На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Аналз образу моря у флософськй поезї першої половини XX ст., який пов'язаний з вдпочинком авторв на узбережж морв. Особливост маринстики В. Свдзнського - художнє окреслення мсця й рол моря в картин свту, сформованй поетом-мислителем.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Литература. Добавлен: 15.03.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Мариністика Володимира Свідзінського

Образ моря у філософській поезії першої половини XX ст. у біографічному аспекті, як правило, пов'язаний із відпочинком і лікуванням авторів на узбережжі Чорного або Азовського морів. Проте їхня мариністика - не тільки і не стільки ліричні подорожні щоденники, скільки художнє окреслення місця й ролі моря в картині світу, сформованій поетом-мислителем. Живі безпосередні враження від водної стихії - це лише момент у перебігу думок і почуттів суб'єктного "Я" вірша.
Віддаленість і відмінність пейзажів рідного довкілля від моря наповнювали його образ емоціями подивування, художнім екзотизмом; проте основним було містичне переживання, котре ставало поштовхом до трансцендування, виходу за межі реального. Розмисел художньо-онтологічного характеру властивий, зокрема, мариністиці В.Свідзінського.
Пейзажну лірику митця в контексті всієї його творчості вивчали Е.Райс, В.Стус, І.Дзюба, Е.Соловей, Г.Кернер, В.Яременко, А.Свідзинський, М.Моклиця та інші, проте поетова мариністика ще не була предметом окремого дослідження. Філософське й художнє багатство, своєрідність образу моря в ліриці "плеканця полів сумовитих і тиші грабових гаїв" потребують, на нашу думку, спеціального висвітлення. Застосуємо метод текстуального аналізу, послідовно, за збірками, розглядаючи твори, які можна зарахувати до поетичної мариністики. Е.Соловей подає відомості про вірогідне перебування В.Свідзінського за часів отроцтва в тітки в Сухумі, а також про відпустки, під час яких 1934,1935, 1937,1938 років він побував у Коктебельському будинку творчості, на Чорному морі, та 1936 року - на Азовському морі, під Маріуполем. Листи з узбережжя, автобіографічні мотиви у віршах потверджують думку дослідниці про те, що для митця, "попри безгрошів'я, хвороби, втому - відпустки були немов яскраві латочки на вбогому рам'ї буднів, навіть якщо доводилося їхати, не діставши відпускних, а то й зарплати". Отже, перша зустріч В.Свідзінського з морем відбулася ще в дитинстві; значно пізніше, по довгій перерві, поет прийшов до нього зрілим майстром, з усталеним відчуттям рідного простору - поля, гір, лісу; ця зустріч збагатила художній хронотоп творчості автора, сприяла розвитку його мистецько-філософської думки. У першій збірці "Ліричні поезії" (Кам'янець-Подільський, 1922) море - це переважно паралель щодо іншого, головного у змісті вірша явища, чимось близького до авторського море-відчуття і море-розуміння. Також море - це образ, що втілює філософську думку митця, передовсім його розуміння часу.
Головне у змісті віршів В.Свідзінського нерідко формально відступає на другий план, утворюючи асоціацію, алюзію, підтекст до панівних у тексті образів і мотивів. Приміром, вірш "Приплив" слід віднести до інтимної лірики, хоча це стає зрозумілим лише при читанні останньої, 6-ої строфи. Протягом попередніх 5-ти строф ідеться про явище природи - місячну ніч над морем, якому надано казкових рис. Місяць, що зумовлює приплив, змальований, як мертвий цар, проте його зір таїть "дивну власть, чарівну силу", тому до нього "бурхливо рвуться води".
