На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Австраля як країна, формування та розвиток її лтератури. Аналз творв письменникв критичного реалзму, а саме К. Прчард, А. Маршала, Д. Морсона, П. Уайта та Г. Лоусона. Нацонально-самобутнй перелом критичного реалзму в австралйськй новел.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Литература. Добавлен: 29.11.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


40
Зміст
Вступ 3
Розділ 1. Австралія та її культурний спадок 6
1.1 Становлення культурного життя Австралії 6
1.2 Короткий огляд літератури 8
Розділ 2. Література Австралії в розвитку та її національні особливості 14
Розділ 3. Представники становлення австралійської літератури 27
3.1 Генрі Лоусон (1867-1922) та зародженння австралійського оповідання 27
3.2 Катріна Сусанна Прічард (1884-1969) 29
3.3 Патрік Віктор Мартіндейл Уайт (1912-1990) 31
3.4 Творча спадщина інших творців австралійської літературної скарбниці 33
Висновки 37
Список використаних джерел 39
Вступ
Дослідження присвячене розгляду літератури Австралії та її національним особливостям. Також розглядається літературна спадщина деяких австралійських письменників та на прикладі їх творів простежується своєрідність викладу та втілення в ній саме національних особливостей країни.
Адже, як відомо відсутність власного досвіду австралійської літератури була компенсована її відношенням до скарбниці художніх традицій англійської літератури, з якою вона об`єднана історично та на мовному рівні. Саме тому в процесі становлення національної поезії, здатної виразити австралійську дійсність, вирішувалося питання щодо відносин художників до англійського літературного наслідування та традиціям, що складалися в країні.
Актуальність дослідження зумовлена невичерпним багажем знань щодо австралійської літератури як на певному етапі її розвитку, так і в наш час. Протягом багатьох років реалістичний роман, його джерела та традиції знаходились в центрі ідейно-естетичної боротьби. Саме тому очевидню є актуальність всебічного дослідження такого значного явища в філології, як австралійська література, соціалістичний роман, які входять в певну типологічну загальність в зарубіжній літературі певного періоду. Крім того, питання впливу естетики англійського романтизму як частини величезної проблеми синтезу англійських та нових національних австралійських традицій є лише крихітною причиною вивчення такої проблеми. Саме вивчення особливостей балади, що безпосередньо пов`язана із розвитком національного самовизнання народу, якраз і допоможе виявити важливі гілки літературного життя, необхідного для визначення національного характеру поезії Австралії.
Мета дослідження полягає у встановленні та розгляді особливостей формування та розвитку австралійської літератури, враховуючи всі чинники, що прямо або безпосередньо на неї впливали. В центрі дослідження знаходяться питання еволюції літературних засобів. В роботі вивченню підлягають твори письменників критичного реалізму; всі вони - представники демократичної літератури та продовжувачі національної традиції. Серед них і такі великі письменники як Катаріна Прічард, Алан Маршал, Джон Морісон, Патрік Уайт, Генрі Лоусон. Реалізація поставленої мети передбачає розв`язання низки конкретних завдань: 1) висвітлити Австралію як країну та її культурний спадок; 2) вказати на деякі історичні чинники, які спрямували напрямок розвитку австралійської літератури та визначили її особливості; 3) здійснити комплексний аналіз деяких творів найяскравіших представників літературного кладу Австралії та коротко оглянути їх деякі твори, визначаючи та вказуючи на певні особливості та відмінні риси; 4) розкрити своєрідність характерів; 5) виявити національно-самобутній перелом критичного реалізму в австралійській новелі, появу нових тем та образів; 6) звернути увагу на зростання рис мовних прийомів індивідульної творчої манери письменників.
Об`єктом дослідження є розгляд літератури Австралії відповідно до її національних особливостей, виявлення ролі впливу інших країн та деяких інших чинників на розвиток творчої спадщини країни.
Предметом дослідження є твори та власний стиль написання деяких творів письмениками Австралії, особливості становлення австралійської літератури на історичному етапі та в процесі утворення нового стилю написання.
Фактичним матеріалом дослідження австралійської літератури були художні твори таких письменників, як Патрік Уайт, Генрі Лоусон, Катаріна Прічард та ін. У роботі використано дослідженя О.В. Зернецької, М.Г. Андрєєвої, А.С. Петриковської, інтернет-джерела та ін.
