезії, в єднанні семантичних ядер у цілісну структуру. Українська поезія у перспективі метафоричної концепції кларнетизму вступала у новоякісну фазу, долала інформативно розріджену, атомарну, хоч версифікаційно досконалу практику минувшини, спростовувала поширену від народницьких часів легенду про літературну форму як несерйозну "забавку" "гулящих людей", актуалізувала майже весь приступний їй версифікаційний інструментарій, потенціювала шляхетні риси національного "аристократизму духу" тощо. Водночас кларнетизм виявився містком, що перекидався від ідейно-естетичних, почасти врізнобіч спрямованих пошуків попередніх поколінь до синтетичного типу мислення, що не вкладалося в жодну стильову течію. Так, органічний для П. Тичини символізм щасливо переплітався з елементами авангардизму, імпресіонізму, імажинізму, про що поет писав у щоденнику, а разом з тим -- і неоромантизму, неореалізму та необароко. Вони проявлялися в його доробку, але не в чистому вигляді, а в мірі естетично пережитої сув'язі. При цьому відбувалося спостережене Л.Новиченком змагання між "артистичним лаконізмом", сильним своєю "образною сугестією", та формами "риторично-декламаційного вірша", які, на жаль, у пізнішій творчості поета переважили, стали панівними, позбавивши її енергії кларнетизму.
«В українській ліриці кларнетизм -- явище одиничне і неповторне, водночас вузлове в еволюції естетичної та національної свідомості.»[18, 163] Здавалось би, перед естетичною програмою кларнетизму розкривалися реальні перспективи саморозгортання у сподіваний часопростір. Однак світлоритм першої збірки П. Тичини затьмарювався темними лиховісними символами ("два чорних гроби і один світлий" та ін. у "Золотому Гомоні", "Одчиняйте двері...", "Скорбна Мати" і т.п.), навіяними реаліями нещасливих для України визвольних змагань 1917-1921років, зокрема громадянською війною. Аристократичний дух кларнетизму не переносив егалітарних консонансів, що загрожували гармонії "музики сфер", був виразом духотворчої ідеї всеєдності, що втілювала в собі рух від конкретно-чуттєвої та морально-етичної природи, розгортав перспективу оновлення людини, тому вплив тичининського кларнетизму на українську літературу ХХ століття виявився одним із визначальних.
2.2 Павло Тичина - новатор

Музичність Тичинина -- особливого типу. Музичність для нього -- не прикраса, а принцип світобачення. Зрештою, не просто атрибут, а сама сутність божественного Абсолюту: «Навік я взнав, що Ти не Гнів,-- Лиш Сонячні Кларнети»[26, 9]. Напевно, невипадково поет обрав з усього оркестрового арсеналу кларнети, інструмент глибокий та ніжний, здатний відтворити будь-що -- джаз, класику, естрадну музику чи поховальну відправу. Винесений у заголовок книжки незвичний образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, вказував на синтез у ній животворного сонячного тепла й світла з музичними ритмами всесвіту, що єднають людину з природою в найуніверсальнішому її значенні.
«Кожного великого митця історія нагороджує гучним найменням, у якому відбивається сутність його творчості. Шевченка вона назвала Кобзарем, Пушкіна - сонцем російської поезії, Франка - Каменярем, Горького - Буревісником, Лесю Українку - поетесою-другом робітників, Коцюбинського - сонцепоклонником.
Новатор! Так вслід за Горьким нарекла історія Тичину, виділивши цим самим одну з найяскравіших рис його творчості»[6, 5]. Він зумів піднятися до вершин, яких не змогли дістатися його попередники.
Талант Павла Тичини - це справжній могутній скарб, що збагатив художню скарбницю творами правдивими, щирими, неповторними.
«Новаторство для Тичини - одна із закономірностей розвитку мистецтва. Воно знаходиться в діалектичному зв'язку з такими поняттями, як класовість, народність» .»[6, 7] Поняття новаторства Тичина розглядав у зв'язку з традиціями. Продовження, розвиток передових традицій - це одне із джерел новаторства.
Призначення митця-новатора поет вбачав у тому, щоб прискорювати рух до щасливого майбутнього. «Тичина підкреслював:
"Новаторство народжується на шляхах служіння суспільству"»[6, 7]. Цій священній меті завжди служила творчість Тичини.
1918 рік став поворотним пунктом у мистецькій долі Павла Тичини. Перша збірка віршів "Сонячні кларнети" принесла йому заслужену славу і визнання. Вона стала значною подією в українській літературі, ознаменувавши появу нового таланту, яскравої художньої індивідуальності. На літературну ниву вийшов поет-лірик, котрий своєю майстерністю, щирістю і задушевністю, любов'ю до життя і людини примушує згадати великі імена Пушкіна, Шевченка,
Лермонтова, Франка, Лесі Українки.
Основу збірки становлять вірші, написані у дожовтневі часи.
Більшість з них присвячено темі природи, кохання. Поет не лишався байдужим і до суспільних явищ. Показовим для розуміння його ідейно-світоглядного і мистецького зростання є твори про революційні події 1917 року и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.