На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Польськ хронки та описи Сч, зроблен ноземними мандрвниками. Поетичн твори та українськ лтописи. Розквт козацької тематики в XIX столтт. Фольклорн твори Олекса Стороженко та Микити Коржа. Особливсть казки вана Нечуя-Левицького Запорожц.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Литература. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Зміст

Вступ
1. Польські хроніки та описи Січі, зроблені іноземними мандрівниками
2. Поетичні твори та українські літописи
3. Розквіт козацької тематики в XIX столітті
4. Фольклорні твори
Висновок
Список використаної літератури
Вступ

Мета цієї роботи розкрити літературний образ Запорозької Січі за допомогою повістей, оповідань та літературних нарисів, тобто через наймобільніші жанри літератури, а також подати дотичні до цього твори, рекомендовані для вивчення в школі. Інтерес до Запорозької Січі в українських письменників завжди був високий, і не дивно, бо це одна з найпривабливіших реалій української історії і в бутті цього суспільного осередку сконцентрувалися найпитоміші риси нашого народу як соціуму. Саме на нашій землі найтриваліше збереглися общинні форми державного життя, що його давні греки називали демократією, і таких форм українці вперто трималися аж до XVIII століття, тобто до того часу, коли їхній самостійності та їхнім вольностям було покладено край деспотією сусідньої держави. Згадаймо хоч би свідчення візантійського Історика з міста Кесарії Прокопія, який так описав про наших безпосередніх предків -- антів і склавинів: «Цими народами, склавинами й антами, не править один муж:, а з давніх часів живуть так, що порядкує громада, і для того всі справи -- щасливі й нещасливі (лихі) до громади йдуть». Отже, виходить досить цікава річ: і в VI, і в XVII столітті в Україні вищою політичною владою володіло віче; в XVII столітті воно називалося козацькою радою; влада ж політичних верховників, особливо на Запорозькій Січі, таки конечно підлягала народному зібранню.
1. Польські хроніки та описи Січі, зроблені іноземними мандрівниками

В устрої Запорозької Січі не було нічого нового й дивного: запорожці жили на основі своїх віковічних традицій, що черговий раз доводить: український народ на своїй землі осів із незапам'ятних часів. До речі, це любили підкреслювати й українські історіографи дорадянського часу, ба й поети, коли говорили, часом зовсім фантастично, про походження українського козацтва. Так, український поет Іван, автор «Героїчних віршів» (1784), твердячи, що кожна країна хвалить своїх хоробрих героїв, «карбує імення мужів незабутніх і славного роду шукає коріння», запитує: «Яке ж запорожців зростило пагіння ?» -- і відповідає, що той рід «іде від онука Ноя, сина Афета Гомера» і що «словенські народи походять від нього»,-- прецікава фантазія, яка виникла, очевидно, через те, що наш народ бачився, як вельми древній, який походить Із біблійної давнини. Далі автор припускає, що козаки прозвалися од кіз, бо «швидкістю завжди в боях одзначалися», але вірогідніше, каже поет, «Козак ними правив, наймення своє тут народу зоставив». Той Козак увійшов у спілку з готом, а з гуном Тотилом смиряв навіть давній Рим. з персом долав державний Царгород, володів не тільки Римом, а й Африкою. Козаки здавна осіли довкола Києва. Од тих-то козаків, заявляє поет, «виводять козацьку громаду, що в плавнях Дніпрових дає собі раду».
Не будемо займатись історичною критикою, -- забагато це зайняло б місця, бо порушено питання вельми складне. Нас цікавить в описі не система фантастичних чи напівфантастичних фактів, а те, що українські історіографи давнього часу, особливо XVII-- XVIII століть, послідовно трималися думки про глибоку стародавність свого народу і впевнено пов'язували себе з народами, що жили на нашій території, цілком резонно вважаючи їх своїми предками, а себе -- спадкоємцями.
Ще кілька прикладів на підтвердження цієї думки. В 1763 р., тобто за двадцять років до Івана, Максим Плиска закінчив переписувати літопис Григорія Граб'янки й додав до нього свої історіографічні вірші «Сказання про Малу Росію і про біди, які в ній були». Він також говорить «про витоки Росії Малої -- Вкраїни» і про те, що історики тут різне свідчать. Одні кажуть, що рід козацький «од скіфа зачатий», «за давністю нелегко таке доказати»; інші -- що назву їхню взято від ріки Козари; ще інші --- що вони з болгар, аллан. Тобто знову маємо вивід козацтва, а з ними українців, з предковічних часів.