Практична цінність роботи полягає у глибокому вивченні австралійської літератури та її національних ообливостей за допомогою перегляду та дослідження їх творів. Запропонаваний матеріал можна використовувати при вивченні літератури Австралії та як допоміжний матеріал при розгляді австралійської культури в лінгвокраїнознавстві.
Розділ 1. Австралія та її культурний спадок
1.1 Становлення культурного життя Австралії
Австралійці - представники найбільш ранньої з доступних нашому безпосередньому спостереженню стадій розвитку людства: стадії майже недоторканого общинно-родового устрою. Тому їх культура являє виключний інтерес для сучасної людини. І тут ми зустрічаємося з цікавим явищем. Які б різні природно-географічні зони земної кулі не заселяли первісні мисливці, рибалки та збирачі, принципи їх соціально-економічних структур співпадають, мають універсальний характер [10, c. 165].
У релігійній, політичній, ідеологічній та економічній сферах діяльності - майже у всьому виявилася повна несумісність аборигенів і європейців. Культура аборигенів не була орієнтована на матеріальний добробут, вони концентрували свою увагу на відношеннях між людьми та людини з навколишнім середовищем. Вторгнення європейців призвело до того, що одних аборигенів загнали до резервацій, інші корінним чином змінили культурний зміст свого життя. Однак традиційне життя остаточно не згасло, хоча аборигени й наслідують європейський спосіб життя [5, c. 12].
Австралійський Союз розташований на материку Австралія, що лежить між Тихим та Індійським океанами, острові Тасманія та ряді малих прибережних островів. В адміністративному відношенні Австралійський Союз (загальна площа материкової території 7 682 300 кв. км.) поділяється на шість штатів (Новий Південний Уельс, Вікторія, Квінсленд, Південна Австралія, Західна Австралія і Тасманія) і дві території (Північна територія та Територія Федеральної Столиці).
Переламними в культурному житті Австралії стали 30-ті роки XX сторіччя, коли в країну на постійне місце проживання переїхала велика кількість емігрантів з Центральної Європи. Після закінчення Другої світової війни еміграція набула масового характеру, що сприяло проникненню на п'ятий континент європейських культурних традицій і надало нового імпульсу культурному розвитку. І, нарешті, прогрес в засобах сполучення і зв'язку завершив епоху ізоляції Австралії від усього іншого світу [2, c. 47]. Основні напрямки розвитку культури, дозвілля та добробуту населення визначаються у відповідності до широко розповсюджених ідей «постіндустріального суспільства».
Література в Австралійському Союзі розвивається з початку ХІХ століття на англійській мові. В колоніальний період формування літератури австралійські письменники вважали себе продовжувачами традицій англійської літератури 18-19 віків. Найбільш популярні в цей час жанри: ода, пастораль, елегія, памфлет, мемуари, сімейно-побутовий та пригодницький роман: патріотична поема У.Уентуорта “Австралія” (1823), роман Х.Сейвері “Квінтус Сервінтон” (1830-1831), вірші Ч.Томпсона. У творчості поетів Ч.Харпура, А. Гордона, з`являються риси національного [18].
У наступному етапі (кінець ХІХ ст. ) література Австралії набуває більш чіткого національного характеру. У цей час мали перевагу малі жанри. В літературу увійшли новелісти Прайс Уорунг, Стіл Радд, Х.Лоусон та ін. Формується перша поетична школа, т. зв. баладистів: Е.Дайсон, В.Дейлі, Е.Брейді. На межі сторіч виступили поети Мері Гілмор, класик австралійської літератури, та К. Бреннан, що знаходився під впливом німецьких романтиків та німецьких спеціалістів. Для австралійської поезії кінця 19 - початку 20 сторіч характерна лірична тенденція (Дж. Шоу Нільсон, Дж. Бритон), яка збереглася і в творчості Джудіт Райт (збірки “ Образ що змінюється”, 1946, «Жінка чоловіку», 1949). У 1938 році поет Р. Інгамельс заснував “Джиндіуоробак клуб”, об'єднавши поетів, що мали за мету розвиток національної літератури, шляхом засвоєння усної поезії аборигенів (Дж. М'юді, Ф. Хадсон). Разом з тим вже у 20-ті роки з'явилась група так званих поетів-інтелектуалів, які використовували засоби модерністичної поетики і приймали модерністичну концепцію абсурдності світу: К. Слесор , Х. Мак-Кре, М. Фіцджеральд та ін [24].
