На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Художнй твр В. Стефаника, його емоцйна та нтелектуальна наповненсть. Реакця автора на те, що його оточує та хвилює. Художнє мислення оригнальне бачення письменника-новелста, творче перетворення суспльних проблем, що постають у центр твору.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Литература. Добавлен: 21.02.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


14
Літературний текст - це витвір мистецтва у вузькому значенні цих слів, тобто є однією з форм суспільної свідомості Поспелов Г.Н. Эстетическое и художественное. М, 1965. С. 159-166..Як і всяке мистецтво, художній твір є виразником ідей автора, має емоційну та інтелектуальну наповненість. Це своєрідна реакція автора на те, що його оточує та хвилює, тому важливою метою є не тільки показати власні почуття, а й викликати відповідні емоції у читача. Літературний твір, як і будь-який витвір мистецтва, є суб'єктивним відображенням об'єктивної дійсності Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения, М., 2000, ст. 4. Складний характер відображення характеризує художнє мислення і оригінальне бачення письменника, творче перетворення певної проблеми, що постає у центрі твору. Таким чином, художній твір являє собою нерозривну єдність суб'єктивного і об'єктивного первенів. Створений автором художній твір починає жити власним життям, виконуючий цілий ряд функцій. Розглянемо ці функції на прикладі твору, який я аналізую - «Кленові листки» Василя Стефаника. Та спочатку кілька слів про твір та його автора.
Напевно, українська література не породила жодного письменника-новеліста, який був би на стільки яскравим спалахом таланту, як Стефаник. Його можна сміливо назвати українським Едгаром По, адже, як і американець, Стефаник є легендарною постаттю медіума, пророка, завдяки якому до народу приходить слово про власну долю, про трагічну безвихідь теперішнього і про славне минуле. «Стефаникові слова не лише відображають, а й творять автентичний світ українського селянина на межі XIX і XX століть. А ще точніше -- просто людини на межі власного життя і вічності. Вибираючи найтрагічніші епізоди людського життя, письменник проникає у глибинні світи, де мова, життя, культура -- суть одне, а слово має величну владу і магічну силу» Газета «Дзеркало Тижня», № 46 (625) 2 -- 8 грудня 2006. В 1900 році у “Літературно-науковому віснику» з'явилась окраса збірки “Дорога” - новела «Кленові листки», яка одразу здобула статус глибоко психологічного твору, адже вона розкриває щирі переживання і страждання простих людей, велич їхніх почуттів.
Розглянемо функції художнього твору на прикладі Стефаникових «Кленових листків».
Будь-який твір, відображуючи життя, виконує пізнавальну гносеологічну функцію Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения, М., 2000, ст. 6. Може виникнути доволі логічне питання: навіщо ця функція літературному творові, якщо вона і так притаманна наукам, хіба цього не достатньо? Але мистецтво дає пізнання життя в особливому ракурсі: не розчленовано, як його показують науки, а цілісно, синкретично. Новела «Кленові листки» відображає життя закріпаченого селянства, змальовує важкі будні простої родини. Тема новели збігається із предметом вивчення історії ХVІІІ-ХІХ століття, але автор висвітлює життя селян тільки з одного боку, показуючи власне бачення проблеми і надаючи таким чином твору суб'єктивізму.
Інша важлива функція - оціночна або аксіологічна Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения, М., 2000, ст. 7. Вона полягає у тому, що твори проникнуті авторським упередженим почуттям. У новелі Стефаника складається ціла система стверджень і заперечень, оцінок, які покликані затвердити у свідомості читача ряд цінностей, викликати співчуття до знедоленої сім'ї, яка переживає тяжке горе. Саме так подає автор твору тогочасну дійсність, і його позиція є надзвичайно важливою. Як підтверджує дослідник Халізєв, будь-який письменник певним чином подає і освітлює реальність (буття і його явища), оцінює їх, проявляє себе у якості об'єкту художньої діяльності. Хализев В. Е. Теория литературы, М., 1999, ст. 35 Авторська суб'єктивність організовує твір, породжує його художню цілісність: «Дух авторства не стільки присутній, він навіть домінує у творі. Він є центральним персонажем літературного процесу». Хализев В. Е. Теория литературы, М., 1999, ст. 37 Стефаник у новелі виступає як чіткий носій свого уявлення про реальність. Халізєв вводить для цього термін «ідея» Хализев В. Е. Теория литературы, М., 1999, ст. 38, що позначає комплекс думок і почуттів автора. Художня ідея письменника (або ж «концепція» Хализев В. Е. Теория литературы, М., 