На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Карл Густав Юнг та його основн прац. Вчення Юнга. Вдбиття архетипв К.Г. Юнга у лтератур. Концепця художнього твору у Юнга. Типи художнх творв: психологчн взонерськ. Концепця письменника. Вплив юнганства на розвиток лтератури в XX ст.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Литература. Добавлен: 14.08.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство освіти і науки України
РЕФЕРАТ
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ПОГЛЯДИ К.Г. ЮНГА

м. Івано - Франківськ
2008р.
План

1. Вступ.
2. Відбиття архетипів К. Г. Юнга у літературі.
3. Концепція художнього твору у Юнга.
4. Концепція письменника.
5. Висновки.
1. Вступ.

Карл Густав Юнг (1875-1961) - швейцарський психолог і культуролог, засновник аналітичної психології. Основні праці: "Про відношення аналітичної психології до поетико-художньої творчості" (1922), "Проблеми душі сучасної людини" (1928), "Психологія і релігія" (1937), "Архетипи і колективне підсвідоме" (1919). К. Юнг відомий переглядом цілої низки концепцій та тверджень фрейдівського психоаналізу. Основні розбіжності Юнга і Фрейда стосуються розуміння ролі сексуальної мотивації у психічному житті індивіда та інтерпретації природи підсвідомого. Юнг висуває свою теорію лібідо як потоку вітально-психічної енергії, яка здатна набувати різних трансформаційних форм і призводити до відтворення у свідомості людини архаїчних образів та переживань. Ці образи і переживання Юнг розглядає як архетипи - носії колективної підсвідомості. На основі теорії архетипів та колективної підсвідомості швейцарський психолог розвинув концепцію інтеграції свідомості та підсвідомості у психіці індивіда через символічне трактування і суб'єктивне переживання архетипних структур. Юнг запровадив в обіг поняття індивідуації для позначення процесу психічного розвитку індивіда через асиміляцію свідомістю змісту особистої і колективної підсвідомості. Оскільки центром психіки для Юнга є архетип Самости, то самореалізація особистості відбувається через заглиблення в надра колективної підсвідомості.
Література як факт індивідуального та психічного процесу посідає упривілейоване місце в дослідженнях Юнга, хоча він усвідомлював обмеженість методів наукової психології при аналізі мистецьких творів. На думку Юнга, "тільки та частина мистецтва, яка охоплює процес художнього образо творення, може бути предметом психології, але в жодному разі не та, яка є складовою частиною самої сутності мистецтва, бо ця частина поряд із питанням, що таке мистецтво, може бути предметом тільки естетично-художнього, а не психологічного способу аналізу" ("Про відношення аналітичної психології до поетико-художньої творчості"). Творчий процес для Юнга - це процес одухотворення архетипів, їхнє розгортання і пластичне оформлення. Таке художнє розгортання архетипів дає змогу охарактеризувати епоху, в якій народжується твір мистецтва, і дух часу, на формування якого і впливає мистецтво, оскільки забезпечує його тими фігурами, символами та образами, яких він потребує. Щоб наблизити аналітичну психологію до проблем процесу художньої творчості, Юнг пропонує метод "психічної феноменології", "феноменології "я".
2. Відбиття архетипів К. Г. Юнга у літературі

На відміну від Фрейда, Юнг не вважав існування лібідо та потягу до смерті головними чинниками у творенні феномену підсвідомості. Вона, підсвідомість, у Юнга видається набагато глибшою, самодостатньою і, що найсуттєвіше, функціонує не тільки за рахунок витиснутих зі свідомості, несумісних із морально-етичними правилами поведінки бажань, а має в собі самій певні важелі впливу на свідомість. Так, під тиском підсвідомості свідомість проекціює на навколишню дійсність образи та символи з колективного неусвідомленого, в яких потім цю «створену» дійсність і сприймає як реальність свого буття. Таким чином зовнішнє розуміється людиною лише як проекція її внутрішнього світу.
