На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Змни в англйськй лтератур в другй половин XV сторччя. Соцальн передумови та особливост сентименталзму в Англї. Поетична творчсть Томаса Грея. Лтературна спадщина Лоренса Стерна. Найбльш характерний герой поезї сентименталств.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Литература. Добавлен: 04.03.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство освіти і науки України
Національний авіаційний університет
Інститут заочного та дистанційного навчання
Контрольна робота
З історії зарубіжної літератури
Виконала:
Студентка ІЗДН
Напрям 7030500
ІІ курсу гр. № 1
Макаренко А.В.
Київ-2007
Література сентименталізму. Творчість Стерна
Друга половина XVІІІ сторіччя в Англії - це час змін в економічному, філософському, соціальному й культурному житті країни. Відбуваються значні зміни й в англійській літературі. Основним літературним напрямком цього періоду стає сентименталізм.
Однак виникає він набагато раніше. У рамках філософії й літератури Освіти перші сентименталістичні тенденції з'являються ще в середині 30-х років, у надбаннях найбільш великих англійських поетів того часу: Джеймса Томсона, Эдварда Юнга, Томаса Грея. Пізніше елементи сентименталізму проникають у прозу (романи Олівера Голдсміта й Генрі Маккензі). Але найвищого розквіту цей напрямок досягає у творчості одного з найбільш видатних письменників XVІІІ сторіччя - Лоренса Стерна.
В Англії сентименталізм має свої особливості. Соціальними передумовами його були насамперед зубожіння народних мас і розчарування в буржуазному прогресі суспільства. Особливості англійського сентименталізму обумовлені також помірним характером боротьби просвітителів зі старою аристократичною культурою. Література сентименталізму глибоко демократична. У здобутках письменників-сентименталістів пробуджується інтерес до маленької людини, співчуття його лихам.
Як уже вказувалося вище, агностицизм Юма й категоричність Сміта являють собою дві сторони того філософського плину, який заклав основи етики й естетики сентименталізму.
Відмова від раціоналізму просвітителів і звертання до почуття як джерелу вдосконалювання людини визначають шляхи розвитку естетики англійського сентименталізму. У працях Ейкенсайда, Хатчесона, Кеймса, Бітті затверджується привеліювання почуття над розумом як у моральному розвитку людини, так і в збагненні їм прекрасного. Особливу роль у становленні естетики сенсуалізму й наступних літературних напрямків здобуває книга англійського публіциста й філософа Едмунда Берка "Філософське дослідження про походження наших ідей піднесеного й прекрасного" (1757). Ці категорії, по Берку, мають абсолютно різні джерела: радість і страх. Берк робить висновок про те, що для становлення людського характеру необхідні як позитивні, так і негативні емоції. На їхній основі виникають страсті, здатні змінювати особистість. Нещастя людини дає йому можливість співчувати нещастям інших. Становленню етики й естетики сентименталізму сприяють і окремі релігійні рухи. Серед них найбільш важливе значення мав методизм із його запереченням догматів англіканської церкви, прославлянням безпосереднього почуття й інтуїтивного потяга до Бога.
Література сентименталізму, що складається на цій основі, проголошує культ почуттів. Вона прагнула показати багатство емоцій і їхня роль у формуванні особистості. Письменники-сентименталісти готові впливати на душі своїх читачів, прославляючи життя на лоні природи, малюючи смертельність міської цивілізації. Їхнім творам властива висока емоційність і, одночасно, простота вираження. Їхнє завдання - змусити читача повірити тому, що вони зображують, співпереживати з героями їхнього лиха й стати від цього чистіше й краще.
Однак на пізньому етапі сентименталізму англійські письменники вже добре усвідомлюють, що людину неможливо змінити за допомогою однієї лише чутливості. І тоді в їхніх творах виникають картини боротьби людських страстей, зображуються суперечливі почуття, виникають портрети героїв зі складним внутрішнім світом, у якому високі моральні якості не завжди беруть гору над низинними спонуканнями. Саме тому літературі пізнього сентименталізму властива не тільки чутливість і м'який гумор, але, часом, і скептична усмішка.
У перший період розвитку англійського сентименталізму основними творами були ліричні. Вони служили найбільш підходящим способом для вираження емоцій і почуттів особистості. У яскравих почуттєвих образах автори змальовували емоційні пориви, варіації настроїв.