Після Другої світової війни розпочинається новий етап в розвитку австралійської літератури, що був відмічений успіхами реалізму. Епічного розвитку набуває роман, що розповідає про долю австралійської нації: історичні романи Е. Дарк “Країна поза часом” (1941), “Немає перешкод” (1953), трилогія Причард: “Дев'яності роки” (1946), “Золоті милі” (1948). Набуває розквіту жанр розповіді. Стає професійною драма, яка відображає сучасні проблеми: п'єси А. Тернера , С. Лок-Еліота, К. Данкан та ін. Для сучасної поезії характерний відступ від сюрреалістичного бачення світу, намагання повернутися до реалістичних образів [15, c. 356].
1.2 Короткий огляд літератури
Поезія Рання австралійська поезія перебувала під сильним впливом англійської романтичної поезії XVIII ст. Внаслідок цього перші лірики, наприклад Баррон Філд (1786-1846), Вільям Чарльз Вентворт (1790-1872) і Чарльз Херпар (1813-1868), незважаючи на технічну майстерність, бачили Австралію очима англійців і писали про неї англійською поетичною мовою.
Перші визначні поети - уродженці Австралії Генрі Кендол (1839-1882) і Едам Ліндсей Гордон (1833-1870) - популяризували балади про сільське життя в Австралії. Найбільш значними письменниками прославлених "дев'яностих років" австралійської літератури були Ендрю Бартон ("Банджо") Патерсон (1864-1941) і Генрі Лоусон (1867-1922) [3, c. 15]. Бернард О'Дауд (1866-1953), який перебував під великим впливом Уолта Уїтмена, був майстром повчальної демократичної поезії. Джон Шоу Нейлсон (1872-1942) і Хью Мак-Кре (1876-1958) - два видатних поети Австралії. Однак лише кілька поетів змогли перевершити Кеннета Слессора (1901-1971), "П'ять дзвонів" якого посідають унікальне місце в австралійській літературі. Доротея Маккеллар (1883-1968) видала багато збірок віршів, але найбільшу популярність їй принесла поема "Моя країна" (1945), яку визнають перлиною австралійської поезії. Серед інших значних поетів - Джеймс Маколі (1917-1976), Гвен Харвуд (1920-1995), Уджеру Нунакал (1920-1993, псевдонім Кет Уокер), А.Д. Хоуп, Джудіт Райт і Кріс Уоллес-Краббе.
В останні роки Лєс Маррі став, ймовірно, найвідомішим із сучасних поетів Австралії. Його удостоєно багатьох літературних нагород, включаючи престижну міжнародну премію Т.С. Еліота в 1997 р. Маррі опублікував понад 30 книг. Останні його твори - "Батрацькі поеми" (1996) і роман у віршах "Фреді Нептун" (1998) [17, c. 154].
Романи До 1880 р. було опубліковано близько 300 творів белетристики, в основному це були романи для читання в дорозі, присвячені життю на ранчо, кримінальній тематиці і пошукам злочинців, що переховуються в чагарниках. Проте до 1900 р. в австралійській літературі з'явилися принаймні три чудових романи. Це роман Маркуса Кларка "Довічно засуджений" (1874), Рольфа Болдрвуда (Т.Є. Брауна) "Збройне пограбування" і роман "Таке життя" (виданий окремою книгою лише в 1903), автором якого був Джозеф Ферфі, що писав під псевдонімом Том Коллінз. Інші провідні романісти першої половини XX ст. - Генрі Хендель Річардсон (пані Дж.Г.Робертсон), автор "Успіхів" Річарда Мехоні (1917-1929); Кетрін Сьюзан Прічард Кунарду (1929), Луїс Стоун Джона (1911) і Патрік Уайт, автор романів "Щаслива долина" (1939), "Живі і мертві" (1941), "Тітчина історія" (1948), "Древо людини" (1955), "Восс" (1957), "Вершники на колісниці" (1961), "Тверда мандала" (1966), "Око бурі" (1973), "Бахрома листя" (1976) і "Справа Туайборна" (1979). Уайт був удостоєний Нобелівській премії з літератури в 1973 р. [10, c. 345].