Підсвідомість, за Фрейдом, можна порівняти з валізою, до якої людина ховає дорогі її серцю речі, яких вона ж соромиться. Речі накопичуються, валіза рветься, і все «приховане» опиняється під ногами, заважаючи рухатись чи зумовлюючи напрям і швидкість ходи.
За Юнгом, речі містяться у «валізі» від народження людини, однакові у всіх, і людина має змогу подивитись на реальне лише за допомогою однієї з речей з «валізи». Тобто людина бачить і сприймає тільки те, що відповідає її внутрішньому, заданому змісту. Отже, свідомість, за Юнгом, пізнає світ і відображає його в образах і поняттях, пристосовуючи їх до притаманних усім людям образів із колективного неусвідомленого. А підсвідомість -- щось на зразок матриці, де закарбовано не чистий образ або ідею, а їх передумову. Компоненти або головні складові неусвідомленого К.Г. Юнг називає архетипами, вони мають особливу, закорінену в інстинкти, спонукальну енергію і безпосередньо впливають на роботу свідомості. Протягом існування людства в житті кожного покоління виникали сильні почуття щодо проявів дійсності, зокрема самих людей: батьків, родичів, одноплемінників. Так, не існувало жодного племені, де б матері не піклувалися про дітей, батаки або досвідчені чоловіки не виховували молоде покоління, не передавали б їм знання, яке збільшувало можливість вижити серед дикої природи. Отже, у психіці людини укорінились і почали генетичне передаватись передумови великої прихильності до суб'єктів і навіть об'єктів, які розуміються або ж відчуваються як такі, що піклуються про конкретну особу, захищають її, надають можливість існувати. Так виникли архетипи Матері і Батька, або Великої Матері і Великого Батька (Мудреця, Правителя, Бога). Це може бути і рідна домівка, і Ненька-Вітчизна, і Мати-сира земля, Матінка-природа, партія, Церква (звідки -- увійти в лоно Церкви), Альма-Матер тощо.
Архетип Великого Батька переростає в архетип Мудреця, Мудрого Правителя, Надприродної Сили, Бога й укорінюється в почуттях у підлітковому чи юнацькому віці. Отже, щодо архетипу Матері є вторинним.
Доросліючи, людина знаходить собі друга або под-ругу, сексуального партнера чи супутника життя, що залежить від рівня культури, носієм якої вона є. Почуття необхідності пошуку і знаходження «своєї половинки» укорінюється в психіці людини в певних протоідеях або протообразах, які Юнг назвав архетипами АНІМИ (ідеальної жінки) та АНІМУСА (ідеального чоловіка). Відмінність їх від архетипів Матері та Батька полягає в тому, що вони відчуваються як піклування і захист, які ще потрібно заслужити, здобути через переборювання. Якщо мати любить дитину за сам факт існування, то любов і прихильність партнера вибіркові, оцінюючі, критичні, з певними потребами. Отож пошук ідеального партнера, а також пошук прихильності Батька (любов якого, на відміну від материнської, теж необхідно ще заслужити) виливається в поштовх до набуття певних особистих якостей, долання перешкод, тобто пошук підстави запропонувати себе як надійного партнера, повноцінного товариша, вірного сина, справжнього члена товариства тощо.
Окрім чотирьох вищезгаданих архетипів, слід згадати «Переборювання» або «Ініціацію», яку Юнг розумів як процес досягнення Самості -- повноцінної та досвідченої, щодо специфічних умов кожної етнічної культури, особистості. Пов'язані з цим архетипом почуття зумовили виникнення в усіх культурах моделі, яка в житті людей набуває вигляду обряду ініціації. Суть його у відриві від опіки Матері та входженні до світу Батька (дорослих людей) через здобуття необхідних якостей і розширення знань, що веде до розширення життєдіяльності. А оскільки все Невідоме сприймається як Пітьма, то архетип Переборювання завжди супроводжується символами і образами Світла та Сяйва. Не випадково виникли вислови: «світло знань», «навчання -- світло, неуцтво -- тьма». Освальд Шпенглер, наприклад, в «Сутінках Європи» пише: «Вся наша культура -- це культура першовідкривачів. «Від -- крити» -- означає зняти покрив з чогось невидимого, перевести його в світ світла... це з найперших днів було її найбільшою пристрастю». Не випадково біблейським пророкам Бог з'являвся у вигляді Світла, всепоглинаючого Сяйва, оскільки символізував собою Великого Батька і супроводжуюче його абсолютне знання.