Найбільш характерний герой поезії сентименталістів - це людина, близька до природи, її захоплена шанувальниця. Поети оспівують самотність людини, що залишилась наодинці із собою, коли він перед особою Бога міркує про свої діяння й прославляє красу навколишньої природи. Дуже часто ліричним героєм сентиментальної поезії виявляється юнак-віршотворець.
Ще одна тема поезії сентименталізму, невід'ємна від першої, - суєтність життя, короткочасність її радостей і сталість сумів. Герой міркує про тлінність усього живого. Скорбота по загиблим змішується зі світлим смутком спогадів про них. Твори про смерть і тлінність усього земного одержують назву "цвинтарної поезії".
Найчастіше поети-сентименталісти пишуть у жанрі елегії. Урочисті оди й дидактичні поеми більше їх не цікавлять.
Одним з перших проявів сентименталізму в поезії стала творчість Джеймса Томсона (James Thomson, 1700 - 1748), що було своєрідним перехідним явищем в англійській літературі. По походженню шотландець, Томсон після закінчення університету в Единбурзі жив у Лондоні. В історію літератури він увійшов насамперед як автор поеми з чотирьох частин "Пори року". Опираючись на "Георгіки" Вергілія як на взірець, Томсон створює оригінальний твір, у якому поряд із классицистськими традиціями надзвичайно сильні тенденції сентименталізму. Однак ці тенденції так і не взяли гору в його поезії.
Прояву божественної волі в навколишньому світі (по думці Томсона, Бог втілений у природі, і це зближує поета з пантеїстами) відповідає прагнення людини осягти волю провидіння. Сама впорядкованість задуму поеми, постійні переходи від спостережень до міркувань показують, як працює людський розум. Але глибокі думки народжуються лише в того, хто відчув побачене, затверджує Томсон. Почуття ж виникає лише в тісному спілкуванні із природою. Саме вона стала центром поеми. Самою своєю досконалістю природа розвиває почуття й емоції. Людина в розумінні Томсона - невід'ємна частина природи і її втілення. А почуття, які він випробовує, викликані йому в результаті спілкування з навколишнім його миром полів, лісів і гір. Однак у поезії Томсона картини природи ще досить узагальнені. У них немає конкретних спостережень або описів якихось певних місць. Почуття ліричного героя, пробуджені природою, розпливчасті й позбавлені індивідуальних відтінків.
Добуток Томсона по своєму жанрі - описова поема. Головний її зміст - опис природи в різні пори року - переривається розповіддю про окремі події або ж звертання до читача з моралізаторськими наставляннями. Із природою безпосередньо зв'язане життя тварин і заняття людей, нелегка селянська праця й розваги селян, важка дорога втомленого подорожанина, що бреде крізь хуртовину, і достаток людей, що забезпечили собі їжа на зиму.
Кожна пора року з'являється на детально виписаному полотні у своїй неповторності й своєрідності. Так, описуючи весну, він змальовує поступове пробудження природи, відродження землі до життя. Поет у деталях показує, як реагують на її прихід тварини, птаха, людина. Весна стає своєрідною алегорією любові, що виявляється до всього живого.
По-іншому описане літо. Тут дана картина одного літнього дня від сходу до заходу. Поет зображує повсякденну працю селян, їх скромні сімейні радості.
"Осінь" містить картини природи, що готується до сну й спокою. Завершує цикл творів "Зима". У тетралогії Томсона схований і ще один зміст. "Пори року" - алегорія людського життя від народження до смерті.
Відмітна риса поеми - її патріотизм. Незважаючи на узагальненість образів, у ній дані картини саме англійської природи, прославляється Англія і її народ. Написана білим віршем, поема Томсона викликала безліч наслідувань.
Ще далі по шляху зображення почуттів і емоцій іде інший англійський поет цього періоду - Едвард Юнг (Edward Young, 1683 - 1765). Біографія його не багата подіями. Закінчивши Оксфордский університет, Юнг в 1727 р. став священиком.
Перу Юнга належить естетичний трактат, що зіграв важливу роль у твердженні сентименталізму, - "Думки про оригінальну творчість" (1759). Ця робота прославляє почуття й уяву й затверджує їхню перевагу над розумом. Юнг жадає від поета наслідування природі й проходження її законам у творчому процесі, гармонійного сполучення почуттів і думок з високою моральністю.
Свою поетичну творчість Юнг починає наприкінці 1720-х років з віршів релігійно-дидактичного змісту. Але найбільшу популярність придбала одна з його останніх поем "Скарга, або Нічні думи про життя, смерть і безсмертя" (1742 - 1745), у якій поет міркує про стислість людського життя на землі й про вічне майбутнє. Саме ця поема поклала початок "цвинтарної поезії" у літературі англійського сентименталізму.