За останні 30 років з'явилося багато чудових романів австралійських письменників. Томас Кеніллі, один з найбільш плодотворних авторів, здобув популярність завдяки роману "Ковчег Шиндлера" (1982), на основі якого був знятий знаменитий голлівудський фільм "Список Шиндлера". Елізабет Джоллі опублікувала 13 романів, з яких найвідоміші "Загадка містера Скобі" (1983), "Колодязь" (1986), "Місяць мого батька" (1989) і "Дружина Джорджа" (1993). Теа Астлі тричі була удостоєна престижної премії Майлса Франкліна за романи "Добре одягнутий дослідник" (1962), "Повільні тубільці" (1965) і "Хлопчик-прислужник" (1972), а Джессіка Андерсон двічі отримувала цю премію за романи "Тірра-Лірра біля ріки" (1978) і "Пародисти" (1980). Пітер Кері завоював приз Букера за роман "Оскар і Люсинда", який друкувався в 1985 в Ілліуокері; інші його твори - "Блісс" (1981) і "Джек Меггс" (1997). Девід Малуф - лауреат багатьох літературних премій, у т.ч. Букеровської премії 1994 р. за роман "Згадуючи Вавилон"; інші відомі твори цього автора - "Вигадане життя" (1978), "Відлітай, Пітере" (1982) і "Бесіди біля ріки Керлі-Крік" (1996). Маррі Бейл написав три хороших романи: "Ностальгія" (1980), "Вчинок Холдена" [6, c. 169].
Новели Короткі розповіді Лоусона, опубліковані в збірках "По сліду і по слизькому шляху" (1900) і "Джо Вільсон і його товариші" (1901), нагадують "Щастя ревучого стану" Брета Гарта. Мабуть, найкращою з коротких розповідей Лоусона є "Дружина гуртівника", в якій реалістично змальоване життя сімейства в глибинці. Полінезійські повісті Луїса Беке і гумористичні новели Стіла Радда склали перехідну ланку до творів більш сучасних письменників, таких як Барбара Бейнтон, Дел Стівенс, Гевін Кейсі, Венс Палмер, Джуда Уотен і Хол Портер. Нещодавно Крістіна Стід (1902-1983) зробила помітний внесок у вдосконалення форми короткої розповіді. У збірках "Спалені" (1964) і "Кокату" (1974) Патрік Уайт затвердився як майстер розповідей про диваків, що ведуть самотнє некорисне життя. Серед сучасних письменників Хелен Гарнер завоювала визнання збірками коротких розповідей "Справжні історії" (1997) і "Моє тверде серце" (1998). Нещодавно були видані представницькі антології австралійських розповідей, у тому числі "Оксфордська збірка австралійських розповідей" (1995), "Вибрані австралійські розповіді" (1997), "Фаберівська збірка австралійських розповідей" (1998) і "Оксфордська збірка австралійських нарисів" (1998) [1, c. 56].
Драматургія
В австралійській драматургії виділяються два імені - Луїс Ессон (1879-1943) і Дуглас Стюарт. Ессон під впливом Джона Міллінгтона Сінджа і Вільяма Батлера Йітса намагався досягнути подібних результатів у п'єсах на австралійські теми. Успіх п'єс Рея Лоулера "Літо сімнадцятирічної лялечки" (1955) і "Селюк на Пікаділлі" (1959) в Лондоні і Австралії значно сприяв подальшому розвитку австралійської драматургії. П'єса Алана Сеймура «Один день року» (1962) також вважається шедевром [20].
Найвідомішим із сучасних драматургів є Девід Уїльямсон, п'єси якого не сходять зі сцен австралійських театрів. Часто в них порушуються соціальні і політичні проблеми: "Компанія ватажка мафії" (1971), "Відчужені" (1971), "Кафедра" (1975), "Ті, хто мандрує на північ" (1980), "Смарагдове місто" (1987), "Діамантові ілюзії" (1993) і "Мертві білі чоловіки" (1995). Патрік Уайт зробив свою літературну кар'єру як романіст і згодом став плодотворним драматургом, найвідоміші його п'єси - «Сезон у Сарсапарільї» (1965), "Ніч на безлісій горі" (1965) і "Бакенщик" (1983). Інші відомі сучасні драматурги - Луїс Наура і Олександр Б'юзо [3, c. 20].