Докладно описано морську стихію, удари хвиль об камінь. Мариністика розпочинається й завершується казкою. В описі моря акцентовано на дієсловах: хвилі клекотять і плещуть, котять, сиплють синій блиск, обливають білий шумом. Колористику морського пейзажу дано в синій, білій, срібній барвах. У метафориці переважає оживлення моря: води бурхливо рвуться, хвилі мають срібні гриви, море прагне зворушити, збудити місяць. В образі ж місяця наголошено на відсутності будь-якого зрушення, повторено, що він мертвий, тому його рух неможливий у принципі.
Остання строфа виявляє, що весь попередній текст - це тільки художня паралель задля вираження кохання без відповіді:
Так і я до тебе рвався,
Так і я тебе любив.
Ти дивилася, як місяць
Буйним морем я кипів.
Кохана як мрець із чудовним, владним зором - образ незвичайний. Жінка-1 не сонце, що зігріває, не зірка, яка осяює, а місяць, що вабить, але ніколи не відповість на живу пристрасть, зберігши мертву незворушність. Це порівняння, чуже еротизму, увиразнює шал любові героя і драматизм його почуття, що асоціюються з морем. Море, як жива, експресивна, щира, закохана істота, котра прагне, проте не може вийти за межі темних скель, яка осявається світлом, проте не може поєднатися з місяцем, - оригінальний символ, створений поетом.
З допомогою образу моря В.Свідзінський виразив передчування, перед відчуття смертних миттєвостей, часу, коли людина переходить за грань простору життя у простір мертвих.
Вірш "Вже з дерева життя мойого" починається переживанням і осмисленням екзистенційного часу. Переживається мить гострого відчуття схилу років, наближення до кінця: "Вже з дерева життя мойого / Пожовклий лист паде". Осмислюється весь час людини як "буття-до-смерті": "А черга днів безперестанно / До тайних меж веде".
І.Дзюба вказав на потребу В.Свідзінського "бачити більше за видиме і далі за можливе", це далі стосується як простору, так і часу. Після переживання сучасної миті й осмислення індивідуального часу як такого поет зазирає в майбутнє, саме зазирає, бо малює простір, в якому він опиниться по смерті:
Прийду, прийду в країну мертву,
До мертвих берегів,
І обведу глибоким зором
Пустелю без країв.
Повторюється дієслово прийду і прикметник мертвий, чим наголошено на неминучості приходу людини-мандрівника в потойбічний простір й абсолютній відмінності цього простору від прижиттєвого довкілля.
Водночас внутрішньо людина не зміниться: вона бачитиме, чутиме, відчуватиме. її мандрівка часом завершиться, і вона потрапить у безчасся: "Не буде день, і ніч не буде, / А присмерки і сум".
Названо простір, який єднає довкілля живого і мертвого, - море. Вічний шум моря чути в обох світах. Мариністика пера В.Свідзінського набуває нової риси: саме в морі життя "заступає" у смерть і смерть заступає в життя.
Зорові картини посмертного простору химерні й уривчасті: герой побачить холодні тіні, очі безодні. А що він зрозуміє, збагне? Збагне загадку часу, зрозуміє історію як тягар: "Пізнаю я з очей безодніх / Страшний тягар віків".
Якщо в житті людина має свободу, мандрує вільно, то смерть кладе й цьому край; останню путь померлий здійснить "на човні невільнім". Перехід у посмертний простір змальовано як плавбу; простір життя стає далеким, а те, що в ньому, об'єктивується, вже не маючи стосунку до людини, котра перепливла грань. І це закон, змінити який ми безсилі.
Десь упадуть безсилі сльози,
Як роси на траву
А я в той час в далекім морі
У безвість попливу.
