На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Бографя. Лрика Рильського. Любов до України в поезї Рильського. Краса велич рдного слова у поетичнй творчост Максима Рильського. Тема рiдної природи у лiрицi українських поетiв (за поезiями Максима Рильського).

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Литература. Добавлен: 20.05.2006. Сдан: 2006. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Середньої загальноосвітньої школи
1 - 3 ступенів № 94
Комінтернівського району, міста Харкова
“ Любов до Батьківщини у ліриці Максима Рильського “

учениці 10-А класу
Литвиненко Юлії Валеріївни
2006 рік



Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Його батько - етнограф, громадський діяч і публіцист. Тадей Рильський, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського і княжни Трубецької. Один з предків Рильських у 17 столітті був київським міським писарем. Дід був учнем базилянської школи і під час взяття Умані гайдамаками у 1768 році ледве не був страчений. Тадей Рильський разом з Володимиром Антоновичем та групою інших польських студентів вирішили присвятити себе вивченню історії України й віддати своє життя народу, серед якого жили. В історії цей рух відомий як рух хлопоманів. Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки ( нині Попільнянського району Житомирської області). 1902 року помер його батько, і родина переїхала з Києва в Романівку. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім у приватній гімназії в Києві. Змалку познайомився з композитором Миколою Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень - Ревуцьким, актором і режисером Саксаганським. Які справили на нього великий вплив.
Деякий час він жив і виховувався в родинах Лисенка та Русова. Після приватної гімназії Рильський у 1915-1918 роках навчався на медичному факультеті Київського університету Св.Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. З 1919 по 1929 рік вчителював у селі, зокрема у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українькому інституті лінгвістичної освіти.
Перша збірка його поезій “ На білих островах “ вийшла 1910 року. В цій книжці п'ятнадцятирічний Рильський демонструє вільну й вишукану ритмічну організацію слова. У цій книжці виявилася найголовніша риса поета - писати ясно, лаконічно, прозоро і водночас глибинно мудро.
У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угрупування “неокласиків”.
Він був великим майстром сонета, форма якого вимагала лаконічності, суворої дисципліни, граничної стислості думки і слова, що, звичайно, у часи, коли процвітало революційне псевдоноваторство, засноване на фальшивих ідеологічних гаслах 20-х років, викликало нерозуміння, осуд “революційних” теоретиків літератури. Хто не знищував класичної форми, думки, самої природи поетичного слова, той оголошувався ретроградом, а згодом і ворогом народу.
Щє у 1923 році Максим Рильський, відповідаючи на звинувачення офіційної
критики в декаденстві, відірваності від сучасності та соціалістичної революції, писав: “ Я можу одгукуватися ліричним віршем тільки на минуле, тільки на те, що осталося у душі і може мати прозору форму, питому моїй манері. Інакше писати не можу”. Рильський опирався як міг, і зумів написати під нищівним обстрілом критики, з тавром декадента й в умовах справжнього терору десять книжок чудових ліричних поезій і ліро-епічних творів, кілька книжок перекладів, з-поміж яких і нині неперевершеним залишається переклад “Пана Тадеуша” Адама Міцкевича.
Напружена літературна праця М. Рильського тривала, хоча політичний клімат тоталітарної держави обмежував творчу сво-боду й багато в чому деформував тематику та ідейний світ його поезії. Одна за одною з'являються поетичні збірки «На узліссі» (1918), «Під осінніми зорями» (1918), «Синя далечінь» (1925), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Де схо-дяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929). У вірші «Коли усе в тумані життєвому» (збірка «Під осінніми зорями») поет оспівав вічність мистецтва, нетлінність його витворів, по суті сформулював естетичне кредо митця:
В тобі, мистецтво, у тобі одному
Є захист: у красі незнаних слів,
у музиці, що вроду, всім знайому,
втіляє у небесний перелив;
В тобі, мистецтво,-- у малій картині,
Що більша над увесь безмежний світ!
Твої діла -- вони одні нетлінні,
І ти між квітів найясніший квіт.