Музеї та бібліотеки
Поява перших бібліотек в Австралії відноситься до початку XIX ст., коли в знов заснованих містечках і поселеннях колоністів почало поступово налагоджуватися життя, запрацювали друкарні, що почали випускати книги, газети і журнали. У 1825 р. відкрилася Веслеанська місіонерська бібліотека в Хобарте, а через рік -- публічна в Сіднеї.
До моменту утворення Австралійського Союзу, вже повсюди працювали публічні та парламентські бібліотеки, бібліотеки різних Королівських суспільств, що мали фонди наукової і технічної літератури. У 1851 р. в Сіднеї, в 1855 р. -- Мельбурні, 1876 р. -- Аделаїде, а в 1889 р. -- Хобарті були установлені університетські бібліотеки; почали формуватися перші спеціальні і галузеві бібліотеки при деяких суспільствах і асоціаціях; створювалися бібліотеки релігійних общин і місій, коледжів і шкіл [18].
Утворення Австралійського Союзу висунуло завдання створення Національної бібліотеки. У 1902 р. з схвалення Кабінету міністрів була організована бібліотека при Федеральному парламенті в Мельбурні, а опісля ще п'ять років Об'єднаний бібліотечний комітет рекомендував прийняти за зразок Бібліотеки Конгресу США. Відповідно до Закону про обов'язковий екземпляр (1912 р.), в основу якого покладений білль про реєстрацію авторського права, бібліотека почала отримувати обов'язковий екземпляр друкарської продукції не тільки Австралії, а також Нової Зеландії і інших володінь Британії в Океанії. До цього часу в її фондах налічувалося більше 10 тис. томів, 6,5 тис. періодичних видань і інших матеріалів, зокрема що поступили як дари і пожертвування. Крім того, бібліотека почала купувати рукописи. Наприклад, однією з перших придбана колекція раритетів Джеймса Кука, капітана Королівського флоту, що першим з європейців, обстежив в 1770 р. східне побережжя Австралії. За 15 років Союзна Національна бібліотека (таку назву вона отримала в 1923 р.) опублікувала 34 томи "Історичних записів про Австралію", що містять цінні відомості про освоєння і життя п'ятого континенту [13, c. 287].
З організацією Федеральних органів влади і нової столиці, в 1927 р. бібліотека переїхала до Канберри. Функції бібліотеки постійно розширювалися. На неї були покладені обов'язки Національного архіву і центральної бібліотеки знов освіченої Столичної Території. Пізніше, в 1960 р., прийнятий Закон, що передубачав створення трьох самостійних установ: національної бібліотеки, парламентської бібліотеки і державного архіву. Утворена Австралійська консультативна рада з бібліографічних служб, що стала ефективним інструментом координації діяльності найбільших бібліотек країни [15, c. 265].
Найбільші в Австралії - Бібліотека штату Вікторія (Мельбурн), Національна бібліотека (Канберра), Бібліотека штату Новий Південний Уельс (Сідней) та Бібліотека Фішера при Сіднейському університеті - нараховують більше ніж по два мільйони томів. Бібліотека Мітчелла в Сіднеї - основне джерело з історії Австралії; крім того, там розташована безцінна колекція рукописів. (див. Додаток А) [22].
Розділ 2. Література Австралії в розвитку
Зародження літератури в Австралії відноситься до кінця XVIII ст., коли почалася британська колонізація материка. До 60-х років ХІХ соліття австралійська література створювалася тільки білими поселенцями. З п'ятисот мов аборигенних племен не менше трьох чвертей зникли разом з їх носіями.
Специфіка освоєння Австралії (з 1788 р. до середини XIX ст. вона була англійською колоніальною каторгою) визначила особливості формування національної самосвідомості австралійців і становлення їх літератури. Серед засланців, разом з кримінальними елементами, знаходилися політичні ув`язнені, багато хто з яких робив значний вплив на суспільне життя перших поселень [5, с. 20].
В кінці XVIII -- першій половині XIX ст. в Австралії виходять в основному книги документального, етнографічного, історичного і мемуарного характеру. Деякі з книг того часу, наприклад «Життя і пригоди Уїльяма Баклі» (1852 р., в російському пер. «Австралійський робінзон») -- спогади збіглого каторжника, що прожив 32 роки серед аборигенів Австралії, не втратили свого неабиякого значення і до наших днів.
