Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Ефективнсть та потенцал династичного пдходу для українського лтературознавства. Генеалогчне дерево Драгоманових. Екзотизм драматургї Лес Українки. деологчн розбжност в полтично-культурницьких поглядах М. Драгоманова Олени Пчлки.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Литература. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Літературна династія як наукова проблема

На сучасному етапі розвитку українське літературознавство як складна наукова дисципліна потребує - з огляду на дію зовнішніх (переорієнтування та поглиблення способів дослідження в суміжних галузях) і внутрішніх (логіка поступального руху) чинників - якісного оновлення методологічного інструментарію. Інноваційні підходи дають можливість по-іншому висвітлювати об'єкт вивчення та за умови їх конструктивного характеру значно розширюють аналітичну базу відповідної наукової сфери, протидіючи стагнації і стереотипним парадигмам. Зокрема, непросте завдання, що не піддається в повному обсязі традиційним методологіям, поставила перед науковцями в наші дні актуальна проблема доведення поступальності, неперервності, історико-культурного, а в його рамках літературного життя нації. На наш погляд, можливість такого необхідного, "новочасного" способу вивчення явищ літератури надає запропонований І. Денисюком "династичний принцип", який, з одного боку, закорінений окремими своїми компонентами в апробовану літературознавчу методологію (дослідження біографії письменника, з'ясування внутрішніх, психологічних імпульсів творчого процесу та впливів ззовні), а з другого - відкритий, оскільки "методика такого дослідження, комплексно-синтетичного за адекватністю до об'єкта студій, ще не розроблена" [4, 165], для найновіших теоретичних та практичних (експериментальних) здобутків гуманітарних, соціальних і природознавчих наук. Ефективність та потенціал "династичного" підходу для українського літературознавства демонструє вже один тільки перелік визначних родин, які творили, підтримували та відстоювали духовне багатство нації: Куліші-Білозерські, Рудченки, Тобілевичі, Косачі-Драгоманови, Старицькі-Лисенки, Грінченки, Франки, Грушевські, Вороні, Рильські, Крушельницькі, Тютюнники, Павлички, Калинці та інші. Кожна з цих славетних династій має "своє інтелектуальне обличчя і родові традиції" [4, 165], кожна становить собою особливу цілість, яка, за уважного погляду, "розсипається" на окремі особистості - і схожі між собою, і водночас різні, як на давній фамільній світлині. Якщо ж врахувати ще два факти, по-перше, усі ці елітні родини були осередками національної свідомості і брали участь не тільки в культурному, а й у науковому, освітньому, економічному, правовому, суспільно-політичному житті країни; по-друге, ті письменники, які були єдиними, винятковими представниками своїх родин у літературному процесі, цілком зрозуміло, теж володіли "предківським спадком" і мали свою родову історію, - то перед літературознавцями відкривається неоглядний, майже цілинний пласт для наукових студій.
Однак перспективність "династичних" досліджень зупиняється перед труднощами їх практичного втілення, адже таке складне явище, як літературна династія, потребує "множини" проекцій, зведених в одній методологічній матриці: цілком очевидно, що такий широкий комплексний підхід до проблеми вивчення художньо обдарованої родини має опиратися не тільки на літературознавчі прийоми і засоби, а й на дослідження в галузях історії, генеалогії, філософії, естетики, культурології, психології, соціології, генетики. У зв'язку з надзвичайною складністю завдання спробуємо виокремити деякі складові "династичного" підходу, які розширюють можливості літературознавчого аналізу, не претендуючи на вичерпність висновків, оскільки цілісність дослідження можлива тільки за умови узгодження міждисциплінарних зусиль (з цієї причини поза межами нашого огляду залишилося кілька важливих аспектів). Для фактографічної ілюстрації звернемося до одного з найвизначніших родів України - Косачів-Драгоманових, з якого вийшли: поет Яків Драгоманов, поет, прозаїк і мемуарист Петро Драгоманов, публіцист, історик, етнограф Михайло Драгоманов (Українець, М. Толмачев), письменниця Ольга Драгоманова-Косач (Олена Пчілка), поетеса Олена Косач (Є.Ластівка), прозаїк Михайло Косач (Михайло Обачний), письменниця Лариса Косач-Квітка (Леся Українка), перекладач і етнограф Ольга Косач-Кривинюк (Олеся Зірка), мемуарист Ізидора Косач-Борисова, письменниця Оксана Драгоманова, белетрист і драматург Дмитро Шишманов, письменник Юрій Косач. Цей літературний пантеон, вивершений представниками кількох поколінь та обох ліній династії Косачів-Драгоманових, вражає своєю колосальністю і, вважаємо, обґрунтовує наш вибір без додаткової аргументації.