Обряд ініціації в первісному суспільстві безпосередньо, а в сучасному -- неусвідомлену і на символічному рівні, сприймається як тимчасове вмирання (людина раптово стикається з Невідомим -- Пітьмою) з подальшим знову народженням (засвоєними знаннями -- Світлом).
Невідоме, невизначене, перебуває в Пітьмі, тому Пітьма своєю Невизначеністю здатна загрожувати людям, ховати в собі якусь небезпеку. Тому все, що сприймається як її вияви, має властивості об'єктів чи істот, які люди пов'язують із сутінками, зимою, темними печерами, відсутністю життя. Це -- смерть і мерці, хижі тварини, що чатують на свою здобич у нічних сутінках, нічні тварини, істоти, що живуть у воді, особливо в глибокій, змії і всі плазуни, середовище перебування яких тою чи іншою мірою пов'язане з властивостями Пітьми-- землею, норами тощо.
Образ території Пітьми з часом у свідомості людей еволюціонує до образу потойбічного світу, і вигадані мешканці інфернальних сфер -- монстри, демони, злі духи -- завжди мають властивості та окремі деталі зовнішнього вигляду вищезгаданих «відразливих» для пересічної людини істот. Подібне архетипне почуття настільки сильне, а архетипна модель іспиту настільки самодостатня, що міфи, уявлення про дійсність і художні тексти людина будує таким чином, що, коли в них йдеться про іспит, переборювання, долання незгод, обов'язково територія, герой чи персонаж набудуть справжніх чи символічних властивостей потойбічних істот. Літературний персонаж матиме хітиновий покрив, зовні скидатиметься на кажана або споживатиме їжу, спочатку зригуючи на неї слину, як це роблять комахи, або в завуальованому, символічному вигляді в ньому буде щось механічне, хаотичне, хижацьке, загрозливо-невідоме, відразливе -- щось від комахи, звіра, змії або мерця.
Майже кожний художній текст приховує в собі архетипну модель, скажімо, наближення шляхом долання перешкод до Матері чи Батька.
Герой усвідомлює, що треба покласти край блуканню світом і повернутися до рідної домівки, на велику чи малу Батьківщину, які відчуваються у світлі архетипу Матері. Текст будується на описі служіння Великій Матері чи оспівуванні її, що знайшло вираження, наприклад, в соцреалізмі, де якості Матері набула комуністична партія. У тексті йдеться про наближення до Великого Батька -- шлях через терни, якщо знову згадати соцреалізм, то це шлях до світлого буття -- комунізму, «абсолютних» виявів позитивних суспільних якостей.
Будь-яка любовна інтрига, розповідь про кохання будуються на основі моделі знаходження АНІМИ чи АНІМУСА. Партнер може виявитися облудним, і тоді він неусвідомлено малюється письменником як такий, що має більш чи менш демонічні якості представника Пітьми. Саме поняття «роману» як жанру літератури пов'язане з поняттям «роману» як любовних стосунків. Адже найчастіше сюжет його тримається на моделі знаходження через різні випробування і перешкоди ідеального супутника життя.