Тема каторги і тяжкого шляху каторжника лягла в основу романів «Квінтус Сервінтон» (1830--1831) Генрі Сейвері (1791--1842) і «Пригоди Ральфа Решлі» (1829--1845) Дж. Таккера (1808--1888), а також нарисів, щоденників [1, c. 87].
Розкриваючи реальну ситуацію суспільного і духовного життя Австралії епохи колонізації, всі ці твори намічають національно-історичну проблематику літератури, в них зароджуються національні традиції австралійської прози.
Вже в першій половині XIX ст. позначилися два напрями, по яких розвивався літературний процес в Австралії колоніального періоду: демократичне і консервативне. Письменники консервативної орієнтації створювали твори, розраховані головним чином на сприйняття читацької аудиторії в Англії і на вищі австралійські адміністративно-чиновницькі круги. Так, Майкл Робінсон (1747--1826), англійський адвокат, засланець за хабарництво, став придворним поетом губернатора Нового Південного Уельсу. До «Сіднея газетт» він публікував оди, присвячені коронованим персонам. Поет і політичний діяч Уїльям Уентворт (1791--1872) з оптимізмом оспівав майбутнє Австралії як процвітаючій «новій Британії» (поема «Австралазія», 1823). Друк соціально-історичної і психологічної залежності від метрополії лежить на творах Чарльза Роукрофта (1771--1850) «Розповіді про колонії, або Пригоди емігранта» (1843), «Джордж Мейфорд. Емігрант у пошуках колонії» (1851), написаних в наслідування «робінзонові Крузо» Дефо і багатих романтичними пригодами і екзотичними картинами австралійського життя. Ці романи сприяли створенню буржуазного міфу про «щасливу Австралію» -- землю обітовану [7, c. 74].
Виразником поглядів демократичних верств населення Австралії був найзначніший поет першої половини XIX ст. Чарльз Харпур (1813--1868). Нащадок ірландських каторжан, він із відчуттями, властивими синові, дивився на австралійську землю як на «землю вічного спокою» свого отця, як на «колиску свободи» і мріяв про час, коли «всі люди встануть гордо під широким небесним зведенням, як рівні...». Цивільна поезія Харпура ввібрала в себе тираноборський пафос Мільтона і раннього Вордсворта. Визначаючи місце Харпура в історії національної поезії, австралійські критики відзначають, що він заклав основи адаптації англійських поетичних традицій до австралійської дійсності.
З величезної літературної спадщини Харпура було опубліковане небагато що і не краще («Думки. Серія сонетів», 1845; «Бушрейнджери. П'єса і вірші», 1858; «Притулок поета», 1862; «Замок марень», 1865). Велика ж частина -- 25 рукописних томів -- зберігається в Мітчелловськой бібліотеці в Сіднеї. Поезія Харпура стоїть у витоків австралійської демократичної літератури [10, c. 245].
У зародженні демократичної гілки національної культури, що формується, важливу роль зіграли внутрішні, віддалені від побережжя землі Австралії -- буш.
Буш з'явився колискою національних переказів і легенд, з яких черпали сюжети для своїх творів багато художників [13, c. 145].
Соціально-духовні і естетичні устремління каторжників, сільськогосподарських робочих, золотошукачів знайшли вираз в усній народній творчості. Найбільш представницькими його жанрами стали балада і пісня буша.
Баладно-пісенний репертуар, частково завезений до Австралії в кінці XVIII, -- початку XIX ст., частково створене поселенцями, було різноманітне: це і злодійські пісні (наприклад, «Пісня юного злодія»), і наївні ліричні пісеньки типу «Коня в горах», і комічні балади про пригоди матросів («Мегі Мей», «Пісня американських матросів»). У основі таких балад, як «Ботані Бий», «Земля Ван Діємена», «Мортон Бий», «Бунтівний поселенець» і ін., що розспівувалися каторжанами, лежить виклик суспільству, що закувало в ланцюзі рабства вільних духом людей. Нерідко ці балади були переробкою лондонських вуличних балад і ірландських «пісень протесту» [7, c. 78].
Найцікавіші баладні цикли про бушрейнджерах (благородних розбійниках). На всіх подальших етапах національної історії прогресивні письменники Австралії зверталися до образів бушрейнджеров як до символу демократичних ідеалів австралійців.