Поема будується на контрастних картинах. На тлі похмурого зображення нічного цвинтаря, що вселяє жах і нагадує про неминучість смерті, виникає образ ліричного героя, що міркує про мету життя й призначення людини на землі. Юнг доходить висновку про те, що страждання й незадоволеність своїм існуванням у цьому світі - вічна доля людини. Але вони служать лише доказом того, що в загробному житті його чекає щастя, якщо він буде доброчесний тут, у земному житті. Завдання поеми - створити в читача певний настрій, збагачене емоційно й враженнями від описаного. Поема, як і цикл про пори року Томсона, перевантажена дидактикою. Але ентузіазм, з яким Юнг захищає свої ідеї, постійні звертання до читача з питаннями, що як би викликають його на парі, напруженість "білого вірша", яким написана поема, численні повтори, оригінальні порівняння і яскраві образи, що підтримують цю напруженість, - все це пояснює той факт, що поема Юнга мала великий успіх як на батьківщині, так і на континенті й викликала безліч наслідувань.
Величезна роль у розвитку англійської сентиментальної поезії належить Томасові Грею (Thomas Grey, 1716 - 1771). Грей народився в родині заможного торговця, отримав блискучу класичну освіту; він навчався спочатку в привілейованому коледжі в Ітоні, а потім у Кембриджі. Після закінчення університету в 1739 р. він багато подорожує по Європі зі своїм другом Горацієм Уолполом, майбутнім автором першого "готичного роману" "Замок Отранто". Все це накладає відбиток на його творчість. Після повернення із цієї поїздки в Кембридж, де він провів більшу частину життя, Грей починає писати оди в класичному стилі. Однак незабаром він відмовляється від класичної манери листа. Вірші Грея "До весни", "На смерть Уэста", "На віддалений вид ітонського коледжу" (1747) знаменують поява нового стилю. Ліричний герой цих віршів живо відчуває й красу природи, і сум спогадів про безповоротно збігле дитинство, і біль від втрати друзів. Велике значення у творчості Грея має його програмний доробок "Ода про розвиток поезії" (1758). Старий жанр оди тут служить для втілення нових вражень за допомогою почуттів і уяви.
Центральне місце в поетичній творчості Грея займає "Елегія, написана на сільському цвинтарі" (1751). Обстановка, у яку поміщений ліричний герой твору, характерна для "цвинтарної поезії". У вечірніх сутінках він бродить по сільському цвинтарю, читає написи на могилах і міркує про тих, хто заснув там вічним сном. Однак, на відміну від Юнга, міркування про неминучу смерть людини приводять його до інших висновків. Знову й знову згадуючи про померлих людей, він думає про те, що в сільській глухомані могли залишитися непоміченими й поетичний геній, і талант ученого, і здібності політика. Важкі умови життя не дозволили їм розвитися.
І все-таки Грей віддає перевагу мирному життю в сільській самоті перед порожнім, хоч і блискучим, життям знаті. Він обирає сільську ідилію, що дозволяє пройти життєвий шлях без хвилювань і тривог, у тихих радостях єднання із природою:
Скрываясь от погибельных мирских смятений,
Без страха и надежд в долине жизни сей,
Не зная горести, не зная наслаждений,
Они беспечно шли тропинкою своей…
Любовь на камне сём их память сохранила,
Их лета, имена, потщившись начертать,
Окрест библейскую мораль изобразила,
По коей мы должны учиться умирать
(Пер. В. Жуковского)
Одна картина природи змінюється іншою. Всі вони по-різному сприймаються героєм. І кожна залишає свій слід. Краса природи проектується на його почуття, викликаючи симпатію до людей, піднесені думки про велич оточуючого й прагнення злитися із природою. Так в "Елегії" створюється гармонія між людиною й Всесвітом. Вона виникає в результаті його відмови від марної погоні за примарним щастям і зовні привабливими нагородами.
Мірний плин римованого вірша, яким написана "Елегія", плавні переходи від одного опису до іншого, достаток типово сентименталістських порівнянь і метафор створюють спокійний тон, що наводить читача на роздуми про себе й свій час.
Велике місце в "Елегії" займає образ поета. Це - меланхолійно замислена людина, занурена в споглядання природи, яка у самоті віддається своїм думкам. Він міг би нести людям свою поезію, натхненну цими картинами. Але поета очікує трагічна доля. Самотнім і незрозумілим проходить він свій життєвий шлях.