Оскільки архетипів усього декілька і вони -- аморфні, чітко в психіці не окреслені, здатні перетікати один в одного, пошук ідеального партнера і в житті, і в тексті може набувати вираження перенесення на ідеального партнера архетипних якостей Батька чи Матері. Материнське в архетипному контексті майже завжди пов'язане з виявами матеріального, фізичного піклування. Батьківське -- абстраговано-духовне -- здобування знань, якостей сміливості, вірності, відданості, мужності, відповідальності. Чим більше в культурі викристалізувані архетипні почуття, тим вона цивілізованіша. Відчуття Матері та Батька, зближуючись, творять вищий духовний рівень абстракції. Матеріальні потреби виживання усвідомлюються і стають буденними потребами духовного буття, піклування стає невіддільне від вимогливості, прощення -- від відповідальності, благословіння -- від досвідченості.
Архетипна модель долання перешкод і пошуку самовдосконалення, здобуття прихильності та поваги Батька пов'язані з прямим чи символічним віддаленням від всепрощаючого Материнського. Проте, посилення впливу одного архетипу та послаблення іншого може виявлятися по-різному. Так, у християнському світі архетипна модель здобування Самості знайшла своє вираження в посиленні динамічних тенденцій, які в прямому чи в символічному функціонуванні виявляються як тимчасовий або повний відрив від «домівки», «дитячого» безпечного, а отже, і безвідповідального існування в ім'я самореалізації шляхом знаходження нових територій, сфер життєдіяльності, нових знань. Подібні тенденції у розвитку християнської цивілізації найповніше заявили про себе в час Великих Географічних відкриттів, коли буйно розквітає мистецтво, виникає наука. В ісламі теж діяла і діє архетипна модель переборювання, відриву від Материнського, але вона виявилася у прямому фізичному відчуженні: не переросла в пошук Нового, а функціонує у вигляді зверхнього ставлення до жінки.
Останнім часом у пострадянському просторі почали доволі часто звучати наукові терміни з юнгівського вчення про колективне неусвідомлене. Іноді можна почути або прочитати про архетип «дерева», «любові», «героя», «хитруна» тощо. Але архетипів всього декілька, і всі вони згадувались у даній статті. Отже, не може йтися про архетип «де-рева», «човна», «любові» тощо, оскільки всі згадувані "поняття несуть у собі якості і властивості поєднаних між собою у різних співвідношеннях центральних архетипів. Так, архетип землі -- всього-на-всього поєднання відчуттів Матері і Пітьми, архетип героя -- взята тільки в контексті величності архетипна модель долання перешкод. І хоча Юнг і його послідовники іноді самі називали архе-типами Воду, Потвору, Бога, Переборювання, Тінь, при уважному вивченні їх спадщини стає зрозуміло, що Вода несе в собі якості архетипу Матері (народження, життєдайність) або Пітьми (загадковість, загроза, руйнування), БОГ -- це максимальний вияв абстрагованості архетипу Батька, Тінь (таємниче в людині, її підсвідомість) -- лише один із виявів архетипу Пітьми.
3.Концепція художнього твору у Юнга

Юнг ділить всі художні твори на два типи: психологічні і візіонерські. Матеріалом для змісту твору психологічного типу є те, що обертається всередині впливів людської свідомості, наприклад, життєвий досвід, зворушеність переживань, страждання, людська доля взагалі - все, що звичайній свідомості відоме або принаймні є для неї можливим. Цей матеріал був сприйнятий душею поета, потім піднятий з буденності до висот свого переживання і зображений так, що його вияв з надзвичайною силою просуває те, що є узвичаєним, те, що відчуте приглушено або болісно, а тому і те, чого соромляться, чи що залишилось незауваженим в ясній свідомості читача, і тим підштовхує його до більшої чистоти та людяності. Первинний матеріал такого зображення походить з людської сфери, з вічно повторюваних людських страждань та утіх; він є змістом людської свідомості, пояснений та просвітлений у своєму поетичному зображенні. Поет відібрав у психолога всю роботу - чи, може, останьому слід досліджувати, чому Фауст закохався у Гретхен? Чи чому Гретхен стає дітовбивцею? Це - людська доля, повторена мільйони разів аж до страшної монотонности залу суду та карного кодексу. Ніщо не залишилось таємничим, бо все переконливо пояснюється само собою.