У 50-і роки XIX ст. починається новий етап в історії британських колоній в Австралії. «Золота лихоманка», викликана відкриттям золотоносних районів в Новому Південному Уельсі і Вікторії (1851), дала поштовх бурхливому розвитку економіки і спричинила масову імміграцію. Це визначило прискорений розвиток капіталізму, зростання класової диференціації в країні. Міцніюча австралійська буржуазія добивалася розширення прав колоній в справах місцевого самоврядування, обмеження опіки метрополії [18].
Еврікське повстання золотошукачів (1854), що виступили з програмою чартиста, скоректованою стосовно австралійських умов, виявилося колискою революційних традицій народу. У 50--80-і роки готувалися ті економічні і політичні передумови, які в 90-і роки привели до загального зіткнення праці і капіталу в Австралії, до боротьби за об'єднання австралійських колоній і надання ним незалежності.
Соціальні і ідеологічні процеси тих років стимулювали художнє самовизначення австралійської культури. У формуванні національної думки значну роль зіграли періодичні видання. Центром тяжіння прогресивних літературних сил країни став тижневик «Буллетін» (1880), що очолив боротьбу народу за право на самобутнє мистецтво [4, c. 56].
Період з 50-х по 80-і роки XIX ст. -- час літературного учнівства, але вже з відчутними проявами самостійності естетичного мислення, з пошуками національного матеріалу і національних принципів його художнього втілення. На цьому етапі розвитку австралійської літератури переважає поезія, в якій сильні фольклорні традиції.
Основна особливість літературного процесу другої половини XIX ст. -- формування романтичної і реалістичної тенденцій, які співіснували, а деколи і зливалися в художньо-цілісній єдності.
Романтична концепція художньої творчості, її духовний досвід самовизначення особи відповідали суспільній психології, умонастрою австралійців в колоніальний період їх життя з її динамізмом, драматичними колізіями, трагічними поворотами людських доль, очікуванням нових можливостей на новій землі, ілюзіями особливого соціально-політичного розвитку Австралії і розчаруваннями, пов'язаними із загостреннями суперечностей буржуазної дійсності [10, c. 64].
Розвиток романтичної тенденції в австралійській художній культурі визначався не тільки соціально-історичними чинниками, але і впливом англійської романтичної естетики.
Грунтом, на якому зріли сходи національного реалістичного мистецтва, була об'єктивна реальність Австралії часів її освоєння, коли героїчними зусиллями, волею і мужністю простих трудівників створювалася економічна потужність країни [5, c. 15].
Австралійський фольклор, що відобразив в жанрових формах ярна (усної розповіді), балад і пісень буша сторінки народного життя і сукупність народних характерів, служив каталізатором розвитку реалістичних тенденцій національної літератури.
У роки «золотої лихоманки» набувають широкого поширення етологічні (етологія -- вивчення звичаїв, характерів і вдач) балади (наприклад, «Біллі Барлоу в Австралії», «Справжній австралієць» і т. п.). У злободенних пісеньках, складених менестрелем золотих копалень Чарльзом Тетчером (1831--1878), сатирично зображені поліцейські, власті власників, що стояли на варті, разючі стріли сатири направлені і проти уряду колонії Нового Південного Уельсу («Де ваша ліцензія?»). У ці ж роки розвивається жанр так званої професійної балади, яка виросла з балади фольклорної. Герої цих балад різні, але об'єднати їх можна за професійною або соціальною ознакою [3, c. 12].
Їх авторами були гуртівники, стригальщики, об'їждчики коней, моряки і т. д. Професійні балади в більшості своїй напіванонімні. Їх друкарські варіанти підписані ініціалами або псевдонімами. «Балади буша» еволюціонували від фольклорного ліро-епічного твору до літературного.
На початку XIX століття на далекому австалійському континенті, що був колонією Великої Британії, з'являється література англійською мовою. Це в основному фольклор аборигенів, пов'язаний з ранньонародною суспільною організацією [18].
Початковий період австралійської літератури називається колоніальним. Перші письменники наслідували англійських літераторів XVIII-XIX століть Найрозповсюдженіші жанри - ода, пастораль, елегія, політ, сатира. Проза відображає страждання каторжників та досвід вільних поселенців. У Поезії Ч. Харпура, насиченій демократичними та свободолюбивими ідеями, з'являються національні риси. Г. Кендалл оспівував красу австралійської природи. А. Л. Гордон був засновником австралійської літературної балади.