1999, ст. 38) - це інтерпретація і оцінка життєвих явищ, що відрізняється від філософських і публіцистичних узагальнень, це мистецтво автора воскрешає старі, стерті у пам'яті істини, надаючи твору гостроти і актуальності. Саме такою є новела «Кленові листки». Письменник із початку твору чітко висловлює свою позиці (засудження класової нерівності і співчуття до знедолених) за допомогою яскравих описів складного побуту бідняків: «Очі його запалилися, і в них появилася страшна любов до дітей, він шукав їх очима по хаті», «Хоч це не горілка, а болото, але з мужиком то так мається: що де у світі є найгірше, то він має то спожити, що де в світі є найтяжче, то він має виконати...». Гіркі репліки вкладає автор і у вуста головного персонажа: «Та й ти не йдеш, бідний чоловіче, спати, але ти тягнеш ціп та й молотиш напотемки, аби завтра мали з чим іти в жорна. Та так тебе ціп і звалить на сніп, та й так деревієш до ранку у сні, аж тебе роса припаде. Та й лишень очі пролупиш, то зараз тебе та роса їсть, бо мало тебе біда їсть, ще вона вночі тебе найде! Промиєш очі та й точишся на лан, такий чорний, що сонце перед тобою меркне», «Я косю ваші лани та й забуваю не лиш за діти, але за себе не пам'ятаю!», «Ти б йому завернув худобу, поцілував би його в ноги, бо ти його сплодив, та й сумління тебе п'є, але минаєш, ще ховаєшся від нього, аби він не чув!..». Саме за допомогою таких трагічних слів автор вселяє у читача своє бачення реальності, мимоволі ми вже з перших рядків починаємо співчувати головному герою і його сім'ї. А отже, дотримуємося того, що Халізєв назвав художньою ідеєю автора.
На основі пізнавальної та оціночної функцій твору можна виділити третю - виховну, яка відома ще з античних часів Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения, М., 2000, ст. 7.Цю функцію література і мистецтво здійснюють шляхом формування особистості читача, впливаючи на його світогляд. Новела не носить безпосередньо повчального характеру, але вона духовна збагачує людину і вчить високій моральній якості - вмінню співпереживати.
Не можна оминути і естетичну функцію твору, яка полягає у тому, щоб справити на читача потужне емоційне враження, дати йому інтелектуальну, а часом і чуттєву насолоду від слова Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения, М., 2000, ст. 9. Особлива роль цієї функції зумовлена тим, що без неї неможливо здійснення інших функцій - оціночної, виховної, пізнавальної, бо кожна з них передбачає емоційно-особисту реакцію. А вона виникає завдяки естетичному впливу на читача. «Кленові листки» справляють надзвичайно сильне враження завдяки гострій пронизливій мові Стефаника, яскравим тропам і експресивній мові, на зразок, «Вони (дві білі сльози) викотилися на повіки і замерзли», «Я би ті моря берегами обходив», «я правду говорю, мій жаль каркає, серце каркає!», «та й кров моя застигла на їх (дітей) господарстві...». Багатий твір Стефаника і на порівняння, що розраховані на емоційну реакцію читача: «Вони поспускали рукави, як стадо перепелиць, що спочивають, але всі готові летіти.», «Я з богом за груди не беруся, але нащо він тото пускає на світ, як голе в терен?!», «Скує тебе, наб'є, як товарину, бо ти тато злодієві та й мусиш із ним бути у змові...», «Щоб не казали, люди, що каркаю над головами своїх дітей, як ворон над стервом, не кажіть, люди, не кажіть!», «Семенку, здійми з грядок сорочки, щоб я полатала, бо ходите чорні, як ворони.», а особливо поетично звучить порівняння: «Дріботів ногами по грубій верстві пилу і лишав за собою маленькі сліди, як білі квіти».
Варто сказати і про ще одну функцію літературного твору - функцію самовираження Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения, М., 2000, ст. 10. Ця функція важлива не лише для автора - її значення значно ширше, ніж здається на перший погляд. Коли читач пропускає крізь себе твір, який йому припав до смаку, він починає частково ототожнювати себе з автором, цитувати його слова. Тому не дивно, що дуже часто людина виражає свій психологічний стан за допомогою цитати з улюбленого вірша чи роману. Коли автору вдається втілити у рядках наші думки, твір стає і читацьким, а не лише авторським самовираженням.
Розглянемо точки зору у «Кленових листках».
Точка зору - це один з найважливіших аспектів будь-якого твору. Як зазначає Борис Успенський «точка зору має стосунок до всіх видів мистецтва і безпосередньо пов'язана з семантикою, тобто репрезентацією того або іншого моменту дійсності» Успенский Б. А. Поэтика композиции., М., 1970, стр. 3. Щодо цієї новели ми можемо казати, про наявність багатьох планів точок зору, про так званий «монтаж» - тобто поєднання точки зору головного героя і автора.