Ці рядки привели Максима Рильського 1931р. у застінки НКВС. Його звинувачували в причетності до контрреволюційної організації -- Спілки визволення України, якої, і це «органам» було добре відомо, насправді не існувало. І хоча через півроку поет був звільнений «за відсутністю достатніх даних для обвину-вачення й суду», злам був засвідчений збіркою «Знак терезів» (1932), віршованою повістю «Марина» (1933). З особливою на-очністю це продемонструвала «перебудовна» книга «Знак тере-зів», яку відкривала відома «Декларація обов'язків поета і гро-мадянина» з її напівзмушеним, але й напівщирим зобов'язанням перед самим собою: «Мусиш ти знати, з ким виступаєш у лаві, мусиш віддати їм образи й тони яскраві». Притиск автора на сло-ві «мусиш» тут не випадковий -- як поет політичний і громадян-ський він у ці роки (а почасти й пізніше) не стільки творив, скіль-ки служив, звично змушуючи себе писати різні оди, величання й заклики на теми, продиктовані офіційною політикою та ідеоло-гією. Був М. Рильський і автором «Пісні про Сталіна» («Із-за гір та з-за високих»...), що співалася передусім завдяки вдалій, з на-ціонально-фольклорним забарвленням, музиці Л. Ревуцького. Помітно звузивши сферу своєї поетичної духовності -- з її тема-тичного поля випало майже все інтимно-особисте, переважно в його непростих, драматичних аспектах -- М.Рильський тим часом зумів визначити в 30-х роках як основну тему своєї поезії -- тему патріотизму. В подальших передвоєнних збірках -- «Київ» (1935), «Літо» (1936), «Україна» (1938), «Збір виногра-ду» (1940) -- М. Рильський уже постає офіційним поетом комуністичної системи. «Рабом системи» поет залишається і в повоєнній творчості, у цьому переконують назви збірок: «Чаша дружби» (1946), «Вірність» (1947), «Мости» (1948), «Братер-ство» (1950), «Наша сила» (1952), «Сад над морем» (1955).
У роки Великої Вітчизняної війни його поезія почала відро-джуватися, зазвучала по-новому, справді натхненною мовою: збірки «Слово про рідну матір» (1942), «Мандрівка в молодість» (1942--1944), «Неопалима купина» (1944) і багато інших. У по-воєнні десятиліття в житті поета настали трагічні часи: безжаль-но несправедлива критика, відкрите політичне гоніння. Творче відродження поета припадає на пам'ятну «відлигу» в житті сус-пільства, що почалася в середині 50-х років. Поетичні збірки цього останнього періоду в житті М. Рильського-- «Троянди й виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959), «В затінку жайворонка» (1961) та ін. Збірка «Тро-янди й виноград» була однією з тих поетичних книжок, які від-кривали новий періоду розвитку всієї української літератури. Вся вона осяяна отим світлом, що характеризувало лірику «Синьої далечіні», кращі твори Рильського неокласицистичного етапу його творчості. Через символічні образи троянд і винограду гли-боко й поетично розкрито радість повнокровного буття людини, мудро показано, в чому полягає сенс, глибина її щастя:
Ми працю любимо, що в творчість перейшла,
І музику палку, що ніжно серце тисне.
У щастя людського два рівних є крила;
Троянди й виноград -- красиве і корисне.