Не зайве тут згадати і відому «Промову на погребі гетьмана військ Запорозьких Богдана Хмельницького, виголошену його старим секретарем Замоїлом Зоркою в Суботові в серпні 1657року», яку ввів до свого літопису Самійло Величко близько 172()року. Тут також говориться, що козаки прямо наслідують у своїх діяннях старовічних предків-слов'ян, «які давали допомогу й великому Александру Македонському» (нагадаємо, що той жив у IVстолітті до нашої ери), а серед предків українців літописець називає «сцитгів, цимврів і козирів», тобто скіфів (скитів), кимврів і хозар.
Можемо зрозуміти своїх предків: їхнє вперте намагання довести старовічність українського народу виникло із спонук самоохорончих. Але в чомусь вони мали й безперечну рацію: вже саме існування такої суспільної організації, як Запорозька Січ, що жила таким же суспільним ладом, як давні анти і склавши, незважаючи на прірву часу, що їх розділяла, й існування такої організованої держави, як Київська Русь, є чи не найвірогіднішим документом старовічності українського народу, адже в світі аналогій подібного суспільного ладу ми не маємо, та й ідея демократичної республіки після античних часів відродилась в Європі хіба наприкінці XVIII століття.
Старовинних описів Запорозької Січі не вельми й багато. Цікавились нею й описували польські хроністи Бєльські й Б. Папроцький, -- в останнього є навіть прецікавий вірш на честь козаків.
У 1594 році, за дорученням австрійського імператора Рудольфа II, приїхав до запорожців Еріх Лясота (1550-- 1616), -- був він у ранзі посла, бо привіз запорожцям прапор і 8 тисяч червінців. Це була відповідь на посольство запорожців, що його очолював Станіслав Хлопицький. 7 травня 1594 року Лясота відвідав Київ, звідти Дніпром приплив на Низ, а 9 червня прибув до Базавлука, де була тоді Січ.
У своєму щоденнику Е. Лясота подав опис козаків і оповів про свої з ними справи. Записки Е. Лясоти німецькою мовою вперше видані 1854 року, а в перекладі Ф. Бруна російською -- в 1873 році в Одесі. Вдруге їх переклала К. Мельник і видала в т. І «Мемуаров, относящихся к истории Южной Руси» (К., 1890. -- С. 37--190), Ці факти нам потрібні, щоб переконатись: на літературний образ Запорозької Січі, принаймні на його формування, вони впливу не мали.
Другий іноземець, що описав Запорожжя, був француз Левассер де Боплан (кінець XVI--1682), який перебував з 1631 року впродовж 17 років на службі у польського короля як інженер і гармаш (капітан артилерії). У 1635 році побудував замки в Кременчуці й Кодаку, брав участь у битві під Кумейками (звісно, на боці поляків), згодом проїхав пороги, а в 1651 році, повернувшись до Франції, створив «Опис України», склавши карту нашої землі. Книжка видана в 1651 році, але в нас про неї довідались лише в XIX столітті.
2. Поетичні твори та українські літописи

Загалом можна сказати, що літературний образ Запорозької Січі почали творити поети. Перші описи з'являються в XVI столітті, а вже в 1600 році Симон Пекалід у поемі «Острозька війна» досить докладно описав Запорозьке Військо і їхнього гетьмана К. Косинського. Цікавився запорожцями й Мартин Пашковський, котрий жив у другій половині XV! -- на початку XVII століть. Менше пізнавального матеріалу є в його «Розмові козака запорозького з перським гінцем» (1617), а більше -- в книжці «Дії турецькі і змагання козацькі з татарами» (1615). її герой Кимиковський тікає до «козацтва, до славних запорожців -- вояків-юнацтва», воює із запорожцями проти татар, автор згадує гетьмана Богдана Микошинського, описує походи запорожців, зокрема морський похід, Дніпро й річку Кінську, запорозькі зимівники, їхні господарчі заняття та їжу, докладно оповідає про турецьких полонян-християн. Згодом описують козаків Б. Зиморович, К. Сакович,-- останній натхненно оспівав П. Конашевича-Сагайдачного, а у вірші на герб Запорозького Війська славить і самих запорожців, бо запорожець, як треба, «землю він пройде, водою, до всього має вправність і прудкий до бою». А невідомий автор рукописної віршованої хроніки другої половини XVII століття складає поемку про найславнішого кошового запорожців Івана Сірка, описуючи його військові подвиги, а заодно і звичаї запорожців, зокрема тут докладно описано Сірковий похід у Крим, який згодом описав і Самійло Величко, а вже за ним спопуляризували белетристи. Івана Сірка автор прославляє: «Сірко сірий, страшний завше сірим тим вовкам-поганам, тож Сірка, щоб сірих бити, Бог дав християнам». Згадує запорожців і поет Кїиментій Зіновіїв,-- для нього в Запорожжі «війська славні і побожні» («Про довбишів»). Збереглась анонімна пісня, в якій ідеться про Івана Сулиму та Павла Павлюка. Оспівано Запорожжя і в народних думах: про Байду, Самійла Кішку, про козака-нетягу, про бурю на Чорному морі та інші. Про козаків, зокрема запорожців, писали й поети XVIII століття: автор драми «Милість Божа» (здогадно І. Нерунович, 1728), С. Дівович -- «Розмова Великороси з Малоросією» (1762), згадані нами М. Плиска 1763, Іван тощо.