Точка зору в плані ідеології часто є чи не найважливішим смисловим навантаженням твору. Функцією героя і є підтримання ідеологічної точки зору, демонстрація того, як герой оцінює навколишній світ. Успенский Б. А. Поэтика композиции., М., 1970, стр. 10 Часто ми бачимо зміну авторських позиції у творі, але в даному випадку читач навпаки помітить смислову єдність новели. Із самого початку перед нашими очима постає картина, яка певним чином задає тон усьому твору: «Куми зате сиділи як вкопані, лишень руками діставали хліб або чарку горілки, але і руки найрадше не рухали б, лишень спочивали би, зігнені в кулак на колінах. Нерадо вони брали хліб та чарку». Такий вступ налаштовує читача на сприйняття песимістичних настроїв злиденного життя і насущних проблем, а отже і співчуття, що реалізує виховну функцію твору. На початку новели ми маємо справу з авторською точкою зору, письменник одразу нас попереджає про можливі варіанти розвитку подій. Якби після цього мова йшла про щасливе одруження чи процвітання села, у читача залишилося б почуття негармонійності новели, фарсу, гротеску. Зовсім іншу мету мав Стефаник. Впродовж усього твору позиція автора залишається незмінною: «Діти обідали на землі, обливали пазухи і шелестіли ложками. Коло них лежала мама, марна, жовта, і бгала коліна під груди. По чорнім, нечесанім волоссі спливала мука і біль, а губи заціпилися, аби не кричати». Ця сумна картина перегукується із темним похмурим початком твору, доповнюючи його. Читач бачить розвиток дії - ми поволі наближаємося до неминучої розв'язки, яка була психологічно закладена ще на початку твору. Ми можемо стверджувати, що у творі є так звана поліфонія, що передбачає наявність кількох незалежних точок зору у плані ідеології. Першою точкою зору є безпосередньо авторська. Точка зору Івана господаря поглиблює авторську, робить її більш гострою, соціально орієнтованою: «А я, бігма, не знаю, що з цього має бути?! Чи маю лишити жнива та й обходити жінку і варити дітям їсти, чи я маю лишити їх тут яа ласку божу та й тягнути голоден косою?», «Я вас дуже перепрошую за мою таку мову, але ви гадаєте, що я за неї дбаю або за дітьми дбаю, але за собою я дбаю?! Бігме, не дбаю, най їх зараз вихватає та й мене з ними!», «Та чому не летите з моєї голови? Я вам розчиню і вікна, і двері, гай», «Я з богом за груди не беруся, але нащо він тото пускає на світ, як голе в терен». Тобто, один з головних героїв оформлює, конкретизує авторську думку. Іван є носієм оцінки, а не її предметом. На мою думку, автор у творі показує ще один варіант точки зору - невинну дитячу. Ідеологія дитина втілена не у слові, а у дії, поведінці. Малий Семенко хоч і знає, що сім'ї бракує хліба, ділиться із собакою: «Щипав з платка кулеші, метав псові по куснику і сміявся, що він на воздусі хапає», відчуває відповідальність за свою родину: «Як я буду служити та й буду дужий, то я їх [молодших сестер] не дам [ображати], а буду до них щонеділі приходити». У той самий час, це наївна, природна ідеологія: сидячи біля помираючої матері, хлопчик не усвідомлює до кінця, що відбувається, і питає, коли ж йому класти свічку їй до рук, він же не знає, коли матір помре.
Яскраво виявлена у невеликій новелі і фразеологічна точка зору. Одразу привертає увагу велика кількість діалектизмів: марікувати - нарікати; борше - швидше; дюгати - колоти, шпигати; як мийка усотаний - смертельно втомлений; єгомость - так називали попа в Галичині; путерії набрати - путнім стати, набрати розуму, сили; ясла - відгороджене в хліві місце, куди закладають корм для худоби; товарина - худоба; війт - голова волосної управи; цізорик - складаний ножик; не замилили - не помилилися, збиткувати - знущатися; грядка - жердка під стелею, що на ній вішають одежу; співорити - закричати з переляку; оченаш - "Отче наш..." - слова молитви; в хоромах - в сінях. Фразеологічні ознаки можуть використовуватися у двох функціях: для характеристики особи, що їх вживає, або для маркування авторської позиції. Успенский Б. А. Поэтика композиции., М., 1970, стр. 16 У даному випадку Стефаник вживає діалектизми для передання місцевого колориту, а не для характеристики персонажів, оскільки вони присутні як у мові персонажів, так і у мові автора. Як зазначає Борис Успенський, дуже рідко трапляються твори, де використана лише одна точка зору. Особливу увагу варто звертати на використання у тексті власних назв, які стосуються тієї чи іншої особи. Успенский Б. А. Поэтика композиции., М., 1970, стр. 21 Так куми головного героя у розмові називають дружину Івана теж «жінкою», тобто «дружиною Івана», таким чином вони приймають точку зору і думки Івана, стають на його місце: «Куме и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.