Як учений і критик М. Рильський багато зробив для осмис-лення історії літератури та її сучасного досвіду. Перу поета на-лежать також праці з фольклористики, мистецтвознавства, мо-вознавства (лексикографії та стилістики української мови), теорії перекладу. Визнання наукових та літературних досягнень поета відбилось в обранні його академіком АН УРСР(1943) та АН СРСР (1958). Він був головою правління Спілки письменників України, обирався депутатом Верховної Ради СРСР, очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.
Поет помер 24 липня 1964 р. після тяжкої хвороби (рак).
Різноманітність і багатство творчої спадщини майстра -- не-звичайні. Вже після смерті М. Рильського було видано книжку його ранньої новелістики «Бабине літо» (К-, 1967) -- новели, оповідання, етюди. Вагому спадщину залишив М. Рильський в галузі літературно-художньої критики, літературознавства та фольклористики. Наприкінці 80-х років завершено найповніше 20-томне наукове видання його творів.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
Збірка «На узліссі», «Під осінніми зорями», «Синя дале-чінь», «Крізь бурю й сніг», «Тринадцята весна», «Де сходяться дороги», «Гомін і відгомін», «Троянди й виноград», «Далекі не-босхили», «Голосіївська осінь», «В затінку жайворонка».
Лірика Рильського
Тим яскравіше виступає на тлі того поетичного кладовища 1930--40 років доробок Рильского 20-х років. Книжки лірики: «Синя далечінь» (1922), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Під осінніми зорями» (друга редакція 1926), «Тринадцята весна» (1926), «Де сходяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929) -- це певний хід на вершини майстерства, дозрівання таланту і його власного стилю. Так само поеми «Чумаки» (1924), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Сіно» (1927), «Кінь» (1927). Поема «Марина», що хронологічно потрапила на фатальну прірву Розстріляного Відродження, вже зіпсована соціологічним диктатизмом. А написана в час війни «Мандрівка в молодість» хоч і має в собі ознаки відлиги, але нема в ній напруги і сили поем 20-х років.
Вивчення лірики Рильського -- це непочата цілина, справа майбутнього. Сьогодні навіть ще неможливо мати її всю на руках. Передсмертний десятитомник творів Рильського не включає майже половини поезій 20-х років, тобто -- найкращої його лірики. А видання 20-х років сьогодні важко, а то й неможливо роздобути. До того ж на перешкоді до вивчення лірики Рильського стоять політичні і літературні пересуди й упередження. В Радянській Україні, на відміну від Радянської Росії, ще не дозволено реабілітувати чисто мистецькі, політично незалежні твори видатних поетів. Коли в Росії видають повного Блока (символіста), на Україні навіть повні Тичина, Бажан і Рильський неможливі. Другий пересуд -- чисто літературний. Ярлик «неокласики» обмежував письменника.Неокласиків і неоромантиків штучно протиставили, немов яких класових ворогів. Догматизували їх. Тим часом відомо, що київські неокласики і харківські вітаїсти були і літературними, і персональними друзями, що виявилось і в присвятах один одному творів. І саме Максим Рильський був тим неокласиком, що йшов від неокласики до нової синтези, Стильово вони не виключали, а доповнювали один одного, еволюціонуючи собі нового стилю. («І всі знайшли, а я шукаю...»).
Перше, що вражає в ліриці Рильського, -- це багатство її мотивів. До традиційних мотивів української поезії Рильський додав запас мотивів поезії античної і західньоевропейської. Плюс нові мотиви, зроджені українською революцією і відродженням 1917--29 років. З цього боку лірику Рильського можна назвати багатозначним пророчим звітом про життя, як воно відбилось у душі цього життєлюба. Від бурлескних мотивів Котляревського до «строф залізних» вісниківців, як ось у вірші «Неопалима купина», де встає державний образ Володимира Великого. Від багатства напруженого життя птиць і звірів і миротворного українського краєвиду -- до літературних і філософських ремінісценцій, до ясних і темно-бурливих глибин людської душі, до всіх епох людства...
Муза Рильського позначена надзвичайною відкритістю, а його поетичне мислення -- великою здібністю до асоціяцій. Ці дві прикмети прислужилися до запису його творчих мотивів. Шлях його поетичної інтуїції і мислення здебільше індуктивний, від часткового до загального. На цьому шляху з'являється в ньому, крім тонкого обсерватора, також філософ. Ще мавши тільки 16 років, Рильський писав:
Плюскочуться білі качки
В басейні під тінню каштана,
На крилах блищать крапельки,
А в краплі -- життя океана.
Хіба я не крапля мала,
Що світ необмежний одбила, --
Лиш грунту свого не знайшла,
Лиш крила родимі згубила!
Серед ліричних мотивів Рильського зустрічаємо багато взятих із світової літератури та історії. Спокійний Гомер з його неспокійними героями, тонкий майстер словесної гравюри Ередія, модерністичні повстанці проти класичної естетики і етики Бодлера, подекуди Ніцше. Барокково всеохопний Шекспір, а далі Шотляндія із романів Вальтера Скотта, соняшний Прованс, паризький парнас, літературні капітани семи океанів та інші кругосвітні мандрівки у всі часи й епохи, мандрівки в кріслі:
Ключ у дверях задзвенів. Самота працьовита
й спокійна
Світить лямпаду мою і розкладає папір.
Вбога герань на вікні велетенським росте баобабом,
По присмерковій стіні дивний пливе корабель.
Ніби крізь воду, вчуваються крики
чужинців-матросів,
Вітер прозорий мене вогким торкає крилом,
Розвеселяє вітрила, гаптовані шовком гарячим,
І навіва з островів дух невідомих рослин. вив
Екзотика великих культур і материків, великі плавання «фантастичного брига» Рильського -- це не була звичайна собі літературщина, як то твердять і найповажніші критики, починаючи з взагалі дуже прихильного до поезії Рильського академіка Білецького. Відома у мандрівників і каторжан, що живуть на одвіку безлюдних островах і в тундрах безмежних просторів півночі, туга за «великою землею». «Велика земля» -- це старі, культурно освоєні країни. У ліриці Рильського досконало втілився мотив туги за великою землею як за великими культурами людства, що позначені видатними людьми. Це непереможне бажання розбити віковий провінціалізм та штучну ізоляцію своєї країни і включитися в Европу, у велику культуру людства. Перша повноцінна книга лірики Рильського «Синя далечінь» розчинила навстіж браму, і перед українським читачем Олесевих творів відкрився культурно-історичний краєвид Окциденту з профілем його творця: лицаря, авантюрника, поета, відкривача і будівничого світу. «Синя далечінь» з її ароматом, мотивами і філігранністю форми заражала молоду людину 20-х років тугою за досконалістю і енергійною чіткістю культури.
Поетична асиміляція Західньої Европи означала європезацію України, про яку мріяв Пантелеймон Куліш, почавши її перекладами західніх поетів і оригінальними віршами в західніх поетичних формах. Рильський у цьому ділі вершував подвиг Куліша.
Мало місця, щоб зупинятися на таких групах ліричних мотивів Рильського, як еротична лірика (тонка і шляхетна у нього), любов взагалі, природа, а особливо людина з незбагненними відмінами її переживань і вдачі. Він усі речі міряв мірилом краси і любови -- і тому рідко помилявся.
Хочу тільки згадати мотив українського відродження, почуття поштовху української сили відродження, кинутого Рильським на тло не весни, а зими. Але, власне, тут Рильський відчув потребу нового стилю і нових більших форм -- поеми.
Рильський дебютував у неоромантичному стилі Олеся. Другим його щаблем був символізм, який захоплював його у творах Бодлера, Рембо, Маллярме і Верлена, а також Блока і Анненського. Від романтизму і символізму та від української народної пісні взяв Рильський увагу до музикальної основи поезії. Відціля навіть його сонети і октави звучать часом, як пісня. Він також знав інші, модерністичні, ізми його часу -- акмеїзм, футуризм. Але не пішов тим шляхом, а звернув -- під впливом і Франка, і символістів -- до французьких парнасців. Завдяки цьому поворотові українська поезія дігнала західньоевропейську в вироблених віками й тисячоліттями формах вірша. Терцина, октава, сонет, різні метричні ходи -- від гексаметра і ямба до верлібру -- все це в Рильського дало нове звучання українському слову і само зазвучало в нашому слові по-новому. В європейській поезії сонет вироблявся сімсот років, неначе реалізуючи вічну тугу людини за досконалістю. І, може, саме тому Рильський вибрав сонет та дав йому ще один вислів, цим разом вислів української туги за визволенням із провінціялізму, за «великою землею» культури.
У 1925 році Микола Зеров міг уже говорити про риси «неокласичного» стилю Рильського того часу; із цих рис Зеров назвав такі: зрівноваженість і прозорість форми, кларизм, чіткий епітет, міцна логічна побудова і строга течія мислі, поєднання безпосередньості з філігранністю, афористичністю. Але вже тоді Зеров помітив у Рильського зовсім нові стильові первні -- необароккові. Зеров пише про ці риси поета: «...то розіллється в віршованих рядках капризним потоком майже розмовної синтакси Міцкєвіча («Човен»), то візьме мотив Франка і до непізнання здекорує мас («Мандрівники»)».
 