Описують Запорожжя та Запорозьку Січ й українські літописи та польські історики, але, безсумнівно, перед веде Самійло Величко, найвидатніший з наших літописців. С. Величко був гарячим поборником козацтва, вважав його рівним шляхетському станові, був ворогом самолюбців гетьманів, які прагнули узурпувати владу й більше дбали про власні інтереси, ніж про інтереси рідної землі. Тому літописець дивиться на Запорожжя як на взірець ідеальної суспільності, модель, яку варто наслідувати, будуючи українську державу, бо ідея козацького стану й вільного суспільства репрезентувалася саме на Запорожжі, як вважав літописець. Він не ставиться до Січі беззастережно, але підносить цю інституцію, знаходить і виразника своїх поглядів -- Івана Сірка. Більше того, художньо створює листування між Запорожжям та гетьманами, завжди віддаючи свої симпатії Запорожжю. Це листування й описи Запорожжя, його діянь та змагань напівісторичні, напівбелетристичні і є першою серйозною спробою створити образ Запорозької Січі в прозі.
А перше справді художнє оповідання про Січ виходить з-під пера українського мандрівця Луки Яценка (1729-1807) -- автора опису подорожі на Схід у 13-ти книгах, який і досі ще лишається в рукописі. Щодо опису Січі в Л. Яценка має рацію Сергій Білокінь, зазначаючи: «Яценко не збирався писати історичну реляцію. У нього зовсім інша мета, а відтак інший жанр і навіть рід. Це взагалі не історичний твір. Це розкішна барочна проза. І якщо поглянути на Яценкові писання саме з цього боку, все стає на свої місця. Ми вже ладні милуватися цим рясним хитросплетінням словес, насолоджуємося ними» («Вітчизна». -- 1988. -- № 2. -- С. 184).
3. Розквіт козацької тематики в XIX столітті

Отже, можемо з повним правом сказати, що до XIX століття, коли літературний образ Запорозької Січі усталився і розроблявся багатьма авторами систематично, українською літературою, поезією та прозою він уже був освоєний; більше того, саме на цій традиції й будували свої уявлення про Запорозьку Січ белетристи XIX і XX століть, додаючи до того образу нові деталі й нове освітлення вже відповідно до своїх естетичних та суспільних поглядів.
Романтики не могли не цікавитися Запорозькою Січчю і взагалі козацтвом. Зрештою, інтерес до історії -- одна з визначальних рис цього естетичного періоду. Запорожжя з його вольницею, героями, лицарством, віддаленістю від світських спокус, ба навіть аскетизмом, екзотикою побуту, незвичайністю суспільного укладу давало чималий харч для історичних фантазій та ідеалізацій. Тому поети й прозаїки і кинулися розробляти запорозьку тематику. Побіч ішло серйозне, наукове вивчення запорозького життя історика-ми-романтиками, такими, як М. Маркевич, П. Куліш, М. Костомаров чи А. Скальковський, які теж не цуралися художнього пера. Витворилася навіть своєрідна мода на цю тематику. А оскільки на початку XIX століття українці практично не мали засобів друку і змушені були друкуватися в Росії чи в Польщі, відповідно користуючись російською чи польською мовами, то публікаціями про Запорожжя не тільки збуджували інтерес до рідної історії в русифікованих та полонізованих українців, виховуючи в них національне почуття, а й спонукали до розроблення козацької тематики в польській та російській літературах. Побіч з тим в обох літературах, польській та російській, витворювалися своєрідні явища польсько-української та російсько-української підлітератур. Сюди треба віднести діячів так званої української школи в польській літературі (Б. Залеський, С. Гощинський, А. Мальчевський, Ю. Словацький, А. Марцинковський, П. Свенцицький, М. Чайковський, А. Роме та інші), чималу російськомовну літературу першої половини XIX століття, яку творили українці (В. Наріжний, М. Сомов, М. Гоголь, П. Голота, О. Чагровський, О. Кузьмич, В. Кореневський, А. Скальковський та інші), а також росіян К. Рилєєва, Ф. Булгарина, М. Сементовського та німця Д. фон Лізандра, автора поеми «Запорожці». Писали про Запорожжя російською мовою й фундатори україномовної української літератури, такі, як М. Максимович, П. Куліш, Є. Гребінка та інші.