Той же образ людини, що тонко почуває й вразливого, виникає й у добутку іншого поета-сентименталіста Джеймса Бітті (James Beattіe, 1735 - 1803) "Менестрель" (1774). Автор показує, як розвивається в герої поеми поетичний дарунок. Саме природа, у повнім єднанні з якої він живе, стає джерелом його натхнення й піднесеної меланхолії, що пронизує його творчість.
У цей період створюють свої кращі вірші й інші представники школи сентименталістів. Це Вільям Купер (Wіllіam Cowper, 1731 - 1800) і Джордж Кребб (George Crabbe, 1754 - 1832). У їхній поезії поряд із прославлянням відокремленого життя поблизу природи виникають і підсилюються викривальні, соціальні мотиви. Особливо чітко вони звучать у поемі ще одного представника сентименталізму Олівера Голдсміта (Olіver Goldsmіth, 1728 - 1774) "Покинуте село" (1770). У ній сполучаються ідилічний опис минулого, у якому панував мир і спокій сільського життя, і гнівне викриття винуватців нещасть сучасного суспільства. Поет із обуренням описує руйнування селян у результаті промислової революції й відгороджень. Зігнані зі своєї землі, вони приречені на вічні скитання у пошуках пристановища. Сумні картини покинутого села, де вже ніщо не нагадує про колишню ідилію, завершують поему.
Голдсміт звертається до теми гнобителів і пригноблених і у своєму найбільшому прозаїчному творі, одному з найбільш примітних зразків сентименталістської прози - романі "Векфілдський священик" (1766). Тут Голдсміт ще багато в чому близький авторам традиційних просвітительських романів. Як і вони, письменник затверджує необхідність стрункої, логічно завершеної композиції, говорить про цілісність характерів. Але в його творчості просвітительський роман здобуває важливі нові риси.
"Векфілдський священик" ставиться до жанру сімейно-побутового роману, настільки характерному для просвітительської прози. У ньому розповідається про сім'ю провінційного пастора Примроуза, у якому панують патріархальні відносини. Голдсміт розглядає ці відносини з позицій сентименталізму. Члени родини Примроуза живуть в ідилічній обстановці: у їхньому будинку майже завжди мир і згода.
Письменник змальовує чарівний образ свого героя, наївного, часом смішного, що сліпо вірить людям. Примроуз - людина, що живе по совісті, керований своїми почуттями, головне з яких - симпатія й співчуття оточуючим. Однак персонажі "Векфілдського священика" - не моделі поводження, не ідеал. Голдсміт наділяє своїх героїв комічними рисами, які роблять їхні характери більше живими, - дружина Примроуза самовдоволена, його дочки марнолюбні, а син легковажний. Письменник злегка жартує над ними, над їхньою непристосованістю до життя й тим, як часто приймають вони бажане за дійсне.
Однак цей ідилічний мир неминуче повинен зіштовхнутися з жорстокою реальністю. Голдсміт відмінно розуміє це. Моральні принципи пастора несумісні із законами буржуазного суспільства. Обманутий у своїй довірі до людей, ображений, Примроуз розорюється й виявляється в борговій в'язниці. Тут він бачить те життя, про існування якого раніше не підозрював.
Хоча Голдсміт досить правдивий в описі страшних картин убогості й багато в чому при їхньому зображенні спирається на традиції просвітительського роману, у своєму викритті навколишнього світу він недостатньо послідовний.
Письменник завершує трагічну історію щасливим результатом. Відновлюючи рівновагу в ідилічному світі пастора Примроуза, він затверджує гармонію сімейних і суспільних відносин. Опору їх він знаходить у здоровому укладі життя третього стану. Саме тут виникають основи щирих відносин між людьми, суть яких у взаєморозумінні й симпатії друг до друга, саме тут бачить автор приклади щиросердості, порядності й доброзичливості. Так у творчості Голдсміта знаходять підтвердження ідеї Юма й Сміта.
Ці ж ідеї відбиті в добутках прозаїків пізнього сентименталізму. Серед них виділяється ім'я письменника Генрі Маккензі (Henry MacKenzіe, 1745 - 1831), автора роману "Людина почуття". Але Маккензі дивиться на життя більш тверезо, ніж Голдсміт, герой його роману Харлі виявляється неспроможним перед особою зла, з яким він зіштовхнувся в Лондоні, куди приїхав клопотати про свої справи. Чутливість героя - його єдина зброя в боротьбі зі злом і несправедливістю. Але вона наївна й смішна. Трагікомічний герой Маккензі гине, так і не домігшись перемоги.