Історична складова. Ретроспективний огляд доби, до якої належить обраний дослідником об'єкт вивчення та обов'язкове врахування історичного контексту - це аксіома наукового підходу, що нюансується кожним конкретним методом відповідно до його спрямування. Ідіолект письменника та його особистість завжди відбивають "дух часу", тому аналіз твору і висвітлення художньо-світоглядних позицій автора безумовно пов'язані з історичним фактором, однак тільки в одиничній або двовимірній (злам століть) площині, що залежить від часових координат тексту і людини. Для "династичного" підходу, сфокусованого не на особистості, а на кількох поколіннях літературно обдарованого роду, діахронний зріз повинен охоплювати, відповідно, кілька послідовно розташованих часових відтинків, тобто виявляти хронологічно неперервну включеність об'єкта в історичний вимір, враховуючи його культурно-естетичне та суспільно-політичне "забарвлення". Таке дослідження можна здійснювати за принципом "родинної галереї" (від генерації до генерації) або, яку нашому випадку, крізь призму постаті найвидатнішого представника династії.
В умовах колоніального статусу країни особливе значення має також становлення національної свідомості роду, або, за І. Денисюком, його "почуття громадянської повинності" [4, 165], яке, досягаючи вершини в одному поколінні, у наступному може відчутно бліднути і навпаки. З'ясування причин таких змін теж входить в обсяг завдань "династичних" студій. Скажімо, важко пояснити на позір суттєві світоглядні розбіжності Олени Пчілки і М. Драгоманова, рідних сестри і брата, у сфері ідеологій і їхню родинну відданість один одному, любов та взаємоповагу (деякі деталі: подружжя Драгоманових назвало одну зі своїх доньок Ольгою, а Косачі - навзаєм - дали первістку ім'я Михайло; брат і сестра бачилися навіть після того, як М. Драгоманов змушений був виїхати за кордон, постійно листувалися, підтримували дітей один одного) без звернення до історичних коренів роду Драгоманових, його місця та участі в суспільних катаклізмах доби.
Деякі аспекти цього питання, що неминуче виникає при вивченні духовно-екзистенційних витоків творчості Лесі Українки, допоможе висвітлити генеалогія, спеціальна історична галузь, яка на сьогодні "суттєво, збагачує методологічний інструментарій і концептуальні підходи багатьох соціо-гуманітарних дисциплін". Відомості про генеалогічне дерево Драгоманових, неповні, але достатньо інформативні, подають Олена Пчілка у "Спогадах про Михайла Драгоманова", О. Косач-Кривинюк у праці "Леся Українка. Хронологія життя і творчости" (тут указана і джерельна основа родоводу), І. Денисюк і Т. Скрипка у книжці "Дворянське гніздо Косачів". Удвох останніх працях та в дослідженні О. Оглоблина "Матеріяли до родословноі Косачів" містяться вказівки, за якими доволі точно можна вибудувати родовідне дерево іншої лінії славетної родини - косачівської (батьківської). Згідно з цими даними Драгоманови виводять свій рід з Греції, Косачі - з Боснії і Герцеговини.