Отже, за художнім світоглядом поета, людина збереже своє "Я" по смерті, вона перебуватиме в іншому просторі, проте вже не знатиме часу. У поетичному світі В.Свідзінського чимало спільного зі світом Є.Плужника, зокрема й у філософських смислах мариністики. Є.Плужник теж пов'язує образ моря з моментом "привідкривання Ніщо" (М.Гайдеґґер). Поет мистецьки вловив мить у перебігу психічних процесів, коли здається, що небо не проясниться вже ніколи, що в природі відбулося зміщення і виникла паралельна реальність. У такому стані легко долається грань між реальним та ірреальним: зміщена на мить психіка "виштовхує" на поверхню свідомості зміщені образи-химери. У поезії Є.Плужника "Синє море обгорнули тумани" перша строфа містить картину реального моря в пору туманів. Далі ж на тлі морського пейзажу з'являється образ Летючого Голландця. Поет тлумачить його не тільки як міфічний ("невидимий, невпійманний корабель"), а й як містичний ("чорний вісник з невідшуканих пустель"). Летючий Голландець - емблема смерті; епітет "мертва тиша", що був рисою пейзажу на початку, розвинувся фантазією автора до містичного образу корабля - вісника смерті. Остання частина поезії цілковито повторює початок, проте це вже опис не моря, а потойбіччя, царства "невідшуканих пустель",
Де все тиша... Мертва тиша й тумани, Ані вітру, ані хвилі, ні луни. Є.Плужника, як і В.Свідзінського, захоплювало диво морського безмежжя. Обидва поети відчували безкінечне розпросторення не тільки по горизонталі, а й по вертикалі, на якій людина - маленька цяточка, проте має душу, що здатна злітати. Є.Плужник висловив свій захват від занурення у простір моря і неба у вірші "Блакитний безум". Автор не залишає місця для землі - море подарувало ілюзію можливої втечі від мирських турбот:
Блакитний безум! Море підо мною
І небеса - куди не подивись!
І вже душа не хоче буть земною,
Закохана у несказанну вись!.
У творчості обох поетів море відкриває двері в якусь іншу, буттєвісну площину, стає місцем таємних переходів у складному, багатовимірному світі. В.Свідзінський, поет глибокого розуміння єдності світу, зобразив у творчості метапростір і взаємозв'язок та сполучуваність численних (незчисленних) його складників. Перетікання просторів - прикметна риса поетики В.Свідзінського. Автор знаходить миті, в які відбуваються ці перетікання, і зображує їх в оригінальних образах, передаючи незвичайність ситуації. Море з'являється в низці віршів як порівняння або метафора: рідний поетові простір саду, гір, поля в незвичайну мить чимось нагадує морські води, плавбу.
"У тьмі, як море, сад шумів", - одна з таких миттєвостей, тому порівняння звичного довкілля з морем прочитується як вихід за межі буденності. Простір нічного саду зображено в час грози. Мистецьки оригінальна асоціація до блискавки - "десь билися вогненні крила" - посилює містичне звучання пейзажу. Зв'язок між небесами і землею показано у грозову пору, а також по ній, коли у височині "з'явились галяви ясні, / І осріблилися тополі". Поет передає картини, звучання, освітлення, кольори ночі, її аромати. Слуховий образ моря і розширює художній простір вірша, допомагає зрозуміти дивне віддзеркалення, що відбулося по вертикалі сад - небеса.
Дослідники лірики В.Свідзінського не раз помічали особливість спілкування його ліричного героя зі світом природи. Е.Райс захоплено писав про поетову філософію простору: "Видимий світ - це лише далека окраїна, неясний натяк на безконечно прекрасне, потаєне в глибинах світобудови буття". А.Свідзинський указав на поетів вихід за рамки "традиційного уявлення: природа сама по собі і поруч з нею захоплений її адоратор". Вірш "Тут день - неначе сон прозорий" - прекрасний зразок упускання простору природи у внутрішній простір людини. Це вірш-імпресія. Основою індивідуального сприйняття дня високо в горах стає відчуття плавби: день - "як тихий корабель". Повторюється дієслово пливти - пливе все в довкіллі: ліси, гори, безлад скель, отари, обрив... День - це час, саме він асоціюється з кораблем, простір же гірського довкілля пливе на цьому кораблі, - так створюється художній часопростір із химерним поєднанням гірського та морського пейзажів.