У наступних романах Маккензі "Людина світла" (1773) і "Юлія Де Рубінье" (1777) чутливий герой стає головним персонажем, але екзальтовані почуття героїв перетворюються в розхожий штамп. До цього часу англійський сентименталізм уже починає виявляти кризові риси.
Порівняно короткий період розквіту сентименталістської літератури в Англії припадає на 60-і роки, коли творив найвидатніший представник прози сентименталізму - видатний англійський письменник середини XVІІІ сторіччя Лоренс Стерн.
Лоренс Стерн (Laurence Sterne, 1713-1768) народився на півдні Ірландії в родині піхотного офіцера. У дитинстві разом з родиною йому доводилося постійно переїжджати з місця на місце, скитаючись по казармах. Коли майбутньому письменникові було 18 років, помер батько. Завдяки допомоги родичів, він закінчив університет у Кембриджі, а потім одержав прихід у Йоркширі, де як вікарій прослужив більше 20 років. Один час він працював у газеті, видаваної вігами, але незабаром відійшов від журналістики.
В 1762 р. Стерн відправився подорожувати по Європі. Він відвідав Францію й Італію, зустрічався з найвизначнішими діячами французької просвіти Дідро й Гольбахом.
Якщо на поїздку в Лондон грошей у Стерна не найшлося і його просто привіз сюди у своїй кареті поміщик Стівен Крофт, то тепер, через три місяці бурхливого столичного життя, він, обласканий і знаменитий, вертається в Йорк у власному франтівському екіпажі.
Однак слава прийшла до вже не молодого й дуже хворого чоловіка: Стерну було в ту пору 46 років і він важко страждав сухотою. Проте за останні відпущені йому долею вісім років він встиг створити більше, ніж за все попереднє життя й зайняв міцне місце в історії, поклавши початок цілому літературному напрямку.
Умер письменник у Лондоні від туберкульозу.
Літературна спадщина Стерна нараховує два романи - "Життя й думки Тристрама Шенді, джентльмена" (1760 - 1767), що складається з 9 книг, і "Сентиментальна подорож містера Йорика по Франції й Італії" (1768). Другий роман залишився незакінченим. Обидві книги були захоплено прийняті читачами. Крім того, Стерну належить збірник церковних проповідей (1760 - 1768) і збори листів, опублікованих його дочкою вже посмертно, а також "Щоденник для Елізи" (1767). Ці останні добутки служать коштовним джерелом як для біографів письменника, так і для дослідників його літературних поглядів.
У своїй творчості Стерн підбив підсумок сентименталізму в англійській літературі й одночасно намітив шляхи її подальшого розвитку. Його книги стали символом перехідної епохи. Не пориваючи з культом почуттів, він, тим не менше, ставиться до нього з іронією й скептицизмом. Так виникає знамените мистецтво Стерна - мистецтво схованого натяку, мистецтво напівзаперечення - напівствердження, у якому чутливість сполучається із сатирою, де підтекст не менш важливий, ніж те, що говориться відкрито.
Пильний інтерес до людини як до унікальної особистості, неповторної у своєму розвитку, став тією основою, на якій будувалася вся творчість Стерна. Його книги затверджують право людини вільно проявляти себе всупереч всім труднощам життя. Ці особливості творчості Стерна вимагають нових художніх засобів, які, однак, не заперечують досвід письменників Просвіти. У безперервній полеміці з ними й одночасно в опорі їм виникає художній метод романіста.
"Життя й думки Тристрама Шенді" - твір, одночасно й продовжуючи традиції просвітительського сімейно-побутового роману, і повністю їх заперечуючи. Вся структура роману суперечить традиційній просвітительській уяві про сюжет. А основні проблеми, які піднімає в ній Стерн, - це споконвічні проблеми просвітительської літератури, але вирішені вони зовсім по-новому.
Вже сама назва містить у собі це протиріччя. Звичні "Життя й пригоди" замінені тут "Життям і думками".
У центрі книги - питання про людську природу й способи її зображення. Стерн переносить акцент із традиційного в просвітительських романах повчання читача на вивчення характеру героя. Він не стільки розповідає про вчинки персонажів, скільки досліджує причини, що спонукали їх до цих учинків.
Уява про характер складається з окремих заува и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.