Першим представником лінії Драгоманових, існування якого документально підтверджене, був Стефан Драгоманос, значковий товариш, вибраний у 1756р. головою М. Переяслава, - це прапрадід Лесі Українки. Натомість Косачі походять від "польської корони шляхтича" Петра Косача, у цьому роді були сотники, полкові судді, бунчукові товариші, маршалки повітової шляхти. Після 1785 р., коли Катерина II спеціальним указом прирівняла козацьку старшину до російського дворянства, створивши цим потужний чинник для асиміляції української еліти, назви посад, які обіймали представники роду Косачів-Драгоманових, змінилися (губерніальний секретар, колезький секретар), однак ранг їхній залишався високим, оскільки обидві лінії династії мали шляхетське походження. Так, батько Олени Пчілки Петро Драгоманов, дворянин, був високоосвіченим юристом, земським суддею, а її чоловік Петро Косач, батько Лесі Українки, мав чин дійсного статського радника. Отже, рід Косачів-Драгоманових - це не тільки "аристократи духу", а й аристократи за походженням, "гербова" еліта, якої, однак, за недавніми історичними парадигмами, у нас не було. На сьогодні дослідження про І. Лисяка-Рудницького, З. Когута, Н. Яковенко, генеалогічні студії переконливо доводять: цей суспільний стан не тільки існував, а й відіграв вирішальну роль у становленні національної свідомості та творенні української культури, зберігши, як носій традицій, "дещицю історичної тяглости від часів Хмельниччини аж до модерної доби". Виявлення "шляхетського" пласту української історії дозволило літературознавцям по-іншому глянути на ті письменницькі постаті, які презентують його і особисто, і своєю творчістю, зокрема - на літературний рід Косачів-Драгоманових, Знаковою для цього нового етапу в "косачівсько-драгоманівських" студіях стала фундаментальна праця О. Забужко "Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій", на сторінках якої відома письменниця, філософ, літературознавець розгортає широку панораму втраченого і майже забутого духовного горизонту, стверджуючи, що творчість Лесі Українки "...розвинулася зсередини тієї культури, котра сама була генетично лицарською - з культури колишньої козацької шляхти, яка в кінці XIX - на початку XX ст. видала в українській інтелектуальній, політичній і церковній історії свій останній сплеск воістину передсмертної "краси і сили". На думку дослідниці, "саме тодішній широкосяжний рух і "породив" Лесю Українку (в прямому й переносному значенні слова!); саме його речником і "пророком" вона виступала...".
Отже, художній світ письменників з роду Косачів-Драгоманових, якому притаманні розімкненість на "іншокультурні" сюжетні схеми, відтворення життя вищих, аристократичних кіл суспільства, масштабність ерудиції та незбагненний у наш час почуттєво-етичний кодекс, має свої витоки у високій лицарсько-козацько-шляхетській культурі, в якій вони виросли і за максимами якої жили. У такому світлі "екзотизм" геніальної драматургії Лесі Українки отримує обґрунтоване пояснення і втрачає знак питання, бо виявляється цілком органічним втраченому високому пластові української духовності; а питання Олени Пчілки, "матері українського націоналізму", та М. Драгоманова, "космополіта", з якого ми розпочинали мандрівку генеалогічним деревом Косачів-Драгоманових, хоча і залишається тут не до кінця розв'язаним, однак підхід до його з'ясування стає імовірним, а водночас - переосмислення світоглядних настанов та "перепрочитання" художньої спадщини великого літературного роду, якщо вивести історичний вимір у сферу констант психології.
Психологічна складова. Необхідність вивчення психічного життя династії для розуміння її творчих здобутків очевидна так само, як і складність цього завдання. У зв'язку з фактичною відсутністю студій над "родинною" творчістю українське літературознавство досі не виробило спеціального підходу, який дозволив би аналізувати художню свідомість та психологічні імпульси творчого процесу не одного письменника, а їхньої групи, об'єднаної за ознакою кровного споріднення. Міру проблемності увиразнює ще й те, що психічні характеристики роду недостатньо досліджені самою психологією як науковою дисципліною, до якої літературознавство звертається за допомогою в подібних випадках. Тому в тих рідкісних працях, які присвячені хоча б частково "сімейній" творчості, дослідник переважно констатує наявність спільних психологічних детермінант, не заглиблюючись в їхню генезисну природу. Скажімо, Д. Донцов, аналізуючи "суміжність" художніх світів Олени Пчілки і Лесі Українки, виокремлює низку властивих обом письменницям душевних "настроїв": "боєва вдача", "відраза до пасивної моралі непротивлення злу", активний протестантизм, "суворий патетизм", однак не пояснює їхнього походження, через що виникає ефект "наслідку-без-причини". Тим часом "нерозуміння... всієї складності... династичної психології" веде, за І. Денисюком, до "викривленої інтерпретації" постатей її носіїв, а також до обміління психологічного аналізу створених ними літературних героїв.