Любов до України в поезії Рильського

Любов до рідної землі, інтерес до її славного минулого та вболівання за невідоме майбутнє - це вічні теми, яких торкалися письменники всіх часів і народів. У радянські часи писати твори, в яких би висловлювалася любов до України, до її народу було неможливо, це б дорівнювало балансуванню на краю глибокої прірви.

Розквіт творчості Максима Рильського припав на часи ідеологічного терору, коли навіть саме слово “Україна” страшно було вимовляти, бо це означало визнання існування цієї держави. Проте поезія митця пронизані любов”ю до рідної землі, поет постійно намагався розбити мур байдужості і страху, нагадуючи народові, хто він і де живе.

У роки Другої світової війни на перше місце в художній свідомості Максима Рильського вийшла пекуча тривога за долю України та її народу. На початку війни поет написав ліро-епічну поему “Слово про рідну матір” - гімн, проспіваний на честь рідної Батьківщини. Поет з великою синівською любов'ю відтворив у поемі образ матері-України - її героїчну історію, невмирущу культуру, чарівну природу. Землею Тараса Шевченка назвав Максим Тадейович Україну. З далекої Уфи слав поет благословення рідній землі і її першоджерелам, пророкуючи ії щасливе майбуття:

Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас . . .
І розіллється знов медами
Земля, що освятив Тарас
Своїми муками-ділами.

Поет вірить, що там, “де невгамовний труд землі насиченій родюче лоно ранить, доспіють ягоди і радощі повстануть”, що слід цінувати все, дане нам від природи, залишатися людиною.
Та, коли все, за що боролися сучасники Рильського почало руйнуватися, коли поет побачив, що довгоочікувана воля знову зникає, з'вляються інші рядки:
Ми без'язикі, безіменні ми -
Німа и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.