Цією лінією рухаються незліченні літературні продукти - романи кохання, романи звичаєві: сімейний, кримінальний і соціальний, повчальний вірш, більшість ліричних віршів, трагедія та комедія. Та якою б не була їхня мистецька форма, зміст психологічного твору мистецтва завжди походить з царини людського досвіду, душевного підгрунтя найсильніших переживань. Тому Юнг і називає цей тип мистецького твору "психологічним", що він скрізь обертається в межах психологічно зрозумілого і вловимого. Від переживання до зображення все суттєве відбувається на терені чіткої та зрозумілої психології. Навіть первісний матеріал переживання не містить у собі нічого незвичайного. Навпаки, він відомий від самого початку: страждання, доля та її болісне переживання, вічна природа - все, що в ній прекрасне й огидне.
Провалля, що простежується між першою та другою частиною "Фауста", відділяє і психологічний тип мистецького твору від візіонерського. В останньому все перевертається з ніг на голову, матеріал або переживання, що стають змістом зображення, зовсім невідомі, їх сутність незвичайна, їх природа глибока, вони ніби походять з глибини віків, від первісної людини або з царства світла й темряви, царства надлюдської природи. Це первинне переживання, що його людська природа загрожує вбити, розклавши на слабкості та незбагненні сутності. Значення та сила полягають у незвичайності переживання, що з'являється з глибини прадавніх часів чужим і холодним або знаменним і величним. З одного боку, це переживання має вид різнобарвного, демонічно-гротескного, яке руйнує людські вартості та прекрасні форми, це відразливий клубок вічного хаосу. З іншого боку, це або одкровення, висоти та глибини якого людська уява майже не здатна дослідити, або це щось прекрасне, збагнути яке даремно намагаються слова. Збентежений погляд на надзвичайну подію, яка звідусіль переважає діапазон дій людського відчуття і сприймання, вимагає від мистецького твору чогось іншого, ніж голого переживання. Це останнє ніколи не розірве космічну завісу, ніколи не прорве можливостей людини, тому й, попри найсильніше зворушення окремої людини, все-таки покірно набуває форм, у яких людина творить мистецтво. Те "щось інше" натомість розпанахує завісу, на якій намальовані картини космосу здолу догори, й відкриває погляд у незбагненні глибини того, що не сталося.
На думку Юнга, безсумнівним є те, що візія - це справжні прадавні переживання. Це прадавнє переживання не є чимось похідним, чимось вторинним, чимось симптоматичним, а є справжнім стволом, а саме: виразом для невідомої сутности. Як любовне пе-реживання представляє переживання якогось реального факту, так само й візія. Чи її зміст є фізичної, душевної чи метафізичної природи, нам знати не дано. Це психічна реальність, яка має щонайменше ті ж вартості, що й реальність фізична. Переживання людських почуттів знаходиться в межах свідомості, предмет візії - у потойбічні. Чуттєво ми переживаємо щось відоме, передчуття веде нас до невідомого та потаємного, до речей, що за своєю природою є таємничими. А якщо їх коли-небудь й усвідомлюють, то цілком свідомо приховують і огортають таємничістю, звідси і притаманні їм від сивої давнини таїна, зловісність та омана. Вони приховуються від людини, і вона ховається від них з допомогою богобоязні, захищаючись щитом науки та розуму. Космос - це її віра вдень, космос повинен захистити людину від нічного страху перед хаосом, просвітництво - від страху перед нічними віруваннями. Поет час від часу бачить образи нічного світу, духів, демонів та богів, потаємний сплав людської долі з надлюдським задумом і ті невловимі речі, що відбуваються у "плеромі" . Деколи він бачить щось з того психічного світу, який є переляком і водночас надією примітива.
Поет повертається до міфологічних фігур, щоб знайти для своїх переживань відповідний образ. Ніщо не було б більше перекручени и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.