Щоб уникнути цієї перспективи, слід, очевидно, розпочинати "династичні" студії abovo, тобто від аналітичної психології К. Юнга, яка обґрунтовує необхідне для цілісного вивчення складу династичної психіки поняття "колективного несвідомого" пропонує його структуралізацію: "Оскільки існують відмінності, які відповідають расі, роду чи навіть сім'ї, то існує також обмежена расою, родом чи сім'єю колективна психіка, що виходить за рівень "універсальної" колективної психіки". Тобто макросфера загальної психічної диспозиції має полі площинну будову, зумовлену органічним поділом суспільства на великі, середні та малі соціальні групи, які, акумулюючи свій досвід буття, створюють мікросфери колективного підсвідомого. Новий етап розвитку цієї проблеми з'явився в 1940-х pp. У працях засновника соціометрії, психодрами та групової психотерапії Я. Морено, який сформулював гіпотезу дихотомії "спів-свідомого" та "спів-несвідомого" в сім'ї і групі. На жаль, відомий психолог мало уваги приділив теоретичному осмисленню цього феномену, спорадичне пояснення якого знаходимо в його учнів. Зокрема, Г. Лейтц, коментуючи теорію ролей Я. Морено, зауважує: "Для обґрунтування випадків миттєвого "вживання" протагоніста в антагоніста і його здатності діяти в ролі останнього, які спостерігаються при обміні ролями, Морено висунув гіпотезу про common unconscious, спільне несвідоме, що обов'язково виникає в умовах тривалого контакту між партнерами". На думку дослідниці, джерело цього явища слід шукати у спільних усвідомлюваних і неусвідомлюваних станах учасників групи - висновок, який, вважаємо, можна сміливо проектувати на родину як об'єднання кровно споріднених людей, що характеризується спільним походженням та постійним контактом.
Цікаве для загального напрямку "династичних" студій також запропоноване Я. Морено образне поняття "соціального атома" - найменшої соціумної структури, яка охоплює індивіда й емоційно пов'язаних з ним людей: "Індивід народжується у вже визначеній системі, стосунків, що складається з матері, батька, бабусі і т.д. З нашим розвитком об'єм соціального атома постійно збільшується. Життя людей виходить зв'язками їх соціальних атомів за межі фізичної смерті. Людина продовжує жити через посередництво свого соціального атома після фізичної смерті. Людина помирає, коли припиняє існування її соціальний атом".
Сказане американським психологом окреслює долю багатьох визначних українських родин, зокрема Косачів-Драгоманових, яких радянська влада прирекла на забуття, послідовно винищуючи членів цієї сім'ї (арешти Олени Пчілки, М. Кривинюка, І. Косач-Борисової, К. Квітки, переслідування С. Драгоманова, смерть у концтаборах Ю. Борисова, Ю. Тесленка-Приходька, розстріл Д. Шишманова), однак так і не спромоглася витіснити їх у Лету, бо зіткнулася з шаленим опором родинної "взаємопам'яті", зразком якої є, без перебільшення, подвиг О. Косач-Кривинюк (відступаючи перед загрозами воєнного часу та можливих репресій, вона везла з собою за кордон родинний архів і ненадруковані шедеври інтимної лірики Лесі Українки, завдяки чому зберігся безцінний пласт української культури). У художньому вимірі для аналізу крізь призму феномену "соціального атома" надаються твори, у центрі яких - трагедія сім'ї ("Адвокат Мартіан", "Руфін і Прісцілла", "Оргія" Лесі Українки, "Соловйовий спів", "За правдою" Олени Пчілки).
У другій половині XX ст. проблемою родинної психології займалася учениця Я. Морено психодраматист А. Шутценбергер, опираючись у своїх дослідженнях на трансгенераційний метод. Цінність цього підходу для "династичних" студій полягає в тому, що він дозволяє вивчати "родове несвідоме" кількох поколінь, обґрунтовуючи феномен "синдрому предків" - невидимої лояль и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.