Дозволимо собі зробити короткий огляд цієї літератури, бо саме вона значною мірою спричинилася до укорінення літературного образу Запорозької Січі, що його ми знаємо. Одним з перших почав цю традицію Василь Наріжний, вмістивши в книзі «Новые повести» (СПб., 1824) повість «Запорожець». Не подаємо її у нашому виданні з тієї причини, що вона не несе про Запорожжя й найменшого знання. Героєм повісті виступає французький маркіз, який став кошовим Запорозької Січі (геть фантазія). Зрештою, вся повість оповідає про романтичні пригоди героя за межами України, а Запорожжя тільки блідими фарбами змальоване на початку і в кінці повісті як романтичні рямці до основної історії, що із Січчю ніякого зв'язку не має. Майже водночас К. Рилєєв надрукував у «Соревнователе Провещения» (1825) поемку «Гайдамаки», в якій подає поетичний образ Запорожжя. Через рік, тобто в 1826 році, І. Кульжинський надрукував «Козацкую песнь», в якій описано нічний похід запорожців, а в 1827 році Ф. Глинка в «Литературном Музеуме» надрукував поему «Набег запорожских козаков из Сечи на Волинь». В історичному романі Ф. Булгарина «Дмитрий Самозванец» (СПб., 1830) знаходимо історичну картину з описом побуту Запорозької Січі під час миру та війни. Думається, це перший у XIX столітті більш-менш правдивий опис Запорозької Січі, заснований, до речі, на докладному студіюванні цього питання. В. Сиповський, автор книги «Україна в російському письменстві» (К., 1929), пише про це так: «Його безбарвний опис січового життя повніший і змістовніший, аніж яскрава характеристика Січі, що її зробив згодом М. Гоголь». Описав Запорозьку Січ і Петро Голота у романах «Іван Мазепа» (М., 1832) та «Хмельницкий, или Присоединение Малороссии» (1834). У першому подано опис запорозьких степів, самої Січі з її метушнею, Сірка, побут Мазепи на Січі (цілком фантастичний), похід запорожців до берегів Кавказу, зупинено увагу на змаганні між Мазепою та Сірком (також фантастичному). В другому описано пороги та Січ. Січ та пороги описано також у російськомовній поемі М. Максимовича «Богдан Хмельницький» (1833). Микола Гоголь у знаменитому «Тарасі Бульбі» (вперше уміщено в збірці «Миргород» у 1835 році) змалював сцену обрання кошового, дав картини степу, походу на Чорне море, але загалом про Січ тут говориться лише епізодично. Олександр Чагровський випустив у 1836 році у Москві роман «Запорожские наезды», героями якого стали Войнаровський, Палій, Мазепа. Розділ з цього твору «Похід запорозької вольниці» з описом Січі й походу запорожців вміщено в 1836 році у збірці того ж О. Чагровського «Библиотека, или Приятное чтение в часи досуга». Н. Всеволожський у двотомному виданні «Путешествие через Южную Россию...» (М., 1839) також: змальовує Запорозьку Січ. Цікавився Запорожжям і Олександр Кузьмич. У «Молодику» на 1844 рік він надрукував «Набіг у степу», назвавши його розділом з роману, але це цілком самостійне оповідання, яке описує події 1628 року. А в романі «Зиновий Богдан Хмельницкий», який вийшов у п м'яти томах у 1846 році (описано тут тільки Богданову молодість), розповів про Остряницю, Січ, морський похід запорожців, Тараса Трясила, Тарасову ніч. Василь Кореницький у1846 році надрукував роман «Гетман Остряница, или Эпоха смут и бедствий Малороссии», в якому змальовує життя Остряниці до його повстання, подає стислу історію Сіні, опис морського походу. В 1849 році Микола Сементовський випустив повість «Потемкин как козак Войска Запорожского» -- про події 1768 року и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.