На рубежі XIX--XX ст. закінчується колоніальний етап історії австралйської літератури. На основі національної та державної консолідації, яка призвела до об`єднання колоній у федерацію зі статусом домініона (1901), та росту національного самовизнання відбувається становлення саме австралійскої культури, що перемогла духовну та культурну залежність від метрополії. «Люди, розсіяні по обширній території, родом зі всіх куточків Британських островів і Європи, раптово побачили себе нацією, зі своїм характером і своєю історичною значимістю, -- писав Венс Палмер в книзі нарисів „Легенда дев'яностих років“, -- і свідомість цю збудили плідні творчі сили».
Національна література складалася в умовах соціальної активності народних мас, які вже в середині XIX ст. виступили з вимогами демократичних реформ [3, c. 8].
Був встановлений законом восьмигодинний робочий день -- вперше в світі (1856 р.), введено загальне виборче право, наділені землею фермери, стала обов'язковою початкова освіта.
Рух за реформи та боротьба за національну незалежність перепліталися. Бойовий тредюніонізм 90-х років включав в свою програму позбавлення від влади англійського капіталу, а прихильників суверенної Австралії заманював образ демократії, очищеної від пороків Старого Світла.
Якщо міф про «щасливу Австралію», який вже друге століття залишається актуальним в історіографії і соціології, маскував природу суспільних відносин, то його породжували реальні переваги розвитку і завоювання молодої демократії. «Великі страйки» 90-х років в Австралії виявили, що вона страждає загальними хворобами для країн Заходу, хоча багато з радикалів і винили у всіх бідах заморських підприємців, продовжуючи вірити у винятковість австралійського шляху. Широкого поширення набули ідеї утопічного соціалізму.
Такий був соціальний грунт, який зумовив, з одного боку, переважаючий соціально-критичний і реалістичний характер нової літератури, її вірність національного життя і демократичну орієнтацію («про народ і для народу»), з іншої -- її стійкі романтичні мотиви [8, c. 67].
Література, що формується, спиралася на накопичений нею в колоніальний період досвід естетичного освоєння австралійської дійсності і на художні традиції генетично споріднених культур, перш за все англійською і американською. Завдяки тісним зв'язкам з масовими народними рухами в австралійській літературі яскраво виявилися тенденції демократизації героя: головна роль відводилася рядовому трудівникові -- стригалю, гуртівникові, фермерові, саме тому, хто весь час прагнув цього.
Колискою австралійської літератури став тижневик Сіднея «Буллетін», рупор національно-патріотичних, демократичних і республіканських ідей. Відкривали їй дорогу і робочі газети. У літературі, пов'язаній з цими виданнями, переважали злободенність, лаконічність, дохідливість [9, c. 24].
З англомовних літератур XIX ст. в Австралії знаходили відгук раніше всього твори, відмічені демократичним пафосом, шанобливим відношенням до трудівника-простолюдина, сатирою на елітарні домагання пануючих класів (Діккенс, Твен, Уїтмен), те, що безпосередньо перепліталося з австралійським досвідом (Брет Гарт), поетизувало прозу буднів, мужність і стійкість (Кіплінг).
Найважливіша роль тут належала і австралійському фольклору, де яскравіше, ніж в літературі колоніального періоду, проступили риси нації, що народжується.
Письменники, що групувалися навколо «Буллетіна», зверталися до жанрів, що мали фольклорні витоки, -- до балади і короткої розповіді. Балада близька до пісенного фольклору сільських робочих і історій подвигів розбійників-бушрейнджеров; розповідь, подібно до американської, вбирала культуру усного оповідання, бувальщини і небилиць. І до балади, і до розповіді часто приєднується визначення «буш». Неосяжний буш, головне джерело багатств країни -- шерсть, м'яса, пшениці, корисних копалини, був втіленням австралійського початку; «бушмен» являв собою справжнього австралійця [16, c. 345].
Твори власне художні, та видані в Австралії, можна перерахувати на пальцях. Переважання матеріальних інтересів над духовними, загальне прагнення багатства, перевага вузького практицизму впадали в очі.
Дослідження, зроблені в післявоєнний період австралійськими істориками та літературознавцями, а також вченими інших країн, зокрема американцем Дж. Наделем, автором книги «Колоніальна культура Австралії» ( и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.