Людина ввійшла у простір довкілля чи він вплив у неї - невідомо, бо процес зникання грані стає таємницею, дивом. Вірш завершується строфою, в якій! перше і останнє дієслова семантично взаємовиключні:
Стою один вгорі, над гаєм.
Удалеч казкову
З усім зелено-тихим краєм
Я теж пливу.
Чому стою і водночас пливу? У контексті всього твору зрозуміло, що людина перебуває на кораблі дня, де разом із нею стоїть-пливе її рідний край.
У поезії В.Свідзінського довкілля має пам'ять. Час змінює край, проте щось у просторі, як і в людині, залишається незмінним, він має самототожність. Це "хто" простору не зовнішнє, а ховається в його самобутній психіці. Людина дивовижним чином через співчуття-співпереживання-вчування може інтуїтивно зрозуміти психічні зрушення простору, його емоції, настрій.
Разючі зміни відбулися у просторі, зображеному у вірші "В часи давноминулі": протягом тисячоліть, а то й мільйонів років "безплідне світло-пустельне море" змінилося на "степи, поля і луки". Однак простір для поета щось більше, І ніж ландшафт; усе, що народжується в ньому, зберігає генетичну пам'ять. Дубові ліси, що ростуть на пагорбах, були колись островами й бережуть у підсвідомості згадку про минуле: "І сниться їм часами / Пустеля вод солоних". В.Свідзінський використовує архаїзм древа, повертаючи час у глиб віків. Ніщо не зникає безслідно, існує якийсь шар ірреальності, де можуть І зустрінутись мешканці різних часів, але одного простору:
І мріються їм древа
І їх дрімливий шелест
В дивочному уборі
На безпритульнім морі.
Образ безпритульного моря, яке зникло-залишилося, тривожить поета. Загадка часу та смерті спільна для всього і всіх, хто існує у просторі, а значить, раніше чи пізніше йде з нього, іде, щось лишаючи по собі в невидимій площині місцевості, де жив.
Отже, часопросторова єдність у першій збірці "Ліричні поезії" різноманітно осмислена автором і втілена в оригінальні образи, зокрема й морські. Картина простору супроводжується спробою розгадати загадку його стосунків із часом. Осмислення часу унаочнено просторовими образами. У метапросторі поезії В.Свідзінського море посідає особливе місце, воно перебуває на межі просторових складників - реального і ірреального, часового і позачасового.
У наступній поетовій збірці "Вересень" (Харків, 1927) образ моря присутній як реальний та ірреальний спогад, як картина натур-простору і як складник філософської картини світу.
Поет розпочинає один із віршів запитанням:
Коли я був у цій країні?
Над краєм водної пустині
Коли ці пасма круглих гір
Як нині вабили мій зір?
Розгортання тексту відкриває завісу над загадкою зображуваного простору: герой у напівсні пливе "на обрій невідомий / По океані колихкім" і дивується: "Вїдкіль же островок знайомий / На первіснім шляху моїм?" Море, острови, узбережжя - не тільки реальність, а й простір, що виринає з підсвідомості серед "кружляння маревних тремтінь", простір, який знає таємницю підсвідомості, зокрема загадку сприймання нової місцевості як знайомої, відвіданої колись раніше, до народження.
У збірці "Вересень" море також символізує романтику дитинства. У вірші-спогаді "Там, на рідній межі" серед численних пейзажних замальовок простору "межі Волині дрімливої і України Подільської" море з'являється як мета мандрівки малого хлопчика: "Я берегом річки до моря іду, / До невісного моря". З опису відчуттів дитини ("серце так стрепехається"), яка вдивляється в повну небезпек далечінь, де "безлітніх дерев незміряні займища", зрозуміло, що йдеться не тільки про дитячі пригоди, а й про життєвий шлях, де море - світла мрія. Мешканці довкілля, рідного хлоп'яті, поважають його устремління: "Шепочуть кущі и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.